ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    В'єтнам
         

     

    Географія
    До 1988р. емісія досягла величезних масштабів: за деякими
    оцінками, маса грошей в обігу до кінця 1987 зросла в 400 разів по
    порівняно з 1980р. (у 1976-1980рр. - лише в 3 рази). Емісія в 1987 р.
    в три рази перевищила цей показник за 1986р. і була перекрита
    тільки за три місяці 1988р.
    Розрив цін організованого і неорганізованого ринку і постійний
    його зростання характерні і для періоду 1976-1980рр., але і ціни в держсекторі
    залишалися відносно стабільними, інфляція не перевищувала 25% на рік,
    витрати на датаціі були відносно невеликі (5-10% витрат бюджету
    проти 31% у 1987р.), частка дефіциту бюджету в загальних витратах не перевищувала
    1%. Однак мала місце прихована інфляція з усіма її типовими проявляється
    нями: постійно скудеющім асортиментом товарів і матеріально-техні-
    чеських ресурсів, тиском на селян політикою примусових заку-
    пок, соціальною напруженістю, погіршенням умов діяльності підприєм-
    ку (зношування матеріальних і "проїдання" фінансових фондів).
    На початку 80-х років в процесі економічних реформ періодичні
    одноразові підвищення цін в державному обороті та зарплати заня-
    тим в державному секторі в сукупності з підвищенням цін на товари нормують-
    ного постачання і скорочення їх асортименту проводилися в 1981-1982,
    1985,1987 рр.., Наприкінці 1988 - початку 1989р. У проміжках фіксувався
    рівень базових цін і зарплати, а так як діяли описані вище
    ланцюжка інфляції і наростав розрив цін державного і вільного
    ринку (під час перегляду ціни встановлювалися приблизно на рівні
    ринкових), то все починалося спочатку. Потреба в дотаціях і емісії
    наростала, але по нових цінових пропорцій, а зростаючих абсолютних розмірах,
    що знову призводило до перегляду, зменшувало проміжки між ними. Це
    вело до скачкообразної зростання цін і розвитку інфляційної психології.
    Знецінювалися грошові накопичення, а вигравали власники товарів і
    матеріалів, що стимулювало зростання запасів, уповільнення оборота.Гіпері-
    нфляція багато в чому ініціювалася державної економічної полі-
    тікой.

    ШОК ПО - ВЄТНАМСЬКА
    Після широкого обговорення інфляції на всіх рівнях і притягнення
    ня експертів МВФ був швидко включений механізм відсмоктування "гарячих" грошей
    при істотній лібералізації торговельних зв'язків на внутрішньому і зовнішньому
    ринках.
    З початку 1989р. стала проводитися значно жорсткіша бюджет-
    ва політика у сфері фінансування капітального будівництва, дер-
    ного сектора в целом.Почті в 8 разів, до рівня ринкових, були вище-
    ни ціни на сировину та матеріали, скорочені дотації, більша частина обо-
    ротних коштів підприємств переведена на кредитну основу. Одночасно
    різко підвищені процентні ставки на залучені внески підприємств і
    населення і на кредити, т.е.преодолено те, що протягом 80-х років ме-
    шало залучати тимчасово вільні у народногосподарському обороті середовищ-
    ств. Перебудовувалася банківська сістема.С квітня 1988р вона стала двох-
    рівневої: Державний (центральний) банки комерційні банку і кре-
    дітние установи різних укладів.
    Відволікання знецінених грошей з обігу сприяв імпорт
    золота і дозвіл вільних операцій із золотом і дорогоцінними метал-
    лами всередині страни.По різними оцінками, в країну за короткий час було
    ввезено близько 10-15 т золота з Гонконга.Пополненіе ринку золотом і
    свобода його ринкового обігу паралельно з отвелеченіем коштів через
    банку істотно знизили ціни на золото, сприяли стабілізації Донга.
    Це була сильна міра.
    Підвищився курс Донга до долара: у лютому 1989 г.доллар обмінював-
    ся на ринку на 5,6 тис.донгов, у жовтні 1989р .- на 3,7-4 тис.донгов.
    Одночасно було здійснено комплекс заходів зі скорочення попиту на валюту:
    уставновленіе і підтримка на рівні ринкових поточних курсів Донга до
    основним свобоно конвертованих валют, купівля та продаж валюти за
    цим курсам для підприємств і населення, скорочення сфери прямого дирек-
    тивного планового розподілу валюти.
    Зниження курсу Донга стимулювало экпорт, давши можливість орга-
    ціям, що виходять на ринок, розширити імпорт, в тому числі контрабандним пу-
    тем.Шірокіе масштаби придбала прикордонна торгівля з Китаєм. "Держава все-
    ція відносно дешевих імпортних товарів, в ціну яких не потрібно в но-
    вих умовах надбавки за збитки від експорту, ускладнила реалізацію продук-
    ції внутрішнього проізводства.На тлі зростаючого попиту на донги і дозволів
    ня з середини 1988г.частной інвестиційної діяльності торгівля стала
    зацікавленої в масі прибутку (тобто в тому, щоб продати побільше і по-
    дешевше).
    Нарешті, треба відзначити фактичне скасування монополії держзакупівель рису і
    нормованого постачання рисом в містах, легальне дозвіл часткової
    торговлі.В 1988-1989гг.внедрени нові форми підрядних і орендних ставлення-
    ний, що при гарному врожаї рису в 1989г.оказало благотворний вплив на
    ринок продовольствія.Увелічілось пропозицію і скоротився штучний
    попит на рис, неминучий при нормованому снабженіі.Улучшеніе ситуації на
    ринку продовольства, стабілізація і навіть падіння цін на рис збили і зростання
    цін на продукцію промишленності.Ето ускладнювало реалізацію в пов'язаних з
    сільським господарством промислових отраслях.Неплатежеспособность потредіте-
    лий змусила уряд дозволити препріятіям-постачальника продавати про-
    дукції платоспроможним клієнтам, у тому числі і частним.Многіе з них ак-
    тивно скористалися наданою свободою, почавши шукати вихід з поло-
    женія.Однако значна частина, особливо в державному секторі, виявилася вельми
    пассівной.Наіболее загостреної була ситуація в перші півроку після мас-
    сірованного застосування методів "широкої терапії".

    НОВА нестабільність: ЯК її подолати?
    Коротка історія послешокового розвитку економіки В'єтнаму - це
    оновременно й історія поступового відступу на старі позіціі.Поставів
    державний сектор спочатку в жорсткі умови, тим самим підштовхнули
    його до пошуку нових методів деятельності.Однако пристосуватися до цих ус-
    ловіям змогли лише некоторие.К того ж для цього переходу характерно зна-
    ве згортання радянської помощі.Так, за даними в'єтнамських еконо-
    Місто, в 1990р. в порівнянні з 1989г.предложеніе на ринку бензину і стали
    зменшилася на 15-20%, бавовни-сирцю - 40, добрив - на 50% знизився на
    40% обсяг товарів, ввезених в країну в'єтнамськими робітниками з СРСР та від-
    точноевропейскіх стран.По оцінками, 1991р може виявитися ще більш важки-
    лим.Компенсація подібних втрат, пошук нових партнерів та ринків, нових прин-
    ціпов зв'язків з радянськими підприємствами та районами - справа складна, воно не
    вирішується відразу і вимагає зростання власної експортної бази. Держав-
    дарства пустив у хід охоронні заходи: знизили для держсектора відсотки
    за банківськими кредитами, податок з обороту, збільшили субсидії, взяли на бюджет
    частину боргів підприємств.
    Все більше і в'єтнамських, і закордонних економістів усвідомлюють необхідність-
    тість рішуче підвищити ефективність роботи державного сектору, в тому числі за
    рахунок пріватізаціі.Ето пов'язане з питанням про владу, проте вирішення проблеми
    за критеріями ефективності, мабуть, лише питання часу.
    Зловживання ними центральним банком для покриття дефіциту бюджету (а він
    на всіх етапах розвитку, був дуже великий і в даний час оцінюється
    в 20% від ВВП) доповнюється недостатньою ефективністю банківської систе-
    ми в відкачування тимчасово вільних грошей та зверненні їх до працюючого капі-
    тал.Формірованіе раціональних співвідношень між відсотком на внески, кре-
    діти, банківської прибутком і рентабельністю виробництва та обігу -
    серйозний камінь спотикання для В'єтнаму.
    Встановлення відсотки на вклади вище за рівень інфляції в ході Стабія-
    заційного політики змогло зв'язати "гарячі" гроші, проте в динаміці це
    не вдалося підкріпити реальної прибутком від кредитної деятельності.С кінця
    1989р. спостерігаються періодичні масові банкрутства кредитних коопера-
    тівов, неплатежноспособность банків, оплата збитків з бюджету і відтік де-
    Нег з банків, зниження відсотків на кредит і втрата стимулюючої ролі
    відсотка в сбереженіях.В 1990р. обсяг грошової маси в обігу виріс
    більш ніж на 60%, а вклади населення і підприємств у банках навіть знизу-
    лись, причому в міру розвитку інфляції відтік заощаджень посилювався.
    Слід відзначити і слабку матеріально-технічну базу банківської
    сфери, нерозвиненість мережі банків, недостатню кваліфікацію працівни-
    ков.Бистрое вирішення цих проблем без залучення іноземного капіталу і
    досвіду малоймовірно, проте до недавнього часу в'єтнамське керівництво з
    великим побоюванням ставилася до змішаних або повністю іноземним бан-
    кам, особливо коли це стосувалося внутрішніх фінансових операцій з дон-
    гом.Естественно, що відносно слабкий боїться сильного, проте саме життя
    підштовхує до пошуку компромісів.
    Що стосується КНР, то відповідно до розробленої стратегії модер-
    ціями країни в "три кроки" (1980-1990,1991-2000,2001-2050 р.) припускаючи-
    ється вихід Китаю до середини наступного століття на 3-е місце в світі за "
    комплексної могутності держави "-у слід за США і Японіей.Несомненно, успішна
    поки що в цілому політика реформ і відкритості в КНР дає вагомі надії
    на реалізацію цих планов.Вместе з тим, необхідно брати до уваги і
    серйозний вплив факторів, що обмежують економічне зростання Китаю, та-
    ких, як демографічна і ресурсна ситуація, стан навколишнього сре-
    ди.Напрімер, за існуючими оцінками, якщо в 80 роках площа орної зем-
    Чи на людину становила в КНР 2 му (1,5 му - 1 га), то в 2000 році, за
    прогнозом, вона скоротитися до 1,46, а 2020р. - До 1,27 му.О жорстких ограни-
    ченіях можливостей економічного зростання з використання ресурсів, поні-
    маемо у найширшому сенсі слова, говорить ряд китайських авторів, наголоси-
    киваючи, що "нинішнє і наступні покоління китайців повинні володіти чувс-
    твом кризи існування, почуттям .... історичної відповідальності ".
    Імовірно, що в майбутньому ситуація не виявиться патової, якщо Китаю в
    стислі історичні строки вдасться докорінно відійти від нинішньої
    екстенсивного в цілому моделі зростання, перенести центр ваги розвитку на ре-
    сурсосберегающіе трудоінтенсівние технологіі.Но це завдання в повному-
    Еме ще належить вирішити.
    Як би там не було, і російсько-китайським відносинам, щоб залишатися
    дружніми і добросусідськими, рівноправними та взаємовигідними, і Вистачає-
    ної політики Росії в цілому потрібна надійна матеріальна основа у вигляді ді-
    намічно що розвивається, технічно сучасного народного господарства.

    ЕКОНОМІЧНА РЕФОРМА У В'єтнамі
    Динаміка продуктивних сил будь-якої країни знаходиться в прямій залежність для
    мости від таких факторів, як форма власності на основні засоби
    проізводства.організаціонная структура і механізми управління економі-
    кой.Время від часу між цими факторами виникають протіворечія.В наше
    час головною формою вирішення таких протиріч є економічні
    реформи.Економіческіе реформи стають об'єктивною тенденцією розви-
    ку продуктивних сил у багатьох країнах світу, найважливішим фактором їх
    структурної перебудови.
    Незважаючи на істотні відмінності, що залежать від рівня виробничих
    них сил, національних особливостей виробництва в колишніх країнах соціаліз-
    ма, а також у тих, які формально ще не відкинули зроблений свого часу
    соціалістичний вибір (Китай, В'єтнам, Куба), економічні реформи мають
    цілий ряд схожих рис, сукупність яких об'єктивно свідчить про
    кардинального перегляду ролі різних форм власності в розвитку про-
    ізводства, про відмову від абсолютизації корінного ознаки соціалізму-т-
    кості на засоби виробництва, а також від вважався непорушним
    принципу управління господарством на основі державного директивного
    планування.
    У другий етап (1989) економічна реформа у В'єтнамі вступи-
    ла, коли контури соціально-організаційних форм господарювання в основних
    рисах вже определілісь.В перелік основних господарських укладів входи-
    Чи: соціалістичний устрій (державний і кооперативний сектори), меел-
    котоварний сектор - кустарне виробництво одноосібного селянського
    зяйства, дрібна приватна торговля.Капіталістіческій уклад у двох своїх ос-
    новних різновиди - приватної і державно-капіталістіческой.Нату-
    ральний устрій, що зберігся в деяких віддалених трудноступних районах.
    Курс держави на диверсифікацію економічних відносин на селі
    було підтверджено і рішенням політбюро ЦК КПВ від 5 квітня 1988р., яким
    намічалися шляхи подальшого поглиблення системи сімейного підряду
    (як і раніше - у межах сільськогосподарських кооперативів). Строки зак-
    репленія земельних ділянок за селянами були збільшені з 5 до 20-30
    лет.Удліненіе ж термінів користування землею повинно було стимулювати
    селянство робити інвестиції в землю, щоб підвищити її родючість, послабшають
    шити структуру грунту тощо
    Формально земля повинна залишатися у власності держави 50
    лет.Но відтепер селянин може передавати свою ділянку у спадок або
    здати в аренду.Сельскохозяйственние кооперативи не мали препятс-
    твовать селянину викуповувати в них у своє володіння такі засоби вироб-
    ництва, як сільгоспінвентар, тяглову худобу, будівлі виробничого
    назначенія.Функціі кооперативів зведені до організації обміну сільськог-
    зяйственной продукції на промислові товари.Інимі словами, виробничих
    ва кооперація на селі набула постачальницько-збутової характер.
    Проте в селі посилився фактичний поділ землі, належачи-
    щей кооперативу. За повідомленнями центральній пресі, стала явною експлуа-
    ція найманої робочої сили, раніше вона прикривалася родинними зв'язками, і
    виникла база для соціального-диференціації.
    Вивзав підйом виробничої активності селян, керівництво стра-
    ни, однак, не змогло перебудувати систему зрівняльного розподілу
    землі. У селах, особливо на Півдні, виникли численні земельні спо-
    ри: селяни, апелюючи до закону, почали вимагати землю для роботи на під-
    ряді відповідно до своїх возможностямі.В наприкінці літа 1988р. ситуація
    навколо земельних спорів надзвичайно накалілась.Для зняття напруженості
    31 серпня Політбюро ЦК КПВ ухвалило Директиву "Про рішення низки нагальних
    земельних проблем ". У ній був визнаний помилковим принцип зрівняльного на-
    поділу землею, поспішність і насильницьких методів кооперування на
    Півдні, повільне вирішення земельних спорів, засуджувалися зловживання і про-
    зволь партійних чиновників і управлінців.
    У той же час в найбільш важливому розділі пропоновані заходи
    зводилися до "ретельному вивченню обстановки", "неприпустимість поспішних
    дій "," дружньому і товариського обговорення питань з народом ". В
    ряді випадків допускалося адміністративне вилучення земель.В цілому все-таки
    не було запропоновано конкретно економічного механізму передачі землі в
    руки міцних і працьовитих селян, хоча документ відкривав перспективу
    поступового врегулювання виробничих відносин на селі, означав
    підвищення уваги до індивідуального господарства.
    Між селянством і державою почали складатися принципово
    інші, ніж раніше, взаємини: обидва суб'єкта поступово ставали
    рівноправними торговими партнерами.
    У січні 1989г.бил прийнятий Закон про сільськогосподарський податок (нова
    редакція), який встановив загальний порядок оподаткування всіх типів господарств:
    кооперативів, держгоспів, одноосібників. Додаткове оподаткування пос-
    Ледньов, якщо вони обробляли земельну ділянку площею, що перевищує поло-
    провину гектара, було отменено.Расчет податкових ставок проводився в залежність для
    мости від розміру земельного ділянки і валових зборів зерна, а для садово-
    дів і виробників багаторічних культур - від вартості продукціі.Уплата
    могла проводиться в натуральній (рис) і, частково, у грошовій формі.
    По-суті, зміни в соціально-економічній структурі вьетнамс-
    кою села були логічним продовженням розвитку підряду на кінцеву
    продукцію у попередні роки.
    Вважається, що саме поглиблення ринкових відносин по лінії держав-
    дарства-селянство-суспільство приніс країні великий економічний виграти-
    риш.Действітельно, вже в 1989 р., тобто протягом одного року, проблема
    постачання населення рисом в СРВ була вирішена. При збереженні стабільних
    внутрішніх цін на рис його виробництво перевищило рівень попереднього року
    більш ніж на мільйон тонн. Виходячи з цього, деякі російські спеціа-
    листи прийшли до висновку про надзвичайно високу ефективність реформи в
    сільському господарстві. Автор же схильний до більш помірної її оцінкою: чисто
    економічних важелів для підвищення продуктивності праці у виробництві
    рису було явно недостаточно.Дело в тому, що и 1989г. відбулося розширення
    посівних площ під рисові посадки, з одного боку, а з іншого, - про-
    продовжували перерозподіл трудових ресурсів шляхом організованого пере-
    вода з надлишків в сільські місцевості. У 11986г. виробництво рису на ду-
    шу населення склала 247,3 кг, приблизно стільки ж - в 1988, в
    1989р.-239, 6кг, а за винятком експорту (1,4 млн т) 271,0 кг, що всього на 34
    кг більше, ніж у попередній період.Ето означало збільшення до рисовому
    раціону кожного жителя в середньому на 2,8 кг на місяць, тобто не дуже су-
    громадськості, у всякому випадку не таку, щоб кваліфікувати ситуацію як
    створення в країні необхідних резервів рису.
    Наш вихід підтверджується даними про виробництво цієї зернової куль-
    тури з урахуванням зростання чисельності населення: при абсолютному збільшенні сбо-
    рів рису зростання населення (1989-64, 7,1990 г - 66, 2,1991 г-67, 6млн. чоло-
    століття), природно, знизив споживання рису з 290,4 кг в 1990г.до 287,3 кг в
    1991г.Правда, є дані про те, що в 1992р. виробництво продовольства
    (мабуть, у перерахунку на рис) склало 24 млн.т, що дає 342 кг на душу на-
    селища, притому, що на світовий ринок поставлено 2,4 млн.т. рису. Але ще
    невідомо, суперечать чи ці цифри нашому висновку, оскільки невідомий-
    але, яка частина з 342 кг продовольства представлена рисовим зерном у на-
    турі. Очевидно, що економічна реформа дала односторонній ефект, відкритому
    ла селянину можливість продавати надлишки рису на вільному ринку. Від-
    сюди виникла можливість закупівель його для експортних операцій, перераспре-
    розподілу зерна за регіонами через ринок. Однак реформа не викликала до життя
    інтенсивних факторів проізводства.Можно очікувати, звичайно, що економічна
    реформа в сільському господарстві з часом призведе до потреби застосований-
    ня нової техніки і технології. Але це - в будующем.А до тих пір поки
    НЕ істерпани резерви екстенсивного типу виробництва, розвиток виробництв-
    ва рису та інших продовольчих культур, очевидно, буде відбуватися
    традиційними-екстенсивним шляхом.
    Здійснення економічної реформи супроводжувалося ще рядом інших
    рішень в'єтнамського керівництва, спрямованих на легалізацію частнохо-
    зяйственних укладів, що відкривали можливість державі проводити в цьому
    плані відповідну політіку.В червні 1988р. було прийнято рішення про но-
    вом ставленні держави до виробничим одиницям недержавних
    (несоціалістичні) укладів і нового механізму управління їх діяч-
    ністю. Це була чергова рішуча спроба вписати несоціалістичні
    форми власності і виникають на їх основі ринкові відносини в при-
    вичную схему будівництва соціалізму. У що з'явилися навколо цього рішення
    численних виступах в пресі та науковій літературі, як в самому вь-
    етнаме, так і за кордоном, розгорнулася дискусія, в ході якої обговорювалися-
    лась необхідність економічної багатоукладності на початковій стадії
    будівництва соціалізму при чільному положенні громадської собс-
    твенності, яка практично ототожнювалася з державною. Аргу-
    ментіровалось це тим, що ринкові відносини притаманні аж ніяк не тільки ка-
    піталістіческому суспільству, з зачатки були й за феодалізму, тому соціа-
    лізм також може використовувати їх. У цих ідеях певною мірою
    відчувався наліт впливу політики Китаю переходу до ринкової економіки.
    У відповідності з вищезгаданим рішенням ще раз був визначений еко-
    номічного статус підприємств і організацій, що базуються на різних фор-
    мах власності. Співіснування цих укладів намагалися застосувати з
    марксистськими уявленнями про соціалістичній економіці, що висловив-
    лось в забороні приватним компаніям на спеціалізацію в області імпортно-екс-
    кравець діяльності, хоча і не заборонялося встановлення прямих зв'язків з
    іноземними фірмами для разових операцій, пов'язаних з експортом своєї
    продукції та імпортом необхідного обладнання, машин, матеріалів і сировини
    виробничого призначення.
    На пленумі ЦК КПВ (червень 1988) було внесено зміни у ставленні до
    торгової буржуазії. Їй були дозволені комерційні операції, хоча і під
    державним контролер. При цьому наголошувалося, що краще пере-
    водити накаплівающіееся кошти не в сферу обігу, а в галузі матері-
    ального виробництва.
    З метою підвищення ефективності багатоукладної економіки Пленум реко-
    мендовал органам державної влади не втручатися у виробничу
    діяльність всіх суб'єктів господарювання, у тому числі і держсектора.
    Підтримка несоціалістичні укладів незабаром принесла свої плоди.Уже
    у 1990р. офіційно зареєстрованими опинилися 770 приватних підприємств
    і близько 377 тис. ремісничих, індивідуальних і сімейних підприємств.
    Важливо відзначити, що приватне підприємництво в його різних фор-
    мах стало вкорінюватися не тільки в сфері обігу, а й у електроенергеті-
    ке, машинобудуванні, чорної і кольорової металургії. Крім приватної дрібної і
    дрібної роздрібної торгівлі продовжувала функціонувати кооперативна
    торгівля, хоча чисельність таких торгових точок скоротилася з 30,5 тис. в
    1988р. до 12,8 тис. - у 1990р. Причини були різні: злиття, укрупнення, пе-
    реход в інші господарські уклади і т.д.
    Важливе місце в справі перетворення форм власності зайняла розрядів
    лення та впровадження в практику законів і юридичних норм, що регулюють
    приватне підприємництво. У квітні 1991р. юил прийнятий блок з двох за-
    конів. Один з них - про охорону прав та інтересів приватних власником
    ков, другий - про правила створення різного роду компаній.
    Згідно з першим законом за підприємцями закріплювалося
    право вільного вибору сфери прикладання капіталів, пошуку партнерів, най-
    ма робочої сили, що складаються можливостей використання валютної виручу-
    ки, розпорядження залишком прибутку.
    До обов'язків приватника включені наступні положення: використовувати
    перш за все національну робочу силу, дотримуватися прав найманих працівни-
    ков, виробляти продукцію, що відповідає державним стандартам.
    Закон про компанії упорядкував процес їх формування, направляючи його
    за найбільш раціональним напрямками. Рекомендувалося створювати компанії
    в основному в двох формах, - з обмеженою відповідальністю і на пайових
    засадах.
    Компанії з обмеженою відповідальністю повинні мати певний
    статутний фонд, утворений пайовими внесками її учредітелей.Допускается віз-
    ливість передачі частки одного компаньйона другому.Однако вони не володіють
    правом випуску цінних паперів.
    Акціонерні компанії, навпаки, отримали право випуску своїх акцій, об-
    Лігація та інших видів цінних паперів. За поданням обгрунтованих прог-
    Рамм господарської діяльності, вони можуть отримати кредити в банку.
    У зв'язку зі змінами в соціально-економічній структурі виробнич-
    тва виникла потреба диверсифікації податкової системи.
    У СРВ податки ще не стали фактором, який регулює підйом виробництва
    та вирішення інших економічних проблем. Їх призначення поки органічівается
    функцією перерозподілу коштів для соціальних потреб. У зв'язку з покр-
    ням умов для розвитку підприємницької діяльності поступово
    стали виникати джерела великих накопичень, з'явилася помітна прошарок
    багатих сімей. Податкова система держави відреагувала на це приня-
    тіем в січні 1991р. закону про податок з осіб з високими доходами, під кото-
    римі мається на увазі постійна сукупний дохід (заробітна плата, при-
    бувальщина від побічних промислів, приватної комерційної діяльності і пр), пре-
    вишающій 500 тис. донгів на місяць для громадян країни і 2,4 млн донгів -
    для іноземних громадян. Податками обкладаються також грошові надходження
    від реалізації технологій та проектів, разові доходи - грошові перекази
    і посилки з-за кордону, вартість яких перевищує 1,5 млн.донгов.
    Розміри ставок отпределяются за прогресивною шкалою.
    Змінилося ставлення держави і до держсектора народного господарства.
    Це характерно для більшості постсоціалістичних країн і є за-
    закономірності реакцією суспільства на тривалий багатопільної положення дер-
    жавної власності на основні засоби проізводства.Хотя, за загально-
    му правилу, в таких країнах не ставиться завдання тотальної ліквідації дер-
    ного сектора, тим не менше, існують різні вглядись на його
    масштаби і роль в економіці. Так, у Китаї деякі видатні вчені утверж-
    дають, що державні підприємства надають згубний вплив на еконо-
    Міку, і що настане час, коли в Китаї доведеться приступити до демонтажу
    підприємств державного сектору, "які нині представляють собою головну перешкоду на
    шляхи припинення Китаю в небачений раніше найбільший економічний фено-
    мен ".
    Зрозуміло, крім теоретичних досліджень, існує ще й світова
    практика, а вона показує, що у високорозвинених індустріальних країнах
    Сходу держава залишає за собою галузі, в першу чергу нуждающі-
    еся в модернізації і відрізняються тому низької рентабельності. Це
    перш за все підприємства важкої індустрії, у яких мало зацікавлений
    приватний капітал через низьку норми прибутку, галузі, що сприяють науч-
    но-технічного прогресу і зміцненню позицій країни на світовому ринку.
    Іншими словами, це ті галузі народного господарства, за допомогою яких дер-
    дарства зберігає ключові позиції в економіці. У сучасному світі, таким
    чином, давно вже втратила популярність ідея повного витіснення державної адмін-
    ничих власності з комплексу економічних відносин. Правда, оста-
    ся відкритим питання про раціональну частці держсектора в національному вироби
    ництва в цілому. Як свідчить міжнародний досвід, у різних країнах
    це питання вирішується власним шляхом і залежить від політики правлячих
    кіл та конкретної економічної ситуації. У цей досвід зараз вносять
    свій внесок слаборозвинені країни, у тому числі СРВ, де тривалий час од-
    ною з головних завдань керівництва було активне формування державно-
    ного сектора, як опори влади, що здійснює функції диктатури пролетарі-
    ата.
    У В'єтнамі політика денаціоналізації тільки починає формуватися.
    Вона виходить з того, що в СРВ був скопійований механізм бюрократично-
    го, розподільного управління, який підштовхував державні
    підприємства до марнотратно ведення господарства, гальмував модернізацію
    виробництва. "Незважаючи на всебічні пільги, - пише вєтнамська вчений
    Нгуен Куанг Тхуан, - державний сектор залишався низькоефективними, а
    його збитковість стала серйозною причиною поглиблення бюджетного дефіциту
    і наростаючої інфляції ". Дійсно, ці причини спонукали керівництво
    країни шукати шляхи перетворення державної економіки. Однак на
    першому етапі реалізації економічної реформи заходи в цій галузі
    зводилися до розширення виробничо-господарської самостійності
    підприємств і обмеження втручання вищих адміністративно-уп-
    управлінського органів в їх діяльність. Але всі ці свіжі новації не при-
    несли тоді помітних результатів.
    На другому етапі економічної реформи з ще більшою виразністю
    виявилося, що масштаби держсектора і його значення не відповідають потребам
    країни, хоча до початку 90х років держсектор забезпечував понад 60% всіх внут-
    ренніх надходжень державного бюджету, споживаючи при цьому до 80%
    імпортованої сировини і матеріалів, що визначало високу залежність
    підприємств від зовнішньої політики.
    1989г.стал переломним в області підходу держави до знаходиться в
    його веденні сектору: були істотно урізані бюджетні субсидії, зняті
    пільги за кредитами тощо, що призвело абсолютна більшість підприємств
    на межу банкрутства. У нових умовах господарювання вони особливо яскраво
    проявили нездатність пристосуватися до ситуації і самостійно вести
    справи. Тим більше, що маса підприємств держсектора вимагала, як міні-
    МУМ, реконструкцію та технічного переворуженія, а, по суті, - нового
    будівництва. Про це свідчить зокрема, той факт, що навіть при спалаху
    споживчого попиту в 1989р. продукція держпідприємств не знаходила
    попиту, продовжував зростати процес затоварення. І тим не менш ні одне го-
    сударственное підприємство не збанкрутували і не було зупинено. Впро-
    ніж, для цього не було і відповідних юридичних норм: закону про банк-
    ротстве, правил продажу з аукціону основних фондів і т.п. Там, де вимагалася
    вались нестандартні рішення, керівництво країни з ідеологічних сообра-
    жений вжив заходів до збереження держсектора - за допомогою пільг і доту-
    ції з держбюджету. Криза охоплював все нові галузі та підприємства, а в
    інвестиційному комплексі він знайшов просто руйнівні масштаби.
    Перші місяці після введення нової політики, що скасувала привілеї
    держсектора, більша частина найбільших держпідприємств змушена була при-
    зупинити свою діяльність. Спалахнула масове безробіття. Зросла
    загроза поглиблення соціальної нестабільності. Багато звільнені робітники
    кинулися в єдину доступну для них сферу ділової активності -
    торгове посередництво, фінансові та валютні спекуляції. Після бюджет-
    ної підживлення відбулося деяке пожвавлення державного сектору, що підвищило його
    частку в структурі національного доходу: з 22,5 у 1988р. до 29% у 1991р.; в
    валовому суспільному продукті, відповідно з 30,5 до 37,0; до валового
    продукції промисловості: з 56,5 у 1988р. до 58,6% - в 1991 р.
    Але ці дані, особливо позиції держсектора в ВОП і валової продукції
    промисловості, відображають роль державного сектора тільки як виведений-
    ву за вартістю продукції, і нічого не говорять про стан її реалі-
    ції. В'єтнамський преса рясніє прикладами, коли держсектор працює входити-
    лост, на склад. Низька якість продукції позбавляє товари прівлекательнос-
    ти і попиту як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку. У 1990р. чісленнос-
    ти державних підприємств в економіці СРВ скоротилася на 8,6% у
    порівняно з 1988р., склавши 2762 одиниці замість 3020 у попередньому році.
    Скорочення відбулося в основному за рахунок перетворення частини державних
    підприємств у змішані. У 1992р. почалася приватизація підприємств і
    інших господарських об'єктів, що належать держсектора. Поки ми не рас-
    вважаємо точні дані, що характеризують масштаби даного процесу, за
    винятком того, що в порядку експерименту намічалося приватизувати
    кілька державних підприємств шляхом акціонування, але, можливо
    , що подібні факти покладуть початок третього етапу економічної реформи.
    Приватизації підлягають підприємства і господарства, не витримують ринкової
    конкуренції. В аукціонах мають право брати участь іноземні підприємцям-
    ки. Централізоване плани?? ованіе, у відповідності з новими нормативними
    актами, обмежується тепер макрорівні, для підприємств не предусматрі-
    вають директивні показники, за винятком самих загальних.
    Зміна методів планування торкнулося і державний порядок
    матеріально-технічного постачання підприємств. Практично він припинив
    своє існування. Крім того, уряд відмовився від практики пос-
    тоянного субсидування збиткових об'єктів, за винятком екстраординарний-
    них випадків.
    Важливим заходом щодо впорядкування державних фінансів було введення
    Закону про податок з прібилі.Госсектор за новим законом був прирівняний до ос-
    тальний суб'єктам господарювання, а податкові ставки визначалися тепер
    тільки за галузевою ознакою. Так, в енергетиці, в металургії, горнодоби-
    БЕЗПЕЧУЮТЬ та хімічної промисловості, у виробництві мінеральних мінеральні-
    ний, будівельних матеріалів і на транспорті вони складають 30%, у більш
    рентабельних галузях - легкої та харчової промисловості - до 40%, в тор-
    Гауліт, громадському харчуванні і виробництві послуг - до 50%. Вперше почав
    застосовуватися податок на користування і видобуток природних ресурсів (закон при-
    Нят у квітні 1990р.) Цей податок поширюється на всі національні і
    іноземні підприємства, що використовують природні ресурси.
    Після сплати податків у розпорядженні підприємств залишаються засоб-
    тва, призначені для оновлення та реконструкції основних фондів, у так
    ж для матеріального заохочення робітників і службовців.
    Все вищесказане свідчить про те, що в СРВ формується новий підхід до
    державного сектора, схожий в загальних рисах з сучасної китайської
    практичної установкою на перетворення державного підприємства в са-
    мостоятельного виробника товарів і послуг.
    Прагнучи оздоровити економіку, знизити інфляцію і створити сприятливих
    ные умови для модернізації та структурної перебудови народного господар-
    тва, керівництво В'єтнаму серйозно займається питаннями грошового звертання-
    ня, фінансової системи, банківської справи.
    Розробляючи відповідні заходи, в'єтнамське керівництво
    враховувало досвід інших країн, рекомендації міжнародних фінансово-економічних
    чеських організацій, але все ж таки схиляючись до того, що СРВ необхідний свій шлях
    перетворень. Тим не менш, як і в багатьох інших країнах, первоочеред-
    ної завданням було визнано скорочення грошової маси, максимальне вилучення
    її з обігу. З цією метою було вжито таких заходів.
    По-перше, позбавляючи підприємства держсектора постійних бюджетних субсі-
    Дій, держава позбулося від необхідності заповнювати дефіцит бюджету
    емісією необспеченних грошових знаків. У 1989р. було заборонено дотує-
    вать експортно-імпортну діяльність, перш за все закупівлі сельскохозяйс-
    ничих продукції для продажу на зовнішньому ринку. У кілька разів були по-
    вишени ціни на сировину та матеріали, призначені для подальшої пере-
    бот
         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !