ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Юрист по наследству
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Утворення Скіфії та її політична історія
         

     

    Іноземна мова

    Утворення Скіфії та її політична історія.

    Реферат Виконав студент ** гр.ФМЄ

    Міністерство освіти та науки України

    Одеський державний економічний університет

    Кафедра: історії України

    Одеса ОДЕУ 2003

    Історія державно-правового розвитку на території сучасної України бере свій початок від середини І тис.. до н. е., коли у народів і племен Північного Причорномор'я з'являються перші державні утворення. Це були рабовласницькі держави, які виникли у процесі розпаду первіснообщинного ладу й встановлення класового суспільства.

    Держава скіфів

    1. Географічне розташування. Етнографічна історія.

    У VII-III ст. до н. е. у степових районах Північного Причорномор'я, на території сучасної Південної та Південно-Східної України, а частково і в Криму панували скіфські племена. Вони займали значну територію від низин Дунаю до гирла Дону і Приазов'я. Більшість сучасних дослідінініїв вважає, що формування скііфів відбулося внаслідок взаємодії як місцевих (кіммерійськіх), так і прибулих (іранських) кочових племен. Прихід цих кочових племен у Причорноморські степи датується звичайно кінцем VIII-VII ст. до н.е. VII ст. до н. е. у скіфів утворюється могутній племінний союз. Відомості про основні племена, які входили у цей союз, подає грецький історик Геродот (V ст. до н. е.). Наймогутнішім й найчісленнішім племенем, розповідає він, були скіфи царські, які вважали інших скіфів своїми рабами. Жили вони на лівому березі нижньої течії Дніпра, аж до Азовського моря і нижнього Дону, а також у степовому Криму. На правому березі нижнього Дніпра мешкали скіфи-кочівники, між Інгулом і Дніпром разом з кочівниками жили скіфи-землероби. У басейні Південного Бугу поблизу грецького міста Ольвія знаходились Еліно-скіфи. Нарешті, на північ від царських скіфів (мабуть, у межах степової смуги України) розташовувалися сніїфі-хлібор'обі (орачі).

    І хоч у рамках скіфського племінного союзу проживали не тільки власне скіфи, а й інші племена та різноплемінні групи, які відрізнялися від скіфів за походженням і живою, цю спільність античні автори називали «Скіфією», або «Великою Скіф'ю».

    2. Суспільний лад. Ведення господарства.

    У VII - VI ст. до н. е. більшість скіфських племен вже знаходилася на останній сходинці первіснообщинного ладу.

    Родові зв'язки все ще були сильні. Основною суспільною одиницею була родова община, що складалася з кількох патріархальних сімей. Рід, родова община володіли землею, виділяючи кожній патріархальній сім'ї ділянку землі за жеребом. Приватної власності на землю в цей час не існувало.

    У скіфів-кочівників кожна сім'я мала свою отару, стадо корів, але земля, як і у землеробів, належала общині, племені. Родова організація відігравала велику роль у кочівників при розподілі пасовищ, перекочовках і-т. ін.

    У скіфському суспільстві VII - VI ст. до н. е. вже можна виявити ознаки, що свідчать про розклад родового ладу. З середовища вільних общінніків - кочових скотарів і осіліх землеробів - виділялася родоплемінна. знати (іродові старійшини, племінні вожді та ін.). Як свідчать археологічні дані, ставала все більш помітною майнова диференціація. З'являються у скіфів і раби, яких вони добували під час численних воєн і походів. Щоправда, роль рабської праці у Скіфії була незначною.

    Досягнутій скіфамі сходинці розвитку відповідала й організація управління у формі військової демократії. Найважливіші питання розглядалися на народних зборах воїнів. Значним впливом користувалися ради родових старійшин, і перш за всі союзні рада. Але особлива роль у союзі належала військовим вождям - «царям», які очолювали скіфське військо під час походів. Влада «царів» передавалась у спадщину, але кандидатури «царя» та його спадкоємця все ще затверджувалися народними зборами.

    Розвиток виробництва, зростаюча майнова й соціальна диференціація, процес класоутворення, що розпочався, сприяли посиленню влади скіфських військових керівників, розвитку зародків спадкової знаті та дійсної царської влади.

    Значно прискорила зміни, що назрівалі у скіфському суспіїльстіаі,. війна окіфів з військами перського царі Дарія І у 514-513 рр.. до н. е.

    Згідно з Геродотом скіфські племена, що вступали у боротьбу з персами, складалися з трьох основних частин, угрупувань. Кожну з них очолював свій військовий вождь - «цар». Один з них на ім'я Іданфірс був головним, і йому підкорялися інші вожді.

    Боротьба з Дарієм І, що закінчилася перемогою скіфів, сприяла зміцненню скіфського союзу племен, піднесла політичний авторитет Скіфії. Крім того, у цій боротьбі кочові племена, у першу чергу царські скіфи, виступили на захист всього союзу, чим забезпечили собі панівне становище у союзі племен. Це надало їм можливості експлуатувати землеробські племена, вимагати від них данину. Значно зміцнилася після перемоги над Дарією І влада «царів» і військово-дружінної знаті.

    У підсумку на ірубежі VI-IV ст. до н. е. у Скіфії, як вважає ряд скіфологів, відбуваються становлення класового суспільства та виникнення рабовласницької держави. Саме у цей час скіфський цар Атей усунув інших «царів» і узурпували усю владу. Атей прожив довге життя і в 40 р.. IV ст. до н. е. зумів об'єднати під своєю. владою майже всю країну - від Азовського моря до Дунаю, перетворивши Скіфію на могутнє царство. Центр держави Атея знаходився на нижньому Дніпрі, де наприкінці V ст. до н. е. виникло велике укріплене поселення - Каменське городище. Однак сутичка скіфів у 339 р.. до 'н. тобто з македонським царем Фіїліппом II закінчилася поразкою і смертю Атея.

    Незважаючи на загибель Атея, Скіфське царство збереглося, хоч розміри його значно зменшилися. Скіфія залишалася все ще сильною в економічному і воєнному відношеннях. Як свідчать писемні й археологічні джерела, царство, створене Атеєм, існувало з IV до III ст. до н. е.

    Більш міцною була Скіфська держава з центром у Криму, що склалася близько III ст. до н. е. Столицею нової держави стало місто Неаполь скіфський ( 'неподалік від сучасного Сімферополя) - з міцними мурами, великими зерносховища, багатими гробницями. Свого розквіту Скіфське царство у Криму. досягає у II ст. до н. е. Воно проіснувало аж до другої половини III ст. н. е. і було знищено готами.

    Рівень господарського життя населення Скіфії на той час був досить високим. Панівне становище в економіці займали Орнана землеробство і скотарство. Скіфи вирощували різні культури рослин. Скіфи-орачі сіяли хліб не тільки для власних потреб, але й на продажів. Орання землі здійснювалося за допомогою запряжених волами плуга, врожай збирався залізними серпами, зерно змолочувалось у зернотерки. Величезними стадами худоби і табунами коней володіли скіфи-кочівники. Значних успіхів набуло у скіфському суспільстві також виробництво шкіри, ткацтво і т. ін. Інтенсивно розвивалася торгівля з прибережними грецькими містами. Скіфи доставляли сюди хліб, худобу, хутро,. рабів та інші товари, а натомість одержували вино, дорогу кераміку, ювелірні вироби. У результаті між скіфамі і греками встановилися міцні й широкі торгові зв'язки.

    Успіхи в економічному розвитку стали основою для росту майнової нерівності й соціальної диференціації.

    Основи родоплемінної структури у скіфському суспільстві підріваліся зростанням приватної власності, майново нерівністю, розвитком рабства. У руках імущих опинялися кращі ділянки землі, пасовища, величезні стада худоби, табуни коней, раби. Ще Геродот повідомляв про скіфських багачів, які вважалися «найблагоррднішімі, що користувалися найбільшим майном », і про скіфську бідноту, яка належала до «Найнижчого походження».

    Унаслідок цього з загальної маси вільних землеробів і скотарів виділилася пануючу верхівка, до якої належали царська сім'я, військова аристократія, дружинники, родоплемінна знати, що зливалась з оточенням правителя, багаті торговці. Саме у неї зосереджувалися основні багатства, джерела яких були різноманітними. Так, важливим засобом збагачення пануючої верхівки залишались, як і раніше, грабіжницькі воєнні походи. З часом усе більшого значення набувала експлуатація вільних общінніків, данників і рабів. Істотний прибуток приносила й торгівля, особливо хлібом, з грецькими містами Північного Причорномор'я.

    У скіфів було, за даними Геродота, багато жерців, котрі являли собою відособлену соціальну групу, окремі категорії якої займали досить високе становище.

    Найбільш численну верству скіфського суспільства складали. вільні общинники. Вони відбували військову службу, платили данину, виконували різні повинності. У тяжкому становищі були скіфі-орачі, які опинились у данніцькій залежності від степових кочівників.

    У скіфському царстві з центром у Криму основну масу міського населення становили вільні ремісники і торговці.

    Нижню сходинку соціальної градації скіфського суспільства займали раби. Головне джерело рабства у скіфів - військовий полон, підкорення сусідніх народів. Але у виробництві рабство не відігравало вирішальної ролі, хоч кількість рабів у скіфів була досить значною. Як правило, вони використовувалися у домашньому господарстві, для охорони худоби і т. ін. Дуже часто вони виступали як товар у торгівлі з грецькими містами.

    наочне уявлення про соціальне розшарування і класову структуру суспільства скіфів дають розкопки поховань, особливо грандіозних курганів скіфської знаті, що відомі в літературі під назвою «царські». У таких курганах археологи виявили силу-силенну золота й дорогоцінностей, дорогу кераміку, багату зброю і т. ін. Різкий контраст з «Царськими» курганами складають поховання простих скіфів під невисокими земляними насипом із скромним набором речей або взагалі без інвентаря.

    3. Державний апарат.

    Скіфське царство може бути віднесено до держав рабовласницького типу. За формою піравління це була один з різновидів рабовласницької монархії.

    Главою скіфської держави був цар. Влада його передавалася у спадщину. Тоді вже склалось уявлення про божественне походження царської влади. У ряді випадків правитель сам виконував обов'язки жерцями. Цар також здійснював судові функції.

    Влада царя була дуже великою. Він нічим не був зв'язаний у проведенні внутрішньої політики. Відомо, що Атей вирішував багато. різних. важливих питань, карбував свою монету. Владними правителями Скіфського царства з центром у Криму у III-II ст. до н. е. були Скілур і його син Палака, а в II ст. до н. е. - Фарзой і Інесмей, які зосереджувала у своїх руках зовнішню торгівлю хлібом. Самостійно здійснювалась скіфськімі правителями і зов'нііішня політика. Так, діпламатічні переговори Атея з македонським царем Філіппом II свідчили про те, що скіфський цар відчував себе не менш могутнім і сильним, ніж македонський правитель.

    Царю віддавали велику шану як за його життя, так і після смерті. Досить детальні й красномовні, з різноманітними деталями свідчення про те, як скіфи ховали своїх царів, наводить Геродот. Як показують розкопки царських курганів, скіфських царів ховали у глибоких і складних похоронних спорудження. Поруч з царем поміщалі вбитих жінок або наложниць, слуг, рабів та ін. У Неаполі скіфському поховання царя, поряд з яким знаходилися домовини його наближених і поховання коней, розташовувалося у кам'яному мавзолеї.

    Навколо скіфського царя утворювався апарат державного управліійня. Я'к і у багатьох інших народів, він включав до свого складу, з одного боку, найближчих родичів правителя, а з іншого - йото особистих слуг, переважно військових. За свідченням грецького історика і географа Страбона (63 р.. до н. е. - 23 р.. н. е.), у II ст. до н. е. скіфи у Криму знаходилися «під владою Скілура і його сініїв з Палака на чолі». А синів у Скілура було, за одними даними, шістьдесят, за іншими - вісімдесят, що забезпечувало міцну підтримку владі царя. Цим теж пояснюється особлива роль військової дружини правителя та воєначальників. Найбільш впливові поімічнікі правителя входили до складу царської ради.

    Проте виникнення державного апарату не знищило повністю колишню родову організацію, її пережитки ще довгий час давали взнаки, особливо у місцевому управлінні, де зберігалися свої старійшини та вожді.

    4. Джерела і норми Скіфського права.

    Основним джерелом права у скіфів був звичай, перетворений відповідно з інтересами правлячої верхівки на Звичаєве право. Скіфи, згідно з Геродотом, уникали запозичення чужоземних звичаїв не тільки від інших народів й особливо від елеїнів. Скіфська культура протягом усієї історії залишалася, безпісемною, тому і фіксація норм звичаєвого права не могла бути здійснена. Поряд із звичаєм досить рано з'являється й інше дже-ірело права - правила, встановлені царською владою. На великій території скіфської держави збереглися групи населення, яні жили на основі своїх законів. Зберегли, наприклад, свої звичаї племінні союзи таврів у Криму, неврит, що жили на південь від Прип'яті.

    Норми скіфського права захищали приватну власність на худобу, повозки з пересувними житла, домашні речі, рабів. Розкопки поховань свідчать, що особисту приватну власність у скіфів становили зброя, знаряддя виробництва, прикраси. Верховна власність на. землю належала царю, який встановлював порядок користування пасовищами і землями.

    Зобов'язальне право регулювало договірні відносини міни, дарування, купівлі-продажу і т. ін. Звичайно договори у скіфів скріплювалі клятвою, як це робилося, наприклад, при укладенні договору знаменитого скіфського побратимства. Правова регламентація зачіпала й данніцькі відносини. На практиці відмова від сплати данини вважалася достатнім приводом для початку воєнних дій, які супроводжувалися грабування майна, крадіжкою худоби, захопленням полонених з наступним перетворенням їх у рабів.

    Шлюбно-сімейне право базувалося на принципах патріархату. Рахування родоводу велося по чоловічій лінії. У сім'ї панував чоловік, практикувалися багатоженство. Старша жінка займала привілейоване становище. Після смерті чоловіка вдова переходила як майно в спадщину до старшого брата померлого. Нерівність у сім'ї визначалася НЕ тільки підкоренім становищем жінки, але й тим, що старші сини у випадку одруження одержували частку майна і право на виділ ще за життя глави дому, а молодший з синів ставав спадкоємцем батьківського господарства.

    Найбільш небезпечними злочинами у скіфів вважалися злочини проти царя (замах на життя правителя шляхом чаклунства, непокора царському наказу). Злочином була також неправдива клятва богам царського вогнища. Усі названі злочини каралися смертю. Порушення звичаїв і відступ від віри в богів також тягли за собою смертну кару винного.

    Відомі злочини проти власності (крадіжка, грабіж і т. ін.), проти особи (вбивство, перелюбство, ображання).

    Найбільш поширеними видами покарання були смертна кара, відрубання правої руки, вигнання. Довгий час у скіфів зберігалася кровна помста.Можна гадати, що оправи про злочини, які не зачіпали основ царської влади і взагалі інтересів держави, розглядалися у порядку здійснення змагального процесу. Проте з найбільш небезпечних злочинів здійснювався слідчий процес.

    Список літератури

    Рибаков Б. А. Уличі //Крат. повідомл. Ин-та матер. культури. М., 1950. Т. 35;

    Трубачов О. Н. Про племінному назві «уличі»// Вопр. слав. мовознавства. 1961. № 8;

    Горленко В. Ф., Бойко І. Д., Кунацькій О. С. Народна землеробська техніка українців. К., 1971;

    Самойлович В. П. Українське народне житло. К., 1972;

    Попов А. І. Назви народів СРСР. Введення в етноніміці. Л., 1973;

    Грушевський М. Історія України-Руси. К., 1991, Т. 1;

         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати ! DMCA.com Protection Status