ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Чисельність населення світу та її динаміка
         

     

    Географія

    Ростовський Державний Університет геолого-географічний факультет

    озо

    | Додатко Т. А. |
    | Студ. 4 курсу озо гр. 2 |

    м. Ростов-на-Дону

    2002

    ЗМІСТ

    1. ВСТУП ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 2

    2. ЧИСЕЛЬНІСТЬ НАСЕЛЕННЯ СВІТУ

    2.1 Динаміка чисельності населення, її регіональні особливості ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 3

    2.2 Міжнародна міграція. Соціальні, політичні та економічні наслідки ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 8

    2.3 Тенденції: урбанізація ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 17

    2.4 Старіння населення в розвинених країнах на прикладі країн

    ЄС ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 21

    3. ДЕМОГРАФІЯ НА ТЕРИТОРІЇ КОЛИШНЬОГО СРСР

    3.1 Східна Європа ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 26

    3.2 Росія на карті світу ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 30

    4. ВИСНОВОК ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... ... 33

    ДОДАТОК ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 34

    ЛІТЕРАТУРА ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 36

    1. ВСТУП

    У своїй роботі ми хочемо:

    V Показати динаміку чисельності населення;

    V Визначити головні напрямки в демографічному розвитку суспільства, такі як:

    1. Старіння населення в розвинених країнах;

    2. «Трансміграція» населення;

    3. Тенденція урбанізації, наявна в більшою мірою в країнах Азії;

    4. Депопуляція населення в Росії.

    2. ЧИСЕЛЬНІСТЬ НАСЕЛЕННЯ СВІТУ

    2.1 Динаміка чисельності населення, її регіональні особливості

    Вся історія розвитку людства нерозривно пов'язана зі змінами динаміки чисельності та відтворення населення. Через відсутність достовірних даних важко однозначно оцінити динаміку чисельності світового населення практично аж до початку XIX століття, коли в багатьох європейських країнах стали проводитися перепису населення в їх сучасному розумінні.

    Тим не менш, грунтуючись на приблизних даних обліку світового населення, про який згадується ще в Біблії, де наводиться чисельність
    «Синів Ізраїлевих» - понад 600 тисяч чоловік, можна говорити про постійне, хоча і дуже повільному, зростанні населення світу.

    Таблиця 1

    Динаміка чисельності населення світу зі часі Різдва Христового (млн. чоловік)

    (За А.Я . Кваша, В. А. Іонцевой, 1995)

    | Регіони | Початок | 1000 | 1200 | 1500 | 1750 | 1900 |
    | | Нашій | | | | | |
    | | Ери | | | | | |
    | Світ у цілому | 256 | 280 | 384 | 427 | 731 | 1668 |
    | Китай | 73 | 60 | 123 | 100 | 207 | 500 |
    | Індія, Пакистан | 70 | 70 | 75 | 79 | 100 | 283 |
    | Південно-Західна Азія | 34 | 22 | 21 | 15 | 13 | 38 |
    | Японія | 2 | 10 | 12 | 16 | 26 | 44 |
    | Інші регіони Азії | 5 | 10 | 11 | 15 | 32 | 120 |
    | Європа | 37 | 32 | 45 | 62 | 102 | 284 |
    | Росія | 8 | 12 | 12 | 12 | 34 | 127 |
    | Африка | 23 | 50 | 61 | 85 | 100 | 122 |
    | Америка в цілому | 3 | 13 | 23 | 41 | 15 | 144 |
    | Океанія | 1 | 1 | 1 | 2 | 2 | 6 |

    У цілому динаміка чисельності населення світу, починаючи з другої половини другого тисячоліття, отримує певну прискорення (таб. 1).

    Особливо помітно темпи приросту населення світу зросли, починаючи з XVII століття і вже до 1820-1830 рр.. його чисельність досягла свого першого мільярда, після чого спостерігається різке прискорення зростання населення світу, відбувається явище, що отримало образну назву «демографічний вибух».

    Двадцяте століття, особливо його друга половина, характеризується небувалим зростанням населення (таб. 2), глибокими змінами в області народжуваності і смертності, у віковій і сімейній структурах населення світу, урбанізації і міграції населення, значними регіональними відмінностями у розвитку світового населення.

    Таблиця 2

    Зміна чисельності населення світу в другій половині XX століття (млн. чоловік)

    (За А. Я. Кваша , В. А. Іонцевой, 1995)

    | | СРСР | Заруб. | Заруб. | Африка | Пн. | Лат. | Австрал | Світ у |
    | | | Європа | Азія | | Америка | Америка | ия | цілому |
    | 1950 | 180 | 392 | 1329 | 220 | 166 | 164 | 12,5 | 2527 |
    | 1960 | 214 | 425 | 1715 | 275 | 199 | 216 | 15,8 | 3060 |
    | 1970 | 243 | 460 | 2140 | 356 | 226 | 283 | 19,3 | 3727 |
    | 1980 | 266 | 484 | 2569 | 475 | 249 | 364 | 22,8 | 4430 |
    | 1990 | 289,4 | 498 | 3108 | 648 | 276 | 448 | 26,5 | 5294 |
    | 1992 | 292 | 500 | 3225 | 688 | 280 | 466 | 27,2 | 5478 |
    | 1994 | 1483 | 7264 | 34035 | 708,3 | 290 | 474 | 28,1 | 5630 |

    Ніколи ще темпи зростання населення в світі в абсолютних цифрах не були такими високими, як до кінця XX століття. Щорічний приріст склав більше 90 млн. осіб і, за розрахунками експертів ООН, такий приріст населення залишиться аж до 2015 р., що означає, що свого шостого мільярда населення світу досягне вже до 1997-1998 років., тобто за 10-11 років, і аж до середини XXI століття кожні 11 років буде збільшуватися на мільярд. Причому ще ніколи за всю історію не було настільки разючих регіональних відмінностей.

    Регіональні відмінності в розвитку народонаселення світу в XX столітті, особливо в другій його половині, обумовлені в першу чергу небувалим зростанням населення країн, що розвиваються, де вибухнув потужний
    «Демографічний вибух» на противагу значного скорочення темпів зростання населення в розвинених країнах світу, у деяких з яких з початку 70-х років спостерігається навіть негативний природний приріст, тобто смертність перевищує народжуваність. Таким чином і в цьому випадку вже можна говорити про певному демографічній кризі. Останній з усією очевидністю все більше зумовлює сучасну демографічну ситуацію в Росії.

    Сучасні дуже високі темпи зростання чисельності населення світу в вирішальною мірою визначаються темпами його збільшення в що розвиваються країнах, де в 1994 році проживало близько 80% світового населення.

    Так, чисельність населення світу щодня збільшувалася в 1992 році на
    254 тис. людей. Менш 13 тис. з цього числа припадало на частку промислово розвинених країн, решта 241 тис. - на країни, що розвиваються.
    60% від цього числа доводилося на країни Азії, 20% - на Африку і 10% - на
    Латинську Америку. Настільки разючі відмінності і зумовлюють сучасний
    «Демографічний вибух».

    Які ж основні причини, що зумовлюють настільки швидке зростання населення в країнах? На перший погляд, причини сучасного демографічного вибуху в країнах, що розвиваються дійсно прості: домігшись незалежності, ці держави отримали можливість більш широкого використання світових досягнень в галузі медицини і за допомогою світового співтовариства (ООН, ВООЗ та ін) зуміли ліквідувати багато епідемічні захворювання, неслися десятки тисяч людей. У результаті протягом декількох десятиліть істотно знизилася смертність, що при збереженні високої народжуваності і призвело до різкого підвищення природного приросту. Очевидно, що його зниження можливо тільки через скорочення народжуваності, тим більше що процес зниження смертності в цих країнах продовжується.

    Щодо смертності треба підкреслити, що продовжується зниження її загального рівня, зумовлений, зокрема, дуже молодий вікової структурою населення в країнах, що розвиваються, що головним чином і підтримує потужність сучасного «демографічного вибуху». Менш значні успіхи в зниженні дитячої смертності, особливо в найменш розвинених країнах: найбільш високою вона спостерігалася в 1990-1995 рр.. в
    Сьєрра-Леоне - 165% о, Афганістані - 163% про і Малі - 159% 0; і в підвищенні середньої тривалості майбутнього життя. Змінюється і сама структура причин смерті, все більше наближаючись до сучасного типу смертності, властивого розвиненим країнам світу, для якого характерна перевага ендогенних причин смерті (на відміну від традиційного типу з пануванням екзогенних причин смерті).

    Сучасний «вибух» населення в країнах, що розвиваються має істотні особливості. Перша і головна особливість полягає в тому, що якщо в
    Європі швидке зростання населення було обумовлене в першу чергу соціально - економічними змінами, тобто слідував за економічним зростанням і змінами в соціальній сфері, то в країнах, що розвиваються ми спостерігаємо прямо протилежну картину: швидке зростання населення значно випереджає їх економічний і соціальний розвиток, посилюючи тим самим і без того помилкові проблеми зайнятості, соціальної сфери, забезпечення продовольством, екології.

    Другою відмітною рисою сучасного «демографічного вибуху» є його потужність, істотно більша, ніж у минулому столітті.
    Зниження рівня смертності відбувається в країнах, що розвиваються значно швидше, що при більш тривалому, ніж у Європі, що зберігається високому рівні народжуваності веде до більш інтенсивного демографічного росту, володіє великим акумулятивні ефектом. Спостережуваний в 70-90 рр.. приріст населення в країнах, що розвиваються більш ніж у два рази перевищує максимальний рівень, досягнутий в свій час в Європі.

    Можна виділити і таку особливість, як масштабність явища.
    Сучасний «демографічний вибух» не тільки відбувається в набагато більшому Серед країн, безпосередньо охоплюючи більшу частину світового населення, але прямо або побічно зачіпає все світове співтовариство, перетворюючи локальну демографічну проблему в одну з глобальних проблем сучасності.

    Поряд з спостерігають у другій половині XX століття демографічним вибухом, В70-80-ті і особливо в 90-і рр.. з усією гостротою проявився і демографічна криза, що торкнулася в першу чергу розвинені країни світу.

    Суть сучасної демографічної кризи полягає не тільки в різке погіршення розвитку народонаселення, що виражається в різкому зменшення темпів зростання чисельності населення в розвинених країнах, а в деяких з них і зниження цього показника за нульову позначку, а й у певному кризу інституту сім'ї, в деякому погіршенні якості розвитку населення, в демографічному старінні.

    Видимий в розвинених країнах світу тенденція до різкого падіння народжуваності значно нижче рівня, що забезпечує просте відтворення населення (лише в небагатьох з розвинених країн нетто-коефіцієта відтворення в 1994 році був вище 1,0), крім процесу депопуляції, веде до значного демографічного старіння, скорочення трудових ресурсів і збільшення «економічного навантаження» на економічно активне населення, на старіння населення або збільшення частки літніх і старих людей.

    2.2 Міжнародна міграція. Соціальні, політичні та економічні наслідки

    Не так уже давно вихідці з Третього світу, що влаштувалися на той чи інший термін в Західній Європі, Північній Америці, Австралії, сприймалися там виключно або насамперед як категорія економічна - як іноземна робоча сила. Тепер же все більше про них говорять як про силу соціально-політичної, яка чинить серйозний і зростаючий вплив на громадський клімат розвинених країн.

    Міграційні процеси останнього десятиліття відрізняються достатньою складністю і напруженістю. Дедалі більше країн світу відчувають в тій чи іншою мірою залежність свого соціально-економічного розвитку від міжнародної міграції. Для деяких країн це одна з важливих джерел доходів. У 1991 році в Італії від працюючих за кордоном надійшло 780 млн. дол, а також «натуральні» трансферти у вигляді подарунків, посилок тощо, вартість яких часто перевищує суму грошових переказів.

    Наприкінці XX століття міжнародна міграція населення стала глобальним процесом, яке охопило практично всі континенти та країни, всі соціальні шари. У хвилі переміщень змішалися потоки емігрантів, які виїжджають в інші країни назавжди, тимчасових трудових мігрантів, фахівців, вчених і студентів, біженців та шукачів притулку, нелегальних іммігрантів і туристів. За межами країн походження, за різними оцінками, проживає від
    80 до 130 млн. чоловік. До великих центрів тяжіння населення в розвиненої частини світу, крім давніх і традиційних країн імміграції - США,
    Канади, Австралії, додалася Західна Європа. Незважаючи на спроби держав цього регіону перетворити його на неприступну для іммігрантів з третіх країн фортеця на територію ЄС (головним чином, у ФРН (таб.3),
    Італію, Францію і Англію) щорічно «проривається», тільки з дозволу влади, близько 2 мл. іноземців, що перевищує масштаби легальної імміграції в США (700-800 тис. осіб на рік).

    Таблиця 3

    Щорічні абсолютні прирости чисельності населення ФРН (тис. осіб)

    (За Л. Тарлецкий, 1998)

    | | 1992 | 1993 | 1994 | 1995 |
    | Приріст загальної чисельності | 711,7 | 372,3 | 205,8 | 288,6 |
    | у тому числі: |
    | Природний приріст | -76,3 | -98,8 | -115,1 | -119,4 |
    | Німців | -165,2 | -189,8 | -203,4 | -206,3 |
    | Іноземців | 88,9 | 91,0 | 88,3 | 86,9 |
    | Нетто-міграція | 788,0 | 471,1 | 320,8 | 408,0 |
    | Німці | 195,2 | 194,5 | 168,3 | 180,7 |
    | Іноземці | 592,9 | 276,6 | 152,6 | 227,2 |

    Навіть відмову розвинених країн від великомасштабного імпорту робочої сили, антиміграційних кордони, зусилля по репатріації або асиміляції минулого населення не скорочують чисельності іноземців - вона продовжує рости. У
    Західній Європі - з 5 млн. в 1950 році до 17 млн. у 1990 році. У США в початку 90-х років прийшле населення нараховувало 21 млн., у Канаді та
    Австралії - по 4 млн. чоловік. Частка іноземців у загальній кількості населення становить в основних країнах імміграції 5-15%, в робочій силі -
    10-25%.

    В обстановці посилювання імміграційної політики, яка зробила для тимчасових іноземних робітників досить проблематичними наступні приїзди в розвинені країни на заробітки, багато з них стали не тільки ухилятися від повернення на батьківщину, але і домагатися переселення до себе близьких родичів. У результаті міграція стала ланцюгової - стійкий приплив нових мігрантів пішов по каналах возз'єднання сімей, а також по інших каналах, відкритим колишніми переселенцями, - і перетворилися на постійний, неминучий і фактично незворотний процес. Сформовані мігрантами мережі неформальних соціальних зв'язків полегшили масове проникнення у розвинені країни біженців і нелегальних іммігрантів з числа їхніх співвітчизників, надаючи імміграції все більш спонтанний і важко контрольований характер.
    Розростання іммігрантських громад, особливо при возз'єднання сімей і зростаючої фемінізації імміграції, сприяв і інтенсивний природний приріст іноземного населення внаслідок високої народжуваності у вихідців з
    Третього світу.

    обрости мережею різноманітних зв'язків і відносин між іммігрантським громадами та знаменуючи собою їх новий - Трансдержавне - спосіб життя, міграція все більше втрачає характер одностороннього руху іммігрантів з країн походження в країни поселення, і набуває рис транснаціонального процесу - «трансміграціі», що супроводжується маятниковим, «човниковим» перенесенням політичної практики, процесів і проблем з однієї землі на іншу. Масове присутність іноземців в приймають товариства призвело до розширення масштабів неурядових, найчастіше не піддаються ефективному контролю з боку влади, контактів між країнами результату і прийому і підсилило схильність політичних систем і тих і інших зовнішніх, у тому числі дестабілізуючим, політичним впливам.

    Характерною рисою сучасного іноземного населення стало переважання в його структурі тривало проживаючих поселенців, що мають дозвіл на проживання. У ФРН 2/3, а в Австрії та Швейцарії ѕ іноземців мають статус постійних мешканців. Середня тривалість перебування іноземців в Західній Європі перевищує 10 років, причому в
    Німеччині ј їх проживає більше 20 років.

    Постійні іноземні жителі, будучи і виробниками національного доходу, і платниками податків, фактично стали членами приймають товариств. Однак іноземці з постійним дозволом на проживання, не будучи громадянами приймаючих товариств, які не набули повноправного членства, що яскраво проявляється в їх відсторонення від процесу прийняття політичних рішень.

    Суттєвою особливістю іноземного населення стало стрімке зміна його етнічної структури - зростання частки «кольорових» іммігрантів, які прибувають з країн, дуже далеких від приймаються не тільки географічно, але й культурно. Частка осіб, які приїжджають до Західної
    Європу з неєвропейських країн, в першу чергу з Азії і Африки, в загальному потоці іммігрантів зросла з 26% в 1976 році до 63% в 1991 році. В США відсоток вихідців з Латинської Америки та Азії в загальній кількості іммігрантів, що прибувають до країни, збільшився за 1951-1990 рр.. з 12% до 88%. До 2020 року етнічні меншини можуть нараховувати там 91 млн. чоловік - 34% усього населення і близько 40% робочої сили. Приплив населення з Третього світу, супроводжується утворенням в приймаючих державах нових національних меншин, веде до зміни сформованого національно-етнічного вигляду цих товариств.

    Розселення іммігрантів, в першу чергу вихідців з країн, що розвиваються країн, відрізняється високою і все посилюється територіальної їх концентрацією в ряді міських районів, що створює місцеві осередки соціальної напруженості, що нагнітається посиленням навантаження на місцеві бюджети, сферу соціальних послуг, ринок праці, погіршенням криміногенної та епідеміологічної обстановки.

    Ще одним чисто демографічним аспектом впливу імміграційних потоків на соціальне життя приймаючих країн є зниження середнього віку. Це дуже суттєво для держав, віднесених до категорії
    «Старих» відповідно до міжнародних рекомендацій (питома вага населення старше 65 років наближається до 15 %).

    Ксенофобія і расизм, завжди вважалися супутниками імміграції, в 90-е роки різко посилилися, що було спровоковано кризовими явищами в економіці, втратою віри в ліві утопії, занепадом робітничого руху та ін
    Імміграцію з неєвропейських країн охрестили «іноземною інтервенцією»,
    «Аннексіонізмом Третього світу» і навіть «біологічною зброєю», а іммігрантів - «внутрішніми ворогами», яким ставлять за провину чи не всі економічні і соціальні недуги сучасних суспільств і на яких, відповідно, перекладається невдоволення корінного населення. Навіть «до біженцям все частіше ставляться не як до жертв насильства або переслідування, а як до загрози політичної та соціально-економічної стабільності європейських держав ».

    Неприйняття іноземців стало досить поширеним явищем, хоча і не завжди безпосередньо виявляється і відкрито висловлюваним. За даними опитування
    1992 року, в основних європейських країнах імміграції близько 30% населення обурювало у зв'язку з присутністю іноземців. Про досить високий ступінь ворожості місцевого населення до іноземців говорять також відповіді німців (1398 чоловік старше 14 років) в 1993 році за п'ятьма пунктами
    «Шкали ксенофобії»: невдоволення співвідношенням німців та іноземців в житлових кварталах; прагнення уникати контактів з іммігрантами; співчуття публічним агресивних акцій проти них; приналежність до прихильників жорсткості імміграційної політики і погіршення соціально-правового положення іноземців; збереження соціальної відмежування від етнічних меншин. Було з'ясовано, що 16% респондентів відчувають сильну неприязнь, майже стільки ж - її майже не мають і лише 15% зовсім не живлять.

    Ксенофобія і міжетнічні тертя стали серйозною проблемою розвинених товариств. Значною мірою вони пов'язані із забобонами і упередженнями проти іммігрантів. Порівняльні дослідження ступеня ксенофобії місцевого населення в Німеччині серед тих, хто щодня стикається з іноземцями на роботі, і тих, хто намагається ухилятися від контактів з ними, виявили набагато більшу толерантність до іммігрантів у першої групи, ніж у другій. Подолання гострої неприязні до певних групам іноземців - в чому справа часу, і причому чималого, цілеспрямованих зусиль урядів, громадських організацій і самих іммігрантів.

    Сучасна міграція як соціальне явище в більшості випадків характеризується посилився однаковістю мотивації. Для основної маси мігрантів залишається головною рушійною силою прагнення до більш високого рівнем життя, як це було і наприкінці минулого століття. Проте не слід скидати з рахунків і інші фактори. У зв'язку з цим доречно коротко привести розроблену МОП класифікацію видів сучасної міжнародної міграції.
    Існує п'ять основних її типів:

    V Переселенці, тобто переїжджають на постійне місце проживання. Ця група мігрантів, як і раніше, орієнтована на переїзд в промислово розвинені держави, особливо в США, Канаду і

    Австралію. У Європі особливе місце займає ФРН. Однак у всіх країнах міграційний потік базується перш за все на принципі об'єднання сімей - первинна імміграція в останні роки істотно ускладнена національними законодавствами;

    V працюють за контрактом, в якому чітко обумовлений термін перебування в приймаючій країні. В основному це сезонні робітники, які приїжджають на збір врожаю, наприклад з країн Карибського регіону в США і Канади, а також некваліфіковані або мало кваліфіковані;

    V Професіонали, яких відрізняє високий рівень підготовки, тобто наявність відповідної освіти та практичного досвіду роботи. До цієї ж групи відносять представників професорсько-викладацького складу та студентів, вільніше, ніж будь-коли раніше, що переміщаються в світовій системі вищої освіти;

    V Нелегальні іммігранти, до числа яких поряд з тими, хто безпосередньо відповідає назві даної категорії, входять іноземці з простроченою або туристичною візою, що займаються тим не менше трудовою діяльністю. Мільйони представників цієї групи постійно перебувають у США, державах Європи, а також у Південній Америці і

    Африці.

    V Біженці - особи, змушені емігрувати з своїх країн з-за якої-небудь загрози. Станом на 1995 рік їх загальна чисельність в усьому світі оцінювалася в 18 млн. чоловік. В останні роки відзначений її зростання, особливо в Африці, де тільки в 1992 році кількість тих, хто шукає притулку збільшилася майже на 1 млн.

    Присутність іноземної робочої сили - незаперечний факт соціально - економічної ситуації в усіх без винятку країнах. На жаль, розміри цієї резервної армії праці не завжди корелюють із циклами економічного розвитку приймаючих країн. Відповідно присутність іноземців в як претендентів на робочі місця може бути як позитивним, так і негативним фактором для приймаючої країни.

    У переважній більшості іноземні робітники займають місця, не представляють інтересу для місцевого населення. Наприкінці 80-х років майже
    85% економічно активних іммігрантів у ФРН були зайняті на важких, монотонних, а часто і небезпечних роботах;. 60% з них належали до розряду некваліфікованих або низькокваліфікованих робітників. У той же період у
    Франції 69% іммігрантів працювали з використанням ручної праці.

    працюють за контрактом іммігранти чудово знають, що їх заробітна плата нижче ставок для місцевого населення, що існують відмінності в правилах прийому на роботу і в черговості звільнення, а також у процедуру визнання кваліфікації. Незважаючи на ці та ряд інших по суті дискримінаційних моментів, чимала - а в деяких країнах і суттєва часть-економічно активного населення припадає на іноземців.

    Відносно новим, але стабільним явищем слід визнати підвищення частки іммігрантів-професіоналів в загальній чисельності трудових ресурсів.
    Відлік процесу «витоку мізків» було дано в 60-х роках, коли чимале число вчених та інженерно-технічних працівників вищої кваліфікації з різних частин світу, але особливо з Європи, зокрема з Великобританії та
    Ірландії, емігрували до США. Основним спонукальним мотивом до зміни місця проживання був більш високий рівень оплати і великі можливості творчого зростання.

    В даний час доречніше говорити про якісно новий етап цього процесу, який характеризується кількома взаємопов'язаними і взаємообумовлених рисами.

    По-перше, на зміну «відтоку мізків» прийшла їх циркуляція: сталася диверсифікація напрямків міграції. США продовжують залишатися загальновизнаним центром тяжіння для професіоналів. Однак одночасно з промислово розвинених країн представники професійної еліти їдуть на тимчасову роботу в країни, що розвиваються, такі, як Малайзія або Тайвань.

    По-друге, принципово новим явищем став рух професіоналів не тільки «до капіталу», а й «одночасно з капіталом або слідом за ним».
    Перш за все це пов'язано з діяльністю транснаціональних корпорацій, що мають мережу філій по всьому світу. Для професіоналів це пов'язано з великими можливостями кар'єрного просування.

    По-третє, сучасному етапу міграції професіоналів властивий принципово інший організаційний рівень, що виразився у виникненні своєрідної міжнародної корпорації «мисливців за головами».

    По-четверте, зазначена організаційна форма найтіснішим чином пов'язана ще з однією якісною характеристикою - інтеграцією системи вищої освіти. Остання передбачає продовження навчання студентів з багатьох регіонів світу, наприклад, у США, країні, авторитет якої в області технічної підготовки дуже високий. Безумовна результативність подібного способу підготовки фахівців вищого рівня для посилає країн.
    Одночасно також відзначимо, що тисячі іноземних випускників американських університетів залишаються на тривалий період, а часом і назавжди працювати за океаном.

    Всі перераховані якісні характеристики процесу міграції найбільш кваліфікованих фахівців відображаються у зростанні відповідних статистичних показників, включаючи загальну чисельність мігрантів та їх частку в населенні і трудових ресурсах.

    У 90-і роки максимальна питома вага найбільш кваліфікованих трудящих в чисельності тимчасово працюють відзначений у США. Одночасно відбувається зростання їх абсолютного числа - 123,2 тис. і 147,5 тис. чоловік.

    Аналогічні відносні дані за 1995 рік становили (%): у Канаді -
    43; Великобританії - 42; Нідерландах - 28; Німеччині - 22; Австралії - 18, винятком є Німеччина, де в 1992 році чисельність цієї групи іммігрантів становила 115 тис. проти 56 тис. в 1195 році; тобто скоротилася більш ніж у два рази. Це результат здійснення програми взаємодії німецьких та іноземних підприємств у реалізації конкретних проектів, розрахованих в основному на два роки.

    Імміграція стала важливим чинником змін у партійно-політичної системі, в механізмах та інститутах політичної участі і представництва. Вона виявила силу і слабкість політичних систем і культур. Політика політичних партій щодо етнічних меншин у чому показала їх здатність мобілізувати підтримку і агрегованих інтереси. Відбулися зрушення особливо зримо вимальовуються в політичних успіхи, яких досягли в 90-і роки партії нових правих та інші екстремістські групи націоналістичної і профашистської орієнтації, спливли на хвилі ксенофобії та расизму. Особливо сильний імпульс політичний екстремізм отримав у Франції.

    Розігруючи карту імміграції в політичній боротьбі, багато партій, однак, обмежувалися передвиборчою риторикою та гучними обіцянками, багатьом з яких не судилося втілитися в практичній політиці.

    Політичне участь іноземців обмежено нижчими рівнями соціальної активності і проявляється головним чином у різного роду виступах, пов'язаних з використанням цивільних прав, у діяльності профспілок, політичних та інших організацій, консультативних кампаніях. Основними об'єктами політичних акцій іммігрантів є житло, робота, расизм, імміграційна політика, політичні права і право на громадянство.

    Політична активність іноземців призвела до постановки на повістку для суспільного життя розвинених країн нових політичних питань, пов'язаних з імміграцією, до відродження таких, здавалося, забутих прийомів політичної боротьби, як голодні страйки, вуличні протести й бойкоти, до появи нових груп виборців, що певною мірою сприяло поліпшенню положення іммігрантів.

    Як довгострокові наслідки імміграції все більш очевидно в останні роки стали заявляти про себе інституційно-правові та соціокультурні проблеми, пов'язані з утворенням нових, неєвропейських, національних меншин в приймаючих країнах і перетворенням цих країн, перш за відрізнялися більш-менш гомогенної етнічною структурою, в багатонаціональні та багатокультурне. На зміну перестає працювати асиміляційного підходу приходить мультікультуралістскій, що передбачає рівноправність корінного і стороннього населення, збереження за останнім права на культурну автономію, на використання рідної мови і віросповідання.

    З урахуванням зростаючого культурного різноманіття населення Австралія та Канада переглянули концепції своєї національної ідентичності і реформували інституційно-правові структури. Ці країни досягли успіхів у вирішенні проблем, породжених нової поліетнічному суспільстві.

    Великомасштабна етнічна міграція останніх десятиліть справила глибокий вплив на соціально-економічні, політичні процеси в приймаючих країнах та регіонах. Вона стала чинником серйозних змін у сфері масової свідомості, у політичній культурі, партійно-політичному механізмі; інституційно-правові основи держави і системі міжнародних відносин. Наслідки імміграції носять часто конфліктний, дестабілізуючий характер, що виявляється в міжетнічних тертя, посиленні політичних позицій антидемократичних сил, в "диких" страйках та акціях протесту іноземців, в їх опозиції режимам на батьківщині.

    Вжиті приймаючими країнами спроби звести до мінімуму
    «Деструктивне» вплив міграції, адаптуватися до нових суспільно - політичних реальностей, свідчать про досить велику гнучкості сучасних західних політичних та правових систем. У цьому сенсі імміграція зіграла помітну роль у розвитку та оновлення політичних і правових інститутів і механізмів, в першу чергу системи політичного і представництва, громадянства та конституційного права.

    2.3 Тенденції: урбанізація

    Сучасний етап розвитку світової спільноти часто називають «епохою великих міст », а сам процес урбанізації -« тихою революцією »XX сторіччя. Дійсно, саме на другу половину поточного століття доводиться пік практично всіх основних кількісних параметрів міського зростання, а кінець століття до певної міри підводить риску екстенсивного розвитку урбанізації. Якщо раніше урбанізація розглядалася як свого роду похідна інших важливих глобальних процесів формування соціально - економічного ландшафту планети, то до теперішнього часу результати міського зростання визначилися в самостійну рушійну силу розвитку суспільства. Це добре відображають закономірності територіальної концентрації продуктивних сил світової спільноти, в тому числі утворення великих, часто транскордонних, міських форм розселення, виникнення наднаціональних центрів світової економіки, так званих «світових міст », і багато інших.

    Людство стоїть на порозі цілого ряду кардинальних еволюційних переломів у своєму розвитку. Так, у найближчому десятилітті, згідно з останніми оцінками експертів ООН, очікується, по-перше, припинення росту і подальша спад абсолютної чисельності сільського населення, а по-друге, ще раніше, вже на самому початку XXI століття станеться епохальна подія -- чисельність міського населення перевершить загальна кількість сільських жителів.
    Таким чином, міські відносини на всю широчінь свого соціального змісту будуть кількісно закріплені і офіційно визнані як домінуючих (таб. 4).

    Таблиця 4

    Зміна основних параметрів урбанізації світу,

    1950-2010 рр..

    (За Н. А. Слука, 2000)

    | Показники | Роки |
    | | 1950 | 1970 | 1990 | 2000 | 2010 |
    | Загальна чисельність населення світу | 2524 | 3702 | 5282 | 6091 | 6890 |
    | (млн. чол.), у тому числі: | | | | | |
    | Міських жителів | 750 | 1357 | 2279 | 2890 | 3586 |
    | Сільських мешканців | 1774 | 2345 | 3003 | 3201 | 3304 |
    | Частка міського населення,% | 29,2 | 36,6 | 43,1 | 47,4 | 52,0 |
    | Частка крупногородского населення: | |
    | У міському населенні,% | 26,4 | 32,4 | 34,7 | 37,6 | 40,1 |
    | У всьому населенні,% | 7,7 | 11,9 | 14,9 | 17,8 | 20,8 |
    | Середньорічні темпи зростання: | |
    | Міського населення,% | 3,0 | 2,6 | 2,4 | 2,2 | 2,0 |
    | Сільського населення,% | 1,2 | 1,6 | 0,7 | 0,4 | 0,1 |
    | Число агломерацій людністю: | |
    | Більше 500 тис. чол. | 185 | 340 | 577 | 737 | 871 |
    | Більше 1 млн. чол. | 83 | 165 | 282 | 372 | 474 |
    | Середня людність | 2,4 | 2,7 | 2,8 | 2,9 | 3,0 |
    | «Міст-мільйонерів», млн. чол. | | | | | |

    Дуже неоднорідною залишається картина і за рівнем урбанізованих різних країн. Так, з одного боку, в 2/5 всіх держав світу явно переважає сільське населення (переважно країни Африки й Азії), а з інший - в 52 державах або трохи менше 1/5 (23,4%) частка городян перевищує 75% (країни Європи, Північної і Латинської Америки). Інша справа, що на відміну від параметра регіональної концентрації територіальна контрастність урбанізації має стійку тенденцію до скорочення. Розрив зменшується за рахунок динамічного приросту городян у країнах, що розвиваються при його стабілізації і навіть стагнації в більшості економічно розвинених держав. На сьогоднішній день 9/10 усього приросту міського населення планети припадає саме на країни, що розвиваються, особливо азіатського регіону, які, власне, багато в чому й визначають сучасне «обличчя» світового процесу урбанізації.

    У результаті гетерогенності і разнотемповостірозвитку процесу урбанізації в різних країнах і регіонах міський ландшафт світу в Останнім часом переживає глибокі трансформаційні зрушення. Це добре фіксується, наприклад, корінною зміною розподілу міського населення між розвиненими і державами, що розвиваються.

    У географічному плані рівнодіюча міського зростання однозначно вказує на істотну зрушення в генеральному напрямку з Заходу на
    Схід. Хоча точніше було б говорити про «повернення на схід», який ще з найдавніших часів і аж до середини XIX століття вважали більш міським, ніж Захід.

    Одним з найбільш яскравих атрибутивних властивостей сучасного процесу світової урбанізації є динамічне зростання як абсолютного числа великих міст, у тому числі мегагородов, так і концентрації в них населення
    (таб.4). Досить сказати, що в середині століття «містами - мільйонерами »мала у своєму розпорядженні лише кожна сьома країна світу, а в даний час - вже кожна третя. Нині на планеті налічується близько 370 агломерацій з населенням понад 1 млн. жителів, в яких проживає приблизно
    37% городян і 17% всього населення планети. Перманентне збільшення питомої ваги великих і дуже великих міст в демоурбаністіческой структурі світу в цілому, а також як розвинутих, так і країн, що розвиваються, однозначно свідчить про випереджальних в них темпах зростання населення за порівняно з міськими утвореннями нижчих ієрархічних рангів.

    Очевидно, що формування системи крупногородского розселення світу слід в канві загальних тенденцій процесу урбанізації. Хоча саме в цьому випадку найбільш відчутно посилення позицій країн «третього світу». Так, за останній піввіковий період у розвинених державах чисельність як за все, так і крупногородского населення практично подвоїлася, а в що розвиваються країнах шестиразову збільшення кількості городян супроводжувалося десятикратним зростанням крупногородского населення. Питома вага крупногородского населення в сучасній демоурбаністіческой структурі кожного з «двох світів» практично однаковий: 36,1% - для економічно розвинених країн і 35,9% - для країн, що розвиваються, хоча ще в середині століття співвідношення були зовсім іншими - відповідно 29,1 і 22,5%.

    Важливо підкреслити, що просторовий розподіл крупногородскіх форм розселення характеризується значною контрастністю. Відмінності між субрегіону світу тільки за абсолютним числом найбільших міських центрів досягають двох порядків На сьогоднішній день лідируючі позиції ао числа
    «Міст-мільйонерів» займають Східна і Південно-Центральна Азія, відрізняються порівняно невисоким рівнем урбанізованості території, але мають в своєму розпорядженні цілою низкою країн з численним міським населенням і розвиненою, багатоядерної мережею розселення. На частку цих двох регіонів припадає понад 1/3 всіх «міст-мільйонерів» світу. Ще одну третину розглянутих агломерацій акумулюють Північна Америка і Європа, а замикають ранжируваних ряд регіонів Меланезія, Мікронезія і П

         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !