ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Імовірнісний підхід у сучасному наукознавство
         

     

    Географія

    Імовірнісний ПІДХІД У СУЧАСНОМУ наукознавство.

    ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

    1. ТИПОЛОГІЯ СУЧАСНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ РОЗВИТКУ НАУКИ

    Аналіз наукознавчими літератури ми ведемо з точки зору динаміки глобальних образів науки. Треба зрозуміти, яке місце займає імовірнісний підхід у сучас-менном наукознавство.

    Для вирішення завдання найбільш вдалий типологія публікацій, що дозволяє робити тео-ретіческіе узагальнення. Спроба ухилитися від бібліографічного огляду пов'язана з його непродуктивним для розробки імовірнісного образу науки, що є на-шей основним завданням.

    У метанаучном пізнанні XX століття існує три хвилі. Перша пов'язана з статичний-ськімі дослідженнями науки як наукового знання. Вона домінувала в 1920 - 1950-і роки і найбільш яскраве втілення отримала в позитивізмі з його формально - логічний-ським підходом. Зроблено дуже багато для розуміння науки. Але в цілому підхід вузький.

    Друга хвиля пройшла в 1960 - 1980-і роки. Широкий розвиток отримав динамічний аспект аналізу науки як системи знання та діяльності. Її класичним вираз-му стало історичний напрямок західної філософії науки. Динаміка відбивалася з детерміністичних позицій. Аналогічно інтерпретувалися імовірнісні по-нятія. Нові наукознавчими дисципліни/соціологія науки, психологія науки і т.п./слабо використовувалися в розробці концепції розвитку науки.

    Друга хвиля домінує до нашого часу. В інтенсивному плані вона себе ісчерпа-ла. Ідея імовірнісного аналізу розвитку науки у її прихильників не отримала при-знання. Обговорювалися проблеми які завгодно, але тільки не імовірнісні. Тема оста-лась поза законом. У 1980-ті роки і на найближчу перспективу відбуваються радикальні зміни. Тема імовірнісного аналізу стає центральною для метанаукою. Ло-гику така: від статичного аналізу структури науки до динамічного розгляду її як детерміністичного процесу і далі до імовірнісного динамічному аналі-зу як складної системи. Кожному етапу відповідають специфічна проблематика, методологічні та теоретичні підходи. Є наступність у постановці і ре-шеніі проблем, в Зокрема, ряд точок дотику історичного спрямування і імовірнісного наукознавчими підходу.

    Третя хвиля пов'язана з дослідженнями науки як складної синергетичної системи знання, діяльності та організацій. Вона ще не отримала чіткого вираження. Отли-ве ознака - розгляд науки з імовірнісних позицій. Поняття, що трактувалися статично, отримують послідовну динамічну інтерпретацію. Відбувається формування системного наукознавство, в рамках якого синтезують-ся всі метанаучние дослідження. Третя хвиля носить гіпотетичний характер. Це швидше за прогноз, ніж реальність. Очевидно, вона стане домінуючою в 1990-і роки.

    Хвилі метанаучной рефлексії виступають у вигляді загальних тенденцій. Вони вкрай важ-ни для аналізу масиву наукознавчими публікацій, так як дають критерій їх поділи-мітаціі. Для нас найбільший інтерес представляють роботи третьої хвилі. Їм і приділена основна увага. Наявні публікації подібного типу різноманітні по тематиці, рівню, методологічних позицій і багато чому іншому. Тому цільових перевірок по ввести їх додаткову рубрикацію.

    За ступенем освоєння імовірнісного підходу можна виділити наступні види нау-коведческіх публікацій:

    1. Декларативні заяви про можливість імовірнісного аналізу науки, не під-тверждаемие конкретними розробками.

    2. Термінологічні імовірнісні нововведення без зміни суті наукознавчими концепцій.

    3.А. Постановка проблеми створення імовірнісного наукознавство, розробки систе-ми його понять і принципів.

    3.Б. Спроби конкретного імовірнісного наукознавчими дослідження розвитку науки без усвідомлення імовірнісного наукознавство як фундаментальної альтернативи традиційним підходам.

    4.а. Конкретний внесок у розробку понять і принципів, що характеризують науку як імовірнісну систему.

    4.б. Послідовна конкретизація ймовірнісної наукознавчими методології.

    5. Розвиток теорії і/або методології імовірнісного наукознавство.

    Розглянемо деякі види наукознавчими публікацій.

    Для другої хвилі метанаучной рефлексії у ХХ столітті, як вже зазначалося, найбільш показово історичний напрямок західної філософії науки. Воно обговорювалося стільки разів, що незручно торкатися цієї теми знову. Зупинимося на трактуванні на-правління з позицій імовірнісного наукознавство як вищого ступеня осмис-лення науки.

    В історичному напрямку відображені загальні тенденції розвитку метанаукою. Імен-но тому його ідеї настільки активно обговорювалися в усьому світі незалежно від країн і філософських шкіл. Спроби зв'язати історичний напрямок з позитивізмом ми вважаємо неправомірними. У них чимало спільного. Це природно. Шалено ігноруй-ти величезну роботу, виконану позитивістами з дослідження науки. Але минулий досвід переосмислюється і використовується представниками історичного спрямування зі специфічних позицій.

    Історичне напрямок виступило на противагу позитивізму і статичної під-ходу до науки в цілому. Об'єктом стала еволюція науки як процес переходу від одного стану до іншого. Особлива увага приділялася науковим революцій, їх сопоста-вімості, етапах і т.п. Завжди в центрі уваги перебував динамічний аспект. Ак-цент був зроблений на історії науки. Теорія розвитку науки стала будуватися на базі ис-торіческіх аналізу. З'явилася ідея, що загальна теорія науки/Наукознавство/не більш як теоретична історія. Найбільш значимі праці представників другої хвилі були написані в подібному дусі.

    У історичного спрямування чимало досягнень. Воно стало розглядати науку як процес отримання нового знання, створило її набагато більш реалістичний образ. По-ставлення проблеми було всебічно обговорено. Це трапляється не так часто. Динаміка науки в рамках детерміністичного образу, розглянуто з усіх мислимих точок зору. Потенціал напрямки вичерпаний. Звичайно, можна обговорювати пробле-ми як завгодно довго і завжди знайдеться що сказати, але це вже не має відношення до науки.

    Досягненням напрямку стало введення ряду нових понять/нормальна наука, ис-дослідницька програма, парадигма тощо /, що знайшли широкий відгук. Сьогодні ними оперують представники різних дисциплін. Ці поняття характеризують науку як детерміністичних систему. Наприклад, вибір аналізується на різних рівнях, але не ставляться питання про те, наскільки він розумний, що може вийти в результаті реалізації іншої версії і т.п.

    Дискусії точилися навколо того, є нормальна наука чи немає, хороша вона чи погана, наскільки раціональні наукові революції і т.д. Проблема вибору звелася до визначенні-нію співвідношення домінуючою старої і зароджується нової парадигми. Веро-ятностние поняття включалися в детерміністичних образ науки.

    Важлива критика кумулятивних концепцій. Визначну роль у цьому відіграла книга Т. Куна "Структура наукових революцій"/75 /. З 1960-х років настав новий етап раз-витія метанаукою, пов'язаний з аналізом дискретності. Т. Кун зрозумів це одним із пер-вих.

    При оцінці з сучасних позицій основний недолік напрямку - в детерміні-стіческой інтерпретації процесу розвитку науки. Це суперечить реальності науки 1960 - 80-х років. Динаміка глобальних образів залишилася незрозумілою. Хоча в цей час вона, можливо, була недостатньо виражена.

    Для історичного спрямування характерна слабкість феноменологічних моделей розвитку науки. Вони недалекі від повсякденних уявлень. Такі, наприклад, під-ходи Т. Куна, І. Лакатоса та інших. Історичне напрямок не змогло вийти на шлях синтезу досягнень наукознавство. Це все ж таки філософське дослідження науки, яке тримає дистанцію від системної метанаукою.

    Напрямок замкнулося у вузькому колі проблем і не може з нього вирватися. Про-ізошло зациклення. Обговорюються багаторазово обговорені проблеми. У цих рам-ках неможливо поставити нові питання, досягти нових результатів.

    Недолік історичного спрямування в тому, що воно не досягло класичної філо-софской глибини. Рівень розробок доволі поверхневий. Ні фундаментально-го охоплення явищ. За це, звичайно, складно дорікати. Тут багато суб'єктивного. Тим більше, що невисокий філософський рівень цього філософського напрямку зробив його настільки популярним у представників приватних наук.

    На нашу думку, історичний напрямок вже можна відносити до минулого ме-танаукі. Його прихильники можуть зробити ще одну послугу науковому прогресу, якщо по-можуть розвитку імовірнісного наукознавство.

    Спеціальний інтерес представляє інтерпретація імовірнісних понять в рамках детерміністичного образу науки. Існує аргументація, регулююча детерміністичних дослідження імовірнісних процесів. Обгрунтування правомірності детерміністичного підходу і доказ неможливості, антинауковими імовірнісного, можуть перебувати в досить складних відносинах.

    Аргументація в експліцитно вигляді не виражена, тому що імовірнісний аналіз не має наукового статусу і спростовувати практично нічого. Є багато недомовок, "само собою зрозумілим" відповідей на деякі "ненаукові" питання.

    Найбільш послідовно детерміністичних позиція виражена у Б.М. Кедрова. Він вважає, що "майбутнє - це віяло безмежного безлічі нереалізованих можли-ностей, тільки деякі з яких перетворяться на дійсність, коли для цього настане час. Справжнє і є таке їх перетворення. Знаючи хід розвитку даного процесу, люди свідомо спрямовують свої зусилля на те, щоб сприяти реалізації саме тієї можливості, яка їм бажана або корисна. Передбачаючи майбутнє, люди до нього готуються, але тільки в момент настання цього вони мо-гут перейти до практичних діям, бо тільки воно являє собою живу ре-реальності. Минуле ж, навпаки, є скам'яніла здійснена дійсність, не здатна вже ні до яких змін. Всі можливості для неї вичерпані, а пото-му в минулому, як відомо, нічого не можна змінити. Минуле можна тільки вивчати і, якщо буде потрібно, переоцінити з точки зору знову знайдених історичних дан-них "/ 55, с. 7 /.

    Цитата цікава. Майбутнє - набір версій. Справжнє - свідома реалізація бажаної версії. Шлях у майбутнє йде через дослідження минулого. "Історія науки таїть у собі величезні, важливі в пізнавальному і практичному відносинах прогностичні можливості: знаючи, як закономірно відбувалося минуле, можна правильно орієнтуватися в сьогоденні і передбачити майбутнє "/ 55, с. 8 /.

    На думку Б.М. Кедрова, "детерміністичних підхід до історико-науковою подією-ям вимагає відшукання конкретних причин будь-яких подій, будь то поява нового напрямку в науці або вчинення чергового великого відкриття "/ 55, с. 12 /.

    У книзі, присвяченій дослідженню задумів викладу діалектики у Маркса, Ен-гельса і Леніна, зазначено: "У даній роботі ми аж ніяк не ставили за мету обговорень-ня таких питань, як, наприклад, яким чином могли б виглядати залишилися не реалізованими ці три задуму, якщо б їх авторам все-таки вдалося їх реалізувати? Вважаючи подібні гадання недоречними в науковій праці, ми виходимо тільки з тих зафіксованих на папері ідей, матеріалів, які залишили після себе Маркс, Енгельс і Ленін "/ 56, с. 5 /.

    Через підхід "фарбою ниткою" проходить апріорна переконаність в строго закономірний-ному характері розвитку науки: "Так, доводиться йти вперед у умовах великого на-бору потенційних шляхів розвитку. Але вибір свідомий і закономірний ". Прямо не висловлюється, але мається на увазі думку, що вибір детермінований і при раз-особистих обставин буде повторюватися. Просування вперед йде за рахунок позна-ня минулого, що показує тенденції і закономірності еволюції. Якщо і випад-ются непорозуміння в розвитку науки, хоча цього бути не повинно згідно з принципами детерміністичного образу науки, вони пов'язані з недостатньо адекватно пізнаним минулим і спотворює дію суб'єктивних чинників.

    Чітко простежується генетична детерміністичних лінія. Минуле детерміні-рілої сьогодення і майбутнє. Отже, для розумної діяльності у сьогоденні і майбутньому потрібно адекватно пізнавати минуле.

    Третім важливим, хоча, втім, і не обов'язковим, моментом детерміністичних інтерпретації розвитку науки є віра в те, що фрагменти потенційних або не повністю реалізованих наукових концепцій дозволять їх однозначно реконст-руіровать. Розбіжності пов'язані з недостатньою вивченістю. Ідея імовірнісного аналізу навіть незавершені задумів вважається недоречною.

    Таким чином, виділяються три принципи:

    1. Розвиток науки строго закономірно. Вибір шляху з набору потенційних можливостей реалізується розумно.

    2. Розвиток науки базується на пізнанні минулого, від якого йде пряма лінія до сьогодення та майбуття.

    3. Можлива однозначна реконструкція наукових задумів по залишився від них фрагментами.

    Здається, ми не спотворили, хоча і переформульовані підхід Б.М. Кедрова. У такому формулюванні визначається позиція і з тих питань, на які немає прямого отве-та. З неї ясно, що розвиток науки - детерміністичних, лінійний, поступальний процес з науковими революціями, а ймовірність в Наукознавство - категорія гносео-логічна.

    Сперечатися про принципи складно. Ми виходимо з іншої концепції розвитку науки, і плідної дискусії вийти не може. З нашої точки зору, розвиток науки носить імовірнісний характер, що виключає лінійність. Є принципові ог-раніченія у прогнозуванні на основі пізнання минулого по причини системат-чеського виникнення емерджентним новинок фундаментального характеру.

    Імовірність - невід'ємна риса розвитку науки як складної системи, Присутніх-ють на онтологічному і гносеологічному рівнях.

    Система доказів неможливості імовірнісного аналізу розвитку науки, вірніше його неприпустимість, діє тільки в тому випадку, якщо суворо дотримуватися визначені правила гри. Альтернативний імовірнісний підхід також будує свої доказ-ства можливості і необхідності імовірнісного підходу на підставі певних припущень. І його аргументація діє у відповідних рамках.

    Вибір - принципів важко експліціруемая процедура. Велику роль у ній відіграє навчання. Роздуми про правомірність детерміністичних позицій в науковознавці-ванні і суспільствознавстві в цілому не популярні. Науковознавці у величезній більшості вирішують проблеми-головоломки. Це важливо враховувати при порівнянні альтернативних точок зору. Кількість прихильників детерміністичного підходу не додає йому більшої аргументації, оскільки є результатом навчання й при-вичкі, а не розумного вільного вибору. Ця кількість - не аргумент для теоретичного чеський дискусії, хоча в практичному плані важливо, оскільки розвиток відбувається в соціально-культурних умовах, не завжди віддають перевагу логічної обос-нованності ради звички.

    Можуть заперечити. Б.М. Кедров залишив блискучі сторінки історико-наукового аналі-за минулого і не міг не враховувати імовірнісного характеру наукової діяльності. Це правда. Але імовірнісні елементи в пасемо теоретичну детерміністіче-ську концепцію і носять ущемленим характер. Імовірнісне розвиток науки і на науковою діяльності на рівні особистості не пов'язане з аналогічними процесами на рівні групи та наукової спільноти. Тут принципова обмеженість. При-заходи імовірнісного дослідження на рівні особистості не є значущим аргу-ментом на користь імовірнісного наукознавство в цілому.

    Багато робіт з імовірнісного математичного моделювання параметрів і під-систем суспільства. Одна з них - книга Д. Бартоломью "Стохастичні моделі соці-альних процесів"/11 /. Вона присвячена моделюванню соціальної мобільності, процесам найму та звільнення і т.п. Основним методом дослідження є мар-ський ланцюга.

    Книга починається з викладу суті "фізики соціальних явищ". На підставі ма-тематичних методів автор намагається підійти до строгому аналізу соціальних фено-менів. Основна складність в тому, що суспільствознавці недостатньо добре знають ма-тематику. "До?? ех пір поки математика для фахівця в галузі суспільних наук не стане настільки ж важливою, як і для інженера або хіміка, швидкість прогресу буде обмежена "/ 11, с. 21 /. Вихід у тому, щоб навчати випускників технічних вузів основ соціальних наук. Це простіше, ніж готувати гуманітаріїв з математичною підготовкою.

    Для подібних робіт характерно наступне:

    1. Імовірнісний аналіз соціальних процесів повністю заснований на математиці. Особистість редукується до абстрактної одиниці. Суб'єкт зникає. Строгий матем-Тіко-імовірнісний аналіз ведеться за рахунок усунення соціального змісту.

    2. Винятково велику увагу приділяється математичному апарату. Від нього і вихідних статистичних даних залежить адекватність моделювання.

    3. Дуже скромні вимоги пред'являються до суспільствознавчою теорії. Вона за-нітрохи явно підлегле місце.

    Математико-вірогідне моделювання соціальних процесів утворює самостійно-вування напрямок. У ряді дисциплін, наприклад, в економічної та соціальної географії, він домігся видатних успіхів. Але є й принципові обмеження-ня. Моделювання починається з редукції змісту соціальних процесів. Наше завдання в ймовірносно аналізі саме соціального змісту. Збереження соці-альної онтології основна умова.

    У зазначеному типі робіт інтерес представляє математичне моделювання. Але на сучасному рівні розробки неквантіфіцірованной теорії ймовірностей і веро-ятностного наукознавство воно мало дає для розуміння імовірнісних метанаучних процесів.

    З ймовірносним підходом до суспільних систем пов'язані і дослідження з імітаційному моделювання історичного процесу. У методологічному відно-шеніі найбільший інтерес представляють роботи І.Д. Ковальченко/60, 61, 62, 63, 64 /, а серед конкретних досліджень - робота групи авторів, виконана за матеріа-лам Стародавньої Греції/38 /. Вирішувалася проблема відтворення відсутньої інформації за наявними фрагментами реалізованої версії суспільного розвитку

    Робота важлива конкретністю застосування методології імітаційного моделірова-ня історичного процесу. Досягнення - в чіткому визначенні взаємозв'язку частин і цілого суспільних систем. Принцип відомий давно, але важливо його використання в даному методологічному контексті/38, с. 21 - 22 /.

    Робіт, в яких декларується можливість аналізу науки з імовірнісних позицій, багато. Спектр думок широкий і розрізняється за ступенем радикальності абстрактного допущення/від невизначеного "може бути корисним в окремих випадках" до при-знання найважливішого значення/і за формою/від важко вловимого натяку, інтерпретація якого вимагає застосування всього арсеналу герменевтики, до чіткого формулювання /.

    Ці роботи об'єднує наступне:

    1. Декларативність. Конкретно імовірнісний аналіз не застосовується. Як його при-змінювати, також не йдеться.

    2. Декларації робляться в роботах по самих різних темах і, як правило, безпосе-безпосередніх НЕ присвяченим аналізу розвитку науки.

    3. Декларації належать непрофесійним науковознавці.

    Такі роботи виглядають більше як курйоз, ніж серйозні дослідження. Це тим більш справедливо, що пишуться вони неспеціалістами по теорії науки і ніколи не знаходять продовження в конкретних розробках. Для розвитку імовірнісного наукознавство вони дають мало позитивного.

    Прикладом використання імовірнісного підходу як термінологічного нововведення може слугувати стаття А.І. Яблонського. Вона - "один з можливих підходів до моди-воджується розвитку науки, в основі якого лежать ідеї що розробляється в настою-ний час термодинамічної теорії відкритих систем, далеких від рівноважного з-стояння "/ 181, с. 86 /.

    Моделювання процесів ведеться по І. Пригожина. Моделі застосовуються для аналі-за функціонування наукової спільноти. Атрибут підходу - Математика. Автора цікавить "приватна проблема порівняння основних положень термодинамічної теорії відкритих систем з деякими уявленнями про процесі розвитку науки, усталеними в сучасному наукознавство "/ 181, с. 89 /. Це вилилося в те, що концепція Т. Куна без яких би то не було змін по суті виявилася сформували-лірованной в термінах термодинаміки. З'ясувалася ідентичність підходів Т. Куна та І. Пригожина.

    Наступний розділ статті А.І. Яблонського присвячений екологічному підходу до науки. Ідея плідна. Вона також розробляється на підставі поглядів І. Пригожина. Відзначено, що "уявлення про дисипативної структурі, по І. Пригожина, позволя-і провести паралель між науковим співтовариством і екологічної системою, що дає можливість використовувати існуючі в екології математичні моделі при дослідженні функціонування та розвитку науки "/ 181, с. 92 /.

    Застосовується епідеміологічна модель для аналізу тематики досліджень. В за-ключенних зроблено висновок, що розглянуті моделі "дозволяють висунути ряд гіпо-тез щодо розвитку науки/наприклад, гіпотезу про нестійкості систем наук на етапі переходу до нової парадигми та ін /, емпірично перевіряються на науковедче-ському матеріалі "/ 181, с. 107 /.

    Аналіз статті показує наступне:

    1. Від використання термінології термодинаміки зміст концепції Т. Куна, сформульованої в кінці 50-х років в зовсім інших термінах, не змінилося.

    2. Протиріччя між радикальними змінами термінології та незмінністю з-тримання автором залишилося непоміченим. Одна лише підміна термінів призводить до думки, що новий підхід не поглиблює розуміння розвитку науки.

    3. Виключно велике місце займають аналогії. На початкових стадіях дослід-жень вони важливі, але не варто надавати їм гіпертрофованого значення.

    4. Чи не поставлено питання про розумність застосування термодинаміки в тому вигляді, як вона сформульована І. Пригожиним, до аналізу розвитку науки. Ні питання про розробку спеціальної понятійної системи імовірнісного аналізу науки.

    5. Широко використовується математика, але не ставиться питання щодо того, удовле-творять чи вона вимогам імовірнісного аналізу науки.

    6. Спроби термодинамічного аналізу науки не зв'язуються з фундаментальними змінами в розвитку наукознавство.

    Стаття є певним кроком в освоєнні імовірнісного наукознавчими підходу, але містить велику кількість прогалин і мало що дає розуміння ре-альних особливостей розвитку синергетичних систем типу науки. Вона зіграла з позитивним роль, але в цілому підміна термінології - не самий плідний шлях розвитку імовірнісного наукознавство.

    Термінологічні заміни без зміни змісту наукознавчими концепції мо-гут служити підставою для компрометації підходу в цілому, доказом, що він нічого крім ускладненої термінології не дає. Втім, з детерміністичних точки зору, у імовірнісного наукознавство є і більш серйозні гріхи.

    Спроба введення ймовірнісної проблематики в наукознавство робилася і на між-народному рівні. У 1978 році відбулася чергова міжнародна конференція з історії та філософії науки. Її матеріали опубліковані у збірнику "Імовірнісне мислення, термодинаміка і взаємодія історії та філософії науки "/ 193 /. Ра-бота такі секції: 1. Структура теорії зміни науки. 2. Рання історія аксіоматичної методу. 3. Філософські передумови і зміна інтерпретацій Галілея. 4. Теорія ймовірностей і розподіл усіх мислення в класичний період/XVII-XIX ст. /. 5. Термодинаміка і фізична реальність. 6. Що можуть історія та фі-лософ науки.

    Конференція цікава яскравою демонстрацією прірви між ймовірнісної про-блематікой взагалі і осмисленням розвитку науки з цих позицій. Ніхто не поставив питання про послідовне застосування імовірнісного підходу в наукознавство.

    Минуло 10 років. Положення не змінилося. Непрохідна, вірніше, не пройдена гра-Іваниця існує між загальнонаукових рухом, захоплюючим багато дисциплінарних-ни, і застосуванням імовірнісних принципів у наукознавство.

    Свій внесок у розвиток імовірнісного наукознавство вносять конкретні історико-наукові праці, що описують потенційні наукові програм. Їх автори рідко виходять на рівень теоретичного узагальнення механізму вибору та його впливу на розвиток науки в цілому. Але завдяки аналізу множинності програм і неоднорідних-значності їх співвідношення, фактично демонструється імовірнісний характер ево-Люції науки. Такі роботи стосуються як історії, так і сучасного стану нау-ки.

    Прикладом є стаття В. ван ден Дейл/184 /. Показано, що в XVII столітті існувало кілька стратегічних програм розвитку науки. До певного часу ні одна не мала принципових переваг, і вибір між ними не носив суворо раціонального характеру. Він не може описуватися як контрольований процес свідомого вибору.

    До середини XVII століття не існувало чітко оформленої традиції позитивної експериментальної науки, і програма не могла продемонструвати своє перевершуючи-ство. "Критерії, за якими можна встановити перевагу позитивної науки, були когнітивно оформлені тільки завдяки інституціоналізації цієї нау-ки "/ 184, с. 25 /.

    На думку автора, "становлення сучасної науки не є подія внутрішньої іс-торії науки, а скоріше є моментом, з якого починається внутрішня історія науки. Інституціоналізація привела до зміцнення однієї програми і забуттю її альтернатив. Вирішальним кроком стало утворення Королівського товариства/1662/та Академії наук у Парижі/1666 /".

    Гідність статті - в описі потенційних програм і відносин між ними. Але роботи подібного типу по собі не ведуть до формування імовірнісних науко-ведческіх поглядів. Процес вибору може трактуватися статично, без урахування по-наслідків для майбутнього. Питання про те, яку версію розвитку давав інший вибір ста-вітся не завжди. Дослідження подібного роду повинні доповнюватися загальними теоретичної-ними розробками. Їх поєднання не тільки переконує в нелінійності розвитку науки, але і дає конкретні знання її прояви.

    Наприкінці 1970-х - початку 1980-х років з'явилися так звані ситуаційні іс-проходження. Вони інтерпретуються як прояв боротьби проти кумулятівізма в історіографії науки і вивчення "подій минулого як унікальних, особливих, не відтворених в інших умовах"/88, с. 8 /.

    Для них, на думку Л.А. Маркової, характерно наступне: 1. Вони "зосереджені не стільки на якомусь готовому факт, остаточному підсумку наукових відкриттів, скільки на саму подію, по можливості цілісному і неповторному ". 2. У більшості випадків мова йде про тексти, "причому текстах досить конкретних, часто не дуже об'ємних, але взятих з такої точки зору: якою мірою ці тексти відтворюють у собі загальнозначимих ситуацію ". 3. "Особлива значення для ситуаційних досліджень має можливість охарактеризувати їх як якусь воронку, в яку втягуються і попередні події та наступні, хоча предмет вивчення характеризує на-варте науки, "тепер", нехай навіть це "тепер" і відноситься хронологічно до про-шлим часів ". 4. Важливо, що "як цілісного і унікального береться подію-буття, мале за обсягом"/88, с. 41 /.

    Л.А. Маркової виділено два роду ситуаційних досліджень. 1. Досліджуються Мута-Ціон точки, в яких змінюється тип культури, мислення. 2. Досліджуються пересічні події, фокусують основні особливості мислення даної культури/88, с. 41 /. Їх важливою рисою є "включення науки в контекст культури, а не контекст ци-вілізаціі/89, с. 52 /.

    Сутність ситуаційних досліджень можна трактувати по-різному. Л.А. Маркова вважає, що "вже здійснені роботи в цьому напрямі мають в першу оче-редь значення симптомів деякого більш загального і дуже істотного процесу "/ 88, с. 40 /. Ми солідарні з висновком і також вважаємо, що ситуаційні дослідження є відходом від традиційної історії науки. Це пошук нових форм і теоретичного чеських підстав.

    Акцент - на унікальності подій, їх аналіз як "воронки", що синтезує минуле, сьогодення і майбутнє, що об'єднує ланцюг початкових і наступних подій, позво-ляєт визначити одну з можливих форм конкретних імовірнісних наукознавчими досліджень. Зміна "тепер" може призвести до змінам наступних си-туацій, і, відповідно, зміна минулих станів могло змінювати досліджуваний подія. Подібна зв'язок виражена однозначно.

    Важливо, що в центрі уваги не тільки великі події, але й ті, які зазвичай ігноруються істориками науки. Досліджувані з вищеописаних позицій, вони роз-сматріваются як фрагменти незворотного процесу, в якому проблема вибору сто-ит не тільки в переломні моменти.

    Таким чином, історико-наукові ситуаційні дослідження об'єктивно способстуют-вують формування імовірнісних наукознавчими уявлень. Якщо оцінювати їх з цієї точки зору, потрібно відзначити ряд недоліків: 1. Не дається динамічної картини процесу в цілому. Аналізується тільки одна його крапка. Хоча, може, це й не недолік. Можливі різні оцінки. Підхід можна інтерпретувати як дослідження імовірнісного процесу з мікрорівня. 2. Не вирішується проблема рефлексії. Мало уваги приділяється осмисленню свого підходу.

    Розвиток ситуаційних досліджень неординарне - подія в наукознавство, і його розуміння вимагає додаткового вивчення, тим більше, що їх потенціал повно-стю ще не розкритий.

    Необоротні імовірнісний характер науки добре представляють фахівці з історії техніки. Характерна книга С.Д. Бешелева і Ф.Г. Гурвича, присвячена про-блеми часу/14 /. Її перевага - в дослідженні впливу фактору часу на ка-кість наукової і науково-технічної продукції. "Уявімо, що важливе відкриття/технічне нововведення/може бути реалізоване зараз, або через кілька років. Які будуть наслідки такого зрушення у часу? У загальній формі можна поставити це питання так: нехай в науці відбулися дві важливі події, однакові в ставлення-ванні всіх властивостей, крім одного -- часу звершення. Чи будуть ці події ідентичний-ними і щодо їх впливу на матеріальне виробництво? "/ 14, с. 108 /.

    Відповідь категоричний: "Дві події в науці, однакові стосовно всіх властивостей, крім моменту їх звершення, не є ідентичними, оскільки кожне з них тягне за собою різні ланцюжки технічних, економічних та соціальних по-наслідків. Тому в один і той самий "потік" науково-технічного прогресу не можна "увійти двічі" - його глобальний характер і незворотний рух неминуче веде до подорожчання одержуваних результатів, а в кінцевому рахунку до непоправних втрат часу і ресурсів "/ 14, с. 114 /.

    Важливо поняття граничної величини. Час розвитку науки не ізоморфно, не завжди однаково значимо. Є періоди, коли його ціна в багато разів. Наприклад, на початкових стадіях розвитку циклів. "Втрати часу на початкових етапах циклу неминуче тягнуть за собою" лавиноподібний потік "втрат на наступних і, в ко-нечном підсумку, призводять до значного народногосподарському збитку"/14, с. 110 /. Це подібно до хвилинному запізнення на автобус, що йде в аеропорт. Запізнення може спричинити важко виправити слідства, що ведуть до великих втрат часу.

    У книзі С.Д. Бешелева і Ф.Г. Гурвича багато переваг, але вона навряд чи матиме суще-ного вплив на розвиток імовірнісного наукознавство. Причини наступні: 1. Розглядається тільки фактор часу. Не дається системного аналізу науки. 2. Авто-ри не намагаються побудувати концепцію розвитку, що враховує імовірнісний харак-тер науки. 3. Немає зв'язку теоретичних положень роботи з відбуваються в наукове-деніі змінами. 4. Аналіз незворотності розвитку науки не пов'язаний з її ймовірно-стним розглядом. Показана велика роль вибору, але про цілісний ймовірносно аналізі мови не йде. Тим не менше, книга заслуговує високої оцінки

    Серед численних робіт В.С. Стьопіна, що отримали визнання радянських філо-софов, особливе місце займають статті з імовірнісного аналізу науки. Дан аналіз еволюції науки. Виділено три етапи: класичне природознавство, формування не-класичного природознавства/кінець XIX -- перша половина XX століть/і неклассіче-ське природознавство сучасного типу/154, с. 53, 153 /.

    Зміни, що відбуваються у власне науці і метанаукою, охарактеризовано точно. Істотний недолік в тому, що становлення некласичної власне науки не пов'язано з системним науковеденіем і ймовірносним чином науки.

    Наукові революції інтерпретуються наступним чином. Є два шляхи перебудови-ки підстав наукового пошуку: 1. Всередині дисциплінарне розвиток. 2. Междісціп-лінарное розвиток. "Нові пізнавальні установки і генеруються ними системи знання повинні бути вписані в культуру відповідної історичної епохи і з-гласовани з лежачими в її фундаменті цінностями та світоглядними структура-ми. Наукові революції з цієї точки зору являють собою вибір особливих на-правлінь зростання знань, що забезпечують як розширення діапазону дослідження об'єктів, так і певну коррелірованность динаміки знання з цінностями та світоглядними установками відповідної історичної епохи. У період на науковою революції є кілька можливих шляхів зростання знання, які, однак, не всі реалізуються в дійсної історії науки. Відповідно до двох позначення ченнимі вище напрямками перебудови підстав науки/внутрідісціплінар-ве розвиток і міждисциплінарний розвиток/можна виділити два аспекти нелінійну-ності зростання знань в епоху наукових революцій.

    Перший з них пов'язаний з конкуренцією дослідницьких програм в рамках окремо взятої галузі науки. Перемога однієї і виродження іншої програми спрямовують розвиток цієї галузі науки за певним руслу, але разом з тим закривають ка-кі-то інші шляхи її можливого розвитку "/ 154, с. 68 - 69 /.

    Важлива зв'язок наукової революції з соціо-культурної середовищем, в якому вона протікає. Від цього залежить вибір альтернативних програм.

    Відмічені особливості механізму нелінійного розвитку науки/154, с. 72 - 73 /. По-ставлю питання: чи могла квантова фізика розвиватися інакше - і дано позитивну відповідь на нього. Звичайно, аналіз квантової фізики з імовірнісних наукознавчими по-зіцій - окремий випадок. Але цікавий прецедент подібного підходу.

    У роботах В.С. Стьопіна імовірнісний підхід відображений найбільш послідовно серед відомих нам публікацій по цій темі. Є безсумнівні досягнення.

    1. Зроблено спробу перейти від декларацій до конкретного історико-науковому Веро-ностному аналізу. 2. Поставлено питання про ймовірносно аналізі розвитку науки в це-лом. 3. Показано можливість отримання істотно різних результатів інтер-претаціі еволюції науки в залежності від детерміністичних або ймовірнісної точки зору. 4. Висунуто гіпотеза можливості зміни магістрального шляху розвитку науки під впливом соціо-культурних умов.

    Зроблено багато, але адекватної постановки проблеми створення імовірнісного науко-ведення немає. 1. Чи не показаний зв'язок становлення імовірнісного наукознавство з зраді-нями що відбуваються у свідомості людей. 2. Зі статей не можна зробити висновок, що проблема імовірнісного наукознавчими аналізу має фундаментальне значення і є однією з ключових в сучасній науці. Аналіз потенційних шляхів розвитку квантової фізики, сприймається як окремий випадок. Немає спільної постановки про-блеми, цілісної оцінки її значімос

         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !