ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Нова Економічна Система України
         

     

    Географія
    Нова Економічна Система

    Перехідний період на Україні

    На Україні, в тому числі і в Запоріжжі, перехід до ринкової економіки почався пізніше, ніж у країнах Центральної та Східної Європи. Горбачов прийшов до влади в 1985 році і розгорнув кампанію гласності та перебудови. Однак Україна до деякої міри заступав всіх цих перетворень консервативним партійним керівництвом на чолі з Щербицьким, ставлеником Брежнєва, що протримався при владі з травня 1972 по вересень 1989-го. [1]

    У 1991 незалежність прийшла, як свого роду дар, в результаті розпаду Радянського Союзу.

    Руйнування країни, у поєднанні зі змінами в області економіки, призвели до стрімкого спаду виробництва.

    Цей занепад на Україні був ще крутіше, ніж у всіх інших країнах колишнього соціалістичного табору. Якщо в країнах Центральної та Східної Європи, крім колишніх радянських республік, національний валовий продукт у 1996 році становив 88% від рівня 1989 року, то в СНД цей показник становив лише 54%, а для України - лише 42%. Валовий продукт України в 1998 році становив 29,2% від показника 1990 року. Відповідні цифри для Росії - 55,9, для Польщі - 117, для семи країн Центральної Європи - 97,2 відсотка.

    Перехідний період в Україні характеризується не тільки тим, що почався пізніше, ніж в інших країнах, але також і тим, що всі зміни тут відбуваються набагато повільніше, ніж де б то не було. Пояснюється це перш за все тим, що комуністична ідеологія і принципи управління були тут набагато глибше вкорінені, ніж в інших країнах Східної Європи, що спричиняло за собою низький рівень розуміння необхідності змін. Тому готовність як економіки, так і суспільства до реформ була тут спочатку значно меншою. [2] Слід також врахувати, що спад економічного розвитку почав спостерігатися в Радянському Союзі пізніше, ніж в інших соціалістичних країнах, а в Україні - ще пізніше, ніж в інших республіках колишнього СРСР.

    Додаток 2 1 економічної структура

    Економічна структура в Запоріжжі типова для промислового регіону і заснована на важкій промисловості. Подібну ситуацію можна було спостерігати у Західній Європі та США на ранніх фазах їх промислового становлення.

    34% працюючого населення зайняті у сфері промисловості, 16% у сільському господарстві, 9,7% у освіті, 6,5% в транспорті і зв'язку та 7% у сфері охорони здоров'я. (1994 рік). Всередині промислового сектора 52% працівників зайнято у сфері машинобудування і металовиробництва, 18% в - чорної металургії і 8% у сфері електроенергетики (1997 рік).

    Економіка Запоріжжя налічує 360 великих підприємств, серед яких особлива роль належить восьми найбільшим. Роль малих і середніх промислових підприємств досить скромні, хоча і стрімко збільшується. Ці підприємства в основному зайняті торгівлею та обслуговуванням. До початку 1996 року в області діяло 7000 приватних малих і середніх підприємств, що платять податки. До 1 січня 1997 року - їх залишилося тільки 4349. А на 1 січня 1999 налічувалося 5688.

    Структура економіки непропорційна, оскільки занадто велика частка припадає на важку промисловість і, особливо, на промислові гіганти. Багато підприємств є монополістами у своїй галузі. Частка готового продукту виробництва, а також частка споживчих товарів в промисловості дуже мала. Близько 70% машинобудівного виробництва припадало на військові потреби. Наприклад, завод "Мотор-Січ", що виробляв двигуни для реактивних винищувачів, заводи "Іскра" і "Радіоприлад". Іншою специфічною рисою є розвинена енергетична промисловість. З одного боку, це гідроелектростанція, з іншого - атомна електростанція. Однак Титано-магнієвий комбінат, Алюмінієвий комбінат, Завод феросплавів і "Дніпроспецсталь" разом споживають 80% всієї виробленої в області електроенергії.

    Більша частина промислових підприємств Запоріжжя має застаріле обладнання, у багатьох випадках датується 1930-ми роками.

    Промисловість Запоріжжя зорієнтована на експорт. У 1995 році 21% запорізької продукції експортувався. Це дуже високий відсоток, у порівнянні із загальнонаціональним рівнем. На Запоріжжі доводилося в 1998 році 8,8% експорту України. А на долю Запоріжжя разом із сусідніми Донецьком, Луганськом і Дніпропетровському припадає 50% загальнонаціонального обсягу експорту.

    У зв'язку з відносною замкнутістю України і відсутністю досвіду побудови незалежної держави, знання про ринкову економіку тут мінімальні. Та й загалом рівень компетентності керівного ешелону на Україні досить низький. У цьому істотна відмінність між Києвом і Москвою, де накопичено багатовіковий досвід з управління країною.

    Українська економіка діє гірше за російську. Якщо реальна заробітна плата в 1992 році була на Україні на 9% вище, ніж в Росії, то до 1998 року вона склала тільки 60% від російського рівня. (UET, червень, 1999, стор.32)

    Зупинимося докладніше на причинах цього відставання.

    По-перше, Україна, на відміну від Росії, змушена імпортувати більше енергетичних ресурсів. До того ж, до розпаду Радянського Союзу Україна платила лише 15% від світових цін за ввезену нафту, тоді як тепер вона позбавлена цієї пільги. У 1998 році імпорт палива і паливних продуктів складав 38% від загального обсягу імпорту України. Все це означає, що країну потряс потужний енергетичний шок.

    По-друге, додаткові труднощі створював той факт, що Україна - нова держава, в відміну від Росії, що не має чітко встановленого розмежування функцій президента, уряду та парламенту.

    По-третє, ми не можемо обійти таку серйозну причину економічної відсталості, як тіньова економіка, в руках якої на 1997 рік знаходиться приблизно 60% валового національного продукту. [3] (Для порівняння: у країнах колишнього Радянського Союзу на частку тіньових структур припадає 40%, а в латиноамериканських країнах - близько 30% [4].) Ось чому уряду стало надзвичайно важко здійснювати економічну політику. Відкладання приватизації державних підприємств також вплинуло частково на зростання тіньової економіки. Експерти українського Центру соціальних та економічних досліджень вважають, що в Україні тіньова економіка представляє "не тільки тіньовий сектор економіки, а й паралельну неофіційну влада, яка росте і починає дублювати найбільш важливі функції держави ". [5] Цим пояснюється багато в чому той факт, що в області економічних відносин закони не працюють. Контракти на Україні дуже часто порушуються, що надзвичайно ускладнює угоди і, у свою чергу, стримує багатьох потенційних іноземних інвесторів.

    Уряд багато в чому сприяло зростанню тіньової економіки встановленням непомірно високих податків. Відбувається наступне: уряд бореться з бюджетним кризою, частково є результатом субсидій збитковим підприємствам (процес субсидій в останні роки призупинено, принаймні, він не так помітний, як це було в перші роки перехідного періоду), і намагається заповнити зростаючий дефіцит зменшенням витрат і підйомом податків. А в результаті цього підприємства прагнуть приховати свої прибутки та ухилитися від сплати податків, тим самим просуваючись у напрямку до чорному ринку. Чим більше економічна діяльність загрузає у сфері тіньової економіки, тим важче стає становище підприємств легальної економіки - офіційно зареєстрованих і які не отримують урядових пільг і субсидій. З цього порочного кола український уряд до цих пір не знайшла виходу.

    Чітко видно, як організована злочинність все більше нав'язує свої правила гри. Згідно доповідей президенту Кучмі, організована злочинність сьогодні являє собою безпосередню загрозу стабільності держави. Злочинні елементи проникли у всі рівні державного апарату. Організована злочинність має свої паралельні силові структури, існування яких оплачує населення: в середньому ціни на продукти споживання на Україні на 20-30% вище, ніж могли б бути при нормальної організації виробництва і торгівлі, без участі "мафії". Лічені підприємства ізбеглі контролю з боку організованої злочинності, під впливом якої знаходиться близько 90% фірм. [6]

    Дуже велика частина експорту та імпорту нелегальна. Неймовірні розміри набув експорт капіталу. За оцінками урядового агентства, в 1991-1995 роках 15-20 мільярдів доларів було вивезено з країни нелегально. [7] "Інтернешіонал Джеральд Трибюн" 10 квітня 1997 писала, що, на підрахунками американських та українських фахівців, 100 мільярдів доларів розчинилися за межами країни за допомогою офіційних чиновників-спекулянтів. Різниця в доходах між бідними і багатими збільшилася, як нам здається, набагато істотніше, ніж у всіх інших країнах Східної Європи. Розміри і рівень зубожіння більшої частини населення на Україні набагато перевищують показники цього процесу в більшості країн Східної і Центральної Європи.

    Лібералізація цін на Україні відбулася в умовах, коли в багатьох галузях промисловості існували підприємства-монополісти. Це спричинило за собою процес гіперінфляції, взятий під контроль тільки з середини 1995 року.

    Ще однією рисою України є те, що вона розплачується дорогою ціною за чорнобильську катастрофу. Це мало кому відомо на Заході. За останні 13 років 11 мільярдів доларів пішло на ліквідацію наслідків чорнобильської катастрофи. Українське уряд запровадив спеціальний податок, що йде на ліквідацію наслідків чорнобильської аварії. У 1992 році частка чорнобильського фонду в державному бюджеті становила 15,7%, а в 1995 цей показник знизився до 5,1% (за матеріалами "Грінпіс" 1996). Для порівняння: у 1995 році на розвиток науки уряд асигнував всього 1,9% держбюджету.

    Гостро стоїть на Україні і проблема старіння населення: на кожного пенсіонера припадає 1,5 працюючих, тоді як у Росії - 1,8, а в Японії - 2,6.

    У результаті описаних особливостей України в період переходу до ринкової економіки, можна зробити висновок про те, що перехідна епоха для України, в порівнянні з іншими країнами колишнього соціалістичного табору, - процес набагато більш трудомісткий і болючий. Зрозуміло, мова не йде про тих державах, які змушені долати наслідки руйнівних військових конфліктів. Все, сказане про Україну в цілому, відноситься і до Запоріжжя.

    Промисловий спад у Запоріжжя

    За відомостями запорізького статистичного бюро, промисловий спад у Запорізькій області не спостерігався до 1992-го року і вибухнув у 1994-му. Ще в 1991 році спостерігався приріст виробництва на 0,4%. У 1992 виробництво знизилося на 4,7%, в 1993 - на 1,2%, а в 1994 - відразу на 22,5%. У 1995 цей відсоток поповз вниз і склав 10,3 і в 1996 спад припинився: виробництво продукції зросло відносно 1995 року на 0,4%. До 1998-99 років зростання промисловості по Запоріжжю, згідно офіціальнимданним склав 12,5%, тоді як по Україні цей показник лише 2%. Ми ж, виходячи з спостережуваної дійсності і базуючись на більш ранніх відомостях того ж запорізького статбюро, сміємо стверджувати, що реальні щорічні показники загального промислового спаду в Запоріжжі були на кілька відсотків вище наведених.

    Отже, промисловий спад у Запоріжжі розпочався набагато пізніше, ніж у більшості інших країн Центральної та Східної Європи. Цей факт дозволяє зрозуміти, чому Запорізька правляча еліта була так погано підготовлена до перекладу промисловості на рейки ринкової економіки.

    Продукти сільськогосподарського виробництва в 1995-му році становили лише 60% від рівня 1990 року. [8] У цій сфері спад був набагато сильніше в Запоріжжя, ніж по Україні в цілому.

    Цей занепад, можливо, видається не таким вже драматичним поворотом історії, якщо врахувати стрімке зростання тіньової економіки, який не відображено у статистиці і на частку якої припадає приблизно 60% валового національного продукту. Згідно доповіддю, призначеному президенту Кучмі, якщо врахувати частку і участь чорного ринку в національній економіці, то спад виробництва з 1989 по 1994 рік становить лише 25%. З іншого боку, невблаганні цифри статистики свідчать про небувалий розмах бідності та злиднів, тобто, про різке зниження життєвого рівня більшості населення. Спад валового національного продукту з урахуванням тіньової економіки в період між 1990 і 1995 роками становить 31,7%. [9]

    Розпад Радянського Союзу особливо болісно відбився на Запоріжжя, розташованому недалеко від російського кордону, що залежить від російських поставок і вкоріненість у систему міжгалузевих економічних зв'язків з іншими республіками колишнього СРСР.

    Якщо в цілому по Україні налічувалося 59% підприємств загальносоюзного міністерського підпорядкування, то по Донецько-Дніпровського району (Донецьк, Луганськ, Дніпропетровськ і Запоріжжя) їх було 69 відсотків. У Запорізькій же області таких підприємств було 72%. [10] У разі Запоріжжя ми бачимо набагато більшу частку сировинних і виробничих поставок автомобілів, які ввозяться в регіон, ніж у випадку будь-якого промислового регіону розвинутого Заходу.

    До середини 1998 року в економіці в основному діяли дуже великі підприємства, які фактично були власністю держави, хоча формально були приватизовані. Ринкова економіка майже була відсутня, хоча підприємства стали менше покладатися на субсидії і більше враховувати реальні ціни на продукцію. Великі підприємства досі функціонують в рамках перераспределительной економіки. Це означає, що держава досі субсидіює їх, допомагаючи утриматися на плаву. Раніше це було більш відкрито, на кінець 1996 року це знижки на енерговитрати, різні потурання, які підприємства вибивають за рахунок особистих контактів з міністерствами. Цей принцип перерозподілу завів економіку країни у глухий кут.

    Хоча обласна адміністрація і пишається тим, що на долю Запорізької області припадає 7,5% всіх приватизованих фірм України, при тому, що населення області складає лише 4% населення країни, до оцінки цих цифр слід підходити з великою обережністю. У Запоріжжі приватизовано менше магазинів у порівнянні з іншими великими містами, а перший приватний готель відкрилася тільки в 1995 році. Це в сфері обслуговування, яка зазвичай у постсоціалістичних країнах потрапляла в першу хвилю приватизації.

    У 1995 році почалася приватизація промислових підприємств, і до середині 1999 року ці приватизаційні процеси були все ще на початковій стадії.

    Одним з перших підприємств, приватизованих в Запоріжжі, був завод авіаційних двигунів "Мотор - Січ". І негайно піднявся великий скандал, так як приватизаційне агентство раптово вилучило не тільки 27% аукціонних, а й 17% додатково, що в результаті дозволило державі залишитися власником більшості акцій. Пояснювалося це тим, що підприємство має "стратегічне значення" для України - аргумент, що часто використовується, щоб уникнути приватизації. [11] Поступово так вийшло, що, з об'єднанням підприємств, на багатьох з них держава стала основним власником акцій.

    Хоча процес приватизації просувається повільно, керівники державних підприємств успішно розпоряджаються державною власністю та отримують незаконні прибутки від продажу продукції за кордон. У 1993 році на підприємствах все ще знаходилося багато запасів сировини, купленого за дуже низькими цінами або отриманих безкоштовно в комуністичну епоху. Використовуючи їх, деякі підприємства могли кілька років продавати за кордон вироблену продукцію за низькими цінами. Реальна вартість продукції звичайно не бралася до уваги. Коли ці запаси вичерпалися, підприємства змушені були почати облік реальної вартості, тому що різко подорожчали енергоресурси, вартість закуповується сировини. Подорожчала продукція втратила свою конкурентоспроможність. Якщо на першій фазі переходу до ринку експорт був таким собі буфером, то, по мірі зникнення колишніх джерел виробництва, великі підприємства зіткнулися з помітним погіршенням свого положення. Правда, поки ці зміни не позначилися на обсязі експорту. У 1995 році експорт в Запорізькій області зріс до 44,5% в порівнянні з 1994 р?? будинок, а в 1996 цей рівень зберігся. [12] У 1997 він виріс на 13,2%, а в 1998 впав на 9,5% в порівнянні з попереднім роком.

    У 1996 і 1997 роках, великі підприємства були в процесі самовизначення.

    Процеси комерціалізації до цих пір знаходяться в зародковій стадії. У великих підприємств є безліч можливостей отримати підтримку держави - скасування податків, дешеві кредити. Ринкові ж відносини гальмуються широко поширеною корупцією та відсутністю керованої законом економіки. Закони просто не працюють. Їх порушення не загрожує ніяким покаранням. Це дає можливість поширенню корупції та організованої злочинності, без участі якої вже ніякий бізнес неможливий. Корупція стала стилем життя.

    гальмує розвиток економіки і заборонними податками. Висока інфляція та недорозвинена банківська система дуже ускладнює промисловий розвиток. Згідно з даними Управління статистики України, рівень інфляції в 1992 році становив 2100%, в 1993 - 10256%, у 1994 - 501%, в 1995 - 281% і протягом 1996 року - 80%.

    Великі підприємства важко звикають до нових умов. Організаційні зміни відбуваються рідко. Масових звільнень не спостерігається. Фактично, кількість безробітних наближається до половини працездатного населення. Проте офіційна статистика про це замовчує, і, якщо їй вірити, то по Запоріжжю тільки 2,8% безробітних. [13] На ділі ж сюди слід віднести робітників підприємств, відправлених у безстрокову неоплачувану відпустку. Існує також великий загін людей, що продовжує працювати і не одержує зарплату. Наприклад, працівники шкіл та медичних установ до кінця липня 1996 року з трудом отримали зарплату за лютий. В кінці 1997 року більшість запорожців отримали зарплату за жовтень в грудні. Кількість офіційно зареєстрованих безробітних по Запоріжжю на жовтень 1997 становило 11,3%, тоді як цей показник по Україні був 8,9% (UET, березень 1999).

    Чи має Запоріжжя регіональну економіку?

    Підприємства в Запоріжжі за радянських часів, в основній своїй масі, не були пов'язані з економікою регіону, оскільки безпосередньо підпорядковувалися галузевим міністерствам у Москві. Ці міністерства організовували всі необхідні для виробництва матеріали і вилучали всю вироблену продукцію без урахування потреб регіону. Тому часто виходило так, що сировина і вихідні матеріали для виробництва привозилися з віддалених місць, у той час як логічніше було б скористатися місцевими ресурсами. Але близькі підприємства, котрі мали необхідною сировиною, підкорялися іншим міністерствам. Така замкнутість призводила до нераціональним витратам. Наприклад, трансформаторний завод в 1991 році імпортував з Росії 22,3 тисячі тонн сталі, 4,8 тисячі тонн міді, 5,7 тисяч тонн алюмінію і 27,2 тисячі тонн міді з Узбекистану. І це при тому, що сталь і алюміній виробляються на запорізьких металургійних заводах. Звичайно, метал, необхідний для трансформаторів, відрізняється від асортименту продукції запорізьких металургійних підприємств. Чи не підходила їх продукція і "АвтоЗАЗ", які ввозили 22,5 тисячі тонн сталі з Росії, а також мелітопольського заводу двигунів, який працював теж на російській сталі і прокаті. Але виникає питання: чому не можна було проводити весь необхідний регіону асортимент металу на місцевих гігантів металургійної промисловості? Перед нами типова картина регіону, глибоко інтегрованого в загальносоюзних економіку, але з дуже обмеженими внутрішньорегіональної зв'язками. А адже регіональна економічна структура була задумана як єдиний комплекс, розташований навколо гідроелектростанції і використовує місцеві природні ресурси.

    Наступне питання, яке негайно виникає, - чому більш раціональні зв'язку в ланцюзі сировинних поставок і збуту готової продукції не розвиваються належною мірою після падіння радянського режиму?

    Відомо, що більшість великих підприємств Запоріжжя працювали на загальносоюзний ринок, а багато хто з них були в своїй галузі монополістами. Наприклад, "Автозаз" був єдиним заводом в СРСР, що випускають дешеві легкові автомобілі, а "Мотор - Січ ", що працював на ВПК, постачав авіаційні двигуни в усі кінці країни. Вісімдесят відсотків двигунів для радянських військових літаків зроблено в Запоріжжя.

    Після розпаду Радянського Союзу багато зв'язку між колишніми республіками були перервані, що під чому послужило причиною промислового спаду в Запоріжжі. Деякі з цих зв'язків збереглися, що відбивається на географії експорту і імпорту, але все це на значно нижчому рівні, ніж до 1991 року. Виникає й інша істотна проблема: з розпадом колишніх зв'язків майже не виникло нових зв'язків усередині регіону. [14]

    Після розпаду Радянського Союзу на Україні намагалися підпорядкувати підприємства, що перебували раніше в підпорядкуванні Московських загальносоюзних міністерств, місцевими київськими міністерствам. Але цей почин провалилося. У січні 1993 за розпорядженням президента регіони отримали більше самостійності. Але наказ нічого не змінив. Поступово ситуація прийняла такий розвиток, що регіони фактично самоврядності, хоча юридично правлять міністерства.

    У 1992 році Запорізька обласна адміністрація звернулася до сусідніх областей з маніфестом з десяти пунктів. Координаційна комітет сформувався з представників Донецької, Дніпропетровської, Луганської та Запорізької областей. Одним з результатів цього починання був той факт, що почали використовувати місцеві ресурси вугілля для електростанцій. Іншим результатом було те, що 26 листопада 1993 тодішній президент України Кравчук дав цим областям більше свободи у самоврядуванні. Проте проблема залишається невирішеною, оскільки не зрозуміло, які питання перебувають у віданні міністерств, а які залишаються в компетенції обласної адміністрації. Через це багато ініціатив залишаються нереалізованими.

    До середині 1998 року Запорізька обласна адміністрація не має більше прав і можливостей для дій, ніж керівництво інших областей. Можливості, дані в кінці 1993 року, не були використані. 1992 - 1993 роки були коротким періодом, коли самостійність регіонів зростала. З тих пір центральне керівництво знову затвердив свою владу. Переважна частина державних фондів, тобто 82% розподіляється національним урядом. [15]

    Запорізька обласна адміністрація просила західні консультаційні фірми, і навіть подала заявку, зробити план регіонального розвитку для Запоріжжя. У 1993 році фірма "Куперс і Лібранд" склала такий документ. Це був перший такого роду план для регіону колишнього Радянського Союзу. [16] Але з рекомендацій західних експертів до осені 1998 року не виконано нічого!

    що знаходиться сьогодні при владі обласна адміністрація не розвиває по-справжньому регіональну політику, хоча це є терміновою необхідним заходом в умовах кризи, що вибухнула нині економічної та соціальної кризи. Сьогоднішній підхід влади до регіональних проблем вельми специфічний. Вони нагадують пожежника, який перебігає від одного вогнища полум'я до іншого, не спромігшись розібратися, що відбувається на навколишньої території. Примітно, що жодного серйозного дослідження з регіональної політики не було проведено. Подібного роду дослідження навіть гальмуються обласною адміністрацією. Адміністративно-командні методи в підході до регіональних проблем властиві керівництву області в дуже великому ступені. Делу ж це не допомагає. Нещодавно засноване Бюро регіонального розвитку ніякої ролі в розвитку регіону не грає.

    Цікавою ініціативою був договір про співпрацю з сусідніми областями Росії, укладений 27 січня 1995 року, в якому Запоріжжя теж брало участь. Ймовірно, на цьому рівні легше здійснити співпрацю, ніж на рівні урядів. Однак після підписання про цю ініціативу теж нічого не чути.

    Малі та середні промислові підприємства

    Великим зміною в економіці Запоріжжя слід вважати виникнення великої кількості малих та середнього розміру підприємств, в основному, приватних.

    Лише кілька з цих порівняно невеликих підприємств по-справжньому зайняті промисловим виробництвом. Більшість з них з'явилися на світ не без допомоги великих державних промислових підприємств.

    При великих процентних ставках, високих податках і спад попиту особливо важко йде розвиток малих середніх підприємств. Вони особливо чутливі до боргових проблем і до відсутності кредиту.

    До того ж невеликі підприємства - зручна мішень для мафії. Без підкупу місцевих чиновників справа не зрушить з місця і підприємство не виживе. Колишній український заступник міністра економіки Віктор Пинзеник вважає, що якщо хтось хоче відкрити на Україні мале підприємство, то він повинен мати не менше 2000 доларів на різного роду хабара. [17] Як з'ясувалося з інтерв'ю з багатьма бізнесменами, вага малих і середніх підприємств у промисловості зменшився з 1994 року у зв'язку з різким зниженням купівельної спроможності населення та різними хитрощами місцевих чиновників, що перешкоджають появі приватних підприємств, що особливо роблять товари.

    Фінансова інфраструктура

    Високий рівень інфляції - головна перешкода для розвитку промисловості. Він робить середні та довгострокові кредити недосяжними для промислових підприємств. Тому банки в основному дають позики торговельним фірмам. На початку 1996 р. близько 11% кредитів за двісті найбільш важливих банках України були довгостроковими. Протягом першої половини 1996 - 65% грошей українських банків були зосереджені в державні позики, що гарантувало державі 100% дивідендів, тоді як промислові капіталовкладення склали лише близько 3% від загальної суми капіталовкладень. [18]

    Високий рівень інфляції і погано функціонують боргові зобов'язання тягнуть за собою часткову демонетизацію економіки. Багато підприємств вимагають оплату після поставки, але і при цьому можуть виникати проблеми.

    Більшість підприємств змушені діяти за допомогою бартеру, часто за допомогою посередника. Часто працівники отримують зарплату не грошима, а готовою продукцією заводу або фабрики. Вони змушені витрачати багато часу, щоб продати цю продукцію. Наприклад, відомий випадок, коли працівник одного з підприємств Запоріжжя приїхав у банк на вантажівці, повному цукру, який він отримав замість зарплати. Оскільки цукор продавався дешево, працівники банку охоче його розкупили. Завод емальпосуди платить своїм працівникам каструлями, тазами, чайниками та іншою готовою продукцією. Підприємства витрачають багато енергії в організації бартерних операцій, щоб забезпечити себе і своїх працівників. Фабрика з виробництва насосів в Бердянську (Запорізька область) має 90% від торговельних операцій, включаючи замовлення, в бартер. 120 з 3000 працівників цього підприємства залучені до організації бартеру. Інший приклад - текстильна фабрика "Вепес" в Запоріжжі, яка випускає спецодяг. Дев'яносто відсотків її постачань оплачується продукцією. Ланцюжок вибудовується запаморочлива. "Вепес" отримує за поставлену їм спецодяг сталь. Відповідно, сталь змінюється на комплектуючі деталі з Нікопольським заводом, ці деталі, в свою чергу, обмінюються на сталь на "Запоріжсталі". Ця сталь йде на фабрику з виробництва тари в обмін на фарбу. Нарешті, фарба надходить на трансформаторний завод, який платить за неї грошима.

    Недопоставки можуть спричинити за собою руйнування всього ланцюжка промислових зв'язків. Наприклад, у липні 1995 50-70% працівників "АвтоЗАЗ" були відправлені в неоплачувану відпустку, оскільки завод двигунів в Мелітополі міг поставити тільки одну третину продукції від кількості, зазначеної в договорі, тому що, у свою чергу, недоотримав комплектуючі деталі з луганського заводу, який вимагав передоплату. А мелітопольський завод не мав достатньо коштів, щоб задовольнити це прохання. [19]

    Банки розвиваються стрімко, рівень обслуговування в них поліпшується, хоча все ще дуже низький в порівняно із західними країнами.

    Тим не менше, відкриття валютного рахунку як і раніше, коштує всього 10 доларів для приватної особи і близько 100 доларів для підприємства. Віза-карткою стало можливо користуватися тільки з початку 1996 року і лише в декількох місцях в обласному центрі з податком 5-4.5%. А українська віза-карта була видана вперше у вересні 1996 року [20]. Зазвичай банківські послуги вкрай дороги і сервіс поганий. Часто відсоток стягується на індивідуальній основі, тобто, як кому заманеться. У середині 1997 року банківський відсоток позики становив до 20% на місяць.

    Операції з грошовою масою важкі, якщо не неможливі для більшості банків, які в основному зайняті перекладами між підприємствами. Зарплата зазвичай видається грошима. Система чеків відсутній.

    Підприємства ж, як правило, мають дуже маленьку частину коштів у грошовій масі, вони зобов'язуються державою виробляти більшу частину розрахунків через банк. Виняток становить заробітна плата. Особливо важко дотримуватися цього правила промисловим підприємствам.

    У Запоріжжі багато банків розвиваються під егідою великих державних промислових підприємств або як структура для відмивання незаконно нажитих грошей. Яскравим прикладом може служити "АвтоЗАЗбанк". У минулому "Автозаз" користувався послугами національного банку. У даний момент дирекція вважає, що більш вигідно заснувати свій власний банк. Стартовий капітал накопичився за ті три місяці, коли працівники заводу знаходилися в недоплачує відпустці і не отримували зарплати. Однак у швидкості державна комісія з контролю виявила, що цих грошей недостатньо для відкриття банку. Були продані акції, в основному на рівні вищих правлячих кіл. Таким чином, вище керівництво практично стало власником банку.

    Банки інших промислових підприємств були засновані таким же чином.

    Причому контролюються банки в основному фамільними кланами. Тут не прийнято брати на роботу чужих, навіть для дуже компетентних сторонніх двері закриті.

    Яка нова економічна система виникає в Запоріжжі?

    До середині 1999 року Запоріжжя все ще знаходиться на дуже ранній стадії переходу до ринкової економіки. Характер місцевого господарювання може бути визначений як перерозподільна монетарно непрозора економічна система. Місцева влада досі не знають точно, які види діяльності субсидуються, які - ні. Крім медобслуговування та освіти, вони субсидують більшу частину житлових послуг та громадського транспорту. На рівні уряду субсидуються також деякі підприємства промисловості. Більше того, більше половини економічної активності знаходиться у сфері тіньової економіки, тобто без сплати податків. У підсумку, нечисленні чесно працюючі підприємства промисловості, що представляють дуже малу частину в економіці країни і всі убуваючі чисельно, повинні підтримувати інші розширюється частина економіки, включаючи тіньові структури, і покривати всі витрати більшої частини соціальних потреб. Цей тягар їм не під силу. Зрозуміло, що економічна база такий перераспределительной економіки швидко вироджується. Політичні діячі, ймовірно, не усвідомлюють цього механізму і продовжують різними способами фінансувати збиткову економічну діяльність, аргументуючи ці дії необхідністю сохнаненія соціальної рівноваги. Це ще тугіше затягує гордіїв вузол перераспределительной економіки.

    У зв'язку з тривалим спадом купівельної спроможності населення, держава повинна оплачувати все більшу частину витрат за рахунок бюджету. У 1997 році половина жителів Запоріжжя була не в змозі заплатити за квартиру, опалення, газ, воду, електрику. У цей же самий час держава вирішила збільшити квартплату на 60%.

    Громадський транспорт та інші громадські служби також зіткнулися з зменшенням надходжень. За міру поглиблення фінансової кризи держави, ростуть податки. Місцева влада в результаті кризи вирішили різко скоротити подачу гарячої води в квартири, в тому числі і для парового опалення. Міська влада віддала розпорядження про рег?? лярні роботі міського транспорту тільки в години пік.

    Таким чином, хибне коло замикається: політики зайняті переважно обговоренням перерозподіл економічного пирога, замість того, щоб піклуватися про впровадження нових економічних механізмів, що дозволяють збільшити цей пиріг.

    В інших постсоціалістичних країнах ці механізми давно і успішно запущені. А на Україні в цілому і в Запоріжжі, зокрема, руйнівні сили переважають над творчими. Запоріжжю поки що ще дуже далеко до того моменту, коли критична маса позитивних зрушень дозволить говорити про його перехід до ринкової економіки.

    Взагалі, надзвичайно важко характеризувати що зароджується в Запоріжжі економічну систему, тому що реальна економічна ситуація дуже невизначена і нестабільна. До середині 1999 року можна було виявити окремі острівці з різними системами господарювання, що діють за різними економічними законами. Наприклад, великі державні підприємства діють за зовсім іншим правилами, ніж середні та малі підприємства. А більша частина населення виживає завдяки використанню більш примітивних форм економічної діяльності, існуючої паралельно з новими банками. Однак в економічному просторі, де знаходиться місце всім цим розрізненим частинам господарювання, можна розрізнити основні напрямки економіки. І якщо відстежити основні рушійні сили та основні дійові особи сучасної суспільно-політичної та економічного життя, а також основні ситуації, що складаються в ній, то можна припустити найбільш ймовірний сценарій подальшого розвитку.

    Одним з найважливіших дійових осіб сучасної економіко-політичної драми є бюрократія. Хоча на словах проголошений перехід до ринкової економіки, нині діючі економічні засади і сучасне суспільство все ще залишаються бюрократизовані. Бюрократичні перепони можна розглядати як якусь пухлину на тілі соціуму, яку не так-то просто видалити. Можновладці запрограмовані на здійснення контролю над людьми і підприємствами. Контролеманія, що існує в суспільстві і паралізують всяку незалежну економічну діяльність, не може бути скасована зверху директивним шляхом у зв'язку з переходом до ринку. Тому її, як межу бюрократії, слід вважати найважливішою складовою суспільного і економічного життя Запоріжжя.

    Люди і підприємства виживають тут тільки якщо вироблять стратегію обхідних маневрів по відношенню до бюрократичного контролю. Це означає сповзання ініціативної частини суспільства в болото тіньової економіки і корупції. Бюрократичне суспільство завжди крокує рука об руку з корупцією. Уряд же реагує на "чорну" економіку ще більшим контролем і напруженням податків. Тому завжди спостерігається симбіоз великого тіньового сектора і бюрократії. Це ж стосується і організованої злочинності, яка, як виразка, вразила всі сфери економіки.

         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !