ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Шпори по адміністративному праву України
         

     

    Адміністративне право


    1. Адміністративне право в системі юридичних наук: значення,взаємовідносини з іншими галузями права.

    Адміністративне право як галузь права - це сукупність правовихнорм, покликаних регулювати в інтересах громадян і держависуспільні відносини управлінського характеру, що складаються в сферідіяльності органів виконавчої влади всіх рівнів, увнутрішньоорганізаційні діяльності інших державних органів, а також упроцесі здійснення об'єднаннями громадян внешневластних управлінськихфункцій. Як наука - адміністративне право маєзагальнонаукові мети, а саме виявлення, опис явищ, закономірностей іформулювання на цій основі прогнозів і реакцій з метоювдосконалення і розвитку адмін-й практики. а) Розмежування адміністративного та конституційного права. Нормиконституційного права є основоположними для адміністративногоправа. В адміністративному праві конкретизуються тобто реалізовуються. Якщовзяти за критерій метод правового регулювання то побачимо, щоконституційне регулює відносини знаходяться в статичному стані.
    Мета конституційного регулювання зафіксувати різноманітнісуспільні відносини, наприклад створення органів держ. Влада і управлінняїх компетенція. Жива управлінська діяльність регулюєтьсяадміністративним правом. б) Адміністративний і фінансовий. Адміністративний тісно пов'язане зфінансовим відносини з приводу переміщення фінансових коштів між гос.
    Органами. Регулюються за типом влада - підпорядкування. Предмет фінансовогоправа - акумулювання та поширення гос-м грошових коштів міжспоживачами цей процес здійснюється у формах бюджетногофінансування, поширення цінних паперів, оподаткування,кредитування, субсидування. Матеріальне регулювання фінансовихвідносин предмет фінансового права, а адміністративне право своїминормами встановлює процедурурние правила вирішенні фінансових питань,організаційної структури, форми фінансових відносин, повноваженняфінансових відносин. в) Адміністративне та трудове - загальнимфактом є нерівність статусів суб'єктів, одна сторона відносиннаділена владними повноваженнями щодо іншої. Що стосується предметаправового регулювання то трудове право регулює трудові відносинипрацівників як учасників трудового процесу ці відносини виникають ірозвиваються на основі матеріального стимулювання, соц. Страхування,розгляду трудових спорів, залучення до матеріальної відповідальності.
    Адмін-е право регулює трудову діяльність людей, організацію трудовогопроцесу. г) Адміністративний і цивільне. Традиційно цігалузі розмежовувалися характером інтересу, що лежить в основі тих чиінших правовідносин. З цієї точки зору адмін. Право займає одне зчільних місць в системі публічного права на противагу цивільномуправу, яке займає в цивільному праві. На відміну від публічногоприватне захищається в позовній порядку. Що стосується розмежування адмін-го іцивільного права за предметом правового регулювання, то слідвраховувати, що норми адміністративного права регулюють деякі відносинимайнового характеру, наприклад управління гос майном. У віданніміністерств знаходяться будівлі споруди, грошові та валютні кошти.
    Основні завдання з розподілу держ майна виконує фонд госмайна, дані отрношенія хоч і є майновими, але виконуютьадміністративно-правову діяльність з організаційно владномурозпорядження майном. У чинному ЦК зазначено, що стосовномайнових відносин заснованих на адміністративному або іншому владномупідпорядкуванні однієї сторони іншій громадянське зак-во, як правило незастосовується, ст. 2 ГК. Для розмежування слід застосовувати і предмет іметод правового регулювання.

    2. Предмет і система адміністративного права. У адмін-ного праває свій предмет правового регулювання. Адміністративно правовінорми в 1-х впливають на організацію, розпорядчо - виконавчудіяльність, також регулюються організаційно-управлінські відносинизасновані на гос власності.

    Предмет - суспільні відносини з приводу управління. У 2-ых нормиадміністративного права, обмежуючи сферу свободи індивідів на користь про -ва створюють правоохоронний режим. Створюють функцію боротьби з адмін-миправопорушеннями. Система адмін права. Складається з 2-х частин: норми рег-еуправління в тому числі гос, меншу частину правоохоронні норми
    (каральні). Адміністративне право є класичною галуззю праваоскільки його норми реалізують функції права, розмежовують інтереси міжорганами і громадянами. Наявність двох напрямків свідчать про те, щоця галузь, на відміну від інших галузей не має єдиного уніфікованогохарактеру, але ці 2 групи адмін-но правових норм об'єднує те т-во, щорегульовані чи вплив на суспільні відносини здійснюється наоснові і для правового порядку - такий порядок управління гос або не госструктурою при якому будь-який акт адмін чи судової влади грунтується назаконах. У рамках правового порядку адмін-але правові норми у виглядіпідзаконних актів є основою визначення компетенції органів іправових статусів службовців, створюють правовий режим відповідальності заправопорушення. Норми адмін-го права несуть важливу ф-ту узгодження особистоїсвободи зі свободою загальної, що забезпечується гос-го через підтримкуправового порядку.

    3. Метод адміністративного регулювання: значення, зміст іпрактичне застосування. Поряд з предметом адміністративногоправа важливе значення набуває метод правового регулювання,характеризує становище сторін в даних правовідносинах. Він пов'язаний звстановленням і забезпеченням прав і обов'язків сторін.
    У найбільш загальному вигляді метод адміністративно-правового регулювання можнапозначити як нерівність сторін, тобто як метод влади та підпорядкування.
    Один з учасників відносин - суб'єкт управління, інший - об'єктуправління. Об'єкт, як правило, є залежним в тій чи іншій мірівід суб'єкта, тому об'єкт має меншу компетенцію, ніж суб'єкт. Прице одна сторона є юридично владна, а друга - юридичнопідвладна.
    залежність в управлінських відносинах характеризується одностороннімволевиявлення, тобто орган, що реєструє, наприклад, статут якого-небудьпідприємства, наділений більшими повноваженнями, ніж який звернувся із заявою прореєстрації, оскільки орган, що реєструє статут, може на законнихпідставах відмовити у цьому (наприклад пред'явлені не всі документи, порушенийзакон). Однак владність адміністративно-правового методу полягає нестільки в підпорядкованості однієї сторони іншій, скільки в однобічності іюридичної обов'язковості приписів суб'єкта управління.
    В адміністративно-правовому регулюванні управлінських відносинвикористовується адміністративний нормотворчість і Розпорядництво, а такожадмини-'стративно заходи правоохоронного характеру.
    Адміністративний нормотворчість - це встановлення органамидержавного управління підзаконних обов'язкових правил поведінки всфері виконавчої діяльності.
    Адміністративний Розпорядництво проявляється в рішеннях посадових осіборганів управління приміПередачі до питань індивідуального характеру. Подальший розвитокадміністративного нормотворчості і розпорядництва в сучаснихумовах пов'язане з поліпшенням їх форм, удосконаленнямзаконодавства, посиленням економічних і організаційних важелівреалізації управлінських рішень, з підвищенням професійних знаньдержавних службовців, впровадженням наукової організації праці,розповсюдженням основ і культури управлінської праці.
    До адміністративних заходів правоохоронного характеру належать різніформи та методи здійснення контролю і нагляду за дотриманням законності ідержавної дисципліни в сфері виконавчої діяльності, а також узастосування заходів виховного і примусового впливу,передбачених законом. Вони використовуються для охорони громадського ладу
    України, соціально-економічних, політичних та особистих прав і свободгромадян, а також прав і законних інтересів підприємств, установ іорганізацій, встановленого порядку управління та громадського порядку, длязміцнення законності, боротьби із правопорушеннями та їх попередженням,виховання у громадян поваги до Конституції і законам.
    Як бачимо, адміністративно-правовий метод відображає владну природудержавного управління, однобічність і юридичну обов'язковістьприписів суб'єктів, його здійснюють.

    4. Адміністративно-правові відносини: поняття, ознаки, структура іособливості.
    Правове відношення - на основі норм права правовий зв'язок учасникиякою володіють певними правами та обов'язками, взаємними ізабезпеченими державою.
    Ознаки адміністративно-правових відносин:
    - правовий зв'язок
    - юридичний зв'язок здійснюється через права і обов'язки
    - зв'язок має індивідуальний хар-р для якого правовідносини своя, персонально певний зв'язок
    - зв'язок має вольовий характер - зміна та припинення від волі
    - охороняється гос-м
    Структура правових відносин:
    - Суб'єкт
    - Об'єкт
    - Права (суб'єктивні) та обов'язки (юридичні).
    Якщо ділити юр. Відносини на 2 типи:
    - майнові
    - немайнові - створюють організаційно-управлінські відносини
    Адміністративно-правові відносини поділяються на дві великі групи:відносини матеріального характеру і відносини процесуального характеру.
    Виникають адміністративно-правові відносини на базі адміністративно -правових норм і є юридичною формою відносин у сферідержавного управління, де сторони беруть участь як носіїправ і обов'язків.
    У цих відносинах обов'язковий суб'єкт - орган управління або йогопредставник, тому адміністративно-правові відносини євладними.
    Для адміністративно-правових відносин характери своєрідні об'єкти: а) для основної частини адміністративно-правових відносин об'єктомвиступає поведінка людей (дія або бездіяльність), оскільки без цьоговідносини не можуть бути реалізовані; б) у деяких адміністративно-правових відносинах, що іменуються щеорганізаційно-майновими, існує складний об'єкт - поведінка людейта майно. Тут права і обов'язки сторін пов'язані із здійсненнямпевних дій стосовно речей.
    Характерними особливостями адміністративно-правових відносин єнаступне:
    1. Вони складаються в сфері виконавчої, тобто владно -організаційної, діяльності. Права і обов'язки сторін у цих відносинахзавжди тісно пов'язані із завданнями.
    2. Ці відносини виникають тільки у зв'язку з діяльністю органіввиконавчої влади.
    3. Для цих відносин характерний обов'язковий суб'єкт - органвиконавчої влади.
    4. Спеціальний суб'єкт адміністративно-правових відносин завждидіє владно.
    5. Ці відносини можуть виникати за ініціативою будь-якої зі сторін, однакзгода бажання іншого боку не є обов'язковим. Цепояснюється тим, що органи виконавчої влади є повноважними за своєювласною ініціативою створювати конкретні адміністративно-правовівідносини.
    6. Відносини між учасниками відносин розглядаються, як правило, підпозасудовому порядку (тобто адміністративно-правові відносини). Згіднонової концепції судової реформи сфера позасудового розглядуадміністративно-правових відносин звузиться, воно буде застосовуватися тільки вадміністративно-політичної діяльності, де існує суворапідпорядкованість.
    7. У разі порушення однією із сторін вимог адміністративно-правовоїнорми, дана сторона несе відповідальність перед державою в особі їїорганів, якими, як правило, і є органи виконавчої влади.
    Вони часто наділені правами щодо застосування заходів адміністративного,дисциплінарного і матеріального впливу.

    5. Норми адміністративного права: поняття, структура, види.

    Правові норми коториесодействуют підтримання правового порядку м-дугос. Органом виконавчої влади, іншими гос і не гос структурами, фіз -ми особами є адміністративно - правовими нормами, їх сукупністьскладає адмін право.

    Найбільш істотною ознакою правової норми є державно -обов'язковий характер, за яким норму права відрізняють від інших правил.

    Адміністративно-правова норма, як і будь-яка інша, являє собоювстановлене державою правило поведінки. А специфіка змістуадміністративно-правової норми полягає в тому, що, на відміну від норм іншихгалузей права, вона регулює відносини у сфері виконавчоїдіяльності, тобто у певній сфері суспільних відносин:економічних, соціальних, адміністративно-політичних та ін

    Такі норми застосовуються щодо 2-х видів:

    - організаційно-управлінських

    - правоохоронних

    Адміністративно-правові норми поділяються на заборонні, що зобов'язують іуповноважують. Цей поділ кілька умовно, бо норма може бутиодночасно забороняє і зобов'язує (проїзд у транспорті: забороняєтьсябезкоштовний проїзд, а тому кожен зобов'язаний купити квиток).
    В адміністративному праві виділяються, по загальномуправилом, такі групи норм:
    I група - норми, що визначають порядок створення і правове становищеорганів виконавчої влади;
    II група - норми, що визначають основи організації та діяльностігосподарських підприємств і організацій;
    III група - норми, що визначають методи господарського управління різнихланок (від вищихдо нижчих);
    IV група - норми, що закріплюють принципи державної служби, порядокїї проходження, посадові права і обов'язки службовців;
    V група - норми, що визначають юридичну форму і вимоги,що висуваються до управлінських рішень;
    VI група - норми, що регулюють порядок здійснення нагляду і контролюу сфері управління;
    VII група - норми, що регулюють порядок управління в окремих сферахсуспільного життя (наприклад адміністративно-політична та ін.)
    Адміністративно-правові норми, як і норми інших галузей права, маютьвідповідну внутрішню структуру - гіпотезу, диспозицію і санкцію.

    6. Матеріальні та процесуальні адміністративно правові норми.

    Матеріальні - закріплюють систему органів держ управління, структуру,права та обов'язки, як органів держ управління так юр і фіз осіб

    Процесуальні - визначають порядок реалізації матеріальних нормвстановлюють процедуру їх здійснення у сфері виконавчої ірозпорядчої діяльності. Часто регламентує порядок реалізаціїматеріальних норм не тільки адміністративного але й інших

    7. Джерела адміністративного права.
    У юридичній літературі під джерелом адміністративного права розуміютьзовнішню форму вираження його норм. Відомо, що за своїм змістомадміністративно-правова норма відрізняється від норм інших галузей праватим, що регулює відносини управлінського характеру. Нормамиадміністративного права визначаються межі відповідного поведенідорганів виконавчої влади, їх службовців, громадян, а також громадськихорганізацій (їхніх органів) у сфері виконавчо-розпорядчоїдіяльності держави. За допомогою адміністративно-правових норм органиуправління, державні службовці, громадяни, громадські організаціїнаділяються певними повноваженнями. У цих нормах встановлюються такожгарантії реалізації прав і дотримання обов'язків. Таким чином,завдяки дії адміністративно-правових норм створюється певнийправовий режим управлінської діяльності.
    Адміністративно-правові норми містяться безпосередньо в Конституції,законодавчих актах, нормативних наказах, постановах уряду,рішеннях місцевих рад, в інших нормативних актах державних органів. Доджерел адміністративного права належать не тільки самі нормативніакти державних органів, але і затверджені цими актами кодекси,статути, правила і т.п., регулюють управлінську діяльність.
    Таким чином, джерело адміністратівного права - акт правотворчостіоргану державної влади або управління, який складається з адміністративно -правових норм або навіть з одного правила поведінки і регулюючийвиконавчо-розпорядчу діяльність. Ясла акт охоплює поряд знормами адміністративного права норми інших галузей права (фінансового,цивільного та ін), то для адміністративного права він будеджерелом лише в частині, що як би наповнена адміністративно-правовиминормами.
    Кожен джерело адміністративного права відрізняється від інших своїмиособливостями, обумовленими цільовою спрямованістю і змістом норм,його складових; їх юридичною силою, масштабом функціонування
    (дії). Він може бути загальної і локальної дії, обов'язковим длявиконання всіма органами управління й об'єктами, незалежно відпідлеглості або тільки підприємствами, установами, посадовими особами,підвідомчими органу, що видав акт. До системи джереладміністративного права включені нормативні акти, що діють не тільки вмежах України, але і регулюють роботу українських установ закордоном. Щодо адміністративно-територіального устроюреспубліки можуть існувати джерела, які діють у рамках області,району, міста і т.д.
    Специфіка джерел адміністративного права визначається і їхвпорядкованістю, що відбиває, в свою чергу, дія принципуцентралізму, складовою частиною якого є обов'язковість рішеньвищих органів для нижчестоящих. Упорядкованість джерел виражаєтьсяв наступному: а) усі вони грунтуються на нормах Конституції і законів, що мають юридичнусилу; б) джерела - нормативні акти органів державної влади всіхланок є юридичною базою для джерел - нормативних актів,що приймаються нижчими органами виконавчої влади; в) джерела - нормативні акти вищих органів виконавчої владивідрізняються великим масштабом дії, чим аналогічні акти нижчихорганів; г) джерела - нормативні акти галузевого (відомчого) характеругрунтуються на джерелах загального характеру.
    З огляду на розмаїтість джерел адміністративного права, доцільнорозділити їх на такі види:
    1. Конституція України (Основний Закон).
    2. Законодавчі акти України:
    - закони України - Закон України «Про освіту» (від 23.03.96) та ін
    - кодекси, положення, статути й інші кодифіковані актиуправлінського характеру - Кодекс України про адміністративніправопорушення та ін
    3. Постанови Верховної Ради України, що містять адміністративно -правові норми організаційно-правового характеру: Положення про паспортгромадянина України (від 02.09.93 р.).
    4. Укази і розпорядження Президента України - Положення про міністерствоюстиції України (від 02.08.93 р.).
    5. Нормативні акти органів виконавчої влади України:
    - нормативні постанови до розпорядження Кабінету Міністрів України;
    - положення, статути, правила, інструкції, інші акти, затверджені
    Кабінетом Міністрів України - Положення про порядок легалізації об'єднаньгромадян (від 26.02.93 р.);
    - нормативні накази, інструкції керівників міністерств,державних комітетів та відомств України.
    6. Нормативні накази керівників державних підприємств,об'єднань, установ і організацій.
    7. Нормативні акти місцевих Рад, їх виконавчих органів (рішення,передбачають у разі їх порушення адміністративну відповідальність іін).
    8. Розпорядження місцевих державних адміністрацій (їхніх голів).
    9. Міжурядові угоди України з іншими державами таміжнародно-правові акти, ратифіковані і визнані нашимдержавою.
    10. Акти Конституційного Суду України (рішення про відповідність Конституції
    України постанови Кабінету Міністрів «Про затвердження переліку платнихпослуг, що надаються в установах охорони здоров'я та вищих медичнихнавчальних закладах »).
    Особливе місце в системі джерел адміністративного права займаютьнормативні акти, що регулюють адміністративну відповідальність. Це -
    Кодекс України про адміністративні правопорушення, законодавчі акти
    України. Дані акти в комплексі спрямовані на охорону державного ігромадського порядку, державного і колективного майна, прав ісвобод громадян, установленого порядку управління, а також прав і законнихінтересів підприємств, установ, організацій. Їхня реалізація забезпечуєзміцнення законності, запобігання правопорушень, виховання громадян удусі точного і неухильного дотримання Конституції і законів України,поваги прав, честі і гідності інших громадян, сумлінноговиконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.

    8. Державне управління як об'єкт адміністративно-правовихвідносин: поняття, структура, функції.
    Державне управління обов'язково включає три елементи: прийняттярішення, його виконання та контроль виконання. Державне управлінняяк частина державної діяльності має своїм основним призначеннямздійснення виконавчої влади і включає всі три названих елементу.
    Державний характер такого управління полягає в тому, що в йогопроцесі реалізуються завдання, функції та інтереси держави. Для йогоздійснення створюються спеціальні органи (засновуються посади),що діють в рамках закону і в межах своїх повноважень. Виконавчадіяльність є основним призначенням державного управління іскладає найбільш важливу його сторону. Разом з тим для безпосередньогокерівництва економікою, соціально-культурним будівництвом іадміністративно-політичною діяльністю, виконавча діяльністьпов'язана безпосередньо з розпорядчої, що становить інший бікдержавного управління. Виконавча і розпорядча діяльністьорганів виконавчої влади виявляється у відносинах влади і підпорядкування,надання суб'єктам цієї діяльності юридично-владних повноважень.
    Як самостійна форма державної діяльності державнеуправління володіє властивими йому характерними рисами, що випливають з йогоприроди, - здійснення виконавчих і розпорядчих повноважень: а) має загальнодержавний характер, оскільки охоплює найбільшважливі, сторони життєдіяльності держави і суспільства; б) спрямована на виконання Конституції і законів України - тобто єпідзаконний діяльністю; в) має юридично-владний, розпорядчий характер; г) має організаційне зміст, з його допомогою досягаєтьсярегулювання і координація спільної роботи людей; д) є активною і цілеспрямованою, має безпосереднімиоб'єктами свого впливу галузі економічного, соціального таадміністративно-політичного будівництва;е) здійснюється безперервно і постійно. Змістом державногоуправління є комплекс функцій, які називаються функціями управління.
    Через їх реалізацію суб'єкти виконавчої влади здійснюютьуправлінські процеси, досягають поставленої мети. Функція управліннязв'язує в одне ціле запланований результат, практичну діяльністьз виконання намічених завдань і отриманий результат. Запланованийрезультат може бути досягнутий лише у разі, коли правильно, з урахуваннямреальних можливостей (забезпечення матеріально-фінансовими, людськимиресурсами (фахівцями), об'єктивною інформацією, законодавчою основоюі т.д.) встановлюються управлінські завдання. Функції державногоуправління щодо самостійні елементи виконавчоїдержавної діяльності, що здійснюється на основі закону чи іншогоправового акта спеціальною системою органів виконавчої влади,властивими їм методами. Своєю метою функції управління мають виконаннязавдань держави і суспільства шляхом владно-організаційної діяльності врізних процесуальних формах.

    9. Характеристика принципів державного управління.
    Державне управління здійснюється відповідно до принципів,закріпленими Конституцією України. У сучасній юридичній літературісистема принципів державного управління, як правило, нерозглядається. Однак необхідно відзначити, що будь-яка діяльність маєбудь-яку основу, а тим більше управлінська. Конституція України даєможливість віднести до принципів державного управління такі:

    . відповідальності органів виконавчої влади (посадових осіб) за доручену справу, перед людиною і державою;
    - верховенства права;
    - законності;
    - участі громадян та їх об'єднань в управлінні;
    - рівноправності громадян в управлінні ;
    - гласності.
    Принцип відповідальності органів виконавчої влади та посадових осібперед людиною і державою випливає із змісту ст. ст. 2, 17, 19 іін Конституції України. Відповідно до ст. 2 Конституції держава відповідаєперед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав ісвобод людини є головним обов'язком держави.
    Органи виконавчої влади відповідальні перед Президентом України,підконтрольні і підзвітні Верховній Раді України у межах, передбаченихст. ст. 85, 87 Конституції України, органам виконавчої влади вищогорівня, а також районним і обласним радам у межах, передбаченихзаконом. Рішення вищих органів є обов'язковими для нижчих ввідповідно до розподілу їх повноважень. Взаємовідносини вищих інижчих органів виконавчої влади здійснюються на основі субординації.
    Принцип верховенства права в Україні закріплений у ст. 8 Конституції. УВідповідно до нього Конституція України має найвищу юридичну силу, аїї норми є нормами прямої дії. Закони та інші нормативно -правові акти приймаються лише на підставі Конституції України і повинні їйвідповідати.
    Принцип законності. Даний принцип безпосередньо пов'язаний із принципомверховенства права і випливає з нього, а також базується на положеннях
    Конституції України, відповідно до яких Україна є суверенноюі незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Органидержавної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадовихособи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та успосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Законністьповинна бути реальною.

    10. Система органів державного управління в Україні, їх правоваоснова. Суб'єкти адміністративного права - це всі ті, хто відповідно доадміністративно-правових норм наділені конкретним обсягом прав іобов'язків у сфері виконавчої влади.

    Суб'єкти державного управління - це не тільки органивиконавчої влади, а й державні службовці, громадськіоб'єднання та громадяни, які є учасниками виконавчої
    (управлінської) діяльності.

    Органи виконавчої влади наділені державно-владнимиповноваженнями для здійснення покладених на них функцій, берутьправові акти і здійснюють заходи, спрямовані на забезпеченнявиконання законів і своїх же актів. Органи виконавчої владирозрізняються за совій організаційної структури, пов'язаної з їх завданнями іфункціями.

    Перш за все, внутрішню будову органів залежить від компетенції (чимбільше прав, тим більше обов'язків).

    Той чи інший обсяг державної діяльності, покладений наконкретний орган, або коло питань, передбачених правовими актами,які він має право вирішувати, називається компетенцією органу (наприклад, вположеннях про міністерства наводиться коло питань, які вони вирішують).

    До повноважень органів виконавчої влади відноситься право здійсненнярізних дій, що мають юридичний характер. Існують наступні видидіяльності: нормотворча; виконавча; правоохоронна, тобто щодо застосування норм права. Вони і складаютькомпетенції органу виконавчої влади. Чим вищий орган, тим більший унього обсяг адміністративних повноважень.

    Кожен орган виконавчої влади здійснює функції з управліннябудь-якими об'єктами і водночас сам є об'єктом управлінськоговпливу з боку інших державних органів. Так, Кабінет Міністрівздійснює безпосереднє керівництво міністерствами, а сам відповідальнийперед Президентом.

    Існує зворотний зв'язок між органами виконавчої влади.
    Наприклад, Кабінет Міністрів, керуючи міністерством, отримує інформацію,щоб поліпшити його діяльність, тобто узагальнює отриману інформацію іприймає відповідні рішення. Усе вищесказане дозволяє сказати, щоорган виконавчої влади - це організація, що є частиноюдержавного апарату, має певну компетенцію, структуру,територіальний масштаб діяльності, утворюється у порядку, встановленомузаконом або іншим правовим актом, володіє певними методами роботи,наділена повноваженнями виступати за дорученням держави і покликана упорядку виконавчої діяльності здійснювати керівництво економікою,соціально-культурним та адміністративно-політичним будівництвом.

    11. Класифікація органів виконавчої влади ви залежно віддержавного устрою, організаційних форм, характеру компетенції,порядку вирішення підвідомчих питань.
    За обсягом компетенції органи виконавчої влади поділяються на:
    1) органи загальної компетенції (Кабінет Міністрів, Рада міністрів АРК, держ.адміністрації);
    2) органи галузевої компетенції (наприклад Міністерство охорони здоров'я,відомства (прокуратура), комітети);
    3) органи спеціальної компетенції, (це комітети, які виконуютьспецифічні функції, наприклад Головне архівне управління).

    До органів спеціальної компетенції відносяться органи міжгалузевоїкомпетенції (наприклад Міністерство фінансів. Державний комітетстатистики, 'Міністерство економіки та ін)

    По порядку організації органи виконавчої влади поділяються настворювані на основі закону (Кабінет Міністрів, міністерства) істворювані на основі інших нормативних актів (відомства при Кабінеті
    Міністрів, відділи та управління міністерств).

    12. Центральні органи виконавчої влади: поняття, компетенція,види. Нормативні акти що регламентують їх діяльність.
    Центральні - це ті органи, повноваження яких поширюються на всютериторію України. До них відносяться:
    1) Кабінет Міністрів України;
    2) міністерства, відомства, держ комітети, комітети.
    З метою удосконалення структури виконавчої влади був прийнятий
    Закон від 18. 04. 1991 р. «Про утворення Кабінету Міністрів України».
    Цим законом Рада Міністрів УРСР практично було реорганізовано і на йогобазі створено Кабінет Міністрів, не відрізняється ні структурою і штатом, ніпорядком створення від Ради Міністрів.
    Відповідно до чинної Конституції України та Указом президента від
    14.12.96 «Про склад каб. Мін-в »Кабінет Міністрів України створюється вскладі:
    Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр -міністри, міністри.
    Кабінет Міністрів є вищим органом у системі органіввиконавчої влади. Він відповідальний перед Президентом України,підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах,передбачених ст. ст. 85, 87 Конституції України.
    Кабінет Міністрів України очолює Прем'єр-міністр, який керує йогороботою, спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабінету
    Міністрів, затвердженої Верхової Радою України.
    Новостворений Кабінет Міністрів України подає на розгляд ізатвердження Верховної Ради України Програму діяльності на термін своїхповноважень.
    Прем'єр-міністр входить з пропозицією до Президента України про створення,реорганізації та ліквідації міністерств та інших центральних органіввиконавчої влади.

    Прем'єр-міністр, інші члени Кабінету Міністрів мають право заявляти
    Президенту України про свою відставку. Наслідком відставки Прем'єр-міністрає відставка всього складу Кабінету Міністрів України.

    Кабінет Міністрів, відставку якого прийнято Верховною Радою України,його дорученням продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи зновусформованого Кабінету Міністрів, але не більше шістдесяти днів. Прем'єр -міністр України зобов'язаний подати Президентові Украины заяву про відставку
    Кабінету Міністрів за рішенням Президента України або у зв'язку з прийняттям
    Верховною Радою України резолюції недовіри. Верховна Рада України запропозицією не менш як однієї третини народних депутатів України від їїконституційного складу може розглянути питання про відповідальність
    Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри йому більшістюконституційного складу Верховної Ради України (ст. 87 Конституції
    України).

    У рамках своїх повноважень Кабінет Міністрів:

    1) забезпечує державний суверенітет і економічнусамостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політикидержави, виконання Конституції і законів України, актів Президента
    України;

    2) вживає заходів до здійснення прав і свобод людини і громадянина;

    3) забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної таподаткової політики; політики у сферах праці та зайнятості населення,соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи,екологічної безпеки і природокористування;

    4) розробляє і здійснює загальнодержавні програмиекономічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку
    України;

    5) забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності;здійснює управління об'єктами державної власностівідповідно до закону;

    6) розробляє проект закону про Державний бюджет України ізабезпечує виконання бюджету, затвердженого Верховною Радою України,подає Верховній Раді України звіт про його виконання;

    7) здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національноїбезпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;

    8) організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічноїдіяльності України, митної справи;

    9) спрямовує і координує роботу міністерств, інших органіввиконавчої влади;

    10) виконує інші функції, визначені Конституцією та законами
    України, актами Президента України.

    У рамках своєї компетенції Кабінет Міністрів видає постанови ірозпорядження, обов'язкові до виконання. Його акти підписує Прем'єр -міністр України. Постанови Кабінету Міністрів України носять нормативнийхарактер; розпорядження, як правило, нормативний характер не носять.

    Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств іінших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації впорядку, встановленому законом.

    Організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністріввизначаються Конституцією і законами України (ст. 120 Конституції).

    3. Міністерства і відомства в системі органів виконавчої влади

    Центральними органами виконавчої влади, які виконують завданнязагальнодержавного керівництва і діють на всій території України,є міністерства. Вони є головними суб'єктами вироблення і реалізації державної політики у відповіднихгалузях і сферах діяльності

         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !