ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Адміністративний поділ Росії
         

     

    Держава і право

    Зміст

    1. Введення

    1.1 Форми державного устрою ... ... ... ... ... стор.2

    1.2 Зародження федеративного устрою в Росії ... ... ... ... ... стор.3

    2. Сучасне пристрій Російської Федерації

    2.1 Склад суб'єктів Російської Федерації ... ... ... ... ... стор.5

    2.2 Розмежування компетенцій між Російською

    Федерацією та її суб'єктами ... ... ... ... ... стор.9

    2.3 нечисленні народи Російської Федерації ... ... стор.13

    3. Проблеми російського федералізму

    3.1 Проблеми, пов'язані з розмежуванням компетенцій ... ... ... ... ... стор.14

    3.2 Проблеми цілісності Російської Федерації ... ... ... стор.19

    Список використаної літератури ... ... ... ... ... стор.23

    ТЕМА № 6

    «Адміністративний поділ Росії»


    1. Введення

    1.1 Форми державного устрою

    Розглядаючи питання про федеративний устрій Російської Федераціїнеобхідно для початку прояснити суть самого поняття державногопристрою.

    Під державним устроєм розуміється політико-територіальнаорганізація влади, яка визначає правове становище регіональних частиндержави та їх взаємини з центральною владою. Виходячи з цьогоположення можна говорити про те, що державний устрій єфактором, що визначає міру централізації і децентралізації влади вдержаві. У територіально невеликих державах це питання вирішуєтьсяпорівняно легко, але у великих державах він стає доситьсерйозною проблемою і набуває політичного забарвлення.

    Розрізняють дві основні форми державного устрою: унітарну іфедеративну.

    унітарною державою є держава, всередині якого немаєдержавних утворень, а адміністративно-територіальні одиниці неволодіють політичною самостійністю. На даному етапі історичногорозвитку більшість держав світу володіють саме цією формоюдержавного устрою.

    Унітарна держава є централізованим, у ньому законодавча,виконавча і судова влади мають єдині вищі органи, функціїяких без всякого дроблення поширюються на всі частини території.
    Унітарна держава має одну конституцію, її суверенітет не підлягаєрозділу з будь-якими частинами цієї держави, не виникає питання провнутрішніх кордонах і територіальної цілісності. Громадянство в такомудержаві є єдиним. Це, однак, не виключає існуванняв адміністративно-територіальних одиницях місцевого самоврядування, щов межах своєї компетенції діє самостійно.

    Федеративна держава - це союз державних утворень, кожнез яких має певну самостійність. Суб'єкти такогосоюзної держави мають однаковий статус і рівні права.

    Федерація в основному об'єднує суб'єктів з однаковим правовимстатусом. Але в певних випадках можлива й асиметрична федерація,коли доводиться рахуватися з об'єктивною реальністю. Наприклад, колисуб'єкти федерації мають принципові відмінності і їх примусовезрівняння може привести до загострення конфліктів і, отже, досепаратизму, розвалу федерації. До асиметричним федераціям західні вченівідносять, наприклад Бельгію, Іспанію і, звичайно, Росію. Асиметричність
    Російської Федерації частково закріплена в Конституції України,але, головним чином, у договорах між Російською Федерацією і їїсуб'єктами.

    Поділ компетенцій між центральною владою і суб'єктами федераціїє запеклій проблемою федерального устрою. Суб'єкти федераціїяк правило володіють своєю конституцією, органами державної влади,громадянством. Федеральна влада спільно з владою суб'єктів федераціївизначає федеральну компетенцію, компетенцію суб'єктів федерації таспільну компетенцію. Здійснення останньої має складний характер,нерідко породжуючи протиріччя між владою федерації та її суб'єктів.

    Федеративні держави юридично закріплюють добровільністьоб'єднання народів, але, як правило, не передбачають права виходу тогочи іншого суб'єкта федерації з союзу.

    Існує ще одна форма державного устрою - конфедерація,яка передбачає собою об'єднання декількох суверенних держав.
    Така форма об'єднання носить вже не державно-правовий, аміжнародно-правовий характер. Конфедерацію не можна назвати стійкоюформою державного устрою, оскільки з часом вона, як правило,або розпадається на ряд суверенних держав, або трансформується вфедерацію, яка навіть при номінальному збереженні статусу конфедераціїнесе в собі всі основні федеративні властивості та ознаки. Так, наприклад,
    Канада і Швейцарія по суті давно перетворилися на федерацію, формальнозберігають конфедеративний пристрій.

    1.2 Зародження федеративного устрою в Росії

    Перші ідеї про федерацію в Росії з'явилися ще в XVII ст. У той час
    Росія існувала як єдина і неподільна монархія. Тільки на початку XXстоліття з проникненням ідей соціалізму в Росії розпочався новий етап рухуза федеративний устрій Російської Імперії. Проте спроби створити ірозвинути національно-культурну автономію нещадно придушувалися царськимурядом. Лише після революції лютого 1917 у народів Російської
    Імперії з'явилася можливість самовизначення. Ще задовго до скликання
    Установчих Зборів на Україні була скликана Центральна Рада,проголосила автономію України у складі Росії. На інших околицях
    Росії йшла інтенсивна робота зі створення національних автономій. Усередині 1917 р. у Москві відбувся Перший Всеросійський мусульманськийз'їзд. На з'їзді було прийнято рішення, що єдиною відповідаєінтересам мусульманських народів Росії формою державного устроює демократична республіка на національно-федеративних засадах;народи, що не мають певних територій, повинні користуватися національно -культурною автономією.

    Після приходу до влади більшовиків у силу проголошеного права насамовизначення відбувається виділення з Росії територій зновуутворилися незалежних республік. У двох випадках за рахунок цього булиутворені буржуазні держави - Фінляндія та Польща, в інших -
    Українська, Латвійська, Азербайджанська і інші радянські республіки.
    Більшовики дотримувалися ідеї національно-територіальної організаціїдержавного будівництва. Лише в незначній кількості випадківвисувалася ідея культурно-національної автономії.

    У роки Громадянської війни розгорнулося широке будівництво автономій ускладі РРФСР. Характерною рисою даного етапу є прагнення довиділення національних територій. Майже всі новостворювані автономіїнабули національні імена: Трудова комуна німців Поволжя, Карельська
    Трудова Комуна, Башкирська, Татарська, Киргизька автономні республіки;
    Чуваська, Марійська, Калмицька автономні області і т.д.

    Після перемоги більшовиків у громадянській війні автономії, що знаходяться вскладі РРФСР були урізані в правах. Навколо незалежних держав, якідо того часу вже й так стали придатками Росії (крім Польщі та Фінляндії)розгорнувся спір - включати ці держави в УРСР як автономійабо утворити з ними федерацію. У підсумку перемогли федералісти і бувутворений Союз Радянських Соціалістичних Республік. Однак, незабаром урезультаті приходу до влади одного з найвизначніших діячів-автономістів І.В.
    Сталіна, федерація була поступово підмінена автономією, хоча зовніпродовжувала залишатися федерацією

    2.Современное пристрій Російської федерації

    2.1 Склад суб'єктів Російської Федерації

    На сьогоднішній день форма державного устрою Росії та їїструктура визначена в Конституції. Частина 1 статті 65 Конституції
    Російської федерації закріплює конкретний чисельний, видовий та іменнийсклад суб'єктів Російської Федерації на момент прийняття цієї
    Конституції. У Російській Федерації 89 суб'єктів, у тому числі 21республіка, 6 країв, 49 областей, 2 міста федерального значення, 1автономна область і 10 автономних округів: Республіка Адигея (Адигея),
    Республіка Аланія, Республіка Алтай, Республіка Башкортостан, Республіка
    Бурятія, Республіка Дагестан, Республіка Інгушетія, Кабардино-Балкарська
    Республіка, Республіка Калмикія - Хальмг Тангч, Карачаєво-Черкеська
    Республіка, Республіка Карелія, Республіка Комі, Республіка Марій Ел,
    Республіка Мордовія, Республіка Саха (Якутія), Республіка Татарстан
    (Татарстан), Тува, Удмуртія, Республіка Хакасія,
    Чеченська Республіка, Чуваська Республіка - Чаваш республіки;

    Алтайський край, Краснодарський край, Красноярський край, Приморський край,
    Ставропольський край, Хабаровський край;

    Амурська область, Архангельська область, Астраханська область,
    Бєлгородська область, Брянська область, Володимирська область, Волгоградськаобласть, Вологодська область, Воронезька область, Іванівська область,
    Іркутська область, Калінінградська область, Калузька область, Камчатськаобласть, Кемеровська область, Кіровська область, Костромська область,
    Курганська область, Курська область, Ленінградська область, Липецькаобласть, Магаданська область, Московська область, Мурманська область,
    Нижегородська область, Новгородська область, Новосибірська область, Омськаобласть, Оренбурзька область, Орловська область, Пензенська область,
    Пермська область, Псковська область, Ростовська область, Рязанська область,
    Самарська область, Саратовська область, Сахалінська область, Свердловськаобласть, Смоленська область, Тамбовська область, Тверська область, Томськаобласть, Тульська область, Тюменська область, Ульяновська область,
    Челябінська область, Читинська область, Ярославська область;

    Москва, Санкт-Петербург - міста федерального значення;

    Єврейська автономна область;

    Агінський Бурятський автономний округ, Комі -Перм'яцький автономний округ,
    Коряцький автономний округ, Ненецький автономний округ, Таймирський (Долгано-
    Ненецький) автономний округ, Усть-Ординський Бурятський автономний округ,
    Ханти-Мансійський автономний округ, Чукотський автономний округ, Евенкійськийавтономний округ, Ямало-Ненецький автономний округ. [1]

    Перелік суб'єктів федерації дається по видах в тій послідовності,як вони наводяться у ч. 1 ст. 5 Конституції, а всередині кожного з них - уалфавітному порядку (на основі алфавіту російської мови - державногомови федерації). Такий підхід підкреслює юридичну нейтральністьданого переліку: займане в ньому місце ніяк не може вплинути на рівнийконституційний статус включених до нього суб'єктів.

    Назви суб'єктів федерації дані в тому варіанті, який визначений (абопідтверджений) ними. Вони відображають історичні та інші особливості місцевості, аназви республік, автономної області і автономних округів - ім'я титульнихнацій і народів. У Статуті Ханти-Мансійського автономного округу прямозаписано, що даний округ «є споконвічним місцем проживання коріннихмалочисельних народів ханти і мансі і має відповідну цим народамнайменування »[2].

    Присвоєння і зміна найменування - прерогатива суб'єкта федерації.
    Це випливає із зіставлення ст. 71 і 72 Конституції Російської Федерації,підтверджується постановою Конституційного Суду Російської Федерації від
    28 листопада 1995 у справі про тлумачення ч. 2 ст. 137 Конституції (ВКС, 1995,
    N 6, с. 37), а також знаходить безпосереднє закріплення в деякихосновних законах суб'єктів федерації (наприклад, Свердловської області).
    Неприпустимо, однак, на що звернено увагу згаданою постановою
    Конституційного Суду, щоб найменування або перейменування суб'єктафедерації зачіпало основи конституційного ладу, права і свободилюдини і громадянина, інтереси інших суб'єктів Російської Федерації вцілому і інтереси інших держав, а також передбачало зміна складу
    Російської Федерації або конституційно-правового статусу її суб'єкта. УЗокрема, воно не повинно містити вказівки на іншу форму правління, ніжпередбачена Конституцією Російської Федерації, торкатися їїдержавну цілісність, мати на увазі або ініціювати будь-якітериторіальні претензії, суперечити світського характеру держави іпринципу відділення церкви від держави, обмежувати свободу совісті,включати такі, що суперечать Конституції Російської Федерації ідеологічні таінші суспільно-політичні оцінки, ігнорувати історичні абоетнічні традиції.

    Згідно з названою постановою Конституційного Суду змінинайменування республіки, краї, області, міста федерального значення,автономної області, автономного округу відповідно до ч. 2 ст. 137
    Конституції Російської Федерації включаються до тексту ст. 65 Конституціїуказом Президента Російської Федерації на підставі рішення суб'єктафедерації, прийнятого в установленому порядку. Перший указ такого роду виданий
    Президентом 9 січня 1996 (N 20), яким до Конституції були включенінові найменування суб'єктів федерації - Республіка Інгушетія (замість
    Інгушська Республіка) та Республіка Північна Осетія - Аланія (замість
    Республіка Північна Осетія). Адміністрації Президента пропонувалося приперевидання тексту Конституції Російської Федерації врахувати новінайменування цих суб'єктів (СЗ РФ, 1996, N 3, ст. 152).

    Деякі суб'єкти Російської Федерації мають подвійні назви,визначаються відповідними конституціями як рівнозначні: Республіка
    Адигея і Адигея, Республіка Башкорстан і Башкорстан, Республіка Дагестан і
    Дагестан. У цих та інших подібних випадках в текст російської Конституції,мабуть, можна було б включати одна з назв, причому на державномумову України - російською (ч. 1 ст. 68 Конституції); воно такожмає у федеральній Конституції бути традиційно російською або таким,яке є сумісним з фонетикою і граматикою російської мови.

    Найменування індивідуалізує суб'єкт федерації. Юридичний сенсвласного імені полягає в тому, що в Конституції Росії не можебути ніякого іншого суб'єкта з такою назвою; відповідніконституційні і договірні відносини виникають не з абстрактнимсуб'єктом, а, наприклад, з Республікою Татарстан або Калінінградськійобластю.

    Видовий склад суб'єктів федерації зумовлюється ч. 1 ст. 5
    Конституції. В юридичному сенсі це означає, що членами Російської
    Федерації можуть бути освіти тільки встановленої форми - республіка,край, область, місто федерального значення, автономна область, автономнийокруг.

    Конституція і федеральне законодавство не містять критеріївнабуття суб'єктом тієї чи іншої форми. Однак республіки (до початку 90-хроків - автономні радянські соціалістичні республіки та автономніобласті - Адигейська, Гірничо-Алтайська, Карачаєво-Черкеська, Хакаська,що знаходилися у складі країв), автономні області та автономні округирозглядалися як державно-правові форми самовизначеннявідповідних народів Російської Федерації, а краї, області, містафедерального значення (у минулому - міста республіканського значення)являли собою найбільш великі її адміністративно-територіальніодиниці.

    Історично вони з'являлися і видозмінювалися в різний час яквнутрішні освіти РРФСР (за винятком Тиви), що отримувало відображенняв Конституції РРФСР 1937 і 1978 рр.., а в подальшому було оформлено
    Федеративним договором (договорами про розмежування предметів ведення іповноважень між федеральними органами державної влади Російської
    Федерації та органами влади відповідних її суб'єктів) від 31 березня 1992р. Росія і Республіка Татарстан 15 лютого 1994 підписалиокремий Договір «Про розмежування предметів ведення і взаємнеделегування повноважень між органами державної влади Російської
    Федерації та органами державної влади Республіки Татарстан », якимпідтверджувалося, що остання об'єднана з Росією «Конституцією Російської
    Федерації, Конституцією Республіки Татарстан та договором ».

    В даний час республіки, автономну область і автономні округи по -як і раніше, відрізняють особливості національного складу населення, побуту такультури. Саме тому республіки, де дані особливості вираженінайбільш рельєфно, наділені деякими спеціфіческімі правами. Разом з тимнезалежно від державно-правової форми всі члени Російської Федераціїоб'єднані одним поняттям - «суб'єкт Російської Федерації»; вони рівноправнів цій якості [3], а також рівноправні між собою у взаєминах зфедеральними органами державної влади [4].

    Частина 2 статті 65 Конституції РФ передбачає можливість змінискладу Російської Федерації. Подібне може відбуватися шляхом: 1) прийняттяв Російську Федерацію суб'єкта «зі сторони»; 2) утворення в її складінового суб'єкта в результаті а) об'єднання існуючих суб'єктів; б)виокремлення з існуючих суб'єктів самостійних утворень; в)набуття включеним у федерацію суб'єктом нової державно-правовоїформи (переходу з одного виду суб'єкта до іншого); г) зміниконституційно-правового статусу суб'єкта. Будь-яке з названихперетворень Російської Федерації має здійснюватися в порядку,встановленому федеральним конституційним законом (поки що такий закон неприйнятий), а стосовно до випадку, пов'язаного зі зміною статусусуб'єкта, і в тій мірі, в якій зміни його виду (державно-правовоїформи) зачіпають даний статус, також з урахуванням положень ч. 5 ст. 66
    Конституції Російської Федерації (Статус суб'єкта Російської Федераціїможе бути змінений за взаємною згодою Російської Федерації та суб'єкта
    Російської Федерації згідно з федеральним конституційним законом).

    . 2.2 Розмежування компетенцій між Російською Федерацією та її суб'єктами.

    Проблема визначення компетенції федеральних органів влади єголовним і найбільш складним в будь-якому федеративній державі. Федерація неможе мати необмеженими повноваженнями з управління країною, воназобов'язана ділитися цими повноваженнями з областями України, без чогодержавна влада не може носити демократичний характер. Суб'єкти
    Федерації зацікавлені в існуванні сильної федеральної влади,наділеного широкими повноваженнями для захисту і забезпечення спільних інтересів.
    Але в той же час вони не хочуть втратити свою самостійність і володітиправом вирішувати лише другорядні питання життя свого населення. Це --об'єктивне протиріччя будь-якої федерації, що змушує влади ретельно іоптимально проводити розмежування компетенції державних органівфедерації та її суб'єктів.

    Світова практика виробила формулу вирішення цієї проблеми, якаполягає у встановленні: а) виключної компетенції федеральних органіввлади, б) спільної компетенції органів влади федерації та її суб'єктів,в) виключної компетенції суб'єктів федерації. Таке рішення проблемихарактерно для США, ФРН, Австралії та інших федерацій.

    Росія слід з цього випробуваного шляху: ст. 71
    Конституції містить перелік питань, що перебувають у віданні Федерації;ст. 72 - перелік питань, що знаходяться в спільному віданні Федерації та їїсуб'єктів, а в ст. 73 закріплена (без переліку питань) вся залишкова (т.е. за межами ведення перших двох) компетенція суб'єктів Федерації.

    Предмети ведення Російської Федерації

    Розмежування предметів ведення і повноважень між органамидержавної влади Федерації та її суб'єктами можливе тільки на основі
    Конституції, Федеративного договору та інших договорів з цих питань. Цеположення включено до числа основ конституційного ладу (ч. 3 ст. 11
    Конституції), вони покликані перешкодити вирішенню проблеми розмежуванняв неправових формах або шляхом довільного прийняття законів, а такожпостанов виконавчої влади. Тут самий чутливий нерв Iфедералізму і одночасно запорука стабільності влади на всій території
    Федерації.

    Віднесення Конституцією тих чи інших питань до числа предметів ведення
    Федерації означає встановлення виключної компетенції федеральнихорганів (Президента РФ, Федеральних Зборів, Уряду РФ). Ці татільки ці органи мають право видавати з перерахованих питань властиві їмправові акти (закони, укази, постанови), здійснюючи нормативнерегулювання і поточне управління. Предмети відання, таким чином, цесфери повноважень федеральних органів державної влади, в які невправі втручатися органи державної влади суб'єктів Федерації.
    Предмети ведення та повноваження органів Федерації, закріплені в 18 пунктахст. 71 Конституції РФ, можна умовно розділити на кілька груп.

    1) Питання державного будівництва:

    -прийняття та зміни Конституції РФ і федеральних законів, контроль заїх виконанням;

    -федеративний устрій і територія Федерації;

    -регулювання та захист прав і свобод людини і громадянина,громадянства в Російській Федерації, регулювання і захист правнаціональних меншин;

    -встановлення системи федеральних органів законодавчої,виконавчої та судової влади, порядку їх організації та діяльності,формування федеральних органів державної влади;

    -федеральна державна служба.

    2) Питання регулювання, економіки і соціального розвитку;

    -федеральна державна власність і управління нею;

    -встановлення основ федеральної політики й федеральні програми вгалузі державного, економічного, екологічного, соціального,культурного і національного розвитку Федерації; встановлення правових основ єдиного ринку, фінансове, валютне,кредитне, митне регулювання, грошова емісія, основи ціновоїполітики, федеральні економічні служби, включаючи федеральні банки; федеральний бюджет, федеральні податки і збори, федеральні фондирегіонального розвитку; федеральні енергетичні системи, ядерна енергетика, що розщеплюютьсяматеріали, федеральний транспорт, шляхи сполучення, інформація і зв'язок,діяльність у космосі.

    3) Питання зовнішньої політики і зовнішньоекономічної діяльності:

    -зовнішня політика та міжнародні відносини Російської Федерації,міжнародні договори Російської Федерації, питання війни і миру;

    -зовнішньоекономічні відносини Російської Федерації.

    4) Питання оборони та охорони кордону:

    -оборона і безпека, оборонне виробництво, визначення порядкупродажу й купівлі зброї, боєприпасів, військової техніки та іншого військовогомайна, виробництво отруйних речовин, наркотичних засобів і порядокїх використання;

    -визначення статусу і захист державного кордону, територіальногоморя, повітряного простору, виключної економічної зони іконтинентального шельфу Російської Федерації.

    5) Питання створення правоохоронних органів і правової системи:

    -судоустрій, прокуратура, кримінальне, кримінально-процесуальне ікримінально-виконавче законодавство, амністія і помилування,цивільне, цивільно-процесуальне та арбітражно-процесуальнезаконодавство, правове регулювання інтелектуальної власності;

    -федеральний колізійне право.

    6) Вопроси метеорології, статистичної звітності та ін:

    -метеорологічна служба, стандарти, еталони, метрична система іобчислення часу, геодезія і картографія, найменування географічнихоб'єктів, офіційний статистичний та бухгалтерський облік.

    7) Державні нагороди і почесні звання Російської Федерації.

    З цього переліку питань, що становлять предмети ведення Російської
    Федерації, можна зробити ряд важливих висновків щодо конституційнихпрерогатив Федерації, і зокрема: а) тільки на федеральному рівні можна змінювати Конституцію, прийматизакони про громадянство та ін; б) на території суб'єктів Федерації можуть розташовуватися об'єктифедеральної власності; в) тільки на федеральному рівні вирішуються питання ядерної енергетики,розвитку шляхів сполучення і діяльності в космосі; г) тільки федеральні органи влади мають право здійснювати зовнішнюполітику, оголошувати війну і укладати світ; д) Збройні Сили є єдиними для всієї жнив, жоден суб'єкт
    Федерації не має права створювати власні збройні формування; е) судоустрій і прокуратура є єдиними для всієї країни, тількина федеральному рівні можна оголошувати про амністію і помилування й ін

    Виключні повноваження федеральних органів зачіпають далеко не всісфери діяльності громадян і громадського життя. Але саме в цих сферахвиявляється суверенітет і територіальне верховенство Російської
    Федерації, її призначення забезпечувати загальні інтереси багатонаціональногонаселення країни.

    Предмети спільного відання Федерації та її суб'єктів

    Під спільним веденням розуміється віднесення певних питань докомпетенції в рівній мірі як Федерації, так і її суб'єктів. За цимипитань, отже, можуть видаватися федеральні закони і законисуб'єктів Федерації, укази Президента РФ і акти президентів і главадміністрацій суб'єктів Федерації, постанови Уряду РФ і активиконавчої влади суб'єктів Федерації. Питання спільного ведення невимагають жорсткої централізації, а лише регулювання в певній частині збоку федеральних органів державної влади. Але на практиці цедуже складне питання.

    Предмети ведення та повноваження органів Федерації, закріплені в 14пунктах ст. 72, можна умовно розділити на кілька груп.

    I) Питання державного будівництва і захисту прав і свобод: забезпечення відповідності конституцій і законів республік, статутів,законів та інших нормативних правових актів країв, областей, містфедерального значення, автономної області, автономних округів Конституції
    РФ і федеральних законів; захист прав і свобод людини і громадянина, захист прав національнихменшин, забезпечення законності, правопорядку, громадськоїбезпеки, режим прикордонних зон; захист споконвічної середовища проживання і традиційного способу життямалочисельних етнічних спільнот; встановлення загальних принципів організації системи органів державноївлади та місцевого самоврядування.

    2) Питання регулювання економіки і соціального розвитку:

    -розмежування державної власності, питання володіння,користування та розпорядження землею, надрами, водними та іншими природнимиресурсами;

    -природокористування, охорона навколишнього середовища та забезпечення екологічноїбезпеки, особливо охоронювані природні території, охорона пам'ятокісторії та культури;

    -загальні питання виховання, освіти, науки, культури, фізичноїкультури і спорту;

    -координація питань охорони здоров'я, захист сім'ї, материнства,батьківства та дитинства, соціальний захист, включаючи соціальне забезпечення;

    -здійснення заходів по боротьбі з катастрофами, стихійними лихами,епідеміями, ліквідація їх наслідків;

    -встановлення загальних принципів оподаткування і зборів в Російській
    Федерації.

    3) Питання діяльності правоохоронних органів і правової системи:

    -кадри судових та правоохоронних органів, адвокатура, нотаріат;

    -адміністративне, адміністративно-процесуальне , трудове, сімейне,житлове, земельне, водне, лісове законодавство, законодавство пронадра, про охорону навколишнього середовища.

    4) Координація міжнародних та зовнішньоекономічних зв'язків суб'єктів
    Федерації, виконання міжнародних договорів України.

    З цього переліку питань випливає, що певна частина галузей права
    (адміністративне, трудове та ін) регулюється Федерацією та її суб'єктамиспільно, в той час як інші (цивільне, кримінальне та ін) - тільки
    Федерацією. Федерація разом з її суб'єктами регулює таку величезнусферу суспільного життя, як соціальна сфера. Щодо створеннясистеми органів державної влади та місцевого самоврядування Федераціяпретендує тільки на спільне встановлення загальних принципів.

    2.3 Невеликі народи Російської Федерації

    Велика кількість корінних нечисленних народів, що населяють територію
    Росії не дозволяє надати кожному з них статус суб'єкта Федерації.
    Це призвело б до ще більшої Дробність Федерації, і без цього доситьзначною. Однак ці народи потребують визнання своїх особливих прав,які гарантуються їм Конституцією РФ [5] відповідно дозагальновизнаних принципів міжнародного права і міжнародними договорами
    Російської Федерації. Статус корінних нечисленних народів закріплений вряді федеральних законів. Так, Лісовий кодекс встановлює режимземлекористування та ведення лісового господарства в місцях проживання цихнародів. Закон про надра передбачає відрахування на потреби їх соціально -економічного розвитку при користуванні надрами в районах їх проживання.
    Певні пільги введені законами про оподаткування, про приватизаціюдержавних і муніципальних підприємств та ін Основи законодавства прокультурі гарантують підтримку відносно збереження культурно -національної стабільності малочисельних народів. На захист прав та інтересівнародів Півночі прийнято ряд актів Президента, Уряду Росії, законівсуб'єктів Федерації. Особливо докладно ці питання регламентовані в
    Конституції Республіки Саха (Якутія). Федеральним законом від 18 червня 1998р. ратифікована Рамкова конвенція про захист національних меншин 1995р. У той же час дуже важлива Конвенція МОП про корінні народи та народи,провідних племінний спосіб життя, 1989 р. Росією поки не ратифікована.


    3. Проблеми російського федералізму

    3.1 Проблеми, пов'язані з розмежуванням компетенцій

    До моменту розробки і прийняття Конституції Російської Федерації 1993року нова структура справді федеративних відносин ще не склалася.
    Після демонтажу тоталітарного режиму пройшло надто мало часу. Соціально -економічні інтереси регіонів і політичні сили, що стоять там при владі,були дуже неоднорідні. Різним регіонам потрібна різна системавзаємовідносин з центром. До якого-небудь загальноприйнятних варіантуфедералізму регіональні еліти так і не прийшли. У свою чергу і центр незважився нав'язати їм своє бачення державного устрою. Прагненняспертися на регіони в боротьбі з союзною владою, а потім і з Верховним
    Радою, а також загальне посилення відцентрових тенденцій істотнозбільшили самостійність і вплив регіональних лідерів. З їх позиціямивже було не можна не рахуватися. Все це і зумовило особливостіконституційної моделі російського федералізму: її крайню розмитість,варіативність.

    По суті, Конституція закріплює лише загальні принципи федеральногопристрої, залишаючи «на потім» і їх конкретизацію, і вироблення механізмівїх реалізації. Причому при перекладі конституційних положень в конкретнірегулятивні приписи конституційна схема може трансформуватися впринципово різні моделі. Більшість конституційних принципівросійського федералізму знаходяться один з одним у відносинах якщо й несуперечності, то конкуренції.

    Між цими принципами немає непереборних протиріч, просто вонимають потребу в сукупному тлумаченні. У процесі такого тлумаченнянеобхідно вирішити два багато в чому взаємозалежні проблеми. Посилювати абонівелювати передбачається надалі асиметричність Російської
    Федерації? Розширення повноважень федеральної влади або її децентралізаціяповинні стати провідними тенденцією розвитку?

    Більшість конституційних положень, що закріплюють відмінності вконституційно-правовий статус суб'єктів Російської Федерації єсвоєрідним компромісом між автономними радянськими соціалістичнимиреспубліка ми, що прагнули в новій правовій системі зберегти і посилитисвоє "привілейоване" становище, і іншими регіонами, які претендували нарівний з ними статус.

    Ще в період, що передував підписанню Федеративного договору,більшість автономних областей трансформувалися у республіки. Відмінності встатусах республік, країв, областей, міст федерального значення,автономної області і автономних округів проявляється в Конституції сутономінально: республіки названі державами і мають свою конституцію ізаконодавство, а краї, області, міста і округу державами невизнаються і мають свій статут і законодавство [6]. Більш-меншреальним перевагою республік є їхнє право встановлювати своїдержавні мови [7]. Це провокує республіки на введення мовнихцензів для заняття державнихих посад, тобто на певнийобмеження прав представників нетитульної нації. Така практика вжескладається. Вимога володіння державною мовою республікивстановлено для кандидатів на посаду президента в Башкортостані, Бурятії,
    Якутії та інших республіках. Конституційність подібних обмежень спірна.
    Свою позицію не виробив і Конституційний Суд, пославшись на відсутністьдостатньої нормативної бази (закону Республіки Башкортостан про статусдержавної мови).

    Основу для справжньої асиметричності Російської Федерації створюєзакладена в Конституції можливість різних варіантів розподілукомпетенції між Федерацією і її суб'єктами.

    Згідно з частиною 3 статті 11 Конституції, розмежування предметів веденняі повноважень між органами державної влади Російської Федерації таорганами державної влади суб'єктів Російської Федераціїздійснюється Конституцією, Федеративним та іншими договорами пророзмежування предметів ведення і повноважень. З цього формулювання (зурахуванням положень статті 15) можна зробити висновок про пріоритетконституційного регулювання федеративних відносин. Тоді договірнерозмежування предметів ведення і повноважень може здійснюватися лише ввідповідно до норм статей 71-73 Конституції, тобто зводиться дорозподілу повноважень між Федерацією та її суб'єктами всередині предметівспільного ведення [8] і до передачі Федерації окремих повноважень зі сферивиключної компетенції суб'єкта [9]. Однак частина 3 статті 11 подібногообмеження не містить, а її норми, в силу частини 2 статті 16, маютьбільшу юридичну силу порівняно з положеннями статей 71-73, 76 (частина
    1).

    Разом з тим різний обсяг взаємних прав і обов'язків Російської
    Федерації та її суб'єктів, що встановлюється в договорах, часто представляєтьсяяк практика, яка суперечить принципу рівноправності суб'єктів Російської
    Федерації (частини 1, 4 статті 5). Статті 5 і 11 входять в розділ 1 Конституції
    «Основи конституційного ладу» і, отже, мають однакову,більшою порівняно з іншими конституційними нормами, юридичну силу
    (стаття 16), тому чисто правове вирішення колізії здаєтьсянеможливим. Але принцип рівноправності суб'єктів Федерації допустиморозглядати (за аналогією із загальною правосуб'єктністю) і якгарантоване Конституцією формально-рівне право кожного суб'єкта наврегулювання своїх відносин з федеральними органами влади
    (розмежування предметів ведення і повноважень) за допомогою договору. Прице конкретний обсяг взаємних прав і обов'язків центру і регіонів (поаналогією з індивідуальним правовим статусом) може бути різним.

    Додаткові проблеми породжує абзац 4 пункту 1 Розділу другого
    Конституції, згідно з яким, у разі невідповідності положенням
    Конституції положень Федеративного договору, а також інших договорівміж федеральними органами державної влади та органамидержавної влади суб'єктів Російської Федерації і до

         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !