ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Адміністративне правопорушення
         

     

    Адміністративне право
    Зміст:

    ЗМІСТ
    1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА І КВАЛІФІКАЦІЯ ПРАВОПОРУШЕНЬ
    2. Дрібне хуліганство
    3. Злісна непокора
    Список використаних джерел

    1. Загальна характеристика і кваліфікація правопорушень

    Підставою адміністративної відповідальності є адміністративне правопорушення. Виключення, які підтверджують дане правило, можуть передбачатися законодавством. Так деякі правопорушення мають складні правовий характер, будучи одночасно дисциплінарними і адміністративними. У літературі вони називаються адміністративно-дисциплінарними правопорушеннями. Про них не можна говорити як про адміністративні в «чистому» вигляді, хоча адміністративна відповідальність і в цих випадках настає як за адміністративне правопорушення.
    До законодавства поняття адміністративного правопорушення було сформульоване в Основах законодавства Союзу РСР і союзних республік від 23 жовтня 1980року. З уточненням воно сприйнято КпАП РРФСР. Відповідно до Кодексу адміністративне правопорушення (проступок) являє собою посягає на державний або громадський порядок, соціалістичну власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, протиправне, винна, (умисна або необережна) дія або бездіяльність, за яке законодавством передбачена адміністративна відповідальність. Адміністративна відповідальність настає, якщо правопорушення за своїм характером не тягне за собою відповідно до чинного законодавства кримінальної відповідальності.
    Це поняття охоплює собою конститутивний ознаки адміністративного правопорушення. Ними є:
    а) антигромадських,
    б) винність,
    у) караність діяння.
    Вихідним в характеристиці зазначених ознак є поняття діяння. Це акт вольової поведінки. Він містить в собі два аспекти поведінки: дію чи бездіяльність. Дія є активне невиконання обов'язків, законної вимоги, а також порушення заборони (наприклад, порушення прав полювання, неостановке транспортного засобу на вимогу уповноваженої посадової особи ДАІ і т.д.).
    Бездіяльність є пасивне невиконання обов'язків (наприклад, невиконання правил пожежної безпеки, невжиття землекористувачами заходів по боротьбі з бур'янами і т.д.). Часто одні й ті ж обов'язки можуть бути порушені як дією, так і бездіяльністю (наприклад, порушення правил охорони водних ресурсів).
    За своєю соціальною значимістю діяння є антигромадською, заподіює шкоду інтересам громадян, суспільства і держави. Яке діяння в рамках інституту адміністративної відповідальності є антигромадською, визначається законодавством. Отже, не всяке антигромадське діяння має відношення до змісту ознак адміністративного правопорушення.
    Протиправність полягає у вчиненні діяння, що порушує норми права. Ці норми можуть належати не тільки до адміністративного, а й до ряду інших галузей права. Принципово те, що дотримання відповідних норм охороняється заходами адміністративної відповідальності. Це, крім адміністративного, можуть бути норми конституційного, фінансового, цивільного, трудового та інших галузей права. Так, при безквитковий проїзд не виконується договір перевезення, при ухиленні від сплати податку - норми фінансового права. Діяння, що не є протиправним, не може утворити адміністративного правопорушення і спричинити адміністративну відповідальність.
    Винність діяння означає, що вона абсолютно навмисно або з необережності. Наявність провини - обов'язкова ознака адміністративного правопорушення, відсутність вини виключає визнання діяння адміністративним правопорушенням, у тому числі, при його формальній протиправності. Наприклад, несамовитий громадянин порушує правила, встановлені для пішоходів.
    Адміністративна відповідальність за діяння також відноситься до безумовним ознаками адміністративного правопорушення. Їм визнається тільки те діяння, за яке законодавством передбачена адміністративна відповідальність.
    З одного боку, адміністративне правопорушення - підстава адміністративної відповідальності, з іншого боку, така відповідальність - ознака адміністративного правопорушення, що визначає його юридичну природу. У встановлених законодавством випадках для визнання діяння адміністративним правопорушенням необхідна наявність причинного зв'язку між діянням і його несприятливими наслідками у вигляді заподіяння шкоди здоров'ю, майну, екології і т.д. (наприклад, марнотратне витрачання електричної та теплової енергії і т.д.).
    Ознаки адміністративного правопорушення слід відрізняти від його юридичного складу. Розуміння цього питання має не стільки практичне значення. При наявності всіх ознак може бути відсутнім склад адміністративного правопорушення, що виключає законність притягнення до адміністративної відповідальності. Наприклад, порушення правил дорожнього руху особою, яка не досягла 16-річного віку, означає вчинення ним адміністративного правопорушення, але ця особа не підлягає адміністративної відповідальності, бо в його дії немає складу адміністративного правопорушення, так як суб'єктом його визнаються особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку.
    Розуміння складу адміністративного правопорушення необхідно для обмеження адміністративних правопорушень від суміжних (частково співпадаючих) в ними злочинів. У законодавстві обмеження їх проводиться саме з юридичних критеріям елементів їх складів.
    У законодавстві відсутнє поняття складу адміністративного правопорушення, але його змістом обгрунтовується правомірність і сутність такого поняття. Склад адміністративного правопорушення - сукупність закріплених нормативно-правовими актами ознак (елементів), наявність яких може спричинити адміністративну відповідальність.
    А літературі іноді поняття складу адміністративного правопорушення підміняється ознаками адміністративного правопорушення, стверджується, що склад адміністративного правопорушення - «це нормативно закріплена система ознак, за допомогою якої діяння визначається як адміністративний проступок». На це узгоджується з законодавством. Відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення одним з обставин, що виключають провадження у справі про адміністративне правопорушення, є «недосягнення особою на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку» (п. 2 ст. 227). Коли ж мається на увазі неосудність особи, то мова йде вже про скоєння ним дії або бездіяльності (п. 3 ст. 227), а не адміністративного правопорушення, бо за необхідне його ознакою є винність, що виключається при неосудності.
    Ознаками (елементами) складу адміністративного правопорушення є: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона.
    Об'єктом є суспільні відносини, врегульовані нормами права та охоронювані заходами адміністративної відповідальності. Практично в якості об'єкта виступають конкретні норми, приписи, законні вимоги, заборони. Це означає, що форми вираження конкретних об'єктів можуть бути різні. Наприклад, дрібне хуліганство полягає в посяганні на громадський порядок, але воно може виражатися в здійсненні дій, приблизний перелік яких даний у формулюванні поняття «дрібне хуліганство», викладено в законі. Причому закон прямо не встановлює заборони на їх вчинення, а робить це шляхом встановлення за це адміністративної відповідальності.
    Об'єктивна сторона полягає в дії або бездіяльності, забороненому адміністративним правом. Як уже зазначалося, дія або бездіяльність може зазіхати на конкретні суспільні відносини, врегульовані багатьма галузями права (цивільного, трудового, фінансового та ін). Наявність об'єктивної сторони адміністративного правопорушення законодавець у багатьох випадках ставить у залежність від часу, місця, способу, характеру здійснення діяння, що наступили його шкідливих наслідків, вчинення протиправного діяння в минулому, його систематичності. Зміст об'єктивної сторони може включати характер дії або бездіяльності - неодноразовість, повторність, що триває порушення.
    Законодавство про адміністративні правопорушення в прямій формі фіксує саме ці елементи змісту об'єктивної сторони адміністративного правопорушення.
    Неодноразовість однорідного дії або бездіяльності є неодмінною умовою для визнання його об'єктивною стороною адміністративного правопорушення. Відсутність однорідності виключає можливість його такої характеристики.
    Повторність за законодавством про адміністративні правопорушення означає здійснення однією і тією ж особою протягом року однорідного правопорушення, за яке воно вже було піддано адміністративному стягненню. Повторність служить обставиною, що обтяжує відповідальність за адміністративне правопорушення. Повторність необхідно відрізняти від неодноразового правопорушення, кваліфікується як єдине, а не кілька правопорушень.
    Триваючим є дія або бездіяльність, поєднане з подальшим тривалим невиконання обов'язків, покладених на винного законом під загрозою адміністративної відповідальності. Триває адміністративне правопорушення є єдиним незалежно від тривалості дії або бездіяльності.
    Триває адміністративне правопорушення слід відрізняти від триваючих, під яким розуміється здійснення однією і ті ж особою декількох тотожних правопорушень, за кожне з яких він підлягає адміністративної відповідальності. Наприклад, їм може бути виготовлення і використання радіопередавальних пристроїв без дозволу, якщо воно скоєно неодноразово.
    Суб'єктами адміністративного правопорушення визнаються: а) фізичні особи; б) організації.
    Серед фізичних осіб розрізняються: а) громадяни; б) інші, вельми різноманітні категорії осіб, визнаних суб'єктами адміністративного правопорушення з урахуванням особливостей їх правового положення, що виконуються професійних, соціальних функцій, стану здоров'я, приналежності до релігійних об'єднань.
    Для окремих категорій осіб ці чинники обумовлюють додаткові підстави для адміністративної відповідальності, для інших - обмеження застосування її заходів.
    До першої групи належать посадові особи, водії транспортних засобів, працівники торгівлі та ін Так, посадові особи як такі визнаються суб'єктами адміністративних правопорушень, пов'язаних з недотриманням встановлених правил, забезпечення виконання яких входить до їх службових обов'язків. При цьому посадові особи підлягають адміністративній відповідальності не тільки за власні дії або бездіяльності, але й підлеглих працівників, які порушують відповідні правила. За інші адміністративні правопорушення вони несуть відповідальність на загальних підставах.
    До другої групи належать військовослужбовці строкової служби, вагітні жінки, які мають дітей до 12-річного віку, інваліди I і II груп, що неповнолітні. Так, до військовослужбовців строкової служби не може застосовуватися за адміністративне правопорушення штраф, до вагітних жінок не може застосовуватися арешт і т.п. Кодекс України про адміністративні правопорушення в загальному формі визначає, що адміністративної відповідальності підлягають осудні особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення 16-річного віку (ст. 13, 20).
    У його Загальної частини немає згадки про громадян як суб'єктів адміністративної відповідальності, але вони з усією очевидністю виділяються в статтях його Особливої частини.
    Відсутня і поняття суб'єкта адміністративного правопорушення. Із закону випливає необхідність розходжень між суб'єктами адміністративної відповідальності та адміністративного правопорушення. Не завжди суб'єкт адміністративного правопорушення підлягає адміністративної відповідальності. Військовослужбовці за такі правопорушення, як правило, підлягають не адміністративної, а дисциплінарної відповідальності. Отже, коло суб'єктів адміністративного правопорушення і коло суб'єктів адміністративної відповідальності не збігаються.
    Суб'єктивна сторона адміністративного правопорушення - психічне ставлення суб'єкта до протиправного дії або бездіяльності та її наслідків. Воно не може бути виражене у формі умислу або необережності. Особа, яка вчинила протиправне діяння або бездіяльність, що в зазначених формах, за наявності інших ознак складу правопорушення, визнається винною в його скоєнні. Вина як обов'язкова ознака адміністративного правопорушення передбачена КпАП РРФСР (ст. 10).
    Іншими словами, це означає також, що вина є психічне ставлення особи до скоєння ним протиправних дій або бездіяльності і можливим їх наслідків. Вина, отже, може з'являтися у формі умислу і необережності.
    Умисне дія або бездіяльність означає, що особа вчинила його, усвідомлювала протиправний характер своєї дії або бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки їх або свідомо допускав настання цих наслідків (ст. 11 КпАП РРФСР).
    Грубе адміністративне правопорушення має місце у випадку, якщо особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії або бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, але повинна була і могла їх передбачити (ст. 12 КпАП РРФСР).
    У Особливої частини КпАП РРФСР форма вини частіше за все не позначається. Зазвичай більшість з них можуть бути здійснені в будь-якій її формі. Формулювання низки правопорушень припускає, що воно може бути здійснено тільки у формі умислу (дрібне хуліганство, дрібне розкрадання і т.д.); в окремих випадках форма вини вказується в текстах статей КпАП РРФСР яких інших законах, що встановлюють відповідальність за ті чи інші адміністративні правопорушення .
    Поряд з обов'язковими ознаками суб'єктивної сторони, якими є намір і необережність, можуть бути факультативні. Останніми визнаються мотив і мета, бо вони в одних складах вказані, а в інших ні. У першому випадку вони є кваліфікуючими ознаками правопорушення, тобто дія або бездіяльність визнається адміністративним правопорушенням, якщо вони вчинені з мотивів і з метою, прямо зазначених у законі. Так, ст. 90 передбачає, зокрема, адміністративну відповідальність за самовільне використання в корисливих цілях електричний або теплової енергії. Відсутність корисливої мети виключає можливість визнання відповідної дії адміністративним правопорушенням.
    Тільки за наявності складу адміністративного правопорушення, особа яка його вчинила, може бути притягнуто до адміністративної відповідальності. У теорії і на практиці при виявлення і сутності кваліфікації правопорушень часто виникає питання про його співвідношенні із злочином, дисциплінарною провиною.
    У літературі висловлені різні думки щодо соціально-правової сутності адміністративного правопорушення:
    а) останні є суспільно небезпечними, але за своїм характером менш суспільно небезпечні, ніж злочину;
    б) шкідливими для суспільства, але не є суспільно небезпечними;
    в) одні адміністративні правопорушення суспільно небезпечні, інші є шкідливими, але не є суспільно небезпечними.
    Основи законодавства СРСР і союзних республік, а слідом за ними Кодекс України про адміністративні правопорушення не містять вказівки на суспільну небезпеку. Отже, з формальної точки зору адміністративні правопорушення є протиправними, що не мають суспільної небезпеки.
    По суті, адміністративні правопорушення, як і злочини, є суспільно небезпечними, розрізняючись лише за ступенем такої небезпеки.
    По-перше, обидва ці види правопорушень часто мають загальний об'єкт посягання, по-друге, суспільна небезпека визначається не характером одиничного правопорушення, а їх поширеністю, «масовідностью »; по-третє, громадська небезпека виявляється у шкідливості правопорушень. Тому протиставлення суспільної небезпеки і шкідливості є необгрунтованим. В КК РФ суспільна небезпека обгрунтовано зводиться до заподіяння шкоди та створення загрози її заподіяння особі, суспільству або державі (див. ст. 14). По-п'яте, постійно йде процес декриміналізації та криміналізації одних і тих же за своїм характером правопорушень, що підтверджує принципову соціальну однорідність відповідних правопорушень; по-шосте, якщо адміністративні правопорушення не суспільно небезпечні, то чи обгрунтована державна репресія за їх вчинення; по-сьоме , за деякі адміністративні правопорушення передбачені більш суворі заходи відповідальності, ніж за багато злочинів, по-восьме, ступінь суспільної небезпеки лежить в основі розмежування злочинів та адміністративних правопорушень взагалі (зовнішньо схожих) частково співпадаючих злочинів та адміністративних правопорушень особливо.
    Особливе питання про юридичні критерії відмежування зовні схожих злочинів та адміністративних правопорушень. Практична потреба в цьому визначається тим, що адміністративна відповідальність за правопорушення настає, якщо вона за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до чинного законодавства кримінальної відповідальності (див. ст. 10 КпАП РРФСР).
    Такі юридичні критерії містяться в кримінальному та адміністративному законодавстві і можуть ставитися до об'єкту, об'єктивній стороні, суб'єкту і суб'єктивну сторону складів відповідних правопорушень. Наприклад, закон визначає, що суб'єктом певних злочинів визнається особа, яка досягла 14-річного віку, адміністративного правопорушення - лише особи, які досягли 16-річного віку; порушення правил безпеки руху особами, які керують транспортними засобами, що спричинили заподіяння потерпілому легкого тілесного ушкодження - адміністративне правопорушення, а ті ж дії, що призвели до заподіяння тяжкого або середньої тяжкості шкоди людині - злочин. Тому для визначення характеру правопорушення, його юридичної природи необхідний ретельний порівняльний аналіз положень законодавства, що встановлює відповідальність за їх вчинення.
    Адміністративне правопорушення відрізняється від дисциплінарного проступку тим, що останній, за загальним правилом, опосередковується трудовими, службовими відносинами. Нерідко порушення трудових, службових обов'язків одночасно визнається адміністративним правопорушенням. Подібні правопорушення отримали в літературі назву «адміністративно-дисциплінарні правопорушення (проступки)». Їх суб'єктами є не громадяни, а особи, які не яких покладено виконання певних трудових, службових функцій.
    У законодавстві та літературі нерідко йдеться про порушення податкового, екологічного та іншого законодавства і адекватних їм правопорушення - податкових, екологічних і т.п., як підставах відповідальності (наприклад, екологічної і т.д.). однак у подібних випадках допускаються суттєві неточності. Перш за все, коли мова йде про порушення того чи іншого законодавства, то мається на увазі порушення його тільки певних норм, що регулюють або однорідні відносини, або у специфічній сфері. Поняття "порушення» вживається як родове, що охоплює правопорушення, які є підставою різних видів юридичної відповідальності - кримінальної, адміністративної, цивільно - правової, дисциплінарної. Відтак, за юридичною природою порушення законодавства можуть бути відповідно злочинними, адміністративними та іншими. А це означає, що з юридичної точки зору некоректно виділяти екологічну, податкову і т.д. відповідальність.

    2. Дрібне хуліганство

    Дрібне хуліганство - адміністративне правопорушення, що посягає на громадський порядок. Воно свідчить про низьку культуру порушника, його егоїзм, нехтуванні інтересами суспільства, інших людей, його навколишніх, про ігнорування правил пристойності і благопристойності.
    З об'єктивної сторони дрібне хуліганство являє собою дію, що порушує громадський порядок і спокій громадян. Такими діями є, зокрема, нецензурна лайка в громадських місцях і образливе приставання до громадян. Перелік таких дій цим не вичерпується, що підкреслюється словами статті «та інші подібні дії».
    Хуліганство може бути порушений громадський порядок у будь-якій сфері життя і діяльності громадян на виробництві, в побуті, в культурно-освітніх установах, в будь-якому місці знаходження людей: на вулицях, у квартирах, у лісі і т.д.
    Звичайне дрібне хуліганство відбувається за особистої присутності людей, бо саме в такій обстановці порушнику вдається в найбільшій мірі продемонструвати свою неповагу до суспільства. Однак для наявності складу зазначеного проступку наявність ознаки публічності необов'язково. Дрібне хуліганство буде і в тому випадку, коли особа зробило непристойні написи на паркані у відсутності людей або коли вночі демонстративно порушується спокій сплячих людей.
    З суб'єктивної сторони дрібне хуліганство характеризується умислом, звичайно прямим. Особа усвідомлює, що його дії протиправні, воно передбачає, що в результаті їх здійснення буде порушено громадський порядок і спокій громадян і бажає цього. Але можливі випадки, коли порушник не бажає цього, але свідомо допускає. У таких випадках дрібне хуліганство відбувається з непрямим умислом. Елементів суб'єктивної сторони дрібного хуліганство є мотив задоволення індивідуалістичних потреб самоствердження шляхом ігнорування гідності інших людей.
    Суб'єктом дрібного хуліганства може бути особа, яка досягла 16 - річного віку.
    За загальним правилом, як стягнення за дрібне хуліганство повинні застосовуватися штраф або виправні роботи в межах, зазначених у цій статті. Адміністративний арешт, як зазначено в статті, може застосовуватися лише у випадку, якщо за обставинами справи, з урахуванням особи порушника, застосування штрафу або виправних робіт буде визнано недостатнім. Підставою для застосування як заходи стягнення адміністративного арешту є, наприклад, здійснення поряд з дрібним хуліганством іншого серйозного адміністративного правопорушення, відсутність у правопорушника постійного місця проживання, паразитичний спосіб життя, вчинення в минулому хуліганських дій.
    Дрібне хуліганство відрізняється від хуліганських дій меншим ступенем порушення громадського порядку, що виражають явну неповагу до суспільства, утворюють складу зазначеного злочину, а не адміністративного проступку.
    Справи про дрібне хуліганство має право розглядати народні судді районних (міських) народних судів, начальники органів внутрішніх справ та їх заступники, а не у передбачених законом випадках і комісії в справах про неповнолітніх.

    3. Злісна непокора

    Об'єктом посягання цього правопорушення є нормальна діяльність державних органів і громадських організацій з охорони громадського порядку. При Злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, військовослужбовця створюються умови, що сприяють порушенням громадського порядку.
    До працівників міліції належать особи рядового і начальницького складу міліції, які перебувають на службі або в кадрах органів МВС РФ; до військовослужбовців - особи рядового, сержантського та офіцерського складу внутрішніх військ ВМВ РФ. Виконуючи обов'язки з охорони громадського порядку, вони мають право віддавати громадянам та відповідним посадовим особам обов'язкових для виконання розпоряджень і пред'являти необхідні для підтримки правопорядку вимоги.
    Розпорядження працівника міліції, а також військовослужбовця можуть полягати у вказівці на необхідність проходження по певних маршрутах (наприклад, при проведенні масових заходів) чи дотримання певних заходів безпеки (напрмер, при закриття руху на окремих напрямках) і т.д. Вимога працівника міліції та військовослужбовця, наприклад пред'явити документи, що засвідчують особу, має в даному контексті своєї метою припинення або попередження протиправної поведінки.
    Злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, військовослужбовця утворює складу правопорушення, передбаченого ст. 165 Кодексу лише в тих випадках, коли злісну непокору виявляється тільки у відмові від обов'язкового виконання наполегливих, неодноразово повторених розпоряджень або вимог працівника міліції або військовослужбовця, або в непокорі, вираженому в зухвалій формі, що свідчить про прояв явної неповаги до органів і особам, що охороняє громадський порядок. Таким чином, розпорядження або вимоги працівника міліції, військовослужбовця повинні бути неодноразовими і вираженими у наполегливій формі, а відмова порушника від їх виконання - виявленим в недвозначною формі словами, жестами, мовчанням і т.д.
    Винні притягуються до відповідальності за ст. 165, якщо розпорядження або вимоги працівника міліції, а також військовослужбовця були законними, тобто заснованими на приписах закону і віддані або пред'явлені під час виконання ними обов'язків з охорони громадського порядку, а у зв'язку з виконанням будь-якої іншої законної діяльності, то до цих випадків ст. 165 непридатна.
    Про знаходженні працівника міліції, військовослужбовця при виконанні обов'язків з охорони громадського порядку повинні свідчити наявність встановленої форми одягу, нагрудний знак або пред'явлення відповідного посвідчення.
    Дії винних кваліфікуються за ст. 165, якщо вони були здійснені при предупржденіі або припинення працівником міліції, військовослужбовцям будь-якого порушення громадського порядку або протиправної поведінки. Нерідко злісну непокору слідує за іншим порушенням громадського порядку, за яке за законом передбачена адміністративна чи кримінальна відповідальність. Якщо всі ці дії фактично утворюють елементи одного правопорушення, їх слід кваліфікувати за тією статтею КоАП РФ або КК, яка передбачає відповідальність за найбільш серйозне посягання з числа вчинених винним.
    За сукупністю кількох адміністративних правопорушень подібні діяння повинні кваліфікуватися тоді, коли вони були вчинені різночасних і не охоплювались єдиним наміром. У цих випадках накладення адміністративних стягнень здійснюється відповідно до ст. 36 цього Кодексу.
    Правопорушення визнається закінченим з моменту надання винним злісної непокори незалежно від того, чи вдалося йому цим вопрепятствовать працівникові міліції чи військовослужбовцю виконувати обов'язки з охорони громадського порядку чи ні.
    Злісна непокора слудет відрізняти від опору працівнику міліції, військовослужбовцю при виконанні цими особами покладених на них обов'язків з охорони громадського порядку. Опір на відміну від злісної непокори завжди виражається в активній фізичній протидії здійсненню працівником міліції, військовослужбовцям повноважень, якими вони наділені у зв'язку з виконанням обов'язків з охорони громадського порядку. Ці дії можуть бути пов'язані також з насильством або погрозою застосування насильства, а так само з примусом працівника міліції або військовослужбовця шляхом насильства або погрози застосування насильства до виконання ними явно незаконних дій.
    За опір працівнику міліції, а також військовослужбовцю при виконанні цими особами покладених на них оязанностей з охорони громадського порядку винні притягуються до кримінальної відповідальності.
    Адміністративної відповідальності за злісну непокору законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, військовослужбовця підлягають особи, які досягли на момент вчинення правопорушення 16 - річного віку. Справа про злісне непокору відносно правопорушників у віці від 16 до 18 років відповідно до ст. 14 Кодексу на розгляд комісією у справах несовершенолетніх не передаються.
    З суб'єктивної сторони розглядається правопорушення передбачає наявність у винного прямого умислу. Винний усвідомлює, що він чинить саме злісну непокору працівникові міліції, військовослужбовця, які здійснюють законну діяльність з охорони громадського порядку, і бажає надати це злісну непокору.
    Розгляд справ про злісне непокору законному розпорядженню або вимозі працівника міліції або військовослужбовця у відповідності зі ст. 202 віднесено до виключної компетенції районних (міських) народних судів (народних суддів).

    Список використаної літератури:

    1. Конституція РФ, 1993 р.
    2. Кодекс про адміністративні правопорушення РРФСР.
    3. Матвєєв С.В. Суб'єкти відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень. Радянська держава і право, 1990 р.
    4. Коментар до Кодексу про Адміністративні правопорушення РФ. «Юридична література», Москва, 1995р.


         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !