ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Федеративний договір від 31.03.92г .
         

     

    Держава і право

    Зміст:

    Стор.

    Введення ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 3

    1. Поняття правової норми ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 5

    2. Ознаки правової норми ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... 11

    3. Види правової норми ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... 12

    Висновок ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... 17

    Список використовуваної літератури ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... 18

    Додаток ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... 19

    Введення.

    нормативними є невід'ємною частиною людського суспільства,вона виступає не тільки формою об'єктивно необхідних зв'язків і способіввзаємодії людей, а й формою розвитку всіх природних явищ.
    Взаємодію людей охоплює як їхні стосунки між собою, так і їхставлення до природи, тому закономірні зв'язки, що виникають в ході цьоговзаємодії, набувають форми нормативності. Ця нормативність притаманнавсього процесу історичного розвитку людства. Нормативно - цетакож властивість права, що виявляє його зміст і призначення.

    У процесі становлення суспільства в сучасному його значенні системасоціальних норм постійно ускладнювалася, поступово підрозділяючись нарізні групи, такі як норми моралі, норми звичаїв, традицій і нормиритуалів, норми громадських організацій, економічні, релігійні,естетичні норми і, нарешті, норми права, що є предметом даногодослідження. Система соціальних норм відповідає досягнутої ступініекономічного, соціально-політичного і духовного розвитку суспільства. Уних знаходять відображення якість життя людей, історичні та національніособливості життя країни. У цій системі полягає певний стандартповедінки встановлений як поступово - у процесі історичного розвитку
    - Так і (стосовно до норм права) за активної участі держави.

    Правові норми - одна з найбільш молодих структур у системісоціальних норм, яка стала можливою лише з розвитком інститутудержави, тому що, відповідно до одного з визначень, правовими нормамиє "загальнообов'язкові правила поведінки, що є мірою свободи івідповідальності формально рівних суб'єктів суспільних відносин,що встановлюються державою, документально оформлені і забезпеченірізними формами державного впливу і примусу ". [1]
    Тут необхідно відзначити, що такі форми не обов'язково повинніобмежуватися силовим примусом. Однак на зорі цивілізації, в періодпочаткового становлення предгосударственних утворень, норм права всучасному їх значенні ще не існувало, тому що їх місце займало
    (хоча і поступово розвиваючись) звичайне право. Прикладами тому служатьбагато стародавніх правові пам'ятники.

    У сучасному суспільстві норми права часто вступають у тіснувзаємодія з іншими соціальними нормами, наприклад, економічними таполітичними. Така взаємодія має вельми різноманітні форми --взаємної підтримки, солідарності, блокування і протиборства, щозалежить від конкретно-історичних умов, співвідношення соціальних сил,стану суспільної свідомості. Форми взаємодії, наприклад, правовихта економічних норм визначаються ступенем втручання держави векономіку країни і показують, що саме є метою подібноговтручання: здійснення регулювання економічної діяльностінаселення або ж досягнення повного панування держави в даній сфері суспільного життя, (а це вже прямо залежить від конкретної політичноїдоктрини держави).

    Співвідношення юридичних і політичних норм у сучасномудемократичному суспільстві будується на принципі пріоритету права наддержавою, обмеження всевладдя держави правами людини. Це,безсумнівно, є найбільшою загальнолюдської цінністю. Юридичнінорми набувають першість, стримуючи і обуздивая органічно притаманнеполітичної влади прагнення затверджуватися позаправові заходами.

    Проблема співвідношення правових і політичних норм - це питання прохарактер політичного режиму, сутність якого визначається тим,визнається чи в суспільстві панування правових засад та принципів.
    Домінування ж політичних норм породжує насильство і створює грунт длятоталітарних режимів. Тоталітаризм неминуче виникає там, де політика не має правової опори, де право не є обмежувачем політичноївлади, де права людини не виступають в якості засобуконтролю за її здійсненням.

    З вищевикладеного, мабуть, можна зробити висновок, що норми права --це, по своїй суті, основна структура в системі соціальнихнорм, гарант її ефективного функціонування. Юридичні нормирегламентують умови взаємодії інших складових частин даноїсистеми, створюють для них правову базу, не допускаючи тим самимнадмірного посилення однієї групи норм (а також державних органів)за рахунок інших, забезпечуючи стабільний рух суспільства подемократичним шляхом розвитку.

    1. Поняття правової норми.

    Право складається з діючих у даному суспільстві юридичних чи правовихнорм.

    Юридична норма - первинна клітинка права, частка змісту,структурний вихідний елемент його системи. Тому природно, що норміправа властиві всі основні риси права як особливого соціального явища.
    Проте з цього положення не випливає, що поняття права і норми правазбігаються. Право і одинична юридична норма співвідносяться між собою якзагальне і окреме, які поряд з рисами подібності мають і своїособливості.

    Окремо взята правова норма або група норм ще не є правом. Право
    - Це система юридичних норм, яка в найбільш повному і загальному виглядівисловлює в цих нормах державну волю, її загальнолюдський ікласовий характер, пронизана єдиними закономірностями та принципами,зумовленими економічної, політичної та духовної структурою суспільства.
    Будь-яка одинична правова норма набуває якість, властива праву вЗагалом, лише, будучи включеною, в його загальну систему.

    У той же час норма права - відносно самостійне явище,володіє власними специфічними особливостями, що поглиблюєконкретизують наші уявлення про право, його поняття сутності ізміст, про механізм регулятивного впливу на суспільнівідносини.

    Оскільки норми права - один з різновидів соціальних норм, на нихпоширюються загальні риси, властиві цим нормам.

    Разом з тим норми права відрізняються від звичаїв, моральних,корпоративних і інших соціальних норм специфічними ознаками,характерними рисами [2]. До найбільш істотних з них відносятьсянаступні.

    1. Норма права - єдина в ряді соціальних норм, яка виходитьвід держави і є офіційним вираженням державної волі.

    Незалежно від словесної формулювання, у якій виражена та чи іншаправова норма (правомочність, веління, дозвіл, заборона і т. п.), воназавжди являє собою владне загальнообов'язкове припис державищодо можливого і належного, що дозволяє і забороняємо поведінкилюдей.

    2. Норма права відрізняється від інших соціальних норм властивою тількиїй формальною визначеністю, яка проявляється насамперед у тому, щоправова норма видається або санкціонується державою і виражається в тійчи іншої встановленої чи визнаної їм формі. Наприклад, у формі законуабо підзаконного нормативного акта, договору з нормативним змістом,правового звичаю.

    Формальна визначеність пов'язана також зі структурою норми права --специфічним внутрішньою будовою та її представницькому зобов'язуючимхарактером, тобто поєднанням в собі надання і одночаснообмеження зовнішньої свободи осіб в їх взаємних відносинах. Представницькезобов'язує характер правової норми дозволяє задовольняти законніінтереси уповноважених суб'єктів через дію зобов'язаних осіб.

    3. Норма права - єдина в ряді соціальних норм, якапідтримується у своїй реалізації, охороняється від порушень примусовоюсилою держави.

    Сказане зовсім не суперечить тому, що правові норми, як іінші види соціальних норм, в переважній більшості випадків виконуютьсягромадянами свідомо і добровільно, внаслідок чого забезпечуються, впершу чергу, заходами переконання, виховання, організації. І лише тоді,коли вплив цих коштів виявляється недостатнім, виникаєнеобхідність у застосуванні відповідних заходів примусу.

    Однак на відміну від норм моралі, корпоративних і інших соціальних норм,заходами примусу, до виконання яких служать різні засобигромадського впливу, за нормами права, крім того, завжди стоїтьапарат держави, здатний, коли це необхідно, примушувати до їхдотриманню.

    Саме можливість державного примусу як гарантіяреалізації, охорони від порушень - специфічну ознаку юридичної норми.

    4. Норми права складаються з двох різновидів загальнообов'язковихправових приписів:

    а) правил поведінки;

    б) вихідних (відправних, установчих) норм.

    Правила поведінки - це безпосередньо регулятивні норми, нормипрямого регулювання. Вони відрізняються представницьки зобов'язуючимхарактером, тобто встановлюють при наявності відповідних умов вид іміру охоронюваних і гарантованих державою можливого і належногоповедінки учасників суспільних відносин, їх взаємні суб'єктивні праваі юридичні обов'язки. Такі правила поведінки складають велику частинуправових норм.

    Вихідні (відправні, установчі) норми, до яких належать норми -принципи, норми-дефініції і т. д., являють собою норми опосередкованогорегулювання. Ці норми, хоча і не є безпосередньо регулятивними,оскільки самі не закріплюють прав і обов'язків суб'єктів, протетакож носять правовий характер; встановлюють (засновують) загальні начала,вихідні положення та напрямки правового регулювання, беруть участь у ньомуопосередковано, діючи у системному зв'язку і єдності з нормами-правиламиповедінки, деталізуються і реалізуються через них.

    Як свідчить практика, правове регулювання немислиме безорганічного поєднання і взаємного доповнення в системі права, у всіх йогогалузях відправних (вихідних, установчих) норм і норм-правил поведінки.

    5. Будучи, як всі соціальні норми, з одного боку, результатомвідображення об'єктивного світу, узагальнення інформації про нього, з іншого --засобом зворотного впливу, соціальним регулятором відносин міжлюдьми в загальнолюдських і класових інтересах, норми права і в цьомуЯк відрізняються істотними особливостями. Суть їх у тому, щоюридична норма, як і право в цілому, не просто соціальний, адержавний регулятор суспільних відносин.

    Дана властивість правової норми виявляється, з одного боку, врозглянутих вище аспектах її органічного зв'язку з державою, з іншого
    - Вона необхідна юридична передумова правовідносини, єдинасеред соціальних норм, чий вплив на суспільні відносини тягне дляйого учасників юридичні наслідки, гарантом яких виступаєдержава. Юридична норма - припис загального характеру. Вонарозрахована не на окреме, разове відношення, не яких-небудь конкретнихосіб, а на безліч відносин певного виду та індивідуально неперсоніфікованих осіб, що підпадають під умови її дії.

    Правова норма відображає і регулює найбільш типові, багаторазовоповторювані відносини між людьми, в упорядкуванні яких безпосередньозацікавлене і бере участь держава. Наприклад, відносини з приводувласності, політичної влади, управління, правосуддя, охорони прав ісвобод громадян, організації праці, боротьби зі злочинністю.

    Встановлюючи для учасників регульованих відносин що охороняються ігарантуються державою суб'єктивні взаємні права та юридичніобов'язки, норма права надає даними відносинам характер правовідносин.
    При цьому юридична норма сама виступає як абстрактно-типова модельправовідносини, що при настанні передбачених у цій норміумов і обставин може виникнути і дійсно виникає вреальному житті, в процесі правового регулювання того чи іншого видусуспільних відносин.

    6. Тим самим норма права - і в цьому також її істотна відмінністьособливість - виступає одночасно і як модель, міра, еталон, масштабвідповідного вираженої в ній державної волі належного абоможливого, дозволяє або забороняє поведінки людей, і як мірилооцінки, критерій правомірного і неправомірного, законного іпротизаконного поведінки.

    Узагальнюючи розглянуті ознаки, що характеризують юридичну норму,можна сформулювати її визначення. Норма права - це що виходить віддержави і їм охороняється загальнообов'язкове, формально-визначенеприпис, виражене (моделюється) у вигляді правила поведінки абовідправного встановлення і який є державним регуляторомсуспільних відносин.

    Норма права - це правило поведінки, встановлене абосанкціоноване державою, елементарна частка права, що відноситься донього як частина до цілого (або як одиничне до загального). Було обгрунтовано, щонорма права - це і не форма, і не зміст усього права, а саме йогочастинка. Вона володіє властивим їй змістом і формою й у системноутворюють процесах з іншими нормами складає зміст права в цілому.

    Нормі права як частини системи в тій чи іншій мірі властивіістотні ознаки, притаманні праву, тому їй можна дати визначення,ідентичне за своїм значенням визначенню права в цілому.

    Норма права - це загальнообов'язкове, встановлене абосанкціоноване й охороняється державою правило поведінки, що виражаєобумовлену матеріальними умовами життя суспільства волю і інтересинароду, активно впливає на суспільні відносини з метою їхупорядкування.

    Будь-яке державно-організоване суспільство не може обійтися безнорм права. Але це одиничний феномен права, тому повне науковевизначення поняття припускає з'ясування властивій нормі праваспецифічних ознак (властивостей).

    По-перше, норма права являє собою відволікання від ознакіндивідуалізації і вказує лише на ті характерні риси поведінки,які є суттєвими, тобто розглядають поведінку як видсуспільних відносин. Ці ознаки, включені і текст норми, стаютьправилами поведінки, обов'язковими до реалізації. Наприклад, у процесі купівлі -продажу істотним є не те, скільки разів «прицінювався» покупець,вибираючи ту чи іншу річ, який час він на це затратив. Усе це - сферажиттєвого звичаю. Для права важливо встановити ознаки: коли можнавизнати договір купівлі-продажу укладеним, коли право власності наріч переходить від продавця до покупця. Або інший приклад: у випадкускоєння вбивства, коли закон особливо чуйний до обставин цьоготяжкого злочину, закон відкидає все сугубо індивідуальне, що немає відношення до характеристики даного діяння як такого.

    Отже, норми права містять вказівки на істотні ознакиповедінки, властиві кожному з невизначеного числа конкретнихіндивідуальних відносин (вчинків), які держава має намірпіддати правовому регулюванню.

    По-друге, норма права є владним розпорядженням незалежновід того, який його характер: заборона, обзивання чи дозвіл. Приписв будь-якому випадку знаходиться під охороною держави, бо на те воно їмвстановлено, то передбачені і міри примусу у випадках його порушення.

    По-третє, норма права являє собою певний методвпливу на регульовані відносини. У наведених вище прикладах методирегулювання виникаючих відносин зовсім несхожі, як і самівідносини, тому що використовуються різні способи додання їм визначеності,впорядкованості. У цей метод включаються: обставини, при якихзастосовується норма; коло учасників, регульованих цією нормою відносин;взаємні права та обов'язки; санкції за невиконання обов'язків.

    По-четверте, норма права - загальнообов'язкове правило поведінки. Вономає значення не для окремого індивіда, а для усіх, хто входив до складуданої категорії людей (суспільства в цілому) як возм?? них (чи реальних)учасників конкретного виду суспільних відносин.

    Норма права звичайно не вказує персоніфікованих виконавцівщо міститься в ній. Інакше кажучи, вона розрахована наневизначене коло уповноважених і зобов'язаних осіб. Це відбувається тому,що норма права як абстрактна модель поводження припускає їїнеодноразове дію, а отже, і «захопити» в полі свогопритягання вона може потенційно кожного члена суспільства.

    По-п'яте, абстрактність норми права зовсім не означає невизначеностіїї змісту. Як раз навпаки, норма права тому і є такою, щомістить цілком конкретне правило поведінки. Наприклад, ст. 16 ГК РФвизначає, що збитки, заподіяні громадянинові або юридичній особі врезультаті незаконних дій (бездіяльності) державних органів,органів місцевого самоврядування або посадових осіб цих органів, у томучислі видання не відповідному закону або іншому правовому акту актадержавного органу або органу місцевого самоврядування, підлягаютьвідшкодуванню Російською Федерацією, відповідними суб'єктами федерації абомуніципальним освітою. Тут типовий приклад норми права як формальновизначеного правила, що означає повноту і точність указівки на ознакиправила поведінки. Кожен індивідуальний випадок заподіяння збитківгромадянину або юридичній особі підпадає під дію цієї норми, тобтовона регулює всі повторювані індивідуальні відносини даного виду.
    Завдяки тому, що вона постійно впливає на цей вид відносин, їївимоги реалізуються усіма як обов'язкові для кожного, хто причетний довідшкодування збитків без персональної вказівки, для кого саме.

    Таким чином, норма права як загальне правило поведінки регулюєповторюваний вид суспільних відносин, тому що не вичерпуєтьсяодноразовою реалізацією, а охоплює всі можливі індивідуальні випадки.
    У силу цього норма права - загальне і загальнообов'язкове правило поведінки.

    По-шосте, зміст правової норми визначається об'єктивною природоютого виду суспільних відносин, на впорядкування яких вона спрямована.
    Воно формується під впливом соціального досвіду регулювання, рівня загальноїі правової культури, моральних і політичних установок, орієнтацієюдержави та інших факторів. У нашому прикладі пояснити правило, чомуобов'язок відшкодування збитків лежить на державі в цілому,відповідних його суб'єктах, муніципальних утвореннях, тільки природоюданого правоохоронного відношення не можна. Тому зміст норми вголовному, основному визначається змістом регульованого відношення.

    Норма права - правова реальність навіть в тому випадку, якщо вона жодного разуне застосовувалася для регулювання фактичних відносин. Наприклад, внедавній історії конституційне право союзної республіки на вільнийвихід зі складу СРСР. Визнання цього права було передумовою длявизначення правового статусу союзної республіки і для державно -політичної практики. Тому можна зробити висновок, що праву відомінорми, які застосовуються безпосередньо і опосередковано - через іншінорми.

    Таким чином, норма права - це загальне правило, яке вбирає в себевсе багатство соціального досвіду суспільства і держави, різноманіттяособливого, індивідуального, окремого.

    Норма права є науковим, об'єктивно обгрунтованим розпорядженням --моделлю суспільних відносин, що відображає інтереси суспільства в розвиткуданого відносини.

    Загальний характер норми права не випливає з її власної природи.
    Загальне в праві, зрештою, є відображенням того реального загального,яке об'єктивно існує в численних окремих матеріальнихвідносинах даного виду, що є виробничими відносинами.

    Таким чином, юридичні норми представляють собою один знайбільш життєво необхідних елементів суспільного регулювання.
    Норми права - центральне, що організує ядро всієї системи правовихкоштів. Однак, самі по собі норми - зовсім не єдиний компонентзмісту права. Поряд з нормами, на їх основі матерію права утворюютьіндивідуальні приписи, санкції, заходи захисту, юридичні факти ідеякі інші явища правової дійсності. Зміст права прибільш детальному аналізі виявляється об'ємним, багатовимірним, що включає всебе багато правові феномени, з яких складається ціліснийюридичний механізм.

    Однак все це жодною мірою не повинен принижувати конститутивнийзначення юридичних норм. За словами С.С. Алексєєва "... без норм, безвластивості нормативності права немає "[3]. З їх допомогою різноманітнізасоби впливу, захисту і. т. д. набувають правовий характер.
    Норми, виражені у формально-визначених писаних правилах, тобто внормативних юридичних документах, являють собою інструментінституціалізації всієї системи правових засобів, зведення їх нарівень цілісної регулятивної системи.

    Отже, очевидно, що юридичні норми - це основнаскладова права. Однак не варто думати, що для існуванняостаннього досить наявності певної кількості цих норм. Урозвинених правових системах на суспільне життя впливають неокремо взяті, ізольовано існуючі правові норми (або іншіправові засоби, хоча б і зведені в стійкі,інституалізовані правові форми), а їх системи, комплекси,часом, досить складні. Саме через систему правових засобіввиявляється можливим забезпечити багатосторонню правовий впливна суспільні відносини, врахувати інтереси різних суб'єктів, уповній мірі реалізувати в юридичному і соціальному бутті глибокіправові засади, надійно юридично гарантувати правові позиціїучасників суспільних відносин.

    Комплекси правових засобів, що утворюють типізовані моделі
    (побудови), що відповідають своєрідною різновиди громадськихвідносин, закріплюючись в кодифікованих нормативних документах,перетворюються в правові конструкції. Певний побудоваюридичного матеріалу виливається в таку конструкцію тоді, коливоно у вигляді комплексу нормативних положень високого рівня втілюється у відповідному кодифікованому акті або будується в органічнійзв'язку з таким актом з урахуванням що містяться в ньому нормативнихузагальнень. При цьому беруться до уваги досягнення правовоїкультури, в тому числі і світової.

    Отже, за допомогою юридичних норм, особливо що містяться вкодифікованих правових актах, здійснюється оптимальне системнедію правових засобів, об'єднання їх у такі ефективнікомплекси, які дають можливість всебічно, в поєднанні різних компонентів впливати на суспільне життя. У розглянутомувідношенні юридичні норми, перш за все норми кодифікованих актів,являють собою свого роду "інструментальний цех", якийзабезпечує правову систему чіткими і відпрацьованими юридичнимимеханізмами.

    Отже, стає очевидним, що нормативність, як бишироко ні трактувалося це визначає властивість права, не можевисловлюватися ні в чому іншому, окрім як в нормах - загальних формалізованих

    2. Ознаки правової норми.

    У сучасних умовах удосконалювання норм права йде по двохосновних напрямках: поліпшення змісту норм, зміцнення їх
    «Істинності»; впорядкування їх структури і системи в цілому.

    Перший шлях характеризується тенденцією до все більш точному відображеннюпотреб суспільного життя, без чого неможливо забезпечити зростанняефективності дії норм права як регуляторів суспільних відносин.
    Тому вдосконалення утримання стосується всього комплексу норм --зобов'язують, управомачівающіх, що забороняють. Зростає значеннярекомендаційних норм. В рамках кожного різновиду норм виробляютьсянові, більш ефективні методи впливу на суспільні відносини здопомогою всіх елементів правової норми.

    Основними умовами, що дозволяють домагатися удосконалювання нормправа, є:
    1. Точне відображення в правових приписах закономірностей розвитку державно-правової надбудови;
    2. Відповідність норм права вимогам моралі і правосвідомості;
    3. Дотримання вимог системності (несуперечності) і інших закономірностей діючої системи права при прийнятті нових норм;
    4. Облік у процесі нормотворчості загальних принципів регулювання і управління суспільними процесами.

    Таким чином:а) норма права може бути визначена в якості вихідного від держави іохоронюваного їм загальнообов'язкового правила поведінки, яке закріплює заучасникам суспільних відносин даного виду юридичні права інакладає на них юридичні обов'язки;б) правова норма є загальним правилом поведінки, тобто зразком,еталоном поведінки людей, їх колективів;в) правова норма - правило абстрактного, узагальненого характеру, первиннийелемент права як системи;г) правова норма - державно-владне розпорядження;д) правова норма - явище широке, багатопланове і в той же часконкретне за змістом.

    3. Види правової норми.

    Важливе місце в теорії і практиці дії юридичних нормналежить їх класифікації. Правильність і повнота класифікації залежитьперш за все, від вибору її заснування, яким виступають найбільшістотні ознаки, які визначають усі інші ознакикласифікується явища.

    Норми права підрозділяються на певні види по різнихпідставах.

    По галузях права виділяються норми державного, адміністративного,трудового, цивільного, кримінального та інших галузей права.

    За функцій, які виконують норми права - регулятивні абоохоронні.

    За характером що містяться в нормах права правил поведінки:

    зобов'язують, які встановлюють обов'язок вчиняти певніпозитивні дії;

    забороняють, які забороняють вчиняти певні дії;

    управомочівающіе, які надають учасникам суспільних відносинправо здійснювати позитивні дії з метою задоволення своїхінтересів.

    За ступенем визначеності викладу елементів правової норми в статтяхнормативно-правових актів норми права поділяються на:

    абсолютно певні - це норми, які з абсолютною точністювизначають умови їх дії, права і обов'язки учасників відносинабо заходи юридичної відповідальності за їх порушення. При цьомуконкретизація приписи, передбаченого нормою права, не допускається.

    щодо певні - це норми, які не містять достатньоповних відомостей про умови їх дії, права й обов'язки учасниківсуспільних відносин або заходи юридичної відповідальності інадають правозастосовні органам можливість вирішувати справу з урахуваннямконкретних обставин. Щодо певний характер маєбільшість санкцій кримінального права, які встановлюють нижчий і вищиймежі покарання (наприклад, позбавлення волі від 1 до 5 років).

    альтернативні - це норми, які передбачають кілька варіантів, умовїх дії, поведінки сторін або заходів, санкцій за їх порушення.
    Альтернативні санкції містять кілька варіантів покарань, одне зяких може бути застосовано до правопорушника.

    По колу осіб норми права поділяються на:

    загальні норми, які поширюються на всіх осіб, які проживають на данійтериторії;

    спеціальні норми, що діють лише стосовно певної категоріїосіб (учителів, лікарів, військовослужбовців, пенсіонерів).

    Спеціалізовані норми вдачі, які класифікуються в залежності відтого, яку роль виконують у процесі правового регулювання:

    Закріплювальні - це норми, які в узагальненому вигляді виражають певніелементи регулюються відносини;

    дефінітивного - норми, в яких містяться науково сформульованівизначення юридичних понять і категорій;

    норми-принципи - це норми, в яких сформульовані загальні або галузевіправові принципи і завдання даної сукупності юридичних норм.

    Норми права можуть класифікуватися і за іншими підставами (наприклад,за часом дії, за юридичною силою). Однак у всіх випадках вонивиконують роль державного регулятора суспільних відносин,організовують громадське життя, охороняють її від посягань з бокуокремих осіб. Наукова класифікація правових норм є більш глибокеїх розуміння і правильного застосування на практиці.

    Норми права підрозділяються на види по самих різних підставах. І туттри фактори чинять найбільш істотний вплив. Це - функції права ііндивідуальне регулювання суспільних відносин [4]. Так як соціально -юридичні функції обумовлюють будову права, то головне підрозділфункцій на регулятивні та охоронні зумовлює і головні видиюридичних норм. Але відразу ж потрібно враховувати і дію такого фактора,як спеціалізація права. І загальна класифікація доповнюється третьою ланкою,і таким чином норми права поділяються на охоронні, регулятивні іспеціалізовані.

    Регулятивні (правовстановлювальних) норми безпосередньо спрямованіна регулювання суспільних відносин шляхом надання учасникамправ і покладання на них обов'язків. Наприклад: п.3. ст. 261 ГК РФ''
    Власник земельної ділянки має право використовувати на власний розсудвсе, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше непередбачено законами про надра, про використання повітряного простору,іншими законами і не порушує прав інших осіб''.

    Правоохоронні норми спрямовані на регламентацію заходів юридичноївідповідальності, а також специфічних державно-примусових заходівзахисту суб'єктивних прав. Наприклад: ст. 306 ГК РФ''У разі прийняття
    Російською Федерацією закону, який припиняє право власності, збитки,заподіяні власникові в результаті прийняття цього акта, у тому числівартість майна, відшкодовуються державою. Спори про відшкодування збитківвирішуються судом''.

    Регулятивні норми, у відповідності зі своїми функціями (статичної тадинамічної) поділяються на управомочівающіе, що забороняють та зобов'язують.
    Основним юридичним засобом поведінки динамічної функції єпокладання на осіб активних обов'язків - здійснювати певніпозитивні дії. І тому, норми, що встановлюють обов'язок особиздійснювати певні позитивні дії, називаються зобов'язуючими.
    Наприклад: п.1 ст. 227 ГК РФ''що знайшов загублену річ зобов'язаний негайноповідомити про це особу, яка втратила її, або власника речі або кого-небудьіншого з відомих йому осіб, які мають право отримати її, і повернутизнайдену річ цій особі''. У нормах даного типу достатньо вказатитільки на утримання обов'язки.

    Засобом проведення статичної функції є така побудоваправових зв'язків, відповідно до якого на особу покладаються пасивніобов'язку утримуватися від дій відомого роду. Тут суб'єктивнеправо і юридичний обов'язок мають самостійний зміст (можутькласифікуватися за характером змісту прав та обов'язків або за формоювираження приписи). І тому поряд з зобов'язуючими нормами,регулятивні норми мають ще два різновиди - управомочівающіе ізабороняють норми. Управомочівающіе норми встановлюють суб'єктивні праваз позитивним змістом, тобто права на здійснення уповноваженою тихчи інших позитивних дій. Наприклад: ст.301 ГК РФ''Власникправо витребувати своє майно з чужого незаконного володіння .''

    Запрещающие норми встановлюють обов'язок осіб утримуватися віддій відомого роду. Наприклад: п.3. ст.302 ГК РФ''Гроші, а такожцінні папери на пред'явника не можуть бути витребувані від добросовісногопред'явника''.

    Регулятивні та правоохоронні норми служать основою самостійноївиникнення правовідносин. Піголкін вважає неправильним поділ норм назобов'язують, що забороняють і управомочівающіе. ''З огляду на те, що будь-яка нормамає представницький зобов'язує характер, що вона стосується, по крайнеймірі, двох суб'єктів, необхідно зробити висновок, що будь-яка норма правауправомочівает одну особу та зобов'язує іншу особу регульованого відношення.
    Тут, по суті дела, змішуються дві різні речі - норма права та їївираз у статтях, пунктах та параграфах нормативних актів. І під виглядомкласифікації норм права дається класифікація статей нормативних актів. Цеособливо видно на прикладі, коли одна й та ж правова норма може бути,виражена в різних статтях нормативних актів, і в формі заборони і у формізобов'язування.''[5]

    І автор наводить такий приклад, де одна й та ж норма права,зобов'язує батьків надавати допомогу дітям, виражена в одних нормативнихактах у формі припису, а в інших - у формі заборони.

    Спеціалізовані норми на відміну від регулятивних та охоронних НЕможуть служити самостійною основою для виникнення правовідносин, вониносять додатковий характер. І залежно від того яку функцію вонивиконують, спеціалізовані норми поділяються на п'ять основнихрізновидів:
    1. Загальні (загально Закріплювальні) - це норми, спрямовані на фіксування в узагальненому вигляді визначених елементів регульованих відносин. Наприклад: у ст. 309 ГК РФ зафіксовані такі моменти -''язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов зобов'язання і вимогами закону, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або іншими, що звичайно ставляться''.
    2. Дефінітивного норми чи дефініції це норми направлені на закріплення в узагальненому вигляді ознак даної правової категорії, вони закріплюють науково сформульовані поняття, визначення понять. Наприклад: у ст. 14
    КК РФ дано легальне визначення поняття злочину.
    3. Декларативні норми (норми принципи) - це норми, в яких сформульовані правові принципи, завдання, цілі. Наприклад: у п.2. ст. 17
    Конституції РФ встановлено, що основні права і свободи людини є невідчужуваними і належать кожному від народження.
    4. Оперативні норми, з їх допомогою з дій системи права вилучаються права, застарілі норми і вводяться нові. Наприклад: ст. 3 Федерального
    Закону про введення в дію частини першої ГК РФ''З 1-го січня 1995
    На території РФ не застосовуються: розділ 1''Загальні положення'', розділ 2
    ''Право власності''і т.д.
    5. Колізійні норми покликані вирішувати зіткнення норм, вирішення конфліктних і перед конфліктних ситуацій. Наприклад: ч.2. п.2. ст. 7 ГК РФ
    ''Якщо міжнародним договором РФ встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цивільним законодавством, застосовуються правила міжнародного договору''.

    За методом правового регулювання норми права поділяються назаохочувальні і рекомендаційні.

    Заохочувальні норми - це розпорядження про наданнявідповідними державними органами певних видів заохочення засхвалюваний державою суспільно-корисна праця (нормативні приписипро ордени, премії, медалі та інших видах заохочення).

    Рекомендаційні норми встановлюють варіанти найбільш бажаного зточки зору держави врегулювання суспільних отн

         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !