Міністерство загальної та професійної освіти Російської Федерації

Костромської Державний Технологічний Університет.

Кафедра права.

Курсова робота по предмету: Історія держави і права зарубіжних країн .

Тема: Законодавчий процес в

Стародавніх Афінах.

Виконала:
Волкова О.А. група 00-Ю-45

Перевірив: Євстратов А.М.

м. Кострома

2000

Зміст

I. Введення

II. Освіта Афінської держави
1. Становлення Афінського поліса
2. Реформи Солона

III. Демократична держава Стародавніх Афін
1. Становлення демократичної системи
2. Органи прямого народовладдя
3. Посадові особи
4. Фінансова система
5. Суди в системі народовладдя
6. Деформація Афінської демократії
7. Поліс і демократія

IV. Правова політика та законодавство афінської демократії
1. Соціально-правовий лад
2. Сімейний уклад
3. Регулювання майнових та торгових відносин
4. Розвиток законодавства
5. Закон і право

V. Висновок

VI. Література

Введення

Перші на території Європи політичні товариства склалися в країнах
Середземномор'я в II-I тис. до н.е. Вони, в першу чергу цивілізації
Стародавньої Греції та Стародавнього Риму, поклали початок всієї державної іправової історії Європи, передавши традиції своєї політичної і правовоїкультури інших народів і часів, які виросли на грунті особливого античногосвіту.
Античне суспільство і антична державність представляли новий,порівняно з Давнім Сходом, етап загальної людської історії. Їхновизна була пов'язана з глибокими особливостями суспільно-юридичногопобуту і всього соціально-культурного устрою європейських народів. Античнесуспільство, принаймні в період свого розквіту, було суспільствомвираженої індивідуальної власності і рабовласницького укладугосподарства. Засновані на ці особливості історичного розвитку Європириси політичного побуту та правової культури також були відзначені високоюступенем своєрідності юридичних форм.

Античне суспільство і античні цивілізації склалися на берегах
Середземномор'я, що в перші століття особливо стимулювало економічнізусилля народів, їх зв'язки з іншими землями. Подібно до того, якдавньосхідні суспільства були цивілізаціями великих річок, античний світ бувморський цивілізацією, з раннього часу пов'язаної військово-торговимивідносинами. Значно більш розвиненими тут були грошове господарство іфінансові зв'язки. Значно більшу роль у творенні державностіантичного світу зіграли фінансові системи та військова політика.

Античні держави майже з самого початку свого створення сталипрагнути вийти за межі початкових областей проживання заснували їхнародів. Розвиток державних форм тут проходило на тлі колонізації
- Спочатку військово-торговельної, потім чисто завойовницької - інших областей
Європи, Африки, Малої Азії. Імперська політика становила істотнийчинник діяльності влади. У результаті найбільші античні державирозвинулися у значні імперії - в період свого історичного заходувоістину світового масштабу (імперія Олександра Македонського, Римськаімперія). Тут були вперше у світовій історії вироблені адміністративніі правові форми взаємини метрополії і колоній, принципи керуванняв масштабі континентів.

Завдяки особливостям соціальних відносин свого часу, античнедержава склало особливий тип державності, вищий, ніжпрадавнього. Це держава в головному була побудована на принципахнародовладдя і громадянської свободи, сполучених з особливим общинно-полісніполітичним устроєм. Залишаючись державністю обраних, античний поліснадав історії приклад більш високого ступеня залученості громадян уполітичну і правову систему, ніж це було на Древньому Сході.

В античну епоху умовний центр світової історії перемістився до Європи.
Вона стала в економічному, соціальному і культурному відношенні більшрозвиненою, ніж решта світу. Тут стали вироблятися політичні таюридичні форми, що визначають світовий розвиток, в тому числі і шляхомпрямого культурного і політичного впливу. Особливе місце належитьсистемі римського права. Воно стало основою для подальшого становлення ірозвитку більшості систем світового правового устрою, вплив малана формування першого правових засад міжнародних взаємин,взагалі всього сучасного юридичного мислення.

Освіта Афінської держави

Становлення Афінського поліса

аттична область була захоплена групою іонічних племен під час загальнихдорійського завоювання, які, асимілювавши егейської стародавню цивілізацію,встановили більш сусідські відносини з підлеглими народами. Осіли вприбережної Аттиці іонійці ділилися на 4 племені: Гелеонти, Аргадеі,
Айгікореі і Гоплети, - кожне зі своїми культом і деякими особливостямив тій ролі, яку вони грали в загальному іонічному союзі племен (їх і називали
"блискучим", "хліборобами", "козопасамі" і "збройними"відповідно). Склалося в XI-X ст. до н.е. початкове об'єднанняплемен носило характер общинної конфедерації, в яку вливалися спочаткутри, потім чотири, п'ять і т.д. племен. Поселення-центри чотирьох племенпоступово злилися воєдино навколо древнього міста Кекропа, що стало потім
Афінами по затвердилася культу богині. Єдність нового полісузабезпечувалося в основному єдиною військовою організацією племен.
У соціальному відношенні кожне плем'я складалося з великих кланів, які,у свою чергу, поділялися на 50-90 великих сімей-пологів. Сім'ї удовільному порядку групувалися у фратрії - особливі релігійніоб'єднання зі своїми культовими святами і церемоніями. Фратріїскладалися в філи, які після сінойкізма стали виключно територіальнимипідрозділами загальної території поліса, причому не тільки місто, але і вся
Аттика відповідно ділилася на 4 філи. Нащадки підкорених діоніческіхплемен (фети) складалися поза цією організацією, але визнавалися майжерівноправними; вони могли вільно займатися землеробством, торгівлею іремеслами, у них були свої самоврядні об'єднання - фіаси і оргеони
(фратрії).
Управління племенами здійснювалося царями-басілеямі, влада яких уіонійців не була спадковою, і порадою притани в числі чотирьох
(мабуть, голів племен). Пританію належала вища судова влада вполісі і право оголошувати військову мобілізацію. Особливу роль грали головисімейств і кланів: вони мали право стягувати свою частку податків,начальствувати у своєму клані, навіть запрошувати царя на свої збори. Уопорі на такі родоплемінні привілеї, еліта стала формуватися в такійважливий для Стародавніх Афін соціальний шар земельної аристократії. На початку
VIII ст. до н.е. новому соціальному членування суспільства був навіть наданокримінально-правовий статус, висхідний до колишніх особливостей племен: першаклас називався евпатрідів (власниками великих земельних наділів звеликим врожаєм), другий - вершниками, третє - зевгітамі (різночинцями).
У другій половині VIII ст. до н.е. тиск на селянство з бокуаристократії почало зростати, раніше вільні землероби потрапляють підкабалу різного виду до знаті. З'являється категорія хліборобів-Пелата ішестідольніков (що віддають 5/6 врожаю), потім залежні селяниперетворюються на рабів, якщо не виплачують борг; нарешті, під кінець VII ст. дон.е. зростає число проданих за Аттику рабів. Рабовласницький укладпочинає розмивати перш соціально однорідне іонійське суспільство. Знатиперетворюється на соціально пануючий шар, і це викликає прискоренуеволюцію надобщінной адміністрації колишньої епохи в ранню державнуструктуру, підпорядковану інтересам це знати.
Приблизно з середини VIII ст. до н.е. під тиском евпатрідів втратиласвоє колишнє значення влада басилевса: його зробили виборним та повноваженняйого звели до релігійній сфері. У 752 році до н.е. замість царя був обранийевпатрідів особливий правитель - затаївши строком на 10 років, потім з'явиласяпосаду архонта; з початку VII ст. до н.е. архонтів стали обирати на рік,і їх стало дев'ять (з 682 року до н.е.). Функції постійного владногооргану став набувати колишній рада родової знаті - ареопаг (засідав напагорбі святилища бога війни Ареса).
До середини VII ст. до н.е. аристократичне правління в Афінах придбаловид організації ранньодержавне типу, де домінувала роль виборнихпосадових осіб, соподчінявшіх свої повноваження з порадами знаті.
Першим за значенням був архонт-епонім (називався так тому, що йогоім'я стоїть на чолі списку молодих людей, внесених в цивільний реєстру врік його служби). Він встановлював правила життя поліса, вважався "вартовимсім'ї ", контролював дотримання батьками сімейств своїх прав і обов'язків,виступав як "захисник слабких"; у зв'язку з цим йому належализначні судові повноваження. На друге місце був відсунутий Басилей -архонт: він виконував релігійні жрецькі обов'язки на святах, бувтакож головою особливого суду з глав 4 філ (Пританій) у справах провбивства, про непокору главам поліса. Третім архонтом був полемарх --воєначальник, відповідальний за безпеку поліса (разом з головнимрадою); для цього він наділявся поліцейської владою і правом каратинезначні проступки громадян і, особливо, негромадян міста. Рештаархонти (6 фесмофетов) виконували в основному судові функції. Головнімагістрати були підконтрольні Раді ареопагу в частині визначення взагаліможливості виконувати ту чи іншу функцію. Найбільш істотнимознакою ранньої державної організації було, як видно, поєднаннясудових та управлінських повноважень посадових осіб.
Поруч з ареопаг стояв Рада - буле. У нього довічно входили відбулиїхні посади архонти, іноді - інші представники знаті. Радаздійснював загальний нагляд за життям міста, за дотриманням встановленоголаду; він був і судовим органом у тяжких злочинах, зокрема, мавправо присуджувати до вигнання.
Військова організація спиралася на систему навкрарій, особливих угрупованьнаселення. Кожна з 4 фил ділилася на 12 навкрарій (всього 48) на чолі зодним з евпатрідів. Колегію всіх 48 навкрарій очолювали 4 затаївши (поодному від філи), вони і були вищим військовим керівництвом ополчення поліса.
Кожна навкрарія повинна була збудувати й оснастити військовий корабель дляфлоту (з екіпажем), виділити двох вершників та солдатів піхоти; для цьогоусередині навкраріі вводилося власне оподаткування на військові потреби.
У другій половині VII ст. до н.е. в Афінах, як і в інших грецькихполісах, соціально-політичні протиріччя знаті і землеробськогонаселення, прагнення відтворити колишній романтизований соціальний устрійпривели до заснування тиранії. З правлінням тиранів, особливо найбільшвідомого Драконта (близько 621 року до н.е.), зв'язується поява вполісі писаного законодавства, направленого на стабілізаціюсуспільного укладу. Проте економічний розвиток Афінського поліса,розширення зв'язків з іншими містами Еллади, Малої Азії, внутрішньо розвитокторгівлі і ремесла настільки зміцнили нові верстви населення, що колишній,заснований цілком на панування родової аристократії і землевласницькоїзнати, ранньодержавне лад не міг не викликати потужної хвиліневдоволення і черговий смути. Так само звично, як і в інших грецькихполісах, виходом з цієї смути на самому початку VI ст. до н.е.
(стимульованої наростаючої зовнішньою загрозою) стала діяльністьреформатора-есімнета Солона.

Реформи Солона

Виходець із землеробської знати, відомий на той час воєначальник іпоет Солон (640-560 рр.. до н.е.) був запрошений на посаду архонта в 594році, з тим щоб провести цілий ряд перетворень, здатних встановитисуспільна злагода на основі нового укладу. Солон відмовився від тиранії,але жорстко реалізував реформи, які в цілому перебудовуютьсядержавну організацію на більш широкій соціальній основі, що відповідалаінтересам більшості народу.
В якості попередньої умови перетворень Солон провів такзвану сейсахтею (букв. «струшування тягаря») - скасування всіх борговихзобов'язань у полісі; боржники були прощені, землі повернені власникам,продані в рабство громадяни викуплені. Надалі заборонялося давати в боргпід умовою самозаклада. Проведений закон озлобив буквально все афінськесуспільство, оскільки не було здійснено повний передл землі (як сподівалисябідні), а багаті втратили значну частку майна. Втім, криза буланастільки великий, що афіняни надали всі державні повноваження
Солону й надалі.
Зберігши за аристократією виключне право на зайняття вищихдержавних посад, Солон надав аристократії майновийхарактер. Старим чотирма категоріями населення Афін (евпатридів, вершники, щозевгітам і фетам) було надано нового змісту: у них зараховувалися громадянивідповідно до своїх доходів (не менше 500, 300, 200 заходів зерна на рік).
Крім того, що категорія громадян відтепер могла змінюватися і залежала відобчислення цензу, для інших, невисшіх, шарів були передбачені своїможливості вирішувати політичні питання.
Усі верстви населення відтепер дозволялося брати участь у народних зборах імогли бути суддями; повноваження зборів були невеликі, і всі справипопередньо вирішувалися в інших радах. Поруч з ареопаг був поставленийнову раду - буле, куди визначалося за 100 громадян від кожної філи (або
Рада 400); саме буле попередньо обговорював питання, що підлягаютьвинесення на народні збори. За ареопаг були залишені нагляд «завсім »та охорона законів.
Солон скасував більшість виданих до нього законів, зокремазаконодавство Драконта (крім кримінального), і видав цілу серію правил,стосувалися суду, громадянських прав, шлюбно-сімейної сфери і т.д., якістворили абсолютно новий правовий порядок. Відтепер усі громадяни моглизвертатися до суду самі, виступати на захист потерпілого і переслідуватизлочинця (це усувало патріархальні права евпатрідів). Громадяни Афінзобов'язані були під час міжусобиці займати тверду політичну позицію підзагрозою відібрання прав.
Реформи, проведені Солоном або приписані йому пізніше, остаточносформували цілісний державно-політичний устрій. Родова знатистала перетворюватися в політичну еліту, пов'язану цілком здержавними інститутами.
Після деяких адміністративних перетворень, правління тиранів зсім'ї Пісістратідов (560-527 рр. до н. е.), в основному збереглидержавні порядки Солона і продовжили його соціальну політику вінтересах широкого загалу хліборобів-громадян, в Афінах встановивсястабільний і розвинений державний лад, заснований на широкомупредставницькому народовладді громадян.

Демократична держава Стародавніх Афін

До кінця VI ст. до н.е. в Афінському полісі склалася завершенадержавна організація, побудована на прямій участі основної масиповноправних і вільних громадян у реалізації державної влади. Стройафінської демократії (V-IV ст. до н. е..) був найбільш своєріднимдосягненням традиції всієї античної державності, через тисячоліттяпродовжуючи привертати до себе політичне увагу. Для самих Стародавніх Афінце був час не тільки стабільного в цілому державного порядку, а йособливого економічного і культурного розквіту, активної зовнішньої політики,коли Афіни стали практично центром Середземноморського світу.

Становлення демократичної системи

Принципи майбутньої демократичної організації були закладені в другійполовині VI ст. до н.е. і в цілому не змінювалися до періоду політичногозанепаду Афін в кінці IV ст. до н.е. Однак загальна система інститутів влади іуправління виробилася не раз, а стала підсумком щонайменшедвох етапів політичних реформ.
Перший етап (508-462 рр. до н. е.) пов'язаний з реалізацією політики,спрямованої на остаточне повалення аристократичного панування ітрадицій родового ладу. Початок йому поклали реформи Клісфена, у 509 роцідо н.е. що став лідером землеробського і ремісничого населення вполітичній боротьбі.
В Афінах була створена нова територіальна організація, покладена воснову державного ладу. Всі повноправне населення (поза колишніх филі фратрій) було розписано на 100 Демов (умовних слобід). Кожен громадяниндолжен був приписаний до такого Дему; власне з занесення до списку іпочиналося право громадянства. Дем володів самоврядуванням: на зборахобирали демарха, а також кандидатів до Ради поліса і в архонти. Деми булиоб'єднані в 10 філ (нових); кожна філа мала свій храм і своїх виборнихлідерів, користувалася правами самоврядування (зібрання філи, виконавчакомісія, представники в общеполісном управлінні). Крім цього, вся
Аттіка була поділена на 3 тритію: Місто, Берег, Внутрішня земля. Філи іДеми були приписані до тритію довільно, іноді навіть з різних кінцівполіса. Тритію не мали істотного значення і впливали лише наорганізацію притани. Старі пологи виявилися роз'єднані на різні філи іДеми, і згуртуванню знати і залежності від них торгово-ремісничого населеннябуло покладено край.
Сталося зміцнення виборної влади. Рада поліса (буле) було збільшено до
500 членів, по 50 від кожної нової філи; встановлений і вік для обрання донього. Буле став не лише загальнополітичних, але і виконавчим органом: вінділився на 10 секцій, кожна з який займалася терміновими рішеннями вналежну їй десяту частину виборчого року. У 501 році до н.е. буле впершеприніс присягу в тому, що буде дотримуватися в своїй діяльностізаконів. Роль буле декілька обмежувалася народними зборами, щовідтепер має збиратися раз на десяту частину року для обрання магістратів,вирішення питання оборони, позбавлення прав громадянства. Проте всі питаннявиносилися на збори лише за умови схвалення Ради поліса. До цього ж часувідноситься появі колегії 10 стратегів (по одному від філи), якимвручалася військова та виконавча влада, що раніше належала архонта.
Сформувався новий політичний статус громадянина. Права афінськогогромадянина стали нерозривні з особливими правилами на отримання землі: в 506році до н.е. зміцнена була система Клерухії (перший Клерухії влаштована в 570 -
560 рр.. до н.е.), коли за рішенням народних зборів сім'ям виділяли землюв новозавоеванних областях, головним чином у Малій Азії. Громадяни отрималиправо вигнати будь-якого з свого числа, чия діяльність буде оціненанебезпечною для блага полісу: в 506 році до н.е. введена практика остракізму,особливого голосування про вигнання того, чия діяльність викликала осудбільшості. З 501 року до н.е. утвердився новий порядок обов'язковоївійськової служби громадян безвідносно до їх майновому цензу.
Другий етап (462-412 рр. до н. е.) знаменувався подальшим просуваннямнародовладдя (після спроб олігархії в 496 році до н.е. в зв'язку знавалою персів взяти владу в свої руки), створенням правових почавдіяльності нових інститутів на основі розмежування повноважень;конкретні перетворення були головним чином плодом реформ лідерівафінського демосу Періклата Ефіальт, видатних ораторів і воєначальників.
Відбулася демократизація органів влади і управління. Останній оплотаристократії, практично знищений був ареопаг як орган влади; йомузбережені були лише управління і суд у релігійних справах. З 457 року дон.е. посади архонтів були відкриті надалі і для нижчого цензової шару --зевгітов. Щоб надати реальну можливість небагатим громадянамбрати участь у діяльності владних і судових інституцій, була встановленаплата за виконання громадських обов'язків (членам геліеі - по 3, членам
Ради - по 5 оболів, архонта - по 4 обол на день, пританами - по 1 драхмина день).
Народовладдя конструювалися в правовому відношенні. Між органамибезпосередній і виборної демократії відбувся перерозподілповноважень, причому загальні збори громадян стало розглядатися як більшважливий політичний інститут. Збори-Екклезія закріпила за собою головнимчином законодавчі повноваження, буле і магістрати - виконавчі. Ізбори, і буле, і посадові особи практично не мали тепер судовоївлади, вона здійснювалася спеціальними інститутами. Непорушністьсформованого ладу стала предметом охорони закону: кожен надалі отримувавправо порушити позов про незаконну діяльність проти того, хто бажав якосьзмінити конституцію Афін.

Органи прямого народовладдя

Найважливішим і відмітною принципом афінської демократії в цілому булаорганізація органів влади на основі прямого народоправства, в якомубрали участь безумовно всі громадяни. Головні повноваження були зосередженів органах безпосередньої демократії - народних зборах і Раді-буле.
Рада поліса - буле грав основну роль в Афінському державі. Йогостановили 500 громадян, що виділяються на рік по 50 від кожної філи. Оскількидіяльність буле була постійною, а плата за роботу в ньому невеликий,кандидатів не вистачало. Для них були введені цивільні привілеї:звільнення від військової служби і судовий імунітет. Після закінчення термінудіяльності булевти давали звіт народним зборам про свою персональнуроботі (але сама рада не був відповідальний перед народними зборами).
У повноваження буле перш за все входила вся власне урядовадіяльність: стосунки з посадовими особами, послами, видача наказіввоєначальникам, постанови про арешти, висунення звинувачень протистратегів і магістрів; рада була як би «вартовим республіки». Реальнобуле був віссю і законодавчої, і виконавчої влади Афін. Він готувавдекрети та інші законодавчі акти, пропоновані або що надійшли длянародних зборів (і без поради збори не могло навіть обговорювати новийзакон), контролював повноваження і діяльність магістратів, представляв
Афінське державу в міжнародних союзах. У виняткових випадках булеміг брати всю повноту влади в державі в свої руки.
Буле здійснював контроль за фінансами держави, у тому числіконтролював числення громадянського цензу. У буле встановлювався списоккандидатів для призначення в магістрати. Тим самим йому належало вирішальнеслово і в питанні організації виконавчої влади. Нарешті, буле мігвиносити і окремі судові постанови в разі порушеньвстановленого ладу (до 501 року до н.е. з покаранням у вигляді смертноїстрати, а після - тільки штрафів).
Для кращої організації своєї роботи буле підрозділяються на частини --колегії притани з 50 членів ради (обов'язково з пропорційнимпредставництвом від фил). Затаївши здійснювали повноваження ради впризначену їм десяту частину року, змінюючи один одного за жеребом. Крімцього, буле утворив постійні комісії для контролю за діяльністюпосадових осіб і реалізації найважливіших державних справ: комісію зконтролю за доходами у зборах, комісію арсеналів, з релігійнихцеремоній, з контролю за актами посадових осіб, комісію з контролюдержавних рахунків.
Буле був найважливішим віссю обертання загальної афінської демократії: як тільки в тойабо інший історичний момент прагнення до олігархії або узурпації браливерх, повноваження і роль ради відразу ж скорочувалися.
Народні збори - Екклезія було інститутом важливих державно -політичних рішень. За традицією і за законом, у зборах могли прийматиучасть усі повноправні громадяни поліса, приписані до Дему (в V-IV ст. дон.е. таких налічувалося 40-50 тис.), старше 20 років (після відбуттяобов'язкової військової служби). Реально, однак, для зборів встановилисядві чисельні квоти: 1) велика - в 6 тис. громадян, коли приймалисянайбільш відповідальні рішення; 2) мала - в 1/10 від цензової списку,коли приймалися звичайні рішення зборів. В основному в Екклезіябрав участь афінський демос - ремісники і торговці, меншою мірою --землероби Аттики.
Збори були якщо не постійним, то регулярно діючим інститутомвлади: скликали його 10 раз на рік (на початку V ст. до н.е.), а з кінця V ст.до н.е. - Не менше 40 разів. Не всі збори вважалися рівнозначними, в томучислі не будь-які рішення можна було приймати на будь-якому із зібрань. Першідесять зборів року були головними, де вирішувалися питання організації владиі законодавства на майбутній термін; наприклад, тільки в 6-му зборах можнаставити на вирішення питання про остракізму стосовно громадянина. Спеціальнізборів присвячувалися релігійним, адміністративним, міжнародних справ.
Повідомлення про «порядку денному» мало бути оприлюднене не менше ніж за 4дні до скликання. На розсуд буле або магістратів могли бути і надзвичайнізборів для вирішення військових справ. Після реформ Перікла за участь узборах громадянам також належало винагороду (вигідне, природно,тільки для незаможної і бездельной частини громадян). Скликались зборів наринкової площі - агорі, пізніше - на Фніксе (особливому горбі).
Збори володіло великими політичними, але не необмеженимиповноваженнями. Тільки в Екклезія приймалися рішення про війну і мир, спілках,призначення представників та послів, оголошенні мобілізації і про числопокликаний щорічно на військову службу. Тут приймалися фінансовізакони, митні правила, здійснювався загальний фінансовий контроль.
Екклезія стверджувала посадових осіб поліса, а 10 раз на рік заслуховувала ззвіти про свою діяльність, висловлюючи довіру чи недовіру ім.
Номінально Екклезія володіла вищою законодавчою владою, але реальноці повноваження були істотно обмежені. По-перше, за процедурою:проекти законів представлялися в збори лише з буле, і навіть якщогромадянин вносив довільне припущення про закон (формально таке правобуло), проект слід було спочатку обговорити в раді. По-друге, зазмісту: закони вважалися постійними, і, для того щоб скасувати абозмінити колишній закон, була потрібна ціла сукупність релігійних іполітичних обрядів (adeia). Збори не володіла судовими повноваженнями,воно могло тільки піддати моральному осуду. Щоправда, з 403 року дон.е. увійшла в практику особлива процедура - ейсангелія, коли звинувачений взамаху на безпеку держави міг бути тут же і засуджений за будь-якогокількості присутніх громадян.
Присутність кваліфікованої більшості в 6 тис. громадян було потрібнодля вирішення трьох питань: про остракізму, санкції на зміну законів і пропередачу прав поліса новому магістрату. Збори не пов'язувало себе єдинимрішенням: могли бути і повторні голосування з того ж питання, скасуванняпопереднього голосування. Подача голосів здійснювалася підняттям рук, ітільки в особливо важливих випадках - балотуванням камінчиками (при остракізму --черепками-Остраков).
Головував на зборах причаївся, вони ж і скликали його. У IV ст.до н.е. головувати стали члени ради, що не знаходяться в даниймомент при виконанні обов'язків притани. Кілька пом'якшилисявимоги до прийняття нових законів: звинувачення у незаконності повинно бутиобгрунтовано в судовому порядку, для попереднього вирішення питання пропочин закону організовувалася колегія номофетов (з членів геліеі).

Посадові особи

Ще одним принципом афінської демократії була жорстка підпорядкованістьпосадових осіб поліса органам народовладдя. Всі посадові особи
(магістрати) не володіли власною, хоча б на основі законів, владою:з повноваження цілком визначалися рішеннями народних зборів і моглибути або розширені, або ще більш обмежені проти традиції. Магістратзобов'язувалися виконувати рішення ради або зборів, маючи лише власнусферу діяльності. В освіті магістратур забезпечувалося мало нематематично витримане рівність Демов і фил; органи територіальногосамоврядування зберігали свій контроль за їх діяльністю. Нарешті, всімагістратури були терміновими - не більше ніж на один рік, і переобраннязаборонялися. Ще однією рисою афінської виконавчої влади була жорсткаколегіальність магістратів: майже кожен з посадових осіб будь-якого рівнямав до 10 рівноправних йому колег.
Кандидатів в посадові особи висували на зборах самоврядувань - вдемах або філах. Затвердження на посаді відбувалося на народних зборах,проте в більшості випадків роль Екклезія була своєрідною: магістратівабо визначали жеребом, або обирали шляхом відкритого голосування;демократичні кола Афін воліли жереб. Відбір підходящих кандидатівбільшою мірою тому залежав від передвиборної перевірки - докімасіі,яку проводив буле або за його дорученням спеціальні колегії. Кандидат умагістрати повинен був бути «придатним» з точки зору відсутності тілеснихнедоліків, повноправного громадянства, бути приписаним до певногоДему, брати участь до культ Аполлона, шанувати могили предків. Будучиобраним, магістрат отримував деякі привілеї: право на почесне місцев театрі, на церемоніях, на час магістратури звільнявся від приватних донього позовів. Разом з тим йому заборонялося залишати країну, робити заповіту,він зобов'язаний був звітувати перед органами народовладдя.
Магістратури в основному поділялися на 3 категорії. Першу становилиархонти (які вже не мали персональних звань та прав); вони виконувалидоручення буле з підтримки державного порядку, мали правопомилування, покарання, затримання громадян і негромадян Афін. Другускладали численні і різні епімелети з різнимиобов'язками, головним чином в якості помічників інших посадовихосіб, а також фінансові чиновники. Третю, нижчу групу складалипідлеглі - іперети (писарі, реєстратори, судові виконавці);особливістю афінської демократії було те, що цей розряд посаддоручалося НЕ Потовк громадянам, скільки рабів або звільненим. Раби -тохотаі виконували і основні поліцейські функції в полісі.
Особливу категорію посадових осіб складали стратеги - серед десяти,яким доручалося військове управління і командування. Ця посада не булаоплачуваної і доручалося тільки багатим і видатним громадянам; в стратегимогли переобирати (так, Перікл був стратегом 15 років). Обов'язки міжстратегами розподіляло народні збори, але нерідко у надзвичайномупорядку всі державні справи вручалися одному, який отримував званнястратега-автократор.

Фінансова система

Політична міць Афін грунтувалася в тому числі на досить розвиненоюфінансовій системі, що вперше тут знайшла значення особливої галузідержавного управління.
узаконеної обов'язки громадян сплачувати податки в казну в Афінах небуло: громадянин мав право відмовитися від сплати податків, яка становилабільш предмет моральної чесноти. Фінанси держави складалися з:
1) доходів від розробки общеафінскіх рудників, копалень, карбування монети; 2)прямого податку, який зобов'язані були сплачувати негромадяни Аттики - метойкіі звільнені, причому і чоловіки, і жінки (у половинному розмірі); 3)непрямих податків, до яких належали митні 2%-і збори, ринкові,з продажів; їх сплачували всі учасники обороту. Крім основних, з 428 рокудо н.е. був введений (4) особливий податок ейсфора, який зобов'язані булисплачувати і громадяни, і метойкі з майна, що перевищує вартість в 1тис. драхм, а з 413 року до н.е. - Торговельний податок (5) ейкоста, якимобкладалися всі товари, які переміщуються в рамках Афінського союзу (по 5%) івивозяться через Босфор (по 10%). У 378 році до н.е. в ході черговоїреформи посилилася роль прибуткового оподаткування всіх громадян. Більше значеннядля громадян мали прямі натуральні обов'язки - літургії, найважливішими зяких були: внески на театральний хор, на навчання юнацтва, наорганізацію священних посольств на загальногрецькі Праздненства. Зберігалисядревні повинності з будівництва за свій рахунок кораблів (Триєрархія),поповненню арсеналів поліса.
Загальний контроль за фінансами здійснював буле, призначати для цього 10спеціальних магістратів - польотів; вони вели рахунку, здійснювалидержавні витрати. Збором доходів відали зовсім інші магістрати
- Аподекти, також в числі 10; в їх спостереженні була державна скарбниця.
Афіни мали у своєму розпорядженні десятьма скарбами, які по черзі могли бутивикористані для витрат; особлива скарбниця богині Афіни використовуваласятільки на підставі окремого закону.

Суди в системі народовладдя

Афінська демократія втілювалася не лише у власне політичномународовладдя. На основі прямого волевиявлення народу-демосу будувалася ісудова система держави.
Найважливішим інститутом судової організації було особливе судове збори --геліейя (нерідко її неправильно називають судом присяжних). Геліейя не булав прямому сенсі судовим органом, це була форма залучення афінськихгромадян до участі в суді і в судовому контролі за органами влади тауправління (в цьому сенсі реформи Солона, при якому нібито сформувавсяінститут геліейі). Геліейю становили 6 тис. громадян (тобтокваліфіковане політична більшість), що висуваються щорічно від Демовта збереження долею. Єдиною умовою був підвищений віковий цензв 30 років. Далі корпус геліейі поділявся на 10 колегій (по 500 суддів і
100 запасних) з урахуванням суворого представництва фил. Засідали колегіїрегулярно, причому пізніше склалася певна спеціалізація колегій поокремим галузям судового контролю.
Геліейя була і власне судовою інстанцією, де вирішувалися кримінальні і,в меншій мірі, цивільні справи за приватними позовами, і органомконституційного нагляду за діяльністю народних зборів і посадовихосіб. У ній проходила процедура докімасіі посадових осіб в попередньомупорядку, могли заслуховуватися звіти посадових осіб, якщо вставав в загальнійформі питання про переслідування їх за зловживання. Геліейя була другаінстанцією, де розглядалися скарги на рішення інших судів (крімрелігійних питань), особливо політичні звинувачення. І найважливіше,тут проходила процедура перевірки законопроектів на їх відповідністьтрадиції і раніше законодавством за позовом громадян або в порядкудіяльності колегії номофетов. Геліейя мала право засуджувати, у разізлочинів, і на вигнання і на смертну кару. Особливістю повноваженьцієї установи було те, що вони носили по суті верховний характер:рішення геліейі не могло бути ні оскаржено, ні припинено (навітьсвященним втручанням); вона не була підконтрольна ніяким іншимінститутів народовладдя.
Традиційним судовим органом залишався ареопаг. Йому були підсудні уосновному релігійні справи, а також злочини, пов'язані з порушеннямисвященних підвалин держави (зокрема, справи про навмисному вбивстві,зазіхання на сімейні і родові відносини, непокори посадовимособам). Крім суду, при зберіг і деякі управлінські функції ввідношенні загальнонародних священних майна, організації культів, у зносинахрелігійного характеру з іншими грецькими державами.
Кількісно основна маса судових справ, а також усі судові справи,виникали за участю неповноправних громадян чи негромадян Афін,знаходилася в компетенції спеціальних судових установлень: а) колегії 51ефета, утвореної Драконта в 521 році до н.е. для розгляду головнимчином кримінальних справ і пов'язаних із заподіянням шкоди особистості; б)колегії одинадцяти, створеної для порушників громадського порядку,захоплених поліцією (нічних злодіїв, грабіжників, професійнихзлочинців), і в) колегії діететов, де слухалися справи за майновимспорах, що виходив за межі компетенції самоврядування Демов і філ.
Всі судові органи (крім ареопагу) були регулярно оновлюваними ізнаходилися під постійним контролем низового самоврядування як за своїмскладу, так і за про