Архаїзмі та старослов'янізмі і їх моделюючих роль у
експресіоністічній стильовій структурі "Палімпсестів" В. Стуса
Слово з його семантичних
наповненням і конотативного значенням, слово в його синтаксичному, рітмічному,
інтонаційному розмаїтті є найпершою умовою структурування будь-якої стильової
моделі. Коли йдеться про експресіоністічну модель, то на перший план виходить
конотація, тобто те додаткове значення, яке містить інформацію про експресивна
силу та оцінну вартість слова, а також емоції та волевиявлення, що
супроводжують його використання.
Завдання митця - наситити
художній простір емфатічнімі образами, а для цього потрібно знайти в мовному
потоці й спрямувати в потрібне русло такі слова, які повністю
самозреалізуються, їх синтаксичну багатство зумовить гру конотацій і семантичну
наповненість.
"Палімпсести" В. Стуса являють
світові слово, що зреалізувало собі, це - verbum cordis (Г. Гадамер), тобто "слово
серця ", яке не має, воно є. Так висловився про троянду Кость Москалець у поемі
"Для троянди":
Троянда не грає.
Троянда не має маски.
Троянда не має ролі.
Троянда не має -
Вона Є [7, 10].
Ганс-Георг Гадамер, розробляючи
проблему мови як середовища герменевтичного досвіду, а конкретніше, простежуючі
процес формування поняття "мова" в історії західної думки, вказує на те, що "...
існує ... зовсім не грецьке уявлення про мову, набагато ближче до її буття ...
маємо на увазі християнську ідею інкарнації "[1, 387].
Християнська ідея інкарнації,
виявлена в таїні Трійці, полягає в тому, що подія народження Бога-Сина передбачає
обов'язковий момент жертви, який оформляється в акт вселюдської спокути і стає
запорукою спасіння.
Християнська ідея інкарнації
якнайтісніше пов'язана з проблемою слова, - зауважує Г.-Г. Гадамер. "Споконвіку
було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово. Воно в Бога було споконвіку.
Усе через Нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього "(Святе
Євангеліє від Івана).
Г.-Г.Гадамер пише, що "екзегеза
добачає в озвученні Слова таке саме диво, як і в тому, що Бог став плоттю "[1,
388].
скористаємося принципом аналогії
і дозволимо собі висловити думку про те, що в "Палімпсестах" В. Стуса має місце
"Містерія інкарнації", процес ословеснення ( "отілеснення") всього того, що
отримало назву - феномен Стуса. Це те, що може бути визначене як "і слово
сталося тілом "," і життя було в нім, а життя було світлом людей. А світло у
темряві світить, і темрява НЕ обгорнула його ". Збереження тексту Євангелія від
Івана і заміна "Слова" на "слово", "Нім" на "нім", "Світло" на "світло" вказує
на аналогічність самого процесу і ніяким чином не ставить Стуса та історію його
"Самособоюнаповнення" на один рівень з біблійними подіями, хоча така спокуса,
як зауважує К. Москалець, і виникає [8, 247 - 248].
Напрошується ще одна аналогія:
щодо слова з експресіоністічного стильового простору, адже, за всіма
визначеннями експресіонізму, за свідченнями самих експресіоністів, а
найголовніше - виходячи з художніх текстів, експресіоністічне слово за своєю
роллю, суттю й процесом народження найбільш наближене до Слова з Біблії.
Символісти також оперували
Словом, але слово сімволістське швидше має спірітуалістічній характер, який
означає воднораз і його космічну потенційність. Воно відкриває сутність речей,
але не є цією самою річчю, не спроможне утримувати річ у собі, як це є зі
словом експресіоністічнім.
витлумачити повністю процес
еманації, в результаті чого маємо поезію В. Стуса, звичайно, неможливо, оскільки
маємо справу з явищем, що не підвладне законам раціо. Однак певні моменти, які
допоможуть наблизитися до розуміння того, як поезія Стуса здобувається на
власну мову, яким чином найповніше реалізовується конотаційній потенціал
тексту, варто проаналізувати.
Слово у "Палімпсестах" - це
процес самого пізнання (звідси - онтологічно - епістемологічній характер
поезії). Процесуальний момент явлення слова в збірці В. Стуса включає в себе і
зв'язок між "ось-буттям" (Гайдегера) слова та його історичною природою.
У "Палімпсестах" відбувається
злиття двох мовних горизонтів - сучасного й давномінулого. Це є однією з найперших
ознак інтенціональності Стусової тексту. Архаїзмі та старослов'янізмі можна
назвати інтенсіонал - словами. Вони є свідченням наявності певної концепції як
у плані естетики, так і в плані екзистенції.
Слів цих не так багато:
торжество, єси, ЄСМ, рамено, благовість, ліпота, шкаралуща, стерпить, предтеча,
камо грядеши, глас, шелом'янем, мста, перст, скверна, єдина, здревілій,
ім'ярек, піє, тать, рече, сущий, долоня, лик, несть, лодія, Кметь, словеса,
бран, комоні. Окремо, тільки в назві збірки, стоїть слово "Палімпсести"
(названі архаїзмі та старослов'янізмі вибрано з "київського" варіанту
"Палімпсестів" [9].
"Щопта" цих слів змінює якість
художньої тканини збірки Стуса, поруч з іншими лексичним ресурсами створює
потужне емоційне поле, що оточує текст.
... Пітьма
розсипалася по підлозі
в усій непевності й погрозі
і вже нема надії в Бозі
і ні душі довкруг нема.
Лиш ти. Як перст ... ( "Затихло.
Смеркло ... "[9, 210 ]).
Нема потреби пояснювати,
наскільки сильнішим стає емоційний потенціал вірша від включення слова "перст".
Експресіоністічна стильова
модель характеризується наявністю емфатічної лексики, яка має засвідчити
особливу напругу відчуттів і виняткову важливість подій, що ці відчуття
викликали:
На всерозхресті люті і жаху,
на всепрозрінні смертного скріку
дай мені, Боже, чесного шляху,
дай мені, Боже, гордого Ліку!
( "Уже Софія відструменіла", [9, 153 ]).
Інформація про існування набуває
онтологічного характеру, вростаючі в трансцендентне, в результаті включення
слова "сущий" у поетичний контекст:
Та всеобрушає нестерпно
двопогляд. У ньому ти сущий,
померлий, пантруєш живого,
зоріш за померлим - живий ( "На
вітрі палає осика ", [9, 140 ]).
Експресію цих рядків ще
побільшує синтаксично конструкція "сущий, померлий", оскільки уточнення
"Померлий" до "сущого" є моторошний парадоксом. Окрім цього, структурування
звуків, ритм є також важливими чинниками для утримування емоцій на найвищому
"Щовбі".
відтінку міфічності, легендності
надає "щирим злотом кута брама лісу, залісу, Узлісся ..." у вірші "Зворохобіліся
айстри ... "[9, 92]. Звукопис слова "здревілій" у фразі "Здревілій дух постане ув
огромі порожнечі "спрямований на посилення ефекту твердості.
Молітовності в плані як
інтонаційному, так і в значеннєвому надають поезії "Налетіли голуби червоні ..."
[9, 208] рядки "ліпота благого супокою".
У вірші "Зажурений двоє віч ..."
[9, 34] включення у загальний інтонаційній лад фрази "криві терези рамен"
спричиняє трансформацію щемке інтимного спогаду в емоцію вселюдського виміру.
вводячи в контекст твору слово
"Мста", Стус міняє характер повідомлення, вівіщуючі його до рангу священного.
Крім того, конотація цього слова містить інформацію про особливу експресивна
силу і вказує на наявність аксіологічного аспекту.
Боже, не літості - лютості,
Боже, не ласки, а мсти,
дай розірвати нам пута ці,
ретязі ці рознести.
......................................
Боже, розплати шаленої,
Боже, шаленої мсти,
лютості всенаученної
нам на всечас відпусти ( "Боже,
НЕ літості - лютості ...", [9, 64 ]).
Нагнітаються до сарказму шляхом
вживання "то хто єси?" емоції у вірші "Ну й долечка! ..) [9, 188]:
Ну й долечка! Прождаті на життя
-
і всенедочекавшіся - померти!
То хто. Єси ?..
Вживання архаїзмів і
старослов'янізмів помножує силу як семантичного, так і емоційноо поля.
Зазначені слова, оновлюючи у потоці часу, обростають новими значеннями, які,
нашаровуючісь (принцип Палімпсестів) одне на одне, надають віршам
стереоскопічності, глибини.
Старослов'янізмі та архаїзмі, з
одного боку, - уламок уже віджілого світу, а з іншого, включаючись у живий
поетичний контекст сьогодення, піднімаються над цим зниклим світом і переходять
до іншої сфери - до сфери того смислу, який, за велінням автора, вони
виражають. Таким чином проявляється ідеальність слова - те, що підносить усе
мовне над залишками колишнього його буття.
Так звана застаріла лексика в
поезії В. Стуса здобуває собі сучасність, наповнюється новою експресивно
енергією. У своєму попередньому мовному бутті архаїзмі та старослов'янізмі
такого змістового й емоційного значення не мали, вони були просто "опота"
(назвами). Горизонт сучасної мови розширився завдяки переміщенню вербальних
горизонтів.
Г.-Г.Гадамер у статті "Поезія і
філософія "звернув увагу на твердження М. Гайдегера, суть якого полягає в тому,
що "колір є кольором найбільше тоді, коли з'являється на полотні великого
майстра, а камінь ніколи не буває більшою мірою каменем, ніж тоді, коли
вмурованій у колону, що підпирає фронтон грецького храму, і, як відомо, тільки
у музиці тон вперше стає тоном, тоді можемо запитати, що ж означає для
поетичного слова і мови бути мовою і словом у вищому їх розумінні, що ми можемо
з цього почерпнути для осмислення онтологічної сутності мови? "[2, 212].
На поставлене питання отримаємо
відповідь, якщо проаналізуємо якісні зміни, простежімо процес інкарнації слова
"Палімпсести". Матимемо свідчення того, що відбувається зі словом, якщо воно
потрапляє до "рук" майстра. Народжується пульсуючими згусток енергії, джерело
своєрідної еманації емоцій і смислів.
В. Стуса вабила значеннєва й
настроєва багатошаровість, яка реалізовувалась через принцип Палімпсестів,
підтвердження чому знаходимо в його листах.
М. Коцюбинська у статті "Стусове
"Самособоюнаповнення" однією з найголовніших констант Стусової поетики називає
внутрішню структуру Палімпсестів, що означає: "на давніший текст нашаровуються
пізніші, новіші, але не стираючи, не нищачи пратексту - він проступає виразно,
взаємодіючи в оригінальний спосіб із пізнішими нашарування, зумовлюючи
своєрідну динаміку й багатовимірність поетичного слова. Спогади, враження --
давні, ще і ще давніші - відсуваються на задній план, осідають, але проглядають
крізь пізніші напластування, крізь "застіглість добре пійманої миті", творячи
нову єдність. Нову багатошарова конструкцію, в якій вгадуються підводні частини
айсберга "[6, 142]. Таке цитування виправдовується важливістю спостереження
М. Коцюбинського.
Отже, дослідниця визначає образ
Палімпсестів як "ключовий для образно-філософської проблематики Стусової
поезії "[5, 19]. Враховуючи поліваріатівність цього слова, можна також
стверджувати, що принцип Палімпсестів - не лише і навіть не стільки провідний
стильовий принцип, скільки жіттєтворчій (у розумінні творити життя, народжувати
себе), суть якого полягає в постійному "перепісуванні" собі, нашаруванні своїх
"Подоб" одна на одну.
Текст "Палімпсестів" як
суцільність надається до аналогії з "християнською містерією інкарнації" саме
завдяки надзвичайно тонко відчутому і вдало "пійманому" слову "Палімпсести":
так само передбачено моменти жертви, спокути й спасіння - відновлення --
оновлення. Смерть і воскресіння - основний зміст ключового (єдиного) слова й
ключової категорії "Палімпсести". Процес смерті й воскресіння окремого слова,
окремого образу, окремого вірша, цілісного організму збірки, самого Стуса і,
відособлено, життя як такого, яке є, врешті, суцільним і постійним вмиранням --
народженням.
Слово "Палімпсести", знову ж
таки за аналогією, виступає тим єдиним, яке являє світові поетичний феномен
Стуса. Воно єдине, але в той же час лишається подією, становить множинність
слів. Це "усміх Єдності над стрімким потоком створення", це - "усміх Єдіночасся
над тисячами народжень і смертей ", арена" всеможлівіх утворень, зачати і
існувань "[3, 137-138]. Над поверхнею слова "Палімпсести" зімкнулась глибина
множинності. Крім того, воно містить і той шлях мислення, якому завдячує власним
існуванням. Воно уподібнюється світлу, в якому стають видимими барви
(перефразованій вислів Томи Аквінського про слово).
Маємо нагоду спотерігаті
геніальність мовної свідомості - процес утворення поняття, завдяки чому й
здійснюється подальший розвиток мови й розширення її змістових наповнення. Слово
"Палімпсести" з розряду власне архаїзмів - лексичної одиниці з історично
обмеженим значенням - переходить у розряд сучасних, воскресає до нового життя в
новому мовному просторі. Ось результат творчої діяльності митця, здатного
відчути акціденцію слова (силу, енергію) й активізувати її, адже цим поняттям
послуговувалися у поетичній практиці й до Стуса (наприклад, П. Карманській),
однак архаїзм так і залишався архаїзмом.
У Стуса і спосіб вживання
давньоісторічної лексики, і той зміст, що вона покликана нести, - все набуває
характеру ритуалу, священнодійства. У лексичному багатстві "Палімпсестів"
наявне "дарування - собі і вілучування - собі" як "діалектика самовиявлення і
утаювання, що панує у таїнстві мови ... "[2, 215].
Варто наголосити й на тому, що в
збірці Стуса співіснують слова з різних лексичних шарів: книжних, діалектних,
розмовних і т.д. В. Стус - митець, який любить
... слова ще повнодзвонні,
як мед пахучі та п'янкі,
слова, що в глибині бездонній
пролежали глухі віки
( "Я світ увесь сприймаю
оком ...", [4, 25 ]).
Ось лише кілька прикладів: Щовб
(шпиль гори, прямовисно скеля), опустили (шлюз), потир (чаша або келих, яким
користуються під час виконання християнських релігійних обрядів), ярий (не в
розумінні яскравий, як подає першим значення словник, а в розумінні світлий,
білий, прозорий), басамані (криваві смуги на тілі), яскіня (печера), гражда
(садиба) і т.д. Видно навіть і без контексту, наскільки зростає експресія
вислову. Слова підібрані з метою створити вражаюче за силою емоційного вияву й
впливу зображення, оскільки і семантика, і звукопис становлять єдність,
доповнюють і увіразнюють одне одного.
Слова, що в "глибині бездонній
пролежали глухі віки ", як старе вино в добротному, майстерно і професійно
виготовленому посуді, настоюють і з часом їх емоційна Консистенція доходити
найвищої межі, "адже мова сповнена переживаннями минулих поколінь ..." (слова В.
фон Гумбольдта цит. за [1, 405]) і вбирає в себе й почуття сучасників.
Окремої розмови потребує
лексичний пласт "Палімпсестів", який іменується неологізмамі. Загалом же
заглиблення в індивідуальність мовного явища "Палімпсестів" є одним із шляхів
осягнення природи української мови на порозі ХХІ століття.
Список
літератури
Гадамер Г.-Г. Онтологічний
поворот герменевтики на провідній нитці мови// Гадамер Г.-Г. Істина і метод:
Пер. з нім. - К.: Юніверс, 2000. Т. 1.: Герменевтика І: Основи філософської
герменевтики. - С. 355 - 454.
Гадамер Г.-Г. Поезія і філософія
//Слово. Знак. Дискурс: Антологія світової літературно - критичної думки ХХ
ст./За ред. М. Зубріцької. - Львів: Літопис, 1996. - С. 208 - 216.
Гессе Г. Сіддхарта// Гессе Г.
Збірка/Пер. з нім. - К.: Фірма "Фіта Лтд.", 1993. - 464 с. - Рос. мовою.
Драй - Хмара М. Вибране: Поезії
та переклади. - К.: Рад. письменник, 1969. - 301 с.
Коцюбинська М. Василь Стус у
контексті сьогоднішньої культурної ситуації// Слово і час. - 1998. - № 6. - С.
17 - 21.
Коцюбинська М. Стусове
"Самособоюнаповнення"// Сучасність. - 1995. - № 6. - С. 137 - 145.
Москалець К. Для троянди//
Сучасність. - 1993. - № 1. - С. 5 - 13.
Москалець К. Страсті по вітчизні
//Москалець К. Людина на крижині: Літературна критика та есеїстика. - К.:
Критика, 1999. - С. 209 - 254.
Стус Василь. Твори: У 4-х томах
6-и книгах. - Т. 3, Кн. І: Палімпсести. - Львів: Просвіта, 1999. - С. 27 - 212.
