ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Федералізм та регіоналізм
         

     

    Держава і право


    Федералізм та регіоналізм - 4 год.

    1. Західні концепції федералізму. Основні характеристики фе-дератівного державного устрою.
    2. Причини та шляхи створення федерацій. Базові принципи Федера-тивного держави. Види федералізму.
    3. Конгруентний і неконгруентние федерації. Національно-куль-турне автономія.
    4. Регіональний рівень управління в унітарних державах.

    Причини і мета реорганізації.

    _2ЛІТЕРАТУРА:

    1. Абдулатіпов Р.Г., Болтенкова Л.Ф., Ярів Ю. Ф. Федералізм вісторії Росії. У 3 кн. Кн.1. - М.: Республіка, 1992.
    2. Аболін О.Ю. Світовий і європейський федералізм: ймовірніперспективи// Полис. - 1994. - N 5. - С. 142-149.
    3. Макарычев А.А. Федералізм та регіоналізм: європейські тради -ції, російські перспективи// Полис. - 1994. - N 5. - С.
    152-156.
    4. Натан Р.П., Хоффман Е.П. Сучасний федералізм// Міжнародним -рідна життя. - 1991. - N 4. - С. 34-48.
    5. Осборі Р. Національне самовизначення і цілісність дер -дарства// Суспільні науки і сучасність. - 1993. - N 5. -
    С. 122-126.
    6. Остеруд О. Суверенна державність і національне са -моопределеніе// Етнографічний огляд. - 1994. - N 2. - С.
    18-26.
    7. Шестопал А. Зі світового досвіду федералізму// Громадські на -укі і сучасність. - 1994. - N 1. - С. 99-103.
    .

    - 2 -

    _21. Західні концепції федералізму.

    _2Основние характеристики федеративного

    _2государственного пристрою.

    _2Федералізм _0представляет собою таку політичну органи -зацію, за якої державне управління розділено міжрегіональними і центральним урядом таким чином, щокожен із рівнів управління має право приймати остаточногоные рішення за певними видами діяльності.

    У цьому визначенні слід звернути увагу на дваосновні моменти.

    _1Во-первих_0, основу федералізму становить гарантованеподіл влади між центром і регіональними уряду -ми.

    _1Во-вторих_0, суб'єктами федерації є регіони, тобтомова йде про територіальне розділення влади, при якомусуб'єкти федерації визначені географічно.

    У доповненні до основних характеристик федералізму можнавиділити ще п'ять вторинних характеристик:

    _21. Наявність письмовій конституції.

    Поділ влади має бути чітко визначено: і цент -рального, і регіональним урядам необхідні твердігарантії, що надані їм права не можуть бути анулюй -ваны. Звичайно, ніяка конституція не може бути абсолютноїгарантією, тим не менше вона є необхідним компонентомфедералізму.

    _22. Двопалатний парламент.

    Вищий законодавчий орган федеративної держави,як правило, складається з двох палат: перша являє насе -ня країни в цілому, а друга - суб'єкти федерації.

    _23. Право суб'єктів федерації брати участь у зміні фе-
    _2деральной Конституції і самостійно вносити зміни до
    _2собственную Конституцію.

    Як правило, зміни федеральної конституції не можутьбути проведені без вираженого в тій чи іншій формі згодисуб'єктів федерації. Воно може бути виражено верхньою палатоюпарламенту, що представляє суб'єкти федерації, і/або схвалення -ем з боку принаймні більшості законодавчих ор -ганів суб'єктів федерації або референдумами, що проводяться всуб'єктах федерації.

    Мабуть, єдиним винятком у цьому плані є
    _1Австрія_0, Де зміни до Конституції можуть бути внесені простонижчою палатою парламенту більшістю у дві третини голосів.

    У той же час у разі наявності власної конституціїсуб'єкти федерації мають можливість змінювати її на свійрозсуд в рамках повноважень, наданих їм в соот -відповідне з федеральною конституцією. Один з позитивних мо -ментів наявності своїх конституцій/статутів у суб'єктах федераціїпов'язаний з тим, що в цьому випадку вони мають можливість експери -ментіровать на свій розсуд з організаційними формамиуправління. У разі успіху такий експеримент може бути полі -зен як для інших суб'єктів федерації, так і для всієї Федера -ції в цілому.

    - 3 -

    На практиці, проте, майже скрізь ми бачимо практично
    __полний ізоморфізм між структурою центральних органів управ-
    __ленія та органів управління суб'єктів федерації.

    Так наприклад, у США губернатори штатів практично виступила -пают в ролі "президентів" і обираються за мажоритарною систе -ме. Аналогічно після введення президентської форми правління в
    Росії почалося повальне введення постів президента в авто -автономних республіках. Претендують на цю роль і мери найбільшихміст Росії: Москви та Петербурга, які є суб'єктами фе -дераціі.

    Є однак і ряд _1ісключеній_0. Так, скажімо, в республіці
    _2Комі_0, Де ідея президентства не отримувала необхідної поддерж -ки, натомість було введено посаду Глави Республіки, що з'єднуєв собі функції глави держави і глави виконавчої владина відміну від президента Російської Федерації, який єглавою держави, в той час як виконавча влада возг -лавляется прем'єр-міністром.

    Зустрічаються виключення і в інших країнах. Так, для всіхнімецьких земель характерна парламентська система, але у Бава -рії прем'єр-міністр не може бути зміщений шляхом винесення йомувотуму недовіри. Пропорційна система представництвахарактерна для виборчої системи Швейцарії як на Феде -рального рівні, так і на рівні більшості кантонів, але вдекількох невеликих кантонах використовується мажоритарна систе -ма.

    Проте ці та ряд інших прикладів не спростовують загальної до -мінуючої тенденції - тенденції до уніфікації систем дер -ного управління на рівні федерації в цілому і окремих наних її суб'єктів.

    _24. Рівна або непропорційно сильне представництво не-
    _2большіх Суб'єктів федерації у верхній палаті парламенту.

    Оскільки всі суб'єкти федерації мають рівне представ -будівництві (Росія, США, Швейцарія - по два представники,
    Австралія - по десять представників) невеликі суб'єкти напів -ють перевагу, так як їх невелике населення має такеж представництво, як населення великих утворень. Унімецькому бундесраті і канадському сенаті немає рівного пред -вітельства суб'єктів федерації, однак менші за чисельністюнаселення одиниці мають певні переваги в представ -будівництві, що не відповідають пропорційним співвідношеннямчисельності населення в них.

    _1Ісключеніем_0 знову є Австрія, де в бундесратіпредставництво земель приблизно пропорційно чисельностіїх населення.

    _25. Децентралізація державного управління.

    Вимірювання ступеня централізації/децентралізації представ -ляєт значні труднощі. Найчастіше за основу берутьсявитрати і доходи центру і регіонів. Оскільки між доходами івитратами існує певна відповідність, використовуються іті й інші показники, однак багато дослідників вважають,що доцільніше оцінювати в цілому розподіл ресурсівміж різними рівнями управління. Тому вони пропонуютьпорівнювати централізоване і нецентралізовані налогообложе -ние.

    - 4 -

    До нецентралізованого оподаткуванню відносяться:
    _1во-Первих_0, податки, що збираються субнаціональними рівнями уп -равленія для самих себе;
    _1во-Вторих_0, додаткові податкові ставки на податки центру тачастки певних центральних податків, автоматично передава -емие субнаціональними рівнями управління.

    При цьому мова не йде про податкові доходи, які передаютьсяцентром субнаціональними рівнями (трансфер центру), а також провсіх податках, пов'язаних із соціальним страхуванням.

    Аналіз ситуації в 22 розвинених демократичних дер -дарства показує, що виходячи з цього критерію середній уро -вень централізації для 15 унітарних держав становить 83відсотка, а для 6 федеративних - 58 відсотків.

    _22. Причини та шляхи створення федерацій.

    _2Базовие прінціпи_0 _2федератівного государства_0.

    _2Віди федералізма_0.

    __Федерація є комплексним і завжди созна-
    __тельно що створюється державне образованіе_ ..

    Вона може створюватися шляхом об'єднання незалежних дер -дарств, як це відбулося в США в 1787 році, в Канаді в 1867році, в Австралії в 1901 році.

    Вона може нав'язуватися зі сторони колишніми колонізаторамипри наданні незалежності, що було характерно для Ла -тінской Америки і ряду Британських колоній. Такий "нав'язаний"федералізм рідко буває стабільним і здібним до подальшогосаморозвитку. У цьому плані типовий приклад не довго просущест -вова Східно-африканської федерації, що включала в себе Ке -нію, Танганьїку (тепер - Танзанія) і Уганди.

    Нарешті, третій шлях (шлях Росії, Бельгії, Німеччини,
    Австрії) - шлях перетворення унітарної держави в Федера -активне.

    Які ж мотиви лежать, як правило, в основі створення фе -дератівного держави?

    _1Во-первих_0, прагнення максимально адекватно відобразити ге -терогенний (неоднорідний) характер багатонаціонального гро -ва (Індія, Югославія, Нігерія, Росія).

    _1Во-вторих_0, надія на придбання певних політи -чеських вигод, на політичне і військове посилення. При цьомумова може йти не тільки про протистояння зовнішньої агресії,а й про посилення власних можливостей для експансії. Так,наприклад, творці Канадської федерації прагнули забезпечитисвій політичний і економічний вплив на північний захід кон -тінента на противагу конкуренції США.

    _1В-третьіх_0, сильним мотивом для об'єднання може статиекономічна доцільність і вигода. Австралійські Федера -листи були переконані, що створення федерації буде сприяти -вать швидкому економічному розвитку. Саме економічніпричини змусили Великобританію брати участь у процесі ство -ня західно-європейської федерації. Аналогічні і причини цент -ростремітельних тенденцій в СНД.

    Незалежно від того, які конкретні причини лежалив основі створення федерації, очевидно, що вона є яскравимприкладом того, як можна організувати внутрішнє управліннядержавою, щоб зробити це держава максимально конку -рентноспособним на світовій арені.

    - 5 -

    _1Федератівное государство_0 зазвичай має будуватися на трьохосновних принципах:
    _21. Принцип автономії.
    Федерація в цілому і кожна з її утворень наділяються прерів -гатив прийняття законів. Має місце реальний поділвлади. Повноваження тих і інших поширюються на строго оп -ределенние сфери діяльності. У цьому плані автономія ви -ет всяке конкуруючу втручання федерації та її суб'єктіву вирішення одного і того ж питання, тобто кожен маєвласними винятковими повноваженнями.
    _22. Принцип рівності.
    Федерації не належить опікунська влада, інакше кажучи, по -політично контроль над її суб'єктами у сфері компетенціїостанніх. Самі ж суб'єкти федерації тим більше не має права на -вязивать їй свою волю. Як з точки зору права, так і напрактиці всі об'єднуються в федерацію одиниці повинні бутирівні. Вони підпорядковані лише Конституції, яка встановлює ірозмежовує їх компетенцію.
    _23. Принцип участі.
    Федеративна держава грунтується на початковому розподі -леніі повноважень і засобів їх здійснення. Подібне розділі -ня функцій має бути компенсовано наявністю механізмівспівробітництва. Суб'єкти федерації беруть участь у керівництві нафедеральному рівні, в першу чергу, через верхні палати на -нальних парламентів.

    У загальному вигляді, не з точки зору конституційного закреп -лення, а з точки зору реального співвідношення сил, сложівше -гося між центром та суб'єктами федерації, можна виділити сле -дмуть види федералізму:
    _21. Квазі-федералізм.
    Федеральний устрій держави існує практичнотільки на рівні законів, які в реальному житті не дійства -ют. Зберігається практично повний диктат центру. Суб'єкти фе -дераціі є звичайним рівнем ієрархічної піраміди управ -лення у централізованому державі.
    _22. Класичний федералізм.
    Основним його принципом є такий поділ влади міжцентральним і регіональними урядами, при якому каж -ДОЕ з них у межах своєї компетенції координує своїдії самостійно в умовах автономії.
    _23. Кооперативний федералізм.
    Форма федералізму, при якій відбувається процес поступової "при -Тирке "і узгодження позицій між рівнями управління, прице не стільки законодавчим і судовим шляхом, скільки на -работке досвіду взаємодії - постійні консультації і ко -ординація для спільних рішень. Для цього типу федералізмухарактерна фрагментація влади всередині кожного рівня управ -ня, жорстке функціональний розподіл, формування специфічні -чеських зв'язків між групами чиновників професіоналів,діючих на різних рівнях державного управління,значною мірою закритий для громадськості характерцих зв'язків.
    _24. Виконавчий федералізм.
    Концентрація і централізація влади на вищих органах виконавчоїкотельної влади як федерації в цілому, так і її суб'єктів,контроль за відносинами між центром і регіонами з бокуполітиків та офіційних осіб з широким колом функціональних

    - 6 -

    інтересів, украй формалізовані і широко освітлюванізасобами масової інформації процедури налагодження і вдосконалення -шенствованія відносин між центром і суб'єктами федерації.
    _25. Надзвичайний федералізм.
    Він існує в період глибоких соціальних та економічнихпотрясінь (війни, велика депресія і т. п.). У цьому випадкусуб'єкти федерації добровільно передають частину своєї компетенції -ції центру на певний період часу.
    _26. Федералізм з подвійним обличчям.
    Суб'єкти федерації знаходяться в даному випадку в нерівному право -вом положенні, мають різний конституційний статус, соот -льної їх реальні права і можливості в значній сте -пені розрізняються.

    В принципі ні одне з федеративних держав не можна вповною мірою віднести до якого-небудь типу федералізму, швидше заможна говорити про тяжіння до однієї з цих моделей або сполучення -нии характерних рис декількох з них. Так для Російської Фе -дераціі в період до серпня 1991 року в значний мірібув характерний квазі-федералізм (те ж саме можна сказати і продоперебудовні СРСР), у цей же час починають превалі -ровать риси виконавчого федералізму з подвійним обличчям (сох -ранять реальну різницю в статусі республік і областей вскладі РФ).

    _23. Конгруентний і неконгруентние федераціі_0 _2і

    _2національно-культурна автономія.

    Одна з цілей створення федеративної держави - пре -доставлення автономії певних груп населення, такимяк релігійні та етнічні меншини, особливо в тих випадкахчаї, коли вони утворюють яскраво виражені субобщества в плюра -лістіческом суспільстві. Для аналізу цієї функції федералізму це -доцільність використовувати пропоноване Чарльзом Тарлтон раз -відмінність між _1конгруентним і неконгруентним федералізмом_0.

    _2Конгруентние федераціі_0 складаються з територіальних одиниць,соціальний і культурний рівень яких близький у кожному зсуб'єктів федерації і у федерації в цілому. У повністю конгр -ентной федеральної системі суб'єкти федерації представляють со -бій свого роду віддзеркалення в мініатюрі найважливіших характеристикфедерації в цілому.

    Відповідно, _2неконгруентние федераціі_0 складаються з суб'єктів незалежно відоб'ектов, соціальні та культурні характеристики яких сильновідрізняються один від одного і від федерації в цілому.

    Інший спосіб їх розрізнення - порівняння політичних гра -ниць між суб'єктами федерації і соціальних кордонів між груп -пами, такими як релігійні та етнічні меншини. У не -конгруентний федераціях ці межі мають тенденцію до співпадаючи -нію, в конгруентний - до перетину. Якщо політичні кордонивизначені таким чином, що вони приблизно відповідають соці -альних кордонів, гетерогенність (неоднорідність) федеративногодержави як цілого трансформується у високу ступінь го -могенності (однорідності) на рівні суб'єктів федерації. Дру -шими словами, неконгруентний федералізм може зробити плюра -лістіческое або полуплюралістіческое суспільство менш плюра -лістіческім шляхом створення відносно однорідних менших зарозміром і чисельності населення територій.

    - 7 -

    До конгруентний федеративним державам можна, наприклад,віднести Австралію, Австрію, Німеччину, США; до неконгруентним -
    Росію, Канаду, Швейцарію, яка формується федерацію Бельгії.

    Слід також зазначити, що саме в неконгруентних Феде -раціях о?? обенно сильно проявляються зазвичай тенденції сепаратіз -ма. Одним з найбільш спірних питань є питання про прин -ціпіальной можливості надання автономії географічноперемішаним групам засобами федералізму, заснованого не начисто географічно-територіальному поділі.

    Свого часу подібні варіанти були запропоновані Отто Бауе -ром і Карлом Ренером для вирішення національних проблем
    Австро-Угорської імперії. Їх ключова ідея полягала в тому,що кожен індивід має право оголосити, до якої націо -ності він чи вона хотіли б ставитися, і що ці націо -ність повинні утворювати автономні нетерріторіальние куль -турне спільноти.

    Вперше ідея національно-персональної автономії отрималадетальну розробку в працях австрійських соціал-демократів
    К. Реннера і О. Бауера. В основі їх концепції лежала думка проте, що джерелом і носієм національних прав повинні слу -жити не території, боротьба за які лежить в основі всіх меж -національних чвар, а самі нації, точніше - національні со -юзи, конструюються на основі добровільного особистого волеіз'яв -лення. "Чистий територіальний принцип, - писав О. Бауер, по -всюди видає меншість в руки більшості ... Здійсненнятериторіального принципу в чистому його вигляді означає, що каж -дая нація поглинає вкраплені в її тіло меншини іншихнацій, але зате жертвує своїми власними меншинами,розсіяними в чужих національних областях ..."

    Австро-марксисти розглядали націю не як територіальної -ву корпорацію, а як особистий, персональний союз. Розробленаавстро-марксистами програма передбачала подвійну організа -цію багатонаціональної держави: одну - для цілей націона -льно культури, за націями і на основі персонального принципу,та іншу, засновану на територіальному принципі, - для веде -ня інших справ, не носять національного характеру. Персо -нальна приналежність громадян до того чи іншого національногоколективу повинен був визначати інститут так званого на -нальні кадастру (перепису), що складається на основі лич -них заяв повнолітніх громадян. У системі національнихно-персональної автономії кадастр отримував не менше публічноно-правове значення, ніж територія для націо -но-територіальної області. Створювані на основі кадастрівнаціональні союзи, які мають статус колективного юридичноїособи, зобов'язувалися дбати про задоволення культурних по -требностей нації, користуючись при цьому повною свободою, черезсвій національний парламент видаючи закони в рамках дійства -ющей конституції і проводячи їх через своє міністерство, безвпливу держави.

    Якщо до 1917 р. національно-персональна автономія рас -сматрівалась перш за все як альтернатива територіальнимвирішення національного питання (особливо чітко це формули -ровать бундівцями), то після лютого, коли виявилася тен -денця до вирішення національного питання на основі національнихно-територіальної автономії, до побудови Росії на Федера -тивно-автономних засадах, персональна (культурна) автономіястала розглядатися або як специфічна форма забезпеченняправ національних меншин, або як реальна альтернативафедералістської руху, як спосіб збереження дер -ної цілісності Росії (кадети). Кадети, які ставили на чільнекута своєї національної політики збереження державногоєдності Росії, побачили в національно-персональної автономіїспосіб протистояння розгортання федералістської руху.

    Перша практична реалізація пропозицій Бауера-Реннерабула зроблена в Естонії в 1925 році. Культурні меншинипевного мінімального розміру отримали право створювативласні школи та заклади культури, керовані виборнимирадами з законодавчими правами і правом стягування податківна ці цілі. Юрисдикція цих культурних рад визначалася втермінах членства в культурному співтоваристві поза постійного гео -графічного місця проживання. Російське і шведське меншинине створили таких культурних рад, головним чином тому,що вони були сконцентровані географічно і могли вико -вать звичайні інститути місцевого самоврядування. Однак більшрозкидані німецьке та єврейське меншини використовувалиможливості нового закону, і їхні культурні поради швидко доку -зали свою життєздатність. Естонський уряд міг зповною підставою стверджувати, що воно знайшло зразкове рішенняпроблем своїх меншин.

    Аналогічний варіант національно-культурного федералізмуможна виявити і в кіпрській конституції 1960 року. Оскількив той період часу (на відміну від сучасної ситуації) греко -чеський більшість турецьке меншість були значноюступеня перемішані, була відсутня можливість створення класси -чеського територіального федералізму. Замість цього двом Етні -ного сегментами була надана значна ступінь авто -номіі шляхом створення двох роздільно обираються комунальнихпалат, які мали виключно законодавчою владою в сфе -ре релігії, освіти, культури і прав особистості, і поділи -них муніципальних рад у п'яти найбільших містах острова.

    _24. Регіональний рівень управління

    _2в унітарних державах.

    _2Прічіни і мета реорганізації.

    Особливий інтерес з точки зору співвідношення територіально -го і національно-культурного федералізму представляє _1Бельгія_0.
    Головна риса що проводяться в Бельгії реформ перехід від унітарії -ного держави, що існувало майже 150 років, до державифедеративного. Зміни відображають конкретно-історичні осо -сті розвитку країни, пов'язані з наявністю в складі їїнаселення двох культурно-лінгвістичних спільнот: франкоя -гучного (валлони) і голландсько-мовний (фламандці), а такожпорівняно невеликого (приблизно 100 тисяч осіб) німецько -мовця меншини, район розселення якого (9 комун)

    - 8 -

    входить до складу Валлонії. Федералізація Бельгії пов'язана ззагостренням міжнаціональних відносин в державі: численнімітинги, демонстрації та походи на Брюссель часом супроводжувалосялись рукопашними сутичками. Політико-правовою відповіддю на сло -яка жила в країні ситуацію став що почався з 70-х років про -процес федералізації Бельгії. Нарощування рис федерального уст -ройства і відповідно реформа держави здійснювалися вкраїні поетапно і знаходяться в даний час на завершальномуетапі. Загальна тенденція всіх чотирьох етапів реформи - поступового -ве розширення автономії спільнот і регіонів, уточнення ком -петенціі інститутів держави та суб'єктів процесу Федерал -зації, становлення і вдосконалення механізму вирішенняконфліктів.

    _2Первим етапом_0 став серйозний перегляд Конституції, здій -ществленний 24 грудня 1970. Основні зміни полягалив наступному:
    1. Був введений паритетний принцип формування ради мініст -рів, відповідно до якого, крім прем'єр-міністра, з -вет міністрів став нараховувати рівну кількість міністрів,що належать до франкомовних і нідерландоговорящей частинамнаселення країни.
    2. Сталося юридичне оформлення трьох культурно-лінгвіст -чеських спільнот: франкомовного, голландскоязичного і німець -коязичного. Одночасно було уточнено, що кожне з пові -вин буде мати повноважень, визначених Конституцієюта законами, прийнятими в її розвиток (вони були прийняті в 1971році).
    3. Було передбачено створення трьох регіонів: Валлонської,фламандського і столичного регіону Брюссель. При цьому обмовився -але, що регіональні органи, порядок їх формування та компе -тенціі будуть визначені спеціальним законом, для вироблення ко -торого знадобилося цілих 10 років.

    Таким чином, у період між 1970 і 1980 роками "регіо -налізація "існувала тільки на рівні політичних наміриний, а не в реальності. При проведенні другого етапу конституційнихционной реформи (1980 рік) переслідувалося несколько_3 целей_0:

    1. Розширення компетенції спільнот шляхом передачі в їх веде -ня регулювання особистих (індивідуалізованих) відносин усоціо-культурній сфері.

    2. Установа регіональних органів, визначення сфери регіо -нальний компетенції та уточнення порядку функціонування зновустворюваних інститутів.

    3. Освіта арбітражного суду, що став спеціалізованиморганом конституційного нагляду, покликаним вирішувати конф -лікти з питань компетенції, які можуть виникнути у разі по -чаї зіткнення національного закону і декретів спільнот ірегіонів.

    Головне призначення третього етапу конституційної рефор -ми, що проходив в 1988 році - розширення повноважень спільноті регіонів. У ведення двох основних спільнот - валлонський іфламандського - перейшли питання освіти та наукових дослід -ваний. Передбачено, що співтовариства можуть регулювати воп -роси, пов'язані з міжнародним культурним співробітництвом, в

    - 9 -

    тому числі укладати відповідні міжнародні угоди.
    Розширено компетенція регіонів. До їх відання віднесені гро -ються роботи та громадський транспорт. Особливим статусом Наді -льон столичний регіон. У його рамках засновані спеціальні ви -виборні органи, що володіють відповідною компетенцією. Однакіснують два застереження: центральні органи можуть підмінятирегіональні органи Брюсселя, якщо вони вважають, що останніне вживають заходів з проведення робіт, що мають загальнонаціональнезначення. У той же час кожне з спільнот може здійснюватисвою компетенцію на території Брюсселя в питаннях, що стосуютьсянавчальних закладів, культурних і соціо-культурних інститутівстосовно до франкомовних і нідерландоговорящей частинамнаселення столиці. Одночасно був дещо змінений статусарбітражного суду. Тепер у разі виникнення суперечок зконституційних питань до нього могли звернутися рада мініст -рів, виконавчі органи спільнот і регіонів, палати парламентів -мента і поради спільнот і регіонів, так само як і будь-які особи,зацікавлені у вирішенні даних спорів. Арбітражний суд даєтакож висновки з питань преюдиціальне характеру, кото -які можуть бути передані йому будь-яким судовим органом, що намагаютьсяз'ясувати, яку норму права підлягає застосуванню при вирішенніконкретного спору: національна, спільноти або регіону. Чет -верт етап конституційної реформи (1992 рік) характеризують -вався ухваленням документів, що передбачають прямі вибори впарламенти двох адміністративно-політичних регіонів - Валло -панії і Фландрії, які до цього моменту формувалися з де -путатів загальнонаціонального парламенту, вихідців з цих регіо -нов, а також реформу сенату.

    На рівень регіонів були передані повноваження у сферісільського господарства, зовнішньої торгівлі, науки. Оригінальністьінституційної системи Бельгії полягає в тому, що в рамкаходній і тій же території спільнота покликана реалізовуватисвої повноваження у сфері культури, освіти і соціокультур -них відносин, а регіон діє в таких областях як обуст -ройство території, урбанізація і т.д. У результаті маємісце дуалізм інститутів в межах однієї і тієї ж території.
    Щоб частково подолати його, було передбачено, що Радиспільнот та їх виконавчі органи можуть здійснювати соот -льної і регіональні повноваження. Ця формула з 1980 рокувикористовується фламандським спільнотою, однак вона не була при -менена валлонським спільнотою.

    Таким чином, _1суб'ектамі процесу федералізації на Бель_0-
    _1гіі Виступають і спільноти і регіони. При цьому співтовариство _0-
    _1воплощеніе І носій ідеї національно-культурної автономіі_0.
    _1Регіон - Носій і втілення ідеї територіальної автономіі_0.

    В основі _1разграніченія компетенціі_0 всередині держави ле -жат _1трі прінціпа_0:
    1. Компетенція громад та регіонів є не початкової, апохідної. Конституція або закон перераховують області, кото -рие передаються у відання спільнот і регіонів в силу ясного іпрямого встановлення Конституції.
    2. Компетенція держави, спільнот та регіонів носить тількивинятковий характер. Спільноти та регіони мають исклю -ве компетенцією в порівняно строго окресленої сфері.
    Вони і тільки вони знають вирішенням питань, які прямо ука -зани в Конституції і законах.

    Вся залишкова компетенція, тобто все, що не названо,

    - 10 -

    належить державі в особі її вищих органів. При цьомудекрети спільнот і регіонів діють лише в рамках даногоспільноти або регіону. Інакше кажучи, механізм конкуруючоїкомпетенції рішуче відкинутий Конституцією і законами, щозроблено з метою не дати переваги закону по відношенню додекретом, хоча мова і йде про досить обмеженій сфері.
    3. Компетенція, яку надає спільнотам чи регіонами, мо -жет вписуватися в порівняно широку область. У цьому випадкуповноваження виявляються розділеними між державою, пові -суспільством і регіонами.

    Як приклад можна відзначити, що радіо і телебач -ня віднесені до компетенції спільноти, за винятком спільнота -ний національного уряду. Відповідний аспект регу -воджується діяльності аудіовізуальних засобів відноситься до ве -ня федерації. Стосовно до даної області має місцеяк загальне правило - компетенція спільнот, так і виключення --компетенція федеральних органів.

    Дозвіл можливих суперечок доручено до арбітражного суду.
    Процес відокремлення і зміцнення автономій національних громад
    Бельгії проходить в цивілізованих рамках. Між громадами єзгоду про співіснування. У компетенції загальнонаціональногорівня залишаються зовнішня політика, оборона, ключові питанняекономіки і соціального забезпечення. За словами міністра іност -ранних справ Бельгії В. Класа, при всій важливості автономії єзагальна мета залишатися разом, щоб успішно слідувати євро -пейських інтеграції в рамках ЄЕС. У той же час багато спеціа -листи визнають, що перетворення Бельгії в федерація з соот -відповідне змінами до конституції зовсім не обов'язковопослабить сепаратистські настрої, особливо в більш багатої
    Фландрії.

    Нерідко концепція федералізму поширюється і на тівипадки, коли автономія надається приватним організаціям,які представляють певні чітко виражені групи всуспільстві. Так в Австрії, Бельгії та Нідерландах центральніуряду давно визнали і надають фінансову підтримкурізним асоціаціям, особливо в сфері освіти, здравоох -поранення і засобів масової інформації, які були створеніосновними релігійними і ідеологічними субобществамі катол -ками, соціалістами, лібералами, а в Нідерландах протестантами.

    Цей тип федералізму іноді називають _2соціологіческім фе-
    _2дералізмом_0. Слід зазначити, що в Бельгії, яка, як ужезазначалося, найбільш активно експериментує в сфері Федера -лізм, соціологічний федералізм встановився задовго до того,як було запроваджено _2терріторіальний і національно-культурний Феде-
    _2ралізм_0.

    У складі кожної держави (як унітарної, так і фе -дератівного) є, як правило, одиниці (назвемо їх так), про -ладан абсолютно унікальними особливостями: це найбільшіміста, найчастіше столичні (проте не завжди), і обов'язковощо є центрами національної та світової культури, туризму,а також великими фінансовими, економічними та інтелектуалів -нимі центрами. У рамках федерацій вони отримують зазвичай статуссуб'єкта федерації, а в унітарних державах з високо роз -тієї регіональної структурою - статус регіону (в зв'язку з цимзгадувався Брюссель). Особливість системи їх управління відбутися у -ит перш за все в тому, що їх органи управління поєднують в се -бе і регіональний та місцевий рівень. Зміни, пов'язані з цією особ-

    - 11 -

    ністю проблеми надзвичайно складні і вимагають спеціальногорозгляду.

    Особливе значення вони набувають в даний час длянайбільших міст Росії: Москви і С.-Петербурга, станово -трудящих повноправними суб'єктами РФ. Які б не були причинистворення регіонального рівня, стає очевидним, що вповною мірою федеральна або регіоналізованих система перед -лага реальну альтернативу національному рівню з точки зре -ня виконання функцій сучасної держави. Неминучеускладнення політичних структур врівноважується полегшеннямноші на плечах центру завдяки тому, що основне визначенняполітики в багатьох важливих сферах здійснюється ближче до Оби -денним проблем реального життя, часто шляхом стимулювання
    (?? О ПРОДАЖУ) регіональної лояльності та стимулювання меж -регіональної конкуренції з метою пошуку кращих рішень. Конеч -але, процес регіоналізації досить складний, оскільки він вимагаєготовність до перегляду погляду на державу і підтримкивертикального поділу влади, яке накладає визна -ленний відбиток на систему парламентського суверенітету.

    На відміну від регіонів, які є одиницями адміністра -тивно-територіального державного поділу, економічнірегіони, межі яких у більшості випадків не збігаються зполітико-адміністративними кордонами перше, не мають ка -ких-небудь постійних органів управління. Управління ними, якправило, здійснюється через окремі регіональні проекти,програми чи схеми розвитку, що розглядаються як системипрограм розвитку країни в цілому і частини її цілісного орга -нізма.

         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !