ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Розвиток Запоріжжя в ізоляції
         

     

    Географія
    У стрімко мінливому світі

    Розвиток в ізоляції

    Одна із самих великих змін, що відбулися в Запоріжжі з приходом Горбачова до влади в 1985 році, полягає в тому, що намітився поступовий перехід до відкритості суспільства та економіки. До цього часу Запоріжжя існувало в ізоляції від решти світу, що знаходиться за межами царської Росії, а потім колишнього Радянського Союзу. Перебудова принесла нові можливості отримання відомостей про події у світі і дала поштовх до розвитку міжнародних зв'язків. Незважаючи на це, до кінця 1990-х Запоріжжя залишалося значною мірою закритим суспільством.

    Іноземець, що приїхав до Запоріжжя, негайно зауважує, що лише незначна частина запорожців володіє іноземними мовами, що інфраструктура туристичних послуг практично відсутня і що неможливо купити серйозну літературу з будь-якої теми ні на якому іншому іноземною мовою, крім російської, яка іноземним тут і рахувати не можна, тому що на ньому говорить більшість жителів міста. Українські газети, особливо місцеві, слабко інформують про життя світу за межами колишнього Радянського Союзу, а подорожі за кордон доступні далеко не всім людям. Хоча в Запоріжжі майже мільйон жителів, місто справляє враження відсталого і провінційного, з дуже низьким рівнем культури.

    Процес інтернаціоналізації дуже слабко позначився на зовнішності запорізького товариства. Взагалі, люди не мають коштів на подорожі. Студенти не мають можливості дізнатися і побачити світ. У бібліотеці можна знайти лише дуже обмежене кількість періодичних видань та книг на іноземних мовах. Студенти економічних факультетів вивчають закони ринкової економіки за переведеним на російська та українська мови англійських і американських підручників.

    Поїздки за кордон жахливо дороги, особливо щодо доходів основного населення. Іноземний паспорт, якого велика кількість запорожців до цих пір не має, коштує близько 100 доларів.

    Отримання візи в західну країну - процедура заморочлива, складна і дорога. Подорож за кордон найчастіше обмежується поїздкою автобусом в Польщу, Словаччину, Німеччину, а також до Туреччини, в основному, з метою придбання дешевого ходового товару (одяг, взуття, продукти харчування, предмети домашнього вжитку) з наступним продажем привезеного на базарі. Для багатьох такі подорожі -- основне джерело існування. Ринки буквально переповнені товарами іноземного виробництва. Хоча є підстави говорити про просування суспільства по шляху до більшої відкритості по відношенню до світу, ніж це було в радянські часи, простежуються і протилежні тенденції. Зв'язки з Москвою і Санкт-Петербургом - найбільшими культурними та науковими центрами колишнього Радянського Союзу - дуже сильно ослабли. Дивовижно зменшився культурний і науковий обмін. Наприклад, у радянські часи в Запоріжжя навчалися численні студенти з країн третього світу, які приїхали оволодіти різними спеціальностями по міждержавних договорах. Їх число з часів розпаду СРСР стало просто мізерним, у Запоріжжя їх залишилося не більше тисячі. Життя для них надто ускладнена, оскільки навчальні заклади, в яких вони навчаються, намагаються вичавити з них якомога більше грошей, і, в більшості випадків, що сумно, без надання відповідних умов для навчання та проживання.

    Руйнування ланцюга поставок

    З руйнуванням Радянського Союзу багато виробничі зв'язки, особливо на підприємствах всесоюзного значення, перервалися. Нових партнерів потрібно було знайти на Україні, що виявилося дуже важко і не завжди можливо, оскільки внутрірегіональні зв'язку завжди були слабкі. У деяких випадках допомогла обласна адміністрація. [1]

    З 1991 по 1994 роки спад торгових відносин з Росією був помірніше ніж в наступні. Якщо в 1994 році на частку країн колишнього Радянського Союзу припадало 68% загального обсягу експорту, то в 1998 році вона зменшилася до 29%. На першій порах після встановлення незалежності, торгові зв'язки з Росією переважно рвалися з-за загального хаосу і плутанини, пов'язаних з розпадом планової економіки. У 1993 році країни Союзу Незалежних Держав (СНД), до яких належала й Україна, були оголошені вільною економічною зоною. Однак з тих пір на шляху співпраці виросли гори перешкод і в 1996 президент Кучма вже говорив про економічну війну з Росією, після того, як та обклала двадцятивідсоткова податком ввезення вироблених в Україні товарів. Україна зробила крок у відповідь, зробивши те саме з імпортом з Росії. У період 1991-1994 років була дуже поширена проблема пошуку постачальника. Починаючи з 1994 року головна проблема - чим оплатити постачання.

    Але не тільки торгові бар'єри призвели до розриву зв'язків запорізьких підприємств з російськими постачальниками і змусили шукати нових. Російські поставки часто виявлялися дорожче, ніж запропоновані іншими потенційними партнерами з Центральної та Західної Європи (див. гл. 5, приклад "Авотозаза").

    Рвалися зв'язку з постачальниками та з інших причин. Можливість торгувати з закордоном змусила багато підприємств колишнього Радянського Союзу розірвати відносини з українськими замовниками та постачальниками. Це часто призводило до загального розриву всього ланцюга поставок.

    Типовим прикладом може служити одне з швейних підприємстві, успішно постачають шкіряні піджаки на Захід. Однак місцевим постачальника шкір стало вигідніше постачати сировину на Захід. У результаті власник швейного підприємства збанкрутував. А тим часом бойня теж побачила для себе велику вигоду продавати шкірсировину за кордон, в результаті чого збанкрутувало, у свою чергу, шкіряна підприємство. З часом сільське господарство, спало на страшний занепад, і стало зрозуміло, що вигідніше продавати за кордон живу худобу. Так бойня позбулася доходу від продажу сировини і теж збанкрутувала. [2]

    Ми навели цей приклад, щоб показати, як рвуться ланцюжка між постачальниками. З прикладу видно, що цей процес тягне за собою з одного боку короткочасну вигоду, а з іншого - небезпека руйнування національної економіки.

    Ще частіше причиною розриву встановлених зв'язків стає конкуренція імпорту. На відвіданих спільних підприємствах, відмічено, що з метою гарантованої якості постачальники шукають закордонні поставки, тому що українські постачальники в більшості випадків не можуть поставити продукцію необхідної якості. Наприклад, компанія ЗТЛ в Запоріжжя для виробництва лимонаду закуповує концентрат в Угорщині, тому що він може зберігатися рік, тоді як термін придатності концентрату місцевого виробництва всього лише місяць.

    Те, що ціни на українську продукцію часто дуже високі, і пояснюється особливостями правил, що діють на внутрішньому ринку України. Справа в тому, що в ринкову вартість продукції повинні бути включені витрати підприємства з моменту останньої поставки продукції замовнику. Це означає, що якщо, наприклад, підприємство простояла три місяці, то наступний місцевий замовник повинен оплатити цей простий, вартість якого буде включена у вартість виробленого для нього товару. [3] Це дивне правило стосується тільки українських партнерів і змушує підприємства вимагати високу ціну з українських замовників. У результаті ціни на сталь для українських споживачів на 30-50% вище, ніж для іноземних. Така система цін ще глибше валить місцевий ринок в занепад і штовхає українські підприємства на пошук іноземних постачальників-виробників. Погано організована ланцюг боргових зобов'язань також змушує українські підприємства встановлювати більш високі ціни і більш суворі умови поставок для українського ринку.

    Розпад ланцюга поставок відбувся також і в країнах Центральної Європи. Однак, оскільки процес переходу України до ринкових відносин відбувається дуже повільно, виробничі ціни на місцеву продукцію відносно високі, а її якість залишається вкрай низьким, руйнування поставних зв'язків тут взяло через конкуренцію з імпортом жахливі розміри і становить небезпеку для економіки в цілому.

    Конкуренція з імпортом

    Що стосується готової продукції, то тут конкуренція з імпортом ще суворіше. На Заході вважається, що конкуренція з імпортними товарами може служити інструментом, ламає місцеві монополії і сприяє подальшої конкуренції, яка є важелем у поліпшенні якості місцевої продукції.

    Україна, як нам здається, представляє особливий випадок, в тому сенсі, що пристосованість до конкуренції з імпортом тут дуже обмежена, у порівнянні з більшістю країн Центральної Європи. Це пов'язано з тим, що українська економіка дуже мало пристосована до ринкових відносин. Рівень приватизації вкрай низький. Неможливість брати участь у конкурентній боротьбі з імпортом пов'язана також з високими податками і знеціненням гривні, які ускладнюють умови місцевого виробництва.

    Важке становище місцевих підприємств у конкурентній боротьбі обумовлено повільним просуванням реформ навіть більшою мірою, ніж усіма нерівними умовами конкуренції разом взятими.

    Під останніми ми маємо на увазі утиски підприємств місцевого виробництва з боку податкової інспекції та нелегальний безмитне ввезення в країну величезної кількості імпортних товарів. Наприклад, текстильне підприємство "Вепес" скаржилося на ринкову продаж дешевого одягу з Туреччини, за ввезення якої не стягується податок ні на турецькій ні на українському кордоні.

    Наведемо ще кілька прикладів, що ілюструють проблему.

    Адміністрація Запорізької області імпортує велику кількість голландського масла, яке виявляється в півтора рази дешевше місцевого. [4] Це парадокс, тому що колгоспи навряд чи отримують відповідну плату за свою продукцію.

    Багато більш високоякісних, ніж місцеві, продуктів харчування із Західної Європи пропонується на запорізьких ринках за більш низькими цінами. Це теж відбувається всупереч усім економічним теоріям. В усіх економічних підручниках можна прочитати, що країни, подібні Україні, мають порівняльні переваги у виробництві трудомістких товарів, тому що зарплата порівняно низька. Це не зовсім так. На початку 1993 року середньомісячна зарплата в промисловості була 7 доларів на місяць, а на початку 1996 - вже 100 доларів. Але це без урахування високих податків і різних непрямих субсидій працівникам з боку уряду та підприємств. Місцева приватна фабрика одягу, що працює в основному для місцевого ринку, повинна платити працівникам зарплату в розмірі 50-80 доларів. Взагалі-то в цій галузі відносно низький рівень зарплати, приблизно 35 доларів на місяць. Це означає, що для того, щоб стати конкурентоспроможною, фабрика змушена платити майже вдвічі більшу зарплату, ніж по галузі в цілому. І це знову ж таки без урахування податків. Звичайно, заробітна плата залишається низькою, але не настільки, як запевняють дані статистичне бюро.

    Інша найважливіша проблема - якість праці. Незважаючи на відносно високий рівень освіти населення, рівень якості праці досить низький.

    Низька продуктивність пояснюється не тільки слабкою організацією праці, але також і глибоко вкоріненими відносинами.

    Продуктивність праці на приватних фірмах, навіть коли керівництво намагається організувати сучасне виробництво, не завжди досягає такого ж рівня, як на Заході. Причини цього - економічне оточення і роками складалася байдуже ставлення до роботи.

    Іноземна економічна політика уряду виявилася неспроможною. Після етапу, при якому навіть експорт обкладався податком, почалася лібералізація іноземної торгівлі. Проте нещодавно тарифи на імпорт були підняті і досягли в 1996 році рівня 25% від вартості ввезеного товару, що набагато вище світових стандартів. [5] З іншого боку, Національний банк підтримує карбованець по відношенню до долара на високому рівні. Наприклад, протягом першої половини 1996 інфляція становила 64%, тоді як долар став дешевше по відношенню до місцевої валюти!

    Імпорт та експорт

    46% від врахованого імпорту, що прибуває в Запоріжжя, вироблено в країнах колишнього Радянського Союзу (дані 1998 року). У 1994 73% імпорту припадало на СНД. Приблизно половина імпорту не реєструється. У більшості своїй, невраховані привізні товари можна знайти на базарі і в основному це споживчі товари та продукти харчування. Вони надходять переважно з далекого зарубіжжя і являють собою велику частина необхідного імпорту.

    За українськими стандартами, Запоріжжя економічно дуже відкрите місто. Хоча в Запорізькій області проживає лише 4% населення України, тут зосереджено близько 7% загальноукраїнського експорту (дані 1996 року). Експорт Запоріжжя поступово збільшувався протягом першої половини 90-х років. Це зростання в основному був пов'язаний зі зростанням експорту сировинних матеріалів і напівфабрикатів. Експорт заліза зріс з 98 мільйонів тонн у 1991 році до 120 мільйонів тонн в 1995, експорт сталі з 234 мільйонів тонн у 1991 до 701 мільйона тонн в 1995.

    Асортимент експорту дуже небагатий. Експорт чорних металів та алюмінію становив у 1998 році 68% всіх товарів, що експортуються. (48,5% в 1994 році).

    Сім найбільших підприємств давали 67% всього експорту 1994 року. Зростання вивозу пов'язаний з відносно низькими цінами на сировину для виробництва заліза, сталі та алюмінію, низькими витратами по амортизації обладнання і дуже малими витратами на охорону навколишнього середовища, а також дешевими кредитами і прихованими дотаціями з боку держави. Зростання експорту аж до 1998 року не повинен заспокоювати і давати надії, оскільки база для експорту в стрімко змінюються сучасних умовах надзвичайно слабка. Надалі вигоди від експорту можуть бути набагато скромніше, та і взагалі проблематичні.

    Географія ринків збуту нещодавно зробила значний переорієнтувалася з території колишнього Радянського Союзу на далеке зарубіжжя. Якщо в 1994 році в країни колишнього Радянського Союзу прямувало 68% від загального експорту, то в 1998 році цей показник знизився до 42%. Зате зріс експорт в далеке зарубіжжя.

    Частка експорту з Запроржской області до країн Центральної та Східної Європи, виключаючи колишні радянські республіки, становила від 6 до 10% протягом 1994-1997 року. Частка експорту в Китай зросла з 8,6% у 1995 до 16% в 1998 (перша половина року). Частка експорту до Німеччини залишається дуже незначною (1,9% в 1994, 2,9% в 1998 (перша половина) і так воно маленьке експорт у США (10,9% у 1995 і 3,3% у першій половині 1998). [6]

    Незважаючи на велику кількість спільних підприємств, яких налічується близько трьохсот, міжнародна кооперація знаходиться на досить низькому рівні. Спільні підприємства зайняті в основному комерційною діяльністю, в якій слабо задіяні іноземні партнери. Низький рівень міжнародної кооперації у сфері виробництва перебуває в кричущому суперечності з великим кількістю підприємств іноземній торгівлі в Запорізькій області.

    Це результат радянського історичного розвитку, при якому міжнародні економічні відносини розвивалися переважно у сфері товарної торгівлі. Іноземна торгівля повинна була бути організована тільки через спеціальні торгові фірми в Москві. Здебільшого фірми ці не знали своїх клієнтів і замовників за кордоном. Поширення міжнародної технології було дуже незначно і в основному обмежувалися покупкою і копіюванням зарубіжних вже впроваджених технологій. Революція в організації виробництва в країнах з найбільш передовою ринковою економікою пройшла непоміченою для колишнього Радянського Союзу і як і раніше мало відома в Запоріжжі. Переважна більшість місцевих керівників підприємств досі йдуть Тейлорськая або навіть до-Тейлорськая концепції організації виробництва.

    Ось чому, говорячи про міжнародної виробничої кооперації, підприємці та адміністратори в основному мають на увазі залучення капіталу і техніку, ніж специфіку організації виробництва.

    В інтерв'ю з керівниками спільних підприємств з'ясувалося, що багато хто з них мають проблеми із закордонними пар?? нерамі. Зокрема, виявилося, що західні партнери використовували місцевих компаньйонів, що мають недостатньо знань у області українських і міжнародних законів, з метою дуже дешевого доступу до українських товарів і технологій.

    Ми спостерігали широко поширена недовіра серед беруть інтерв'ю, керівників, в тому числі і спільних підприємств, до цілей західних партнерів. Від західних бізнесменів, які мають справу з українськими партнерами, ми чули скарги на невиконання українською стороною контрактних зобов'язань, а також на те, що в Україні закони, які повинні управляти економікою, не діють. Західні партнери також обурювалися відсутністю обов'язковості та старанності, запізненнями на ділові зустрічі, тягнуть за собою часом серйозні невдачі. [7]

    Іноземні капіталовкладення

    Незважаючи на високий рівень експорту щодо валового національного продукту, Запорізька область мала до початку 1997 року найнижчий рівень спрямованих іноземних інвестицій з усіх областей України. На 1 липня 1995 року в Запоріжжі зосереджено було тільки 1,5% всіх іноземних інвестицій на Україну, хоча населення області становить 4%. Однак, починаючи з 1996 року рівень іноземних капіталовкладень значно зріс. У 1996 він склав 15,6 мільйона доларів, в 1997 році - вже 48,5 мільйона, а на першу половину 1998 - 224 мільйони.

    Україна в цілому має один з найнижчих рівнів іноземних інвестицій в Центральній та Східній Європі. І це не дивлячись на переваги потенційного великого ринку. [8] У період з 1991 по 1996 рік 42,3 мільярда доларів пішло в Центральну та Східну Європу як зарубіжних інвестицій. Тільки 1,2 мільярда припадає на Україну. Сума накопиченого на Україні капіталу від іноземних інвестицій становила до цього часом 23 долара на людину. Тільки Вірменія, Грузія та Білорусь мали більш низький показник.

    Низький рівень іноземних капіталовкладень на Україні пояснюється поганим станом економіки та політичною ситуацією, що описано в другій чолі. Крім цього, закони, що регулюють відносини з інвесторами шість разів змінювалися, і в період з 1991 по 1996 роки часто інвесторам доводилося нести збитки, сплачуючи заднім числом штрафи за діяльність, що раніше не заборонену. [9]

    Президент дав іноземним інвесторам гарантії, що з них не будуть стягуватися податки на прибуток. В цей же час парламент прийняв закон, що зобов'язує інвесторів сплачувати цей податок. Загальна беззаконня, в цілому, лякає закордонних інвесторів.

    На перший погляд, у Запоріжжі зроблено багато, щоб залучити іноземні капіталовкладення. Запорізька область перша з областей України запросила британських консультантів фірми Купер і Лібранд, яких попросили зробити регіональний план розвитку і для багатьох підприємств цей план був зроблений. У грудні 1995 року був проведений семінар, присвячений прямим інвестиціям. Запоріжжя представило себе на щорічному ярмарку в Ганновері в квітні 1996 року і були засновані спеціальні організації із залучення інвестицій -- Промислово-комерційна палата, Агентство регіонального розвитку, Бізнес-центр.

    Однак це лише кілька конкретних кроків, які загального становища не змінили. Місцева влада досі не в змозі відповісти на питання, як багато часу знадобиться закордонному інвесторові, щоб взяти в оренду землю і засоби зв'язку. Майже немає інформації про Запорізької області, яку міг би отримати інвестор. Несприятливими чинниками для Запоріжжя є погано налагоджена робота транспорту і засобів зв'язку, а також забруднення навколишнього середовища.

    Основні капіталовкладення надійшли з Канади (3,6 мільйонів доларів), з Віргінських островів (2,6 мільйона доларів), з США (1,7 мільйона), з Китаю (0,8 мільйона) і з Німеччини (0,5 мільйона) (інформація на 1 липня 1996 року). Значні суми приходять з країн з низьким рівнем податків. Наприклад, з Віргінських островів - 2,6 млн. доларів, з Угорщини - 292 тисячі доларів, з Кіпру - 292 тисячі доларів, з Багамських островів - 138 тисяч доларів, з Ліхтенштейну - 138 тисяч доларів, і з Лівану - 100 тисяч доларів. Можливо, це "брудні" гроші із Запоріжжя, "відмиті" завдяки "податкового раю"? [10]

    Процес інтернаціоналізації

    Низький рівень промислової кооперації та іноземних інвестицій обумовлений низьким рівнем інтернаціоналізації Запорізького суспільства та економіки. Лише деякі люди подорожують за кордон і дуже мало іноземців відвідує Запоріжжя.

    Загальна проблема міжнародного співробітництва полягає в тому, що місцеві бізнесмени, особливо старшого покоління, не мають жодних уявлень про те, як себе вести з іноземними партнерами. Ізоляція Запоріжжя багато в чому перешкоджає можливості навчитися прийнятим в ділових колах норм поведінки. Взагалі, вони позбавлені елементарної культури поведінки, мають хибне уявлення про можливості ділових партнерів. Вони не розуміють цінності контракту в економічному взаємодії, дуже часто порушуючи власноруч підписані угоди. Турецький бізнесмен розповідав нам, як "Запоріжсталь" регулярно не постачає сталь до призначеної дати, так що турецький торговець має проблеми зі своїми покупцями. Керівництво підприємства не розуміє, що подібна поведінка тягне за собою штрафи з турецького підприємця. В результаті оплату за поставки підприємство отримує лише після приходу стали до Туреччини.

    Щоб залучити іноземних інвесторів, дуже важливо поліпшити і сферу обслуговування, особливо, готелі, висока вартість проживання в яких не можна порівняти з низьким рівнем пропонованих послуг.

    Іноземна допомога

    Протягом дев'яноста Запоріжжя почало отримувати підтримку від проектів допомоги з боку західних благодійних організацій. Вчителі-добровольці з країн Європейського Союзу і США приїздили до Запоріжжя, щоб навчати мовам, програмування і економіці. Дослідники з Запоріжжя почали співпрацювати з партнерами із західноєвропейських держав. У рамках програм допомоги, розроблених Європейським Союзом, вступив у дію спеціальний проект "Соняшник", який підтримував кооперативи з вирощування соняшнику за допомогою французьких експертів. На кошти Європейського Союзу був відкритий Центр ділових зв'язків. Запорізька торгова палата отримала допомогу, як і Центр регіонального розвитку. Фірма "Куперс і Лібранд" зробила для обласної адміністрації на західні кошти доповідь про регіональні перспективи розвитку. Багато підприємств зробили бізнес-план з допомогою західних джерел. Запорізька атомна станція отримала допомогу від західних експертів. Фонд "Євразія" мав декілька проектів в Запоріжжі. Цей перелік можна продовжити іншими прикладами. Особливий інтерес до розвитку Запоріжжя виявила Німеччина. І Запоріжжя було вибрано як один з трьох українських областей, куди в основному повинна бути направлена допомога з Німеччини.

    Досвід з проектами допомоги накопичений різноманітний.

    В цілому, міські та обласні керівники цікавилися тільки західними грошима, а не порадами. Обласна адміністрація практично нічого не зробила за порадами експертів "Куперс і Лі-Бранд", що коштували, правда не їй, але все-таки 750 тисяч доларів. Доповідь поклали в стопку приходять матеріалів. Єдиним відчутним результатом було установа Регіонального Центру розвитку. Однак цей центр нічого не зробив.

    Звичайно хід проекту, фінансованого західними донорами, тут цілком залежить від західних радників. З тих пір, як вони залишили добре обладнаний Центр ділових зв'язків, його робота поступово прийшла в занепад.

    Трапляються і випадки корупції у відношенні до західних проектів допомоги. У більшості випадків місцеві та обласні влади не співпрацюють з західними радниками.

    Наприклад, коли до Запоріжжя прибула команда французького експерта, фінансованого Європейським Союзом (проект з підтримки вирощування соняшнику), відповідальний чиновник з обласної адміністрації не запропонував жодної допомоги, крім як посередницькі послуги між новоприбулими і фірмою "Хортиця", яка береться надати офіс та офісне обладнання за астрономічну суму. У даному випадку, безсумнівно на обличчя навмисний змову чиновника з фірмачам на предмет викачування грошей з іноземців. Поступово, з великими труднощами, французький консультант сам знайшов собі підходяще приміщення під офіс.

    Неодноразово західні гроші, виділені на дослідницькі потреби, були привласнені керівництвом академій та університетів.

    Нам неодноразово доводилося чути про випадки корупції по відношенню до західної матеріальної допомоги.

    Висновок

    Незважаючи на нові можливості подорожувати за кордон і дізнаватися про життя за кордоном, Запоріжжя залишається закритим і провінційним суспільством. Інтернаціоналізація Запорізького суспільства і економіки залишається на дуже низькому рівні. Спостерігається поки тільки інтернаціоналізація базару. Хоча Запорізький експорт досяг високого, за українськими стандартами, рівня, цей експорт має дуже хиткі підстави, оскільки в основному був субсидіювати. Іноземні інвестиції та міжнародне промислове співробітництво перебувають на низькому рівні навіть за українськими стандартам. Конкурентна боротьба з імпортною продукцією швидше вб'є запорізькі підприємства, що змусить їх працювати краще.

    Проекти західної допомоги стикаються з багатьма перешкодами, в тому числі і з недружелюбність місцевого та обласного начальства і широко поширеною корупцією.

    Автори Ханс і Ганна ван Зон

    Примітки

    [1] Прикладом внутрішньо регіональної співпраці на південно-сході України слід вважати збереження донецьких поставок вугілля для запорізьких підприємств.

    [2] Це приклад, що приводиться професором Нейхаммером, який займався дослідженнями в Запоріжжі.

    [3] Hirchhauzen, стор 7.

    [4] "Ділова Україна", 15 листопада 1995 р., стор 12.

    [5] "Дзеркало тижня", 17 лютого 1996 р., стор 7

    [6] Там же, стор 57-60.

    [7] Інформація отримана на конференції в Торговій палаті Утрехта про Україну, де працює приблизно 80 голландських підприємств.

    [8] З 1991 по 1996 роки рівень накопиченого від спрямованих іноземних інвестицій капіталу становив в Україні - 21 долар на особу, у Румунії - 66 доларів. в Білорусі - 5 доларів, у Росії - 32, в Угорщини - 1,198, в Чеській республіці - 586 і в Польщі - 121 долар.

    [9] Протягом перших п'яти років незалежного існування України закон про направлені іноземні інвестиції змінювався в країні шість разів! ( "Економіка України", січень 1997 р., стор 37.)

    [10] Числові дані Запорізького статистичного бюро.

         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !