ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    ВЕЗ в Україні
         

     

    Географія

    Курсова робота

    ПО РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

    на тему

    "СЕЗ В РОСІЇ"

    РЕА ім. Г. В. Плеханова

    Анісімов Михайло

    2-ий курс факультетаБіДА.

    Зміст роботи:

    1. Введення.

    2. Історичний аспект формування ВЕЗ.

    3. Сучасна концепція створення экономич. зон.

    4. Зони спільного підприємництва в СНД.

    5. Висновок.

    ВСТУП

    Однією з складових частин перебудови народного

    господарства СРСР є радикальна реформа діяль-

    ності зовнішньоекономічного комплексу. Крім су-

    громадської підвищення його внеску в економічне і

    соціальний розвиток країни, реформа одночасно

    передбачає формування в Радянському Союзі еко-

    номіки відкритого типу, що передбачає не тільки її

    тісний взаємозв'язок зі світовою економікою, а й їх з-

    стязательность.

    Концепція перебудови зовнішньоекономічних зв'язків-

    зей виходить з того, що в сучасному взаємозалежний-

    мом світі радянська економіка є частиною миро-

    виття і не може успішно розвиватися у відриві від по-

    останньої. Тому стратегія економічного розвитку

    нашої країни повинна розроблятися з орієнтацією

    на світовий рівень. Це має на увазі істотне

    посилення впливу зовнішньоекономічних зв'язків на тим-

    пи, пропорції і характер економічного зростання у країнах-

    не, внутрішнє ціноутворення та регіональне роз-

    буття;

    Зовнішньоекономічні зв'язки, таким чином, мають

    стати самостійним джерелом збільшення націо-

    нального доходу Радянського Союзу, постійної склад-

    ляющие. при виборі шляхів вирішення народнохозяйствен-

    них завдань.

    У концепції перебудови зовнішньоекономічних зв'язків-

    зей СРСР врахована необхідність зміни відносин

    між формами власності, що існують ~ на-

    шей країні і в державах Заходу. Залишаючись соці-

    альних антиподами, вони тим не менш утворюють в точ-

    ках дотику своєрідні гібридні форми в

    вигляді власності спільних підприємстві в СРСР,

    інвестиційних активів радянських організацій як за

    кордоном, так і на території країни.

    Нові форми зовнішньоекономічних зв'язків (сумісного

    стное підприємництво на території СРСР, сво-

    вільних економічні зони, закордонне інвестірова-

    ня і т. д.) покликані способствовйть посилення викорис-

    тання в нашій економіці прогресивної зарубіжної

    технології та управлінського досвіду, розвитку експорт-

    ного сектора країни і розширення фінансової бази

    модернізації народного господарства.

    У свою чергу, радянські капіталовкладення за ру-

    бежом і у вільних економічних зонах на терито-

    рії СРСР дозволяють створити там інфраструктуру, не-

    хідно для збільшення радянського експорту (преж-

    де всього машинотехнічної), а також власну

    виробничу базу для стабільного постачання на-

    шей країни різними товарами.

    Суттєвим є і те, що нові форми внешнеекономі-

    чеських зв'язків передбачають ще й рішення такої за-

    дачі, як вивести Радянський Союз на статус вже не

    тільки міжнародного торговця, а й міжнародно-

    го інвестора.

    Принципово вам "але, що курс на створення в СРСР

    відкритої економіки проводиться не тільки через цент-

    ралізованние планово-стратегічні рішення. Він опи-

    Раєт на безпосередній вихід на колишній ринок

    всіх зацікавлених радянських підприємств, об'єднаних-

    нений і виробничих кооперативів, перетворення

    зовнішньоекономічних операцій в органічну склад-

    ву частину їх господарської діяльності,

    Тривалий час у нас побутувало уявлення, що навчаючи-

    стіе іноземного капіталу в процесі суспільного

    виробництва суперечить самій природі планового

    господарства. Однак наприкінці 80-х років в нашій країні

    був прийнятий ряд нормативних актів, що санкціонує

    створення спільних підприємств за участю капітана-

    стіческіх фірм і компаній.

    Це сприяло тому, що в Радянському Союзі

    процес їх. формування придбав лавиноподібний ха-

    рактер: якщо до середині 1987 р. налічувалося лише

    сім спільних підприємств, то до 'початку 1988 р. -

    близько 30. До кінця ж 1989 р. їх було вже більше 1000. Б

    1990 р., за даними Міністерства фінансів СРСР,

    щомісяця реєструється 80 - 100 спільних перед-

    приємств.

    Такий кількісне зростання. спільних підприємств

    в СРСР не міг не призвести до певних якісно-

    вим зрушенням, а саме до об'єднання спільних перед-

    приємств у спеціальних економічних зонах, подібно

    тому як це відбувалося в ряді країн світу.

    Слід, однак, відзначити, що в нашій країні мн-

    ровой досвід створення вільних економічних зон, або,

    як прийнято називати їх в радянській економічній лі-

    літературі, зон спільного підприємництва,, примі-

    ним лише частково. Якщо у закордонній практиці по-

    добние зони зазвичай є невеликими територій-

    альних анклавами, майже не пов'язаними з націо-

    вим ринком, то в СРСР вони мисляться як органічна

    частиною радянської економіки, як засіб вирішення не

    стільки зовнішньоекономічних, скільки общехозяйствен-

    них завдань.

    Ось чому, на думку автора, так актуальне в на-

    варте час аналіз практики (у тому числі працю-

    ностей і проблем) створення та функціонування сво-

    вільних економічних зон не тільки в нашій країні.

    але і за кордоном,

    ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ ФОРМУВАННЯ

    ВІЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ЗОН

    Стрімке збільшення числа вільних еконо-

    вів економічні зон - одне з найбільш характерних явле-

    ний, що одержали інтенсивний розвиток у світовій еко-

    номіки за минулий чверть століття.

    Усі вільні економічні зони (безмитні

    митні території, промислово-торговельні і тих-

    нико-впроваджувальні зони і т. п.) об'єднує безмитно-

    ний або пільговий режим ввезення та вивезення товарів, визна-

    поділена відособленість в господарському, торговельному, ва-

    лютні-фінансовому відношеннях від решти терито-

    рії приймаючої країни, активна взаємодія з

    іноземним капіталом, а також тісний зв'язок з миро-

    вим ринком.

    У конвенції Кіото (травень 1973 р.) було приведено та-

    дещо визначення поняття "вільна економічна зо-

    на - це частина території однієї держави, на ко-

    горою завезені товари звичайно розглядаються як

    товари, що знаходяться за межами митної терри-

    торії по відношенню до права імпорту і відповідних

    щнм податках і не піддаються звичайному митниць-

    ному кентролю.

    Найбільше поширення вільні економіч-

    ські зони одержали в країнах, що розвиваються. Якщо до

    1981 р. у вказаних державах було створено 96 та-

    ких геть, то до початку 1990 р. - вже близько 300. Ще не-

    скільки десятків вільних економічних зон зна-

    диться в стадії формування.

    Загальна зайнятість у вільних економічних зонах,

    створених в країнах, що розвиваються, досягає 2 млн.

    чоловік; Очікується, що до середини 90-х років цей по-

    казатель перевищить 3 млн.

    Виручка від експорту з вільних економічних

    зон в даний час складає 13 - 15 млрд. дол,

    а до 1995 р., за оцінками експертів Центру ООН з транс-

    національним корпораціям, вона може досягти 25

    млрд дол

    Вільні економічні зони існують майже у

    усіх промислово розвинених країнах. Причому в Сполучених-

    наних Штатах Америки їх чисельність сама біль-

    Шая - близько 200. Крім найстаршої і найбільшої сво-

    бодні економічної зони в Нью-Йорку, ОНН органи-

    зовано в Бостоні, Чикаго, Клівленді, Сан-Франциско,

    Сіетлі і в інших містах.

    Загальний обсяг щорічно надходять в американ-

    ські вільні економічні зони товарів збільшив-

    ся з 100 млн. дол в 70-і роки до 2. млрд. до кінця

    80-х років. Вартість щорічно відвантажуються товарів,

    частина яких піддавалася переробці, оцінювалася

    до початку 1990 р. в 4 млрд. дол

    Спочатку вільною економічною зоною вва-

    талась особлива територія великого морського порту, ж-

    лезнодорожного вузла, аеропорту або примикає до

    ним району), виділена з митної території

    країни для вільного и безмитного ввезення та вивезення

    іноземних товарів.

    Такі зони збереглися і до теперішнього часу.

    У них товари зберігаються. на складах необмежений або

    обмежений термін, пакування, пересортіровива-

    ются і переробляються, а потім поставляються на

    . внутрішній ринок даної країни з сплатою мита

    або вивозяться безмитно за кордон.

    Використання подібних економічних зон позво-

    ляєт постачальникам відкласти реалізацію товарів до по-

    височини на них попиту і відповідно цін, демонстр-

    центрувати продукцію потенційним оптовим покупці-

    телям, допрацьовувати її з метою сплати надалі

    меншою мита.

    історично таким зонам передувало створення

    <вільних портів ", іншими словами, територій без-

    митом складування товарів на період пошуку

    покупців. Спочатку <вільні порти> созда-

    вались для розвитку місцевого ринку, а потім і для з-

    дії розширенню міжнародної торгівлі. Напом-

    ним, статус <вільних портів> мали Генуя (з 1595 р.).

    Венеція (з 1661 р.), Марсель (з 1669 р.), а в Росії -

    Одеса (з 1817 р,), Владивосток (з 1862 р.) і Батумі

    (з 1878 р.).

    У міру монополізації ринку і посилення протек-

    ціоністской політики держав <вільні порти>

    стали скасовується, а на їх територіях і. в інших

    торговельних центрах почали створюватися вільні еконо-

    вів економічні зони, де все більшого значення набувала

    переробка товару.

    Засновниками такого типу вільних економічних

    зон були англійці П. Халл і С. Хоув, а також амери-

    канец С. Бутлер, які прийшли до висновку, що державні

    дарственное втручання при різного роду крі-

    зісних ситуаціях не в змозі запобігти еконо-

    мічного занепад великих промислових центрів. За

    їхню думку, не рятували положення і традиційні ме-

    ри економічного і політичного впливу на хо-

    зяйственную діяльність цих територій.

    Підприємцям, які бажають займатися бізнесом

    в районах, що знаходяться у важкому економічному по-

    ложении, надавався ряд пільг по налогообложе-

    нію, менш жорстко регламентувалася і їх діяч-

    ність. Крім того, бізнесмени могли здійснювати тут

    деякі операції, які зазвичай не дозволяються

    нормативами місцевого законодавства (наприклад, в

    галузі банківських і страхових операцій).

    У межах таких зон, скажімо, банки могли свобод-

    але моделювати з будь-якими валютами і підтримувати

    ділові відносини з клієнтами, що проживають поза зо-

    ни. Отже, тут не треба було встановлювати

    контроль за валютним обміном, рухом капіталів

    і т; д.

    Протягом тривалого часу вільним економі-

    ного зонам була властива переважно комерційних

    чна діяльність. У економічних зонах товари

    складувалися і піддавалися лише тих операціях,

    які були спрямовані на забезпечення доброкачест-

    венного збереження або ж на покращення загального вигляду

    або зовнішнього оформлення, що дозволяло підвищити їх

    якість.

    І лише на початку 60-х років була дозволена обра-

    лення: товарів у вільних економічних зонах. Звичайні-

    але при цьому здійснювалися операції, так чи інакше

    збільшують додаткову вартість товару.

    Отже, з збирають центрів і пунктів

    розподілу вільні економічні зони все частіше

    стають місцем обробки і трансформації товарів.

    При цьому діють пільгові умови їх експорту з

    згаданих зон.

    Відзначимо, що підвищення додаткової вартості то-

    вара за відсутності митних і інших мит ста-

    новітся відмітною рисою економічних зон, кото-

    рие були створені в Сполучених Штатах Америки.

    Ще один етап розвитку вільних економічних

    зон почався в 80-і роки завдяки низці заходів, спрямованих

    лених на. подолання застою в окремих галузях

    промисловості, банківської і страхової справи. Ха-

    рактерной рисою цього етапу можна вважати посилення

    економічного розвитку окремих регіонів, знаходячи-

    трудящих у кризовому стані. Так, шляхом створення не-

    великих економічних зон були виведені з кризи

    ряд департаментів Франції і близько 25 районів Вели-

    кобрітаніі.

    Іншими важливими тенденціями зазначеного етапу

    розвитку вільних економічних зон є пільг-

    ные умови діяльності підприємств, розтадені

    в цих зонах, з оподаткування, і дебюрократизація

    їх управління.

    У практиці економічних зон в даний час

    застосовується широка гама пільг і стимулів для іноземних опера-

    дивних вкладників капіталу. Як правило, вони зави-

    сят від специфічних умов кожної економічної зо-

    ни. Звичайно, окрім скасування митних зборів, перед-

    сматріваются такі пільги:

    скасування будь-якого оподаткування у рахунок права

    на експорт, звільнення від інших податків, перш

    всього на нерухоме майно, а також місцевих (об-

    ластних) податків, що є в ряді країн;

    скасування податків на прибуток іноземного персоналу,

    що працює у вільній економічній зоні; -

    повна або часткова відміна податків на прибуток

    зональних підприємств на певний термін і в за-

    лежно від ряду умов.

    Наприклад, у Південній Кореї підприємства, створені

    у вільній економічній зоні, в перші п'ять років пів-

    ністю звільняються від податків, а в наступні три

    року податки їм знижуються на 50%.

    У Шрі-Ланці повне скасування оподатковувань довгих-

    ся від двох до десяти років залежно від специфіки

    функціонування підприємств економічної зони,

    при цьому враховується кількість зайнятих на підприємстві,

    приплив конвертованої валюти, що застосовується техноло-

    гія і т. д.

    Створення вільних економічних зон у різних

    країнах в даний час припускає досягнення

    таких цілей:

    забезпечення більш повної зайнятості робочої сили

    як безпосередньо в економічній зоні, так і за її

    межами;

    залучення інвестицій, особливо у вільно кон-

    вертіруемой валюті;

    організація у економічних зонах таких вироб-

    ництва, продукція яких йшла б на експорт, не обмежить-

    додаючи при цьому вже існуючі місцеві підприємства,

    що діють на внутрішньому ринку.

    Крім того, багато країн, що створюють вільні

    економічні зони, вважають, що вони будуть способстуют-

    вова розвитку відсталих в економічному відношенні

    районів, модернізації технологій, отримання нових

    ноу-хау, навчання власних фахівців і робочих

    нових методів праці, а також використання власної

    них сировинних ресурсів для виробництва експортної

    продукції.

    Класичним прикладом цього може служити <воль-

    ва гавань> Манаус в бразильській Амазонії, де іно-

    дивні підприємства, що працюють на експорт, орга-

    ни включати у виробництво оптових виробів по край-

    ній мірі частину сировинних ресурсів, що є в дан-

    ної місцевості.

    До речі, з цією спочатку експортної промисло-

    ленній зоною відбулася цікава трансформація:

    поступово вона перетворилася ~ в чисто імпортну зону.

    Тепер вся продукція, що надходить в <вільну га-

    вань>, поглинається бразильським ринком.

    Є й інші приклади, але дещо менш ра-

    дікального переходу з обробки експортних товарів

    на імпортні, Такі тенденції характерні для свобод-

    них економічних зон у Китаї, Мексиці, Барбадосі і

    для ряду інших країн.

    Однак у зазначеній трансформації простежуються

    і негативні моменти. Головний з них той, що іно-

    дивні компанії, що діють у вільних зонах

    деяких держав, прагнуть використовувати їх для

    збуту неякісних товарів, які не мають спро-

    са на ринках інших країн.

    Таким чином, створення вільної економічної

    зони в будь-якій країні передбачає перш за все

    прискорений розвиток тієї чи іншої території. Хіба-

    нення таких зон дозволяє урядам приймають

    країн пом'якшувати кризові ситуації в національній еко-

    номіки і долати труднощі в державних ка-

    піталовложеніях в регіоні.

    Важливим моментом з точки зору створення свобод-

    них економічних зон є роль різних держав-

    жавних і муніципальних органів управління. В

    більшості країн, як розвинених, так і развівавщіх-

    ся, економічні зони засновуються рішенням цент-

    ральних урядових органів, міністерствами

    планування або фінансів. Ці органи мають необ-

    ходимо досвід у сфері управління великими проектами,

    а також досить компетентні в області внешнеекономі-

    чеських свяеей. Проте є досить багато примі-

    рів, коли економічні зони створюються і управляють-

    ся місцевими муніципальною владою.

    Серед <класичних> вільних економічних зон,

    найбільш поширених в даний час, можна

    відзначити наступні. "

    безмитні зони, розташовані на основних пе-

    рекрестках міжнародних транспортних систем;

    зкспортние промислові зони, орієнтовані

    головним чином на зовнішню торгівлю;

    парки технологічного розвитку, які створюють-

    ся на основі існуючого в країні, що приймає на-

    учно-техііческого потенціалу, але за участю іноземних-

    ного капіталу і з використанням. прогресивного про-

    устаткування, ноу-хау, а також зарубіжного управленче-

    ського, комерційного або маркетингового досвіду;

    зони _ страхових і банківських послуг, сприяючи-

    щие зміцненню цієї виключно важливої сфери еко-

    номіки;

    імпортно-промислові зони та зони по заміщенню

    імпорту, які покликані забезпечити приймаючу

    країну сучасними товарами, а місцеві. підприєм-

    буття - передовою технологією.

    На практиці в "чистому вигляді> перераховані еконо-

    вів економічні зони зустрічаються рідко. Звичайно для кожної

    з них властиве поєднання характерних тенденцій ука-

    занних вільних економічних зон. Наприклад, мало-

    імовірно, щоб парки технологічного розвитку не

    надавали таких ключових послуг, як банківські опе-

    рації, страхування або торгівля.

    Переважна більшість підприємств у суті-

    чих нині вільних економічних зонах - це перед-

    прийняття легкої промисловості, які потребують відно-

    сітельно скромних капіталовкладеннях. Вони вироб-

    дят текстиль та одяг, побутову електроніку, спортивних,

    ний інвентар, вироби з пластмаси, меблі, продо-

    вольствіе, напої.

    Однак засновники деяких вільних зон пішли

    по іншому шляху і стали сприяти розвитку перед-

    приємств важкої промисловості. Наприклад, в

    експортно-промисловій зоні Тринідаду і Тобаго дере-

    володіє переробка нафти і нафтохімічна про-

    мислення. У Грне підприємства вільної економі-

    чеський зони займаються переробкою що добувають там

    бокситів в глинозем і алюміній. У економічних зо-

    нах Об'єднаних Арабських Еміратів діє це-

    лий ряд хімічних, нафтохімічних і автомобіль-

    них компаній.

    Створення підприємств важкої промисловості в

    вільних зонах зазначених країн, звичайно, пов'язано з

    їх природними ресурсами, В Ганв - це боксити, в

    Тринідаді і Тобаго - нафта, в Об'єднаних Араб-

    ських Еміратах - нафта і природний газ.

    І все ж-слід зазначити, що політика прави-

    нізацією зазначених трьох країн була спрямована не настільки-

    ко на розвиток важкої промисловості в своїх еконо-

    вів економічні зонах, скільки на створення експортних про-

    промислово зон на основі вже існуючих підприєм-

    тий важкої промисловості. Це насамперед. усього відно-

    сітся до перших двох країн.

    Що стосується Об'єднаних Арабських Еміратів, то

    тут сталася закономірна еволюція: поява

    підприємств, пов'язаних з видобутком і переробкою неф-

    ти і газу супроводжувалося створенням підприємств важки-

    лій промисловості в несуміжних галузях, в приватно-

    сті в машинобудуванні.

    Одна з характерних рис промислового роз-

    буття. більшості вільних економічних зон заклю-

    чає в тому, що знаходяться там компанії, як пра-

    вило, прагнуть до мінімального використання місць-

    них ресурсів.

    Слабкі зворотні зв'язки цих компаній з підприєм-

    тіямі приймаючої країни пояснюються закритим ха-

    рактер економічних зон, профілем діючих

    там підприємств і щодо нерозвиненим потенції-

    лом національних постачальників. І в цьому сенсі прак-

    тика зазначених вище держав є ви-

    ням.

    У той же час багато іноземних компаній, дей-

    ціалу в країнах, що розвиваються, то залюбки вико-

    користуються місцеві сировинні ресурси і напівфабрикати,

    вироблені на їх основі (сталь, алюміній, основ-

    ные хімікати, гуму, деревину і т. п.). Деякі з

    них створили велику переробну промисло-

    ність на основі місцевої сировини - добре розвинені і

    організовані підприємства, які Діють в при-

    приймаються країнах протягом багатьох десятиліть, тобто

    до створення перших вільних економічних зон.

    Ось чому такі компанії не відчувають потреб-

    іості у використанні можливостей нещодавно створений-

    них економічних зон. Крім того, позначається і ще

    один фактор: переробні підприємства, викорис-

    зующіе місцеву сировину, як правило, знаходяться недале-

    до від його джерел (чи то шахта, нафтова сква-

    жіна або гідроелектростанція), у той час як експорт-

    но-промислові зони звичайно формуються поблизу

    великих населених пунктів або промислових цент-

    рів.

    Крім того, економічні зони створюються устано-

    уря для швидкого вирішення проблем промислово-

    го розвитку будь-якої території. Звідси примітив-

    ные виробничі приміщення, схожі на часЛ-

    ки, і незначні витрати на обладнання іност-

    ранних інвесторів.

    Компанії, що займаються переробкою сировинних

    ресурсів, як правило, є відносно великі-

    ми і діють на основі довгострокових договорів, плас-

    ніруя свою діяльність на багато років вперед. Цим

    вони відрізняються від звичайного заводу зі складання електрон-

    них виробів або спеціалізованої компанії з по-

    Шиву одягу у вільній економічній зоні.

    Зазвичай вважається, що вільні економічні зо-

    ни сприяють прямим іноземним інвестиціям від-

    носітельно великих і мають хорошу репутацію

    компаній. Однак, як свідчить світовий досвід,

    потужні транснаціональні корпорації не дуже нуж-

    даються в привілеї та можливості вільних зон.

    Вони можуть успішно функціонувати в звичайних ус-

    ловіях практично будь-якої країни. І якщо умови ка-

    кого-небудь держави дуже несприятливі, то при-

    майна, пропоновані вільними економічними

    зонами, навряд чи змусять ці корпорації змінити їх

    стратегію міжнародного розвитку.

    Це одна з основних причин того, що в блешні-

    стве країн інвесторами у вільних зонах являютея

    не великі, добре відомі транснаціонадьние кор-

    пораціі, а невеликі фірми, які часто виходять на

    ринок іноземних інвестицій в перший раз.

    Досвід таких країн, як Мексика, Ямайка або Маври-

    кий, навмисно що залучають у свої економічні

    зони дрібних іноземних інвесторів, підтверджує, що

    середні або дрібні фірми промислово розвинених го-

    сударство або країн, які недавно стали на шлях індуст-

    тивнотериторіального розвитку, з користю для справи доповнюють діяль-

    ність великих компаній.

    Дрібні фірми більш гнучко реагують на бистроме-

    няющуюся обстановку і в змозі задовольнити на-

    сутнього потреби внутрішнього ринку цих країн. Вчи-

    тивая прагнення багатьох держав як можна Би-сь-

    реї прівлень іноземних інвесторів, такі компанії

    виявилися короткостроковій кращою альтернативою, ніж

    великі транснаціональні корпорації, які дей-

    обхідних документів набагато повільніше.

    Створення та функціонування; вільних екюмоііче-

    ських зон часто відхиляються від первинних проектів-

    тов. Наприклад, коли на початку 60 років на Маврикій

    було передбачено створення першого експортно-промисло-

    ленній зони, то передбачалося, що питома вага про-

    дукції підприємств електронної. промисловості бу-

    дет дорівнює 30 підприємстві текстильної промислово-

    сті - 25, металообробних підприємств - 15,

    підприємств з обробки сировини - 10 ~ 4.

    Проте вже до середини 8 (Н років на текстильні

    підприємства і підприємства та пошиття одягу прихо-

    доілось 87 зайнятого в економічній зоні населення,

    на підприємства з виробництва меблів та виробів з

    дерева - .2,5 і на підприємства, що випускають ювелір-

    ные вироби, - 2%.

    Підприємства електронної промисловості, які

    активно розвивалися в перші роки, потім майже зник-

    чи (за винятком тих, які випускали годинник).

    Така еволюція, притаманна в тій чи іншій мірі

    практично всім вільним економічним зонам, під

    чому залежить від характеру діяльності підприємцями-

    мателей-піонерів. Якщо перші інвестори були перед-

    подані електронними компаніями, то і наступні

    будуть належати до тієї ж галузі, сприяючи тим

    самим, як правило, створенню в економічній зоні

    електронної монокультури>.

    Така ж тенденція характерна і для інших отрас-

    лий промисловості. У експортно-промисловій зоні

    Шрі Ланки, наприклад, на частку виробництва текстилю

    і одягу припадає близько 90% зайнятих, у Доміні-

    Канській Республіці - понад 60, у Єгипті - 54.

    Причина такого положення пояснюється динамікою,

    властивою розвитку. самих економічних зон, отсутст-

    Вієм контролю з боку державних органів з

    відношенню до іноземних інвестицій також сла-

    бим взаємодій зональних підприємств, націо-

    ціональних та іноземних кампаній.

    У процесі розвитку деякі вільні економі-

    орієн зони стали спеціалізуватися виключно

    на банківських і страхових. операціях. Вони отримали

    назва 6анковскіх. франкових зон.

    В Люксембурзі, наприклад, активно діють круп-

    ные західнонімецькі банки, які завдяки име-

    ющімся в цій країні пільгах <обходять> государотвен-

    вий закон щодо створення обов'язкових грошових резер-

    вів.

    Найбільш відомі банківські франкові зони б-

    Чи створені и Гонконгу, Сінгапурі; Бахрейні і Манілі,

    а також на численних островах в Карибському мо-

    ре (на Багамах, Бермудах і т. д.).

    Сукупний обсяг кредитних операцій іноземних

    банків, зосереджених в країнах Карибського моря, по

    наймінімальнішими оцінками в 80-ті роки становив бо-

    леї 200 млрд. Далла., що равнялоеь 13% загальної, суми

    міжнародних кредитних активів в капіталістичному

    світі.

    Такі фінансові центри, розташовані в роз-

    БЕЗПЕЧУЮТЬ країнах, часто ще називають "офшор-цент-

    рами>, а <офшор-операцією> - ту чи іншу операцію

    між іноземним (по відношенню до місця її вдосконалення-

    ності) кредитором і позичальником.

    Член ради керуючих Федеральної резервної

    системи США Г. Уоллік визначає <офшор-центр>

    як географічну точку, де кредитні кошти за-

    імствуются у нерезидентів і надаються іншим

    нерезидентам через посередництво банків або інших фі-

    нансових інститутів. Переважання саме таких опе-

    рацій характерно для банківських франкових зон Ка-

    рібского регіону.

    Слід зазначити, що такі центри розташовані не

    тільки в країнах, що розвиваються, але й у промислово

    розвинених держави

         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !