ТЕМА: рабовласницькі державні утворення на теріторії ПІВНІЧНОГО
ПРИЧОРНОМОР'Я
ЗМІСТ
1. Рабовласницька держава та право скіфів 1
2. Грецькі міста колонії на території України, їх державний устрій
9
3. Державний устрій та право Боспорського царства 11
4. Список літератури 13
Історія державно-правового розвитку на території сучасної України бересвій початок від середини І тис.. до н. е., коли у народів і племен
Північного Причорномор'я з'являються перші державні утворення. Це булирабовласницькі держави, які виникли у процесі розпаду первіснообщинноголаду й встановлення класового суспільства.
I. Рабовласницька ДЕРЖАВА ТА ПРАВО скіфів
1. Географічне розташування. Етнографічна історія.
У VII-III ст. до н. е. у степових районах Північного Причорномор'я, натериторії сучасної Південної та Південно-Східної України, а частково і в
Криму панували скіфські племена. Вони займали значну територію від низин
Дунаю до гирла Дону і Приазов'я. Більшість сучасних дослідників вважає, щоформування скіфів відбулося внаслідок взаємодії як місцевих
(кіммерійськіх), так і прибулих (іранських) кочових племен. Прихід цихкочових племен у Причорноморські степи датується звичайно кінцем VIII-VIIст. до н.е.
У VII ст. до н. е. у скіфів утворюється могутній племінний союз.
Відомості про основні племена, які входили у цей союз, подає грецькийісторик Геродот (V ст. до н. е.). Наймогутнішім й найчісленнішім плем'ям,розповідає він, були скіфи царські, які вважали інших скіфів своїми рабами.
Жили вони на лівому березі нижньої течії Дніпра, аж до Азовського моря інижнього Дону, а також у степовому Криму. На правому березі нижнього Дніпрамешкали скіфи-кочівники, між Інгулом і Дніпром разом з кочівниками жилискіфи-землероби. У басейні Південного Бугу поблизу грецького міста Ольвіязнаходились Еліно-скіфи. Нарешті, на північ від царських скіфів (мабуть, умежах степової смуги України) розташовувалися скіфи-хлібороби (орачі).
І хоч у рамках скіфського племінного союзу проживали не тільки власнескіфи, а й інші племена та різноплемінні групи, які відрізнялися від скіфівза походженням і живою, цю спільність античні автори називали «Скіфією»,або «Великою Скіф'ю».
2. Суспільний лад. Ведення господарства.
У VII - VI ст. до н. е. більшість скіфських племен вже знаходилася наостанній сходинці первіснообщинного ладу.
Родові зв'язки все ще були сильні. Основною суспільною одиницею булародова община, що складалася з кількох патріархальних сімей. Рід, родоваобщина володіли землею, виділяючи кожній патріархальній сім'ї ділянку земліза жеребом. Приватної власності на землю в цей час не існувало.
У скіфів-кочівників кожна сім'я мала свою отару, стадо корів, але земля,як і у землеробів, належала общині, племені. Родова організація відігравалавелику роль у кочівників при розподілі пасовищ, перекочовках і т. ін.
У скіфському суспільстві VII - VI ст. до н. е. вже можна виявити ознаки,що свідчать про розклад родового ладу. З середовища вільних общінніків --кочових скотарів і осіліх землеробів - виділялася родоплемінна знати
(родові старійшини, племінні вожді та ін.). Як свідчать археологічні дані,ставала все більш помітною майнова диференціація. З'являються у скіфів іраби, яких вони добували під час численних воєн і походів. Щоправда, рольрабської праці у Скіфії була незначною.
Досягнутій скіфамі сходинці розвитку відповідала й організація управлінняу формі військової демократії. Найважливіші питання розглядалися нанародних зборах воїнів. Значним впливом користувалися ради родовихстарійшин, і перш за всі союзні рада. Але особлива роль у союзі належалавійськовим вождям - «царям», які очолювали скіфське військо під часпоходів. Влада «царів» передавалась у спадщину, але кандидатури «царя» тайого спадкоємця все ще затверджувалися народними зборами.
Розвиток виробництва, зростаюча майнова й соціальна диференціація, процескласоутворення, що розпочався, сприяли посиленню влади скіфських військовихкерівників, розвитку зародків спадкової знаті та дійсної царської влади.
Значно прискорила зміни, що назрівалі у скіфському суспільстві, війнаскіфів з військами перського царі Дарія І у 514-513 рр.. до н. тобто
Згідно з Геродотом скіфські племена, що вступали у боротьбу з персами,складалися з трьох основних частин, угрупувань. Кожну з них очолював свійвійськовий вождь - «цар». Один з них на ім'я Іданфірс був головним, і йомупідкорялися інші вожді.
Боротьба з Дарієм І, що закінчилася перемогою скіфів, сприяла зміцненнюскіфського союзу племен, піднесла політичний авторитет Скіфії. Крім того, уцій боротьбі кочові племена, у першу чергу царські скіфи, виступили назахист всього союзу, чим забезпечили собі панівне становище у союзі племен.
Це надало їм можливості експлуатувати землеробські племена, вимагати відних данину. Значно зміцнилася після перемоги над Дарією І влада «царів» івійськово-дружінної знаті.
У підсумку на рубежі VI-IV ст. до н. е. у Скіфії, як вважає рядскіфологів, відбуваються становлення класового суспільства та виникненнярабовласницької держави. Саме у цей час скіфський цар Атей усунув інших
«Царів» і узурпували усю владу. Атей прожив довге життя і в 40 р.. IV ст. дон. е. зумів об'єднати під своєю владою майже всю країну - від Азовськогоморя до Дунаю, перетворивши Скіфію на могутнє царство. Центр держави Атеязнаходився на нижньому Дніпрі, де наприкінці V ст. до н. е. виникло великеукріплене поселення - Каменське городище. Однак сутичка скіфів у 339 р.. дон. тобто з македонським царем Філіппом II закінчилася поразкою і смертю Атея.
Незважаючи на загибель Атея, Скіфське царство збереглося, хоч розмірийого значно зменшилися. Скіфія залишалася все ще сильною в економічному івоєнному відношеннях. Як свідчать писемні й археологічні джерела, царство,створене Атеєм, існувало з IV до III ст. до н. е.
Більш міцною була скіфська держава з центром у Криму, що склалася близько
III ст. до н. е. Столицею нової держави стало місто Неаполь скіфський
(неподалік від сучасного Сімферополя) - з міцними мурами, великимизерносховища, багатими гробницями. Свого розквіту Скіфське царство у
Криму досягає у II ст. до н. е. Воно проіснувало аж до другої половини IIIст. н. е. і було знищено готами.
Рівень господарського життя населення Скіфії на той час був доситьвисоким. Панівне становище в економіці займали Орнана землеробство іскотарство. Скіфи вирощували різні культури рослин. Скіфи-орачі сіяли хлібне тільки для власних потреб, але й на продаж. Орання землі здійснювалосяза допомогою запряжених волами плуга, врожай збирався залізними серпами,зерно змолочувалось у зернотерки. Величезними стадами худоби і табунамиконей володіли скіфи-кочівники. Значних успіхів набуло у скіфськомусуспільстві також виробництво шкіри, ткацтво і т. ін. Інтенсивнорозвивалася торгівля з прибережними грецькими містами. Скіфи доставлялисюди хліб, худобу, хутро,. рабів та інші товари, а натомість одержуваливино, дорогу кераміку, ювелірні вироби. У результаті між скіфамі і грекамивстановилися міцні й широкі торгові зв'язки.
Успіхи в економічному розвитку стали основою для росту майновоїнерівності й соціальної диференціації.
Основи родоплемінної структури у скіфському суспільстві підрівалісязростанням приватної власності, майнових нерівністю, розвитком рабства. Уруках імущих опинялися кращі ділянки землі, пасовища, величезні стадахудоби, табуни коней, раби. Ще Геродот повідомляв про скіфських багачів,які вважалися «найблагороднішімі, що користувалися найбільшим майном», іпро скіфську бідноту, яка належала до «найнижчого походження».
Унаслідок цього з загальної маси вільних землеробів і скотаріввиділилася пануючу верхівка, до якої належали царська сім'я, військовааристократія, дружинники, родоплемінна знати, що зливалась з оточеннямправителя, багаті торговці. Саме у неї зосереджувалися основні багатства,джерела яких були різноманітними. Так, важливим засобом збагачення пануючоїверхівки залишались, як і раніше, грабіжницькі воєнні походи. З часом усебільшого значення набувала експлуатація вільних общінніків, данників ірабів. Істотний прибуток приносила й торгівля, особливо хлібом, з грецькимимістами Північного Причорномор'я.
У скіфів було, за даними Геродота, багато жерців, котрі являли собоювідособлену соціальну групу, окремі категорії якої займали досить високестановище.
Найбільш численну верству скіфського суспільства складали вільніобщинники. Вони відбували військову службу, платили данину, виконувалирізні повинності. У тяжкому становищі були скіфі-орачі, які опинились уданніцькій залежності від степових кочівників.
У скіфському царстві з центром у Криму основну масу міського населеннястановили вільні ремісники і торговці.
Нижню сходинку соціальної градації скіфського суспільства займали раби.
Головне джерело рабства у скіфів - військовий полон, підкорення сусідніхнародів. Але у виробництві рабство не відігравало вирішальної ролі, хочкількість рабів у скіфів була досить значною. Як правило, вонивикористовувалися у домашньому господарстві, для охорони худоби і т. ін.
Дуже часто вони виступали як товар у торгівлі з грецькими містами.
Наочне уявлення про соціальне розшарування і класову структурусуспільства скіфів дають розкопки поховань, особливо грандіозних курганівскіфської знаті, що відомі в літературі під назвою «царські». У такихкурганах археологи виявили силу-силенну золота й дорогоцінностей, дорогукераміку, багату зброю і т. ін. Різкий контраст з «царськими» курганамискладають поховання простих скіфів під невисокими земляними насипом ізскромним набором речей або взагалі без інвентара.
3. Державний апарат.
Скіфське царство може бути віднесено до держав рабовласницького типу. Заформою правління це була одна з різновидів рабовласницької монархії.
Главою скіфської держави був цар. Влада його передавалася у спадщину.
Тоді вже склалось уявлення про божественне походження царської влади. Уряді випадків правитель сам виконував обов'язки жерцями. Цар також здійснювавсудові функції.
Влада царя була дуже великою. Він нічим не був зв'язаний у проведеннівнутрішньої політики. Відомо, що Атей вирішував багато різних важливихпитань, карбував свою монету. Владними правителями Скіфського царства зцентром у Криму у III-II ст. до н. е. були Скілур і його син Палака, а в IIст. до н. е. - Фарзой і Інесмей, які зосереджувала у своїх руках зовнішнюторгівлю хлібом. Самостійно здійснювалась скіфськімі правителями ізов'нішня політика. Так, дипломатичні переговори Атея з македонським царем
Філіппом II свідчили про те, що скіфський цар відчував себе не меншмогутнім і сильним, ніж македонський правитель.
Царю віддавали велику шану як за його життя, так і після смерті. Доситьдетальні й красномовні, з різноманітними деталями свідчення про те, якскіфи ховали своїх царів, наводить Геродот. Як показують розкопки царськихкурганів, скіфських царів ховали у глибоких і складних похороннихспорудження. Поруч з царем поміщалі вбитих жінок або наложниць, слуг,рабів та ін. У Неаполі скіфському поховання царя, поряд з яким знаходилисядомовини його наближених і поховання коней, розташовувалося у кам'яномумавзолеї.
Навколо скіфського царя утворювався апарат державного управління. Як і убагатьох інших народів, він включав до свого складу, з одного боку,найближчих родичів правителя, а з іншого - його особистих слуг, переважновійськових. За свідченням грецького історика і географа Страбона (63 р.. Дон. е. - 23 р.. н. е.), у II ст. до н. е. скіфи у Криму знаходилися «підвладою Скілура і його синів з Палака на чолі ». А синів у Скілура було, заодними даними, шістдесят, за іншими - вісімдесят, що забезпечувало міцнупідтримку владі царя. Цим теж пояснюється особлива роль військової дружиниправителя та воєначальників. Найбільш впливові помічники правителя входилидо складу царської ради.
Проте виникнення державного апарату не знищило повністю колишню родовуорганізацію, її пережитки ще довгий час давали взнаки, особливо у місцевомууправлінні, де зберігалися свої старійшини та вожді.
4. Джерела і норми Скіфського права.
Основним джерелом права у скіфів був звичай, перетворений відповідно зінтересами правлячої верхівки на Звичаєве право. Скіфи, згідно з Геродотом,уникали запозичення чужоземних звичаїв не тільки від інших народів йособливо від елеїнів. Скіфська культура протягом усієї історії залишалася,безпісемною, тому і фіксація норм звичаєвого права не могла бути здійснена.
Поряд із звичаєм досить рано з'являється й інше джерело права - правила,встановлені царською владою. На великій території скіфської державизбереглися групи населення, які жили на основі своїх законів. Зберегли,наприклад, свої звичаї племінні союзи таврів у Криму, неврит, що жили напівдень від Прип'яті.
Норми скіфського права захищали приватну власність на худобу, повозки зпересувними житла, домашні речі, рабів. Розкопки поховань свідчать, щоособисту приватну власність у скіфів становили зброя, знаряддя виробництва,прикраси. Верховна власність на землю належала царю, який встановлювавпорядок користування пасовищами і землями.
Зобов'язальне право регулювало договірні відносини міни, дарування,купівлі-продажу і т. ін. Звичайно договори у скіфів скріплювалі клятвою, якце робилося, наприклад, при укладенні договору знаменитого скіфськогопобратимства. Правова регламентація зачіпала й данніцькі відносини. Напрактиці відмова від сплати данини вважалася достатнім приводом для початкувоєнних дій, які супроводжувалися грабування майна, крадіжкою худоби,захопленням полонених з наступним перетворенням їх у рабів.
Шлюбно-сімейне право базувалося на принципах патріархату. Рахуванняродоводу велося по чоловічій лінії. У сім'ї панував чоловік, практикувалисябагатоженство. Старша жінка займала привілейоване становище. Після смертічоловіка вдова переходила як майно в спадщину до старшого брата померлого.
Нерівність у сім'ї визначалася не тільки підкоренім становищем жінки, але йтим, що старші сини у випадку одруження одержували частку майна і право навиділ ще за життя глави дому, а молодший з синів ставав спадкоємцембатьківського господарства.
Найбільш небезпечними злочинами у скіфів вважалися злочини проти царя
(замах на життя правителя шляхом чаклунства, непокора царському наказу).
Злочином була також неправдива клятва богам царського вогнища. Усі названізлочини каралися смертю. Порушення звичаїв і відступ від віри в богів такожтягли за собою смертну кару винного.
Відомі злочини проти власності (крадіжка, грабіж і т. ін.), проти особи
(вбивство, перелюбство, ображання).
Найбільш поширеними видами покарання були смертна кара, відрубанняправої руки, вигнання. Довгий час у скіфів зберігалася кровна помста. Можнагадати, що оправи про злочини, які не зачіпали основ царської влади івзагалі інтересів держави, розглядалися у порядку здійснення змагальногопроцесу. Проте з найбільш небезпечних злочинів здійснювався слідчий процес.
II. Грецькі МІСТА-колонії НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ,
ЇХ ДЕРЖАВНИЙ УСТРІЙ
У VIII-V ст. до н.е. старогрецькі рабовласницькі держави південноїчастини Балканського півострова та Малої Азії заснували колонії узаморських землях, у тому числі й у Північному Причорномор'ї.
Серед них - Олівію на правому березі Бузького лиману, тепер біля с.
Парутине Очаківського району Миколаївської області, Тіру на березі
Дністровського лиману, тепер Білгород-Дністровський Одеської області;
Херсонес - на місці сучасного Севастополя; Пантінакапей - на місці сучасної
Керчі; Фанагорію на Таманським півострові, тепер поблизу селища Сінного
Темрюцького району Краснодарського краю; Керкініду - на місці сучасної
Євпаторії Кримської автономної республіки, Німфей - на західному березі
Керченської протоки, тепер у складі міста Керчі; Танаїс - у гирлі Дону,тепер біля станиці Недвіговської Ростовської області, Феодосію - там, дерозташоване сучасне місто. Багато з них незабаром перетворилися на міста,значні ремісничі центри. Міста проводили обмін зі східними племенами таіншими грецькими державами, карбувалі свою монету. Місцевим племенам
(здебільшого представникам племінною верхівки) античні міста - держави
Північного Причорномор'я постачали вино, зброю, ювелірні вироби та іншіпредмети розкоші. Основним предметом вивозу до грецьких держав були хліб таінші сільськогосподарські продукти.
Античні м?? ста - держави проіснували до IV-Vст. Н.е. Однак уже з 30-хроків III ст.н.е. почався економічний занепад, що посилився внаслідокнаскоків готів - племен східних германців, які наприкінці II ст. н .. почалипересуватися з пониззя Вісли на Південний Схід і в першій половині III ст.н.е. досягли Північного Причорномор'я. Тут готи змішалися з місцевими,переважно скіфо-сарматського племенами, створивши сильне об'єднання, щодосягло найбільшої могутності у середині IV ст. За відомостями готськихісторика Йордана, від них у той час залежали інші східноєвропейські народи.
Навала гунів (давні кочові племена, які з території Північного Китаюпросунулися до Карпат) у IV ст. поклала кінець існуванню античних міст -держав Північного Причорномор'я. Значну роль у цьому відіграли і східніслов'яни, що просувалися тоді до берегів Чорного моря і на Балкани.
Грецькі колонії були рабовласницьких містами-державами. Накопиченнябагатства у руках небагатьох, зосередження знарядь виробництва у меншості,поява щораз більшої кількості рабів зумовили поділ суспільства на двіантагоністичних класи. Рабовласника були вільними повноправнимигромадянами. Вони могли займати різні адміністративні посади, виїжджати вінші землі, утримувати збройні загони. Вільні громадяни - жінки та іноземці
- Не користувалися політичними правами. Повноправними громадянами булитільки чоловіки - уродженці міста.
Більшість населення становили раби. Вони не мали жодних прав і буливласністю рабовласніків, які вільно розпоряджались їх працею, життям ісмертю. До них примикали дрібні ремісники і торговці, а також вільніобщинники навколишніх поселень, що сплачували податки державі та входили доополчення у випадку воєнних дій. Непосильний гніт і безправ'я призводили доповстань. Так, 107 р.. до н.е. у Пантікапеї спалахнуло повстання рабів начолі зі Савмака, якого раби проголосили царем.
Грецькі колонії були рабовласницька держава. За формою правління -демократичними та аристократичними республіками.
Вищим органом державної влади вважалися народні збори. Брати участь уних мали право всі чоловіки, які досягли 25 років.
До їх компетенції належало прийняття законів, вибори посадових осіб,регулювання морської торгівлі, зовнішньополітичні зв'язки та укладаннядоговорів, нормування грошової системи., звільнення іноземних купців відмита тощо.
Народні збори обирали раду міста, до складу якої входив судприсяжних, а також головний жрець міста - базилевса, котрий відаврелігійними культурами.
Рада була постійно діючим органом влади, підготовляла законопроекти,перевіряла кандидатів на виборні посади, здійснювала контроль за виконавчоювладою.
військовими справами відали архонт і стратеги.
Нагляд за порядком на ринку здійснювали агораномів.
За порядком у місті стежили астіномі.
Контролювали додержання законів номофілакі.
Політична організація міст-колоній спиралася на збройні сили, якінадавали рабовласнику необмежену владу над рабами і закріплювали їхпанівне становище у суспільстві.
III. ДЕРЖАВНИЙ УСТРІЙ ТА ПРАВО
Боспорського царства
Найбільшою з античних держав Північного Причорномор'я було Боспорське
(Боспор - давньогрецька назва Керченської протоки) царство з центром у
Пантікапеї. Воно виникло внаслідок об'єднання античних міст-держав напочатку V ст. до н.е. (480 р. До н.е.) й об'єднувало територію Керченськогоі Таманського півостровів, а також південне узбережжя Азовського моря догирла Дону. Ця держава не була суто грецькою, до неї входили і місцевіплемена.
Основою економіки Боспорського царства вважалося землеробство,виноградарство і рибальство, продукти яких вивозилися морем до Греції та
Малої Азії. Розвивалося ремесло, велася торгівля з сусідніми племенами,
Значне місце у торгівлі Боспору, як і всіх інших держав Причорномор'япосідала торгівля рабами. У Танаїсі був навіть невільніцькій ринок. У міста
Боспорського царства імпортували вино, оливкову олію, посуд, тканини,зброю, прикраси (зокрема ювелірні вироби), предмети мистецтва тощо.
Період найбільшого економічного і культурного розвитку припадає на IV-
III ст. до н. е. У другій половині II ст. до н. е. Боспорське царствоохопила гостра соціально-економічна криза, що посилювалася загрозою з боку
Римської імперії. Царів Боспору затверджували римські імператори, якірозглядали його як васальну державу. Проте навала готів і боранів (деякідослідники вважають останніх предками східнослов'янських полян) у середині
III ст. н. тобто підірвала економіку Боспорського царства. Завершального ударупо Боспору та інших державах Північного Причорномор'я завдали гуни. Узв'язку з посиленням могутності Візантії Боспор у VI ст. увійшов до їїскладу, і Боспорське царство остаточно припинило існування.
Суспільний лад Боспорського царства характеризувався наявністюрабовласніків і рабів. До рабовласницької знати належали цар, жриці, великіземлевласники, купці (судновласник, работоргівці), власники великихпромислових майстерень, а також воєначальники, що були одночасно великимиземлевласники. Найбільшими купцями вважалися сам цар і керівні посадовіособи, у тому числі й воєначальники. Купці користувалися повинні булислужити у війську і віддавати цареві значну частину свого врожаю, оскількиоброблювала ними земля вважалася царською.
Основну роботу силу становили раби, які поділялися напріватновласніцькіх і державних. Праця останніх використовуваласяздебільшого при будівництві оборонних споруд на кордонах держави. Державніраби знаходилися у дещо кращому становищі, ніж пріватновласніцькі, якихвикористовували на громадських роботах (наприклад, у промисловихмайстернях, пекарнях) і в домашньому господарстві. Водночас з рабськоюпрацею застосовувалася і праця залежного землеробського населення, якеназивалося Пелата. Вони перебували на різних щаблях соціальноїзалежності, були зобов'язані обробляти землю і віддавати значну частинуврожаю тим, хто володів земельними угіддями. Безправне становище рабів ізакріпачення пелатів призводили до частих виступів експлуатованих протирабовласніків.
У Боспорській державі I - III ст. н. е. почали масово відпускатипріватновласніцькіх і державних рабів на волю, що засвідчувало зародженняфеодальних відносин. Паралельно з відпуском рабів на волю посилюваласяексплуатація напіввільних виробників, від яких боспорські землевласникиотримували чимало товарного хліба, що йшов на експорт.
Боспорське царство - це рабовласницька монархія. Тривалий час грецькіміста, які входили до неї, мали певну автономію. У них зберігалися органисамоврядування (народні збори, ради міст, виборні посади). Вони проводилисамостійну торгову політику, карбувалі монету.
Перші три століття н.е. у Боспорській державі спостерігалося намаганнядо центральної влади. На чолі держави стояв спадковий цар.
Функції виконавчої влади здійснювали призначені царем придворні чини:міністр двору, особистий секретар, охоронець царських скарбів, спальник,управляючий селами.
Центральний апарат управління становили керівники окремих відомств:начальник двору, начальник фінансів, охоронець казни, керуючий справамирелігійних культів та ін. Для зв'язку з сусідніми племенами і державами придворі діяв спеціальний штат перекладачів, очолюваний головним перекладачем.
На завершальному етапі історії Боспорського царства в умовах залежності відримських імператорів держава поділялася на округи. Ними керувалипризначені царем намісники.
Боспорське право, як і право скіфської держави та грецьких містколоній, частина яких увійшла до складу Боспорського царства, ретельнозахищало інтереси рабовласніків і розпоряджатися нею міг тільки цар. Земліналежали також і храмам. Усі землевласники могли користуватися землею,виконуючи певні повинності стосовно царя як верховного власника всієїземлі.
найнебезпечнішими злочинами вважалися: змова проти життя царя,повстання проти царської влади, державна зрада, відносини з політичнимиемігрантами. За їх вчинення передбачалася смертна кара з конфіскацією майназасудженого. Виконання судових рішень проводилося судовими виконавцями.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Дегтяр П.Д. Історія держави і права України. - К.:-Міжн.н-тих. універсітет.1997.
2. Кульчицький В.С., Настюк М.І., Тищик Б.Й. Історія держави і права
України: - Львів: Світ. 1996.
3. Мурзін В.Ю. Проісхоженіе скіфів. Основні етапи формування скіфського етносу. - К., 1990.
4. А. С. Чайковський, В. І. Батрименко, О. І. Гуржій. Історія держави і права
України.-К: 1997.
