ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Центральні банки, їх сутність та функції
         

     

    Гроші та кредит

    Самарського державного ЕКОНОМІЧНА АКАДЕМІЯ

    Кафедра "Фінанси та Кредит»

    Курсова робота

    з дисципліни: «Деньги, Кредит, Банки»

    Центральні банки,

    їх сутність та функції

    | Виконав студент |
    | 3 курсу ФЕФ 4 група ФіКр |
    | Одиноков А.В. |
    | Науковий керівник: |
    | Хвостенко О.А. |

    Самара 1999
    План

    | | Вступ | 3 |
    | 1. | Сутність і функції центральних банків | 4 |
    | 1.1. | Сутність центральних банків | 4 |
    | 1.2. | Незалежність центральних банків від виконавчої влади | 5 |
    | 1.3. | Функції центральних банків | 7 |
    | 2. | Грошово-кредитна політика центрального банку | 11 |
    | 2.1. | Основні завдання, цілі, методи і форми грошово-кредитного | 11 |
    | | Регулювання | |
    | 2.2. | Регулювання офіційної облікової ставки | 12 |
    | 2.3. | Мінімальні резервні вимоги | 14 |
    | 2.4. | Операції на відкритому ринку | 17 |
    | 2.5. | Заходи адміністративного впливу | 19 |
    | | Висновок | 22 |
    | | Список літератури | 26 |

    Введення

    Ефективне функціонування банківської системи - необхідна умоварозвитку ринкових відносин у Росії, що об'єктивно визначає ключовуроль центрального банку в регулюванні банківської діяльності. Пошукдієвих форм і методів грошово-кредитного регулювання економікипередбачає вивчення та узагальнення накопиченого в цій області досвіду країн зринковою економікою. Здійснювана в цих країнах грошово-кредитнаполітика є однією зі складових економічної політики і дозволяєпоєднувати макроекономічний вплив з швидкою коригуваннямрегулюючих заходів, надаючи їм оперативну і гнучку підтримку. Узв'язку з цим великий інтерес викликають різні аспекти діяльностіцентральних банків, що є основними провідниками офіційної грошово -кредитної політики. Вивчення їх досвіду додає особливу актуальність питань,що розглядаються в цьому навчальному посібнику, в якому на основі узагальненнязарубіжного досвіду аналізуються статус і форми організації центральнихбанків, їх найважливіші функції.

    У першому розділі дано докладний аналіз правового статусу та форм організаціїцентральних банків, простежено взаємозв'язок між їх незалежністю відорганів державної влади та темпами інфляції, що дуже важливо длявирішення головного завдання центрального банку кожної країни - забезпеченнястабільності цін; наведено класифікацію виконуються центральними банкамифункцій; детально проаналізовані всі основні функції центрального банку.

    Центральне місце в курсовій займає другий розділ, в якійрозглянуті найважливіша функція центрального банку - розробка та реалізаціягрошово-кредитної політики, а також основні ринкові інструменти грошово -кредитного регулювання: зміна офіційної облікової ставки, застосуваннямінімальних резервних вимог, операції на відкритому ринку, а такождеякі методи адміністративного впливу.
    Сутність і функції центральних банків

    Центральні банки в їх сучасному вигляді існують порівняно недавно.
    На ранніх стадіях розвитку капіталізму чітке розмежування міжцентральними (емісійними) і комерційними банками було відсутнє.
    Комерційні банки активно вдавались до випуску банкнот для накопиченнякапіталу. У міру розвитку кредитної системи відбувався процесцентралізації банківської емісії в деяких великих комерційних банках.
    Підсумком цього процесу стало закріплення за одним банком монопольногоправа на випуск банкнот. Спочатку такий банк називався емісійним абонаціональним, а в подальшому - центральним, що відповідало йогочільне місце в кредитній системі.

    Перший центральний банк - шведський «Ріксбанк»-був створений в 1668 г, нарубежі переходу від феодалізму до капіталізму; в 1694 р. був заснований Банк
    Англії, Проте вони не володіли виключним правом на емісію грошовихзнаків і їх функції відрізнялися від функцій сучасних центральних банків --наприклад, Банк Англії спочатку повинен був фінансувати торгівлю іпромисловість, а Банк Нідерландів - внутрішню і зовнішню торгівлю.
    Центральні банки в їх сучасному вигляді виникли в XIX ст. В даний часпрактично в усіх країнах світу є центральні банки, однак міжними є суттєві відмінності, зумовлені особливостями політичногота фінансово-економічного розвитку країн базування.

    1.1. Сутність центральних банків

    Центральні банки є юридичними особами, що мають особливий статус,відмітна ознака якого - відособленість майна банку відмайна держави. Хоча формально це майно знаходиться, як правило,у державній власності, центральний банк наділений правомрозпоряджатися ним як власник. Цим центральний банк відрізняється віддержавного банку, майно якого повністю контролюєтьсядержавою.

    Правовий статус центральних банків розвинених країн закріплений у правовихактах: законах про центральні банки і їх статутах, законах про банківську ікредитної діяльності, у валютному законодавстві. Як правило, основнимправовим актом, що регулює діяльність центрального банку, є
    Закон про центральний банк, в якому визначаються його організаційно -правовий статус, функції, процедуру призначення вищого керівногоскладу, взаємини з державою і національною банківською системою.
    Цей закон встановлює повноваження центрального банку як емісійногоінституту країни.

    Центральний банк поєднує в собі окремі риси комерційногобанківської установи і державного відомства, маючи в своєму розпорядженні деякимивладними повноваженнями в сфері регулювання кредитної системи.

    Центральний банк звичайно утворюється у формі акціонерного товариства. Якправило, його капітал належить державі (Франція, Великобританія,
    Німеччина, Нідерланди та Іспанія). Якщо держава володіє лише частиноюкапіталу (Бельгія, Японія) або акціонерами центрального банку єкомерційні банки (наприклад, у США) та інші фінансові установи
    (Італія), держава, тим не менш, відіграє провідну роль у формуванніорганів управління центрального банку.

    Зміст і форма взаємозв'язків центральних банків з органамидержавної влади істотно відрізняються в різних країнах.
    Взаємодії такого роду можуть бути умовно представлені у вигляді двохмоделей:
    . центральний банк виступає агентом міністерства фінансів і провідником його грошово-кредитної політики;
    . центральний банк є незалежним від уряду, що забезпечує йому самостійність у проведенні грошово-кредитної політики без тиску з боку урядових органів.

    Однак на практиці ці моделі в чистому вигляді не діють. Убільшості країн функціонує проміжна модель, в рамках якоїпевні принципи взаємодії виконавчої влади з центральнимбанком та певний ступінь його незалежності.

    Законодавство лише 5 країн - США, Німеччини, Швейцарії, Швеції та
    Нідерландів - передбачає підпорядкування центральних банків парламентам.
    У більшості держав світу центральні банки підзвітні казначейству абоміністерству фінансів.

    У Великій Британії, Франції, Італії, Японії та деяких інших розвиненихкраїнах міністерства фінансів уповноважені давати інструкції центральнимбанкам, однак на практиці такі випадки досить рідкісні. Як правило,консенсус досягається на засіданнях уряду, спілок підприємціві банкірів і знаходить відображення в підписанні представниками міністерствафінансів та центрального банку спільних заяв.

    При розбіжності міністерства фінансів та центрального банку можливийтільки адміністративний шлях їх вирішення у формі резолюції парламенту аборішення уряду. У країнах, в яких центральні банкибезпосередньо підпорядковані парламентам, за допомогою проведення законодавчихпроцедур можливе прийняття рішень, які зобов'язують виконавчі органисприяти центральним банкам у досягненні тієї чи іншої метигрошово-кредитної політики.

    , законодавство деяких країн передбачає звітність центральних банківперед парламентами. Так, Федеральна резервна система США (ФРС)представляє Конгресу США звіт про свою діяльність 2 рази на рік, ацентральні банки Німеччини і Японії надсилають звіти до парламентів своїхкраїн щорічно.

    1.2 Незалежність центральних банків від виконавчої влади.

    Виконання юридично покладеної на центральний банк головної мети йогодіяльності - забезпечення стабільності цін - передбачає наявністьпевний ступінь його незалежності від виконавчої влади. Причомунезалежність центрального банку від уряду має на увазі два їїформи: політичну і економічну.
    . Політична незалежність - це автономія (самостійність) центрального банку під час встановлення цільових орієнтирів грошової маси;
    . Економічна незалежність - самостійність центрального банку у виборі інструментів грошово-кредитної політики.

    Умовами політичної незалежності центрального банку євизначення порядку призначення членів його керівного органу абокерівника (президента), схвалення прийнятого банком рішення з бокууряду і (або) парламенту. Економічна незалежність виражається вте, що центральний банк не зобов'язаний автоматично видавати грошовікошти уряду для фінансування державних витрат інадавати йому перевагу в наданні кредитів. Крім того, дляекономічної незалежності центрального банку має значення характерздійснюваного ним контролю за кредитною системою: застосуванняадміністративних (прямих) неринкових способів контролю, що припускаєвтручання уряду у прийняття рішень банком, обмежує автономіюостаннього. Звичайно, на практиці дуже важко визначити ступіньполітичної незалежності даного центрального банку. Однак за допомогоюдеяких об'єктивних показників незалежності, таких, наприклад, якнаявність формальних організаційних зв'язків між центральним банком іурядом (правил, які зобов'язують центральний банк підтримуватифіскальну політику), можна спробувати це зробити. Результати одного зпроведених досліджень рівня незалежності центральних банків звикористанням цих показників свідчать про наявність сильноївзаємозв'язку між політичною незалежністю центрального банку та низькимрівнем інфляції.

    Результати досліджень подібного роду дозволяють вважати, щонезалежність центрального банку в цілому визначається наступними факторами:
    . Незалежність від урядових органів. Ця умова є обов'язковою. Якщо центральний банк зобов'язаний виконувати вказівки урядових органів, то він не зможе підтримувати стабільність цін, оскільки буде відчувати тиск з боку уряду;
    . Особиста незалежність членів органів управління центрального банку.

    Незалежність органів управління центрального банку буде забезпечуватися в тому випадку, якщо вони призначаються на достатньо тривалий термін. У випадку їх повторного призначення виникає небезпека зменшення ступеня їх особистої незалежності;
    . Юридичний статус банку, який визначається, зокрема, можливостями внесення змін до статуту (закон) центрального банку. Чим складніше внести зміни до статуту, тим надійніше забезпечується незалежність центрального банку.

    Важливим фактором, що визначає можливості центрального банкупідтримувати стабільність цін, є що склалися взаємини здержавними органами влади. Регулярні контакти між представникамицентрального банку та державних органів влади підвищують ступіньдовіри останніх до дій центрального банку і сприяють досягненнюїм головної мети - забезпечення стабільності цін. Таким чином, виконанняданого завдання може сприяти періодично представляється парламентузвітність центрального банку про свою діяльність.

    Ступінь незалежності центрального банку від виконавчої влади врізних країнах неоднакова. Вважається, що найбільшою незалежністю впроведення грошово-кредитної політики має центральний банк Німеччини
    Бундесбанк, чия незалежність передбачена в Законі про Бундесбанку (1957р.). При реалізації поставлених перед ним завдань Бундесбанк зобов'язаний підтримуватиекономічну політику уряду, проте не залежить від його вказівок.
    Бундесбанк зобов'язаний виступати в якості радника уряду з найважливішихпитань грошово-кредитної політики і надавати йому необхіднуінформацію. У той же час члени уряду мають право брати участь уроботі Центральної ради Бундесбанку - його колективного керівногооргану. Вони не мають права голосу, однак можуть пропонувати питання дляобговорення на Раді і вносити пропозиції; на їх вимогу рішення Радиможе бути відкладено на 2 тижні. Президент Бундесбанку у разінеобхідності може бути викликаний на засідання федерального уряду.

    При прийнятті рішень з питань грошово-кредитної політики Бундесбанкволодіє повною автономією, що можливо до тих пір, поки його дії небудуть йти врозріз з напрямками кредитно-фінансової політикиуряду.

    Досить високим ступенем незалежності від виконавчої владимає в своєму розпорядженні ФРС США - її рішення не підлягають ратифікації з бокупрезидента чи урядових структур. Разом з тим ФРС несевідповідальність перед Конгресом США за проведену нею грошово-кредитнаполітику. Всі призначення до Ради керуючих ФРС, включаючи призначенняголови і віце-голову з числа членів Ради, здійснюютьсяпрезидентом за згодою сенату. З урахуванням цього, а також з урахуванням координаціїпроводиться ФРС і урядом політики дана система може бутиохарактеризована як «незалежна всередині уряду».

    Одним з найменш незалежних центральних банків є Банк Англії.
    Взаємини між ним і державою регулюються Законом про Банк
    Англії (1946 р.), на підставі якого Банк став державним. Увідповідно до цього Закону Казначейство має право суттєво впливати надіяльність Банку Англії. В області грошово-кредитної політики Банк Англіїнаділений лише консультативної функцією. У завдання керівного органу
    -Правління Банку Англії - входить координація питань грошово-кредитноїполітики з міністерством фінансів (Казначейством), голова якого формальновідповідальний за прийняття рішень у цій сфері і підзвітний парламенту.
    Таким чином, Банк Англії знаходиться під контролем Казначейства, якеуповноважена давати центральному банку рекомендації після попередніхконсультацій з ним. У цьому полягає своєрідність взаємин
    Казначейства і центрального банку.

    Подібно до Банку Англії Банк Італії має досить велику залежністьвід уряду при проведенні грошово-кредитної політики. Адміністративновін підпорядкований Казначейству і повинен дотримуватись рекомендацій створеного приостанньому міжміністерського комітету за кредитами і заощадженнями. Банк Італіївиступає як урядовий консультант.

    Таким чином, у країнах, для яких традиційно характерні централізмі сильна політична влада, центральний банк зазвичай юридично більшзалежний від уряду.

    У федеративних державах ж центральний банк користується набагатобільшу самостійність. Крім того, у федеративних державах чіткопростежується прагнення належним чином представити інтереси регіонів укерівних органах центрального банку.

    Різна ступінь незалежності центральних банків Німеччини, США,
    Великобританії, Італії від урядів корелює з темпами інфляції вцих країнах. У згаданому дослідженні проф. А. Алесіни зазначено, що за
    1973 -1986 рр.. найнижчі середньорічні темпи інфляції в групі з 17держав відзначалися в Німеччині і США, а найвищі - в Італії та
    Великобританії.

    Зрозуміло, в ідеалі центральний банк повинен бути достатньо незалежнимі впливовим установою, яка, з одного боку, здійснює грошово -кредитне регулювання на основі закріплених законом його повноважень, а зіншого боку, забезпечує надійність і стабільне функціонуваннякредитно-банківської системи. Проте в реальних умовах незалежністьбагатьох центральних банків виявляється обмеженою - зокрема, врезультаті конфліктів, що виникають через суперечності між декларуйемиміурядом завданнями економічної політики та необхідністю підтримкистабільності національної грошової одиниці, яку покликаний забезпечуватицентральний банк. Практика показує, що конфлікт подібного роду вдаєтьсяврегулювати шляхом досить формальних переговорів між урядом іцентральним банком без застосування «силових» методів.

    1.3. Функції центральних банків

    Серед різноманітних функцій центральних банків слід виділитиосновні, без яких неможливе виконання головного завдання центральногобанку - збереження стабільності національної грошової одиниці, - ідодаткові, відповідні вирішення цього завдання.

    Основні функції, що здійснюються всіма без винятку центральнимибанками, поділяються на регулюючі, контрольні та обслуговуючі.

    До регулюючих функцій належать:
    . управління сукупним грошовим оборотом;
    . регулювання грошово-кредитної сфери;
    . регулювання попиту і пропозиції на кредит.

    Контрольні функції включають в себе:
    . здійснення контролю за функціонуванням кредитно-банківської системи;
    . проведення валютного контролю.

    Обслуговуючі функції полягають в:
    . організації платіжно-розрахункових відносин комерційних банків;
    . кредитуванні банківських установ та уряду;
    . виконання центральним банком ролі фінансового агента уряду.

    Найважливішою регулює функцією, властивою всім без виняткуцентральним банкам, є розробка і проведення грошово-кредитноїполітики.

    Характер що проводиться центральним банком грошово-кредитної політики начому залежить від ступеня його незалежності від уряду, яка можебути більшою або меншою, але ніколи не є абсолютною. Наприклад,цільові орієнтири зміни агрегатів грошової маси зазвичай визначаютьсябезпосередньо центральними банками. У той же час ні один центральнийбанк не може самостійно, без участі держави, встановити той абоінший валютний режим.

    З іншого боку, що відзначаються в останні десятиріччя тенденції в грошово -кредитній сфері сприяли посиленню незалежності центральних банків.
    Так, що мали місце процеси лібералізації руху капіталів ідерегулювання призвели до підвищення значення ринкових інструментів тазменшення ролі адміністративних методів регулювання. Це, у своючергу, викликало згортання регламентуючих процедур і в певніймірі зміцнило незалежність центральних банків.

    Розробка та проведення грошово-кредитної політики включають в себе:
    . визначення напрямків розвитку грошово-кредитної політики;
    . вибір основних інструментів грошово-кредитної політики;
    . створення та ведення статистичної бази даних по грошовій масі, кредитах та заощадженнях;
    . проведення досліджень з проблем економіки та грошово-кредитної сфери даної країни і інших держав, що утворюють основу грошово-кредитної політики;
    . складання грошових програм і контроль за їх виконанням.

    Не менш важливою регулює функцією центрального банку єрегулювання попиту та пропозиції на кредит та іноземну валюту,що здійснюється за допомогою проведення інтервенційних операцій на грошовомуі валютному ринках. З метою стримування кредитної експансії центральнібанки вживають заходів по зниженню рівня ліквідності кредитно-банківськихінститутів, а для розширення кредитної експансії здійснюютьпротилежні дії. Аналогічний характер мають інтервенційніоперації на валютному ринку (див. с. 118).

    Контроль за функціонуванням кредитно-банківської системи - одна зконтрольних функцій центрального банку - обумовлений необхідністюпідтримання стабільності цієї системи, оскільки довіра до національноїгрошової одиниці припускає наявність стійких та ефективно працюючихкредитно-банківських інститутів.

    Як правило, нагляд за кредитно-банківською системою здійснюютьбезпосередньо центральні банки, однак у Бельгії, Німеччині, Швейцарії та
    Японії органи нагляду інституційно відокремлені від центрального банку.
    Незважаючи на це, центральний банк найтіснішим чином пов'язаний з ними,беручи участь в їх діяльності або надаючи консультаційні послуги. Уінших країнах центральний банк контролює діяльність кредитно -банківських установ спільно з іншими інститутами. Так, ФРС СШАздійснює наглядову діяльність спільно з Федеральною корпорацієюстрахування депозитів, Службою контролера грошового обігу,уповноваженими органами штатів.

    Не менш важливою контрольною функцією центрального банку єздійснення валютного контролю та валютного регулювання.

    Ступінь жорсткості валютного контролю та валютного регулювання залежитьпередусім від загального валютно-економічного стану країни. Так, українах, що розвиваються контролю зазвичай підлягає досить широке коло операційпо зовнішніх платежах та розрахунках, що обумовлено необхідністюрегламентації витрачання іноземної валюти. Навпаки, найбільш розвинутів економічному відношенні країни в даний час йдуть шляхомлібералізації валютного контролю.

    Забезпечення безперебійного функціонування системи готівкових табезготівкових розрахунків - одна з обслуговуючих функцій центрального банку.

    Спочатку діяльність центрального банку в цій сферіобмежувалася випуском в обіг паперово-грошових знаків. (Грошоваемісія і в даний час складає основу діяльності всіх центральнихбанків.) Надалі в міру розвитку безготівкових розрахунків центральнийбанк почав виступати в ролі організатора і учасника платіжно-розрахунковихвідносин. Перебуваючи в центрі потоків грошових коштів, центральні банкипокликані забезпечувати швидке та безперебійне функціонування механізмубезготівкових розрахунків і платежів. Разом з тим безпосередню участьцентральних банків у платіжних системах не є обов'язковою --деякі центральні банки обмежуються контролем за діяльністю цихсистем.

    Інша обслуговуюча функція центрального банку - кредитування кредитно -банківських інститутів та уряду. Будучи кредитором останньоїінстанції, центральні банки надають позики кредитно-банківськимустановам, що зазнають тимчасові недоліки у фінансових ресурсах.

    За допомогою кредитування уряду центральні банки здійснюютьфінансування державного боргу та дефіциту державного бюджету.
    Це особливо широко використовується в країнах, що розвиваються, в яких позикицентрального банку уряду складають значну частину їх активів.
    Навпаки, розвинуті держави уникають подібну практику. У зв'язку з цимдана функція в даний час відноситься не до основних, а дододатковим.

    Ще одна обслуговуюча функція центрального банку - виконання ним роліфінансового агента уряду, тобто ведення урядових рахунківта управління активами різних урядових відомств. У деякихкраїнах, наприклад у США, центральні банки виконують цю функцію разомз комерційними банками. В інших державах, наприклад в Італії,центральні банки є практично бухгалтерами державнихустанов.

    Додаткові функції центрального банку не пов'язані безпосередньо зйого головним завданням (збереження стабільності національної грошовоїодиниці), але сприяють її реалізації. До числа цих функцій відносятьсяуправління державним боргом, проведення аналітичних досліджень іведення статистичної бази даних, виготовлення банкнот та ін

    Функції проведення аналітичних та статистичних досліджень за своїмхарактером можуть бути досить неоднаковими та нерівнозначних в центральнихбанках різних країн. Дослідження в області грошово-кредитної і валютноїполітики в основному базуються на даних платіжних балансів. Це зумовилов деяких країнах (Бельгія, Німеччина, Франція, Нідерланди, Японія)делегування центральному банку функції збору та аналізу такого родуданих.

    Більшість центральних банків здійснюють дослідження економічноїкон'юнктури у реальному секторі економіки. Деякі центральні банкипублікують докладні результати проведених досліджень (федеральнірезервні банки США, Банк Японії, Національний банк Бельгії, Німецькийфедеральний банк, Банк Франції, Банк Англії та ін).

    Багато центральні банки вивчають фінансове положення підприємств істворюють централізовані служби по банківським ризикам (Національний банк
    Бельгії, Німецький федеральний банк, Банк Франції, Банк Італії, Банк
    Іспанії). Крім того, в центральних банках Німеччини, Бельгії, Іспанії,
    Італії існують централізовані бази даних балансів підприємств.

    Завдання всіх центральних банків - випуск в обіг банкнот ізабезпечення їх циркулювати на території країни. При цьому лише деякіцентральні банки (Італії, Великобританії, Бельгії, Іспанії та ін) маютьспеціальні структурні підрозділи з виробництва банкнот.

    Окремі центральні банки здійснюють зв'язку c нeбанковской клієнтуроюі надають громадські послуги. Всі центральні банки підтримуютькореспондентські відносини з фінансовими установами своєї країни,іншими центральними банками та міжнародними фінансовими організаціями.
    Проте комерційні відносини з небанківською клієнтурою завжди єдругорядними.

    Центральні банки можуть надавати певний набір послугколективного користування. З метою поліпшення функціонування банківськоїсистеми та відносин між комерційними банками та їх клієнтурою деякіцентральні банки, як уже було сказано, створюють централізовані служби побанківським ризикам, контролюють неоплачені векселі тощо

    Грошово-кредитна політика центрального банку

    2.1 Основні завдання, цілі, методи і форми грошово-кредитного регулювання.

    Грошово-кредитна регулювання, яке здійснюється центральним банком,є одним з елементів економічної політики держави іявляє собою сукупність заходів, спрямованих на змінугрошової маси в обігу, обсягу кредитів, рівня процентних ставок іінших показників грошового обігу та ринку позичкових капіталів. Вононацілене на досягнення стабільного економічного росту, низького рівняінфляції та безробіття, У законах про центральні банки особливо підкреслюєтьсяїх відповідальність за стабільність грошового обігу і курсу національноївалюти.

    У зарубіжній економічній літературі грошово-кредитна політикарозділяється на «вузьку», що забезпечує стабільність національної валютиза допомогою проведення валютних інтервенцій, змін рівня обліковоїставки, а також інших інструментів, які впливають на станнаціональної грошової одиниці, і «широку», що безпосередньо впливаєна обсяг грошової маси в обігу. Ці заходи впливу взаємопов'язані івзаємообумовлені.

    Будучи посередником між державою та банківською системою країни,центральний банк покликаний регулювати грошові й кредитні потоки за допомогоюпевних інструментів. У міру розвитку кредитних систем і ринківпозичкових капіталів можливості центрального банку безпосередньовпливати на попит і пропозицію грошової маси зменшилися, але разомз тим розширився арсенал і підвищилась ефективність ринкових інструментівгрошово-кредитного регулювання.

    Вибір інструментів грошово-кредитного регулювання, що застосовуютьсяцентральними банками іноземних держав, досить широкий. Використаннярізних видів інструментів варіюється залежно від спрямованостіекономічної політики країни, ступеня відкритості її економіки, що склалисятрадицій та конкретних обставин.

    Наявні у розпорядженні центрального банку інструменти грошово -кредитного регулювання розрізняються за безпосереднім об'єктамвпливу (пропозиція грошей і попит на гроші), за своєю формою (прямі танепрямі), за характером параметрів, що встановлюються в ході регулювання
    (кількісні та якісні), за термінами впливу (короткотермінові тадовгострокові). Всі ці методи використовуються в єдиній системі.

    Об'єкти впливу. Залежно від конкретних цілей грошово-кредитнаполітика центрального банку спрямована або на стимулювання кредитноїемісії (кредитна експансія), або на її обмеження (кредитнарестрикція). За допомогою проведення кредитної експансії центральні банкипереслідують цілі піднесення виробництва й пожвавлення кон'юнктури; за допомогоюкредитної рестрикції вони намагаються запобігти «перегріву» кон'юнктури,що спостерігається в періоди економічних підйомів.

    За формою інструменти грошово-кредитного регулювання поділяються наадміністративні (прямі) та ринкові (непрямі). Адміністративнимиє інструменти, які мають форму директив, розпоряджень, інструкцій,що виходять від центрального банку й спрямовані на обмеження сферидіяльності кредитного інституту. Вони займають певне місце впрактиці центральних банків розвинутих країн, а також отримали широкезастосування в державах, що розвиваються.

    Під інструментами ринкового характеру розуміють способивпливу центрального банку на грошово-кредитну сферу шляхомформування певних умов на грошовому ринку та ринку капіталів.
    Ринкові (непрямі) інструменти відрізняються більшою гнучкістю в порівнянніз адміністративними, але результати їх застосування не завжди адекватнінаміченої мети. Проте в даний час відзначається відхідцентральних банків розвинутих країн від прямих методів впливу до ринкових.

    За характером параметрів, що встановлюються в процесі впливуцентрального банку на грошову сферу, інструменти грошово-кредитногорегулювання поділяються на кількісні я якісні.

    За допомогою використання кількісних методів виявляється вплив настан кредитних можливостей банків, а отже, і на грошовезвернення в цілому.

    Якісні інструменти являють собою варіант прямогорегулювання якісного параметру ринку, а саме - вартостібанківських кредитів.

    За термінами впливу інструменти грошово-кредитного регулюванняподіляються на довгострокові і короткострокові відповідно до завданьреалізації найближчих і перспективних цілей грошово-кредитної політики. Піддовгостроковими (кінцевими) цілями грошово-кредитної політики маються на увазіті завдання центрального банку, реалізація яких може здійснюватися від 1року до декількох десятиліть. До короткострокових відносяться інструментивпливу, за допомогою яких досягаються проміжні цілі грошово -кредитної політики.

    Основними інструментами грошово-кредитного регулювання, найбільш частовикористовуються центральними банками зарубіжних країн, є встановленнямінімальних резервних вимог, рефінансування комерційних банків,регулювання офіційної облікової ставки та операції на відкритому ринку.
    Проте цим не вичерпується арсенал інструментів грошово-кредитногорегулювання. У деяких країнах центральні банки вдаються до такихметодів, як встановлення кредитних обмежень лімітування рівняпроцентних ставок за депозитами та кредитами комерційних банків, портфельніобмеження та ін Вибір і поєднання інструментів грошово-кредитногорегулювання залежить насамперед від завдань, які вирішує центральнийбанк на тому чи іншому етапі економічного розвитку.

    На початкових етапах переходу до ринкових відносин найбільшрезультативними є прямі методи втручання центрального банку вгрошово-кредитну сферу: адміністративне регулювання депозитних такредитних ставок комерційних банків, встановлення граничних обсягівкредитування банком своїх клієнтів, зміна рівня мінімальних резервів.
    У міру розвитку ринкових відносин спостерігається перехід до ринкових
    (непрямих) методів регулювання грошової маси, і перш за все дооперацій на відкритому ринку та зміни рівня процентних ставок.

    2.2. Регулювання офіційної облікової ставки

    Практично в усіх країнах світу комерційні банки вдаються докредитних коштів центральних банків, які надаються підпевні відсотки. Дисконтна, або облікова, ставка, що застосовуєтьсяцентральними банками в операціях з комерційними банками з облікукоротко?? термінових державних облігацій і переобліку комерційних векселів таінших відповідають вимогам центрального банку видів цінних паперів,називається офіційною обліковою ставкою. Іншими словами, офіційна обліковаставка - це плата, що стягується центральним банком при покупці в комерційнихбанків цінних паперів до настання строків оплати по них.

    Офіційна облікова ставка є орієнтиром для ринкових ставок закредитах. Встановлюючи офіційну облікову ставку, центральний банквизначає вартість залучення кредитних ресурсів комерційними банками.
    Чим вищий рівень офіційної облікової ставки, тим вища вартість кредитіврефінансування центрального банку. Звідси випливає, що політика зміниоблікової ставки являє собою варіант регулювання якісногопараметру грошового ринку - вартості банківських кредитів.

    Регулювання облікової ставки відноситься до ринкових (непрямим)інструментів грошово-кредитного регулювання. Механізм регулювання здопомогою змін офіційної облікової ставки досить простий, що і сталопричиною його широкого використання як в розвинених, так і країн, що розвиваютьсякраїнах. Наприклад, якщо центральний банк має на меті зменшеннякредитних можливостей комерційних банків, то він піднімає облікову ставку,здорожить тим самим кредити рефінансування. Якщо ж метою центральногобанку є розширення доступу до кредитів комерційних банків, то вінзнижує рівень облікової ставки. Однак центральному банку не завжди вдаєтьсядосягти поставленої мети. Наприклад, підвищення облікової ставки центральногобанку не буде ефективним, якщо на грошовому ринку в даний моментспостерігається тенденція зниження вартості кредитів в результаті їхпідвищеного пропозиції, тому що в цьому випадку комерційні банкивважатимуть за краще використовувати більш дешеві кредити міжбанківського ринку, ніждорогі кредитні кошти центрального банку. Якщо ж офіційна обліковаставка центрального банку вже до її пониження знаходилась на рівні нижчеринкової, то здешевлення й без того дешевих кредитів призведе довідповідну реакцію грошового ринку.

    За допомогою маніпуляцій з офіційною обліковою ставкою центральні банкивпливають на стан не лише грошового, але й фінансового ринку. Так,зростання офіційної облікової ставки спричиняє за собою підвищення ставок покредитами і депозитами на грошовому ринку, що, у свою чергу, обумовлюєзменшення попиту на цінні папери та збільшення їх пропозиції. Попит націнні папери падає як з боку небанківських установ, оскількибільш привабливими стають депозити, так і з боку кредитнихінститутів, оскільки при дорогих кредитах вигіднішим стає прямефінансування. Пропозиція цінних паперів, у свою чергу, зростає. Такимчином, підвищення офіційної ставки призводить до зниження ринковоївартості цінних паперів. Зниження офіційної облікової ставки, навпаки,здешевлює кредити і депозити, що призводить до протилежних процесів:пов

         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !