ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Цивільно-правовий спосіб захисту прав споживачів
         

     

    Держава і право

    СУЧАСНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ ІНСТИТУТ

    «Допустити до захисту»

    Декан напрямки

    ____________________

    (___________________) < p> «_____»__________

    Випускна кваліфікаційна робота

    Тема Цивільно-правовий спосіб захисту прав споживачів

    Виконавець

    Керівник :_____________( __________)

    Дата здачі закінченої роботи ____________

    .

    ЗМІСТ

    ВСТУП
    .................................................. ..........................< br>.................................................. .............. 3

    ГЛАВА 1 ОСНОВНІ ПРАВА СПОЖИВАЧІВ ТА ЇХ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВА ЗАХИСТ .... 10

    Параграф 1 Право споживачів наосвіта ................................................. ................< br>10

    Параграф 2 Право споживачів на якість товарів

    (робіт,послуг )................................................ ......................< br>.................................................. ........ 11

    Параграф 3 Право споживачів на безпеку товарів

    (робіт,послуг )................................................ ......................< br>.................................................. ....... 15

    Параграф 4 Право споживачів наінформацію ................................................. ............... 18


    Розділ 2 Права споживачів при покупцітоварів ................................................. ....................< br>.. 22

    Параграф 1 Право споживача при продажу йому товарів

    знедоліками ................................................. ...............< br>.................................................. ............ 22

    Параграф 2 Надання аналогічного товару у безоплатне

    користування ................................................. ................< br>.................................................. ............... 31

    Параграф 3
    Неустойка ................................................. ..................< br>.............................................. 32

    Параграф 4 Строки пред'явлення вимог щодо

    недоліківтовару ................................................. .....................< br>................................................ 33

    Параграф 5 Право споживачів на обмін товару належної

    якості ................................................. ...................< br>.................................................. ................... 34

    Розділ 3 Право споживачів при укладанні договорів на надання

    послуг ...... .................................................. ...............< br>.................................................. ..........................< br>..... 35

    Параграф 1Срокі в договорі на виконання робіт і надання

    послуг ................................................. ......................< br>.................................................. ...................... 35

    Параграф 2 Права споживачів при виявленні недоліків у

    виконану роботу і терміни пред'явленняпретензій ................................................. ..... 36

    Параграф 3 Ціна в договорі на виконання робіт

    (наданняпослуг )................................................ ......................< br>.................................................. .... 38

    Висновок
    .................................................. ..........................< br>.................................................. ............. 39

    Бібліографія ............................ ....................................< br>.................................................. ..................... 42

    ВСТУП
    Правове регулювання відносин щодо задоволення матеріальних ікультурних потреб в СРСР завжди здійснювалося актами цивільногозаконодавства. Базою цивільного законодавства, регламентованогоправа громадян-покупців, замовників, услугополучателей, були нормикодифікованого актів цивільного законодавства. Ці активстановлювали права, обов'язки та відповідальність суб'єктів договірнихвідносин за участю громадян. Так, згідно п. п. 1, 3 і 4 ст, 77 Основцивільного законодавства (1991 р.) та ст. 246 ГК РСФСР (1964 р.)покупець, якому продано річ неналежної якості, був вправі засвоїм вибором вимагати, якщо продавець не обмовив її недоліки припродажу, заміни речі річчю належної якості, безоплатного усуненнянедоліків або відшкодування витрат покупця на їх виправлення, абопропорційного зменшення цени1. Покупець міг також замістьвимог, зазначених у п. 1 цієї статті Основ розірвати договір і,повернувши річ неналежної якості продавцеві, вимагати від ньогоповернення сплаченої за неї суми, а якщо задоволення цих вимог непокривало його збитків, він мав право вимагати їх відшкодування. Важливоюгарантією захисту прав споживачів було передбачене ст. 294 і 367
    ГК РСФСР правило про недійсність умов договорів побутового прокату іпобутового замовлення, що обмежують права громадян у порівнянні з умовами,передбаченими типовими договорами і т.д.
    Разом з тим поряд з безумовно позитивними моментами, громадянськезаконодавство спеціально не було розраховано на регулювання питань,пов'язаних виключно з охороною прав громадян. Будучи загальної правовоїбазою для спеціальних норм, спрямованих на охорону прав громадян, актикодифікованого цивільного законодавства покликані надати загальнийхарактер основним формулюванням договорів, даних у розділі
    "Зобов'язальне право" з тим, щоб вони були розраховані не тільки навідносини зі споживачами. Ось чому в цих актах традиційнобула відсутня специфіка взаємовідносин споживачів з економічно більшсильними організаціями сфери обслуговування й іншими підприємцями,вступають з ними в договірні відносини. Таке положення прямо абопобічно сприяло створенню умов для нав'язування споживачам нещо користуються попитом товарів, примусового асортименту послуг, високихцін при вимиванні дешевого асортименту і т.д.
    Дана в кодифікованому цивільному законодавстві до прийняття нового
    ГК класифікація цивільно-правових договорів не охоплювала всю фактичноіснуючу систему договорів. Таке положення існувало в Основах 1961р., таким же воно залишилося і в Основах цивільного законодавства 1991
    Так, ні Основи цивільного законодавства, ні ЦК РРФСР взагалі нерегулювали численні договори в галузі культурного, спортивно -оздоровчого, туристсько-екскурсійного обслуговування громадян. У сфері жпобутового обслуговування кодифіковане цивільне законодавствопередбачало тільки можливість затвердження Урядом типовихдоговорів, що регулюють відносини з участю громадян (побутового прокату,побутового замовлення), і містило спеціальні правила про зберігання організаціямиречей, що належать громадянам. Таке становище вимагало виділення цілогоряду інших договірних видів із самостійною правовою регламентацією.
    Нарешті, в актах кодифікованого цивільного законодавствабула відсутня спеціальна система гарантій охорони прав громадян в договорах,спрямованих на обслуговування їх потреб. Тим часом необхідністьстворення такої системи диктувалася з кінця 80-х початку 90-х років) першза все, переходом виробників товарів народного споживання, сфериторгівлі та обслуговування 10 населення до ринкових відносин. В умовахсвободи підприємницької діяльності, коли прибуток став найважливішимпоказником ефективності їх господарювання виробники товарів, торговіорганізації та організація обслуговування, а також інші підприємці,використовуючи своє становище на споживчому ринку, почали диктуватиспоживачам невигідні для них умови, порушувати права та інтересиспоживачів.
    Таким чином, класичне цивільне законодавство ніколи не булоспеціально розрахована на регулювання захисту прав споживачів. У цихумовах з'явилася нагальна необхідність у створенні і розвиткуспеціального законодавства про захист прав споживачів, які концентруютьправові норми, що забезпечують пріоритет інтересів споживачів у їхвзаєминах з виробниками, продавцями і услугодателямі на ринкутоварів і послуг.
    Однією з особливих рис законодавства, що регулювало відносини зучастю громадян-споживачів була множинність нормативних актів,випливає, перш за все, з неповноти охоплення що складаються в сферіобслуговування відносин законодавчими актами. Ця неповнота неминучевабила заповнення що були пробілом підзаконними (в основномувідомчими) нормативними актами. При рясному відомчомунормотворенні складалася можливість видання актів, що не спиралися навідповідні норми закону. Так, на ряду з типовими договорами поокремих видах побутового прокату, прийняття яких ст. 294 ГК РСФСРвідносилося до компетенції Ради Міністрів Української РСР, Міністерством побутовогообслуговування населення РРФСР ще 10 червня 1983 були затверджені Правиланадання в тимчасове користування громадянам предметів домашньогопобуту, музичних інструментів, спортивного інвентарю та іншогомайна особистого користування.
    Однак не тільки неповнота сама по собі, але в окремих випадках і прямапередача Урядом найважливіших питань правового регулювання цихвідносин у віданні галузевих органів управління, посилювала положенняспоживачів. Якщо ж врахувати, що право видання нормативних актів,які зачіпають права та інтереси споживачів звичайно передавалося тим органамуправління, які були для підприємств і організацій торгівлі та сферіпослуг вищими органами, то стає очевидною явна дискримінаціяспоживачів. До останнього часу в деяких випадкахвідомчі нормативні акти, зачіпали права споживачів,приймалися з явним порушенням закону. Так, Типові правила обмінупромислових товарів, куплених у роздрібній торговельній мережі державної такооперативної торгівлі, були прийняті Міністерством торгівлі СРСР і
    Держстандартом СРСР в 1974 р., хоча діяла в той час редакція ч. 3ст. 41 Основ цивільного законодавства 1961 передбачалавизначення порядку здійснення прав покупців у разі продажу їм речіненалежної якості тільки законодавством республік. Тобтозазначені Типові правила були прийняті з явним порушенням закону.

    що діяло до прийняття Закону про захист прав споживачівзаконодавство не повною мірою відповідала і міжнародного рівнязахисту їх прав. Невідповідність даного законодавства міжнародногорівнем захисту прав споживачів проявлялося в тому, що: по-перше, основніпитання, що стосувалися охорони прав споживачів, або не були вирішені назаконодавчому рівні, або, якщо і вирішувалися на цьому рівні, то в чистотрадиційному плані галузевим законодавством без урахування пріоритету охорониїх прав, по-друге, не всі міжнародно визнані права споживачів булиналежним чином захищені (право на інформацію, право на забезпеченнябезпеки життя і здоров'я, право на відшкодування шкоди, заподіяноїтоварами і послугами неналежної якості). Але й ті права, якіотримали досить повне регулювання, не мали надійного механізмуреалізації (права споживачів у разі придбання речей неналежногоякості, права услугополучателей при порушенні умов договору провиконання робіт і надання послуг як і т.д.); по-третє, не в повніймірою відповідала міжнародному рівню регулювання відповідальностівиробників, підприємств торгівлі та обслуговування перед споживачами ввипадку заподіяння шкоди їхньому життю, здоров'ю або майну; по-четверте,недостатньо були врегульовані питання, що стосуються організації тадіяльності організованого споживчого руху, в тому числігромадських формувань споживачів, що створюються з метою колективноїохорони інтересів громадян. Що ж до спеціальних державнихорганів по захисту прав споживачів, то такі взагалі були відсутні.

    Першою серйозною спробою комплексного вирішення питань оптимізаціїправового регулювання в галузі охорони прав споживачів з'явиласярозробка проекту Закону СРСР «Про якість продукції і захисту правспоживачів ».
    Початок реалізації фундаментальних прав споживача було покладено зприйняттям Закону СРСР від 22 травня 1991 р. «Про захист прав споживачів»,який, проте, у зв'язку з розпадом СРСР так і не вступив в силу.
    Важливо відзначити, що й після розпаду СРСР союзний закон про захист правспоживачів залишався моделлю для законодавця окремих країн-членів СНД.
    Зокрема, для закону Російської федерації від 7 лютого 1992 р., а такж його редакції від 9 січня 1996 р. № 3-Ф3.

    Існуюче законодавство про захист прав споживачів невичерпується одним тільки Законом України «Про захист прав споживачів». Цеціла група нормативних актів, як законів, так і постановуряду, що регулюють окремі сфери споживчогозаконодавства.
    Норми споживчого законодавства містяться не тільки в різнихзаконах, а й належать до різних галузей законодавства. Перелікнормативних актів відкриває Конституція Російської Федерації, яказакріплює права громадян на відпочинок, охорону здоров'я, житло, освіта тат.д., а також встановлює гарантії здійснення цих прав. Від найбільшістотних порушень споживачів захищають норми адміністративного такримінального законодавства. У Кримінальному кодексі Росії нещодавно з'явиласяспеціальна стаття, яка встановлює відповідальність за обманспоживачів. Норми, що передбачають відповідальність за порушення правспоживачів, містяться і в Кодексі «Про адміністративні правопорушення».
    Основне регулювання відносин за участю споживачів все-такиздійснюється нормами цивільного законодавства, і зокрема
    Цивільного Кодексу Російської Федерації. Чинний ЦК складається зкількох частин. Перша частина діє з 8 декабря1994г. і встановлюєправові основи участі громадян і організацій у цивільному обороті,правове становище різних суб'єктів цивільних правовідносин, а такожвизначає загальні умови укладання цивільно-правових договорів. Другачастина ГК РФ набула чинності з 1 березня 1996 року і містить норми,що визначають особливості окремих видів цивільно-правових договорів.
    Крім ГК РФ і Закону РФ «Про захист прав споживачів» у сферіспоживчого законодавства діє кілька законів, що безпосередньозачіпають інтереси споживачів. Перш за все це Закон РФ «Прострахування », Закон« Про сертифікацію », Закон України« Про антимонопольної політикиі підтримці нових економічних структур »Закон РФ« Про природнімонополії »та ряд інших нормативних актів.
    Там, де діє декілька нормативних актів, неминуче виникаєпитання про їх співвідношенні. За загальним правилом Цивільний Кодекс Російської
    Федерації має переважну силу при регулюванні будь-якихправовідносин у сфері цивільного обороту. У той же час, розуміючиважливість встановлення особливостей правового регулювання відносин зучастю громадян, законодавець обумовлює, що на додаток до прав,наданим Цивільним Кодексом, громадянин-споживач користуєтьсятакож правами, наданими Законом України «Про захист прав споживачів» 1.
    Таким чином ГК РФ і розглянутий Закон діють в комплексі ідоповнюють один одного.
    Основна вимога до інших нормативних актів, що зачіпають інтересиспоживачів, полягає в тому, що ці документи не повинні міститинорм, що суперечать Закону РФ «Про захист прав споживачів» і не повиннізнижувати гарантій прав споживачів, уже передбачених чиннимзаконодавством. Для того щоб виключити обмеження прав споживачіввідомчими інструкціями, до закону було запроваджено пряму заборону передаватиорганам виконавчої влади право приймати нормативні акти, в якихмістяться норми, що стосуються споживачів. Це означає, що тільки
    Уряд Росії має право приймати правила та інструкції,що регулюють відносини за участю громадян-споживачів, і це право неможе бути передана ніяким іншим суб'єктам виконавчої влади.

    Розділ 1

    ОСНОВНІ ПРАВА СПОЖИВАЧІВ

    ТА ЇХ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВА ЗАХИСТ

    9 квітня 1985 р. була прийнята резолюція Генеральної Асамблеї ООН
    Керівні принципи для захисту інтересів споживачів, яка закріпила 8основоположних прав споживачів: право на вибір; право на безпеку; право бути вислуханим; право на інформацію; право на споживчу освіту, право на задоволення базових потреб; право на якість; право на відшкодування збитків; 1
    Практично всі ці права знайшли відображення в російському законодавстві прозахист прав споживачів. Кожне право заслуговує самостійногорозгляду.

    Параграф 1

    ПРАВО НА СПОЖИВЧЕ ОСВІТА

    Одним із загальновизнаних прав споживачів є право наспоживчу освіту. Недостатньо надати споживачеві права ізаконодавчо закріпити відповідальність за їх порушення. Потрібно, щоблюдина знала як скористатися своїми правами. А для цього необхіднонавчити людей робити розумний і осмислений споживчий вибір.
    У преамбулі Закону «Про захист правспоживачів »закріплено правоспоживача на просвітництво. Однак на відміну від первісної редакціїзакону, в якій це право так і залишилося простою декларацією, новаредакція містить спеціальну статтю, що конкретизує право на освітуі встановлює гарантії реалізації цього права.
    Для реалізації права споживачів на освіту необхідна ціла системадержавних заходів. Як випливає зі статті 3 розглянутогозакону, на різних рівнях державної системи освіти учніповинні будуть отримувати знання, уміння і навички, необхідні для реалізаціїїх прав як споживачів. Очевидно, що декларативна формулювання цієїстатті передбачає додаткові нормативні акти різних рівнів,більш детально регламентують порядок і відповідальність державнихорганів з розробки і створення відповідних освітніх програм істандартів.

    Розвиток системи споживчої освіти - процес довгий іскладний, він передбачає поступовий рух від надання споживачевіінформації до створення комплексної системи споживчої освіти,що охоплює всі щаблі від дошкільного навчання до вищої школи.

    Параграф 2

    ПРАВО СПОЖИВАЧІВ НА ЯКІСТЬ ТОВАРІВ (РОБІТ, ПОСЛУГ)

    Цивільний Кодекс Російської Федерації закріплює принцип свободидоговору. Це означає, що сторони вільні у визначенні умовдоговору, що укладається, які формулюються на їх розсуд і можутьмістити відступу від правил, встановлених законодавством.

    Цей принцип і реалізується в Законі РФ «Про захист прав споживачів»,який встановлює, що продавець (виконавець) зобов'язані передатиспоживачеві товар (роботу, послугу), якість якого відповідаєдоговору. Таким чином, якщо сторони домовилися про якість товару, топорушення цих домовленостей буде розглядатися як порушеннядоговору.

    Право споживача на якість товару (роботи) передбачає нетільки передачу споживачеві якісного товару, але й встановлюєгарантії підтримки цього товару в працездатному стані, а такожпокладає на виробника (виконавця) певні зобов'язання передспоживачем у цій сфері.

    Як випливає з формулювання закону, встановлення терміну служби-цеправо, а не обов'язок виробника. Треба відзначити, що багато російськихвиробники вже зрозуміли переваги встановлення терміну служби. До цього їхпідштовхнула саме життя. Друга половина 80-х років ознаменувався різкимзростанням пожеж, спричинених загоряннями телевізорів, магнітофонів та іншихскладно-технічних товарів. Оскільки спеціального законодавства прозахисту прав споживачів не існувало, відповідальність за заподіянузагоряннями збиток повинні були нести виготовлювачі. . Практично всізгорілі товари перебували в експлуатації більше десяти років і простовиробили свій ресурс. Якби на ці товари був встановлений термін служби,то відповідальність виробників була б обмежена цим терміном. Сьогоднівстановлення терміну вже не рідкість. Так, у серпні 1995 р. Генеральнимдиректором Волзького Автомобільного Заводу було видано наказ, одним зпунктів якого на автомобілі, що випускаються ВАЗом, було встановлено 6-річнийтермін служби. Згодом, з деяких причин, цей наказ був скасований,однак можна бути впевненим, що найближчим часом термін служби наавтомобілі цього заводу буде встановлено [1].

    Якщо ж виробник з якихось причин, не вважає за необхідневстановлювати термін служби на вироблений товар, то, відповідно довимог закону, він буде нести відповідальність за шкоду, заподіянутоваром протягом 10 років з дня передачі товару споживачеві.

    Виходячи з інтересів безпеки громадян закон встановлює правило,відповідно до якого, якщо товар (робота) після закінчення певногочасу може становити небезпеку для життя, здоров'я або майнаспоживачів, то встановлення терміну служби на ці товари (результати робіт)стає обов'язковою вимогою для виробника. Перелік такихтоварів повинен бути встановлений Урядом Російської Федерації.

    Оскільки не до всякого товару можна застосувати норми закону про термінслужби, закон вводить поняття «термін придатності», тобто період часу, запісля якого товар (робота) вважається непридатним для використанняза призначенням. Цей термін в обов'язковому порядку повинен встановлюватися напродукти харчування, парфумерно-косметичні товари, медикаменти, товарипобутової хімії та інші подібні товари (роботи), перелік яких повинен бутивстановлений Урядом РФ. Продаж товару з закінченим терміном придатності аботоварів, на які в порушення вимог законодавства термін придатностіне встановлено, не допускається.

    Закон передбачає право виробника (виконавця), крім термінівслужби або терміну придатності, встановлювати на товар гарантійний термін. Цейтермін можна визначити як період часу, протягом якого виробникприймає на себе підвищені зобов'язання перед споживачами, наприклад,зобов'язується за свій рахунок усунути виниклі недоліки, а в деякихвипадках і замінити товар на новий).

    Встановлення гарантійного терміну та визначення його тривалостіє безумовним правом виробника і, виходячи з принципу свободидоговору, закріпленого у Цивільному кодексі України, не може нав'язуватися законодавчо.
    Практика показує, що більшість фірм, що діють на російському ринку,все-таки віддають перевагу ці терміни встановлювати. І підштовхують їх до цьогозакони конкуренції.

    Тепер перед виробниками та продавцями постало складне завдання --зацікавити споживача в придбанні саме його товару, вийтипереможцем у жорсткій конкурентній боротьбі. Одним із способів привернутиувагу споживачів до товару є гарантія. Розвалена з розпадом
    СРСР система гарантійного та післягарантійного обслуговування товарів, зробилагарантію одним з найважливіших критеріїв споживчого вибору. Зрозумівши це,багато компаній намагаються залучити споживачів тривалим терміном гарантії,або підвищеними, порівняно з чинним законодавством та іншимифірмами, зобов'язаннями перед споживачами в межах цього терміну.

    Ринок диктує свої умови і поряд з виробниками в боротьбу заспоживачів включилися і торгові компанії, які намагаються привернутиклієнтів, надаючи їм різного роду додаткові послуги. І тутгарантійне обслуговування набуло досить широкого поширення. Законнадає продавцям право встановлення додаткової гарантії. Цягарантія може бути встановлена тільки понад гарантійного терміну,встановленого виробником. Продавець має право встановитидодаткову оплату за право користуватися гарантією і надатиспоживачеві можливість при знайти товар з додатковою гарантією абобез неї.

    Як правило, товари купуються для тривалого користування таспоживачеві небайдуже, хто і як буде обслуговувати товар післязакінчення гарантійного терміну. Охороняючи інтереси громадян, закон покладає навиробника певні обов'язки із забезпечення післягарантійногообслуговування товару. Відповідно до вимог закону виробникзобов'язаний забезпечити ремонт і технічне обслуговування товару, а також випускі поставку в торгові і ремонтні організації запасних частин, унеобхідних для ремонту та технічного обслуговування обсязі та асортименті впротягом терміну виробництва товару і після зняття його з виробництва упротягом встановленого виробником терміну служби або протягом десяти роківз моменту зняття товару з виробництва, якщо термін служби не встановлено.

    Якщо підприємство-виробник товару цих обов'язків не виконує іспоживач стикається з неможливістю відремонтувати товар, у ньоговиникають додаткові права, наприклад на усунення недоліків за рахуноквиробника, а в деяких ситуаціях, і право на заміну товару.

    Параграф 3

    ПРАВО СПОЖИВАЧІВ НА БЕЗПЕКА

    ТОВАРІВ (РОБІТ, ПОСЛУГ)

    Право споживачів на безпеку означає, що товар (робота,послуга), за звичайних умов його використання, зберігання, транспортуванняй утилізації, повинен бути безпечний для життя, здоров'я потреби теля,навколишнього середовища і не завдавати шкоди майну споживача.

    Закон передбачає низку заходів, спрямованих назапобігання заподіяння шкоди життю та здоров'ю споживачів. Умовно цізаходи можна підрозділити на дві групи: заходи, спрямовані на недопущення надходження в обіг товарів
    (робіт, послуг), які можуть заподіяти шкоду споживачам; заходи щодо запобігання заподіяння шкоди товарами (роботами,послугами), які вже реалізуються споживачам.

    Перша група заходів полягає в тому, що держава встановлюєобов'язкові вимоги, яким повинні відповідати товари (роботи,послуги), реалізовані споживачам. Ці вимоги містяться у стандартах тапідлягають обов'язковому дотриманню. Контроль за дотриманням цих вимогпокладається на державні органи, перш за все на федеральні организі стандартизації та метрології, органи санітарно-епідеміологічногонагляду та ін Додатковою перешкодою надходження в продажнебезпечних товарів, є державна система сертифікації.
    Сертифікація - це процес підтвердження уповноваженим державниморганом відповідності якості товарів обов'язковим вимогам стандартів.
    Переліки товарів (робіт, послуг), що підлягають обов'язковій сертифікації,затверджуються Урядом РФ. Товари, що підлягають сертифікації, не можутьреалізовуватися без сертифіката. Відповідальність за наявність сертифікатунесе продавець.

    Ще однією гарантією забезпечення безпеки для життя, здоров'я імайна споживача використовуваних їм товарів (робіт, послуг) є йпередбачена Законом обов'язок виробника в не обхідних випадкахрозробити і вказати в супровідній документації на товар, наетикетці, маркуванням чи іншим способом спеціальні правила використаннятовару, його зберігання, транспортування та утилізації. Продавець же зобов'язанийдовести ці правила до відома споживача.

    Проте ніяка, навіть сама зроблена, система не здатназапобігти надходження в реалізацію товарів, які завдають, абоможуть заподіяти шкоду життю та здоров'ю споживачів. Тому закономвстановлений обов'язок виробника (виконавця) призупинитивиробництво товарів (робіт, послуг), якщо буде встановлено, що придотримання споживачами правил експлуатації та зберігання ці товаризаподіюють або можуть заподіяти шкоду споживачам. Якщо встановити причинизаподіяння шкоди не є можливим, або у випадках, колиусунути ці причини неможливо, виготовлювач зобов'язаний зняти товари звиробництва. Одночасно виробник і продавець товару зобов'язані прийнятизаходи до відкликання небезпечного товару від споживачів. Якщо виробник вдобровільному порядку відмовляється виконувати вимоги закону щодо зняттятовару з виробництва, то вилучення товару з обігу і відкликання його відспоживачів здійснюється федеральним органом виконавчої влади, наякий покладено державний контроль за дотриманням прав споживачів
    (в даний час це ГКАП РФ і Держстандарт РФ).

    відгук товарів від споживачів здійснюється за рахунок виробників.
    Це означає, що збитки, завдані відкликанням товару, виробник повиненвідшкодувати як споживачам, так і продавцям у повному обсязі.

    З правом споживачів на безпеку товарів (робіт, послуг) пов'язаноправо споживачів на відшкодування шкоди, яке також закріплено в законі.

    Як уже згадувалося, відповідальність виробника (виконавця) завироблений товар (роботу, послугу) обмежується терміном служби аботерміном придатності товару (роботи, послуги), а якщо ці терміни не встановлені,то виробник (виконавець) зобов'язаний забезпечити безпеку товарів
    (послуг) протягом десяти років з моменту передачі споживачеві. Якщо ж упорушення вимог законодавства виробник (виконавець) невстановив термін служби на товар, на який встановлення такого термінуобов'язково, він буде нести відповідальність за завдану шкоду життю,здоров'ю або майну споживачів не залежно від часу його заподіяння.

    На практиці нерідко виникають ситуації, коли товар (робота абопослуга) завдають шкоди особам, які ніяк не пов'язані з виробникомцього товару. Наприклад, у випадку загоряння телевізора часто збитокзаподіюється не тільки майну власника телевізора, але і майну іншихосіб, наприклад, сусідів. Дана ситуація передбачена законом, в силуякого право вимагати відшкодування шкоди може будь-який потерпілий,незалежно від того, чи перебував він у договірних відносинах з заподіювачшкоди, чи ні.

    Відповідно до вимог розглянутого закону шкоди, причинення життю, здоров'ю або майну споживачів відшкодовується в повномуобсязі. Правила відшкодування шкоди життю і здоров'ю громадянина встановленічинним цивільним законодавством, зокрема нормами ГЛ.59.ГК РФ.

    Параграф 4

    ПРАВО СПОЖИВАЧІВ НА ІНФОРМАЦІЮ

    Одним з основних критеріїв споживчого вибору єінформація. Лише на основі достовірної та повної інформації чоло століття можевибрати товар (роботу, послугу), що володіють необхідними йому властивостями.

    Закон встановлює загальні вимоги до інформації. Відповідно дост. 8 Закону споживачеві повинна бути надання подані необхідна ідостовірна інформація про товари (роботи, послуги), про виробника
    (виконавця, продавця), а також про порядок придбання товарів (робіт,послуг). Іншими словами, споживач має право знати, що саме йомупропонується, хто пропонує і коли він, споживач, може отриматипропоноване.

    Під необхідною інформацією розуміється, перш за все, її повнота.
    Оскільки споживач, як правило, не має спеціальних знань протовар, що купується (роботи, послуги), обсяг наданої інформаціїповинен дозволити споживачеві оцінити необхідність придбання самецього товару, а також використовувати товар за призначенням без допомогипрофесіоналів. Закон встановлює перелік відомостей, які вобов'язковому порядку повинні бути надані споживачеві. Умовно їхможна розділити на дві групи:

    1.Сведенія про виробника (виконавця, продавця).

    Через нестабільність економіки, що призводить до швидкого по явищуі зникнення компаній, що пропонують споживачам ті чи інші товари
    (послуги), питання про надійність партнера стає одним з важливих критеріївспоживчого вибору. Відповідно до вимог закону інформація провиробника (продавця, виконай тілі) повинна містити такі відомості: фірмове найменування організації місце знаходження організації. режим роботи організації відомості про ліцензії.

    2. Відомості про товар (роботи, послуги)

    Як у першій, так і в новій редакції закону велику увагу приділенотому, яку інформацію про товари (роботи, послуги) виробник (продавець,виконавець) зобов'язані надати споживачеві, щоб забезпечити йомуможливість правильного та свідомого вибору. Перелік необхідноїінформації переслідує кілька цілей.

    По-перше, він містить інформацію, яка підтверджує, щодотримується базове право споживача - право на безпеку [позначеннянормативних документів, вимогам яких повинні відповідати товари
    (роботи, послуги), інформація про сертифікацію, відомості про вміст шкідливихдля здоров'я речовин порівняно з обов'язковими вимогами стандартів,протипоказання при застосуванні, відомості про дії споживача позакінчення терміну придатності товару].

    По-друге, це свого роду захист від свідомо неправильноговикористання, тобто інформація повинна допомогти споживачеві-непрофесіоналовізрозуміти, для чого даний товар призначений, що з ним робити і чого робитині в якому разі не можна - відомості про основні споживчі властивостітоварів, правила ефективного і безпечного їх використання і т.п.

    По-третє, весь перелік обов'язкової для надання інформації вцілому захищає споживача від несумлінності продавця, який шляхомприховування даної інформації міг би вести потреби теля в оману проспоживчі властивості товару і його якість, тобто вплинути наспоживчий вибір нечестним способом. Так, нова редакція законузобов'язує продавця надати споживачеві інформацію про те, щотовар, який продається був у вжитку, або в ньому усувався недолік.

    Оскільки товар (робота, послуга) - це цілий комплекс споживчихякостей, які повинні зберігатися і підтримуватися протягомпевного терміну, закон покладає на продавця (виробника,виконавця), окрім інформації про товар, надати споживачу відомостіпро організації, уповноважених на прийняття претензій від споживачів іщо здійснюють ремонт і технічне обслуговування товару (роботи).

    3. Закон не тільки передбачає обов'язок продавця
    (виробника, виконавця) надати споживачеві інформацію про себе і прореалізуються товари (послуги), але й встановлює відповідальність запорушення цих обов'язків згідно Ст.12 Закону

    Розділ 2

    Права споживача при покупці товарів

    Параграф 1 ПРАВА СПОЖИВАЧА ПРИ ПРОДАЖУ ЙОМУ

    ТОВАРУ З ВАДАМИ

    Глава II Закону РФ «Про захист прав споживачів» встановлює праваспоживача, якому проданий товар неналежної якості.

    Перш за все слід визначити, як Закон трактує поняття
    «Неналежну якість». Закон не дає прямо визначення цього поняття,приводячи лише формулювання таких понять як «недолік» та «істотнийнедолік ». Очевидно, законодавець має на увазі, що товар «неналежноїякості »- це товар, який має« недолік »або« істотний недолік ».

    Отже, недолік - це« невідповідність товару стандарту, умовамдоговору або звичайно ставляться до якості товару ». Такимчином, якість товару слід вважати неналежним, якщо товар маєхоча б один з перерахованих вище ознак.

    Невідповідність товару стандарту може бути встановлено незалежноїтоварної експертизою.

    Зараз судова практика має при заходи, коли шляхом проведенняекспертизи вдавалося встановити невідповідність товару звичайно ставлятьсявимогам. Торжокскій міський суд Тверській області розглянув справу запозовом Бачурина М.В. до А/Про «Автоваз» і А/Про «Торжок-Лада». Позивач на стаівал назаміні автомобіля ВАЗ-2108, посилаючись на те, що двигун автомобіля видаєнехарактерні, «підозрілі» шуми. Експертним висновком НІІАТ від
    22.02.95г. було встановлено, що при роботі двигуна автомобіляпрослуховуються стуки, нетипові для двигуна даної марки. На підставіцього висновку суд дійшов висновку про те, що автомобіль не відповідає, що звичайно ставляться до товару, і в лютому 1996р. винісрішення, яким зобов'язав з відповідачів замінити автомобіль на аналогічний.

    Істотний недолік - це «недолік, який робить ненеможливим чи недопустимим використання товару відповідно до йогоцільовим призначенням, або яке не може бути усунутий, або щопроявляється знову після його усунення, або для усунення якогопотрібні великі витрати, або внаслідок якого споживач узначною мірою позбавляється того, на що він б

         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !