ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Природа південних тропічних материків
         

     

    Географія

    Африка.
    Основні риси орографії. У рельєфі Африки переважають рівнини, плато і плоскогір'я, що лежать на вис. 200-500 м над ур. м. (39% пл.) і 500-1000 м над ур. м. (28,1% пл.). Низовини займають лише 9,8% пл., Гол. обр. уздовж прибережних околиць. За середній висоті над. ур. м. (750 м) Африка поступається лише Антарктиді і Євразії.
    Майже всю Африку на північ від екватора займають рівнини і плато Сахари і
    Судану, серед яких у центрі Сахари піднімаються нагір'я Ахагтар і Тібесті
    (м. Емі-Куси, вис. 3415 м), у Судані-плато Дар-фур (м. Марра, 3088 м). На
    С.-З. над рівнинами Сахари піднімаються Атлаські гори (м. Тубкаль, 4165 м), на сході уздовж Червоного м. простягається хр. Етбай (м. Ода, 2259 м). Рівнини
    Судану з Ю. обрамлені Північно-Гвінейській височиною (м. Бінтімані, 1948 м) і плоскогір'ям Азанде; з В. над ними височить Ефіопське нагір'я (м.
    Рас-Да-шан, 4620 м). Воно круто обривається до западини Афар, де знаходиться найглибша депресія А. (оз. Ассаль, 150 м). За плоскогір'ям Азанде лежить западина Конго, обмежена з 3. Южно-Гвінейській височиною, з
    Ю. - плоскогір'ям Лунда-Катанга, з В. - Східно-Африканського плоскогір'я, на якому піднімаються найвищі вершини А. - м. Кіліманджаро (5895 м), м.
    Ру-вензорі (5109 м).
    Південна Африка займають високі рівнини Калахарі, обрамлені із заходу плоскогір'ями Намакваленд, Дамараленд, Каоко, зі сходу-Драконовими горами
    (м. Табана-Нтленьяна, 3482 м). Уздовж південної окраїни материка тягнуться середньо невисотних Капські гори.
    Перевага на материку вирівняного рельєфу обумовлена його платформенний структурою. У пн.-зх.. частини А. з глибоким заляганням фундаменту і широким розвитком осадового чохла переважають висоти менше 1000 м (Низька А.); на південно-заході А., де давнє заснування у мн. місцях піднесено і оголене, характерні висоти св. 1000 м (Висока А.). Прогину і виступах АФР. платформи відповідають великі западини (Калахарі, Конго, чадських тощо) і розділяють і оздоблюють їх, підняття. Найбільш піднесена і розд-i роблено сх. околиця А. в межах ак-• тівізірованного ділянки платформи
    (Ефіопське нагір'я, Сх.-АФР. Плоско-; горье), де простягається складна система сх-АФР. розломів.
    У піднятих областях Високої А. найбільшу площу займають цокольні рівнини і цокольні брилові гори, обрамляють западини грабенів Сх. А. (в т. ч. Рувензорі) і Катанга. У Низькою А. цокольні хребти і масиви простягаються уздовж узбережжя Гвінейської зал., виступають з Сахарі (у нагорьях Ахаггар, Тібесті, хр. Етбай). Лавові плато і конуси широко поширені на Ефіопське нагір'я і в Сх. А. (Кіліманджаро, Кенія й ін), вінчають вершини Ахаггара і Тібесті, є в Судані (м. Марра),
    Камеруні (вулкан Камерун, гори Адамава), перекривають Драконові гори в
    Лесото. Пластові денудації. рівнини і плато займають більшу частину площі в
    Низькою А. (Сахара, Судан); у Високій А. вони приурочені до відкладів синекліза Карру і складають Драконові гори, що примикає до них з 3. плато
    Велде і що лежить на південь від р.. Помаранчевої Верх. Карру. Акумулятивні рівнини зустрічаються гол. обр. в Низькою А.: у середній течії Нігера, в улоговинах
    Чадською і Білого Нілу, в западині Конго; у Високій А. займають западину
    Калахарі. До складча-то-брилові горах належать Капські гори і внутр. райони Атласу. Пн. хребти Атласу - єдностей, в А. молоді неоген-по - палеогенового віку складчасті гори.
    У рельєфі А. переважають поверхні неогенового циклу денудації і акумуляції, розчленовуємо сучас. циклом Конго. Над ними піднімаються останці передували поверхонь, вироблених більш давніми циклами (аж до гондванські).
    Внутрішні води. Для А. в цілому характерний великий річний стік (5390 км3), за обсягом до-якого вона поступається лише Азії і Пд. Америці. Річкова мережа найбільш густа в екваторіальному кліматі; в пустелях і на піщаних рівнинах Калахарі річок майже немає. Континентальний вододіл проходить уздовж сх. піднесеної частині А., у зв'язку з чим бас. Атлантіч. ок. належить 36,05% пл. А., бас. Індійського ок. 18,48%, бас. Середземного м. 14,88%. Сток здійснюється гол. обр. п'ятьма головними ріками: Конго, Нілом, Нігером,
    Замбезі і Помаранчевої, басейни яких брало охоплюють ок. '/ з пл. А. З них Конго за обсягом річного стоку (1230 км3) поступається лише Амазонке, а Ніл - найбільша довга ріка на землі (6671 км). Безстічні басейни і області внутр. стоку охоплюють 30,5% пл. А.
    Совр. річкова мережа сформувалася наприкінці неогену і в антропогенового періоді за рахунок перехоплень молодими річками стародавніх систем внутр. стоку і виведення їх до океанів. Сліди перехоплень видно в петлеподібні вигинах великих річок
    (Конго, Нігеру) і в чергуванні виполю-дені і крутих відрізків русел з мно - гочісл. порогами і водоспадами (Лівінг-стогону і Стенлі на р. Конго, Вікторія на р. Замбезі; найвищий водоспад А. Тугела на р. Тугела в Драконових горах, вис. 853 м). Внаслідок підвищення сухості клімату скорочувалися в розмірах або зникали стародавні озера, в к-рие стікали стародавні ріки. Такі озера існували в Сахарі (Палеосахарское море на північ від закруту Нігера і тощо), у чадською улоговині (Палеочадское оз.) та ін
    Живлення більшості рік переважно. дощове. Грунтового живлення переважає в напівпустелях і пустелях.
    Розподіл поверхневого стоку вкрай нерівномірно. Найбільшою величини шар стоку (1000-1500 мм на рік) сягає у районах надлишкового зволоження і виходів на поверхню кристал-лич. порід і латеритні кор (пн.-зх.. узбережжі Гвінейської зал., с. схили Мадагаскару); в западині Конго шар стоку 500-600 мм, на півночі і на південь від екватора з наростанням сухості клімату він знижується (пн. та сх. частина Судану, Сахара, Калахарі, Наміб).
    У субтропічного. широтах стік збільшується до 200 мм (на 3. Атласу). Майже всі річки А. мають значить, сезонні коливання стоку. У більшості річок сток буває переважно. влітку і восени. Взимку стік переважає на пн.-зх.. і південно - зап. окраїнах, в областях з середземноморським кліматом. 37% площі А. має епізодіч. сток.
    В А. виділяють ріки слід. типів:
    1) екваторіальний тільки з дощовим живленням і рівномірним на рік стоком;
    2) суданський (найбільш поширений) з перевагою дощового живлення та літнього і осіннього стоку; 3) Сахарський, к-рому належать тимчасові або епізодіч: водотоки (у Сахарі з. уедамі);
    4) середземноморський (з дощовим і частково сніговим живленням і різким скороченням або припиненням літнього стоку). Усі великі ріки А. -- транзитні, мають складні режими.
    Майже всі великі озера А. лежать у тектонічних. западинах на Сх.-АФР. плоскогір'я; вони довгі, вузькі і дуже глибокі. Оз. Танганьїка - другий в світі за глибиною (1435 м) після Байкалу. Найбільша в А. оз. Вікторія
    (пл. 68 000 км2) - другий після оз. Верхнього (Півн. Америка) прісноводний водоймище Землі. Оз. Тана, утворене в результаті підгачування долини лавовим потоком, - найбільше на Ефіопське нагір'я. У аридних областях А. переважають переважно. реліктові озера внутр. стоку, з відносно невеликими глибинами, плоскими берегами, солоною водою (крім солонувате оз. Чад, що має підземний стік в западину Бодель). У пн.-зх.. частині Сахари і в
    Атласі тимчасові солоні озера з. Шотта, або себхами; вони, як правило, приурочені до передгірних і міжгірські улоговини.
    У пустелях і напівпустелях великого значення набувають грунтові та підземні води. Грунтові води залягають на невеликих глибинах під руслами тимчасових водотоків; підземні містяться гол. обр. в континентальних нижньокрейдових пісковиках Сахари і Пн. Судану, у Пд. А. скупчуються в тріщинах корінних порід, в пісковиках і за-карстованних вапняках системи
    Кар-ру. За потенційним запасах гідроенергії (700 млн. кет, бл. 20% світових) А. поступається тільки Азії. Найбільшими запасами володіють бас. Конго
    (390 млн.кет) і Замбезі (137 млн. кат), але використовується менше 1%. На тер.
    А., що одержує в середньому бл. 800 мм опадів на рік, є можливість використовувати для зрошення поверхневі, грунтові і підземні води.
    Зрошувані землі становлять не більше 5% всіх оброблюваних площ і зосереджені гол. обр. в долинах Нілу (ОАР, Судан), Нігеру (Малі) і в ПАР.
    Транспортне значення річок А. невелике через порожистої багатьох ділянок русел.

    Південна Америка
    Природа
    У рельєфі Ю. А. чітко виділяються рівнинно-плоскогірних платформенний внеандійскій Схід і гірський андійських Захід, відповідний рухомого оро-геніч. поясу. Підняття Южно-Амер. платформи представлені гвіанські,
    Бразильським і Патагонських плоскогір'ями, прогини - низовинами і рівнинами Льянос-Оріноко, Амазонський, Бені - Мамору, Гран-Чако, Межиріччям
    (pp. Парана й Уругвай) і Пампа; з В. плоскогір'я обрамлені вузькими переривчастими смугами берегових рівнин.
    Гвіанське плоскогір'я підвищується до центру (м. Небліна, 3014 м). Бразильське
    - Із північного заходу на південному сході (м. Бандейра, 2890 м), Патагонських - з В. на 3. (до 2200 м). У рельєфі Гвіанського і Бразильського плоскогір'їв переважають цокольні полого-хвилясті рівнини (вис. до 1500-1700 м), в межах яких виділяються останцеві конусоподібні вершини і кряжі (наприклад, Серра-ду-Еспін-ясу) або їдальні, переважно. песчаниковимі, піднесеності - р. н. шапади (Ауян-Тепуі і
    Рорайма та ін.) Сх. край Браз. плоскогір'я розбитий на окремі масиви
    (Серра-да-Мантікейра та ін), що мають характерні форми "цукрових голів"
    (напр., Пан-ді-Асукар в Ріо-де-Жанейро). Прогини і западини Брае. плоскогір'я в рельєфі виражені моноклінально-пластовими рівнинами з піднятими краями-Куеста, акумулятивними рівнинами (западина р.. Сан - Франсіску та ін) або лавовим плато (в СР протягом
    Парани). У рельєфі Патагонії переважають шаруваті, в т. ч. вулканічних., ступінчасті плато, прикриті стародавніми моренними і водно-льодовиковими відкладеннями; плато прорізані глибокими каньйонами що зароджуються в Андах річок; характерні арідні форми денудації.
    Система хребтів Анд простягається на 9000 км на півночі і 3. материка. На півночі і С. -
    В., у Венесуелі, - два ланцюги Карибських Анд, глибоко розчленовані розломами і річковий ерозією. Основна, меридіональна система Анд, або андійських
    Кордильєр (Cordillera de los Andes), що досягає 6960 м (г. Аконкагуа), височіє на заході Ю. А. і підрозділяється на Пн., Центр, і Пд. Анди. Пн.
    Анди (до 5 ° пд. Ш.) Відрізняються чергуванням високих тваринний брилових хребтів і глибоких западин. У Екуадоре вони складаються з Сх. і Зх.
    Кордильєр, западина між к-римі заповнена продуктами діяльності вулканів
    Чімборасо, Ко-топах та ін У Колумбії виділяються три осн. Кордильєри
    (Східна, Центральна і Західна), розділені западинами pp. Магдалена і
    Каука. Вулкани (Уїла, Руїс, Пурасе тощо) зосереджені в осн. в Центр, і на Ю. Зап. Кордильєр; для центр, частини Сх. Кордильєри типові древнеозерние плато, вис. 2-3 тис. м. На півночі і 3. лежать найбільш великі на андійських 3. низовини - Прікарібская і Прітіхоокеанская.
    Центр. Анди (до 27-28 ° пд. Ш.) Значно ширше і монолітний Північних. Для них характерні підняті до 3,8 -
    4,8 тис. м внутр. плоскогір'я, облямовані крайовими хребтами; найбільш високі гори несуть значить, заледеніння. Пд. частина - Центральноандійское нагір'я - найширший (до 750 км) відрізок Анд; осн. його елемент - плоске - горье Пуна з древнеозерним плато Аль-тіплано на південному заході і поруч брилових хребтів на В. і Ю. В. На Пуна обрамлена Кордильєрою-Реал, з 3 .- вулканічних.
    Зап. Кордильєрою (2-я вулканічних. Область Анд з вулканами Місті, Лио - льяйльяко, Сахама тощо), поздовжньої тектонічних. западиною (з пустелею Ата - кама) і Берегової Кордильєрою.
    У Пд. Андах на С. (до 41 ° 30 'пд. Ш.) В рельєфі виражені: подвійна Головна
    Кордильєра (м. Аконкагуа у сх., Або Передовий), до до-рій з В. прічленени масиви Прекордільер; Продольная долина Чилі та Берегова Кордильєра. Тим
    33-52 ° пд. ш. знаходиться ще один вулканічних. область Анд з великим кол-вом діючих вулканів до 3. від Гол. Кордильєри і вимерлих - на схід від неї. У самому півд. відрізку Анд - Патагонії-ських Андах - Берегова Кордильєра перетворюється на архіпелаг островів, Продольная долина - в систему проток, а затоплені троги різко знижується Па-тагонской Кордильєри - в фіорди.
    Панують льодовикові форми. Совр. заледеніння в Ю. А. займає пл. 25 тис. КМ1, з них св. 21 тис. КМ1 припадає на Пд. Анди. Льодовики є також на Зх. Кордильєрі, між 9 і 11 ° пд. ш. і на о-вах Вогненної Землі. Е.Н.
    Лукашова.
    Внутрішні води. Особливості рельєфу і клімату Ю. А. визначили її виключить, багатство поверхневими і підземними водами, величезну величину стоку, наявність самої повноводної річки земної кулі - Амазонки. Займаючи 12% площі суші Землі, Ю. А. отримує приблизно в 2 рази більше (1643 мм) ср кол-ва опадів на одиницю всієї площі. Повний річковий стік складає 27% усього стоку Землі, Ср шар стоку (58 см) також майже в 2 рази більше Ср величини для всієї суші. Але величина стоку різко коливається по тер. материка - від неск. мм до сотень см. Вкрай нерівномірно розподілені і ріки між басейнами океанів: бас. Тихого ок. в 12 разів менше бас.
    Атлантичного (вододіл між ними проходить в основному по хребтах Анд); крім того, ок. 10% тер. Ю. А. відноситься до області внутрішнього стоку, що перетинає материк від зал. Гуаякіль через Центрально-андійських нагір'я до південній Пампи. Переважають ріки дощового харчування, на крайньому півдні - також снігово-Ледн-кового.
    Найбільшої величини шар Ср річного стоку 150-400 см (до 90% опадів) досягає на півдні Чилі, що пояснюється не тільки великою кількістю опадів, але і крутизною схилів, низькою випаровуваність і запасами льоду у верхів'ях річок, обумовлюють літні повені, в т. ч. і у "транзитних" річок Патагонії; частка підземного живлення річок Пд. Анд не більше 20-25%. Настільки ж великий стік (у отд. річок навіть до 800 см) на 3. Колумбії, але там переважають дощове харчування і зливові літньо-осінні паводки; підземний стік збільшується до
    40%. Подібні характеристики стоку й Амазонії, зменшується в її центр, і пд. частинах до 40-60 см. Режим великих річок, як і самої Амазонки, залежить від сезону дощів в гору. і ср течії її приток. На добре і більш - менш рівномірно зволожених околицях Браз. і Гвіанського плоскогір'їв Ср річний стік складає також 40-60 см (місцями до 150 см) з часткою підземного стоку до 50%. У внутр. р-нах Браз. плоскогір'я сток зменшується
    (на північному сході до 5 см) і стає вкрай нерівномірним: бурхливі літні паводки змінюються різким скороченням витрат води взимку, аж до пересихання дрібних водотоків. Аналогічний режим стоку і на рівнинних тер. субекваторіальних і тропічних поясів з дощовим живленням рік (Льянос-
    Оріноко, рівнини Бені-Мамору, Гран-Чако). Різко виражена сезонність у випаданні опадів призводить до мінливості стоку (СР стік зменшується від 50-80 до 15 - 20 см) а режимів річок: взимку відповідного півкулі місцями сток припиняється і навіть великі водотоки (Ріо-Бермехо, Ріо-Саладо та ін) розбиваються на отд. плеса з засоленими водами, улітку ж паводки затоплює великі простори; регуляторами стоку pp. Парагваю та Парани служать болотно-озерні низини Пантанал і Лаплат-ська нізм. Найменший стік (3-5 мм) приурочений до пустельному тропіч. захід Ю. А., де навіть талі снігові води з високогір'їв накопичуються в передгірних шлейфах і тектонічних. депресіях, підвищуючи до 50% частку підземного живлення епізодіч. рік (лише р..
    Лоа має постійний стік в океан).
    Велика кількість опадів, принесених з Атлантики, великі плоскогір'я, полого спускаються до величезних низовинах і рівнин, що збирають стік і з прилеглих схилів Анд, сприяли формуванню на внеандійском
    Сході Ю. А. великих річкових систем:
    Амазонки, Оріноко, Парани з Парагваєм, Уругваю; в Андах найбільшою є система р. Магдалена, що тече в поздовжньої западині вологих Північних Анд.
    Для судноплавства придатні в основному лише річки низовин. Гірські річки Анд і плоскогір'їв, що буяють порогами і водоспадами (Анхель, 1054 м, Кайетур,
    226 м, Ігуасу, 72 м, та інші), а також повноводні водотоки постійно вологих рівнин володіють величезним гідроенергетичним потенціалом (понад 300 млн. кет).
    Великі озера, гол. обр. льодовикового походження (кінцеві бас.), зосереджені переважно в Пата-Гонский Андах (Лаго-Архентнно, Буенос-
    Айрес тощо) і на півдні Ср Чилі (Льян-кіуе та ін.) У Центральних Андах лежить найбільш високогірне з великих озер Землі - Тітікака, там же багато залишкових озер (Поопо та ін) і великих солончаків; останні типові й для западин між Пампінскімі Сьера-рами (Салінас-Грандес та ін.) Великі лагунові озера знаходяться на півночі (Ма-ракайбо) і на південно-сході Ю. А. (Па - тус, Лагоа-Мирина).
    Різкі відмінності в макрорельефе Ю. А. обумовили її розподіл на рівнинно - плоскогірних поза-андійських Схід із закономірностями горизонтальної природної зональності і гірський андійських Заході висотної зональністю, спектри (набори) до-рій специфічні для кожного природного поясу. У межах внеандійского Сходу виділяються природні країни: Л ь я н о с-0 і р-но к о - рівнини, що лежать в субекваторіальному поясі з типовою зміною річного вологого періоду - зимовим сухим, що визначає сезонність ритмів всіх природних процесів; Амазонія - низинна рівнина в екваторіальному поясі з густою мережею повноводних річок та обширним покровом вологих вічнозелених лісів
    - Гілеї, чи сель-вас; сезонні ритми відсутні; Гвіанське плоскогір'я -- з перевагою в рельєфі цокольних денудаційних рівнин з кристалічними кряжами і столових пісчаникових масивів з жарким, переважно. постійно вологим кліматом, повноводними порожистими річками, вологими вічнозеленими (на півночі сезонно вологими) лісами; Бразильське плоскогір'я - з піднятими цокольними рівнинами на північному заході, високими масивами на сході і поясом прогинів з осадовими і лавовими рівнинами між ними. Порожисті ріки (із сезонним режимом стоку). На субекваторіальному С.-З. і тропіч. В. - сезонно вологі і постійно вологі ліси, в центрі - пояс чагарникових саван Кампос серрадос, на північному сході посушливому - Пустельні рідколісся Каатинга; на постійно вологому субтропічному південному сході - вічнозелені хвой-но-листяні ліси і переважно бездревесние савани Кампос лімпос;
    Внутрішні рівнини - акумулятивні рівнини в тектонічних. прогині між Браз. плоскогір'ям і Андами з віссю уздовж pp. Парагвай і Парана, від 10 до 39 ° пд. ш. Характерна послідовна зміна поясню-зонаяьних типів ландшафтів від субекваторіальних саванних лісів і саван на С. (рівнини Бені-Маморо), через тропіч. рідколісся в центрі (Гран-Чако), до субтропічного. саванах і лісостеповим і степових ландшафтів на Ю. (Межиріччя і Пампа). Примітні транзитні ріки в Гран-Чако й великі області внутр. стоку в Пампі.
    Зволоження в Пампі зменшується з В. на 3. і відповідно відбувається зміна зональних типів - від пам-пас, чагарникових степів до напівпустель;
    Пампінскіе Сьєрри і Прекорділь ер и - країна гірських тваринний брилових масивів, що чергуються з тектонічними. западинами, з тропіч. і субтропічного. посушливим кліматом, внутр. стоком, ксерофільні лісами на сх., навітряних схилах, сухими чагарниками на зап., підвітряних, і напівпустелями з солончаками в западинах; Патагонія - плоскогір'я з помірним континентальним кліматом у "дощової тіні" Анд, транзитними річками, напівпустельній рослинністю і грунтами.
    У межах андійських Заходу виділяються природні країни: Карибські Анди -- сильно розчленовані хребти з субекваторіальним летневлаж-ним кліматом, короткими, часто пересихає взимку водотоками і листопад-но-вічнозеленими лісами; Північно-Західні Анди - система розходяться до С. хребтів, чергуються з глибокими тектонічними. западинами, з активним вулканізмом на Ю. і заледенінням на найбільш високих масивах. Зовнішні макросхилу рясно зволожені і мають яскраво виражений гілейно-парамосний спектр висотних зон екваторіального пояса, у внутр. западинах-савани, на крайньому С. -- субекваторіальний посушливий клімат і рослинність; Екваторіальний Анди -- складаються в основному з двох ланцюгів гір, западина між к-римі заповнена продуктами діяльності многочисл. вулканів. Гірський екваторіальний клімат і тілейно-парамосний спектр висотних зон; на південно-зап. передгірних рівнинах -- субекваторіальний клімат з збільшенням посушливості до 10. і зміною всіх природних зон цього поясу; Перуанські Анди (до 14 ° 30 'пд. ш.) - ряд паралельних хребтів і високих внутр. плоскогір'їв, глибоко розчленованих каньйонами річок; найвищі хребти несуть значить, заледеніння. На сх. ( схилах - гірська Гілея, на внутрішніх з плоскогір'ях - високогірна степ халка, на зап. схилах - тропіч. напівпустелі і пустелі; Центральні Анди
    (до 28 "пд. ш.) - сама широка і складна частина Анд, повністю лежить в тропіч. поясі. Їх основу складає Центральноандійское нагір'я з внутр. плоскогір'ям - Пуной. Характерна контрастність між влажнолеснимі сх. схилами, посушливій, а на півдні високогірній-пустинній Пуной, позбавленої стоку в океан, і пустельним тихоокеанським Заходом; Субтропічні Анди (до 41 ° 30 'пд. ш.) - складаються з подвійної Головною і Берегової Кордильєр з тектонічними.
    Подовжній долиною між ними. Відрізняються активним вулканізмом і швидким
    (за широтою) наростанням зволоження із півночі на південь, що визначає зміну всіх природних процесів і ландшафтних типів від напівпустельних на півночі і
    "Середземноморських" в центрі до влажносубтропіческіх (зона гемігілеі) на
    Ю.; Патагонських Анди - самий південний відрізок Анд, де замість Берег
    Кордильєри - архіпелаги о-вів, а замість Подовжній долини - фьордообразние протоки. Вологість прохолодний клімат, багато-числ. вулканічних. конуси і густі змішані, переважно. вічнозелені, ліси на С., значить, заледеніння і низькорослі ліси і верещатники на Ю.; на с., підвітряних схилах -- хвойно-листопадні лісу, біля підніжжя - великі льодовикові озера. Е. н.
    Лукашова.

    Австралія
    Загальні відомості. Протягується на 3200 км із півночі на південь від 10 ° 4Г ю. ш. (мис
    Йорк) до 39 ° 1Г ю. ш. (мис Південно-Східний) і на 4100 км з 3. на схід від 113 ° 05 ' с.д. (мис Стип-Пойнт) до 153 ° 34 'в. д. (мис Байрон). З 3. та Ю. омивається
    Індійським ок., З В. і С. - морями Тихого ок.:
    Тасмановим, Кораловим, Тиморським і Арафурським. Береги розчленовані слабко, великі затоки - Карпентарія на півночі і Велика Австралійська на півдні; єдиний великий півострів - Кейп-Йорк.
    А. - найменший з материків. Пл. 7631,5 тис. КМ1 (з островами Тасманія,
    Кенгуру, Мелвілл та ін ок. 7704,5 тис. км2). О-в Тасманія відділений від А. прот. Басса шир. 224 км. Вздовж сх. узбережжя А. на 2300 км тягнеться
    Великий Бар'єрний риф. ^ Природа. Орографія. У рель ^;
    'ефа А. переважають рівнини. Ок. 95% поверхні не перевищує 600 м над у р. м. Гл. орографіч. одиниці: 1) 3 а п.-А по-стралійское плоскогір'я-СР ші. 400-500 м, з піднятими краями: на сході - хр. Масгрейв (м. Вуд-Роффе,
    1440 м) і Макдоннелл (м. Зил, 1510 м), на півночі - масив Кімберлі (вис. до 936 м), на 3 .- плосковершінний песчаниковимі хр. Хамерслі вис. до 1226 м, на півдні -
    З. - хр. Дарлінг вис. до 582 м. 2) Центральна низовина з переважаючими висотами до 100 м над ур. м. У р-ні оз. Ейр найнижча точка А. - 12 м нижче ур. м. На Ю.-З.-хр. Фліндерс і Маунт-ЛОФ-ти. 3) Великий Вододільний хребет, середньовисотних, з плоскими вершинами, крутим, сильно розчленованим сх. схилом і полого-ступінчастим західним, перехідним в горбисті передгір'я
    (Даунс). На Ю., в Австралії. Альпах, найвища точка А. - I р. Косцюшко, 2230 м.
    Історія формування і типи рельєфу. Совр. рельєф А. значною мірою успадковує риси стародавнього рельєфу, не зазнав з докембрійського часу різких тектонічних. рухів. Поверхня А. піддавалася довгих. денудації, в результаті до-рій на виступах фундаменту був створений пенеплен - великі рівнини з острівними горами. Інтенсивне опадонакопичення в мезокайнозое в синекліза австрал. щита і в зоні прогину Центр. А. сприяло утворення великих пластових і акумулятивно-озерних рівнин. Місця найбільшого занурення платформи зайняті алювіально-озерними рівнинами
    Центр, басейну і рівнинами мор. і озерної акумуляції бас. Мур-Рея і узбережжя зал. Карпентарія. Більш високі пластові рівнини розвинуті на схилах синекліза і сідловині між ними, а також на північному заході та Ю. Зап .-
    Австрал. плоскогір'я, в областях крайових синекліза стародавнього фундаменту.
    Цокольні плоскогір'я і рівнини переважають на Зх. А. Неодноразова зміна плювіальних і аридних епох у неогені і плейстоцені визначила сполучення древніх і сучас. форм різного генезису (копалини дюни на вологому південному сході, сухі русла річок і стародавні озерні улоговини в пустелях). Великий
    Вододільний хр. виник на місці денудірованних палеозойських складчастих систем. Кайнозойської вулканізм зумовив появу тут лавових плато і рівнин, дрібних кратерів, вулканічних. озер; з палеозойським вулканізмом пов'язано виникнення плато Антрім. Форми плейстоценового гірського заледеніння обмежені масивом Косцюшко. Найбільш значить, райони карстового рельєфу: рівнина Налларбор, Блакитні гори, плато Барклі, плато
    Атертон. (Карту див на вклейка до стор 80-81).
    Геологічна будова і корисні копалини. Велика (зх. і центр.) Частина
    А. належить до області стародавньої австрал. платформи, до-ті, яка включає також півн., зап. і південне (до 3. від зал. Сент-Вінсент) підводне продовження материка, Ара-фурское м. і Ю. о-ви Нова Гвінея. Сх. околицю А. складає Сх.-австрал. складчастий геосинклінальний пояс, що розвивалася протягом протерозою і фанерозою. Австрал. платформа має архейсько - ніжнепротерозойскім фундаментом, складеним глубокометамор-фізованнимі вулканічних. породами основного складу і теригенними опадами, перетвореними в гнейси і заміщеними гранітами. Порода архею виступають на 3. (брили
    Пілбара і Кал-гурлі), в центрі (хр. Масгрейв). У Пн. А. дрібніші глиб: архею, перекриті протерозойськими осадковим чохлом (плато Кімберлі і ін), розділені вузькими геосинклінальними складчастими системами ніжнепротерозойского віку. Неметаморфізованние терри-генні, карбонатні і вулканогенні породи протерозойського чохла, що досягають багатьох км потужність, широко поширені на платформі, розважаючи, прогин
    Наллагайн на Зх. А., плоскі западини на плато Кімберлі, п-ові Арнемленд і на пд.-зх.. узбережжі зал. Карпентарія; вони стелить серію нижч. і ср палеозою більш глибокого і більш інтенсивно деформованому прогині (авла - Коген) Амадіес, а також в центр, частині А.; місцями (западини Джорджина в
    Пн. А. та ін) верхні горизонти чохла належать вже нижч. палеозою, причому на кордоні з протерозою залягають покриви плато-базальтів.
    У смузі узбережжя і шельфу розвинена система періокеаніч. прогинів (затоки:
    Жозеф-Бонапарт, Каннінг, Карнарвон, Перт і ін), що існують з початку палеозою; глибина занурення фундаменту в них місцями перевищує 5-10 км. Від виступів фундаменту з боку суші вони, як правило, відокремлюються великими розломами, що надає їм структуру полуграбенов; на нек-яких ділянках западини відокремлені жменями фундаменту і від підводної окраїни материка і тоді являють собою грабени. Прогин Каннинг триває в глиб платформи однойменної западиною (синекліза), в пн.-сх.. частини якої виділяється позднепалеоеойско-раннетріасовий грабен (Авлакоген) Фіцрой посів .- зап. простягання. На Ю. платформи розташовується неглибока кайнозойської западина Юкла, що відкривається у Великій австрал. затоку.
    Сх.-австрал. складчастий пояс за віком ділиться з 3. на В. на три системи: 1) Аделаїда (позднебайкальская-раннекаледонская), виклінівающаяся до С.; 2) Лакланская (каледонская), що триває на півдні до Тасманії; 3)
    Система Нової Англії (герцинського), відокремлена від попередньої позднепалеозой - ським крайовим прогином Боуен-Сідней. Дві останні системи нерідко об'єднуються в історич. сенсі під назвою Тасманійський геосинкліналі. У цілому пояс складний інтенсивно деформованими осадовими і вулканогенними породами верхнього протерозою і палеозою, що вміщають многочисл. інтрузії гранітів.
    З тріасу Сх.-австрал. пояс вступив в платформену стадію розвитку
    (молода платформа). У юре-палеогені на складчастій підставі поясу і на прилеглому краї стародавньої платформи розвивалася серія западин-синекліза
    [затоки Карпентарія, Великого артезіанського бас., Муррей (Маррі)].
    Східне на узбережжі Тасманова м. виникло неск. більш дрібних западин.
    Будова западин як давньої, так і молодий платформ ускладнено складками платформеного типу. Молоді опускання (по вибухах) торкнулися також узбережжі Вікторії; з ними пов'язане формування прот. Басса. В результаті новітніх піднять узбережжя Тасманова м. виник Великий Вододільний хребет. Його становлення і опускання узбереж Тасманова м. і прот. Басса супроводжувалися базальтовим вулканізмом.
    Фундамент австрал. платформи укладає значить, родовища золота (Зх.
    А.), поліметалліч. і уранових руд, бокситів (Зх. Квінсленд та ін), протерозойський осадовий чохол-багаті родовища залізних руд (хр.
    Хамерслі на Зх. А. та ін.) У верхнепалеозойскіх, а також більш молодих утвореннях на сході А. є поклади вугілля. В останні роки в ряді р - нов А. (Великий Артезіанський бас., узбережжя Вікторії, Зап. А., прогин
    Амадіес) відкриті також поклади нафти і газу в осадових відкладах різного віку. В. Е. Хаїн.
    Клімат. Більша частина А. лежить у тропіках, С. - в субекваторіальних широтах,
    Ю. - у субтропічних. Сумарна сонячна радіація постійно висока: на півночі та Ю. ок. 590 кджКсм ^-рік), у внутр. р-нах 750 кдж1 (см2 • год); радіаційний баланс на більшій частині тер. 250-290 кДж/^ cм2 • гoд), на півночі і
    Північний схід 335 кджКсм ^-рік) [1 ккaл | cмt = = 4,19 кДж/см '; 1 кДж ^ cм2 =- 0,2 • l ккал/см2]. При невеликих висотах рівнин А. це обумовлює постійно високі темп-ри на всьому материку. А. майже цілком лежить у межах літніх ізотерм 20, 28, зимових 12, 20 ° С. Сезонні коливання темп-р проявляються гол. обр. у внутр. р-нах тропіч. пояса і в субтропіках. Самий жаркий р-н с січневими темп-рами вище 40 ° С-на північному заході (Марбл-Бар). Абс. максимум темп-р
    53,1 "З спостерігався в Клонкаррі (Квінсленд). Абс. Мінімуми темп-р у внутр. р-нах А. падають до -4, -6 ° С. Морози стійкі тільки в Австралії. Альпах, де відзначені темп-ри до -22 ° С.
    Положення більшої частини А. у континентальному секторі тропіч. пояси обумовлює сухість клімату, загострене розтягнутістю материка з 3. на
    В., слабкою розчленованістю берегів, бар'єром Великого Вододільного хр. на шляхах вологих вітрів з океанів. 38% площі А. отримує менше 250 мм опадів на рік. Однак довгих. посух не буває, тому що рівнинність материка і невелика довжина з півночі на південь сприяють проникненню всередину вологих вітрів як з С., так і з Ю. Влітку (грудень - лютий) над сильно нагрітої А. встановлюється австрал. мінімум тиску, в к-рий із північного заходу і С. втягується вологий екваторіальний мусон, що приносить опади на узбережжя
    (понад 1500 мм на рік при 6-7 вологих місяцях). На південь від 22 ° пд. ш. вони скорочуються * йерхніі ряд-icpincptiiJpu до 300 мм на рік з 4-5 дощовими місяцями, на зап. узбережжі - до 250 мм.
    На Ю. материка проходить серія антициклонів, що обумовлюють літню сухість пд.-зх.. частині А., рівнини Налларбор і Вікторіанських гір. На рівнинах Мур - Рея і Дарлінга літні посухи пом'якшуються конвективними (див. Конвекція) опадами. На В. вітри з Тихого ок. несуть прогрітий над теплим Сх .-
    Австрал. плином вологе повітря. Його підйом по схилах гір обумовлює орографіч. опади, особливо рясні між 16 і 19 ° пд. ш. У Кернс випадає найбільша кількість опадів в А. - 2243 мм. Літній максимум опадів простежується на північ від лінії Сідней - мис Північно-Західний. Взимку (червень -- серпень) спадні струми висотних антициклонів досягають охолодженої поверхні материка; над Центр. А. чітко виражений австрал. максимум тиску. Відтікає від нього вітри несуть сухий континентальний тропіч. повітря на півночі і північного заходу, з чим пов'язаний сухий сезон на материку на північ від 15 ° пд. ш. Над Південною А. випадають ціклоніч. дощі на лінії полярного фронту між помірними і тропіч. пов. масами (в Перт за червень - серпень випадає 494 мм опадів - 55% річних). На сх. узбережжі на південь від Сіднея дощі розподілені рівномірно протягом року, посилюючись восени з активізацією ціклоніч. діяльності на полярному фронті.
    Залежно від термобаріч, умов і характеру зволоження в А. виділяються пояса субекваторіального, тропіч. і суб-тропіч. клімату. Б. Вододільний хр., що затримує теплі а вологі вітри з Тихого ок., загострює розходження в ступені зволоження сх. узбережжя і внутр. р-нів А. і відокремлює океаніч. сектори у всіх поясах. Пояс субекваторіального клімату на північ від 20 ° пд. ш. характеризується постійно високими темп-рами (20-28 ° С) і чергуванням вологого літнього та зимового сухого сезонів. Майже повністю лежить у внутріма - теріковом секторі, лише на північному сході узбережжя виділяється більш вологий океаніч. сектор. Найбільшу площу займає пояс тропічного (пасатної) клімату між 18 ° і 30 ° пд. ш. з секторами - континентальним пустельним
    (центр) і напівпустинних (на 3., С. і В. до 145 ° в. д.) і морським (на сх. узбережжі і навітряних схилах гір) з жарким вологим літом і теплою менш вологою зимою. Пояс субтропічного. клімату включає Пд. А.; в ньому виділяються сектори пд.-зх.. середземноморський з жарким сухим літом і прохолодною вологою зимою, південно-сх. мусонний, рівномірно вологий протягом року, і континентальний зі зростаючою до центра посушливістю, аж до пустельного на В. рівнини Налларбор. Див таблицю основних кліматичних показників.
    Внутрішні води. З пануванням пустельного і напівпустельних клімату пов'язана слабкий розвиток поверхневого стоку. Загальний обсяг річного стоку 350 км3
    (менше, ніж на ін материках). Шар стоку на більшій частині А. бл. 50 мм в рік, лише на схилах навітряних Б. Вододільного хр. 400 мм і більше. 7% площі А. належать бас. Тихого ок., 33% площі - бас. Індійського ок.
    60% тер. материка займають області внутр. стоку з рідкими тимчасовими водотоками ( "криками"). Найбільш численні і довгі крики належать бас. оз. Ейр (Куперс-Крік, Дайамантіна та ін.) Сток в криках спостерігається лише після епізодіч. літніх злив. На карстової рівнині Налларбор поверхневий стік відсутній. Більшість рік зовнішнього стоку короткі, з невироблене подовжнім профілем і нерівномірним режимом стоку, су дохідно лише в низинах, має переважно для зрошення. Паводки в відповідно. до сезону дощів у більшості рік літні, лише в Пд.
    А.-зимові, а на південному сході - осінні. Найбільш повноводні і рівномірно по стоку ріки, що починаються в. Б. Вододільному хр., Самі непостійні - річки зап. узбережжя, що стікають з напівпустельних прибережних плато. Найбільш багатоводна річка А. - Муррей (Маррі) з гол. притокою Дарлінг - найдовшою річкою А.
    (довж. 2740 км), але менш повноводною. Річки Сх. А. володіють великими запасами гідроенергії, однак вода використовується гол. обр. для зрошення земель. Найбільш важливі гідроенергії-тич. та іригаційні спорудження є на pp. Муррей, Маррамбіджі і Лак-лан (Новий Південний Уельс), Орд і Суон (Зх.
    А.), Бердекін (Квінсленд). Велике гідротехніч. буд-во ведеться в Сніжних горах для перекидання вод Сноуї-Рівер в систему Муррея, що дозволить окропити великі масиви земель у гл. с.-г. р-нах А.
    На тер. А. багато стародавніх озерних улоговин, заповнюються водою лише після епізодіч. дощів. Більшу частину року вони вкриті глинисто-солончакової кіркою. Найбільш великі озера А. - Ейр, Торренс, Амадіес, Герднер. Великі скупчення дрібних озер (до 400) на південному заході А. - рівнина Солених озер.
    Особливість А.-її багатство підземними водами, які скупчуються на глиб.
    1,5-2 км. Більше 15 артезіанських бас. займають синекліза фундаменту.
    Великий Артезіанський бас. до Центру. нізм .- найбільший у світі (пл. 1736 тис. КМ1). Підземні води - важливе джерело водопостачання посушливих р-нів, але зважаючи на сильної мінералізації придатні гол. обр. для потреб промисловості та транспорту та для обводнення пасовищ.
    Тваринний світ. Своєрідність тваринного світу А. дозволяє виділити її в особливу
    Австралійську область. Фауна А. відрізняється старовиною, високим ступенем ендемізму, відсутністю копитних, приматів і хижих (крім дикого собаки дінго, завезеної людиною). На материку збереглися представники фауни мезозою і третинного часу, у т. ч. більшість що живуть на землі сумчастих, а також найдавніші із ссавців - Однопрохідні яйцекладущіе єхидна і качконіс. Мн. тварини А. винищені в результаті полювання і зміни ландшафту внаслідок госп. діяльності людини. Завезення кроликів, що знищують значить. частина пасовищ, важливу роль у зниженні сумчастих. Зникли деякі види кенгуру, на межі вимирання сумчастий вовк, деякі види вомбатов.
    Природні райони. На рівнинах А. чітко виражена географіч. зональність субекваторіального, тропіч. і субтропічного. поясів. Положення більшої частини А. в тропіч. поясі обумовлює переваг, розвиток ландшафтних зон цього пояса. Найбільшу площу займає зона п

         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !