Міністерство освіти Російської Федерації
Далекосхідний державний
університет
Східний інститут
Японсько-Китайські
економічні
відносини в
80-90 роках
Реферат по курсу
«Економіка Японії»
студента 524-ея групи
Прасол Е. А.
Владивосток
2000
Зміст:
Введення ---------------------------------------------- -------------------------------------------- 3
Глава1. Інвестиції Японії в китайську економіку ------------------------------ 4
Глава2. Науково-технічне співробітництво ---------------------------------------- 13
Глава 3. Східна Азія - сфера зіткнення економічних
інтересів двох країн -------------------------------------------- ---------------------------- 22
Висновок ---------------------------------------------- --------------------------------------- 28
Список літератури --------------------------------------------- ----------------------------- 29
Введення
Країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону - тема для написання дуже поширена серед студентів міста
Владивостока. І це не дивно, адже на відміну від західних областей нашої країни основні перспективи економічного розвитку Далекосхідного регіону
пов'язані з нашими найближчими сусідами - Японією, Китаєм та Кореєю. Але незважаючи на колосальні можливості для взаємовигідної співпраці, відносини Росії з цими країнами зараз
перебувають у стані глибокого застою і не отримують належного розвитку. Намітилася навіть тенденція на згортання торгово-економічних зв'язків.
Поза сумнівом, головною причиною цього є такі фактори, як нестабільна політико-економічна ситуація в країні, невирішені проблеми політичного
плану, відсутність сприятливих умов для інвесторів, і.т.д.
Але, незважаючи на це, я вважаю, що кожен молодий спеціаліст економічного профілю в Далекосхідному регіоні має бути
добре знайомий з країнами АТР і різними аспектами відносин між ними. У разі поліпшення ситуації в Росії відразу ж з'являться можливості для
співробітництва, такі люди будуть затребувані і принесуть неоціненну користь країні.
Вибір був зупинений саме на японо-китайських відносинах не випадково. По-перше, як мені здається, саме ці
дві країни будуть відігравати провідну роль в АТР у 21 столітті, а отже і політика нашої держави в Далекосхідному
регіоні багато в чому залежатиме від них. По-друге, Китай показав блискучий приклад того, як слаборозвинута країна
може успішно налагодити взаємовигідну співпрацю з економічною супердержавою, не йдучи при цьому на поступки з проблем політичного плану.
Цей досвід може частково запозичити і Росія. По-третє, економічні зв'язки між цими двома державами мають давню історію, і мені, як
починаючому досліднику, просто цікаво поспостерігати як ці країни контактують в сучасних умовах.
У даній роботі я намагався торкнутися всі головні економічні аспекти співпраці двох країн, крім
торгівлі. Торговельні зв'язки Китаю і Японії - тема дуже обширна, що вимагає окремого розгляду і в рамки цього реферату не вписується.
Хочу також зазначити, що в процесі написання цього реферату мені вдалося значно розширити свій кругозір.
Сподіваюся, що набутий досвід допоможе мені при виконанні подальших робіт і завдань.
Глава 1. Інвестиції Японії в китайську економіку
Вивіз капіталу - розвивається напрямок економічної політики Японії щодо Китаю. Стабільна в КНР в
Останнім часом тенденція зростання японських інвестицій обумовлена поглибленням двосторонніх зв'язків, а також змінами в глобальній економічній ситуації.
Капіталовкладення Японії в китайську економіку стали практично можливими з 1979 р., коли
керівництво КНР фактично відмовився від стратегічної концепції "опори на власні сили" і почав проводити політику "відкритих
дверей "як складову частину великомасштабної реформи в країні.
Для вирішення поставленої грандіозної завдання - збільшення до 2000 р. ВНП країни в 4
рази в порівнянні з 1980 р. - Китай прагне залучити фінансові кошти з-за кордону. З цією метою була створена і продовжує удосконалюватися
правова база, вводяться численні нормативні документи. Приймаються також практичні заходи
зі сприяння підприємствам, що функціонує за участю іноземного капіталу. Як кардинального кошти залучення інвестицій з-за
кордону використовується ціла мережа спеціально створюваних територіально-господарських утворень, де передбачені пільги для
іноземного капіталу: особливі економічні зони (5), відкриті приморські міста (14), райони великих річок (3), економіко-технічні зони (15)./5/
Після нормалізації в 1972 р. японо-китайських відносин, укладення в 1978 р. договору
про мир і дружбу, успішного розвитку торговельних зв'язків Пекін, приймаючи політику "відкритих дверей", очевидно, чимало розраховував на зустрічний рух
з боку "економічної наддержави". Ці розрахунки в цілому виправдалися. Вже на старті руху японського капіталу в КНР президент
Федерації економічних організацій Японії (Кейданрен) Е. Інаяма підкреслював:
"Для Японії найбільш бажаним видом економічних зв'язків з будь-якою країною, у тому
числі і з Китаєм, є звичайна торгівля. Однак у відносинах з останнім ми враховуємо не тільки економічні, а й політичні аспекти цих зв'язків.
Тому з метою підтримки стабільності в регіоні і в усьому світі ми повинні крім звичайної торгівлі надавати Китаю економічну допомогу у вигляді вивезення
капіталів. "/ 5/
Що стосується економічних цілей Японії, то експортом капіталу передбачалося
вирішувати актуальну для японської економіки завдання - забезпечення гарантованого імпорту з КНР природних ресурсів на користь обробної промисловості і
енергетики країни. Інвестиції також розглядалися в якості одного з ефективних засобів стимулювання експорту в Китай.
Істотним чинником, що пояснює зацікавленість японського підприємництва у вивезенні
капіталу в КНР, була і залишається більш низька, у порівнянні з багатьма країнами, вартість робочої сили. Китай як сфера капіталовкладень привертає японську
сторону в зв'язку зі зниженням прибутковості внутрішніх капіталовкладень, а також необхідністю коректувати
структуру зовнішньоекономічних зв'язків у відповідь на зростаючі в ряді країн обмеження для японського експорту.
У 80-х рр.. все більш зростаючий вплив надавав на Токіо неухильне зростання курсу
японської ієни по відношенню до долара, що прямо вело до падіння конкурентоспроможності японських товарів на світовому ринку і стало однією з
причин виникнення економічної кризи усередині країни. З урахуванням цього японські ділові кола змушені
були переглядати орієнтири зовнішньоекономічного курсу, йти на розширення експорту капіталу, в тому числі в
Китай. У відношенні КНР ця тенденція чітко проявилася, приміром, у мене динаміці прямих капіталовкладень Японії на рубежі 1985 р., коли
курс ієни піднявся вдвічі (див. табл .).
Динаміка прямих
капіталовкладень (підприємницьких) Японії в Китаї в 1979-1985 рр..
Роки
1979
1980
1981
1982
198
1984
1985
Всього
Число вкладів
Сума (млн. дол.)
3
14
6
12
9
26
4
18
5
3
66
114
118
100
211
687
Прямі
капіталовкладення японських спільних підприємств у Китаї
(на контрактній основі) у 1980-1985 рр..
Роки
1980
1981
1982
1983
1984
1985
Всього
Число підприємств
3
2
0
5
47
95
152
Сума (млн. дол)
6
2
0
10
103
235
356
Джерело: Тюгоку-но кайхаку-кайхо росен-то ниття Кейдзай Кереки. - 1988. - Серпень. - С.59.
Японські інвестиції в китайську економіку здійснюються у вигляді як позичкового, так
і підприємницького капіталу. Позиковий капітал розцінюється Японією в якості важливого засобу зміцнення позицій країни на китайському ринку. Китаю
надаються:
- пільгові кредити державних установ на реалізацію спільних проектів економічного
розвитку КНР;
- експортні кредити державних і приватних банків на цілі закупівель готової
промислової продукції Японії;
- безоплатна допомога на соціально-культурні цілі. Особливо істотною є роль ієновий
кредитів, що надаються КНР японським урядом на пільгових умовах (1,25-4,25% річних з періодом погашення 20-30 років). , Що надійшли з
лінії Фонду закордонного економічного співробітництва кошти використані на будівництво об'єктів промислової та соціальної інфраструктури, розвиток
систем транспорту та зв'язку. Саме ці кредити забезпечували залучення японських компаній до розширення капіталовкладень у Китаї. За даними міністерства зовнішньої
торгівлі і промисловості Японії, до кінця другої програми, в 1988 р., японські компанії брали участь у здійсненні близько 400 проектів на території
КНР. Кошти надавалися на розвиток енергетичного комплексу (освоєння родовищ нафти, вугілля та газу), будівництво підприємств з виробництва
добрив, іригаційних споруд./5/
Особливо ефективною і корисною для китайської сторони була 3-тя програма надання
ієновий позик, в яку були включені фінансові заходи щодо створення найбільшої в КНР і дуже перспективною особливої економічної зони на острові
Хайнань в Південно-Китайському морі. На острові є значні запаси корисних копалин, тут сприятливі умови для розвитку туризму. Всього ж по
програмі передбачалося здійснити 42 китайських проекту. Японська сторона дотримувалася поетапного
методу надання фінансових коштів.
Обсяги надання Японією Китаю фінансових коштів у 1990-1993 рр.. в ході третьої програми
ієновий позик
Роки
Сума, у млрд. ієн
1990
1991
1992
1993
122,5
129,6
137,3
138,7
Джерело: Тюгоку-но кайхаку-кайхо росен-то ниття Кейдзай Кереки. - 1994. - Листопад. - С.46.
Загальна сума наданих Японією Китаю коштів за 13 років з 1979 р. склала 3,3 трлн. ієн, що дорівнює 30 млрд. дол за нинішнім
валютного курсу./5/
ієновий кредити для китайської сторони мають ряд привабливих сторін: масштаби,
урядові гарантії, сфери застосування, умови взаєморозрахунків. Разом з тим дотримані і інтереси японської сторони - найголовнішим є наявність
досить жорстких рамок використання кредиту, що відповідають інтересам компаній Японії і вкрай неохоче приймаються КНР.
. На додаток до ієновий кредитами урядом Японії по лінії Експортно-імпортного банку надавалися також цільові кредити в порядку
сприяння економічному розвитку Китаю. 2 млрд. дол банком видані в період 1979-1983 рр.. на розробку нафтових і вугільних родовищ, на ці ж цілі в
1984 р. - 2,4 млрд. дол/2/Цілком очевидно, що подібна "благодійність''країни Східного сонця в кінцевому підсумку має
на меті зміцнити за рахунок держави позиції японського бізнесу на китайському ринку.
Що стосується підприємницького капіталу, то Китай як об'єкт його застосування в
загальному обсязі прямих іноземних інвестиції Японії в 80-і рр.. займав скромне місце. У 1987 р., наприклад, його частка становила лише близько 2%./5/Серед причин
стриманого підходу приватного, особливо великого, бізнесу Японії до прямих інвестицій в китайську економіку помітну роль грала недостатня впевненість японських
підприємців в КНР як в економічному партнера. В якості факторів фінансового ризику розглядалися відсутність політичної стабільності, часто
змінювались директивні рішення в сфері зовнішньоекономічної діяльності. Яскравими прикладами подібного роду є дві хвилі відмови китайської сторони від
укладених раніше контрактів (1979 і 1981 рр..), коли японські фірми зазнали збитків на загальну суму 1,5 млрд. дол/7/Збиток їм був нанесений і в результаті
подій в червні 1989 р. на площі Тяньаньмень, спричиненого ними порушення торгово-економічних зв'язків.
Представники японського бізнесу за даними опитувань були не цілком задоволеними умовами
для своєї діяльності в Китаї. При цьому головними стримуючими факторами вказувалися:
- недостатній розвиток інфраструктури;
- відсутність законодавчих гарантій для іноземних інвестицій;
- труднощі в роботі спільних підприємств (СП), що викликаються нестабільністю постачання сировиною;
- менш вигідні для СП умови, що надаються офіційними структурами КНР;
- більш висока вартість життя для іноземного персоналу./6/
Китайські офіційні особи, у свою чергу, неодноразово, в тому числі під час візиту до
Токіо в 1992 р. генерального секретаря ЦК КПК Цзян Цземіня, висловлювали невдоволення малими обсягами і низькими темпами зростання японських капіталовкладень
в КНР, особливо в пріоритетних для китайської сторони областях, зокрема в електронній промисловості. Більша частина японо-китайських СП припадає на
текстильне виробництво, фармацевтику, лізинговий бізнес, останнім часом - сферу торгівлі. У технічно передових галузях створення японо-китайських СП
стримується в основному у зв'язку з проблемами гарантованого забезпечення запчастинами та компонентами, труднощами з реалізацією продукції, і з дисбалансом
валютних розрахунків. Особливо невисокими прямі капіталовкладення були до 1984 р. (див. табл. 1, 2). На японо-китайські СП в 1985 р. (152) припадало 6,6% всіх
СП, що були в той період в КНР./5/
Однак ситуація поступово змінювалася, і на початку 90-х рр.. намітилася тенденція до
розширенню вивозу японського підприємницького капіталу в КНР. Цьому частково сприяла активна позиція урядів двох країн. Діє
міжурядову угоду (1988 р.) про заохочення і взаємний захист інвестицій; функціонують
спеціальна японо-китайська інвестиційна компанія, китайсько-японський комітет сприяння
капіталовкладенням. Проблеми діяльності японського капіталу в КНР були предметом спеціального обговорення в 1992 р. на переговорах керівників
міністерства зовнішньої торгівлі і промисловості Японії і міністерства зовнішніх економічних зв'язків КНР./7/
У 1991 р. в Китаї діяли 64 тис. СП, з них 2800 підприємств - за участю
японського капіталу. Прямі японські інвестиції в тому ж році склали 579 млн. дол Але переломним можна вважати 1992 р., коли спостерігалося значне зростання
темпів японських інвестицій в китайську економіку. Важливо і те, що тоді вперше інтерес до цього був виявлений найбільшими японськими промисловими корпораціями:
"Ніппон денкі", "Тосіба", "Мацусіта денкі", "Фудзіцу". Ця тенденція спиралася на позитивні процеси,
що відбуваються в політиці та економіці КНР, загальний підйом і поглиблення японо-китайських зв'язків, особливо в галузі торгівлі./5/
Приплив японського капіталу в економіку Китаю істотно зростав протягом всієї першій половині 90-х років. На стабільною
основі КНР надавалися великі кредити. Як і раніше, провідна роль у цьому зберігалася за японським государством.В 1995 завершена третя програма
ієновий кредитів, всього по них КНР отримала більше 1,6 трлн. ієн (близько 30 млрд. дол). Набирає чинності четверта програма (1996-2000 рр..),
що передбачає надання китайській стороні 580 млрд. ієн. Фінансові засоби ієновий програм уряду Японії призначені для будівництва
важливих об'єктів соціально-економічної інфраструктури КНР: Виробничі підприємства, транспорт, зв'язок, енергетичний комплекс, іригаційні і
інженерні споруди та ін/7/
У першій половині 90-х років помітні зміни відбувалися в інвестиційній діяльності в КНР японського підприємництва.
Швидко почали зростати обсяги прямих капіталовкладень. У 1991 р. збільшення в порівнянні з попереднім роком склало 58% до початку 1994 загальний обсяг
японських підприємницьких капіталовкладень в Китаї перевищили 6 млрд. дол Контрактів до того ж року було укладено близько 10000 на загальну суму 13 млрд.
дол А лише за 1994 р. підписано 3000 контрактів на 4,5 млрд. дол У загальному обсязі прямих іноземних інвестицій в КНР до цього часу Японії належало
близько 5%, вона відставала від Гонконгу, Тайваню, США. У перші три квартали 1995 р., згідно з даними КНР, було получено згоду японських підприємців
інвестувати капітал у 1937 китайських проектів на загальну суму 5,13 млрд. дол, що на 92,5% більше в порівнянні з тим же періодом попереднього
року./7/
В даний час, за оцінкою Експортно-імпортного банку Японії, Китай став найбільш привабливим місцем для капіталовкладень
японських фірм, в першу чергу у зв'язку з дешевизною виробництва, про що свідчить
ніжепріводімая таблиця порівняльних даних.
Порівняння вартісних показників в Японії і КНР (Японія = 100)
Показники
КНР
Зарплата
Короткострокова процентна ставка
Заводська земля
Вартість будівництва
Наземний транспорт
Митні витрати
Орендна плата за складські послуги
Енергія
Водопровідна вода
Вартість конторських робіт
Податок на акціонерне товариство
4,000 1,513 10,000
--
--
130,000 20,000 28,000 1,000 20,000 88,000
Джерело: компанія «Шарп»
Збільшений інтерес до прямих інвестицій в КНР відзначений серед найбільших японських компаній.
Яскравий приклад тому - найбільша компанія-виробник побутової електроніки "Мацусіта". Починаючи з 1992 р. вона всього відкрила чотири підприємства в
азіатських країнах, а в 1994 г; 11 - тільки в Китаї. Це число швидко збільшилося до 29, причому 18 вже виробляють продукцію. Компанія "Мацусіта"
до того ж має 100 магазинів у КНР, у найближчі три роки планує відкрити додатково ще 3000. Компанія "Соні", у свою чергу, поставила
метою до 1997 виробляти 1 млн. портативних телефонів на рік на своєму пекінському підприємстві. В даний час вона приступила до виробництва
відеомагнітофонів в Шанхаї. Електротехнічна компанія "Хитати" вже висунулася в найбільші виробники телевізорів в КНР./5/
У результаті прискореного руху японського підприємницького капіталу в КНР
змінилася картина його розподілу по галузях китайської економіки. Ще до початку 90-х років підприємства за участю японського капіталу в основному
створювалися в галузях з інтенсивним застосуванням праці і збірки, а також для виробництва продукції з низькою доданою вартістю. Тепер увага
змістилося до створення передових підприємств наукомісткої, з високою доданою вартістю, продукції. Більше капіталу стало вкладатися в такі галузі виробництва,
як електротехнічна, хімічна, автомобілебудівна. У цілому найбільша частина інвестицій японських компаній припадає на обробні (за японською
термінології) галузі промисловості (див. табл.).
Галузева
структура капіталовкладень Японії в КНР
Галузі економіки
Частка в%
Оброблювальні галузі промисловості,
83,6
в т.ч. харчова
4,0
Текстильна
14,1
Хімічна
5.8
чорна, кольорова металургія
5,5
Машинобудівна
13,9
Електротехнічна
20,2
транспортні засоби
5,0
інші галузі
15,1
Необроблювані галузі,
16,4
в т.ч. торгівлі
3,4
Сфера обслуговування
7,3
Нерухомість
2,6
інші галузі
3,1
Джерело: Тюгоку-но кайхаку, кайхо росен-то ниття кейдзай.-1991. С. 71.
Ще однією характерною рисою для інвестиційної діяльності японських підприємців у Китаї стає зміна цілей інвестування. Раніше основний
потік інвестицій мав експортне призначення, коли капітал вкладався у виробництво експортної спрямованості, з інтенсивним застосуванням праці. У
90-рр., Відповідно до розвитку в КНР економіки, зростанням рівня життя населення, вдосконаленням соціально-економічної інфраструктури,
спостерігається швидке збільшення прямих капіталовкладень, націлених на внутрішній китайський ринок. Цьому служать активні заходи з боку китайського
керівництва, корективи, внесені їм у виробничу політику і формування інвестиційного клімату в країні.
На початку 1995 р. у КНР опубліковано перелік галузей, де прямі іноземні інвестиції заборонені, де вони мають обмеження і де вони заохочуються.
Заохочувальна відношення зустрічають капіталовкладення, пов'язані з передовими технологіями, об'єктами інфраструктури./7/Поряд з галузевими, введені
заохочувальні заходи відносно іноземного капіталу, який вкладається в економіку внутрішніх територіальних районів КНР. Всі ознаки говорять за те,
що японський підприємницький капітал досить активно реагував на нові умови для інвестицій в Китаї.
Цікаво відзначити, що, згідно зі статистикою міністерства фінансів Японії, прямі
інвестиції японських компаній при зростанні їх у 1994 р. у КНР на 51,7%, впали в Гонконгу на 8,5%, на Тайвані на 4,8%./5/Йде процес поступового перекладу
виробничих операцій в КНР при збереженні раніше створеної бази і в Гонконгу і на Тайвані. Вони не втрачають для японського бізнесу значення, він
готується в майбутньому відносно трьох економічних об'єктів виробляти єдину стратегію, з урахуванням процесів, що відбуваються інтеграційного характеру у сфері
економіки. А тактика вже сьогодні, за оцінкою японських фахівців, вимагає використовувати досвід етнічних китайців для ведення спільного бізнесу в КНР.
Те, що цей досвід успішний, говорить переконливо і високий рівень капіталовкладень компаній "хуацяо" в КНР та їх участь у діяльності
особливих економічних зон, створених з використанням головним чином капіталу Гонконгу і Тайваню.
Таким чином, що проводиться Пекіном політикою "відкритих дверей" створюються
передумови для збільшення експорту в КНР японського капіталу. Вже на даному етапі розвитку двосторонніх зв'язків його значення для китайської економіки вельми
істотно. Відзначається тенденція до зростання масштабів інвестицій, у тому числі підприємницьких. Тим самим закладається основа для зміцнення позицій Японії
на китайському ринку для подальшого зближення між двома державами.
Глава 2. Науково-технічні зв'язки Японії та Китаю: зміст, проблеми, тенденції
Науково-технічні зв'язки Японія з Китаєм, що є складовою частиною двостороннього
торгово-економічного співробітництва, поступово набувають все більш самостійне значення. Японія при цьому розглядає ці зв'язки, перш за все
як додатковий засіб для освоєння, в широкому сенсі, китайського ринку. Для Китаю ж науково-технічні зв'язки з Японією становлять особливу,
пріоритетний інтерес: країна в процесі реформування своєї економіки відчуває величезну потребу в технологіях і науково-технічних знаннях,
які має японський партнер
Серйозні передумови розвитку між двома країнами співробітництва в галузі науки і
техніки стали створюватися проведеним у КНР з 1979 р. курсом реформ і відкритої політики. Загальний підхід до проблеми використання іноземного технічного досвіду
був визначений вусі в 1978 р. Ш пленумом ЦК КПК 11-го скликання, прийняттям, як оцінюють японські фахівці, наступних основних орієнтирів у розвитку сфери
виробництва.
1) Пріоритет реконструкції діючих підприємств перед будівництвом
нових.
2) Пошук "відповідних технологій", відповідних китайським
можливостями в області імпорту.
3) Зміщення акценту з технологій, призначених для виробництва
металовиробів, на сучасне програмне забезпечення.
4) Заохочення прямих іноземних інвестицій з розрахунком на одночасний
ввіз і капіталів і технологій./8/
Надалі, у рішеннях ХП з'їзду КПК (1982 р.), роль науково-технічного
прогресу в модернізації китайської економіки наголошувалося особливо. Було очевидно, що висунута з'їздом завдання збільшення в період 1980-2000 рр..
валового національного продукту в чотири рази, при зростанні в той же період виробництва сировини я енергії лише вдвічі, не могла бути вирішена без прискореного
впровадження сучасних технологій.
Реалізація курсу КНР, націленого на швидкий науково-технічний прогрес, на думку
японських експертів, не була досить послідовною. Так, кошти, що виділялися на реконструкцію, нерідко використовувалися не за призначенням. Мало
уваги приділялося поліпшенню якості виробництва. Висуваються вимоги перед переробним і складальним виробництвом не відповідали рівню
виробництва анергії і сировинних матеріалів. Надходити за імпортом комплектний іноземне обладнання аж ніяк не представляло новітнього технічного досвіду.
При закупівлі технологій китайською стороною упор робився на придбання таких, які використовуються в металообробної промисловості, зазначалося
зневагу до програмних технологій, зокрема, призначеним для підготовки кваліфікованих фахівців. Що стосується інвестицій, то їх
більша частина припадала на Гонконг, який вважав за краще вкладати капітал головним чином у сферу послуг. Невеликі були прямі капіталовкладення з-за
кордону в китайське виробництво, в тому числі з Японії.
Рішення завдання технічного переозброєння економіки в КНР зустрічалося і з фінансовими
труднощами. З цієї причини країна, в цілому не відмовляючись від узятого курсу, в 80-і роки йшла на обмеження імпорту іноземних технологій.
Загалом, як вважають фахівці з Японії, у Китаю був відсутній донедавна твердий
довгостроковий курс в області досягнення науково-технічного прогресу, цей курс був схильний до впливу коливань, що мали місце в політиці китайського
руководст-ва. Це ставало причиною стриманого ставлення з боку Японії та інших розвинених країн до експорту до КНР технологій, прямого інвестування
капіталів у її економіку, а також надання технічної допомоги./8/
В останні роки проблема технологічного відставання Китаю знову набула гостроти у зв'язку
з виявленням ряду вузьких місць в економіці в силу її реформування. З початку 90-х років активізувалися
спроби подолати це відставання, при цьому велике значення надається використанню науково-технічного потенціалу Японії, в рамках вже сформованих
двосторонніх зв'язків.
Японія надає Китаю науково-технічне сприяння з приватною і державною лініях.
Приватні фірми в установи здійснюють наступні функції:
надають технічну документацію, яка використовується в процесі модернізації китайських
підприємств;
виконують на території КНР проектувальні роботи, технічне керівництво будівництвом, налагодженням
обладнання, пуск і освоєння виробничих потужностей, промислове;
здійснюють передачу китайській стороні управлінського досвіду, навчально-методичну підготовку
фахівців./8/
Приватний бізнес також бере на себе організацію стажування китайських інженерів, техніків, кваліфікованих робітників на підприємствах
японських компаній. Вони здійснюють передачу китайській стороні технічних знань у формі ліцензій, патентів в "ноу-хау" в процесі виконання
технічного сприяння в модернізації виробництва спільних підприємств, в ході поставок комплектного устаткування і т.д. (див. табл .).
Основні форми надання технічного сприяння Японією Китаю (1981-1987 р.)
(Число контрактів)
Роки
Форми
1981
1982
1983
1984
1985
I986
1987
Разом
Комплектне заводське обладнання
11
29
66
77
188
193
102
666
Основне устатку-вання
9
17
36
52
99
125
39
377
Спільне вироб-ництво
5
4
6
21
34
34
16
120
Технічні послуги
4
8
13
15
30
46
8
124
Консультаційні послуги
3
2
13
11
21
31
10
91
Передача ліцензій
37
34
85
138
291
305
143
1033
Джерело: Тюгоку-но кайхаку, кайхо росен-то ниття кейдзай.-1988. С. 71.
Масштаби основних напрямків технічного сприяння з боку Японії Китаю (1981-1986 рр..)
Роки
Напрямки
1981
1982
1983
1984
1985
1986
Разом
Напрямок дослідників, чол.
352
205
206
220
255
290
1528
Відрядити спеціалістів, чол.
164
100
104
149
156
199
872
Відрядження груп контролю, чол.
366
166
390
307
523
554
2306
Надання обладнання, млн. ієн
88
288
390
432
840
958
2997
Співробітництво в проектах, кол.
1
2
3
4
8
11
11
Проведення досліджень, кол.
9
5
11
14
13
5
35
Витрати, млрд. ієн
1,581
1,978
3,045
2,677
3,948
4,810
18,390
Джерело: Тюгоку-но кайхаку, кайхо росен-то ниття кейцеай.-1988, - с.74
За державною лінії японська технічна допомога концентрується головним
чином на проведення проектно-вишукувальних робіт у сфері вдосконалення економічної та соціальної інфраструктури, на розвиток паливно-енергетичної
бази, сільськогосподарських комплексів, і т.д.
З державного бюджету Японії фінансується діяльність Агентства
міжнародного співробітництва, що організує відрядження японських фахівців в КНР, в основному для участі
в предінвестіціонннх дослідженнях, техніко-економічних дослідженнях, в проведенні промислового консультування в галузі будівництва, транспорту та
комунального господарства. Так, у період 1982-1992 рр.. в Китай було направлено близько тисячі спеціалістів з метою надання технічної допомоги в
промисловості, сільському господарстві, у транспортній галузі та медицині. По лінії держави здійснюється прийом на навчання китайських студентів,
аспірантів, стажистів. У рамках бюджетних асигнувань, що виділяються міністерству освіти Японії, фінансується підучитися широкий розвиток мережа курсів
японської мови, як етап підготовки до вступу у вищі навчальні заклади Японії. У 1992 р. число тих, що навчаються на
цих курсах склало 60 тис. чол. Крім того, діють і такі курси в компаніях, які співпрацюють з китайською стороною. Примітно, що і в Китаї,
на хвилі суспільного інтересу до Японії та японської мови, була створена своя система курсів навчання мови. На них підготовку до 1992 р. отримали понад 1
млн. китайців./8/
Необхідно відзначити, що основні напрями технічного сприяння з боку Японії
Китаю щодо державної лінії фінансуються за рахунок частини коштів, що виділяються в бюджеті на Офіційну допомога розвитку (ОДР). І обсяги цих коштів, як
свідчать статистичні дані, порівняно невеликі. Приміром, у 1989 р. вони склали 3,8% від загальної суми ОПР./5/
Структура офіційної допомоги розвитку (ОДР) з боку Японії Китаю (1985-1989 рр..)
(100 млн. ієн)
Складові частини ОПР
Роки
Технічне співробітництво (% від ОПР)
Безоплатна допомога
Кредити
1985
39,48 (4, б%)
58,%
751.00
1986
48,10 (5.2%)
69,68
806,00
1987
61,92 (6,3%)
70,29
850,00
1988
61,49 (3,5%)
79,58
1615,21
1989
40,51 (3,8%)
56,98
971,79
Підраховано за: Annual Report -1990. Ministry of Foreign Affairs.-1991. -Р. 160-162.
При оцінці ефективності японського технічного сприяння китайській стороні, істотним
є аналіз стану дід з передачі КНР сучасних технологій, в яких у неї існує особлива зацікавленість.
Згідно зі спостереженнями китайських фахівців, "японські підприємці основний акцент роблять
на постачання техніки, а не на передачу "ноу-хау". При цьому Японія утримується від передачі новітніх технологій. Вона вважає за краще експортувати
ті з них, які втратили переваги конкурентоспроможності, тобто технології традиційних галузей виробництва, для їх використання на підприємствах з
невисокою вартістю трудових ресурсів.
Такий підхід головним чином пояснюється тим, що Японія прагне уникнути створення собі майбутнього
конкурента, як це було з деякими новими індустріальними країнами Азії, до прикладу з Південною Кореєю.
Крім того, у формуванні підходу Японії важливу роль відіграє та оцінка, яка дається
японськими фахівцями ступеня сприйнятливості китайської економіки до передового технологічного копита. Вважається, що на даному етапі КНР не
володіє достатнім "соціальним потенціалом" для засвоєння новітніх технологій. На основі аналізу офіційних даних КНР, японські дослідники
вказують на наступні найбільш суттєві фактори, що визначають цей потенціал.
I) Дефіцит кадрів.
Для передачі та розповсюдження сучасних технологій потрібні підготовлені організатори
виробництва та інженери. Сьогодні в країні відзначається їх гострий дефіцит.
2) Низький рівень технологій.
Рівень інженерних технологій має бути достатньо високий, щоб засвоювати нові
технології.
3) Ірраціональна організація виробництва.
Недостатній розвиток поділу праці та кооперування між підприємствами не може
забезпечити технічний прогрес.
4) Слабка кооперування з машинобудівної промисловістю,
Розвиток кооперування з машинобудуванням є умовою поліпшення технічного
рівня підприємств.
5) Збереження система державних підприємств, слабка конкуренція.
До тих нір поки конкуренція на державних підприємствах залишається невисокою, організатори
виробництва не проявлять інтересу до імпорту нових технологій.
6) Дія рада факторів, пов'язаних з низькою продуктивністю праці: громіздка система стандартизації, недосконала система контролю за якістю
продукції.
7) Реальний стан науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР)./8/
Японські фахівці вважають витрати КНР на НДДКР, з урахуванням рівня розвитку економіки, значними. Так, у 1979 р. вони з-складало
1,01% від ВНП, в 1986 р. - 1,29./8/Те, що при цьому темпи технічного прогресу залишаються низькими, ці фахівця пояснюють в першу чергу
наступними причинами:
- концентрація сил і засобів на оборонних програмах, наявність обмежень на передачу створених в цій галузі технологій в приватний
сектор;
- слабкий зв'язок НДДКР з виробництвом.
Основний науковий потенціал КНР зосереджений в науково-дослідних інститутах Академії наук і університетів - 82,5%
спеціалістів (1980 р.). За своєю спрямованістю дослідження носять переважно академічний характер, їх результати малопріменіми у виробництві. На
460 тис. китайських підприємствах у 1987 р. працювали близько 60 тис. дослідників: один - на вісім підприємств. Причому, більша частина припадає
на видобувну та обробну промисловість./8/
Загальна оцінка, що дається японськими дослідниками, стану в області технічного переозброєння китайської економіки в основному поділяється та іншими
фахівцями. Наприклад, у доповіді (1992 р.) Організації економічного співробітництва та розвитку (ОВСД) ООН становище у цій сфері визначається як
"технологічний застій", вживається навіть і така оцінка, як "технологічна неспроможність" КНР./8/Низький початковий рівень
економічного розвитку одночасно дзв
