ВСТУП

Куба.

Кубинська економіка в період після революції 1959 року спиралася на багатосторонню співпрацю з СРСР та іншими країнами «світової соціалістичної системи ». Закупівлі кубинського цукру використовувалися при це як прихованої форми субсидування кубинської економіки. Однак це співробітництво мало сприяло розвитку власного економічного потенціалу Куби. Паливо, зерно, риба, верстати і машини, побутова техніка та т.д. - Все це завозилося на Кубу з-за кордону, а власні можливості виробництва збільшувалися незначно. Лише в останні роки перед крахом «світової системи соціалізму» були зроблені якісь кроки в потрібному напрямку (проведена успішна геологорозвідку на нафту, побудовано ряд імпортозамісних підприємств).

Але стрімке розвал СРСР і зміна політичного й економічного курсу майже всіх країн колишнього «соціалістичного табору» кинули кубинську економіку в безодню тяжкої кризи.

За 1989-1992 роки відбулося різке (майже повна) припинення закупівель цими країнами кубинського цукру, що означало не тільки припинення прихованого субсидування, але й взагалі різке скорочення експортних доходів Куби.
Перехід до розрахунків у вільно конвертованій валюті вкрай обмежив можливості закупівлі нафтопродуктів, машин і устаткування, споживчих товарів і продовольства на колишньому ринку РЕВ. До 1993 року товарообіг Куби з колишніми країнами РЕВ стиснувся до 15% від рівня 1988 року.

Більше того, колишні союзники фактично приєдналися до оголошеної США блокаді (чого не робили навіть Західна Європа і Канада). Так, «вільна
Росія »відмовлялася в 1992-1993 роках постачати на Кубу нафту і нафтопродукти навіть за вільно конвертовану валюту.

Це був страшний удар. Заводи і сільськогосподарські підприємства залишилися без пального, будівництва - без металоконструкцій і цементу, машини - без запчастин. Припинення поставок нафти і нафтопродуктів, добрив, запчастин для сільськогосподарської техніки призвело до різкого скорочення сільськогосподарського виробництва (як продовольства, так і цукрового тростини). Занепад у виробництві цукрового очерету означав ще більше стиснення експортних доходів, а отже, неможливість компенсувати припинення поставок з СРСР та інших країн РЕВ імпортом з інших джерел. Продовольчий ринок раптово оголилася. Практично всі продукти харчування стали розподілятися по картках. Розквіт чорний ринок з скаженими цінами. Те ж саме відбулося і з іншими предметами споживання.

У цілому за 1989-1993 роки виробництво валового внутрішнього продукту на
Кубі скоротилося майже на третину.

Але ніщо не стоїть на місці. Кинута Куба початку адоптіроваться до нових умовами, на мій погляд, уряд Фіделя Кастро за своєю суттю вчинила подвиг. Спрацьовано було чітко, поставивши благополуччя громадян на перше місце і не відмовившись від ідей соціалізму Куба почала виходити з кризи.

Куба в СМЕ.

Куба є членом СОТ, Всесвітньої митної організації. Бере участь в міжнародних угодах - Нью-Йоркської конвенції про межд. арбітражі, Паризької конвенції та Мадридському протоколі, пов'язаних з промисловою власністю. Підписано угоду Всесвітньої організації індустріальної власності. У рамках ООН Республіка Куба підписала різні угоди і є учасницею декількох конвенцій з туризму, торгівлі, цивільної авіації, захисту навколишнього середовища і т.д. У 1999р. Куба була обрана членом Ради з експлуатації Всесвітнього поштового союзу, спеціалізованої установи ООН, а також була обрана членом
Керівного ради МАГАТЕ.
У 1999р. Куба підписала важливі документи:
- Австрія-Куба. Угода про взаємне виконання судових вироків;
- Аргентина-Куба. Два угоди в галузі санітарної захисту рослин і тварин;
- Алжир-Куба. Договір про захист і взаємне заохочення;
- Білорусь-Куба. Протокол про розширення співробітництва, в області виробництва медикаментів та мед. обладнання;
- Барбадос-Куба. Договір про співробітництво в галузі спорту і договір про уникнення подвійного оподаткування; Акт до договорів про співробітництво в сільському господарстві, цукрової промисловості, спорті, освіті та культурі;
- Бельгія-Куба. Меморандум про взаєморозуміння щодо співробітництва та області законодавства і Протокол про наміри короткостроковій реструктуризації боргу.
- Болгарія-Куба. Договір про стимулювання і взаємний захист інвестицій.
- Беліз-Куба. Договір про співробітництво в галузі розвитку спорту і туризму.
- Великобританія-Куба. Договір про співпрацю між Центром розвитку інвестиції кубинського міністерства та Консультативної групою з торгівлі з караїбського країнами британського управління зовнішньої торгівлі.
- Венесуела-Куба. Мініндел Куби і Венесуели підписали два договори про юридичному сприяння, а також акти 6 наради Механізму політ. консультацій і МПК зі співробітництва.
- Голландія-Куба. Договір про фітосанітарному співпрацю.
- Гватемала-Kуба. Договір про повітряному транспорті; про попередження наркоторгівлі та боротьби з нею; договори про співробітництво в галузі санітарної охорони тварин і фітосанітарного контролю та договір про морський транспорті.
- Гайана-Куба. Договір про стимулювання і взаємний захист інвестицій.
- Домініканська Республіка-Куба. Договір про тих. співробітництво в галузі охорони здоров'я.
- Замбія-Куба. Договір про двостороннє співробітництво в спорті.
- Іспанія-Куба. Договір про уникнення подвійного оподаткування; Договір про розвитку економ. обміну та розширення зв'язків між підприємствами обох країн; Угода з водного господарства.
- Ірландія-Куба. Угода про встановлення дипвідносин.
- Ірак-Куба. Протокол про двосторонню співпрацю між парламентами двох країн.
- Індія-Куба. Протокол IV кубино-індійської МПК по економіческіму і науково - технічного співробітництва.
- Камбоджа-Куба. Протокол мініндел про наміри з економічного і науково - технічного співробітництва.
- Колумбія-Куба. 7 договорів про співробітництво: меморандум про взаєморозуміння по культурному обміну; програми дій на 1999р. в рамках Угоди про співробітництво в галузі туризму; плану дій але співробітництва та освіту; угоди в галузі охорони здоров'я; меморандуму в області торгівлі; угоди про переміщення карних в судовому порядку; договір про контролі та боротьби з наркобізнесом;
- Конго-Куба. 4 договору про співпрацю - в галузі охорони здоров'я, культури, будівництва та вищої освіти.
- Мексика-Куба. Договір про співробітництво в галузі землеробства та тваринництва, рибальства, енергетики, науки і технологій, охорони здоров'я н соц. забезпечення, зв'язку, транспорту та навколишнього середовища.
- Нікарагуа-Куба. Меморандум про списання боргу.
- Намібія-Куба. Угода про нові можливості співпраці у сфері охорони здоров'я і можливості поширення співпраці на інші галузі економіки, зокрема на цукрову промисловість.
- Португалія-Куба. 3 договору про співпрацю в галузі торгівлі та договір в області спорту.
- Панама-Куба. Договір про стимулювання і захист інвестицій; Договір про НТР в галузі сільського господарства.
- Перу-Куба. Угода про співробітництво, Протокол про наміри між МЗС,
Договір про співробітництво в галузі культури, науки та освіти; Договір про юридичному сприяння в галузі кримінального права.
- Росія-Куба. Угода про торговельно-економічне співробітництво;
- Руанда-Куба. Генеральна угода про економічне, науково-технічному, соц. і культурне співробітництво.
- Сурінам-Куба. Договори про захист і стимулювання інвестицій і про обмін між МЗС.
- Сент-Люсія-Куба. Два договору: про двостороннє співробітництво в спорті; про безвізовий в'їзд. Угода про тих. та економ. співробітництво.
- Сейшельські о-ви-Куба. Програма співробітництва між міносвіти Куби і Сейшельських островів.
- Туніс-Куба. Угода про розширення товарообігу і відкриття нових сфер економ. і науково-технічного співробітництва.
- Туреччина-Куба. Угоди в галузі туризму і в галузі культури і НТС;
Договір про взаємне стимулювання та захисту інвестицій.
- Швейцарія-Куба. Угода про продовження дії торгової угоди
1954р.
- Ефіопія-Куба. Договір про економ. та науково-технічне співробітництво.
- Ямайка-Куба. Угоду про співробітництво у морській справі.

Внутрішня і зовнішня торгівля.
Практично вся внутрішня торгівля на Кубі знаходиться в руках держави.
Розподіл товарів відбувається переважно за карткової системи.
Обмежена кількість ненормованих товарів вільно продається за високими цінами, що встановлюються державою; певні квоти на дефіцитні товари тривалого користування, наприклад на телевізори, і пральні машини, виділяються підприємствам, які, у свою чергу, здійснюють продаж цих товарів за високими цінами своїм співробітникам. При цьому порядок черговості на покупку техніки визначається відповідно до успіхами, досягнутими потенційним покупцем в праці, і його активністю у політичному житті. Як і в інших країнах з неринковою економікою, на
Кубі існує «чорний» ринок, наявність якого в поєднанні з корумпованістю державних чиновників у якійсь мірі пом'якшує жорсткість існуючої розподільчої системи.
У 1993 кубинський уряд особливим декретом легалізував долар, дозволивши кубинським громадянам використовувати його у внутрішніх розрахунках; тим самим кубинці отримали доступ в що належить державі мережу валютних магазинів і інших закладів, якими раніше могли користуватися тільки іноземні туристи і дипломатичний корпус.
Важливим джерелом твердої валюти на Кубі є кошти, що надходять з - за кордону, особливо зі США, у вигляді переказів від емігрантів членам їх сімей. У січні 1999 уряд США дозволив також перекладати певні суми (до 1200 дол на рік) кубинським громадянам, які не мають родичів у США.
Потреби Куби в промисловому і транспортному устаткуванні, а також у нафти практично повністю покриваються за рахунок імпорту; значна частина промислових споживчих товарів, сировини і багато видів основних продуктів харчування також надходять з-за кордону. Понад 80% експортних надходжень Куба одержує від продажу цукру, іншими важливими статтями експорту є нікель, сигари і рибопродукти. За станом на 1990, торговельний дефіцит Куби оцінювався в 2,2 млрд. дол
До розпаду СРСР три чверті обсягу зовнішньої торгівлі Куби припадало на країни радянського блоку (у тому числі близько 60% - на торгівлю з СРСР); іншими великими торговельними партнерами були Японія та Іспанія. СРСР фінансував дефіцит в торгівлі Куби з країнами соціалістичного табору шляхом видачі кредитів і надання позик, а поставки радянської нафти в обмін на кубинський цукор і нікель здійснювалися на досить вигідних умовах. У 1990 сума торгової заборгованості Куби у твердій валюті становила близько 7 млрд. долл., а в 1994 оцінювалася в 8,5 млрд. дол
У 1990-і відбулися докорінні зміни у зовнішньо-економічних зв'язках Куби, перш за все з Росією. У травні 1996 була підписана Декларація про принципи між РФ і Кубою, закріпивши їх новий - ідеологізованою і економічно взаємовигідний - характер. Основу торгово-економічних зв'язків становить монобартер «нафта - цукор». Після істотного скорочення товарообігу (з
3,3 млрд. дол у 1991 до 350 млн. дол в 1995) надалі намітився підйом - 670 млн. дол в 1997. Росія залишається одним з провідних торгових партнерів Куби і найбільшим імпортером цукру-сирцю.
За даними на 1998, близько 45% зовнішньоторговельного обороту Куби припадало на країни Європи, 39% - на країни Латинської Америки і Канади і 16% - на
Азіатсько-Тихоокеанський регіон. Пріоритетними стали відносини з Канадою, країнами ЄЕС, Китаєм та Японією. Найважливішим завданням залишається подолання економічного ембарго з боку США і розвиток міжнародного співпраці.
На початку 1980-х років Куба стала вживати серйозні зусилля з розвитку міжнародного туризму; для цього була проведена реконструкція туристичних об'єктів і розгорнута потужна рекламна кампанія. Хоча уряд США ще раз підтвердило своє рішення, що забороняло американським громадянам відвідування Куби, в 1992 країну відвідало близько
500 тис. туристів з Європи, Канади та країн Латинської Америки. У 1998 кількість туристів зросла до 1 млн. чоловік. Планується подальше збільшення їх числа до 2 млн. до 2000 і до 7 млн. чоловік до 2020.
Уряд Куби вживає зусилля, спрямовані на інтеграцію економіки країни в економічну систему країн Латинської Америки та
Карибського басейну і розширення діапазону економічної діяльності за допомогою створення в різних галузях спільних підприємств із європейськими, канадськими і латиноамериканськими компаніями. У 1994 на Кубі було створено ряд нових спільних підприємств за участю фірм Канади
(модернізація виробництва нікелю на кубинському металургійному комбінаті, вивіз кубинської нікелевої руди для переробки на заводі в канадській провінції Альберта, нефтеразведочних буріння свердловин на шельфі біля берегів
Куби, збільшення видобутку нафти з раніше розвіданих родовищ на території Куби), Мексики (модернізація кубинського нафтоочисних заводу для переробки мексиканської нафти з метою подальшого реекспорту, модернізація системи телефонного зв'язку на Кубі, в якій беруть участь також італійські фірми) та Ізраїлю (впровадження прогресивних методів розведення цитрусових культур і організація збуту кубинських фруктів у країнах Європи).

Розподіл секторів Кубинської економіки.

Державний сектор, охоплює 32,6% сільгоспугідь (агропромислові комплекси, сільськогосподарські підприємства, ферми молодіжної армії праці, господарства місцевих органів народної влади тощо), кооперативний сектор з
63,6% сільгоспугідь, і приватні селянські господарства, які обробляють 3,8% земельних угідь. В сільське господарство в 1998 р. державою було вкладено
140 млн. дол (в основному для придбання комбікормів для худоби). Якщо врахувати, що в 1989 році в цю галузь щорічно направлялося понад мільярд доларів, а ефективність сільськогосподарського виробництва практично залишилася на тому ж рівні, то можна уявити напруженість положення з матеріальним забезпеченням цього сектора економіки.

Сільське господарство Куби.

Найбільшу вагу займають кооперативні форми користування землею і серед них особлива роль відводиться UBPS (Базові одиниці кооперативного виробництва), які налічують близько 2500 господарств, які виробляють 22% овочів, 42% молока,
36% цитрусових, 16% фруктів, 38% рису, 22% кави, 12% коренеплодів і 7% тютюну. [1] Зупинимося докладніше на цукровому виробництві.
Цукрова промисловість є однією з провідних галузей економіки Куби.
Потенційні потужності 156 цукрових заводів Куби в змозі переробити в добу 670 тис. т. цукрового очерету, що теоретично може забезпечити виробництво 9-9,5 млн. т. цукру на рік. У 80гг. Куба змогла досягти стабільного виробництва цукру на рівні 7-8 млн. т. на рік, з яких 3 -
3,5 млн.т. поставлялося в СРСР. Минулого відносно високі показники галузі базувалися переважно на екстенсивному способі розвитку цукрової промисловості, фактично заохочує і оплачуваній країнами - членами РЕВ. Відомо більше 50 продуктів, які отримують з відходів цього цінного біологічної сировини і з успіхом реалізуються на межд. ринках
(штучні волокна, фарби, пластмаси, сировина для виробництва паперу та тех. гуми, кормові добавки для худоби і т.д.). У майбутньому Куба має намір довести кількість похідних цукрового очерету до 100 найменувань. Це напрям визнано одним з пріоритетних у реалізації науково-технічного прогресу на Кубі.
Після 5 років бездіяльності, став до ладу великий агропромислового комбінат
«Мануель Санг» в провінції Пінар-дель-Ріо. На ньому, поряд з виробництвом основного продукту-цукру, на основі найсучасніших тех. процесів здійснюється випуск патоки, сечовини і гідролізувати багасси з відходів цукрової тростини.
Велика увага також приділяється власне тростинному рослинництва, розширення посівних площ на кращих землях, доведення зрілості очерету до необхідних меж. З метою створення зачепила для майбутніх Сафра вироблення цукру в сезон планується в межах трохи нижче
4,3 млн.т. і одночасно будуть ін?? енсіфіціровани посадки на нових площах з дотриманням передових агротехнічних вимог.
Розпочато в промислових обсягах виробництво екологічно чистого цукру, при вирощуванні якого, так само як і в ході індустріального процесу переробки, не застосовуються хім. продукти. Ціни на екологічно чистий цукор на світовому ринку в три рази перевищують ціни на цукор звичайних сортів.
Лідером національного виробництва зазначеного продукту є завод
«Карлос Балин» в провінції Лас Вільяс. У 2000р. він випустив 4,2 тис. т. екологічно чистого цукру. У 2005р. планується одержати не менше 21,3 тис. т. даного продукту. Загалом щорічні потреби світового ринку по зазначеного виду цукру складають 200 тис. т. Розгортання програми виробництва екологічно чистого цукру, за оцінками кубинських експертів цукрової промисловості, дозволить Кубі в перспективі найближчих років зайняти провідні позиції серед продуцентів цього товару в світі.
Росія зберігає лідируюче місце в споживанні кубинського цукру-сирцю, проте, його постачання в Росію здійснюються в основному через фірми третій країн. У 2000р. Росія імпортувала 2,02 млн. т. кубинського цукру-сирцю (у
1999р. - 2,08 млн. т.), що склало 63% цукрового експорту Куби.
Виробництво цукру-сирцю на Кубі, в тис.т.: у 1988/89гг. - 8121; 1992/93
- 4300; 1993/94 - 3826; 1994/95 - 3300; 1995/96 - 4446; 1996/97 - 4252;
1997/98 - 3150; 1998/99 - 3780; 1999/2000 - 4060. [2]

Туристичний бізнес.

Основний потік іноінвестіцій припадає на головний кубинський курортний р-н
Варадеро. З існуючих у Варадеро 40 готелів - чотири (з 2 тис. номерів), є спільною власністю і ще 3 тис. номерів знаходяться в спорудах, якими управляють іноземних підприємства (іспанські, франц., німецькі). З кожним роком ця цифра збільшується у зв'язку з введенням в експлуатацію нових готелів. Триває будівництво двох десятків об'єктів.
У 2000р. відбулася зміна позиції кубинського керівництва щодо інвестування в сектор нерухомості. З 1998р. в цій сфері спостерігався різкий сплеск активності іноземного капіталу. Зберігаючи вже створені спільні проекти, керівництво країни тимчасово призупинило допуск зарубіжних інвесторів в даний сектор. Існує 17 економ. асоціацій, що здійснюють проекти в житловому секторі та спорудження великого ділового центру в Гавані.
Відбувається розширення сфер іноінвестірованія: були створені перші спільні структури в банківській сфері (іспанська партнер Caja de Madrid) і в страхуванні (з британською фірмою Lambert Fenchurch).
Поряд зі зростанням обсягів прямих інвестицій в економіку Куби вкладених іноземних компаніями, відзначається помітна активність з боку закордонних інвестиційних фондів, що створюють спеціалізовані структури для обслуговування кубинського ринку. До їх числа відносяться британські Beta
Gran Caribe і Commonwealth Development, що мають на Кубі свої представництва і спільні з кубинцями фірми, що управляють фінансами фондів на Кубі.
Найважливішим елементом створення поля правою стабільності для іноінвесторов є курс Куби на укладення угод про заохочення і взаємний захист інвестицій. На кінець 2000р. у Куби було підписано 51 подібну угоду і за угодами з 10 країнами здійснюється переговорний процес.
Одночасно кубинське керівництво веде роботу з розширення договірно - правової бази інвестиційної сфери.
У зв'язку з цим, іншим елементом стимулювання притоку іноземних капвкладень є угоди про уникнення подвійного оподаткування. До теперішнього часу у Куби є подібні угоди з Іспанією, Італією і
Барбадосом. Відповідну угоду з Росією була підписана в грудні.
2000р. під час візиту президента РФ В.В. Путіна на Кубу.
Позитивний ефект для розвитку зовнішньої торгівлі і іноінвестіцій очікується у зв'язку з розвитком на Кубі вільних зон. У 1997р. почали функціонувати перші три вільні зони в гаванському регіоні: Місто
Гавана, Ваха і Маріель. Концесіонерами цих утворень є корпорація CIMEX і компанія Almacenes Universales. У зазначених вільних зонах зареєстровано більше 240 іноземних операторів, 66% [3] з яких діють у сфері торгівлі, решта - у виробництві і сфері послуг.
Найбільш представлені в цьому бізнесі фірми Іспанії, Панами, Італії, Канади і Мексики.

Вільні економічні зони.

У політиці кубинського керівництва із залучення в країну іноземного капіталу помітна роль відводиться вільним економічним зонам (ВЕЗ).
Передбачається, що в умовах збереження державного характеру економіки Куби і гострої нестачі фінансових коштів, зазначена форма дозволить зробити інвестиційний ринок країни більш привабливим для закордонних компаній. Відзначається, що одним з стимулюючих моментів на користь роботи у вільних економічних зонах Острови є вигідне географічне положення Куби в
Карибському регіоні і близькість до ринків країн Латинської Америки.

Розробляючи та реалізуючи концепцію створення вільних економічних зон, кубинські керівництво має на досягнення наступних цілей:

прискорення соціально-економічного розвитку країни в цілому;

стимулювання та інтенсифікація зовнішньої торгівлі, в першу чергу в рамках зміцнення регіональної економічної інтеграції з країнами
Латинської Америки та Карибського регіону, так само як і залучення іноземних капіталів і розширення можливостей для іноземного інвестування;

створення нових робочих місць і якісне підвищення кваліфікаційного рівня кубинських трудящих;

підвищення ступеня національної складової в доданої вартості кінцевої продукції, виробленої в СЕЗ, за рахунок використання національного сировини і напівфабрикатів; розгортання в країні нових виробничих процесів на основі асиміляційного запозичення передових іноземних технологій з метою якісного вдосконалення структури національного виробництва і експорту.

Крім того, ставиться завдання створення постійних виробничих зв'язків між підприємствами фірм-операторів СЕЗ і національними підприємствами з подальшою інтеграцією виробничих процесів і торгових операцій, тобто фактично створення як вертикальних, так і горизонтальних виробничо комерційних зв'язків. З цією метою в
2000р. було розроблено Програму економічного співробітництва підприємців, реалізація якої почалася в кінці минулого року.

Порядок створення та функціонування вільних економічних зон і промислових парків визначається Декретом-Законом № 165 від 3 червня 1996р.
Даний Декрет-Закон був прийнятий у розвиток базового Закону № 77 «Про іноземні інвестиції »з метою залучення іноземних капіталовкладень в економіку Куби на основі створення пільгових умов для іноземних інвесторів.

Зазначені нормативно-правові акти встановлюють для компаній - операторів вільних економічних зон пільговий податковий і митний режим і дозволяють проведення ними СЕЗ різноманітної виробничої діяльності (у тому числі, у сфері збирання продукції з автомобілів, які ввозяться напівфабрикатів, вузлів і складальних одиниць і доведення кінцевої продукції), торговельних і банківських операцій, послуг у сфері страхування, діяльності в області організації виробництв на базі передових технологій, проведення науково-дослідних робіт та впровадження дослідно-конструкторських розробок.

Оператори СЕЗ мають право на спорудження на території зон будівель і необхідних будівельних об'єктів з метою створення виробничих цехів, складів, офісних та інших службових приміщень. Вони можуть орендувати ділянки території в межах зон, створювати необхідну інфраструктуру електричного, газового, і водопостачання, зв'язку і систем забезпечення безпеки. Їм надається право користування аеропорту, портової та вантажний залізничною мережею зон, а також відповідною інфраструктурою об'єктів перевалки вантажів.

Термін дії концесії на право діяльності в СЕЗ встановлений у 50 років, а прерогатива видачі дозволів на концесію віднесена до компетенції
Виконкому Ради Міністрів Республіки Куба. Органом, що здійснює безпосереднє керівництво діяльністю ВЕЗ, є Національне управління вільних економічних зон Міністерства іноземних інвестицій та економічного розвитку Куби (Oficina nacional de zonas francas).

Компанії-оператори СЕЗ, що займаються виробничої та торгової діяльністю, мають право направляти для реалізації на місцевому ринку до
25% продукції, виробленої ними в зонах; в даному випадку вони звільняються від сплати ввізного мита. Також діє положення про звільнення компаній-операторів СЕЗ, що займаються виробничою діяльністю, від сплати податків на прибуток і на робочу силу протягом перших 12-ти років їх діяльності в зонах, з подальшим наданням 50% -- ної знижки зі сплатою даних податків протягом наступних 5-ти років. Схожа схема діє і для операторів, зайнятих у сфері надання послуг, з єдиним винятком - термін звільнення від сплати податків для них встановлено в 5 років, а подальший пільговий період становить 3 роки.

Курс кубинського керівництва на залучення іноземних технологій та інвесторів за допомогою створення вільних економічних зон дав певні результати. З 1997р., Коли почали функціонувати три СЕЗ, створені в гаванському регіоні ( «Маріель», «Місто Гавана» і «Ваха»), число закордонних операторів в них становила понад 250 фірм. Однак, близько 70% з них діють у сфері торгівлі, а решта - у сфері послуг і виробництва.
Основними операторами СЕЗ Куби є компанії Іспанії, Панами, Італії,
Канади і Мексики. (Слід зазначити, що дані про обсяги операцій операторів СЕЗ відсутні, що побічно свідчить про неповну реалізації завдань, покладених на зони).

У зв'язку з тим, що діяльність СЕЗ лише частково змогла забезпечити потреби країни у залученні передових технологій і виявилося в переважаючою мірою орієнтована на торговельні операції, важливим напрямком діяльності кубинського керівництва стала концепція створення індустріальних парків.

Протягом 2000р. йшла розробка проекту організації індустріального парку, що представляє собою територію, в рамках якої невеликі підприємства і фірми могли б при іноземною участю і технологічному сприяння розвивати високотехнологічні виробничі процеси.
Яка займається організацією цього проекту є Міністерство науки і технології Куби. Як зазначається в матеріалах концепції, хоча планований проект індустріального парку відкритий для будь-якої промислової діяльності, його основною профілюючої сферою повинні стати такі виробничі процеси, як інформатика, електроніка й біотехнологія. Успіх діяльності парку пов'язується перш за все з наявними кадрами кваліфікованих фахівців. У зв'язку з цим, як місце розташування індустріального парку намічається використовувати території в безпосередній близькості від
Вищої Політехнічного Інституту р. Гавани з метою встановлення прямих зв'язків із цим навчально-дослідним центром.

Проект створення іншого індустріального парку передбачає його розміщення в провінції Сантьяго-де-Куба. Основною сферою діяльності даного парку повинні стати традиційні галузі промисловості з метою індустріального розвитку регіону Сантьяго-де-Куба і створення нових робочих місць.

Короткі характеристики вільних економічних зон і сучасне стан їх інфрастуктури наводяться нижче.

Вільна економічна зона «Маріель» знаходиться у великому портовому і індустріальному центрі країни, розташованому в 30 км. на захід від г.Гавана. Територія зони складає 553 га. В даний час зона має в своєму розпорядженні 7 тис.м2 площ критих складських приміщень і 600 м3 площ, зайнятих під приміщення офісів, демонстраційних і конференц-залів. На території зони є невеликий аеропорт для обслуговування легенів і середніх літаків (бетонна злітно-посадкова смуга завдовжки 1800 м і шириною 45 м), а також причал, здатний забезпечити вантажно-розвантажувальні роботи одночасно двох середньотоннажних суден (довжина причалу - 450м, глибина водного шляху - 13м).

Зона географічно вдало розташована з точки зору обробки вантажів двох сусідніх торговельних партнерів Куби - Мексики і Канади.

Внутрішня інфраструктура зони включає також дорожню мережу протяжність 8,5 тис. м, ємності для зберігання ПММ, об'ємом 1000 м3 автозаправну станцію та станцію технічного обслуговування автотранспорту, ангар площею 1447 м2, припортову зону, обладнану для проведення вантажно-розвантажувальних робіт площею 47 тис.м2 та 2 пасажирських причалу для малих суден.

Вільна зона «Місто Гавана» розташована в східному передмісті г.Гавана (долина Берроу) в 10 км. від Гаванського морського порту. Рішення про створення вільної зони в даному районі було прийняте з огляду зручного географічного розташування і що була тут раніше бази фірми «Habana in
Bond », яка з 1992р. здійснює обслуговування іноземних компаній, діючих на Кубі, надаючи їм складські приміщення і послуги з митної обробки вантажів.

Зона розташована на території 158 га, 92 з яких забудовані виробничими та адміністративними будівлями. Криті виробничі цехи та складські приміщення нараховують 14,5 тис.м2 площ, службові приміщення та приміщення, зайняті під офіси складають 4,6 тис.м2, сільськогосподарські території - 52,2 тис.м2 контейнерний термінал розташований на площі 4,2 тис.м2. В даний час в безпосередній близькості від даної ВЕЗ ведеться створення індустріального парку, територія якого складе 110,5 тис.м2

Зона має в своєму розпорядженні розвиненою внутрішньою інфраструктурою.
Протяжність під'їзних та внутрішніх автомобільних доріг становить 1844 м. Є автозаправна станція і станція технічного обслуговування автотранспорту. Задіяні надійні системи телевізійного спостереження, охорони та протипожежної безпеки.

Ділова інфраструктура зони включає комерційний центр, обладнаний необхідними приміщеннями для проведення переговорів і організації демонстраційних показів зразків, філія банку «Banco
Financiero Internacional »і систему телефонного і телевізійного обслуговування.

Вільна економічна зона «Ваха» розташована в приміському районі м. Гавана на відстані 1,5 км. від вантажного терміналу Гаванського міжнародного аеропорту імені Хосе Марті. Площа зони становить 21,47 га, з яких 13,4 га забудовані будівлями і спорудами. Криті виробничі склади та складські приміщення займаю територію 13 тис.м2, приміщення під офіси - 1,1 тис.м2.

До послуг іноземних фірм-операторів споруджені вантажно - розвантажувальні майданчики, промислові полігони, на яких може бути розміщено будь-яке обладнання. Протяжність внутрішніх автодоріг складає
2000 м, є автозаправна станція.

Крім того, зона має в своєму розпорядженні діловим центром, що мають спеціально обладнані приміщення для проведення переговорів, ділових зустрічей і семінарів загальною площею 240 м2.

Фахівці зони надають консультації з юридичних і техніко-економічних питань, транспортні та митні послуги.

Адміністративне управління зонами «Маріель» і «Ваха» здійснюється акціонерним товариством «Almacenes Universales SA», a зони
«Місто Гавана» (Берроу) - корпорацією «СIМЕХ SA».

Російські організації та комерційні структури, акредитовані на Кубі, стали також звертатися до практики використання в своєї комерційної діяльності вільних економічних зон. Зокрема, російські компанії «Элерс ЛТД» і ВАО «автоекспорту» здійснюють поставки запчастин до різних марок автомобілів російського виробництва з складів у вільній зоні «Місто Гавана» (Берроу).

Банківська система.

На Кубі діє банківська система, що складається з Центр. Банку, 8 комбанків, 13 небанківських фін. установ, 13 представництв іноземних банків і 4 представництва іноземних фінансових організацій.
Протягом останнього десятиліття банківська система зазнала Куби істотні зміни, розвиваючись і вдосконалюючись відповідно до вимогами нової економічної ситуації. У січні 1994р. розгорнулася реформа банківської системи країни. Її початком стало створення приватного по формі, але з 100% державним капіталом фінансових установи - Banco internacional de comercio (BICSA), завданням якого є розвиток торгівлі товарами і послугами шляхом фінансування подібних операцій за кордоном. BICSA проводить всі типи банковскіх операцій, включаючи відкриття поточних рахунків для приватних клієнтів, а також бере активну участь у внутрішньому фінансування у конвертованій валюті виробництва процесів і послуг, призначених на експорт і для реалізації всередині країни. За п'ять років існування банку, його клієнти скористалися кредитами на 800 млн. дол
З появою BICSA в кубинської банківській системі було започатковано створення цілої низки недержавних банківських та фінансових установ, об'єднаних у 1996р. до Групи АТ «Новий Банк» (El Grupo de Nueva banca).
У цю Групу крім BICSA входять ще п'ять банківсько-фінансових організацій.
- Financiera nacional (FINCA), мета, якої фінансувати експорт і імпорт продуктів, обладнання та послуг, використовуючи такі механізми як, оренда, лізинг, факторинг, надання торгових знижок і низку інших операцій, а також здійснення короткострокового фінансування підприємств.
Показники основної діяльності в 2000р.: Фінансування організацій - 90 млн. дол, з них 65 млн. дол у вигляді робочого капіталу, 6,5 млн. дол -- фін. оренда і 8,5 млн. дол - факторинг і комерційні знижки.
- Casa de cambio (CADECA). У зв'язку з легальним ходінням в країні двох валют-кубинського песо і доларів США, CADECA надає послуги з обміну валюти в сфері межд. туризму і для населення країни.
- Banco metropolitanо. Надає спеціалізовані послуги дип. корпусу і іноз. фіз. особам, які постійно або тимчасово проживають в країні, а також кубинським громадянам, що мають ВКВ. У 2000р. банк надав своїм клієнтам послуг на 70,2 млн. дол, а також національними організаціям на 15 млн. кубинських песо.
До Групи АТ «Новий банк» входять також Banco de inverciones, який орієнтований на надання спеціалізованих послуг в області внутрішніх і зовнішніх інвестицій (у 1996-99гг. надано фінансування на 20,2 млн.дол.) і фін. організація Compania Fiduciaria, що займається управлінням довірчої власністю юр. і фіз. осіб. Компанія здійснює управління власністю національних поручителів на 200 млн.дол. що разом з іншими дорученнями і послугами (180 млн. дол.) становить 380 млн. дол.
що з'явилася гнучка і ефективна банківська система країни, в загальних рисах відповідає межд. вимогам у цій сфері економ. діяльності, зажадала, створення Центр. банку Куби (Banco central de Cuba), функції якого до травня 1997р. виконував Національний банк Куби.
У завдання ЦП як керівний установи банківської системи країни входить випуск національної валюти, підтримання її стабільності, здійснення контролю за сегментами банківської системи, розробка і втілення в життя відповідної грошової політики. На межд. рівні ЦП займається нормалізацією фін. відносин із зовнішнім світом, включаючи питання зовнішнього боргу, представляє кубинський держава перед закордонними банківськими, валютними і кредитними організаціями.
З появою ЦП не відбулося скасування Національного Банку. У його функції були поставлені реєстрація, контроль та обслуговування зовнішнього боргу країни і зовнішнього боргу самого банку перед іноземними кредиторами за збереженню