ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Великі відкриття
         

     

    Географія

    Великі відкриття

    Суботін В.А.

    Вступ

    Географічні відкриття XV - XVI ст. були здійснені за невеликий термін. Між першим подорожжю Колумба і закінченням кругосвітнього плавання, розпочатого Магелланом, лежать всього три десятки років. Такий малий відрізок часу був ознаменований для європейців переворотом в їх географічних уявленнях, що включали з тією пори багато тільки що відкриті країни Старого та Нового Світу. Але для швидкого розширення знань потрібна тривала підготовка. До країн Сходу та Америки Європа слала мандрівників по суші і моря з давніх часів. Є свідоцтва про такі подорожі, висхідних до глухої давнину. У середні століття прийшли нові знання завдяки морякам, що ходили до Північного полярного колі, прочанам, який направлявся в Палестину, купцям, освоювали "шовковий шлях" у Китай.

    Судячи за даними геології, археології, етнографії, міжконтинентальні контакти різних часів відрізнялися один від одного тривалістю та інтенсивністю. Часом мова йшла про масові міграції, про істотне взаємозбагаченні, наприклад, завдяки поширенню окультурених рослин і домашніх тварин. Сусідство Європи та Азії завжди полегшувало їх зв'язку. Вони надійно підтверджені багатьма археологічними пам'ятками, свідченнями античних авторів, даними лінгвістичного характеру. Зокрема, більшість мов Європи і багато мови Азії сходять до загальної індоєвропейської основі, інші - до фінно-угорської і тюркської.

    Америка була заселена вихідцями з Азії за багато тисячоліть до н.е. Археологічні дослідження відсувають все далі у глибину віків першій хвилі переселенців, а геологи вважають, що Аляска, можливо, була колись сполучена перешийком з Чукоткою, звідки йшли на схід люди монголоїдної раси. На західному узбережжі Південної та Північної Америки археологи знаходили пред-мети імовірно японського і китайського походження. Навіть якщо б їх азіатське походження було безперечно, вони могли б свідчити лише про епізодичних контактах Вос-точної Азії з Америкою, вже заселеній індіанцями. Моряків -- японців чи китайців - могли винести на схід тайфуни. Поза за-лежно від того, поверталися вони на батьківщину чи ні, їх вплив на культуру індіанців простежити не вдалося. У той же час встановлено зв'язок між культурами Полінезії і Південної Америки. У Полінезії ріс і продовжує рости батат, солодкий кар-тофель, чия батьківщина - південноамериканські Анди. У Тихому океані, так само, як у Перу і Болівії, батат має одну назву - кумар. Про можливості індонезійців як мореплавців свідок-ствует той факт, що вони заселили в далекому минулому (принаймні в I тисячолітті н.е.) Мадагаскар. Малагасійці говорять на одному з індонезійських мов. Фізичний вигляд жителів цін-тральні частини острова, їх матеріальна культура вказують, що вони прибули з островів Південно-Східної Азії через Індійський океан.

    Про плаванні фінікійців навколо Африки близько 600 р. до н.е. повідомляв Геродот. За словами грецького історика, моряки, ви-повна завдання єгипетського фараона Нехо II, "вийшли з Червоно-го моря і потім попливли по Південному. Восени вони приставали до берега ... Через два роки на третій фінікійці обігнули Герак-лови Стовпи і прибули до Єгипту. З їх розповідей (я-то цьому не вірю, нехай вірить, хто хоче), під час плавання навколо Лі-вії сонце виявлялося у них на правій стороні "[1]. Невір'я Ге-родота в обставини плавання навколо Лівії, тобто Африки, стосується суті справи. Дійсно, у випадку, якщо фінікійці були до південь від екватора, пливучи на захід, сонце мало перебувати від них справа.

    Античний світ знав ряд районів Азії, може бути, не гірше, ніж середньовічні мандрівники. За часів Олександра Маку-донського грецькі фаланги пройшли через Персію і Середню Азію, Єгипет і Північну Індію. Карфагеняне, вихідці з Близького Сходу, вторгалися з Африки до Європи. Рим рас-розлогий свою владу на Північну Африку, Малу Азію і Сирію. У середні віки азіатські держави не разів вторгалися до Європи, а європейці - в Азію. Араби захопили майже весь Піренейський півострів, а європейські лицарі-хрестоносці воювали в Палестині.

    В XIII ст. під владою монгольських завойовників виявилися тер-ритор, тягнулися від Китаю до Малої Азії. Римський папа шукав контакти з монголами, розраховуючи їх хрестити, не раз від-правлять посольства в глиб Азії. За суші на Схід йшли євро-ські купці, в тому числі Марко Поло, який провів в Китаї ряд років і повернувся до Європи через Індійський океан. Морський шлях був довгий, а тому європейські купці вважали за краще добиратися до Китаю через Крим і Золоту Орду або через Персію. Це були дві гілки "шовкового шляху", по якому китайські товари ще до н.е. досягали Середньої Азії та Близького Сходу. Обидві гілки були відносно безпечні, але все ж таки купцям, відправляються через Орду, рекомендували пересуватися караванами, які насчіти-вали б не менше 60 чоловік. "Перш за все, - радив Флора-тіец Ф.Б. Пеголотті, - вам слід відпустити бороду і не голити-ся " [2]. Треба думати, борода надавала купцям злиднів, цени-майо в азіатських країнах.

    Античні автори писали про зв'язки з рядом країн Сходу, але нічого не говорили, якщо не вважати легенду про Атлантиду, про подорожі європейців на Захід далі меридіана Канарських островів. Тим часом такі подорожі були. У середині XVIII ст. на острові Корво (Азори) був знайдений скарб Карфаген-ських монет, справжність яких засвідчили відомі ну-мізмати. У XX ст. монети римської карбування виявлені на ат-лантіческом березі Венесуели. У кількох районах Мексики при розкопках знайшли античні статуетки, в тому числі одне з-ліпка Венери. При вивченні фресок Помпеї і Геркуланума були знайдені зображення рослин чисто американського про-виходи, включаючи ананас.

    Не обійшлося, правда, без літературних фантазій, чесних за-блужденій, а іноді й обману. Розповідь Платона про Атлантиду надихнув філософа Ф. Бекона (повість "Нова Атлантида"), таких письменників, як Г. Гауптман і А. Конан-Дойль. Багаторазово де-небудь у США або Бразилії знаходили камені з "справді фініш-кійскімі" написами, шматки іржавого металу, які брали за залишки античних виробів і т.п.

    В середньовічній Європі, як і в усьому світі, там, де не було справжніх даних, з'являлися легенди. У X ст. була створена при-ключенческая повість про морські мандри св. Брендана, що жили-го за чотири сотні років до цього. Ірландська святий відправився в Атлантичний океан на пошуки землі обітованої. Він її знайшов десь на заході у екватора. Правда, виявилося, що там водилися чорти, а боротися з ворогом роду людського, як відомо, не-просто.

    Вікінги, вихідці з Норвегії, близько 870 р. доплили до Ісла-дии, де до них жили лише ірландські відлюдники. Історія ис-ландской колонії норманів дійшла до нас у чому завдяки са-гам, усним полулітературним оповіданням, записаним в ос-новних в XIII в. і опублікованими датським філологом К.Х. Рафном в середині XIX ст. Саги розповіли про ворожнечу між впливовий-ними сім'ями вікінгів, поселилися в Ісландії, про те, як один з їхніх ватажків, Ерік Рудий, був вигнаний з острова за вбивство. З групою своїх прихильників він вирушив до 982 р. далі на захід, де ще раніше нормани відкрили другий великий острів, Гренландію.

    Син Еріка, Лейф Еріксон, згідно з тими ж сагам, близько 1000 р. хрестив гренландскую колонію, побудував там церкви і спробував поширити вплив на захід і південний захід. Де саме побував Лейф, точно не відомо. Саги, єдиний джерело, говорять про різні відкриття, які зробив син Еріка. То це була Кам'яно-Плиткова Земля, то лісиста, то Виноградна (досить спор-ний переклад; Вінланд - можливо, Лугова Земля, від скандинав-ського "вин" - "Луг"). Не виключено, що Кам'яно-плиткової Зем-лий був Лабрадор, а Лісистій - Ньюфаундленд або півострів Нова Шотландія. Що стосується Вінланда, то про його Позиціонуван-ванні абсолютно нічого не можна сказати. Звичайно, знайшлися автори, готові його помістити, де завгодно, починаючи від канадського кордону і закінчуючи річкою Потомак, на якій стоїть Вашингтон.

    Відкриття норманів в Новому Світі незабаром були покинуті. Колоністи з Гренландії не раз ходили на Вінланд, але тільки для полювання і за стройовим лісом. Близько 1015 туди вирушили дві партії промисловиків; в одній з них була Фрейдіс, сестра Лей-фа. Ймовірно, вона вдалася в батька, вигнаного з Ісландії за вбивство. Фрейдіс намовила своїх людей захопити корабель з-сивій і всіх їх перебити. Сама вона зарубала сокирою п'ятьох жінок, які супроводжували промисловиків. Поїздки на Вінланд незабаром припинилися, оскільки нормани не порозумілися з місцевими жителями, мабуть, індіанцями [3].

    Європейські поселення в Гренландії виявилися більш жізнеспо-собнимі, хоча й вони з часом зачахли. У XIII-XIV ст. вони ще трималися, продаючи в Європу шкури тюленів і мережевий ікла. Потім торгівля зійшла нанівець. На колоністів кілька разів напа-дали ескімоси. У XV ст., Коли в Гренландії почалося похолодання, європейське населення вимерло. Небагато промисловики, підхо-дівшіе до острова в період великих географічних відкриттів, ви-діли на прибережних луговина здичавілий домашню худобу, але не зустрічали людей.

    Географічні відкриття XV-XVI ст. були наслідком ус-пешного розвитку Західної Європи. Зміни в господарстві та суспільстві, досягнення науки, колоніальні завоювання і гео-графічні відкриття були ланками одного ланцюга. Морські від-закриття, здавалося б, можна пояснити лише двома умовами: успіхами у суднобудуванні і озброєнні. Але ці успіхи не прийшли самі по собі, та вони й не дали б ефекту без розвит-ку науки. Математика, астрономія, картографія забезпечили судноводіння поза видимості берегів. А для озброєння потре-бова прогрес у видобутку та обробки металів, у вивченні вибухових речовин і балістики.

    Перевага Європи над країнами Нового Світу було оче-видним; розрив у рівні культури був занадто великий, щоб в ньому можна було сумніватися. Швидше за все з цієї причини ис-Панцьо, відкривши в Америці циклопічні споруди майя і ац-Теково, готові були вважати, що знайшли споруди інших на-родів, можливо, прибульців з Близького Сходу. Інакше стояло питання про перевагу Заходу над азійськими країнами з їх багатовіковою цивілізацією. Тим більше, що самі морські пу-тешествія були підготовлені досвідом, який належав не тільки Європі. Цей досвід, зокрема, складався зі знань - в астрономії, судноводінні по компасу і т.д., - отриманих з Азії. Військова перевага Заходу над східними країнами також не завжди виглядало безперечним. Час морських відкритому тий ознаменувався, з одного боку, завершенням реконкісти, захопленнями іспанців і португальців в Старому і Новому Світі. З іншого боку, в той же період Османська імперія підпорядкувала Балкани, включаючи східний берег Адріатики. У кінці XV ст. турки спустошували підступи до Венеції, а на початку XVI ст. під-ходили до Відні.

    Всі ж завоювання європейців у Старому і Новому Світі оказ-лись обширніші і глибше по наслідків, ніж успіхи турків на Балканах і в Середземномор'ї. Захід відкрив країни Сходу, а не вони відкрили Захід. Відставання Сходу виразилося в тому, що він не зміг перетягнути чашу терезів на свою користь ні в економіці, ні в соціальному ладі, ні у військовій справі.

    Цьому відставання давали різні пояснення географічного та історичного характеру. Наголошувалося, що на Сході розвинені об-ласті відстояли далеко один від одного, їх зв'язки були обмежені, що заважало збагаченню місцевих культур. В Азії, на думку годину-ти дослідників, відігравало підвищену роль держава, Сковом-вавшее ініціативу своїх підданих. Можливо, мали рацію ті, хто не шукав однозначного відповіді на питання про відставання Сходу, намагався знайти комплекс причин, зумовили переважання Заходу.

    Європа вдається клином у Світовий океан. Підстава клина проходить по Уралу та Каспію, його вістря - Піренейський півострів Чим ближче до Уралу, тим далі від теплих морів. На відміну від приморських частин глибинні області Європи мають менший вибір на засобах пересування. У минулому їх жителі могли oбщаться між собою та з зовнішнім світом лише сухопутними й річковими шляхами. А області з великою протяжністю незамерзаючого морського узбережжя могли успішно розвивати зовнішні зв'язки Це були, зокрема, півострівної і острівні країни: Греція Італія, Піренейський півострів, Англія.

    Напівпустелі, степу, глухі ліси Азії і частини Східної Європи не поступалися, якщо не перевершували, за розмірами родючі і густонаселені території Китаю, Індії, Близького Сходу, Західної Європи. На великих просторах, вклю-чаю Монголію, Аравію і т.д., були сприятливі можливості для кочового життя і полювання і набагато менш сприятливі - для землеробства, для господарського різноманіття, забезпечують-БЕЗПЕЧУЮТЬ найкращі умови виробництва та громадського про-Гресса. При зростанні населення, особливо коли на пасовищах тривалий час зберігався рясний травостій, експансія ко-чевніков набувала широкий розмаху. Набіги кочівників на осілих сусідів означали для тих не лише прихід завоевате-лий, що встановлювали свої династії і потім асимілювавши-шіхся. Кочівники розширювали території під свої пасовища відтворювали на нових місцях звичний спосіб життя. А це вело до занедбання завойованих країн, занепаду зрошувальних систем, зубожіння посівів. Ті, хто міг, ховалися за китай-ської стіною (басейн Хуанхе), використовували острівна положе-ня (Японія), ізолюючи свої країни і від згубних контак-тів, і від бажаних зв'язків із зовнішнім світом.

    Економічним труднощів у розвитку Сходу відповідала відсталість соціальних умов і ідеології. В Індії вихідцям з нижчих верств було важко підвищити своє громадське положе-ние, змінити рід занять. Станове поділ доповнювалося касти-вим, закріпленим століттями, освячений релігією. У мусульман-ських країнах політичний і духовний лідер був зазвичай однією і тією ж особою, що посилювало свавілля знаті, закріплювало залежність основної маси населення. Панування мусульманського духо-венства на Сході зменшувало можливості світського навчання, вело до верховенства релігійних норм у галузі права, а приниження становище жінок ще більше, ніж на Заході, знижувало інтелектуальний потенціал суспільства.

    Відмінностей між верхами і низами в Європі було не менше, ніж на Сході. На плантаціях біля Середземного моря часом працювали невільники, заможні сім'ї тримали рабів і рабинь як домашню прислугу. Але основна маса селян була особисто вільна, її пов'язували з сеньйорами, частіше за все, орендні відносини. Міста і окремі округи отримували пра-ва самоврядування, їх подати на користь держави, світської знаті і церкви фіксувалися. У ряді держав пошуки біг-лих рабів були заборонені. Селяни, які мали право покинути сеньйорів, міський люд, що самостійно обирають професії-оцю - ремесло або торгівлю, -- такою була більшість за-падноевропейского суспільства.

    Як вже говорилося, географічні відкриття були неотде-Ліми від економічного, наукового, військово-технічного превос-ходства країн Заходу. При цьому жодна з подорожей Колум-ба, Васко да Гами і Магеллана не ставив за мету абстрактні наукові відкриття. Завдання першовідкривачів знаходили наукову забарвлення лише в тій мірі, в якій це відповідало експансіоністів-ської політиці Іспанії та Португалії, далекій розвідці в бу-дущіх колоніях. Слід було поставити під європейський кон-троль ті країни, де були низькі ціни на золото і дорогоцінне-сті, тоді як на Заході відчувалася нестача в засобах пла-тежа за дорогі східні товари. Після падіння Кон-стантінополя Османська імперія тримала в своїх руках наиб-леї зручні шляхи з Середземного моря в глиб Азії. Високі мита в портах, що потрапили під владу турків, примушували ис-кати нові лінії комунікацій, здатні забезпечити вихід до країн Південної та Південно-Східної Азії, Далекого Сходу.

    Мова йшла, зокрема, про доступ до районів виробництва пряно-стей, які особливо цінувалися в середні століття як приправа до швидкопсувних продуктів. Крім того, Європа ввозила зі Сходу пахощі, перли, дорогоцінне каміння, за що розплачувалася ме-них металів, металевими виробами, хлібом, лісом і рабами (їх купували або захоплювали в Африці, країнах Чорного моря). Попит на рабів виріс, коли на плантаціях Південної Європи і островах Середземного моря стали вирощувати бавовна, а на островах Ат-лантіческого океану (Мадейра, Канари) - цукровий тростник. Ра-бов стали все частіше шукати в Тропічної Африці, оскільки близькосхідна торгівля скоротилася, а Чорне море турки пре-врата в своє озеро, де судноплавство почало відігравати вкрай обмежену роль. Торгівля на Чорному морі прийшла в такий занепад, що, після того як Росія її знову відкрила, не знайшлося ні карт, ні лоцманів. Перший час довелося плавати тільки з се-Редин травня до середини серпня, коли була малоймовірна пло-Хая погода [4].

    Своїми успіхами Європа була зобов'язана і самій собі, і. зовнішніх запозичень. Одне зумовлювало інше, і без власного прогресу Європа не була б сприйнятлива до досягнень інших континентів.

    Серед досягнень у сільському господарстві - удосконалення кінської упряжі, дозволило розширити використання тягла. Антич-ва шийна стрічка стягувала дихальне горло коні, а хомут, що прийшов, мабуть, з Китаю і поширився з X ст. н.е., не заважав диханню, спираючись на підставу лопаток. Істотні зміни відбулися в рільництві і тваринництві. Голландці ос-ваівалі польдери - осушення ділянки, захищені від дамбами за-топлений. Їх породистий молочна худоба зображений на полотнах мас-теров пейзажного живопису. В Іспанії росло поголів'я Меріно-сов - тонкорунних овець, завезених маврами. Серед продовольст-ських культур з'явився рис. Збільшилася виробництво цитрусових, які прийшли в Європу через Близький Схід у I тисячолітті н.е. (апельсин - лише в XV ст.), та й служили протицингового середовищ-ством під час морських подорожей. Важливе значення набула ро-Тація сільськогосподарських культур, особливо овочевих.

    перетворилися ремесла і торгівля. У гірничій справі стали застосовувати кінний привід і водяне колесо для підйому руди; з'явилися водовідливні пристрою, що дозволило збільшити глибину рудників. У XIV ст. почалося двофазне виробництво заліза і сталі - доменне та переробний, - принципово таке ж, яке існувало в XX ст. Спеціалізація ремес-дженнях дозволила помітно підняти виробництво вовняних тканин. Стала широко використовуватися енергія води та вітру. По-дяние млини, відомі з часів Риму, раніше були слабко поширені, оскільки дешевше коштували м'язи рабів. Але тепер у сільському господарстві основною фігурою став селянин зі своїм наділом і знаряддями праці. Водяні млини зустрів чалісь все частіше, як і вітряні, запозичені на Близькому Сході приблизно в XII ст. Млини використовувалися в ковальському справі, валяли сукно, мололи борошно, пиляли колоди. Ширився морський промисел (рибальство та полювання на морського звіра), зростала торгівля, розвивалося кораблебудування. Північна Європа постачала Південну хутром, лісом і коноплею, отримувала натомість вовняні вироби і вино.

    Епоха Відродження була відзначена досягненнями науки і культури. Сучасниками великих географічних відкриттів були І. Гутенберг, Леонардо да Вінчі, М. Коперник. Далеким подорожей допомогло розвиток картографії, математики та астрономії, тобто наук, пов'язаний-них з судноводіння.

    Моряки в європейських водах добре знали конфігурацію берегів, поблизу яких вони плавали, добре орієнтувалися по зірках. Зазвичай цього було достатньо, щоб обійтися без карт і навігація-онних інструментів. Але з часом плавання в Атлантичному океані, часом поза видимості берегів, зажадало удосконалити методи судноводіння. На рубежі XII-XIII ст. стали використовувати компаси, трохи пізніше - навігаційні карти з докладними вказівками про порти (портулани), деталях берегової лінії.

    Чимало було зроблено для поліпшення судноводіння в країнах Піренейського півострова. При кастільському короля Альфонсо X (XIII ст.) були переведені з єврейської та арабської мов тексти, що супроводжували таблиці руху небесних світил. Пізніше ці таблиці були втрачені, але з'явилися нові. Колумб користувався тими, які склав Регіо-монтан (І. Мюллер), німецька мате-Матик і астроном XV ст. Відомим картографом в тому ж столітті був Авраам Крескас, єврей з Майорки, служив при іспанському дво-ре. Син Авраама, Ягуда Крескас, співпрацював з португальськими моряками, якими керував принц Генріх Мореплавець (1394-1460), син Жуана I [5].

    Принц Генріх оселився на півдні Португалії в Сагріше, поряд з Лагуш, відомим своїми верфями. Сагріш став свого роду центром з організації заморських подорожей. За рас-започаткували принца, капітани, повертаючись з далеких странст-вий, здавали тут свої карти і бортові журнали для загального ознайомлення. На основі цих матеріалів готувалися нові експедиції. Навігаційна документація зберігалася в таємниці. Але хіба можна було таку таємницю надовго вберегти? Товари, привезені з-за моря, слід було продавати, і не тільки в Лісабоні, а також у Лондоні, Антверпені. Там готові були платити і за товари, і за корисні відомості, і за карти, спря-танние десь за пазухою.

    Помітні зміни відбувалися у суднобудуванні; з'явилися нові кермові пристрої, нова оснащення. Археологи рідко зна-ходять на морському дні залишки суден тих часів. Але ці суду можна бачити на старовинних малюнках, гербах і печатках, часом досить чітко. До 1180 відносять зображення одного корабля з кермом з-часового типу, тобто накладених на ахтерштевень - кормову частину кіля. У більш ранні періоди, судячи з усього, застосовувалися лише кермові весла, одне або два, поставлені на кормі. Є припущення, що в установці нових керманичів пристроїв, послабшають шавшіх управління, були першими нормани. Сталі поширеною-няться суду з двома і більше щоглами. Для ефективного вико-вання вітру, щоб йти до нього круто, лавірувати, стали примі-няти буліні - троси, регулюють напругу вітрила, змінюю-щие його геометрію.

    З часів античності для військових дій застосовувалися маневрені кораблі з подовженим корпусом, що дозволяв розміщувати вздовж бортів велике число веслярів. Торгові ко-Рабле з об'ємистим трюмами під вантажі мали округлі фор-ми. У середні століття обидва типи суден зберігалися, але значення довгих бойових кораблів впало. Раніше їх веслярі при вступ-леніі в бій бралися за зброю, перетворювалися на солдатів. Тепер стільки солдатів не було потрібно, боєздатність флоту зростала за рахунок озброєння, перш за все артилерії. У XV ст. поширенням види судів мали співвідношення між довжиною і ши-ріной 3:1. Це були досить великі за тим часи Кораб-ли, по сто і більше тонн водотоннажності, округлі, з високими бортами і невеликою осадкою. Італійці називали їх просто наведення (кораблі), іспанці - НАО, португальці - нау. Суду по-менше іменували каравелами.

    Артилерія з'явилася в Європі в XII ст., коли араби застосували її в боях з іспанцями. Відомо, що англійці використовували ар-артилерії на початку Столітньої війни при Креси. Правда, у них би-ло всього кілька гармат, і виграли битву, перш за все, їх відмінні лучники.

    За думку деяких істориків, поява артилерії покон-чило з лицарством, яке нічого не могло протиставити пу-шечному вогню. А разом з лицарством пішли в минуле середні віки, настав новий час. Але чи так це? Чи можна стверджувати, що середньовічні замки звалилися тільки під ядрами облогових ору-дій, поховавши під своїми уламками феодальний устрій? Можливо, доречніше сказати, що ці стіни прийшли в занепад без помо-щи артилерії, просто тому, що їх нікому було чинити. А їх господарі виявилися банкрутами, які були не в стані з-тримати челядь, оплачувати борги купцям і лихварів. Звичайно, монархи були не проти позбутися від неспокійних баронів та інших знатних осіб, то у раз хапаються за шпаги. Але найлегше б-ло їх усіх відправити куди-небудь в хрестові походи, на завоева-ние далеких земель, а там вже сарацинами треба було подбати, щоб лицарі не повернулися додому.

    Гармати на європейських кораблях з'явилися в XIV ст., спочатку у Генуї і венеціанців, потім у іспанців і т.д. Ще в кінці XIV ст. гармати стріляли кам'яними ядрами, і достатньо було покласти на борт корабля покривало з нахилом, щоб ядра впали в море. А в середині XV ст. артилерія вражала мета важкими металев-ними ядрами за сотню метрів [6].

    До кінця XV ст. європейські кораблі були готові плавати набагато-го далі, ніж раніше. Їх ходові якості і озброєння давали перевагу над майбутніми супротивниками. Була зібрана інформація про умови плавання в екваторіальних водах Атлантики, відкривають-лись перспективи проникнення до країн Південної Азії. І все ж таки далекі мандри таїли чимало небезпек. Індійський океан не був обстежена, про існування Тихого європейці не підозрюючи-ли. Потрібні були сміливість, воля і досвід таких моряків, як Ко-лумб, Васко да Гама і Магеллан, щоб можливості Європи пре-брехати в дійсність.

    Звичайно, географічні відкриття були суперечливими за своїми наслідками, оскільки за ними слідувала колонізація, підпорядкування одних народів іншими. Для відсталих народів гео-графічні відкриття вели, з одного боку, до культурних за-імствованіям, з іншого - до відторгнення власної цівілі-зації. Ці народи і збагачувалися привнесеним ззовні досвідом, і збіднювали (якщо не знищувалися) зважаючи воєн, що супроводжується дали колонізацію. Історія географічних відкриттів, свя-занная з витоками колонізації, допомагає краще зрозуміти історія-ний процес взагалі, допомагає відповісти на питання, чому розвинутий Захід нині, як і 500 років тому, як і раніше опері-жает більшість країн Сходу.

    Список літератури

    [1] Геродот. IV. 42.

    [2] Cathay and the Way Thither. Ed. H. Yule. Hakluyt Society. Vol. II (III). L., 1866. P. 291.

    [3] The Vinland Sagas. The Norse Discovery of America. Transl. M. Magnussen and H. Palisson. Harmandsworth (Mddx.) a.o., 1965. P. 67-69.

    [4] Hommaire de Hell X. Les steppes de la mer Caspienne, le Caucase, la Crimee et la Russie meridionale. Vol. III. Paris-Strasbourg, 1845. P. 74.

    [5] Mendelssohn K. Science and Western Domination. L., 1976. P. 32.

    [6] Les aspects internationaux de la decouverte oceanique aux XVe et XVIe siecles. Paris, 1966. P. 163-164.

    Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.historia.ru

         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !