ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Цивільно-правове положення виробничих кооперативів
         

     

    Цивільне право і процес

    Зміст:


    Введення
    Глава 1.Історія розвитку інституту виробничого кооперативу
    1.1 Історія розвитку виробничих колективів
    1.2.Понятіе і правове положення виробничого кооперативу
    Глава2 Організаційні основи діяльності виробничого кооперативу
    2.1. Членство у виробничому кооперативі
    2.2. Правовий режим майна виробничого кооперативу
    2.3. Трудові відносини
    2.4.Управленіе у виробничому кооперативі
    2.5.Ответственность членів виробничого кооперативу
    Глава 3. Припинення діяльності виробничого кооперативу
    3.1.Реорганізація виробничого кооперативу
    3.2. Порядок здійснення ліквідації кооперативу
    Глава 4 Розгляд спорів за участю виробничих кооперативів
    Висновок
    Список використовуваної літератури
    Пріложеніе1
    Пріложеніе2
    Пріложеніе3


    Введення

    Слова про те, що наша країна зараз переживає економічний, соціальний і політичний кризи, уже давно здаються побитими. Однак саме ці кризи і визначають у даний час умови розвитку різних форм підприємницької діяльності. У даній роботі піде мова про одну з «найменш помітних» форм - виробничих кооперативах. Масове поширення АТ і ТОВ якоюсь мірою сприяли тому, що дана форма була відсунута на задній план, як наслідок - недоліки правового регулювання, протиріччя в розумінні самої сутності і цілях даного виду організації. У чому ж причини цього?
    Справа в тому, що в створенні багатьох сильних і слабких світу цього кооперативи не сприймаються як корисна і потрібна форма виробничої діяльності, навіть тими, хто прихильний ідеям соціального партнерства й участі працівників в управлінні підприємством. Взяти хоча б ідею депутата Державної Думи С. Федорова про створення народних підприємств у формі акціонерних товариств працівників. На основі його ідей було підготовлено проект закону, іменований «Про особливості правового становища акціонерних товариств працівників (народних підприємств)», який в кінці грудня 1997 р. був прийнятий Державною Думою. Його зміст полягає в тому, щоб наділити всіх працівників акціонерного товариства акціями причому, як правило, у рівній кількості (ні в кого не має бути контрольного пакета) рішення повинні прийматися всіма працюючими, прибуток - розподіляється між усіма. У літературі ця ідея зазнала критики. Вказувалося на її невідповідність сутності акціонерної форми.1 А. Глушецкій вказує, що прихильниками участі працівників в управлінні власністю розумніше використовувати класичну форму виробничого кооперативу. З цим не можна не погодитися. Необхідність розвитку кооперативного руху в постсоціалістичної Європі краще усвідомлюється теоретиками і практиками на Заході, ніж у нас. Кооперативна форма власності міцно затвердилася в економіці розвинених країн. Вона знаходиться в стані постійного розвитку, що не можна сказати про приватнокапіталістичної та державної форми власності. Історична перевага кооперативної власності перед ними полягає в тому, що в її рамках подолано розходження інтересів найманих працівників і власників, будь то держава або приватний власник.
    У багатьох країнах Західної Європи уряди дуже серйозно відносяться до розвитку кооперативного руху, бачачи в ньому ефективний засіб зм'якшення соціальних і економічних проблем у суспільстві, роблять йому істотну фінансову допомогу. Тут накопичений значний практичний досвід у розвитку кооперативного руху. Велике поширення кооперативи одержали в сільському господарстві і торгівлі. Вони функціонують також у будівництві, рибальстві, страхуванні, банківській справі, інших секторах економіки. В останні роки росте їхня кількість і в промисловості. Перше місце по розвитку кооперативного руху займає Італія, де в кооперативах зайняте до 9% працездатного населення.
    В Англії в законодавчому порядку був створений спеціальний фонд для кредитування виробничих кооперативів. В Англії, Франції, Іспанії відомі численні випадки, коли органи державної влади надають фінансову допомогу робітником для викупу призначених до закриття збиткових підприємств і перетворення їх у кооперативи.
    Велику підтримку кооперативам роблять з тих же причин та органи місцевого самоврядування. У ряді країн кооперативи включені в механізм державного регулювання економіки, використовуваного, у тому числі, з метою ослаблення економічних і соціальних суперечностей.
    Наприклад, німецький вчений Г. Торнер відзначає, що кооперативні товариства виникали завжди у важкі часи і успішно переживали їх. Правова форма кооперативу пройшла через випробування надзвичайних положень, потреби і ситуації виживання. Даний варіант організації суспільства, на думку Г. Торнер, особливо пристосований до умов країн Східної Європи. Можливо, причина, м'яко кажучи, в неувазі до виробничих кооперативів, в ототожненні нових кооперативів з діяли на основі Закону СРСР «Про кооперацію в СРСР», нерозуміння різниці між ними. Людям, далеким від тонкощів законотворчості та законів економічного життя, подібне ототожнення дозволено. Але законодавці? Чому їм незрозуміло, що в новому, прийнятому ними ж в 1996 р. Федеральному законі «Про виробничих кооперативах» закладена принципово інша, ніж у 1988 р., модель організації, яка відповідає принципам міжнародного кооперативного руху і вельми схожа з запропонованої в законопроекті про народні підприємствах, а тому не було потреби розробляти, а тим більше приймати даний законопроект. Президент Російської Федерації не підписав цей Закон і повернув його Федеральним Зборам, цілком справедливо рекомендував до нього не повертатися. Так що ж таке виробничий кооператив і чи потрібен він Росії?
    Це та інші питання, що стосуються діяльності виробничих кооперативів складають зміст даної дипломної роботи ..
    Актуальність вивчення правового положення виробничих кооперативів представляється особливо важливої в умовах нестабільної економіки, що розвивається. Численні факти свідчать про те, що громадяни, які створюють кооперативи або вже їх створили, не мають, як правило, знаннями, необхідними для правильної, відповідно до законодавства, організації їхньої роботи. Це призводить до різного роду порушень, у тому числі і до обмеження прав членів кооперативів.
    Практичне значення вивчення даної теми дуже високо, тому що воно дозволить не тільки освоїти теоретичні основи правового положення виробничих кооперативів, але і використовувати в практиці.
    Методологічною базою дипломного дослідження стали законодавчі акти, наукова література вітчизняних та зарубіжних авторів, навчальні, монографії, статті спеціальних журналів. У ході дослідження були використані праці таких дослідників як Абов Т.Є., Чаянова А.В., Ємєльянової Ф. М., Гарипова Ф. Г., Туган-Барановського М.І., Файн Л.Є., Глушецкого А. , Торнер Г., Суханова Е., Грачова І., Лапіщева В.Г. і багатьох інших.
    Метою даної роботи є вивчення цивільно-правового положення виробничих кооперативів. Зазначена мета визначає постановку наступних завдань:
    теоретичний аналіз поняття і змісту виробничих кооперативів, розвитку інституту виробничого кооперативу;
    вивчення організаційних основ діяльності виробничого кооперативу: членства, правового режиму майна, трудових відносин, управління, відповідальності членів виробничого кооперативу;
    опис припинення діяльності виробничого кооперативу.
    Структура дипломної роботи: вступ; чотири глави: Глава 1. Історія розвитку інституту виробничого кооперативу; Глава 2.Організаціонние основи діяльності виробничого кооперативу; Глава 3.Прекращеніе діяльності виробничого кооперативу; Глава 4. Розгляд спорів за участю виробничих кооперативів; Програми; Висновок; Список використаної літератури.
    Глава 1.Історія розвитку інституту виробничого кооперативу
    Історія розвитку виробничих кооперативів.

    Кооперативний рух одержав широкий розвиток більш 150 років тому в державах з різними економічними, політичними і соціальними системами, релігійними поглядами й ідеологією таких, як Швеція, Італія, Франція, Канада, Великобританія. В даний час у світі на принципах виробничих кооперативах працюють більш 800 мільйонів человек.1 Проте основу кооперативів в усім світі складали і складають, як правило, ідентичні принципи і кооперативні цінності: взаємодопомога, демократія, рівність (особливо принцип: одна людина -- один голос при прийнятті рішень загальними зборами), соціальна відповідальність, добровільність, співробітництво між кооперативними організаціями, автономія, незалежність і др.2
    Родоначальником кооперативної філософії в Європі був Роберт Оуен. Поодинокі кооперативи як альтернатива приватним капіталістичним підприємствам почали виникати ще наприкінці XVIII століття. З середини XIX ст. починається ріст кооперативів у країнах Європи та інших континентів. У 1895 р. національні об'єднання кооперативів з різних країн світу об'єдналися в Міжнародний кооперативний альянс (МКА). В даний час МКА поєднує 200 міжнародних і національних кооперативних організацій із загальною чисельністю, що перевищує 750 млн. кооператорів більш, ніж в 210 країнах всіх континентів.
    У Росії перші кооперативи виникли також більше 150 років тому. Початок порівняно широкого розвитку кооперації в дореволюційній Росії (зокрема, у сферах сільського господарства, торгівлі, промислової діяльності) поклала скасування кріпосного права. У законодавстві були прийняті ряд актів, що регулюють діяльність артілей зокрема «Положення про артілях трудових» 1882 року, «Правила щодо біржових артілях» артільне товариство виділялося від інших товариств (повних, на вірі, акціонерних) тим, що воно являло собою з'єднання осіб з метою досягнення спільною працею якої-небудь господарської мети. При цьому, особиста участь члена артільного товариства було необхідною умовою існування такого товариства. У Зводі законів Російської імперії містилися відповідні розділи, присвячені кооперативам. Виробничі кооперативи, іменовані трудовими артілями, брали участь в економічному житті царської Росії разом з іншими комерційними структурами. Так зване артільне товариство, за словами відомого російського цивілістам початку двадцятого століття Г.Ф. Шершеневича, характеризувалося спільним особистою працею його учасників «за спільний рахунок і з круговою порукою», тобто учасники артілі несли солідарну відповідальність (як правило, необмежену) своїм особистим майном за боргами артелі.1 До 1917 р. в Росії налічувалося 35000 споживчих товариств, 16417 кредитних кооперативів, 6100 сільськогосподарських товариств, 3000 маслоробних артілей, 1200 кустарно-промислових і інших кооператівов.2 У країні велася велика робота з уніфікації кооперативного законодавства. Про кооперативах багато писали, сперечалися такі відомі вчені, як Туган-Барановський, Чаянов3, Тотоміанц та багато інших. На основі бурхливих дискусій на 1917 р. був підготовлений проект єдиного закону про кооперацію в Росії. Такий закон був прийнятий Тимчасовим урядом Росії, але на практиці з відомих причин застосований не був.
    Відношення комуністичної ідеології до кооперативу як способу організації господарської діяльності не завжди було однозначним. Так, у другій половині 19 століття в соціал-демократії виникла теорія «кооперативного соціалізму», яка розглядає кооперацію як один із засобів мирної і поступової «трансформації» капіталізму в соціалізм. Лівим крилом соціал-демократії, у тому числі російської, ця теорія була оголошена реформаторської і суперечить марксизму. Після жовтневих подій 1917 року відношення влади до кооперації, кооперативам зазнало глибоку трансформацію: від повного заперечення будь-якої форми кооперації, як приватнокапіталістичних форму виробництва, і до визнання її в якості однієї з основних економічної моделі розвитку радянського суспільства. У 1917-1918 р.р. кооперативна власність, була експропрійована, і кооперативи були ліквідовані.
    У період НЕПу (1922-1927г.г.) Були відновлені усі форми кооперації (споживчої, промислової, виробничої, сільськогосподарської та ін.) Відомо, що керівник В.І. Ленін в останніх своїх працях у кооперативах бачив одну з форм соціалістичної організації праці, як їм відзначалося, «за умови повного кооперування ми б уже стояли обома ногами на соціалістичної грунті» .1 Але при цьому, з погляду ідеологічних мотивів, кооперативи розділив на « капіталістичні »і« соціалістичні », визнаючи тільки останніх для соціалістичного суспільства.
    НЕП був поступово згорнутий і, в кінцевому підсумку, у виробничій сфері дозволялася тільки діяльність коопхозов, а також діяльність кооперативів (артілей) у промисловій і видобувній сферах економіки. Хоча коопхози й артілі вважалися кооперативами, але вони фактично по правому положенню були напівдержавними підприємствами, оскільки в них були відсутні головні ознаки кооперативу: можливість викупу своєї частки з кооперативного майна і розпорядження нею; встановлення цін на свою продукцію і її вільна реалізація і т.д. Таким чином, в 1960 році кооперативи перестали існувати, а належне їм майно було передано місцевої промишленності.1 Згідно ст.7 Конституції СРСР 1936 року підприємства в коопхозах і кооперативних організаціях з їх живим інвентарем, вироблена коопхозамі і кооперативні організації, як і громадські будівлі складали суспільну, соціалістичну власність, тобто не підлягали розподілу серед членів кооперативу. Крім того, відповідно до ст. 23 Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік 1961 не допускалося звертати стягнення по претензіях кредиторів на приналежні коопхозам, їх об'єднанням, підприємствам, культурно-побутові установам, будівлі, споруди, трактори, комбайни, інші машини, транспортні засоби і т.п. , що різко обмежувало їхню участь у цивільному обороті. Крім того, цивільно-правове становище коопхозов обмежувалося Примірним статутом, затвердженим Постановою Ради Міністрів СРСР від 28 листопада 1969 № 9102, Зразковий статутом рибальського коопхоза, затвердженим Постановою Ради Міністрів СРСР від 4 травня 1976 року, № 322.3 Статут коопхоза не повинен був суперечити нормам примірного статуту.
    Друге повернення кооперативів у сферу виробництва, надання послуг та виконання робіт в Радянській Росії як альтернативи державної форми господарювання падає на 1986-1988 роки. Справжній бум кооперативного руху розпочався після прийняття 28 травня 1988 Закону «Про кооперацію в СССР.4 Положення закону поширювалися як на виробничі кооперативи, так і на споживчі. Створені на основі Закону СРСР "Про кооперацію в СРСР" кооперативи першими в країні зробили різкий ривок до підприємницької діяльності і створили недержавний сектор економіки в промисловості, будівництві, торгівлі, громадському харчуванні, побутовому та комунальному обслуговуванні. Практика застосування Закону про кооперацію в СРСР у даній різновиди кооперативів чітко виявила їх частнопредпрінімательскій характер. Закон спростив процедури створення та реєстрації кооперативів, гарантував їх правовий захист від втручання держави, створив умови для господарської діяльності кооперативів.
    Але закон не встановлював співвідношення членів кооперативу та найманих працівників. У результаті були створені кооперативи, в яких кількість найманих працівників у десятки, а іноді й у сотні разів перевищувала кількість їхніх членів - фактичних і юридичних господарів. Такі кооперативи не відповідали прийнятій в міжнародному кооперативному русі моделі як організації, до якої люди об'єднуються для спільної праці, володіння майном і управління справами кооперативу. Викликало раздрася?? ение у працівників - не членів кооперативу те, що вони були усунені від участі в його управлінні, на відміну від державних підприємств тих років. До того ж при дефіциті сировинних ресурсів та інших товарів і відсутності легального ринку з його конкуренцією кооперативи, які скуповували все і вся для своєї діяльності в роздробі, не викликали симпатій у населення. Не можна не сказати також про таку безглузду формі як кооперативи при державних підприємствах, що створювалися на базі його майна, що становив державну власність.
    Робота в подібних кооперативах призводила до швидкого збагачення одних працівників підприємства на очах інших. Подібна ситуація в ті роки, природно, викликала негативну реакцію з боку державного сектора, а також негативне ставлення до кооператорам значної частини населення, абсолютно не готового в той період до сприйняття приватного бізнесу. Очевидно, що багато кооперативи в сферах виробництва і послуг тих років по суті кооперативами не були. Але, незважаючи на значні недоліки, не можна не визнати, що кооперативи в сфері виробництва і послуг в кінці 1980-х років все-таки зробили перший ривок до приватного бізнесу та ринкової економіки.
    Наприкінці 1990 р. кооперативам у сферах виробництва і послуг був нанесений сильний удар. У Законі Росії «Про підприємства і підприємницьку діяльність» кооперативи як самостійна організаційно-правова форма юридичних осіб не були передбачені, а тому новим кооперативам відмовляли в реєстрації, а старі примушували до перетворення в акціонерні товариства або товариства з обмеженою відповідальністю, які по цілям, завданням , принципам діяльності істотно відрізняються від кооперативів. Навіть старательські артілі - типові кооперативи - примушували перетворюватися в акціонерні товариства або товариства. Тому кооперативи припинили своє існування. Багато хто з них перейшли в тіньову економіку. Там же продовжувало виникати безліч самодіяльних підприємницьких структур, які в інших умовах могли стати легальними кооперативами.


    1.2. Поняття та правове положення виробничого кооперативу.

    Організаційно-правова форма виробничого кооперативу (артілі) право на існування одержала з вступом у силу частини першої Цивільного кодексу Російської Федерації. Однак реальні можливості розвитку кооперативного руху були створені лише після вступу в силу 16 травня 1996 Федерального закону «Про виробничих кооперативах». Прийняття закону є досягненням російського законодавства і має величезне значення для відновлення кооперативної форми організації труда.1 Федеральний закон регулює відносини, що виникають при утворенні, діяльності та припинення діяльності виробничих кооперативів (артілей), що здійснюють переробку, збут промислової та іншої продукції, торгівлю, будівництво, побутове та інші види обслуговування, видобуток корисних копалин, інших природних ресурсів, збір та переробку вторинної сировини, проведення науково - дослідних, проектно - конструкторських робіт, а також надають медичні, правові, маркетингові та інші, не заборонені законом види услуг.2
    Таким чином, поняттям «виробничий» у даному випадку охоплений широкий спектр видів діяльності, а не тільки промислове і ремісниче виробництво, що, до речі сказати, було характерно для розуміння виробничого кооперативу в законодавстві багатьох зарубіжних країн. У ряді країн і в міжнародних кооперативних організаціях зараз також визнають, що сфера діяльності виробничої кооперації значно ширше її традиційного розуміння. Наприклад, у ряді країн кооперативи створюються в соціальній сфері (дитячі сади, догляд за людьми похилого віку тощо).
    Цивільний кодекс України визначив виробничий кооператив (артіль) як добровільне об'єднання громадян на основі членства для спільної виробничої та іншої господарської діяльності, заснованої на їх особистій трудовій і іншій участі та об'єднанні його членами (учасниками) майнових пайових внесків. 1
    Інше визначення дає Закон «Про виробничих кооперативах»: Виробничий кооператив (артіль) - це об'єднання осіб для спільного ведення підприємницької діяльності на засадах їх особистого трудового та іншого участі, початкове майно якого складається з пайових внесків членів об'єднання. Проте до нього ми перейдемо дещо пізніше, звернувши увагу спочатку на утримання відповідних статей Цивільного кодексу Російської Федерації.
    Цивільний кодекс України допустив участь у діяльності виробничого кооперативу юридичних осіб, якщо таке передбачено його установчим документом. Містяться в даному визначенні основні ознаки виробничого кооперативу (членство, обов'язкова участь у діяльності кооперативу, як правило, особистою працею, внесення майнових пайових внесків для формування майна кооперативу) відповідають сутності виробничого кооперативу.
    Помилка Цивільного кодексу складається у віднесенні виробничих кооперативів до комерційних організацій, для яких головною, основною метою діяльності є отримання прибутку. Тим часом у кооперативу як співтовариства насамперед людей, а не капіталів (незалежно від їхнього виду: виробничі, споживчі) основна мета зовсім інша. Вона складається в задоволенні матеріальних і інших потреб його членов.2 Досягається дана мета безумовно за допомогою прибутку, без якої неможливий розвиток не тільки виробничого кооперативу, але і споживчого суспільства, віднесеного Цивільним кодексом до некомерційних організацій, хоча діяльність споживчого суспільства, не менш чим виробничого кооперативу , пов'язана з прибутком, що дозволяє задовольняти потреби пайовиків у товарах і послугах (у сфері торгівлі, заготівель, переробки і т.п.). Прибуток, одержуваний будь-яким кооперативом від його діяльності, використовується на його розвиток, винагороду членів відповідно до їх участі у справах, на житлове будівництво, підвищення освітнього, культурного рівня членів, їхнє соціальне забезпечення та інші, передбачені статутом кооперативу мети. Таким чином, для кооперативу основна мета - задоволення матеріальних та інших потреб членів, а прибуток - засіб її досягнення.
    Незалежно від виду і форми кооператив - однохарактерное соціальне явище, а тому його поняття єдине для всіх різновидів. Ця ідея чітко виражена в заяві про кооперативну ідентичність, прийнятій у 1995 р. у Манчестері на Міжнародному конгресі, присвяченому сторіччю Міжнародного кооперативного альянсу. У заяві говориться, що кооперативи (будь-які) - це автономна асоціація людей, що об'єдналися добровільно для задоволення своїх суспільно-економічних, соціальних і культурних потреб за допомогою демократично керованого підприємства, що знаходиться в спільному володінні його членів. При цьому під асоціацією людей (об'єднанням) маються на увазі не тільки окремі люди, але і їхньої групи - юридичні особи, що наділяються тими ж правами, що й індивідуальні члени. Таке розуміння кооперативів дає можливість виділити їх з усієї маси юридичних осіб (господарських товариств, товариств), організованих на інших засадах і з іншими економічними і соціальними орієнтирами. У заяві МКА через визначення основної мети кооперативу (задоволення потреб його членів) підкреслено, що в кооперативі соціально значимим є насамперед людина, а не капітал.
    Цивільний кодекс України такому розумінню кооперативної ідентичності не відповідає, що не дозволило належним чином визначити місце кооперативів у самому Цивільному кодексі Російської Федерації. А звідси - і в економіці і соціальному житті країни. Різку границю випливало проводити не між виробничими і споживчими кооперативами, шляхом віднесення перших до комерційних, а другий - до некомерційних організацій, а між кооперативами (незалежно від їхнього різновиду) і господарчими товариствами і товариствами, для яких основна мета - витяг прибутку.
    У закордонній теорії кооперативного руху кооперативи характеризуються як структурний елемент соціальної економіки. Кооперативи, члени яких керують ними і володіють власністю, а у виробничих кооперативах ще і трудяться в них, - найбільш характерна частина соціальної економіки. Кооперативи тісно зв'язані з територією, на якій вони базуються. Не переслідуючи витяг прибутку як основну мету, вони не зацікавлені у вивозі капіталу за кордон. Їхня діяльність орієнтована на використання місцевих кадрових, сировинних, виробничих ресурсів, розширення вітчизняного виробництва, забезпечення товарами і послугами не тільки своїх членів, але і населення території, на якій діє кооператів.1
    Необхідно внести зміни до Цивільного кодексу РФ і відповідно до Федерального закону «Про виробничих кооперативах», виділивши кооперативи з розділів про комерційні і некомерційні організації й об'єднавши них у самостійну групу юридичних осіб - кооперативи, дати єдине поняття кооперативу, закріпити загальні початки і принципи їх діяльності , а потім указати на специфічні особливості відповідного різновиду, яких, до речі сказати, повинне бути значно більше, ніж у Цивільному кодексі Російської Федерації. У законодавстві закордонних країн немає такого твердого розподілу кооперативів, як у нас, тільки на два види: виробничі і споживчі. У Німеччині, наприклад, кооперативи підрозділяються на кредитні (Volksbanken і Raiffeisenbanken), закупівельні, торговельні, кооперативи по збуті, виробничі, житлові та ін У Законі про кооперативи штату Вікторія (Австралія) 1981 р. передбачені виробничі кооперативи, торговельні суспільства (кооперативи) , кредитні, сільськогосподарські та ін В інших країнах маються кооперативи сільськогосподарські, споживчі, виробничі, кредитні, страхові, кооперативи, що поєднують рибалок, житлові та ін В останні роки росте їхня кількість і в промисловості. Перше місце по розвитку кооперативного руху займає Італія, де в кооперативах зайняте до 9% працездатного населення. Таким чином, у розвинених країнах Заходу накопичений значний практичний досвід у розвитку кооперативного руху Відповідно даними різновидів в Міжнародному кооперативному альянсі створені спеціалізовані комітети, до яких входять національні організації, що поєднують кооперативи відповідного виду. Було б дуже бажано, щоб наше законодавство відбивало прийняте у світовому співтоваристві розуміння кооперативу.
    Зауважимо, що в багатьох країнах Західної Європи уряди дуже серйозно відносяться до розвитку кооперативного руху, бачачи в ньому ефективний засіб зм'якшення соціальних і економічних проблем у суспільстві, роблять йому істотну фінансову допомогу. Так, в Англії в законодавчому порядку був створений спеціальний фонд для кредитування виробничих кооперативів. В Англії, Франції, Іспанії відомі численні випадки, коли органи державної влади надають фінансову допомогу робітником для викупу призначених до закриття збиткових підприємств і перетворення їх у кооператіви.1
    Велику підтримку кооперативам роблять з тих же причин та органи місцевого самоврядування. У ряді країн кооперативи включені в механізм державного регулювання економіки, використовуваного, у тому числі, з метою ослаблення економічних і соціальних суперечностей.
    Можна зробити висновок, що кооперативна форма власності міцно затвердилася в економіці розвинених країн. Вона знаходиться в стані постійного розвитку, що не можна сказати про приватнокапіталістичної та державної форми власності. Історична перевага кооперативної власності перед ними полягає в тому, що в її рамках подолано розходження інтересів найманих працівників і власників, будь то держава або приватний власник.
    Говорячи про поняття кооперативу як самостійної організаційно-правовій формі, не можна не сказати про що міститься в Цивільному кодексі заборону виробничим кооперативам випускати акції. Закордонна практика говорить про зворотнє. У багатьох країнах такої заборони не тільки нема, але кооперативи в поза часто діють як товариства (компанії) з обмеженою відповідальністю, зберігаючи кооперативну внутрішню організацію і специфіку керування.
    Далі подивимося, як регулюється правове положення виробничих кооперативів Федеральними законами, прийняття яких було передбачено Цивільним кодексом РФ, а також сферу дії кожного з них.
    Цивільним кодексом РФ передбачено, що правове положення виробничих кооперативів, права та обов'язки їх членів визначаються відповідно до Цивільного кодексу РФ законами про виробничі кооперативи. В даний час в Росії діють два такі закони: Федеральний закон від 10 квітня 1996 року «Про виробничих кооперативах» 1 і Федеральний закон від 15 листопада 1995 року «Про сільськогосподарську кооперацію» .2 Останній згідно зі ст. 14 Федерального закону про введення в дію Цивільного кодексу Російської Федерації повинен був відбити особливості створення та діяльності сільськогосподарських виробничих кооперативів.
    Закон «Про сільськогосподарську кооперацію» в пункті 1 статті 3 регулює організацію і діяльність двох основних видів сільськогосподарських виробничих кооперативів:
    -сільськогосподарська або рибальська артіль (колгосп) і
    -кооперативне господарство (коопхоз).
    Сільськогосподарським виробничим кооперативом визнається сільськогосподарський кооператив, створений громадянами для спільної діяльності з виробництва, переробки та збуту сільськогосподарської продукції, а також для виконання іншої не забороненої законом діяльності, заснованої на особистій трудовій участі членів кооперативу.
    Правове становище сільськогосподарських виробничих кооперативів і його членів схоже з несільськогосподарськими кооперативами. Разом з тим, є ряд особливостей, характерних тільки для сільськогосподарських кооперативів.
    Сільськогосподарської або риболовецької артіллю (колгоспом) визнається сільськогосподарський кооператив, створений громадянами на основі добровільного членства для спільної діяльності з виробництва, переробки, збуту сільськогосподарської продукції, а також для іншої не забороненої законом діяльності шляхом добровільного об'єднання майнових пайових внесків у вигляді грошових коштів, земельних ділянок , земельних та майнових часток та іншого майна громадян і передачі їх у пайовий фонд кооперативу. Фірмове найменування сільськогосподарської або риболовецької артілі (колгоспу) має містити її найменування і слова «сільськогосподарська артіль» (колгосп) або «рибальська артіль» (колгосп).
    Коопхозом визнається сільськогосподарський кооператив, створений главами селянських (фермерських) господарств та (або) громадянами, які ведуть особисті підсобні господарства, на основі добровільного членства для спільної діяльності з обробки землі, виробництво тваринницької продукції або для виконання іншої діяльності, пов'язаної з виробництвом сільськогосподарської продукції і заснованої на особистій трудовій участі членів коопхоза і об'єднання їх майнових пайових внесків у розмірі та порядку, встановлених законом та статутом коопхоза. При цьому до пайового фонду коопхоза не передаються земельні ділянки, які залишаються у власності (володінні, оренді) селянських (фермерських) або особистих підсобних господарств, за винятком земель, призначених для общекооператівних потреб. Фірмове найменування коопхоза має містити його найменування і слово «коопхоз».
    Відповідно до пункту 3 статті 107 Цивільного кодексу України фірмове найменування кооперативу повинне містити його найменування і слова «виробничий кооператив" або "артіль». З урахуванням цього, включення у фірмове найменування слова «колгосп» є зайвим, таким, що суперечить Цивільному кодексу, і не повинно застосовуватися в офіційному найменуванні в сільськогоозяйственних виробничих кооперативів.
    Необхідно відзначити, що після прийняття Закону колгоспи і радгоспи перетворяться, як правило, у виробничі кооперативи. Так за даними Батиревського районної адміністрації Чуваської Республіки на 01.06.1997 годіз більше 20 колгоспів і радгоспів було перетворено в акціонерне товариство тільки одне господарство, а інші - в кооператіви.1
    Установчим документом виробничого кооперативу є його статут, який визначає його правове становище (Додаток 1). Кооператив здійснює свою виробничу, господарську, комерційну та інші види діяльності відповідно до закону і своїм статутом, положення якого розробляються на основі Закону про виробничі кооперативи, інших правових нормативних актів Російської Федерації. Вимоги статуту кооперативу обов'язкові для виконання всіма його органами керування і його членами (учасниками).
    Статут затверджується загальними зборами членів кооперативу. У ньому повинні міститися такі відомості:
    -фірмове найменування кооперативу, яке включає назву кооперативу і слова "виробничий кооператив" або "артіль»;
    -місце знаходження;
    - Про розмір пайових внесків членів кооперативу;
    - Про склад і порядок внесення пайових внесків членами кооперативу та про їхню відповідальність за порушення зобов'язань щодо внесення зазначених внесків;
    - Про характер і порядок трудового та іншого участі членів кооперативу в його діяльності та про їхню відповідальність за порушення їхніх зобов'язань за особистим трудовому та іншому участі;
    - Про порядок розподілу прибутку і збитків кооперативу, про розмір і про умови субсидіарної відповідальності членів кооперативу за його боргами;
    - Про склад і компетенцію органів управління кооперативом та порядок прийняття ними рішень, у тому числі з питань, рішення по яких приймаються одноголосно чи кваліфікованою більшістю голосів;
    - Про порядок виплати вартості паю або видачі відповідного йому майна особі, який припинив членство в кооперативі;
    - Про порядок вступу до кооперативу нових членів;
    - Про порядок виходу з кооперативу;
    - Про підстави і про порядок виключення з членів кооперативу;
    - Про порядок утворення майна кооперативу;
    - Про перелік філій і представництв кооперативу;
    - Про порядок реорганізації та ліквідації кооперативу.
    У статуті можуть міститися інші необхідні для діяльності кооперативу сведенія.11
    Крім того, у статуті слід (можна) викласти і інші його положення, як це передбачено низкою інших статей Закону.
    Відповідно до статті 1 Закону установчим документом кооперативу (а їм, зауважимо, є його статут) може бути передбачена участь у його діяльності юридичних осіб. Згідно ж зі статтею 4 Закону юридична особа бере участь у діяльності кооперативу через свого представника відповідно до статуту кооперативу. Оскільки участь юридичних осіб у діяльності кооперативу може бути вигідним для кооперативу, таку возм
         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !