Формування книжкової культури сибірських народів у умовах багатонаціонального Російської держави

(друга половина XVI - початок XX ст.)

В.Н. Волкова, Державна публічна науково-технічна бібліотека СО РАН

Сучасна етнокультурна ситуація в Росії, загострення національної самосвідомості народів, пошуки ними ідентичності в умовах поліетнічного Російського держави викликають потреба в осмисленні глибинних багатовікових історико-культурних процесів, що протікають на великих територіях країни. У цьому плані значний інтерес представляє така тема, як формування книжкової культури корінних народів Сибіру. При уявній локальності даної проблеми вона є ключовою для розуміння їх соціокультурної еволюції. Наявність власної писемності, а потім і книги на національній мові -- культурообразующій найважливіший фактор, ознака зрілості народу, здатного формулювати, певним чином фіксувати, зберігати, збагачувати і передавати в часі і просторі основні духовні цінності, вироблені протягом століть. "У складному процесі становлення і розвитку людської культури, -- відзначає Ю.А. Петросян, - народження книги - спочатку рукописної, а потім і друкованої - відіграло, мабуть, не меншу роль, ніж поява знарядь матеріальної культури "[1]. За твердженням учених, виникнення книги знаменувало собою переворот у відносинах людини з навколишнім світом, позначило "новий етап не тільки в комунікативній сфері, а й у формуванні нового типу свідомості, призначивши наперед, загальний інформативно-книжковий тип культури Нового і Новітнього часу "[2].

Широко виявляється сьогодні інтерес до історії національних культур сибірських народів включає і книжкові аспекти. Потрібен ще довга і кропітка робота, щоб з достатньою повнотою відновити реальну картину побутування книги в певної етнічної середовищі. Проте поряд з цією конкретно-відновлювальної роботою важливо зрозуміти і загальні закономірності становлення книжкової культури корінних народів зауральській територій, останні три - чотири століття що розвиваються, у складі Росії.

В статті робиться спроба визначити деякі аспекти проблеми. Перше ключове положення, з якого важливо виходити при розробці теми, - це розуміння етнічного буття народу, нації не як застиглою, закріпленої на століття даності, а як процес безперервних міжетнічних контактів і взаємовпливів, руйнування етнічних кордонів, існування в умовах тієї чи іншої державної або навіть цивілізаційної системи або випадання з неї, отримання, а іноді і втрати мови, писемності, книжності. Стан книжкової культури народу на конкретному відрізку часу необхідно розглядати не тільки як підсумок сьогочасної політичної, економічної, соціальної ситуації, а й у контексті більш широких історичних та общеінтеграціонних явищ. Другий момент, який важливо враховувати при вивченні теми, полягає в тому, що зародження або розповсюдження писемності та книжкової культури на конкретній етнічному грунті, як правило, пов'язані з включенням народу в систему певних державних відносин. Саме ця обставина, що вимагає більш складною, ніж в умовах патріархально-общинного укладу, регламентації адміністративної та господарської діяльності, викликає необхідність письмової фіксації правових та етичних норм.

У витоків писемності і книжності сучасних народів коштує зазвичай один з світових релігій - буддизм, християнство, іслам. Саме вони були здатні згуртувати в єдиному державному утворенні велике число різномовних, різноплемінних, політеїстичних народів і етнічних груп, включити їх в певну цивілізаційну систему, давши тим самим поштовх для подальшого розвитку.

Предки сибірських народів познайомилися зі світовими релігіями, а через них і з книжковою культурою, за багато століть до їх офіційного затвердження на даній території. У період існування ранніх середньовічних держав - тюркських та Уйгурського каганатом (VI - IX ст.), Киргизька ханства (VI - XIII ст.) - до Центральної Азію і Південну Сибір проникають індуїзм, буддизм, зароастрізм, християнство [3]. Одним з вищих досягнень тюркської культури цього часу було створення уйгурської і Єнісейський рунічної писемності. Разом з буддизмом з Індії та Тибету до предків бурять та інших народів приходять книги, наукові знання, фольклорні та літературні сюжети [4].

Згодом, при розпаді тюркських держав (IX - XIII ст.), багато етноси втратили зачатки писемності і книжності, але пам'ять про них продовжувала зберігатися в переказах і епічних переказах народів. Так, у фольклорі Хакасія - нащадків єнісейських киргизів - можна зустріти згадки про високу грамотності їх далеких предків, наявності у них писемності та книги [5]. За твердженням фахівців, коріння образного мислення якутів, яскраво проявилося в їх усній народній творчості, слід шукати насамперед у орхонскіх рунічних пам'ятках писемності. Перекочувавши в IV - XII ст. з північного Прибайкалля в райони середньої Лєни, предки якутів втратили писемність, але зберегли в історичній пам'яті елементи тюркської культури [6].

В Наприкінці XIV ст. з'явилися перші книги в середовищі сибірських татар. Вони були привезені за Урал мусульманськими проповідниками [7]. Прийняття предками сибірських татар ісламу сприяло об'єднанню їх у великому феодальному державі -- Сибірському ханстві. У XVI ст. при ханові Кучум іслам стає офіційною державною релігією [8]. Разом з ним починають поширюватися арабська і перська мови, писемність на арабському алфавіті, мусульманська книжкова культура.

Фольклорні джерела свідчать про існування писемності та у предків алтайців, що входили до складу різних кочових держав, зокрема Джунгарського ханства. З прийняттям у першій третині XVII ст. ламаїзму (центрально-азіатської різновиди буддизму) в якості державної релігії, Джунгарська сприйняла разом з ним і писемність. В епічних переказах алтайців згадуються різного роду "листа", що їх посилають фольклорними героями один одному, перекази говорять про священних книгах, що привозилися місцевими проповідниками буддизму з Тибету і Монголії [9]. Після падіння в 1755 - 1758 рр.. Джунгарського ханства зв'язок алтайських племен з ламаїстський світом був ослаблена, а писемність і зачатки книжкової культури втрачені.

Під другій половині XVI - початку ХХ ст. політична й етнокультурна палітра Сибіру різко змінюється. Рух Росії на схід, освоєння нею зауральській територій призводять до суттєвих змін в етнічному складі населення. Все більш чітко визначаються завдання Імперії з управління різномовним населенням краю. Природним провідником державних інтересів стає офіційна релігія Росії - християнство, яка протягом поточних століть активно впроваджується у свідомість і побут аборигенних народів. Разом з християнством за Урал приходять російська писемність і російська книжкова культура.

Одночасно з християнством на локальних ділянках азіатській Росії з другої половини XVII в. посилюється вплив двох інших світових релігій і їх книжкових культур -- ісламу в середовищі сибірських татар і казахів і ламаїзму серед бурят Забайкалля. У XVIII ст. останні долучаються до старомонгольской писемності, яка в надалі отримує в цьому краї широке поширення. Сибірські народи виявляються на унікальному перехресті шляхів трьох світових релігій і культур, глибинне вплив і взаємодія яких на території регіону до цих пір ще недостатньо вивчена. Однак не можна не відзначити, що більшість місцевих етносів до моменту появи тут росіян не було схильне до досягнень книжкових цивілізацій. Вони були в основному і напівкочові кочові племена і народності тюркської, монгольської, фінно-угорської, тунгусо-маньчжурської, самодійського мовних груп у стадії патріархальних родоплемінних або феодальних відносин. Їх соціальне, культурне та релігійне життя найчастіше забезпечувалася на рівні язичницьких вірувань, шаманізму, усних переказів і табу, фольклорних традицій. Цих соціальних інститутів було достатньо для підтримки рівноваги всередині етносу і при його взаємодії з навколишнім середовищем.

Писемність і книга увійшли в життя переважної більшості корінних народів Сибіру саме на хвилі російської державності. При цьому як домінантної (державотворчої) природно складалася книжкова культура європейського (християнсько-православного) типу.

Велика частина сибірських народів увійшла до складу Росії вже в кінці XVI - XVIII ст. У середині XIX століття в основному завершився тривалий процес приєднання до Імперії казахських степових і далекосхідних територій. Протягом XVI -- початку ХХ ст. різко наростала російська промислова та землеробська колонізація краю. До початку ХХ ст. в Сибіру проживало 8 млн. чоловік, з них росіян - не менше 6 млн. (75%), корінних народів - 2 млн. (25%) [10]. До найбільш численні з них належали казахи, буряти, якути, алтайці.

Необхідність господарського, культурного і просто побутової взаємодії, а також управління різномовним населенням східних територій вимагала з боку царської адміністрації і російських поселенців створення умов для міжнаціональних контактів. Важливою передумовою для подібних контактів ставало залучення корінних жителів краю до російської мови і російської грамоти. Однак практика показала, що виконати це завдання можна було лише при створенні писемності та книги і на мовах самих народів.

Великий внесок у створення писемності на мовах аборигенів, розробленої на основі російського алфавіту, внесли вітчизняні вчені - лінгвісти і етнографи, учасники численних сибірських експедицій, які населяли північний край політичні засланці. Першопрохідниками ж у справі створення книги для самих корінних жителів краю та її поширення в інородческой середовищі стали православні місіонери. Вони йшли до Сибіру разом з першими російськими землепрохідцями і поселенцями, виконуючи важливе державне замовлення Імперії -- зробити "дикого Номад середньої Азії ... російською людиною з віри, мови та способу життя "[11], виховати його" в дусі православ'я, самодержавства і руської народності "[12].

На тлі цих широких загальнополітичних завдань російська православна місія і проводила свою копітку роботу по освіті корінних народностей Сибіру, знаряддям якого мало стати місіонерське друковане слово. У першу періоди місіонерської діяльності (XVII - XVIII ст.) необхідних для цього видань ще не було. Місіонери несли корінних жителів "слово Христове "російською мовою, одночасно намагаючись навчити їх російської мови і грамоти. Однак дуже скоро місіонерська проповідь українською мовою зайшла в глухий кут, і виникла необхідність переведення основних догматів віри, священних і богослужбових книг на мови просвітлений народностей. За цю роботу і почали місіонери, які жили в різних куточках Сибіру. За Уралом виникає і діє велика кількість православних духовних місій - Алтайська, Киргизька, Обдорская, Забайкальська, Камчатська, Іркутська, Амурська, Гольдская та ін На Протягом XIX - початку ХХ ст. місіонерами видаються книги на Алеутських, Алтайському, Бурятському, казахською, Мансійськ, нанайськими, Ненецькому, ороченском, селькупська, татарською, хантийском, Чукотський, Евенкійському, эвенском, якутський та іншими мовами. Випускаються абетки, граматики, словники, матеріали для початкового читання, молитовники, богослужбова і релігійно-моральна література, переклади основних священних книг. Для татар, долучених до ісламу, виходять книги арабською та російською абетках, для бурят - в старомонгольской і російської графіку. Одночасно накопичуються численні письмові та друковані тексти фольклорних творів, що фіксуються вченими і місіонерами, листування етнографів і лінгвістів з грамотними представниками корінних народів їхньою мовою, переклади робіт з однієї мови на іншу. Все це сприяє накопичення того "культурного шару", який необхідний для виникнення та функціонування національної книги.

Однак взаємодія "книжкового шару", привнесеного в інонаціональних середу православними місіонерами і російськими дослідниками, з самої народної середовищем протікало повільно і слабо, що було обумовлено як властивостями самої книги, так і особливостями етносів. Місіонерська книга при своєму просуванні в маси корінного населення відчувала явне "опір матеріалу". Сам дух християнського віровчення не відповідав особливостям соціального свідомості більшості сибірських народів. Звідси і величезні труднощі при перекладі християнських книг на їхні мови, тісно пов'язані з укладом життя населення і мало пристосовані для вираження абстрактних релігійно-етичних категорій. Не можна не враховувати і умов побутування місіонерської книги серед корінних народів, мізерної кількості самих видань, що перебувають в обігу. Ніякі найбільш енергійні зусилля місіонерів не могли наситити величезні простору Сибіру з її кочующім населенням відчутним кількістю книг. Видання доходили до місіонерських станів іноді в єдиному екземплярі. До самих представникам корінних народів релігійні та навчальні книги на їх мовах потрапляли вкрай рідко [13].

Про те, наскільки книга і читання увійшли в побут корінного населення зауральській територій, можна судити за ступенем поширення грамотності. На початкових етапах розвитку писемності саме цей показник є основоположним при оцінці життєздатності книги в конкретній етнічному середовищі.

Аналіз даних "Першою загального перепису населення Російської імперії, 1897 р. "дозволяє виявити великий розкид показників грамотності серед різних сибірських народів. До кінця XIX ст. найменші успіхи в цій галузі спостерігалися у народностей Півночі і Північного Сходу. Чукчі, юкагіри, коряки, евенки, ненці, а також якути, засвоївши в дуже незначною мірою російську грамотність, залишалися майже повністю неписьменними на своїх мовах. Російська грамотність найбільш прищепилася у евенків Забайкалля (5,9% грамотних), ненців Томської губернії (3,8%), якутів, які проживають в обласному центрі (4,5%). Мало поширювалася грамотність (російська і тюркська) серед казахського населення Акмолинської області, хоча по інший бік Уралу вона була досить значною. З раніше безписемних народів найбільші успіхи в оволодінні російської та національної грамотою виявилися в алтайців, що живуть поблизу місіонерських центрів (у містах Томської губернії - 11,9% - російська грамотність, 12,3% - національна грамотність. В цілому у алтайців відповідно - 3,2% і 2,5 %).

Неважко помітити, що у випадках, коли необхідність грамотності усвідомлювалася корінним населенням насамперед при взаєминах з російськими, вона більшою мірою прищеплювалася російською мовою, ніж на власному. Грамотність ж на національними мовами переважала над російської і взагалі більш значна лише у народів, що мали багатовіковий досвід писемності та книжкової культури (7,2% грамотних у бурят, 21% - у татар Тобольської губернії).

При всій відмінності умов формування книжкової культури у раніше безписемних народів Сибіру не можна не відзначити ідентичності форм її зародження і існування. До кінця XIX ст. младопісьменние народи в цілому ще не були готові до створення власної книги і її використання. Книга прийшла до них ззовні, за ініціативи православної церкви, не вписуючись в коло їхніх нагальних потреб. Тому вона ще довго залишалася книгою для даної народності, а не її власної. Найважливіша умова формування національної книжкової культури - це включення в процес створення творів друку власного духовного потенціалу народу, поява стабільного кола інтелігенції, здатної їх створювати, використовувати і поширювати. Важливість цього якісного стрибка -- від споживання книги до її створення - добре розуміли алтайські місіонери. "Історія свідчить, - зазначається у" Звіті про Алтайській духовної місії за 1895 р. ", - що духовний розвиток народів тільки тоді досягало повного свого процвітання, коли розвиток здійснювалося власними природними силами народу, хоча, можливо, перший поштовх розвитку і був дан ззовні "[14].

XIX вік робив перші кроки в цьому напрямку. Він висунув з-серед корінних жителів Сибіру перших національних письменників - алтайці М. Чевалкова, шорці І. Штигашева, казаха Ч. Валиханова, якута А. Уваровському, чуванці А. Д'ячкова і деяких інших. Вперше серед аборигенів краю з'явилися люди із середнім і навіть найвищим освітою. З входженням до складу Російської держави північних і східних народів почалося їх залучення до російської, а через них і європейської книжкової цивілізації. На хвилі російського громадського і революційного руху початку ХХ ст. посилилися пошуки найбільш склалися сибірськими етносами своєї національної ідентичності. В окремих випадках, наприклад у якутів, це вже в даний період призвело до народження власної літератури і книги [6].

Разом з тим переважна частина корінних народів Сибіру і на початку ХХ ст. залишалася неписьменна і бескніжной, продовжуючи жити категоріями докніжной культури (фольклор, безпосереднє слово носія релігійного культу, усна передача інформації і т.д.). В цілому по відношенню до раніше безписемні народам можна говорити лише про початкову книжково-культурної традиції.

Більше складно і богатоаспектно складалася книжкова культура у бурят, що зазнали на Протягом століть перехресне вплив християнської і буддійської книжності. До початку ХХ ст., У міру включення бурят в суспільне життя Росії, поняття "грамотна людина" вже не так однозначно, як колись, пов'язувалося з отриманням монастирського (буддійського) освіти. За допомогою книги відбувається активна взаємодія російської та бурятської культур, а залучення частини бурятського суспільства до російської мови і книжності дозволило його окремим представникам вийти на простори європейської освіченості.

Під другій половині XIX - на початку ХХ ст. Бурятська книга, на відміну від книги інших сибірських народів, з працею прищеплюється на раніше неписьменній грунті, швидко набирає силу, реалізує творчий потенціал місцевої інтелігенції, стає основою духовного розвитку нації [15]. У той же час протягом оглядає, періоду так і не вдається вирішити найважливішу для національної книжкової культури проблему - створення єдиного бурятського писемної мови та єдиної графічної основи для книгодрукування. Тому книги для бурят на Протягом XIX - початку ХХ століть виходять найчастіше в монгольській графіку на старомонгольском літературній мові і в кирилиці на наречии Северобайкальск бурят. Багатовариантність розвитку бурятського книговидання - це результат не тільки зовнішнього (адміністративного) на нього впливу, але і внутрішніх суперечностей, властивих самому процесу формування національної книги (як і нації в цілому) в умовах поліетнічної держави. Кажучи в цілому про стан книжкової культури корінних народів Сибіру XIX - початку ХХ ст., не можна не відзначити елементарний рівень її розвитку. За цей період на мовах ряду сибірських народів була створена писемність, з'явилися зачатки грамотності, накопичився певний "книжковий пласт", необхідний для подальшого самостійного розвитку книжкової культури. У XIX - на початку ХХ ст. закладалися основи того мовного і книжкового будівництва, які зумовили подальшу долю багатонаціональної книжкової культури регіону. Процес оволодіння младопісьменнимі народами грамотою, навичками читання, формування самих книжкових потреб завжди складний і тривалий. XIX - початок ХХ ст. лише позначили початок цього шляху.

Список літератури

Петросян Ю.А. Азійське спадщина в російської культурної та наукової традиції// Петербурзьке сходознавства. СПб., 1994. Вип. 5. С. 386.

Мельников Г.П. Пролегомени до розгляду феномену книги в просторі культури// Книга в просторі культури. М., 1995. С. 3.

Михайлов Т.М. Взаємодія етносів і культур в Байкальської Азії: історія та сучасність// Аборигени Сибіру: проблеми вивчення зникаючих мов і культур. Новосибірськ, 1995. Т. 2. С. 182 - 186.

Дугаров Р.Н. До питання про вплив індійського буддизму на народи Південного Сибіру на рубежі I і II тисячоліть н.е.// Культура й інтелігенція Росії: соціальна динаміка, образи, світ наукових спільнот. Омськ, 1998. Т. 2. С. 192.

Бутанаев В.Я. Хакаси: історична пам'ять етносу і сучасність// Народи Сибіру: права і можливості. Новосибірськ, 1997. С. 25.

Історія якутської літератури (середина XIX - початок ХХ ст.)/Тобуроков М.М. та ін Якутськ, 1993. 195 с.

Вольхіна М.Г. З історії татарського освіти в Сибіру// Щорічник Тюмені. обл. краєзнавець. музею. 1993. Новосибірськ, 1997. С. 110 - 111.

Ахметова Ш.К.. Селезньов А.Г. Про мусульмансько-язичницькому синкретизму у народів Західної Сибіру// Народи Сибіру і суміжних територій. Томськ, 1995. С. 263.

Шерстова Л. Таємниця долини Теренг. Гірничо-Алтайськ, 1997. С. 76, 84; Садалова Т.М. Про факти побутування різних форм писемності в Алтайському епосі// Аборигени Сибіру: проблеми вивчення зникаючих мов і культур. Новосибірськ, 1995. Т. 1. С. 322 - 323.

Сибірська радянська енциклопедія. Новосибірськ, 1932. Т. 2. Стб. 683; Головачов П. Сибір: Природа. Люди. Життя. М., 1902. С. 82.

Звіт про Алтайській місії за 1909 м. Томськ, 1910. С. 5.

Якутський церковне братство в ім'я Христа Спасителя за IX рік його існування. Звіт за 1900 - 1901 рр.. Якутськ, 1902. С. 3.

Волкова В.Н. Сибірське книговидання другої половини XIX ст. Новосибірськ, 1995. С. 159 -- 164; Вона ж. Книга на мовах корінних народів Сибіру і Далекого Сходу в XIX -- початку ХХ ст.// Книга в автономних республіках, областях і округах Сибіру і Далекого Сходу. Новосибірськ, 1990. С. 9 - 41.

Звіт про Алтайській духовної місії за 1895 м. Томськ, 1896. С. 7.

Німа Д.Д. Бурятія: діалектика етнічного та державного// Народи Сибіру: права і можливості. Новосибірськ, 1997. С. 8 - 20; Янгутов Л.Є. До проблеми бурятського освіти// Національна інтелігенція і духовенство: історія і сучасність. Улан-Уде, 1994. С. 53 - 56.

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.omsu.omskreg.ru/