ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Форма держави. Історичний досвід і сучасні проблеми
         

     

    Держава і право

    Зміст


    Зміст 1

    Розділ I. Поняття форми держави 2

    1. Поняття форми держави 2

    Форма правління 4

    Форма державного устрою 5

    2. Форми рабовласницької держави 8

    3. Форми феодальної держави 11

    4. Форми капіталістичної держави 14

    Розділ II. Форма правління 16

    1. Поняття форми правління і державного режиму 16

    Визначення форми правління 16

    Класифікація форм правління 17

    Державний режим 18

    2. Монархія 19

    Поняття 19

    Абсолютна монархія 19

    Дуалістична монархія 20

    Парламентарна монархія 21

    3. Республіка 22

    Поняття 22

    Дуалістична (президентська) республіка 24

    Парламентарна республіка 25

    Змішана (напівпрезидентська) республіка 26

    Радянська республіка 27

    Розділ III. Державний устрій 29

    1. Поняття 29

    2. Територіальна автономія 31

    3. Форми політико-територіального устрою 32

    4. Унітарна пристрій (унітаризм) 34

    5. Федеральний устрій (федералізм) 38

    Список літератури 43

    Примітки 44

    Розділ I. Поняття форми держави


    Поняття форми держави - Форми рабовласницької держави - Формифеодальної держави - Форми капіталістичної держави

    1. Поняття форми держави

    Форма держави є безпосереднім виразником його сутностіі змісту. Якими є сутність і зміст (функції) держави, така, вкінцевому рахунку, буде і його форма.

    Досліджувати держава з точки зору його сутності означає виявити,волю та інтереси яких прошарків суспільства, груп, класів вона в першу чергувиражає і захищає. Розглядати держава під кутом зору змістуозначає встановити, як і в яких напрямах воно при цьому діє.
    Вивчати ж держава з точки зору його форми, - це означає, в першучергу, вивчати його будівлю, його складові частини, внутрішню структуру,основні методи встановлення та здійснення державної влади.

    Форми держави, також, як його сутність і зміст, ніколи незалишалися і не залишаються раз і назавжди встановленими, незмінними. Підвпливом безлічі економічних, соціально-політичних, ідеологічних іінших факторів, вони завжди змінювались і розвивались. Постійно змінювалось іуявлення про них. Справедливим є твердження Л. Гумпловича про те,що "вчення про відмінності держав або про державні формах" є
    "настільки ж хитким і невстановленим, як і визначення поняттядержави "[i].

    Щоб переконатися в цьому, досить сказати, що за всю історіюрозвитку держави і права були висловлені десятки, якщо не сотнірізних думок і суджень з питання про форми держави. Пропонувалисясамі різні підходи і варіанти вирішення даної проблеми. Ще в Древній
    Греції та Римі філософи і юристи висловлювали різноманітні, часом дужесуперечливі думки і судження з приводу того, що слід розуміти підформою держави, які форми держави існують, чим вони відрізняютьсяодин від одного.

    Один з найвидатніших мислителів античності Платон виходив, наприклад, зтого, що ідеальною формою правління "ідеальної держави" якдержави "кращих і благородних" є "законна влада небагатьох" --аристократія. Крім того, їм виділялася і розглядалася "законнамонархія "- царська влада і" незаконна "- олігархія.

    Платон створив ціле вчення про динаміку державного життя і зміну, всилу зіпсованість людської натури, її форм. Ідеальна держава ійого аристократична форма, згідно з цим вченням, не вічні. Державаможе деградувати і, відповідно, в цьому ж напрямку змінювати своїформи.

    Аристократія, що приводить до появи приватної власності на землю іперетворення вільних людей на рабів, може вироджуватися у так званутимократію. Остання, що представляє собою крітської-спартанський типдержави, панування найбільш сильних воїнів, може поступовоперетворюватися в олігархію. Олігархія само, як лад, заснований намайновий ценз і влада небагатьох багатих, - в демократію. Нарешті,демократія, як владу народу і для народу, в силу сп'яніння останньогосвободою понад міру, в "нерозбавленому вигляді" може вироджуватися у своюпротилежність - тиранію. Це - найгірша форма держави, приякій безроздільно панують свавілля, насильство, безправ'я широкихмас. Глава держави - тиран, захоплює владу від імені народу і як
    "ставленик народу".

    Про різноманіття форм держави розвивав свої погляди і Арістотель --учень Платона і разом з тим його критик. Розглядаючи форму державияк систему, що уособлює верховну владу в державі, Арістотельвизначав її в залежності від числа пануючих (один, небагато абобільшість), як монархію, аристократію або політ-демократію. Ці формидержави вважалися їм "правильними", бо в них проглядалася загальнакористь правителів. Кожна з даних "правильних" форм могла легкоспотворюватися і перетворюватися на відповідні "неправильні" форми - тиранію,олігархію або охлократію. "Неправильні" форми використовувалися правителями,на думку Аристотеля, лише в особистих цілях.

    Традиції давньогрецької думки в дослідженні форм державирозвивалися і в Стародавньому Римі. Цицерон (106-43 рр.. До н. Е..), Наприклад,виділяв, залежно від кількості правителів, три прості форми держави
    (царську владу - монархію, влада оптиматів - аристократію, а такожнародну владу - демократію) і змішану форму.

    Коли верховна влада знаходиться в руках однієї людини, писав він, миназиваємо таку форму держави "царською владою". Коли вона перебуває вруках у виборних осіб, то говорять, що "ця громадянська громада управляєтьсяволею оптиматів. Народної ж (адже її так і називають) є такагромада, в якій все знаходиться в руках народу ".

    Для того, щоб запобігти ту чи іншу просту форму держави відспотворення і виродження, великий римський оратор і державознавець пропонуваввикористовувати змішану форму, яка складається в результаті виділення ізмішання позитивних рис усіх вищеназваних простих форм.

    Навчання і окремі ідеї, що стосуються форм державного устрою іправління, розвивалися не тільки в Древній Греції та Римі, але і в іншихкраїнах. Причому не тільки на ранніх та середніх стадіях існування ірозвитку людської цивілізації, але й в усі наступні століття і роки.

    Значну увагу дослідженню форм держави приділяється всучасної вітчизняної та зарубіжної літератури. Зрозуміло, середавторів-сучасників, також як і серед їхніх давніх попередників, немаєєдиного погляду і уявлення про поняття, види та зміст формдержави. Висловлюються різні точки зору, різні підходи довизначення поняття і змісту форми держави.

    Традиційним, наприклад, для вітчизняного державознавства іправознавства 1960-70 рр.., було уявлення про форму держави якінституті, що складається з форми правління і форми державногопристрою. У більш пізній період, аж до теперішнього часу, в науковійлітературі утвердилася думка, згідно з яким форма держави полягаєз форми правління, форми державного устрою і державногорежиму. Ця думка є переважаючим не тільки у вітчизняній, аі в зарубіжній літературі.

    Що собою представляє кожна з складових частин форми держави?


    Форма правління

    Форма правління розглядається як організація держави,що включає в себе порядок утворення вищих та місцевих державнихорганів і порядок взаємовідносин між ними. Форми правління взначною мірою різняться в залежності від того, чи здійснюєтьсявлада однією особою або ж вона належить колективному виборному органу. Упершому випадку має місце монархічна форма правління. У другому --республіканська.

    При монархічної форми правління джерелом державної влади,відповідно до діючих законів, є монарх. При республіканської --виборний державний орган.

    Ось як визначив основні відмінності між монархією і республікоюпроф. П. А. Сорокін [ii]:

    "У чому ж головна різниця між монархією і республікою. Вонаполягає в наступному: монархічна форма держави означає, щовлада в державі належить вищому носію державної влади наоснові його власного права.

    У монархії монарху надано остаточне рішення по всіхнайважливішим державним актам. Народ тут не володіє ніякою владою,або володіє нею в дуже малому ступені. Народ в монархії або зовсім усунутийвід управління, або бере участь у ньому лише в обмеженому обсязі. Інакшейде справа в республіці. Під республікою розуміється така формадержави, де влада належить самому народу і тільки йому.

    Тут сам народ прямо або через обраних ним представниківі управляє державою та вирішує всі найважливіші державні справи.

    Такою є головна відмінність між монархічною і республіканськимдержавами. З цього випливає розходження і ряд інших.

    Раз на монархії монарх має владу на основі власного права,то це означає, що він царює "Божою милістю" і може стояти навітьвище закону. Сам закон тут перш за все - лише просто вираження волімонарха. Інакше в республіці. Тут влада належить народу. Тому законв республіці може і повинен бути вираженням волі народу. Кожен закон, незатверджений самим народом (або його представниками), знікчемнів, це - зовсімне закон. Тому ж і голова республіканського держави управляєдержавою не на основі власного права, не "Божою милістю", атільки "волею народу". У монархії влада (престол) - спадкова; вона відодного государя переходить до його нащадкам, крім волі народу, в силупростого факту наслідування. У республіці владу від обраного народомглави держави (президента) до іншого переходить не з волі президента іне в силу наслідування, а в силу народного обрання. На місце одного головидержави в республіці стає лише той, кого обере народ.

    У монархії королі володіють владою довічно; в республіці президентвибирається лише на певний строк або на певну кількість років. Під
    Франції, напр., Президент обирається на сім років, в Північно-Американських
    Штатах - на чотири роки. Після закінчення цього строку президент повинен поступитисямісце іншій особі, тому, кого вибере народ.

    Раз на монархії король управляє державою на підставі свогоправа, "Божою милістю", то він і не відповідальний перед народом за своїдії. Які б злочину він не зробив, його не можна передати суду ізасудити до покарання. У всіх монархіях особа монарха вважається
    "священної", недоторканною і безвідповідальною. Не те в республіці.

    Якщо тут президент керує лише волею народу, то він перед народомнесе і відповідальність за свої дії. За тяжкі злочини, на зразокзради, він може бути відданий під суд і засуджений до покарання.

    Такі основні відмінності між монархічною і республіканським чиномправління. Навряд чи треба говорити, яка з цих форм державногопристрої краще і більше відповідає інтересам народу. Відповідь ясний сам пособі і говорить: для народу більш кращою формою правління єреспубліка "[iii].

    Історія та сучасність знають різні види монархій та республік. Вонив значній мірі залежать від типів держав, а також від умов їхвиникнення та функціонування.

    На сучасному етапі розвитку суспільства та держави монархії буваютьдвох видів - дуалістичні і парламентарні. Характерною особливістюдуалістичної монархії є формально-юридичний поділдержавної влади між монархом і парламентом. Виконавча владазнаходиться безпосередньо в руках монарха. Законодавча - у парламенту.
    Останній, проте, фактично підкоряється монархові.

    Парламентарна монархія відрізняється тим, що статус монарха формально іфактично обмежений у всіх сферах здійснення державної влади.
    Законодавча влада повністю належить парламенту. Виконавча --уряду, який несе відповідальність за свою діяльність передпарламентом. Участь монарха у формуванні уряду чисто символічно.
    Прикладами парламентарної монархії можуть служити Англія, Голландія, Швеція таін

    Сучасні республіки бувають двох видів: президентські, характерноюособливістю яких є поєднання в руках президента повноваженьглави уряду і держави, і парламентарні. Особливістю останніхє досить слабка влада президента. Характерним для парламентарноїреспубліки є також наявність посади прем'єр-міністра, якийодночасно виконує функції глави уряду і лідера правлячої партіїчи партійної коаліції.

    Прикладом президентської республіки можуть служити Аргентина, Бразилія,
    Росія, США та ін парламентарної - Греція, Італія, Німеччина та ін

    У Росії президентська республіка відрізняється надзвичайно сильноювладою президента. Згідно з Конституцією 1993 президент як главадержави визначає основні напрями внутрішньої і зовнішньої політикикраїни, вирішує вузлові кадрові проблеми, представляє Російську Федераціювсередині країни і в міжнародних відносинах, призначає вибори до
    Державну Думу, розпускає її у випадках і порядку, передбачених
    Конституцією, призначає референдум, має право законодавчоїініціативи. Президент також підписує і оприлюднює федеральні закони,видає укази і розпорядження, веде переговори і підписує міжнароднідоговори Російської Федерації, підписує ратифікаційні грамоти, вирішуєпитання громадянства та багато інших життєво важливі для всього суспільства,держави і окремих громадян питання.

    Форма державного устрою

    Форма державного устрою являє собою внутрішнєбудова держави, її поділ на складові частини - адміністративно -територіальні одиниці, автономні політичні утворення чи сувереннідержави. Вона відображає також характер співвідношення держави в цілому іокремих його частин.

    Існують дві основні різновиди форм державногопристрою. Найбільш проста з них - унітарна держава. Це - єдинедержавне утворення. Держава при цьому ділиться лише наадміністративно-територіальні частини. Для такої держави характерноіснування загальних для всієї країни вищих органів державної влади тауправління, єдиної судової системи та конституції. Унітарними державамиє Англія, Франція, Італія, Угорщина, Монголія та ін

    Більш складною формою державного устрою є федерація.
    Федеративна держава складається з ряду інших держав абодержавних утворень - членів федерації (штатів, кантонів, союзнихабо автономних республік та ін.) Кожне з них має свій адміністративно -територіальний поділ. Поряд з існуванням та діяльністю загальних длявсій федерації вищих органів державної влади та управління натериторії кожного з них діють також свої власні вищі та місцевіоргани державної влади і управління. Аналогічно йде справа зконституцією і іншими федеральними законами, з судовими, прокурорськими ііншими органами.

    Однією з найважливіших, хоча і менш поширених в порівнянні зіншими формами державного устрою, є конфедерація. Вонаявляє собою об'єднання чи союз держав, при якомудержави, що утворюють конфедерацію, повністю зберігають своюсамостійність, мають свої власні органи влади, управління таправосуддя. Для координації спільних дій держави - члениконфедерації створюють об'єднані органи. Останні функціонують лише устрого визначених сферах і мають строго певні --економічні, політичні, військові чи інші цілі.

    Конфедерація часто розглядається як проміжна ланка на шляхуруху держав до утворення федерації. В даний часконфедерацією у формально-юридичному плані вважається Швейцарія. Хочафактично вона є федерацією. Ознаки конфедерації є і в
    Співдружність Незалежних Держав (СНД).

    Крім приналежності до того чи іншого типу, а також наявностіпевних форм правління і государственного пристрої, державивідрізняються один від одного своїми режимами. Під державним режимомрозуміється сукупність використовуваних що стоять при владі групами, класамиабо шарами методів і способів здійснення державної влади.

    Державний режим є найбільш динамічною складовою частиноюформи держави, чутливо реагує на найбільш важливі процеси ізміни, що відбуваються в навколишньому економічному і соціально-політичноїсередовищі, у співвідношенні соціально-класових сил. Державний режим взначною мірою індивідуалізує форму держави. Він виступає вяк найважливішої складової частини політичного режиму, що охоплюєсобою не тільки держава, але й усі інші елементи політичної системисуспільства.

    Про характер режиму, що існує в тій чи іншій країні, можутьсвідчити різноманітні фактори. Однак найбільш важливими з нихє наступні: способи і порядок формування органів державноївлади, управління та правосуддя; порядок розподілу між різнимидержорганами компетенції та характер їх взаємовідносин; ступінь реальностіправ і свобод громадян; роль права в житті суспільства та у вирішеннідержавних справ, місце і роль у державному механізмі армії,поліції, контррозвідки, розвідки та інших аналогічних їм структур; ступіньреальної участі громадян та їх об'єднань у державній і суспільно -політичному житті, в управлінні державою; основні способи вирішеннящо виникають у суспільстві соціальних і політичних конфліктів та ін

    Політична практика повністю підтвердило справедливість тези проте, що стоїть при владі шар або клас, зокрема, буржуазія "в усіхкраїнах незмінно виробляє дві системи управління, два методи боротьби засвої інтереси і відстоювання свого панування, причому ці два методи тозмінюють один одного, то переплітаються разом в різних поєднаннях. Це, по -перше, метод насильства, метод відмови від будь-яких поступок робітничого руху,метод підтримки всіх старих і віджилих установ, метод непримиренногозаперечення реформ ... Другий метод - метод "лібералізму", кроків в бікрозвитку політичних прав, в бік реформ, поступок і т. д. "[iv]. Узалежно від того, який з цих методів здійснення державноївлади в тій чи іншій країні виступає на перший план, розрізняють дваосновні види державних режимів: авторитарний (антидемократичний) ідемократичний (ліберальний).

    Авторитарний режим характеризується ліквідацією або значнимобмеженням прав і свобод громадян, забороною опозиційних партій іінших організацій, обмеженням ролі виборних державних органів іпосиленням ролі виконавчо-розпорядчих органів, зосередженнямвеличезних владних повноважень у руках глави держави чи уряду,зведенням ролі парламенту та інших органів державної влади доположення суто формальних інститутів.

    Логічно завершеною і найбільш небезпечною формою авторитарного режимує фашизм. Фашистський різким як крайня форма авторитарного режимуповністю ліквідував в 1930-40 рр.. у ряді західних країн буржуазно -демократичні права і свободи, знищив всі чи майже всі опозиційніорганізації та установи, висунув на перший план і широко використавтерористичні методи правління. Широка соціальна база була створена восновному за рахунок дрібної, яка прагне влади і багатства буржуазії, почасти --середньої буржуазії і ошуканих верств робітничого класу, селянства.

    Поява фашистських режимів є показником різкого загостреннясоціально-класових протиріч всередині суспільства, кризи політичноївлади пануючого класу, свідченням того, що правляча еліта не встані більше забезпечувати своє панування лише ліберально -демократичними методами. Вона змушена під загрозою втрати державноївлади вдаватися до широкого використання терористичних методів. Яскравимприкладом тому можуть служити фашистські режими, що існували в довоєннийперіод в Німеччині та Італії.

    Характерними рисами фашистських режимів у цих країнах були наступні.
    Поєднання репресивних методів правління з широкої соціальної таполітичною демагогією з приводу захисту прав незаможних верств. Офіційнонасаджуваний через засоби масової інформації антикомунізм іантисемітизм. Прикриття антинародної політики гаслами турботи про благонароду. Постійно проводиться на державному рівні "полювання на відьом" --комуністів і "всіх інших", не згодних з відзначенням фашистськими лідерамиполітикою. Повсякденна опора правлячих кіл на армію, поліцію та іншірепресивні органи. Незаперечний владу вождя - фюрера, дуче, які стали
    "богами" фашистської Німеччини та Італії.

    Крім названих існує ряд й інших особливостей фашистськихрежимів. Однією з найважливіших серед них є абсолютне домінуваннявиконавчої влади над законодавчою. Диктатура виконавчої владивстановлюється повсюдно під приводом проведення "кардинальних реформ",боротьби за "єдність нації", за встановлення справжньої демократії, торжествозаконності і справедливості.

    Діяльність парламентських структур при цьому повністю паралізується іполітично нейтралізується. Представницька влада народу замінюєтьсявладою політиканствуючого кліки. Парламент практично позбавляється своєїтрадиційної компетенції творити законодавство.

    Згідно, наприклад, Закону про ліквідацію тяжкого становища народуі держави, прийнятою 23 березня 1933 р. у Німеччині, вся законодавчадіяльність була фактично закріплена за урядом. Воно наділялосяповноваженнями приймати будь-які закони без будь-які санкції парламенту
    (Рейхстагу). При цьому допускалося, що такі закони могли й невідповідати конституції. Міжнародні договори не потребували більше вратифікацію парламенту. Канцлер наділявся винятковими прерогативами нарозробку та внесення на розгляд уряду проектів законів.
    Останні набували чинності на наступний день після їх затвердження.

    Характерними ознаками буржуазно-демократичного режиму єтакі: конституційне проголошення і часткове здійсненнясоціально-економічних і політичних прав громадян та їх організацій,існування ряду політичних (у тому числі опозиційних) партій,виборність і змінюваність центральних і місцевих органів державноївлади, офіційне визнання принципу буржуазно-демократичної законностіі конституційності, принципу поділу влади та ін

    2. Форми рабовласницької держави

    Будучи єдиними за своєю сутністю, соціальним змістом і призначенням,рабовласницькі держави відрізнялися один від одного значнимрізноманітністю методів державного управління (політичних режимів) іформ. Причини такого розмаїття коренилися в різних конкретно -історичних умовах виникнення і розвитку кожного окреморабовласницької держави, в різному співвідношенні політичних сил,ступеня гостроти соціальних протиріч, в неоднакове рівні розвиткупродуктивних сил в тій чи іншій країні, різних географічних,кліматичних та інших умовах існування тієї чи іншої держави.

    Основними формами правління рабовласницької держави були:монархія, аристократична республіка і демократична республіка.

    Характерними особливостями рабовласницької монархії є жорсткацентралізація і концентрація всієї державної влади в рукахспадкового монарха, зосередження всієї повноти законодавчої,виконавчої та судової влади у одноосібного глави держави.

    Рабовласницькі монархії мали свої різновиди. Однією з такихрізновидів рабовласницької монархії була східна деспотія. Формудеспотії мали багато держав Стародавнього Сходу (Вавілон, Єгипет, Індіята ін.) Існування цієї форми було обумовлено необхідністю створюватиі підтримувати в порядку іригаційні споруди, тривалим збереженням українах Древнього Сходу общинного господарства, існуванням колективноївласності на воду, землю, на частину рабів. Створенню і зміцненнюдеспотичної влади багато в чому сприяла та обставина, що підчас ведення війн цар чи фараон нерідко ставав на чолі війська,обожнювався і вважався, наприклад, у Древньому Єгипті богом, сином богасонця Ра. У Древньому Вавілоні цар грав роль верховного відправникарелігійних культів. Його влада розглядалася як влада, що виходить відверховних божеств.

    Цар або фараон виступав як великий власник. У його власностізнаходилися величезні земельні угіддя, численні іригаційніспоруди, будівлі, раби. Виконуючи функції одноосібного правителя, рольверховного керівника іригаційними спорудами і всім господарствомкраїни, цар пов'язував як вищий власник в країні воєдино всі ланкиполітичного і господарського механізму країни. Постійно опорою у всійдіяльності царя був величезний військово-бюрократичний апарат, армія,поліція, чиновництво, жерці. Останні, широко використовуючи обмеженістьсвідомості мас, скутість їх традиціями первіснообщинного ладу ісильну схильність їх впливу з боку родоплемінної знаті і вождів,посилено насаджували і розвивали культ фараона або царя.

    Влада монарха в умовах Східної деспотії формально представляласянеобмеженою. Проте насправді вона була обмеженою інтересамиі впливом військово-чиновницької знаті та жерців. У Стародавньому Вавілова влададеспота значною мірою обмежувалися владою і впливом великоїторговельної знаті. В історії Стародавнього Єгипту і низки інших держав Стародавнього
    Сходу нерідкі були випадки організації змов і скинення фараонів,які намагалися проводити політику, яка не відповідає волі та інтересам верхівкирабовласницького класу, знати та жерців.

    У більшості рабовласницьких держав Стародавнього Сходуобмеження влади царя носило не формально-юридичний, а фактичнийхарактер. Лише в деяких з них воно знайшло своє відображення взаконодавстві. Прикладом правового обмеження влади царя можуть служити
    Закони Ману, складені в Індії в період між II ст. до н.е. і II ст. н.е.
    У них прямо пропонувалося цареві тримати в страху своїх підданих, накладати
    "невпинно покарання на які заслуговують на його", "охороняти підданих", проявляти
    "крайнє старання в приборканні злодіїв", бо "від приборкання злодіїв його славазростає, і країна процвітає ", брати на себе" зобов'язання повиконання драхми ", тобто по виконанню правил доброчесної поведінкилюдини, відповідне займаного ним положенням, "щорічно змушуватипростий народ, що живе в країні (самостійним) промислом, платити щось, щозване податком "." Цар, який за неразуменію безтурботно мучить своюкраїну, - йдеться в Законах Ману, - негайно позбавляється разом зродичами країни і життя ".

    Від східної деспотії значно відрізнялася монархічна формаправління рабовласницької держави Стародавнього Риму. Вона виникла в 27р. до н.е. й існувала аж до 476 р. н. е.. У своєму розвитку ця формапройшла два етапи: етап принципату (з 27 р. до н.е. і до 284 р. н. е..) іетап доміната (з 284 р. н. е. до 476 р. н. е..). На першому етапі йшов процесстановлення і розвитку монархічної форми рабовласницького Риму,поєднується з процесом поступової втрати свого значення республіканськихустанов, а на другому - процес її розкладання, який виступає як наслідокпроцесу розкладання самого рабовласницького суспільства і держави ізародження нових, феодальних відносин.

    На відміну від східних деспотій монархічна форма рабовласницького
    Рима грунтувалася на більш розвинутих рабовласницьких виробничихвідносинах. Від республіканської форми правління (509-27 рр.. До н.е.) домонархічної римське держава йшло через перехідні форми правління --військові диктатури. Відмінною особливістю монархічної формирабовласницького Риму було існування на перших стадіях її розвиткупоряд з монархічними інститутами ряду республіканських інститутів іустанов. На більш пізніх стадіях розвитку рабовласницького суспільства
    (III ст. Н.е.) в Римі встановилася і тривалий час функціонувала високоцентралізована військово-бюрократична монархія. Її основною опорою навсіх етапах розвитку незмінно залишалася армія.

    Рабовласницька аристократична республіка існувала в Римі вперіод з VI по I ст. до н.е. З точки зору економічного і соціально -політичного розвитку римського суспільства та відповідних змін,що мали місце в державі і праві, даний відрізок часу підрозділяєтьсяна дві складові частини: період становлення і зміцнення республіки (VI-IVст. до н. е..) і період її розквіту та занепаду (III-I ст. до н. е..). Органамидержавної влади у Римській республіці формально вважалися народнізборів, які були правомочні приймати рішення, що мають юридичнусилу. Однак ці збори не мали право законодавчої ініціативи, амогли лише приймати або відхиляти пропозиції магістратів - посадовихосіб, які обирають з представників класу рабовласників і уповноважуємона виконання функцій в галузі судочинства та управління.

    До того ж рішення народних зборів потребували деякий час взатвердження Сенатом. Останній складався з представників великої земельної,торгової та військової аристократії, обирався недемократичним шляхом --консулами, а з IV ст. до н.е. - цензорами, що складали списки сенаторів.
    Сенат зосереджував у собі найважливіші державно-владні прерогативи.
    Він володів значними повноваженнями в різних сферах державногодіяльності. В області законодавчої, крім затвердження законів,прийнятих зборами, Сенат мав у ряді випадків правом повного скасування аботимчасового призупинення дії законів. В адміністративній області вінволодів повноваженнями на видання спільних розпоряджень, що стосуються зміцненнягромадського порядку, внутрішньої та зовнішньої безпеки держави,релігійних культів, про війну і мир. У ПРО6-лкті фінансовоїдіяльності Сенат мав право розпоряджатися державною скарбницею,складати плани державних і військових витрат, встановлювати звичайніі додаткові податки. У випадках загострення соціальних суперечностей,загрожували підвалинам рабовласницького суспільства, або у випадках нападу накраїну ззовні, Сенат мав право на заснування диктатури та наданнянадзвичайних повноважень посадовій особі - диктатору.

    Рабовласницька демократична республіка, класичним прикладомякої було Афінська держава, відрізнявся тим, що у формуванні їївищих державних органів брали участь не тільки представникипануючого класу рабовласників, але і вільні громадяни. У Афінахсклалися також демократичні принципи заміщення посад: виборність,підзвітність, змінюваність та інші. Вибори проводилися шляхом голосування ународних зборах або використання жереба.

    Вищим органом державної влади Афінської держави було
    Народні збори. До його відання ставився широке коло питань. Воноприймало закони і видавало постанови по ряду приватних проблем, вирішувалопитання війни і миру, укладало або розривати договори і союзи з іншимидержавами, розглядав заяви про державні злочини івиступало в якості судової інстанції. На діяльність Народного зібраннязначний вплив надавав вищий орган управління державнимисправами - Рада п'ятисот. Поряд з іншими представницькими органами
    Афінської держави він обирався на один рік. Рада п'ятисот готувавзаконопроекти, а також інші документи, які належать до відання Народногозборів, розпоряджався фінансами держави, робив висновки з рядузаконодавчих пропозицій; контролював діяльність посадових осіб,проводив рішення, прийняті Народним зібранням, в життя.

    Порядок формування і діяльності Народних зборів та іншихдержавних органів безсумнівно свідчить про демократизм Афінськогодержави. Однак це був дуже обмежений, вузькокласових демократизм.
    Він повністю виключав від участі в суспільно-політичному житті жінок,всіх гражд?? н, які не досягли двадцятирічного віку, колишніхрабів-вільновідпущеників та інших членів Афінського суспільства.

    3. Форми феодальної держави

    Важливу роль в процесі існування та функціонування феодальногодержави відіграє його форма. Так само, як і в інших типів держави, вонарозпадається на три частини: форма правління, форма державногопристрої та політичний режим.

    Найбільш важливою складовою частиною форми феодальної державиє форма правління. У силу цього в науковій і навчальній літературі їйзазвичай і приділяють найбільшу увагу.

    Що собою вона представляла в умовах феодалізму? Які різновидиформ управління були властиві феодальній державі? Історіясвідчить, що найбільш поширеною формою його правління буламонархія. В окремих, досить рідкісних випадках мала місцеаристократична республіка.

    Монархічна форма правління в умовах феодалізму мала своїрізновиди. У відповідності з етапами розвитку феодального ладувиділялася феодальна монархія, станово-представницька та абсолютнамонархія. У ряді європейських країн ранньофеодальна монархія існувала вперіод з VI по IX ст., станово-представницька монархія в період з Х по XVв. і абсолютна - в період з XIV по XIX ст.

    ранньофеодальна монархія відповідала періоду становлення іпервісного розвитку феодального ладу. Її відмінними рисами іособливостями були: слабкість центральної королівської влади; наявність укожній країні самостійних або напівсамостійних держав, князівствабо герцогств; слабкий зв'язок та практична незалежність великих феодаліввід центральних державних органів. У політичному і громадському життіфеодальних держав суворо проводився принцип ієрархічної підпорядкованості.
    Відповідно до нього нижчий шар феодальної знаті (часто званий лицарством)знаходився в безпосередньому підпорядкуванні у середнього (баронів у Франції,наприклад). А середній, у свою чергу, - у безпосередній залежності увищого шару (графів, князів, герцогів). Вищий шар класу феодаліввиступав як васала самого короля. Кожний феодал перебував увасальної залежності лише від свого безпосереднього сеньйора і бувповністю вільний по відношенню до всіх інших. Щодосамостійними, внутрішньо замкнутими, що мають свої власні звичаї,судові органи і дружини виступали також володіння окремих феодалів абодомени. Взаємовідносини між феодалами будувались за формулою "васал моговасала - не мій васал ". За порушення королівського заступництва абовідносин васалітету між середніми і нижчими верствами феодалів винніпіддавалися штрафів та інших покарань.

    У багатьох феодальних державах, що знаходилися на ранній стадіїрозвитку, наприклад, у ряді англосаксонських держав і у Франціїкоролівська влада протягом тривалого часу була виборною. За вбивствокороля передбачалася така ж міру покарання, як і за вбивствоархієпископа. Найбільш має важливе значення

         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !