Курсова робота

ПО РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

на тему

"СЕЗ В РОСІЇ"

РЕА ім. Г. В. Плеханова

Анісімов Михайло

2-ий курс факультетаБіДА.

Зміст роботи:

1. Введення.

2. Історичний аспект формування ВЕЗ.

3. Сучасна концепція створення экономич. зон.

4. Зони спільного підприємництва в СНД.

5. Висновок.

ВСТУП

Однією з складових частин перебудови народного

господарства СРСР є радикальна реформа діяль-

ності зовнішньоекономічного комплексу. Крім су-

громадської підвищення його внеску в економічне і

соціальний розвиток країни, реформа одночасно

передбачає формування в Радянському Союзі еко-

номіки відкритого типу, що передбачає не тільки її

тісний взаємозв'язок зі світовою економікою, а й їх з-

стязательность.

Концепція перебудови зовнішньоекономічних зв'язків-

зей виходить з того, що в сучасному взаємозалежний-

мом світі радянська економіка є частиною миро-

виття і не може успішно розвиватися у відриві від по-

останньої. Тому стратегія економічного розвитку

нашої країни повинна розроблятися з орієнтацією

на світовий рівень. Це має на увазі істотне

посилення впливу зовнішньоекономічних зв'язків на тим-

пи, пропорції і характер економічного зростання у країнах-

не, внутрішнє ціноутворення та регіональне роз-

буття;

Зовнішньоекономічні зв'язки, таким чином, мають

стати самостійним джерелом збільшення націо-

нального доходу Радянського Союзу, постійної склад-

ляющие. при виборі шляхів вирішення народнохозяйствен-

них завдань.

У концепції перебудови зовнішньоекономічних зв'язків-

зей СРСР врахована необхідність зміни відносин

між формами власності, що існують ~ на-

шей країні і в державах Заходу. Залишаючись соці-

альних антиподами, вони тим не менш утворюють в точ-

ках дотику своєрідні гібридні форми в

вигляді власності спільних підприємстві в СРСР,

інвестиційних активів радянських організацій як за

кордоном, так і на території країни.

Нові форми зовнішньоекономічних зв'язків (сумісного

стное підприємництво на території СРСР, сво-

вільних економічні зони, закордонне інвестірова-

ня і т. д.) покликані способствовйть посилення викорис-

тання в нашій економіці прогресивної зарубіжної

технології та управлінського досвіду, розвитку експорт-

ного сектора країни і розширення фінансової бази

модернізації народного господарства.

У свою чергу, радянські капіталовкладення за ру-

бежом і у вільних економічних зонах на терито-

рії СРСР дозволяють створити там інфраструктуру, не-

хідно для збільшення радянського експорту (преж-

де всього машинотехнічної), а також власну

виробничу базу для стабільного постачання на-

шей країни різними товарами.

Суттєвим є і те, що нові форми внешнеекономі-

чеських зв'язків передбачають ще й рішення такої за-

дачі, як вивести Радянський Союз на статус вже не

тільки міжнародного торговця, а й міжнародно-

го інвестора.

Принципово вам "але, що курс на створення в СРСР

відкритої економіки проводиться не тільки через цент-

ралізованние планово-стратегічні рішення. Він опи-

Раєт на безпосередній вихід на колишній ринок

всіх зацікавлених радянських підприємств, об'єднаних-

нений і виробничих кооперативів, перетворення

зовнішньоекономічних операцій в органічну склад-

ву частину їх господарської діяльності,

Тривалий час у нас побутувало уявлення, що навчаючи-

стіе іноземного капіталу в процесі суспільного

виробництва суперечить самій природі планового

господарства. Однак наприкінці 80-х років в нашій країні

був прийнятий ряд нормативних актів, що санкціонує

створення спільних підприємств за участю капітана-

стіческіх фірм і компаній.

Це сприяло тому, що в Радянському Союзі

процес їх. формування придбав лавиноподібний ха-

рактер: якщо до середині 1987 р. налічувалося лише

сім спільних підприємств, то до 'початку 1988 р. -

близько 30. До кінця ж 1989 р. їх було вже більше 1000. Б

1990 р., за даними Міністерства фінансів СРСР,

щомісяця реєструється 80 - 100 спільних перед-

приємств.

Такий кількісне зростання. спільних підприємств

в СРСР не міг не призвести до певних якісно-

вим зрушенням, а саме до об'єднання спільних перед-

приємств у спеціальних економічних зонах, подібно

тому як це відбувалося в ряді країн світу.

Слід, однак, відзначити, що в нашій країні мн-

ровой досвід створення вільних економічних зон, або,

як прийнято називати їх в радянській економічній лі-

літературі, зон спільного підприємництва,, примі-

ним лише частково. Якщо у закордонній практиці по-

добние зони зазвичай є невеликими територій-

альних анклавами, майже не пов'язаними з націо-

вим ринком, то в СРСР вони мисляться як органічна

частиною радянської економіки, як засіб вирішення не

стільки зовнішньоекономічних, скільки общехозяйствен-

них завдань.

Ось чому, на думку автора, так актуальне в на-

варте час аналіз практики (у тому числі працю-

ностей і проблем) створення та функціонування сво-

вільних економічних зон не тільки в нашій країні.

але і за кордоном,

ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ ФОРМУВАННЯ

ВІЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ЗОН

Стрімке збільшення числа вільних еконо-

вів економічні зон - одне з найбільш характерних явле-

ний, що одержали інтенсивний розвиток у світовій еко-

номіки за минулий чверть століття.

Усі вільні економічні зони (безмитні

митні території, промислово-торговельні і тих-

нико-впроваджувальні зони і т. п.) об'єднує безмитно-

ний або пільговий режим ввезення та вивезення товарів, визна-

поділена відособленість в господарському, торговельному, ва-

лютні-фінансовому відношеннях від решти терито-

рії приймаючої країни, активна взаємодія з

іноземним капіталом, а також тісний зв'язок з миро-

вим ринком.

У конвенції Кіото (травень 1973 р.) було приведено та-

дещо визначення поняття "вільна економічна зо-

на - це частина території однієї держави, на ко-

горою завезені товари звичайно розглядаються як

товари, що знаходяться за межами митної терри-

торії по відношенню до права імпорту і відповідних

щнм податках і не піддаються звичайному митниць-

ному кентролю.

Найбільше поширення вільні економіч-

ські зони одержали в країнах, що розвиваються. Якщо до

1981 р. у вказаних державах було створено 96 та-

ких геть, то до початку 1990 р. - вже близько 300. Ще не-

скільки десятків вільних економічних зон зна-

диться в стадії формування.

Загальна зайнятість у вільних економічних зонах,

створених в країнах, що розвиваються, досягає 2 млн.

чоловік; Очікується, що до середини 90-х років цей по-

казатель перевищить 3 млн.

Виручка від експорту з вільних економічних

зон в даний час складає 13 - 15 млрд. дол,

а до 1995 р., за оцінками експертів Центру ООН з транс-

національним корпораціям, вона може досягти 25

млрд дол

Вільні економічні зони існують майже у

усіх промислово розвинених країнах. Причому в Сполучених-

наних Штатах Америки їх чисельність сама біль-

Шая - близько 200. Крім найстаршої і найбільшої сво-

бодні економічної зони в Нью-Йорку, ОНН органи-

зовано в Бостоні, Чикаго, Клівленді, Сан-Франциско,

Сіетлі і в інших містах.

Загальний обсяг щорічно надходять в американ-

ські вільні економічні зони товарів збільшив-

ся з 100 млн. дол в 70-і роки до 2. млрд. до кінця

80-х років. Вартість щорічно відвантажуються товарів,

частина яких піддавалася переробці, оцінювалася

до початку 1990 р. в 4 млрд. дол

Спочатку вільною економічною зоною вва-

талась особлива територія великого морського порту, ж-

лезнодорожного вузла, аеропорту або примикає до

ним району), виділена з митної території

країни для вільного и безмитного ввезення та вивезення

іноземних товарів.

Такі зони збереглися і до теперішнього часу.

У них товари зберігаються. на складах необмежений або

обмежений термін, пакування, пересортіровива-

ются і переробляються, а потім поставляються на

. внутрішній ринок даної країни з сплатою мита

або вивозяться безмитно за кордон.

Використання подібних економічних зон позво-

ляєт постачальникам відкласти реалізацію товарів до по-

височини на них попиту і відповідно цін, демонстр-

центрувати продукцію потенційним оптовим покупці-

телям, допрацьовувати її з метою сплати надалі

меншою мита.

історично таким зонам передувало створення

<вільних портів ", іншими словами, територій без-

митом складування товарів на період пошуку

покупців. Спочатку <вільні порти> созда-

вались для розвитку місцевого ринку, а потім і для з-

дії розширенню міжнародної торгівлі. Напом-

ним, статус <вільних портів> мали Генуя (з 1595 р.).

Венеція (з 1661 р.), Марсель (з 1669 р.), а в Росії -

Одеса (з 1817 р,), Владивосток (з 1862 р.) і Батумі

(з 1878 р.).

У міру монополізації ринку і посилення протек-

ціоністской політики держав <вільні порти>

стали скасовується, а на їх територіях і. в інших

торговельних центрах почали створюватися вільні еконо-

вів економічні зони, де все більшого значення набувала

переробка товару.

Засновниками такого типу вільних економічних

зон були англійці П. Халл і С. Хоув, а також амери-

канец С. Бутлер, які прийшли до висновку, що державні

дарственное втручання при різного роду крі-

зісних ситуаціях не в змозі запобігти еконо-

мічного занепад великих промислових центрів. За

їхню думку, не рятували положення і традиційні ме-

ри економічного і політичного впливу на хо-

зяйственную діяльність цих територій.

Підприємцям, які бажають займатися бізнесом

в районах, що знаходяться у важкому економічному по-

ложении, надавався ряд пільг по налогообложе-

нію, менш жорстко регламентувалася і їх діяч-

ність. Крім того, бізнесмени могли здійснювати тут

деякі операції, які зазвичай не дозволяються

нормативами місцевого законодавства (наприклад, в

галузі банківських і страхових операцій).

У межах таких зон, скажімо, банки могли свобод-

але моделювати з будь-якими валютами і підтримувати

ділові відносини з клієнтами, що проживають поза зо-

ни. Отже, тут не треба було встановлювати

контроль за валютним обміном, рухом капіталів

і т; д.

Протягом тривалого часу вільним економі-

ного зонам була властива переважно комерційних

чна діяльність. У економічних зонах товари

складувалися і піддавалися лише тих операціях,

які були спрямовані на забезпечення доброкачест-

венного збереження або ж на покращення загального вигляду

або зовнішнього оформлення, що дозволяло підвищити їх

якість.

І лише на початку 60-х років була дозволена обра-

лення: товарів у вільних економічних зонах. Звичайні-

але при цьому здійснювалися операції, так чи інакше

збільшують додаткову вартість товару.

Отже, з збирають центрів і пунктів

розподілу вільні економічні зони все частіше

стають місцем обробки і трансформації товарів.

При цьому діють пільгові умови їх експорту з

згаданих зон.

Відзначимо, що підвищення додаткової вартості то-

вара за відсутності митних і інших мит ста-

новітся відмітною рисою економічних зон, кото-

рие були створені в Сполучених Штатах Америки.

Ще один етап розвитку вільних економічних

зон почався в 80-і роки завдяки низці заходів, спрямованих

лених на. подолання застою в окремих галузях

промисловості, банківської і страхової справи. Ха-

рактерной рисою цього етапу можна вважати посилення

економічного розвитку окремих регіонів, знаходячи-

трудящих у кризовому стані. Так, шляхом створення не-

великих економічних зон були виведені з кризи

ряд департаментів Франції і близько 25 районів Вели-

кобрітаніі.

Іншими важливими тенденціями зазначеного етапу

розвитку вільних економічних зон є пільг-

ные умови діяльності підприємств, розтадені

в цих зонах, з оподаткування, і дебюрократизація

їх управління.

У практиці економічних зон в даний час

застосовується широка гама пільг і стимулів для іноземних опера-

дивних вкладників капіталу. Як правило, вони зави-

сят від специфічних умов кожної економічної зо-

ни. Звичайно, окрім скасування митних зборів, перед-

сматріваются такі пільги:

скасування будь-якого оподаткування у рахунок права

на експорт, звільнення від інших податків, перш

всього на нерухоме майно, а також місцевих (об-

ластних) податків, що є в ряді країн;

скасування податків на прибуток іноземного персоналу,

що працює у вільній економічній зоні; -

повна або часткова відміна податків на прибуток

зональних підприємств на певний термін і в за-

лежно від ряду умов.

Наприклад, у Південній Кореї підприємства, створені

у вільній економічній зоні, в перші п'ять років пів-

ністю звільняються від податків, а в наступні три

року податки їм знижуються на 50%.

У Шрі-Ланці повне скасування оподатковувань довгих-

ся від двох до десяти років залежно від специфіки

функціонування підприємств економічної зони,

при цьому враховується кількість зайнятих на підприємстві,

приплив конвертованої валюти, що застосовується техноло-

гія і т. д.

Створення вільних економічних зон у різних

країнах в даний час припускає досягнення

таких цілей:

забезпечення більш повної зайнятості робочої сили

як безпосередньо в економічній зоні, так і за її

межами;

залучення інвестицій, особливо у вільно кон-

вертіруемой валюті;

організація у економічних зонах таких вироб-

ництва, продукція яких йшла б на експорт, не обмежить-

додаючи при цьому вже існуючі місцеві підприємства,

що діють на внутрішньому ринку.

Крім того, багато країн, що створюють вільні

економічні зони, вважають, що вони будуть способстуют-

вова розвитку відсталих в економічному відношенні

районів, модернізації технологій, отримання нових

ноу-хау, навчання власних фахівців і робочих

нових методів праці, а також використання власної

них сировинних ресурсів для виробництва експортної

продукції.

Класичним прикладом цього може служити <воль-

ва гавань> Манаус в бразильській Амазонії, де іно-

дивні підприємства, що працюють на експорт, орга-

ни включати у виробництво оптових виробів по край-

ній мірі частину сировинних ресурсів, що є в дан-

ної місцевості.

До речі, з цією спочатку експортної промисло-

ленній зоною відбулася цікава трансформація:

поступово вона перетворилася ~ в чисто імпортну зону.

Тепер вся продукція, що надходить в <вільну га-

вань>, поглинається бразильським ринком.

Є й інші приклади, але дещо менш ра-

дікального переходу з обробки експортних товарів

на імпортні, Такі тенденції характерні для свобод-

них економічних зон у Китаї, Мексиці, Барбадосі і

для ряду інших країн.

Однак у зазначеній трансформації простежуються

і негативні моменти. Головний з них той, що іно-

дивні компанії, що діють у вільних зонах

деяких держав, прагнуть використовувати їх для

збуту неякісних товарів, які не мають спро-

са на ринках інших країн.

Таким чином, створення вільної економічної

зони в будь-якій країні передбачає перш за все

прискорений розвиток тієї чи іншої території. Хіба-

нення таких зон дозволяє урядам приймають

країн пом'якшувати кризові ситуації в національній еко-

номіки і долати труднощі в державних ка-

піталовложеніях в регіоні.

Важливим моментом з точки зору створення свобод-

них економічних зон є роль різних держав-

жавних і муніципальних органів управління. В

більшості країн, як розвинених, так і развівавщіх-

ся, економічні зони засновуються рішенням цент-

ральних урядових органів, міністерствами

планування або фінансів. Ці органи мають необ-

ходимо досвід у сфері управління великими проектами,

а також досить компетентні в області внешнеекономі-

чеських свяеей. Проте є досить багато примі-

рів, коли економічні зони створюються і управляють-

ся місцевими муніципальною владою.

Серед <класичних> вільних економічних зон,

найбільш поширених в даний час, можна

відзначити наступні. "

безмитні зони, розташовані на основних пе-

рекрестках міжнародних транспортних систем;

зкспортние промислові зони, орієнтовані

головним чином на зовнішню торгівлю;

парки технологічного розвитку, які створюють-

ся на основі існуючого в країні, що приймає на-

учно-техііческого потенціалу, але за участю іноземних-

ного капіталу і з використанням. прогресивного про-

устаткування, ноу-хау, а також зарубіжного управленче-

ського, комерційного або маркетингового досвіду;

зони _ страхових і банківських послуг, сприяючи-

щие зміцненню цієї виключно важливої сфери еко-

номіки;

імпортно-промислові зони та зони по заміщенню

імпорту, які покликані забезпечити приймаючу

країну сучасними товарами, а місцеві. підприєм-

буття - передовою технологією.

На практиці в "чистому вигляді> перераховані еконо-

вів економічні зони зустрічаються рідко. Звичайно для кожної

з них властиве поєднання характерних тенденцій ука-

занних вільних економічних зон. Наприклад, мало-

імовірно, щоб парки технологічного розвитку не

надавали таких ключових послуг, як банківські опе-

рації, страхування або торгівля.

Переважна більшість підприємств у суті-

чих нині вільних економічних зонах - це перед-

прийняття легкої промисловості, які потребують відно-

сітельно скромних капіталовкладеннях. Вони вироб-

дят текстиль та одяг, побутову електроніку, спортивних,

ний інвентар, вироби з пластмаси, меблі, продо-

вольствіе, напої.

Однак засновники деяких вільних зон пішли

по іншому шляху і стали сприяти розвитку перед-

приємств важкої промисловості. Наприклад, в

експортно-промисловій зоні Тринідаду і Тобаго дере-

володіє переробка нафти і нафтохімічна про-

мислення. У Грне підприємства вільної економі-

чеський зони займаються переробкою що добувають там

бокситів в глинозем і алюміній. У економічних зо-

нах Об'єднаних Арабських Еміратів діє це-

лий ряд хімічних, нафтохімічних і автомобіль-

них компаній.

Створення підприємств важкої промисловості в

вільних зонах зазначених країн, звичайно, пов'язано з

їх природними ресурсами, В Ганв - це боксити, в

Тринідаді і Тобаго - нафта, в Об'єднаних Араб-

ських Еміратах - нафта і природний газ.

І все ж-слід зазначити, що політика прави-

нізацією зазначених трьох країн була спрямована не настільки-

ко на розвиток важкої промисловості в своїх еконо-

вів економічні зонах, скільки на створення експортних про-

промислово зон на основі вже існуючих підприєм-

тий важкої промисловості. Це насамперед. усього відно-

сітся до перших двох країн.

Що стосується Об'єднаних Арабських Еміратів, то

тут сталася закономірна еволюція: поява

підприємств, пов'язаних з видобутком і переробкою неф-

ти і газу супроводжувалося створенням підприємств важки-

лій промисловості в несуміжних галузях, в приватно-

сті в машинобудуванні.

Одна з характерних рис промислового роз-

буття. більшості вільних економічних зон заклю-

чає в тому, що знаходяться там компанії, як пра-

вило, прагнуть до мінімального використання місць-

них ресурсів.

Слабкі зворотні зв'язки цих компаній з підприєм-

тіямі приймаючої країни пояснюються закритим ха-

рактер економічних зон, профілем діючих

там підприємств і щодо нерозвиненим потенції-

лом національних постачальників. І в цьому сенсі прак-

тика зазначених вище держав є ви-

ням.

У той же час багато іноземних компаній, дей-

ціалу в країнах, що розвиваються, то залюбки вико-

користуються місцеві сировинні ресурси і напівфабрикати,

вироблені на їх основі (сталь, алюміній, основ-

ные хімікати, гуму, деревину і т. п.). Деякі з

них створили велику переробну промисло-

ність на основі місцевої сировини - добре розвинені і

організовані підприємства, які Діють в при-

приймаються країнах протягом багатьох десятиліть, тобто

до створення перших вільних економічних зон.

Ось чому такі компанії не відчувають потреб-

іості у використанні можливостей нещодавно створений-

них економічних зон. Крім того, позначається і ще

один фактор: переробні підприємства, викорис-

зующіе місцеву сировину, як правило, знаходяться недале-

до від його джерел (чи то шахта, нафтова сква-

жіна або гідроелектростанція), у той час як експорт-

но-промислові зони звичайно формуються поблизу

великих населених пунктів або промислових цент-

рів.

Крім того, економічні зони створюються устано-

уря для швидкого вирішення проблем промислово-

го розвитку будь-якої території. Звідси примітив-

ные виробничі приміщення, схожі на часЛ-

ки, і незначні витрати на обладнання іност-

ранних інвесторів.

Компанії, що займаються переробкою сировинних

ресурсів, як правило, є відносно великі-

ми і діють на основі довгострокових договорів, плас-

ніруя свою діяльність на багато років вперед. Цим

вони відрізняються від звичайного заводу зі складання електрон-

них виробів або спеціалізованої компанії з по-

Шиву одягу у вільній економічній зоні.

Зазвичай вважається, що вільні економічні зо-

ни сприяють прямим іноземним інвестиціям від-

носітельно великих і мають хорошу репутацію

компаній. Однак, як свідчить світовий досвід,

потужні транснаціональні корпорації не дуже нуж-

даються в привілеї та можливості вільних зон.

Вони можуть успішно функціонувати в звичайних ус-

ловіях практично будь-якої країни. І якщо умови ка-

кого-небудь держави дуже несприятливі, то при-

майна, пропоновані вільними економічними

зонами, навряд чи змусять ці корпорації змінити їх

стратегію міжнародного розвитку.

Це одна з основних причин того, що в блешні-

стве країн інвесторами у вільних зонах являютея

не великі, добре відомі транснаціонадьние кор-

пораціі, а невеликі фірми, які часто виходять на

ринок іноземних інвестицій в перший раз.

Досвід таких країн, як Мексика, Ямайка або Маври-

кий, навмисно що залучають у свої економічні

зони дрібних іноземних інвесторів, підтверджує, що

середні або дрібні фірми промислово розвинених го-

сударство або країн, які недавно стали на шлях індуст-

тивнотериторіального розвитку, з користю для справи доповнюють діяль-

ність великих компаній.

Дрібні фірми більш гнучко реагують на бистроме-

няющуюся обстановку і в змозі задовольнити на-

сутнього потреби внутрішнього ринку цих країн. Вчи-

тивая прагнення багатьох держав як можна Би-сь-

реї прівлень іноземних інвесторів, такі компанії

виявилися короткостроковій кращою альтернативою, ніж

великі транснаціональні корпорації, які дей-

обхідних документів набагато повільніше.

Створення та функціонування; вільних екюмоііче-

ських зон часто відхиляються від первинних проектів-

тов. Наприклад, коли на початку 60 років на Маврикій

було передбачено створення першого експортно-промисло-

ленній зони, то передбачалося, що питома вага про-

дукції підприємств електронної. промисловості бу-

дет дорівнює 30 підприємстві текстильної промислово-

сті - 25, металообробних підприємств - 15,

підприємств з обробки сировини - 10 ~ 4.

Проте вже до середини 8 (Н років на текстильні

підприємства і підприємства та пошиття одягу прихо-

доілось 87 зайнятого в економічній зоні населення,

на підприємства з виробництва меблів та виробів з

дерева - .2,5 і на підприємства, що випускають ювелір-

ные вироби, - 2%.

Підприємства електронної промисловості, які

активно розвивалися в перші роки, потім майже зник-

чи (за винятком тих, які випускали годинник).

Така еволюція, притаманна в тій чи іншій мірі

практично всім вільним економічним зонам, під

чому залежить від характеру діяльності підприємцями-

мателей-піонерів. Якщо перші інвестори були перед-

подані електронними компаніями, то і наступні

будуть належати до тієї ж галузі, сприяючи тим

самим, як правило, створенню в економічній зоні

електронної монокультури>.

Така ж тенденція характерна і для інших отрас-

лий промисловості. У експортно-промисловій зоні

Шрі Ланки, наприклад, на частку виробництва текстилю

і одягу припадає близько 90% зайнятих, у Доміні-

Канській Республіці - понад 60, у Єгипті - 54.

Причина такого положення пояснюється динамікою,

властивою розвитку. самих економічних зон, отсутст-

Вієм контролю з боку державних органів з

відношенню до іноземних інвестицій також сла-

бим взаємодій зональних підприємств, націо-

ціональних та іноземних кампаній.

У процесі розвитку деякі вільні економі-

орієн зони стали спеціалізуватися виключно

на банківських і страхових. операціях. Вони отримали

назва 6анковскіх. франкових зон.

В Люксембурзі, наприклад, активно діють круп-

ные західнонімецькі банки, які завдяки име-

ющімся в цій країні пільгах <обходять> государотвен-

вий закон щодо створення обов'язкових грошових резер-

вів.

Найбільш відомі банківські франкові зони б-

Чи створені и Гонконгу, Сінгапурі; Бахрейні і Манілі,

а також на численних островах в Карибському мо-

ре (на Багамах, Бермудах і т. д.).

Сукупний обсяг кредитних операцій іноземних

банків, зосереджених в країнах Карибського моря, по

наймінімальнішими оцінками в 80-ті роки становив бо-

леї 200 млрд. Далла., що равнялоеь 13% загальної, суми

міжнародних кредитних активів в капіталістичному

світі.

Такі фінансові центри, розташовані в роз-

БЕЗПЕЧУЮТЬ країнах, часто ще називають "офшор-цент-

рами>, а <офшор-операцією> - ту чи іншу операцію

між іноземним (по відношенню до місця її вдосконалення-

ності) кредитором і позичальником.

Член ради керуючих Федеральної резервної

системи США Г. Уоллік визначає <офшор-центр>

як географічну точку, де кредитні кошти за-

імствуются у нерезидентів і надаються іншим

нерезидентам через посередництво банків або інших фі-

нансових інститутів. Переважання саме таких опе-

рацій характерно для банківських франкових зон Ка-

рібского регіону.

Слід зазначити, що такі центри розташовані не

тільки в країнах, що розвиваються, але й у промислово

розвинених держави