"Навський дочка": до вияснення назви міфопоетичного образу західнополіського замовляння

Старовинне замовляння із апеляцією до загадкової Навської дочки було записане у березні 1996 р.. під час експедиційного виїзду у село Яполоть Костопільського району Рівненської області від шістдесятіоднорічної місцевої жительки: "вразили, враз, золотий князя./Пуд серце не пуівай,/бокув НЕ розпинав,/в чіресла не впадай./Стань собі пуд пупом,/як Корінь пуд дубом./Сядь собі на кріслечко,/на золоті місцічко. / Тут тобі буде пітєніє, їдєніє/і легкіє спочіваніє./Н а в с ь к а я д о ч к а,/золотий ключ,/на місце становіса ". Подібні фольклорні тексти неодноразово доводилося фіксувати і в інших населених пунктах Західного Полісся. Однак твір із кінцівкою, в якій містилося б звертання до міфічної істоти, що названа Навський дочкою, нам ще ніколи не траплявся і, як пізніше виявилося, в фольклорних збірниках чи якихось наукових роботах не зустрічається. За кілька років, відколи був записаний цей міфопоетічній текст, назбиралося чимало нового польового матеріалу та була підібрана відповідна наукова література із цієї теми.

описовий образ Навський дочка в наведеному уснопоетічному зразку не є головним, а згадується для створення максимальної повноти про інший фольклорний персонаж. Цим іншим виразно центральним образом є враз-золотий князь. Тому цілком правомірно, що наступним кроком нашого дослідження стане розкриття семантики саме цього головного персонажа, який, як далі виясниться, дуже спорідненій з образом Навської дочки і значною мірою дає ключ для його подальшого розуміння.

На відміну від образу Навської дочки, враз не є поодиноким та раритетним персонажем замовляльніх текстів. Його локальні варіанти зафіксовані у чотірнадцятьох відомих нам замовляння із західнополіського українсько-білоруського порубіжжя. Така відносно невелика кількість записів вімальовує чітку картину умовного ареалу цього образу. Так, на українській території його частина знаходиться, головним чином, в межиріччі Горині й Стохід на межі двох адміністративних областей Волинської - населені пункти Стобіхва, Тоболи Камінь-Каширського, Комарово, Рознічі, Заріччя Маневицького і Липно, Холоневічі Ківерцівського районів, та Рівненської -- Яполоть Костопільського та Борове Зарічнянського районів [10, № 63]. На білоруській території цей персонаж фігурує лише у трьох текстах замовлянь, записаних на Берестейщіні, зокрема у Лахві Лунінецького та Войцешін Березівського районів [10, № 65, 68, 69]. У окреслену ареалі назва цього фольклорного образу є відносно незмінною, а її варіанти відрізняються між собою лише локальними фонетичних та словотвірними особливостями західнополіськіх говірок, наприклад: вразік (Рознічі Мнв В), вразік (Заріччя Мнв В), вразічок (Стобіхва К-К В), вразочок (Липно КВР В), вразучок (Холоневічі КВР В), вразойко (Тоболи К-К В).

Однак вразойко, як називають його пестливо поліщуки, не є суто регіональним західнополіськім фольклорним чином. Він має значно ширший - загальноукраїнський статус поширення. Стверджувати про це дають нам право тексти замовлянь зі збірника народної магічної поезії "Ви, зорі-зоріці ..." та записи Василя Милорадовича, які фіксувалися та здійснювалися збирачами у період з кінця XIX - до радянських часів XX ст. Усі п'ятнадцять творів були записані переважно в центральних регіонах України: найбільша кількість - на Полтавщині, а також на Кіровоградщині та Звенигородщині.

На відміну від західнополіськіх відповідників у центральноукраїнськіх творах немає такої кількості варіантів назв цього персонажа. Домінує назва враз і лише кілька разів згадується згрубіле номінатівне утворення вразіще [2, 101, 105]. Регіональною специфікою назв Центральної України є те, що вразові у фольклорних текстах давалися усілякі чоловічі імена. Скажімо, в одному із замовлянь він згадується аж вісім разів, щораз отримуючи нове ім'я: то Іван, то Степан, то Денис, то Дем'ян, то Роман, то Голян, то Тарас, то Танаса [2, 101, 102]. Крім того, у звертаннях поетичних текстів трапляються й інші імена (наприклад, Влас, Опанас) [2, 104].

Що ж криється за фольклорним чином враз-золотого князя, яке реальне підгрунтя його створення та міфопоетізації? На нашу думку, саме з такого боку необхідно підходити до розкриття семантики поетичних образів оказіонально-обрядового фольклору, до якого належить і назване замовляння. Такого ж напрямку в дослідженнях радили дотримуватися і деякі вітчизняні вчені. Так, відомий дослідник замовлянь Віктор Петров з цього приводу твердив: "Образ у фольклорі ніколи не існує сам по собі. Він не існує як довільний плід фантазії, ні поетичної, ні міфологічної й ніякої іншої ... Образ у словесному тексті твориться відповідно до практичної мети даного фольклорного акту. Образ має ідеологічний зміст і практично-функціональний характер ... Ця теза є найкращою орієнтаційною вказівкою при аналізі повстання образу в замовляння "[6, 2; 9; 55].

Зосередження уваги саме на утілітарніх особливостях застосування цього типу замовлянь і дає нам реальну можливість з'ясувати походження фольклорного образу враз. Як відомо, усі згадані тексти належать до функціонально-тематичної групи лікувальних замовлянь і раніше використовувалися в обрядовій практиці для зцілення хворих. Що ж лікували за допомогою цих оказіонально-обрядових творів? Виявляється, той же таки враз, під поетичним образом якого малася на увазі цілком конкретна реалія, а саме - фізіологічний орган, що знаходився в поясній частині тіла в ділянці живота недалеко від шлунка (жілудка). Таке місце розміщення враз певною мірою відображає існуюча в текстах і доданих до них коментарях відповідна народна термінологія, яка до загальних обрядових маніпуляцій мала як безпосереднє, так і опосередковане відношення, наприклад: постановляті враз (Холоневічі КВР В), підганяти враз (Тоболи К-К В), замувляті вразік (Холоневічі КВР В), пудбіраті живота (Заріччя Мнв В), вмовляти живота (Стобіхва К-К В), пудбіраті жілудка (Заріччя Мнв В).

Приводом до початку лікування і використання замовлянь чи молитов ставали випадки зміщення враз на бік. На попереднє місце його могли встановити лише окремі знаючі люди, яких в селі найчастіше називали знахарями, знахарка або просто дідом чи бабою. Ось що розповідала про останню з них старенька жителька Західного Полісся: "Враз лікувале, пудбірале, буле такі бабе ... Бо як вже прийде тобі, Утака в пуп упре пальця і там ні бухкає, то вже знає, шо він пудорваній, шо він десь збоку вже. І біре його підганяє в пуп. То то кілька разів пудбірає і говорить молетву ... " (Тоболи К-К В).

Провина в тому, що враз відходив з місця, лежала, як правило, на самій людині, котра через надмірне переобтяжений під час важкої та виснажливої праці підрівалася. Тому хворобливий стан з болями в ділянці живота на Західному Поліссі та в інших регіонах України часом так і називали - пудорвою (Мельники-Річіцькі Ртн В). Частіше вона виникала у чоловіків, які фізично працювали більше, рідше - у жінок. Однак у декого вона могла статися ще й з іншої причини - від ускладнень при пологах, коли траплялося, що враз виходив наніз і накручували ґулькі [2, 102].

Зовнішні суб'єктивні чинники, від яких виникала порухи, часто перераховувалися в самих оказіонально-обрядових текстах. Так, за народними уявленнями ця неміч могла спричинитися шкідливим насланням через їжу або питво: Вразічку-братчику,/чого ти спротівівся?/Чи із їття, чи із пиття,/чи із важкеї праці? (Стобіхва К-К В); Чи ти, враз, водяний, чи ти, враз, наїдяній,/чи ти, враз, з напою? [2, 102].

Перебуваючи після зміщення поза призначеним місцем, враз поводив себе неспокійно і дезорганізовував внутрішній спокій і порядок в організмі. У замовляльніх текстах такий неприродний стан враз піддавався процесу антропо-чи зооморфізіції й порівнювався з аналогічним людським або тваринним. Це яскраво ілюструє експресивна лексика та влучні порівнянняя: злякався [2, 106]; збунтувався [2, 81]; спротівівся (Стобіхва К-К В); коле, як баран; реве, як бугай [2, 106]; рилом риє; гризе грізьбою [2, 104]. Так само пояснюється і конкретизується його неадекватна агресивна поведінка стосовно інших частин та органів тіла: ходить по животу; в'їдається, впивається, рубає в спину; морозить за плечима; підпирає, впивається, підступає, підвертає під груди; розпінає, впирається в боки; ломить в поперек; заїдає поза кульшамі; порі на кишках; сушити, тірає, яліть тіло; б'є в голову; марнує, тошнить лице; нудить, в'яло, смокче, тошнить, сушить серце, пудпіває під нього; ломить кості, ходити по них; п'є (ссе, смокче), тірає, марнує, гонить кров; сушити жили, ходити по них; впадає, вступає в низ; впадає в крижі.

Кінцевою метою комплексного обрядового лікування було повернення враз на його природне місце пуд пуп, про що свідчить наведений на початку дослідження фольклорний зразок та інші записи (Липно, Холоневічі КВР В; [2, 103, 14, 82]). Таке його розташування слід, очевидно, пояснювати вихідними подіями у житті людини - її народженням, коли закладалися у гармонійному взаємовідношенні уся внутрішня фізіологічна система органів, у тому числі й враз. Іноді це згадується в самих текстах замовлянь як вагомий аргумент на користь виконуваних обрядових дій: Там тебе Божа Мати породела./Там тобі місце встановела (Тоболи К-К В); Марина Ксеню вродела, / на місце враз пустановела/і зурою впаразала (Холоневічі КВР В); Іди на свої міста,/де тебе мати вродила,/я тебе зупинила [14, 84].

Однак значно частіше замість виразно фізіологічної характеристики місце розташування враз у тексті передавалося за допомогою уснопоетічного образу золотого крісла чи якогось іншого варіанта, наприклад: Вразіку-братику,/станеш на місцічку,/золотому кріслічку (Рознічі Мнв В); Зійді, ясні місяцю,/в золотеє кріслічко (Комарово Мнв В); Вразіку, на місцічку сядь собі,/в Божий матує кріслічку (Липно КВР В); Там тебе мати породила,/на шовкову постіль постелила (Стобіхва К-К В). Дещо по-іншому у виразно християнському дусі місцерозташування враз охарактеризування у замовлянні з села Холоневічі Ківерцівського р-ну Волинської обл.: Стань ти на міри,/на Божий ухвірі.

У зв'язку з розглядом образу враз потребує детального аналізу і сам текст західнополіського замовляння, в якому фігурує загадкова Навський донька. Зі структурно-функціонального боку в цьому творі можна виділити три основні особливості щодо виконавця-тексту-адресата, які складають про нього цілісне уявлення як про типове уснопоетічне утворення оказіонально-обрядового фольклору. Перша особливість стосується виконавця замовляльного тексту, тобто тієї особи, котра проговорює його з утілітарною лікувальною метою. Наявний оказіонально-обрядовий твір дає змогу досить точно охарактеризувати цю особу, з'ясувавши її позицію стосовно зображуваного у фольклорному тексті. Визначення позиції виконавця вімальовує чітку картину взаємовідношення двох часових планів: історико-реального, тобто фабульного часу, у який відбувається подія, та оповідного часу з просторовою точкою зору, що обумовлює виклад подій і фактів із різним ступенем узагальнення [7, 74]. З трьох форм вияву оповідної позиції, які виділяють сучасні українські фольклористи, для цього замовляння властива третя - внутрішня позиція. Вона характеризується, передусім, тим, що виконавець разом із враз і Навський дочкою сам виступає одним із персонажів, оповідаючі про самого себе. Окрім того, оповідь являє собою осторонній монолог і ведеться на рівні Я (мовець: виконавець) - Ти (слухач: враз, золотий ключ, Навський дочка). У розповіді домінує наказового спосіб (не пудпівай, не розпинав, не впадай, стань, сядь, становіса) у поєднанні з фрагментарним дійсним майбутнього часу (Тут тобі буде пітєніє, їдєніє/і легкіє спочіваніє). Для тексту також характерна демонстративна суб'єктивність та емоційність висловлювання: золотий князь, кріслічко, місцічко і т.ін. Динаміку зображення характеризує чергування та зміна текстових інваріантніх одиниць, які виступають своєрідними командами, наказами.

Друга особливість, яка характеризує замовляння, відображає позицію адресата, тобто того, кому воно проговорюється. Вона має на меті з'ясувати, чи адресат є якоюсь сторонньою людиною, чи ним виступає сам виконавець. Іншими словами, мова йде про гетеро-чи автосугестівність [9, 67-75] оказіонально-обрядового утворення. Та з її визначенням у цьому замовлянні виникають певні труднощі. Вони пов'язані з тим, що під час запису фольклорного зразка інформатор не включив у структуру тексту моменту гетеро-чи автосугестівної характеристики. Її відсутність як тут, так і в інших творах, - явище досить поширене, яке можна пояснити тим, що характеристика адресата є найбільш імпровізованім, варіатівнім місцем усного твору і диктується конкретною ситуацією. Якщо адресат - стороння людина, гетеросугестівна характеристика виражається самим ім'ям адресата або більш повною конструкцією на зразок раб Божий (ім'я). Коли ж адресат тотожним виконавцеві, автосугестівність передається займенніковімі формами мене, мені, рідше - із вказівкою власного імені.

вияснити, чи гетеро-, чи автосугестівній цей текст, дають змогу інші традиційні зразки замовлянь від враз. Уважне вивчення кількох десятків оказіонально-обрядових фольклорних утворень переконливо свідчить, що всі вони, в тому числі й згадане, є гетеросугестівнімі. Випадків автосугестівності не зафіксовано в жодному тексті, тобто в традиційній медицині етновербальній встановляті враз на місце самому собі не практикувалися. Щодо словесної конструкції, в якій містилося ім'я адресата, то вона, як правило, містилася в текстах перед або після дієслівних форм молитовного прохання або завершального побажання. Таких місць у структурі цього уснопоетічного зразка є аж шість: перед або після дієслів НЕ пудпівай, не розпинав, не впадай, стань, сядь, становіса. У будь-якому з них і могла б міститися гетеросугестівна характеристика цього тексту.

Характеристика останньої особливості, головної серед трьох, дає змогу зрозуміти один з найбільш важливих моментів: що являє собою оказіональній твір як вербальна складова обрядового явища. Основним завданням цієї характеристики є визначення апелятивних та експлікатівного компонентів тексту за допомогою з'ясування інваріантної структури замовляння, тобто таких одиниць, послідовність яких утворює єдиний текстовий дієвий механізм.

Наведений уснопоетічній зразок замовляння від враз являє собою комбіноване апелятивних-експлікатівне утворення і в структурному плані є послідовним поєднанням таких інваріантніх одиниць: потрійного звернення, два з яких - безпосередні, одне - опосередковане (Враз-1, враз-2, золотий князя-3); трьох одночленним побажань, які окреслюють просторові межі й унеможливлюють можливі негативні наслідки руху враз у животі (Пуд серце не пудпівай-1,/бокув НЕ розпинав-2,/в чіресла не впадай-3); двочленного побажання, котре скеровує орган на його природне місце (Стань собі пуд пупом,/як Корінь пуд дубом-1); одночленним побажання, яке, так само, як і попереднє, закріплює враз на призначеному для нього місці (Сядь собі на кріслічко,/на золоті місцічко-2); обдарування-обіцянки, яка має на меті пришвидшити і закріпити попередню операцію встановлення враз (Тут тобі буде пітєніє, їденіє/.і легкіє спочіваніє); подвійного звернення, кожне з яких опосередковано стосується головного персонажа тексту (Навський дочка-4,/золотий ключ-5); одночленним побажання, яке є кінцевим та підсумковим у встановленні органу у вихідне положення (На місце становіса-3).

Усі названі інваріантні одиниці тексту, за винятком обдарування, є апелятивних. Їх основа виражена дієслівною формою другої особи однини теперішнього часу. Обдарування-обіцянка є експлікатівнім складником тексту і має дієслівну форму третьої особи однини майбутнього часу.

Неважко помітити, що саме в апелятивних зверненнях, яких в замовлянні нараховується п'ять, згадані усі можливі фольклорні персонажі. Однак їхня кількість не може збігатися з кількістю виділених інваріантніх одиниць. Першим аргументом на доказ цього є той факт, що враз згадується у тексті двічі. Таким чином, фольклорних персонажів, не враховуючи самого виконавця, як максимум чотири. Окрім першого -- враз, ніяких сумнівів не викликає виділення ще одного персонажа - Навської доньки, який, на відміну від попереднього, є жіночим.

Розглядати разом і зіставляти образи золотого князя та золо?? ого ключа, що залишилися, дозволяє не лише існуюча між ними часткова зовнішня схожість на рівні епітетів. На нашу думку, вони стосуються характеристики одного й того ж персонажа - враз. Ідентифікувати із враз першого з них дозволяє та обставина, що вони обидва згадуються у тексті в лінійній послідовності як три функціонально аналогічні апелятівні звернення, два перші з яких називають персонаж безпосередньо, третій - опосередковано.

Підставою до ототожнення другого описового образу і одночасно є текст замовляння зі Звенигородщини із фольклорного збірника відомого мовознавця та фольклориста Агатангела Кримського. Золотий ключ тут є ніби відмічкою враз, і разом з ним мислить як органічно взаємопов'язані явища: Ішла мати Божа золотим мостом з Ісусом Христом, в золотому очіпку, в срібних ризах, золотою паличкою підпіралася, золотими ключами враз відмикати, враз вимовляти ... [8].

Не менш вагомим аргументом на користь того, що у виразах золотий князь та золотий ключ слід вбачати враз, можна вважати ще одну його загальноукраїнську назву - золотник. Тотожність явищ, які означують ці два імені, не викликає сумнівів, адже існують замовляння, у межах яких вони згадуються разом як синоніми: Господи Боже, поможи, і Божая Мати/з святими ангелами, приступати,/враз з середини до пупа підганяти. / Від грудей, від серця,/від шлунка, від матки,/з боків, з кріжів./Виходь, золотнічку,/всякими разами,/всякими молитвами ... [2, 106].

Як засвідчують публікації фольклорних матеріалів, оказіонально-обрядові тексти від золотника існували в багатьох регіонах України та в сусідній Білорусі [6, № 778-830]. Найбільш відомою назва золотник є у замовляння з Центрального Полісся. Так, в одній із публікацій Віктора Мойсієнка, дослідника оказіонально-обрядового фольклору цього регіону, з п'ятнадцяти надрукованих текстів з позначкою "Від враз" золотник згадується у дев'ятьох [10, 57-62; 67; 70; 71]. Чималу кількість подібних утилітарно-магічних утворень зафіксував дослідник народної медицини Андрій Шкарбан. Лише під час історико-етнографічної експедиції по Житомирщині у 1997 р. він виявив їх сім [4, 380]. Окрім північних областей, подібні уснопоетічні зразки ще у кінці XX - на початку XX ст. були записані Яковом Новицький на Дніпропетровщині [11, 24] та Ромуелем Кайндль - на Буковині. Другий учений у коментарях до тексту зазначав, що в Карпатах над Черемошем між людьми "золотником називають, здається, ріжнорідні жолудкові слабкості" [1, 147].

На Західному Поліссі під цією назвою враз згадується вкрай рідко. Нам відомі лише два зразки замовлянь, які записані у населених пунктах за межами визначеного ареалу образу враз. Перший походить з Ковельщини (Старі Кошари В), другий, значно менший за розмірами, - з села Межісіть Ратнівського р-ну Волинської обл.: Золотник-золотніче,/сам Господь тибе на своє місце кличе.

Появу назви золотник у всіх цих оказіонально-обрядових текстах, очевидно, слід пояснювати однією з основних суттєвих ознак відображуваного поняттям явища, яку можна умовно охарактеризувати як золотістість. З огляду на такі міркування, образи золотого князя та золотого ключа можна вважати співмірнімі і самодостатніми для характеристики центрального персонажа, яким у західнополіському замовлянні є враз. Отже, чотири апелятівні звернення у виокремлення тексті слід пов'язувати саме з цим фольклорним образом.

Таким чином, у західнополіському замовлянні для нас залишається нез'ясованим лише образ Навської дочки. На перший погляд, його можна логічно пов'язати із вразив, оскільки наступне опосередковане звертання й одночленним побажання мають до нього пряме відношення. Однак зробити це не дозволяє та обставина, що враз-золотий ключ -- образ чоловічого роду, а Навський дочка навпаки є виразно "жіночим" персонажем. Тому, вдаючись до пояснень, можна припускати, що у цьому тексті повинна була би існувати ще одна назва жіночого образу, яка функціонально подібна до враз. Оскільки як у тексті, так і доданих до нього коментарях вона відсутня, то основною нашою метою стає пошук усіх можливих її варіантів.

Одразу зазначимо, що Навський дочка - це не спотворений і не надуманий, а дійсно автентичний фольклорний образ. Це підтверджують виявлені у цьому ж західнополіському ареалі подібні назви з аналогічною прикметникових основою: Навський Трійця, Навський Великдень, Навський четвер. На відміну від попереднього персонажа вони стосуються вже не оказіонального, а календарно-обрядового фольклору.

Щоб глибше вникнути у символічний зміст фольклорних образів і зрозуміти семантику слів Навський, Навський, звернемося до словотвірного та етімологічного аналізу. Так, згідно з першим, обидва прикметники можна вважати словоформа відсубстантівного походження, які утворилися від основи нав-за допомогою суфікса-ськ-і закінчень-а,-ий. Достовірність такої деріватологічної моделі підтверджують інші подібні прикметникові утворення української мови, як наприклад київська, чернігівський.

Значною мірою вияснили й етимологія цих двох слів. Найбільш повно вона викладена в одній із робіт луцької дослідніці Маргарити Жуйкової, котра вважає, що в основі слів Навський, нав лежить корінь * nau-, який використовували індоєвропейці для номінації явищ, пов'язаних зі смертю та водою. На її думку, "слова з цим коренем практично вийшли з ужитку в українській та російській мовах, але залишилися у стійких звороти та прислів'ях: Хто вмер, то в наві, а хто живий, то з нами; І з навей встають. Вважається, що первинно корінь * nau - передав ідею тілесних страждань. Зокрема, він представлений в українському слові нитки, давньоруському nowis "тулуб", литовському novyti "мучити, губити, пригнічувати", латиською * nawities "Мучитися". Розвиток семантики йшов від номінації тілесних страждань до назв мертвого тіла, покійника, смерті: латиською nawe "смерть" готських naus "мрець" та nawis мертвий ". Сюди ж відносяться слова нав'є, Навка, Навський тощо "[5, 60].

Теза дослідніці про зв'язок слів Навський, нав зі смертю і дотичним явищами знаходить своє підтвердження у записаних фольклорних матеріалах, які стосуються назв двох згадуваних календарних свят. У численних усних оповідях про ці фольклорні явища відображені традиційні народні вірування, що пов'язані з культом предків, якими поліщуки вважають померлих родичів. Так, одна тамтешня інформаторка розповідь, як можна побачити на власні очі мерців, пов'язувала з Навський Великоднем: "На Навський Вілукдень то того: накладено хамута із конє і Сіде цілу ніч у вокні у тому хамутові. То ті побачиш мірцє, того свого, которий з Роден помер. Побачиш - Перейдемо. А чи правда чи ніправда, але так колесь моя мати говорела, про "(Нобель Зрч Р). Інша оповідачка твердила, що Навський Трійцею у них називають тиждень після свята Трійці. Тоді поминали в церкві померлих, вішали для них на могилках рушники, вінки та клали печиво, цукерки, яйця (Містковічі ПНС Б). Подібну календарну назву Навський четвер зафіксував ще наприкінці XIX століття на Пінщіні етнограф Дмитро Булгаковській. Так називали перший четвер після Паски, коли ходили на кладовище поминати померлих [13, 178].

Не менш важливою є іменнікова основа описової конструкції образу Навський донька. Своїм символічним значенням вона відображає високий ступінь спорідненості та близькості персонажа із суміжним середовищем, явищем. У наведеному віразові ним є нав (нава), що означає потойбічний світ померлих.

З цього приводу цікавою для порівняння є подібна описова конструкція пупів братику, що стосується образу враз і також міститься в апелятивних зверненні одного із замовлянь цієї ж тематичної групи. Називати враз братиком пупа і в такий спосіб встановлювати з ним своєрідну родинну близькість дає право цілком реальна підстава: близька просторова фізіологія розміщення. Це демонструє виокремлений на початку статті західнополіській зразок, а також ось така кінцівка зовсім іншого замовляння: Згорніся, зкотіся,/на золотім креслі коло пупа посади [10, 82].

У такому ж контексті згадується слово дочка в інших текстах оказіонально-обрядового фольклору. Так, у деяких замовляння від нічниця (плакса, Крікс) із так званими мотивами обміну, який сприяє встановленню різного роду взаємовідношень та зв'язків з потойбічним світом, поруч з реально існуючим хворим на Крікс "сином" згадується також донька, котра заміщає під час обрядового контакту іншого "батьківського" міфічного персонажа, наприклад: Ліса-праліса, у тебе дочка, в мене син, посватаймося, побратаймося, нехай твоя дочка дасть сонлівіці, а мій син віддасть плаксівіці ... [3, 159].

Отже, враховуючи усі наведені міркування, образ Навської доньки, перефразував, коротко можна пояснити таким чином: персонаж, який характеризує дуже близьке до нави, потойбічного світу померлих, місце в людському організмі. Пошуки можливих прототипів цього охарактеризування образу виявилися немарнімі. Запис та вивчення багатьох регіональних українських, білоруських оказіонально-обрядових утворень допомогли виявити не одну, а декілька таких назв. До згаданого образу вони підходять за трьома показниками: передусім, усі жіночого роду, друге - підпадають під характеристику "дочка нави", а також мають пряме відношення до іншого центрального персонажа тексту - враз. Виявлені назви побутують в різних регіонах України, але всі разом простежуються лише в замовляння із Західного Полісся.

Дна, дніця з огляду на наявні матеріали є найбільш поширеним з-поміж трьох фольклорних образів. На Західному Поліссі від неї записано п'ять замовлянь. Одне з них зафіксував Віктор Мойсієнко, де дніця помилково названа правицею [10, № 64]. Ще один - шостий зразок міститься у збірці "Ви, зорі-зоріці ..." і, очевидно, походить з центральних областей України [2, 117].

Особливістю назви є те, що у переважній більшості текстів вона отримує додаткову характеристику, яка передана словом сестриця. Апелятивних звернення з такою назвою типу дніце-сестрице в одному й тому ж замовлянні може варіюватися, повторюючи три або два рази. Наприклад: Днеце-сестреце! днеце-сестреце!/Чуго ж те спрутевілась?/Чи з тускє, чи з журбою,/чи з тяжкої працю?/Іде те на те місце,/де тибе пусадев батько і мати (Озерне квл В). Однак значно частіше у тексті міститься лише одне таке звернення: Дніце-сестрице /, прошу я тибе:/борони мене,/перестань ходити, / Жовту кість ломить,/червоную кров пити./Іди на своє містечко,/на золотеє кріслечко (Підцір'я К-К В).

Назви матка, матіца зафіксовані в чотирьох текстах, два з яких є варіантами одного зразка, який походить із Західного Полісся (невір Лбш В), два інші записані на Полтавщині. У перших двох матка іменується за аналогією до дніці сестрицею і вміщена в таке ж апелятивних звернення. У полтавських замовляння цей персонаж, окрім звичайної, має ще й експресивна форму звертання матіще, а також фігурує як в експлкіатівній, так і в апелятівній частинах в межах одного тексту: Іду я золотим мостом із золотою патерицю; патерицю підпіраюся, матки питаюся ... Матка, матіще! Стань собі на місці, на містіщі, на дівоцькому крісліщі ... [14, 83].

Золотніця - третій жіночий персонаж, до якого може стосуватися звернення Навський донька. Нами зафіксований єдиний текст замовляння з такою назвою образу. Подібних аналогів у переглянутій літературі ніде не виявлено. Більш відомий у замовляння Етимологічно схожий чоловічий персонаж золотник, який називається красним панічком, добрим чоловічком, Божим помочнічком. Відповідно, золотніця у тексті отримує повноцінне жіноче ім'я Уляночка, з яким утворює апелятивних конструкцію звернення: Золотніцу Уляночко!/Чого ті спротевілась:/чи з очей, чи з працю?/Пірістань гуляти,/білої кості ломати,/Чирвон крові смоктати. / Стань собі на мість,/на золоту кість./Там тобі буде/наїдзеннє і напування,/легкоє спочівання./Свята святіце,/Божого помошница,/станьте до помочі/раби Божій Ганні (Межісіть Ртн В).

Усі три розглянуті найменування - Дніця, матіца і золотніця - можуть бути тими безпосередніми назвами персонажів, до яких стосується звернення Навський донька. Однак незрозумілими залишаються два важливі моменти: по-перше, чим співвідносні такі відмінні за морфологічно-родовою ознакою дві описові конструкції Навський дочка і золотий князь, що містяться в єдиному структурному блоці тексту, і по-друге, чому в позатекстовіх коментарях або в самому замовлянні поруч з образами Навської дочки одразу не згадується його безпосередня жіноча назва, як, скажімо, назва враз на початку твору.

На нашу думку, тут можливі два пояснення цього явища. Зміст першого, яке виглядає більш переконливим, полягає у тому, що всі назви, як чоловічого роду - враз, золотник, так і жіночого -- дніця, матіца, золотніця, іменують один і той самий фізіологічний об'єкт чи явище. Звідси можна зробити висновок, що усі перераховані назви є сінонімічнімі.

Таке пояснення підтверджують і текстові фольклорні дані. Показовими в цьому відношенні є два варіанти замовляння від підорві. У першому неповному записі тексту міститься звертання лише до матіці-сестриці, друга назва дна згадується вже в доданих інформаторкою коментарях: "Від дна то тре зводюваті:" Матіца-сестриця,/стань собі на пори, / Як ясний місяць на зорі./Стань собі на містічку,/в золотому кріслічку, / де тибе Бог виродків,/хай тибе там Біг зупинить ". І руками тра отводюваті, ага "(невір Лбш В). В іншому більш повному зразкові дніця в коментарях не згадується взагалі, однак у тексті поруч з матіцею тут міститься інша сінонімічна назва враз: Матіца-сестриця, стань собі на порі, як ясний місяць угорі, як ясний місяць на зорі. Стань собі на містечко, в золоті кріселечко. Де тебе Господь уроди, там тобі місце встановив. Годі ходити, годі кров Ярини пити. Де ти вродився, там встановили. Прошу тебе, враже, щоб ти вгомонівся [7, 14]. Два наведені оказіонально-обрядові тексти дають право ототожнювати принаймні три назви: враз, матіцу і дніцю.

Цікавим у цьому відношенні є факт існування для усіх назв, окрім враз, функціонально аналогічних, але протилежних за родовою ознакою відповідників, що мають однакову кореневу основу. Українські фольклорні матеріали дозволяють виявити лише одну таку пару-золотник-золотніця. Встановити ж інші допомагає залучення даних сусіднього білоруського фольклору. Так, у північно-східній частині Білорусі фольклористами було записано кілька оказіонально-обрядових творів, у яких до двох західнополіськіх назв дна, матіца містяться їхні "чоловічі" регіональні відповідники-Доннік, матачнік: Доннік, Доннік, доннічок-Залати залатнічок, стань ля пупа-Биць Табі тута. Рабу Божию (імя жанчини) не руйнуючи. Амін, Амін [6, № 821]; Прашу я цябе, малю я цябе, маташніка, маціцу і нябесную царицу, і ўсю сілу гасподнюю, і ўсю калясніцу нябесную! Залатей Доннік, сяребрани Доннік, прашу ж я цябе, виступі ти з бадьорих ніг ... [6, № 812].

Якщо зіставіті в структурному плані ці та інші тексти, у яких фігурують згадані персонажі, між ними можна виявити чимало спільних типологічних ознак. Так, скажімо, в кожному з них обов'язково мова ведеться про приблизно однакові описи місць, куди необхідно встановити зрушення орган (золоте крісло, пуд пуп та ін.), згадуються причини порухи, описуються шкідливі наслідки немочі, в композиції творів трапляються мотиви задобрений, обіцяного обдарування, а також містяться апеляції до божественних сил за допомогою чи благословенням.

Названі структурно-типологічні особливості поетики оказіонально-обрядових творів разом із явищем синонімії різних за родовою ознакою найменувань дають змогу прояснити ряд цікавих явищ. Так, скажімо, враз і золотник не можна вважати суто "чоловічим" за природою органом. Іноді в міфопоетічніх текстах він може стосуватися й адресатів жіночої статі, що обумовлюється в короткій гетеросугестівній характеристиці замовлянь: Враз-вразіще, Боже-поможіце, стань собі на містічку, на зеленому прістолочку, де матка породила, а бабка постелила. Тут тобі стояти, жовтої кості НЕ ламати, червоної крові не смоктати молітвенної, народженої (на ім'я) [2, 105]. Це саме стосується і "жіночих" назв - дні, матіці.

Такої ж думки дотримувався запісувач і дослідник народної медицини Василь Милорадович, який не вбачав принципової різниці між враз і матір'ю. "Не можна точно визначити, - писав він, - яку саме хворобу має на увазі народ під ім'ям ураза або порухи матки у чоловіків. Народ характеризує цю хворобу так: ураз або матка особливий чоловічий орг?? н, який міститься у здоровому стані поблизу пупка, дещо вправо від нього, пошкоджений зривається з місця, "збунтується, підходить під груди, такий, як дітська голова, у бік, у пахви, всюди ходити. Тоді кажуть: матка підійшла, матка пре, чоловік жовкне, ноги йому пухнуть "[14, 81-82]. Отже, з позиції першого пояснення стає абсолютно зрозумілою відсутність у західнополіському замовлянні прямої жіночої назви образу Навської дочки, яка, по суті, вже два рази згадувалася під сінонімічнім чоловічим ім'ям враз.

Окрім першого пояснення, суть якого зводиться до сінонімічності усіх виявлених назв і, відповідно, тотожності означуваніх ними явищ, існує ще одне, цілком альтернативне, за яким Навський дочка та її безпосередні жіночі найменування відрізняються від враз і золотника, тому що характеризують різні органічні об'єкти. Однак, незважаючи на те, і перші, і другі представлені в організмі кожної людини незалежно від статі в парі-чоловічий-жіночий. Вірогідність такого пояснення підтверджується окремими опублікованими та польовими записами оказіонально-обрядового фольклору. Так, серед матеріалів того ж Василя Милорадовича є цікаве замовляння, з якого дізнаємося, що ураз і матка, хоч народилися і були охрещені разом, проте реально мислять нарізно як дві незалежні міфопоетичні істоти: Ураза-уразу, ти хріщеній і молитовний. Ти з маткою родився, ти з маткою хрестився ... [14, 83]. Інший близький до попереднього текст також протиставляє, з одного боку, матку, з другого - враз і золотник. Крім того, існує ще одне не менш цікаве українське замовляння, у якому розрізняються враз та дніця: Вразойку-братойку, / Стань на своє місцічко,/у золоті кріслічко,/Там тебе Божа Мати породела, / там тобі місце встановела./Дніце-сестриці,/ні ходи по кущах,/ні ходи по лозах./Ходи по наших нозях./І постав враз на місце (Тоболи К-К В). Особливість цього твору полягає у тому, що між двома назвами тут відображена певна ієрархічна взаємозалежність. Дніця в цьому плані є міфопоетічнім персонажем більш значущим, вищим, адже саме її виконавець просить встановити на місце враз, а не навпаки. В контексті таких міркувань можна розглядати й образи Навської дочки, золотого князя, які є різними альтернативними звертаннями до двох взаємопов'язаних в організмі об'єктів - жіночого і чоловічого.

Вирішити остаточно, якому з двох пояснень архаїчного фольклорного образу Навський дочка віддати перевагу, на цьому етапі дослідження неможливо через відсутність додаткових фактологічніх відомостей. Таке завдання можна розглядати як наукову перспективу, здійснення якої стане можливим лише при залученні до аналізу більш широкого фольклорного матеріалу сусідніх слов'янських народів.

Список літератури

Буковинські прімівкі// Етнографічний збірник. - Т.у. - Львів, 1898 .- № 2.

Ви, зорі-зоріці ... Українська народна магічна поезія (замовляння)/Упоряд. М. Василенка, Т. Шевчук; Передм. М. Василенка. - К., 1992.

Виноградова Л. замовних формули від дитячої безсонница як тексти комунікативного типу