Економіко-географічна характеристика Центрально-чорноземного економічного району. Південно-східна залізниця

Географія

Петербурзький державний університет шляхів сполучення (ЛІІЖТ)

Кафедра «Економіка транспорту»

Курсова робота з економічної географії транспорту на тему:

«Економіко-географічна характеристика

Центрально-чорноземного економічного району.

Південно-східна залізниця »

Санкт-Петербург

2004
Зміст:

Вступ 3

I. Економіко-географічна характеристика Центрально-чорноземного економічного району. 5

1.1 Особливості економіко-географічного положення Центрально-чорноземного економічного району. 5

1.2 Населення та трудові ресурси 6

1.3 Природно-ресурсний потенціал Центрально-Чорноземного району 7

1.4 Структура і розміщення провідних галузей господарства 9

II. Характеристика транспортної мережі Центрально-чорноземного економічного району. 13

2.1 Залізничний транспорт 13

2.2 Автомобільний транспорт 18

2.3 Трубопровідний транспорт 18

2.4 Авіаційний транспорт 19 < p> 2.5 Річковий транспорт 19

III. Розрахунок густоти залізничної мережі по областях, що входять в район тяжіння і по району в цілому. 20

IV. Економіко-географічна карта району і картосхема району тяжіння залізниці ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 21

Список літератури ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 23

Введення

Транспорт найважливіша сфера суспільного виробництва. У системі єдиного народногосподарського комплексу країни транспорт займає особливе місце. Він є однією з галузей, які формують інфраструктуру народного господарства.
Транспорт служить матеріальною основою поділу праці в суспільстві та здійснює різноманітну зв'язок між виробництвом та споживанням, промисловістю і сільським господарством, добувної та обробної промисловістю, економічними районами. Транспорт має великий вплив на розвиток і розміщення суспільного виробництва і в свою чергу відображає розвиток і розміщення продуктивних сил по території країни
Суспільне виробництво завжди розвивається в конкретному географічному просторі при певному поєднанні виробничих сил. Подібно до того, як при розміщенні окремого підприємства необхідна ділянка землі, на якому розташовується, і взаємодіють його підрозділу, так і при розміщення виробництва по країні потрібна певна територіальна організація та взаємодія виражається переміщенням вантажів і людей між підприємствами та районами. Для його здійснення функціонує складна міжгалузева транспортна система країни, підрозділяються на два підсистеми: транспорт загального і не загального користування. Транспорт загального користування виконує роботу з переміщення продукції між виробниками і споживачами в сфері обігу. До його складу входять залізничний, морський, річковий, автомобільний, трубопровідний і повітряний види транспорту.
Транспорт не загального користування переміщує сировина, матеріали та інші види ще не надійшли в сферу обігу продукції, а також виробничий персонал всередині виробничих підприємств промисловості, сільського господарства, будівельної індустрії, торгово-постачальницьких організацій.
Транспорт впливає на весь процес розширеного відтворення: тривалість виробничого циклу, запаси сировини, палива, місткості складів, впливає на створення і розвиток нових будівельно - виробничих комплексів і т.д. Транспорт є продовженням процесу відтворення в сфері обігу. Сам він не створює нових речових продуктів, а тільки переміщує продукцію, створену іншими галузями народного господарства. Але це переміщення продукції з місця виробництва в місце споживання-дуже важлива матеріальна зміна, що збільшує його вартість. Транспорт, переміщаючи продукцію, готує її до споживання.
Без цієї підготовки не можна вважати виробничий процес завершеним.
Таким чином, по-перше, транспорт виступає тим важливим елементом, без якого не може здійснюватися, в сучасних умовах, процес виробництва. По-друге, продукція транспорту не може накопичуватися «про запас ». Вона виражається самим переміщенням вантажів і людей, і тому ефективність роботи транспорту і розвиток транспортної мережі визначається тим, як розміщено виробництво і споживання і як у зв'язку з цим формуються потоки вантажів і пасажирів.
Дані особливості підкреслюють взаємодія розміщення виробництва і розвитку транспортної мережі, які слід враховувати при плануванні народного господарства.
Транспортна мережа Росії включає 162 тис. км магістральних залізничних ліній і під'їзних шляхів, 680 тис. км автодоріг з твердим покриття, 100 тис. км внутрішніх водних шляхів, 214 тис. км магістральних трубопроводів. Основні виробничі фонди транспортно-дорожнього комплексу складають 13.6% вартості всіх виробничих фондів народного господарства.
Економіко-географічні особливості нашої країни висувають залізничний транспорт на перший план у транспортній системі. Він може цілий рік забезпечувати перевезення масових перевезень вантажів у напрямках, які водний транспорт не може забезпечити, перш за все, через меридіонального напрямки річкових шляхів. Залізничний транспорт відрізняється регулярністю руху в усі пори року і великою швидкістю
(в порівнянні з водним транспортом), низькою собівартістю перевезень. Він бере на себе основну частину потоків масових вантажів (вугілля, руди, ліси, зерна, металу і т.д.). На долю залізничного транспорту припадає 37% вантажообігу країни.
Залізничний транспорт РФ представляє найбільшу транспортну систему світу з високим ступенем інтенсивності перевiзного процесу. Російські залізниці здійснюють більше 2/3 вантажообігу і половину пасажирообороту транспорту загального користування у внутрішніх спорудах.
Для залізничного транспорту характерний постійне зростання вантажних і пасажирських перевезень який значно відображає збільшення протяжності мережі залізниць. У структурі перевезень залізничного транспорту переважають вантажні перевезення. Номенклатура перевозяться по залізницями вантажів налічує декілька тисяч найменувань, але провідне місце займають 8 груп масових вантажів, на частку яких припадає близько 80% вантажообігу. До цих вантажів належать: кам'яне і коксівне вугілля, чорні метали, нафтові, лісові, хлібні, мінеральні будівельні матеріали, мінеральні добрива, руда.
Сьогодні залізні дороги - одна з самих надійних та доступних видів транспорту. Надійна робота галузі - необхідна умова збереження єдиного економічного простору і цілісності держави, розширення міжнародних економічних зв'язків.

I. Економіко-географічна характеристика Центрально-чорноземного економічного району.

1.1 Особливості економіко-географічного положення Центрально-чорноземного економічного району.

До складу Центрально-Чорноземного економічного району входять:
Бєлгородська, Воронезька, Курська, Липецька і Тамбовська області з площею 167,7 тис.км2 (1% від усієї території Росії) і проживають у них населенням за даними на 09.10.2002 р. 7,517,456 чол. (5,3% від усього населення Росії). За кількістю жителів виділяються міста (тис.): Воронеж
(903), Липецьк (375), Курськ (373), Тамбов (265), Білгород (227), Єлець (113) і Мічурінськ (102).
Центрально-Чорноземний економічний район займає центральне положення в чорноземної смузі Руської рівнини і межує з провідним промисловим районом країни - Центральним, а також з Поволжському і Північно-Кавказьким районами та Україною.
Використовуючи переваги свого географічного положення між найважливішими економічними районами країни, а також великі природні та людські ресурси, Чорноземний Центр є високорозвиненою індустріально-аграрним районом.
У міжрайонному територіальному поділі суспільної праці Центрально-
Чорноземний район виділяється виробництвом продукції залізорудний - металургійного комплексу, пов'язаного з ним машинобудування, хімічної і харчовою промисловістю. У формуванні господарського комплексу Центрально-
Чорноземного економічного району важливу роль відіграють наявність найбагатших запасів залізних руд, масивів родючих чорноземних земель в поєднанні з агрокліматичними сприятливими умовами і зручне економіко - географічне положення.
У сільському господарстві галузями ринкової спеціалізації є виробництво зерна, цукрових буряків, соняшнику, ефірно-олійних культур, плодів, ягід, молока і м'яса. Маючи 1% території Росії і 5,3% населення, район виробляє 49,3% товарної залізної руди, 17,2% чавуну,
18,8% сталі, 19,4% готового прокату чорних металів, 2,2% ковальсько-пресового машин, 12,4% цементу, 25,2% рослинного масла і 35,4% цукрового піску.

1.2 Населення та трудові ресурси

Населення Центрально-Чорноземного району складає 7,51 млн.чол. або 5,3% чисельності населення Російської Федерації. У містах проживає 4,66 млн.чол., або 61,96% населення, у сільській місцевості - 2,84 млн.чол., або
38,04%. За щільністю населення (44,8 чол. На км2) регіон займає одне з провідних місць, поступаючись Центральному та Північно-Кавказького районам. Найбільший місто Центрального Чорнозем'я - Воронеж з постійно проживають в ньому населенням 903 тис. чол.
На території Центрально-Чорноземного району проживають люди декількох національностей це, в основному: Росіяни, Українці, Білоруси, Вірмени і
Азербайджанці.
У регіоні склалася складна демографічна ситуація, яка гостро позначилася на сільськогосподарському виробництві, тому що протягом двох останніх десятиліть йшов інтенсивний відтік населення, в основному, з сільській місцевості.
У зв'язку із зміною геополітичної обстановки Росії посилився міграційний обмін між країнами СНД і в Центрально-Чорноземному районі ситуація дещо покращилася за рахунок російськомовного населення, який прибув з країн ближнього зарубіжжя.
В останні роки населення Центрального і Центрально-Чорноземного районів заповнюється тільки за рахунок міграційних процесів. І тут вже відчувається брак в державне регулювання хаотичної міграції. Держава зобов'язана втручатися в процеси міграції.
Рівень безробіття в Тамбовської, Бєлгородської та Липецької областях перевищує среднерайонний показник, що пояснюється невеликим скороченням робочих місць в металообробної, машинобудівній галузях промисловості і у військово-промисловому комплексі.
У майбутньому, однак, чисельність трудових ресурсів має тенденцію до зниження, і район з розряду трудоізбиточних, можливо, перейде до розряду працедефіцитною.

Щільність населення Центрально-Чорноземного району
| Адміністротівно-ті | Територія | Кількість | У тому числі населення | Щільність |
| рріторіальная | | ь | | населення |
| одиниця | км2. | населення, | | чел/км2 |
| | | | | |
| | | Чол | | |
| | | | Міське | сільське | |
| | | | Тис. |% | Тис. |% | |
| Білгородська * | 27,100 | 1,511,620 | 985,584 | 65,2 | 526,03 | 34, | 55,77 |
| область | | | | | 6 | 8 | |
| Воронезька * | 52,400 | 2,378,803 | 1,471,7 | 61,9 | 907,00 | 38, | 45,39 |
| область | | | 99 | | 4 | 1 | |
| Курська область | 29,800 | 1,235,091 | 756,480 | 61,2 | 478,61 | 38, | 41,44 |
| | | | | | 1 | 8 | |
| * Липецька область | 24,100 | 1,213,499 | 779,983 | 64,3 | 433,51 | 35, | 50,35 |
| | | | | | 6 | 7 | |
| Тамбовська * | 34,300 | 1,178,443 | 674,095 | 57,2 | 504,34 | 42, | 34,35 |
| область | | | | | 8 | 8 | |
| Разом по району | 167,700 | 7,517,456 | 4,667,9 | 61,9 | 2,849, | 38, | 44,82 |
| | | | 41 | 6 | 515 | 04 | |
| Разом по району | 137,900 | 6,282,365 | 3,911,4 | 62,1 | 2,370, | 37, | 45,55 |
| тяжіння залізниці | | | 61 | 5 | 904 | 85 | |
| | | | | | | | |
| дороги | | | | | | | |

З таблиці видно, що сільське населення Центрально-Чорноземного району, складає досить велику частину, 37%, це говорить про те, що район в основному сільськогосподарський.

1.3 Природно-ресурсний потенціал Центрально-Чорноземного району

Головним природним багатством району є залізні руди Курської магнітної аномалії, що залягають на його території двома смугами: Орел -
Щигри - Старий Оскол - Валуйки (Орловська і Тульська область) шириною від 1 до 25 км і Льгов-Бєлгород (Курська і Бєлгородська область) шириною від 2 до
40 км з потужністю пластів 70-350 метрів. Балансові запаси залізної руди
Курської магнітної аномалії в межах Центрально-Чорноземного економічного району станом на 01.01.90 р. за категоріями А + В + С1 оцінюються в 31,7 млрд.т, в т.ч. в Курській області 9,3 млрд.т, в
Бєлгородської 22,4 млрд. т. Розвинені два головних типи руд: бідні, але в значній мірі рентабельно що збагачуються, з вмістом заліза 36% і багаті, вміст заліза, в яких становить понад 60% при незначній кількості сірки і фосфору. Бідні руди представлені залізистих кварцитів, їх глибина залягання становить від декількох метрів до 700 м (південно-західна частина курської магнітної аномалії). Багаті руди відносяться до магнетитові, гематитових і мартитові видів і знаходяться в
Бєлгородської області. В даний час найбільш відомими родовищами у Білгородській області є: Яковлевська, Гостіщевское, салтиковський,
Лебединське, Стойленський, Погромецкое, Чернянського; в Курській області -
Михайлівське, Курбакінское і Дічнянско-Реутецкое. Неглибоке залягання руд
(на глибині від 35-40 до 400-500 метрів) і глибше дозволяє вести їх видобуток у відкритих кар'єрах зі значно меншими капітальними і поточними затратами праці, і коштів. Шахтна видобуток руд на глибині ускладнена тут рясної водонасиченому підземних горизонтів. Будівництво підземних рудників ведеться за допомогою спеціальних холодильних агрегатів для заморожування порід при проходки шахтних стволів. Висока якість багатих руд на глибині може не тільки заповнювати витрати на цю техніку, а й забезпечувати високу ефективність гірничорудної промисловості КМА. Крім високого вмісту заліза, ці руди містять всього лише десяті частки відсотка сірки і соті частки фосфору.
Також район володіє великими запасами нерудних копалин: гранітів, вогнетривких глин, крейди, мергелів, доломіту; є запаси мідно-нікелевих руд і бокситів.
У залізорудних родовищах Бєлгородської області відкрито промислові родовища бокситів - Вісловское родовище, але через велику глибину залягання і складних гідрогеологічних умов воно поки що не експлуатується.

мідно-нікелеві родовища Воронезької області утворюють третю за значенням (після Норільській і Кольської) мідно-нікелеву провінцію Російської
Федерації. Крім того, в області є родовища цементної сировини, вогнетривкої глини, піску, будівельного каменю. Найбільш відомі Латненское родовище вогнетривких глин і Павлівське - будівельних матеріалів.
У Курській області є поклади торфу, фосфоритів, будівельних матеріалів.
Липецька область має в своєму розпорядженні родовищами будівельних матеріалів і доломітів. Найбільш відомі родовища будівельних матеріалів, такі, як Студенівське, Сокільське-Сітовское, а доломітів - Данковський.
У Тамбовської області є запаси будівельних матеріалів, фосфоритів, мінеральних фарб, торфу; найбільш відомі родовища піску -
Тамбовське і Полковське.
Центрально-Чорноземний район гостро дефіцитний з паливно-енергетичним ресурсів і використовує практично повністю привізне паливо.
Клімат району помірно континентальний, в заданій частини є досить зволожений, у південно-східній - більш сухий, нерідкі засухи. Середня температура липня + (19-20) 0С, січня - (9-11) 0С. Кількість річних атмосферних опадів 400-500 мм на рік. Тривалість вегетаційного періоду з температурою вище 50С - 175-200 днів, з температурою вище 100С-
140-170 днів. Гідрографічна мережа бідна. Єдиною великою рікою є Дон з притоками Воронеж і Північний Донець. Дон тільки в нижньому течії до Павловська судноплавний. Інші річки мілководні, основна їх використання - водопостачання населення і промислових підприємств. У Нині склався напружений водогосподарський баланс у великих містах.
Найціннішим багатством району є грунту: тільки на заході Курської і на півночі Тамбовської областей поширені сірі лісові і підзолисті грунти, на всій іншій території - різного типу чорноземи з вмістом гумусу від 4-6 до 10-12% з міццю горизонту в окремих районах до 120 - 130 см. Це самі родючі грунти. Чорноземи тут утворилися на пухких грунтах песковідних суглинків, тому вони легко піддаються водній ерозії, що веде до утворення ярів. У деяких районах ерозії схильне до 60% земель, тому боротьба з оврагообразованіямі зставлять найважливіше завдання хліборобів району. Дійсним засобом цієї боротьби стала спеціальна обробка полів і штучні лісонасадження, які складають близько половини лісової площі району. Середня лісистість по району - 8%.
Промислова рубка лісу майже всюди заборонена. Лісові ресурси мають, в основному, почвозащитное, рекреаційне значення. Промислова експлуатація лісів не відіграє скільки-небудь значної ролі у забезпеченні району ділової деревиною. Лісова і деревообробна промисловість використовує привізне сировину, в районі виробляють меблі, пиломатеріали, деревно - стружкові плити, фанеру. Продукція галузі забезпечує внутрішні потреби регіону в товарах народного споживання.

1.4 Структура і розміщення провідних галузей господарства

Розвиток продуктивних сил Центрально-Чорноземного району традиційно спиралося на використання ресурсного потенціалу. Кризові явища, розвиваються в господарстві Росії в цілому і в Центрально-Чорноземному районі, зокрема, в період з початку 90-х років обумовили падіння виробництва практично у всіх галузях матеріальної сфери, посилили диспропорції в розвитку господарського комплексу. Найбільший спад обсягів виробництва був характерний для машинобудування та металообробки й посилився втратою державних замовлень на продукцію оборонного призначення, у чорній металургії, будівельній індустрії, легкої і харчової промисловості. Інший важливою причиною спаду виробництва з'явився розрив господарських зв'язків. Після кризи галузями ринкової спеціалізації стали чорна металургія, хімічна промисловість і сільське господарство.
Електроенергетика регіону має специфічну структуру. Більше 80% електроенергії дають атомні електростанції (Курська потужністю 4,0 млн.кВт і
Нововоронежська - 1,8 млн.кВт). До 2005 р. очікується добудова п'ятого блоку
Курської АЕС. Готовність реактора складає близько 70%. Це єдиний в світі реактор чорнобильської типу, що знаходиться в стадії будівництва.
В обласних центрах працюють великі теплові електростанції. У 1997 р. в регіоні було вироблено 37,3 млрд.кВт/год електроенергії, частина електроенергії ще надходить з ЄЕС Росії, але район, як і раніше дефіцитний по електроенергії, і цей фактор стримує розвиток господарства Центрального
Чорнозем'я.
У промисловому комплексі Центрально-Чорноземного економічного району провідне місце займає чорна металургія, яка є галуззю ринкової спеціалізації. Товарна залізна руда, чавун, сталь, готовий прокат вивозяться в інші регіони Росії, до країн ближнього і далекого зарубіжжя.
У перспективі за наявності засобів можливий видобуток залізної руди на
Яковлевська шахті (Бєлгородська область) в обсязі до 1,5 млн.т.
Основними споживачами руди Курської магнітної аномалії є металургійні заводи Центру, самого Центрально-Чорноземного району,
Уралу. Порядку 7 млн. т залізної руди відправляється на експорт в ближнє і далеке зарубіжжя.
Чорна металургія регіону представлена Новолипецьким металургійним комбінатом і заводом «Вільний Сокіл», розташованими в Липецької області.
Новолипецький комбінат є основним постачальником в Росії автолістовой і трубної сталі. За якісними параметрами тільки 20-26% російської металопродукції з чорних металів є конкурентоспроможною на західному ринку. Проте ряд видів прокату, що випускаються АТ «Новолипецький комбінат », сертифіковані Німецьким ТЮФом та Британською Регістром Ллойда
(тобто відповідає світовим стандартам). Завод «Вільний Сокіл» спеціалізується на випуску ливарного чавуну, водопровідних труб, опалювальних радіаторів і фасонного лиття. У Бєлгородській області чорна металургія представлена Оскольський електрометалургійний комбінат
(ЕМК), який випускає високоякісну сталь і прокат за бездоменной схемою методом прямого відновлення заліза. Чорна металургія створює основу для розвитку машинобудування. На частку машинобудування та металообробки припадає 15,5% від галузевої структури промисловості.
Машинобудування характеризується багатогалузевою структурою. У регіоні отримали розвиток як складні трудомісткі галузі - радіоелектроніка, авіаційна, приладобудування, так і металомісткі галузі - гірничорудне машинобудування, виробництво екскаваторів, ковальсько-пресового машин, металорізальних верстатів, тракторобудування і сільськогосподарське машинобудування, хімічна і нафтохімічне машинобудування, виробництво металевих конструкцій.
У період 1991 -1997 рр.. в Росії постійно зменшувався випуск металообробних верстатів, особливо наукомістких, високоточних, автоматизованих. За ці роки виробництво верстатів скоротилося в Росії більше ніж у 7 разів. До 1997 р. Росія опинилася на 20-му місці в світі за виробництва металообробних верстатів. Зниження їх виробництва в
Центрально-Чорноземному районі за цей період відбулося в 35 разів, а в
Липецької області - у 60 разів.
У ринкових умовах актуальною проблемою є відродження і розвиток вітчизняного верстатобудування.
Оборонна промисловість продовжує залишатися однією з найбільш високотехнологічних і значних галузей промисловості.
Розвиток ринкових відносин змушує підприємства та організації, у тому числі й оборонного комплексу, шукати інші шляхи і все більш диверсифікувати виробництво.
Воронезький механічний завод - головний завод ракетного двигунобудування, використовуючи передові аерокосмічні технології, зумів вперше на території СНД організувати серійний випуск фонтанного обладнання для видобутку нафти і газу, яке не поступається, а за деякими параметрами перевершує європейське та американське.
Основним механізмом реформування оборонної промисловості Уряд
РФ визначило Федеральну цільову програму реструктуризації і конверсії оборонної промисловості на 1998 - 2000 рр.. (затверджена постановою
Уряду РФ від 24.06.98 р. № 625).
Багато регіонів уже включилися в цю роботу. Суб'єкти Російської Федерації, зокрема, що входять до Асоціації «Черноземье», беруть активну участь у роботі щодо створення відповідної нормативної бази.
Розміщення машинобудівного комплексу відрізняється крайньою нерівномірністю і зосереджена, в основному, у Воронезькій області, також виділяються машинобудівні центри: Липецьк, Курськ, Білгород, Тамбов,
Єлець, Данков, Мічурінськ, Железногорськ та інші. Недостатньо в районі розвинене машинобудування для харчової промисловості.
Промисловість будівельних матеріалів має загальноросійське значення. Це відноситься до виробництва вогнетривів (Смалько Воронезької області).
Потужність заводу 1500 тис.т, продукція - глина вогнетривка, споживачі: металургійні, вогнетривкі, шамотні і цементні заводи.
Будівельна промисловість Чорнозем'я базується на комплексному використання розкривних порід при розробці залізних руд курської магнітної аномалії, наявності великих ресурсів сировини та використання шлаків металургійного виробництва.
До складу Оскольського металургійного комбінату входить Об'єднання будівельних матеріалів та побутової техніки, що включає чотири заводи і є одним із найбільш потужних комплексів Європи з випуску виробів з кераміки. Продукція відвантажується споживачам без завезення її на склад, з коліс. З'явилися нові споживачі з держав Балтії та Красноярського краю. Перспективна політика грунтується на витіснення з вітчизняного ринку іноземних виробників аналогічної продукції. Виробництво будівельних матеріалів дає можливість основному виробництву покращувати свій фінансовий стан. Досить сказати, що масштабний випуск будівельних матеріалів і кераміки на Оскольському металургійному комбінаті дає 50% всієї маси прибутку, одержуваної цим найбільшим підприємством
Росії.
Великі цементні заводи розміщені в Білгородській (АТ «Осколцемент», СП
«Білгородський цемент»), Воронезькій (АТ «Подгоренскій Цементник») і
Липецької областях (АТ «Ліпецкцемент»).
Будівельна індустрія, в основному, задовольняє внутрішні потреби регіону. У розміщенні галузі велике значення має споживчий фактор, тому підприємства зосереджені, в основному, навколо обласних центрів.
Хімічна промисловість в Центрально-Чорноземному районі відноситься до галузях ринкової спеціалізації. На її долю припадає 8,5% промислової продукції району. Але вона стримується відсутністю власної сировинної бази і дефіцитом водних і енергетичних ресурсів. Тим не менше, галузь в регіоні отримала значного розвитку, і велика частина її продукції надходить у міжрегіональний обмін. За даними 1997 р. - це синтетичний каучук - 141 тис.т, шини - 1,6 млн.шт. з Воронежа, гумотехнічні вироби - 1,2 млн.м2 з Тамбова і Курська. Синтетичні волокна - 1,7 млн.м2 з Курська, анілінові барвники - 77,2 тис.т з Тамбова, синтетичні миючі засоби з Шебекино. Перспективні в районі виробництво мінеральних добрив і виробництво синтетичних матеріалів.
По іншим підгалузям збільшення потужності недоцільно через обмеженість власних ресурсів.
Галуззю ринкової спеціалізації району є харчова промисловість, на її частку припадає 16,1% від галузевої структури виробництва промислової продукції. Вона має потужну розвинену власну сировинну базу і також є багатогалузевий. Велике значення має цукрова, м'ясна, маслоробна, маслосироробна, спиртова, тютюнова, плодоовочеконсервна галузі, які постачають свою продукцію на загальноросійський продовольчий ринок.
цукробурякове виробництво є однією з найстарших і провідних галузей харчової та переробної промисловості з високим рівнем індустріалізації і енергоємними технологічними процесами. З діючих в Росії 95 цукрових заводів 46 розміщені в Центрально-Чорноземному районі.
Перехід до ринкової економіки вніс радикальні зміни у форми власності. Більшість підприємств змінили форму власності і стали акціонерними товариствами. Сільські товаровиробники стали співвласниками цукрових заводів. Частка акцій, які перебувають у сільських товаровиробників в
Бєлгородської області, становить понад 51%, в Курської та Воронезької областях - 50%. Разом з тим високі результати, на які розраховували, починаючи реформування, не були досягнуті. Відсутність обігових коштів, нестійкість виробничо-господарських зв'язків, інфляція, дефіцит бюджету, скорочення державної підтримки, обмеження кредитування, подорожчання продукції за рахунок використання кредитних ресурсів, зниження купівельної спроможності населення та інші негативні фактори не дозволяють підприємствам бурякоцукрового комплексу нормально функціонувати і розвиватися.
Підсумки цукрової компанії 1997 показали, що вироблення цукру з власної сировини в Чорноземному Центрі склала 35% від загальноросійського виробництва і виявився найнижчим за останні 40 років. Вкрай незадовільний стан в Воронезької, Курської та Липецької областях, де заготовляти сировину забезпечує завантаження цукрових заводів від 30 до
50 діб (при нормативі 100-110 діб). Крім цукрових буряків, в міжсезонний період на цукрових заводах переробляється цукор-сирець.
Найвищий вихід цукру в 1997 р. мали цукрові заводи: Олексіївський
(Бєлгородська область) - 15,3%, Знам'янський (Тамбовська область) - 15,03%,
Ржевський (Бєлгородська область) - 14,6% при виході цукру в середньому по
Росії - 11,72%.
Для вирішення проблем, що накопичилися комплексу була розроблена і затверджена
Урядом Російської Федерації «Програма збільшення виробництва цукру в Російській Федерації в 1997-2000 рр.. і на період до 2005 р. »
(Програма «Цукор»).
Легка промисловість Центрально-Чорноземного району розвинена слабо і розміщена дуже нерівномірно. Підприємства зосереджені, в основному, в
Тамбовської та Курській областях. Тамбовська область спеціалізується на виробництві вовняних тканин, Курська область - шовкових тканин і трикотажних виробів, що використовують хімічне волокно. Подальший розвиток галузі пов'язане з вдосконаленням її територіальної структури і направлено на більш повне задоволення потреб населення району.
Швейна промисловість розміщена повсюдно, шкіряно-взуттєві підприємства розташовані в Курську, Тамбові, Бєлгороді.
Агропромисловий комплекс регіону створює 7,8% сільськогосподарської продукції Росії. Обсяг валової продукції сільського господарства, вироблений на душу населення в цьому районі, по крайней мере, в півтора рази більше, ніж по Росії в цілому. Агропромисловий комплекс Чорнозем'я має міжрайонне значення і є продовольчою базою Центру та
Півночі Російської Федерації: він вивозить у значних кількостях зерно, цукор, ефірно-олійні культури, рослинне масло, м'ясо, молоко, овочі, плоди та ягоди. Головною ланкою в АПК є сільське господарство, галузі ринкової спеціалізації якого представлені виробництвом зерна, цукрового буряка, соняшника, ефірно-олійних культур, молока та м'яса.
У Центрально-Чорноземному районі виробляється 10% зерна, 9% картоплі, 18% соняшнику, 43% цукрового буряка Росії. Із зернових культур у всіх областях, крім Курської, переважає озима пшениця, а в Курській області -- озиме жито. У районі також вирощують просо, гречка, кукурудза на зерно і силос.
Провідне місце серед технічних культур належить цукровому буряку.
Найбільш сприятливі умови для її вирощування мають Білгородська,
Воронежская і Курська області. У цілому Центрально-Чорноземний економічний район посідає перше місце в Росії за розмірами посівних площ, цукристості і обсягами заготівель цукрових буряків. Однак перехід до ринкової економіці не міг не позначитися на цукробуряковому виробництві. У період з
1991 по 1997 р. посівні площі цукрового буряка в регіоні зменшилися на 74 тис. га, врожайність - на 27 ц/га, валові збори - на 5025 тис. тонн
Обсяги виробництва і заготівель буряків за останні роки такі, що робота більшості підприємств збиткова.
Основні посіви соняшнику зосереджені в Воронезької та Бєлгородської областях. Ця культура також має міжрайонне значення. Соняшник вирощується на насіння, переробляється в масло (40% олії вивозиться з району), відходи виробництва - шрот і макуха використовуються в якості кормів у тваринництві. Воронезька область - основний виробник в країні ефірних олій: на її території вирощується і переробляється коріандр і аніс (Олексіївський ефірокомбінат. У Воронезькій області вирощують також махорку. Вирощений в районі картопля частково йде на виробництво крохмалю і спирту. У всіх областях отримало розвиток овочівництво і садівництво. Район володіє великими потенційними можливостями збільшення виробництва продукції рослинництва за рахунок впровадження науково обгрунтованих сівозмін, збільшення частки використання можливостей агрохімії, проведення заходів щодо збереження та збільшення природного родючості земель.
Тваринництво представлено в Черноземье тваринництвом молочно-м'ясного напрямку, свинарство і птахівництво, розвинене бджільництво.
Воронезька область здавна славиться рисаками і упряжні породами коней, вирощуваних на Хреновском кінному заводі.
Незважаючи на невелику частку у виробництві сільськогосподарської продукції найбільший розвиток отримало фермерство в Тамбовської та Липецької областях.
Основна проблема агропромислового комплексу Центрально-Чорноземного району - це невідповідність потужностей переробки обсягами виробництва сільськогосподарської сировини, що веде до великих втрат продукції сільського господарства. Для агропромислового комплексу характерні низький рівень технічної оснащеності підприємств переробки, велика частка ручної праці, слабко розвинена інфраструктура. Проте агропромисловий комплекс району володіє великими потенційними можливостями розвитку, перетворення на найважливішу житницю Росії.
На території Центрально-Чорноземного району (Курської і Бєлгородської областей) формується програмно-цільовий територіально-виробничий комплекс на базі мінеральних ресурсів Курської магнітної аномалії, розвитку чорної металургії, атомної енергетики та аграрного комплексу.
Головна мета державної політики щодо Центрально-Чорноземного району - сприяти розвитку його спеціалізації і в загальноукраїнському територіальному поділі праці на тих галузях, які найбільш ефективні в його природних та економічних умовах, і, перш за все, на галузях агропромислового комплексу, на виробництві чорних металів
(включаючи експортні поставки), сільськогосподарському та оборонному машинобудуванні. Економічному зростанню сприятиме також реформа аграрних підприємств і вирішення проблеми створення єдиного ринку продовольства в рамках регіонів Європейської частини Росії та розвитку на цій основі галузей переробки сільськогосподарської сировини.

II. Характеристика транспортної мережі Центрально-чорноземного економічного району.

2.1 Залізничний транспорт

Південно-Східна залізниця пролягає по території областей, розташованих у південній та південно-східної частини європейської Росії, -
Бєлгородської, Воронезької, Липецької, Тамбовської, Курської, Рязанської,
Волгоградській, Пензенської, Саратовської, Тульської, Ростовської.
Дорога межує з рядом залізниць: Московської (ст. Рязьк, Павелець,
Єлець, Єфремов, Волово, касторна-Курська, Курськ, Готня), Приволзької (ст.
Ду-плятка, Благодатка, Абадурово), Куйбишевської (ст. Крівозеровка), Північно-
Кавказькій (ст. Чертково) і Південної дороги (ст. Постріл, Соловей, Нежеголь,
Червоний Хутір, Козачок, Ілег-Пеньковка). Довжина головних шляхів становить 6,8 тис. кілометрів, з них - 52% на бетонній основі. Протяжність безстикової колії 3368,6 км. Дорога має в своєму розпорядженні переважно двоколійним лініями. До складу залізниці входять відділення: Мічурінському, Єлецький,
Ртіщевское, (з 1985 р.), Ліскінское, Белгородское (з 1991 р.) і Воронезьке
(як філія дороги з 2000 р.). Основні станції та вузли: Богоявленськ,
Кочетовка, Єлець, Казінка, Мічурінськ, Лев Толстой, Тамбов, Грязі, Воронеж,
Отрожка, Ліски, касторна, Ртищево, Балашов, Поверни, Россош, Валуйки,
Старий Оскол, Білгород, Готня.
Експлуатаційний парк локомотивів складає: у вантажному русі 219 од., у пасажирському - 166 од.
Південно-Східна залізниця зв'язує південні райони Росії з Центральним районом, Поволжям і Уралом. Її недаремно називають магістраллю металу і хліба. Вона забезпечує перевезення рудовидобувними підприємств Курської магнітної аномалії, Новолипецького металургійного та Оскольського електрометалургійного комбінатів, підприємств хімічної і переробної промисловості, райони розвинутого сільського господарства.
До найбільших залізничних станцій, які обслуговують промислові комплекси, відносяться: Стойленська, Котел, Лебеді (Бєлгородська область),
Павловськ-Воронезький, додачу (Воронезька область), Курбакінская,
Михайлівський Рудник (Курська область), Новолипецьк, Чавун 1 і 2, Єлець
(Липецька область) і Микільське (Тамбовська область).
Крім того, значні обсяги вантажної роботи мають станції, що знаходяться на кордоні Росії з Україною, - Соловей і Червоний Хутір (Бєлгородська область) і через які здійснюються транспортно-економічні зв'язки з країнами ближнього і далекого