ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Юрист по наследству
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Життя та діяльність І. П. Котляревського
         

     

    Іноземна мова

    Життя та діяльність І. П. Котляревського

    Реферат арацювалі: Ю. Марченко, П. Хегай.

    Вступ

    Іван Петрович Котляревський - класик нової української літератури - автор перших, справді національних творів - нев'янучої "Енеїди" і безсмертної "Наталки Полтавки", поява яких знаменувала собою початок нової доби в історії нашої культури. Котляревський був талановитим національним поетом і драматургом, що в своїх книгах, написаних живою народною мовою, виступив яскравим самобутнім співцем рідної землі, підніс ряд гуманних ідей на захист простих людей з народу і гостро засудив паразитизм, неуцтво, розбещеність панівних верств феодально-кріпосницького суспільства. Звернувшись до народного життя і народної мови, ввівши їх у свої твори, Котляревський спрямував українську літературу на нові шляхи - становлення і розвитку національної літератури. Саме тому йому, як найбільш талановитому із попередників основоположника нової української літератури Т. Г. Шевченка, й належить одне з найпочесніших місць у літературі першої половини ХІХ ст.

    Біографія письменника

    Іван Петрович Котляревський народився 9 вересня (29 серпня ст. ст.) 1769 року в родині дрібного дворянина, що служив канцеляристом в Полтавському магістраті. Тут, у Полтаві, серед мальовничої природи над Ворсклою й пройшли дитячі та шкільні роки Котляревського в обстановці, дуже близькій до сільської. З будиночка Котляревський відкривався чарівний краєвид: тиха, спокійна річка Ворскла, оспівана в багатьох піснях, стародавній монастир, собор, потопаючі у вишневих садках невеликі будиночки. Полтава в ті часи була спочатку "полковим" містом, а потім (з 1796 р.) стала повітовим центром Малоросійської губернії. Лише з 1802 року, коли було утворено Полтавську губернію і Полтава стає її центром, місто починає зростати і впорядковувати.

    Певних відомостей про початкову освіту Котляревського немає. Відомо лише, що в 1780 -1789 роках він перебуває у Полтавській духовній семінарії, де учителями були колишні вихованці Київської академії і Харківського колегіуму, які в навчанні й вихованні дотримувалися ще старих схоластичних традицій. Дуже багато часу приділялося вивченню латинської мови. Котляревський протягом якихось 5 років знайомився в оригіналі з кращими творами римської літератури, зокрема з "Енеїдою" Вергілія.

    Але в семінарії під впливом віянь нового життя поруч з старими, мертвими мовами запроваджується вивчення російської, французької та німецької мов. Семінарісті вивчають також твори російських поетів ХVІІІ ст. -- Ломоносова, Сумарокова, Тредіаковського, що, звичайно, не могло не збудити в них інтересу й до сучасної російської літератури.

    Все це мало вплив на початок літературної діяльності Котляревського, на його захоплення віршуванням. Як свідчить перший біограф письменника С.П. Стеблін-Камінський, Котляревський ще в юному віці "мав пристрасть до віршування і вмів до всякого слова майстерно добирати рими, дотепні і вдалі, що товариші його по семінарії прозвали "Ріфмачем".

    1789 р. Котляревський вибуває з семінарії, не закінчивши її повного курсу. Хоч точних пояснень причин залишення ним семінарії немає, але, напевно, життєрадісного, жвавого юнака ніяк не приваблювала кар'єра церковнослужителя. Спочатку він служити чиновником у різних полтавських канцеляріях, далі був домашнім учителем у поміщицьких родинах в різних місцевостях Полтавщини. У ці роки уважно приглядається до життя українського народу, вивчає його побут, звичаї, фольклор, мову. На цей час - середина 90-х років ХVІІІ ст. - І припадає початок роботи Котляревського над поемою "Енеїда".

    Дванадцять років (1796 - 1808) перебував Котляревський на військовій службі. Сіверський полк, в якому він служив, приймав участь у Задунайську поході російської армії 1806 - 1807 рр.. під час російсько-турецької війни. За виявлену хоробрість у боях та за уміле виконання дипломатичних доручень його було декілька разів нагороджено, надано офіцерський чин капітана. Але і в період військової служби Котляревський продовжував писати: про це свідчить його "Пісня на новий 1805 год князю Куракіну", написана в 1804 році.

    Слід зауважити, що на початку ХІХ ст. Котляревський вже був широко відомий як письменник, як автор поеми "Енеїда", перші три частини якої з'явились двома виданнями (1798 і 1808 рр..) навіть без його відома і згоди. І хоч Котляревський був незадоволений цими діями видавця - Конотопського поміщика Максима Парпури, що проживав тоді в Петербурзі (про це свідчать і висловлювання автора в передмові до видання поеми 1809 р.., підготовленого вже ним самим, і згадки про "Якусь особу Мацапура" в доданій строфі третьої частини твору), проте ініціатива Парпури у виданні "Енеїди" заслуговує лише схвалення і є фактом позитивним в історії літератури. Крім того, поема була поширена і в рукописних списках.

    Вийшовши у відставку і не влаштувавшись на службі в Петербурзі, Котляревський через деякий час оселяється у Полтаві і займає в 1810 р. посаду наглядача в "Будинку для виховання бідних дворян". Це був своєрідний навчально-виховний заклад, в якому здобували освіту діти не тільки дворян, але й вихідців з інших верств суспільства. Якщо в духовних школах панували схоластічні, богословські предмети, то в цьому "Будинку" головна увага приділяється вивченню природних наук, літературі, а також музиці, танцям, гімнастиці. Котляревський з любов'ю ставився до вихованців, дбав про їх щоденний побут і навчання.

    Коли почалася Вітчизняна війна 1812 року, Котляревському як офіцерові було доручено сформувати 5-й козачий полк, з чим він справився швидко й успішно. Проте йому не довелося брати безпосередньої участі в боях.

    Після закінчення війни з Наполеоном Котляревський з запалом віддається театральній діяльності. Він бере участь в улаштуванні любительських вистав, виконуючи ряд комічних ролей в популярних тоді п'єсах Княжніна. У 1816 р. його було призначено директором Полтавського театру, і, коли незабаром в Полтаві виступила трупа Штейна, в складі якої був талановитий актор-кріпак Щепкін, Котляревський багато робить у справі піднесення культури сценічного мистецтва. Він здружується з Щепкінім, сприяє вікупові його з кріпацтва, пише спеціально для нього п'єси "Наталка Полтавка" і "Москаль-чарівник", які й були з успіхом поставлені в 1819 р.. Спільна театральна діяльність Котляревського і Щепкіна протягом чотирьох років (1818-1821) приносить відчутні результати: Полтавський театр стає провідним на Україні, про нього далеко поширюється добра слава.

    Взагалі, Котляревський у ці роки був глибоко обізнаний з культурно-мистецьким життям країни, тримав тісні зв'язки з цілим рядом письменників, журналістів, науковців.

    Ніхто в Полтаві краще за нього не знав пам'яток старовини, ніхто краще не розбирався в українському фольклорі та етнографії. Котляревський багато допомагав вченим - історикам і етнографам -- Б.Бантіш-Каменському, авторові кількатомовної "Історії Малої Росії", І. Срєзнєвському, В. Пассекові.

    Зокрема слід відзначити близькість українського поета до декабриста М. М. Новикова, який служив управителем канцелярії полтавського генерал-губернатора. Один із організаторів товариства "Союз благоденства", палкий прихильник республіканського ладу, М. М. Новиков увів Котляревського в засновану ним масонська ложа "Любов до істини", очевидно, підготовляючі його до вступу в товариство. Поруч з Пестелем, Рілєєвім, Муравйовим-Апостолом, Бестужевим-Рюмінім М. М. Новиков був одним із видатних діячів декабристського руху, і його, коли б не передчасна смерть у 1822 році, напевно, теж не минула б найсуворіша кара царя.

    Невідомо, наскільки глибоко розкрив Новиков перед Котляревський мету й завдання декабристів, як поставився письменник до їх програми, але і характер громадської діяльності і творчість Котляревського свідчать про те, що ідеї дворянських революціонерів були йому не чужими. Знаменним є й те, що українського письменника у 1821 р.. було обрано почесним членом "Вільного товариства любителів російської словесності", в якому на той час керівну роль відігравали поети-декабристи і літератори, ідейно близькі до них - Ф. Глінка, К. Рилєєв, М. Бестужев, О. Бестужев, М. Гнєдич, А. Корнілович.

    Звичайно, вплив ідей декабризму відбився на творчості Котляревського (це виявилося у щирій симпатії до простих людей, в засудженні жорстокості кріпосників, у викритті зловживань чиновників тощо), проте не можна твердити, що письменник стояв за революційний характер оновлення суспільства. У своїх суспільно-політичних поглядах він залишався на позиціях поміркованого просвітительства, надіючись на мирне розв'язання соціальних суперечностей.

    В ці роки Котляревський майже безвіїзно живе у Полтаві. У 1827 р. йому довелося зайняти ще й посаду попечителя "богоугодних закладів" (так називалися тоді лікувальні заклади і богадільні). І на цій службі він виявив себе простою, щирою, гуманною людиною. Як показують свідчення сучасників, будинок Котляревського намагалися відвідати всі проїжджаючі через Полтаву. Письменник теж любив бувати в сім'ях жителів Полтави, завжди тепло й щиро розмовляв з людьми.

    Жив Котляревський скромно і просто. "Під скромною простотою українця, - пише його біограф С.П.Стеблін-Камінський, - Котляревський приховував найпіднесенішу душу, доступну всім благородним почування ... подавав тим, що зверталися до нього, добрі й корисні поради і по змозі допомагав, покриваючи всі дії своєї доброчинності присмерком таємниці. Він любив бувати в товаристві, був люблений і шанований у вищому колі і в середньому; був душею всякої бесіди, особливо дружньої, мав чудовий дар розповідати розумно й весело, часто вживав алегорично, завжди до речі і з вигадливістю, приказок і різних місць з книг ... Мова його відтінювалась малоросійським наріччям, але була жвава, оригінальна усмішка раз у раз вигравала на устах ".

    Інші сучасники також одностайно підкреслюють такі риси вдачі Котляревського, як Веселість, дотепність, природний нахил до гумору й сатири. Гуманний і доброзичливий, він був одночасно гостро уїдлівім і нещадним у висвітленні негативних життєвих явищ і осіб. Письменник виявляв виключне знання народного гумору й сатири, глибоку обізнаність з українською етнографією і фольклором. Він знав безліч приказок і прислів'їв, афоризмів і пісень, якими завжди пересіпав свою мову; любив розповідати анекдоти, часто вигадуючи їх сам.

    У 1835 р. через хворобу Котляревський залишає службу і виходить у відставку. Останні роки життя він зовсім мало виходив з дому, але його безперервно відвідували друзі й знайомі. Незадовго перед смертю він відпустив на волю дві сім'ї своїх кріпаків і роздав родичам та знайомим все своє майно. Помер Котляревський 29 жовтня 1838 року. На похорон зійшлося населення всього міста, виявляючи свою глибоку шану великому письменникові і простій, щирій, гуманній людині.

    30 серпня 1903 року в Полтаві було урочисто відкрито пам'ятник першому класикові нової української літератури.

    М. Коцюбинський у своїй промові на цьому святі образно визначив роль І. П. Котляревського в розвитку української культури, підкресливши, що "забуте й закинути під сільську стріху слово, немов фенікс з попелу, воскресло знову ... і голосно залунало на весь світ "з його творів.

    Ці слова М. Коцюбинського ніби розшіфровувалі рядки Т. Г. Шевченка з його поезії "На вічну пам'ять Котляревському", що вибиті бронзою красувалися на постаменті пам'ятника, встановленого на могилі письменника:

    Будеш, батьку, панувати,

    Поки живуть люди;

    Поки сонце з неба сяє,

    Тобі не забудуть!

    Список літератури

    1. П. К. Волинський. Іван Котляревський. Життя і творчість. Держлітвидав України, вид. І.К., 1951, вид. 2, К., 1955.

    2. Є. П. Кирилюк. І. П. Котляревський і його значення в історії української літератури. Передмова до 2 тома Повного зібрання творів І. П. Котляревського, В-во АН УРСР, К., 1953.

    3. І. І. Пільгук. Життя і творчість І. П. Котляревського. Стенограма публічної лекції, К., 1954.

         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати ! DMCA.com Protection Status