Judaism and the Jewish People

THE JEWISH PEOPLE descend from nomadic tribes in the Middle East. In the 13th century BCE they establish towns and villages in the present-day area of Israel. Jewish kingdoms and states are centered around Jerusalem, the site of the Temple. Judaism, the religion that evolves in this period, demands ethical behavior, individual responsibility, tolerance and social justice.

Jews believe in a single god, prohibit human sacrifice and practice communal worship. Many of the teachings of Judaism enter into Christianity and Islam and influence other religions and cultures. Judaism does not encourage conversions but has always accepted converts from other religions.

In the Diaspora, the two thousand years of Jewish life in dispersion, Judaism develops into many different trends: mystical movements like the Kabbalah that search for hidden meanings and mysteries in the Biblical texts; pietistic movements like Hassidism that hold simple faith and intensity of religious experience higher than scholarship; and rationalistic schools of theology that explain the scriptures by the logic of reason and history.

Communities in the Diaspora provide the framework for Jewish life: synagogues, schools, bathhouses and kosher food. Communities are often isolated, having little or no contact with groups in other countries. But Jews continue to use the same Biblical texts and prayers and adhere to the same religious laws.

When Jews are granted equal rights and begin to live outside of Jewish communities, Judaism loses its unifying force. Modern religious movements develop, abandoning the common bases of traditional Judaism. In countries where no legal or social barriers exist, Jews begin to assimilate, and many embrace a secular identity. After the Holocaust, the idea of a common history and fate again gains strength among Jews.

The Jewish Diaspora and Israel

THE FIRST JEWISH communities outside of Israel are established during the Babylonian Exile (700 BCE). Jews also settle on the Arabian Peninsula and in Egypt. After the Jewish revolts against the Roman occupation (66-135 CE), Jews are banned from living in Jerusalem and Judea. Under Byzantine rule (324-640 CE), Christianity is introduced in Israel and many anti-Jewish laws are enacted. By the 6th century, Jews have become a minority in their own land. After the Arab conquest, the Jewish population declines further. At the time of the first crusades (11th century), only a few thousand Jews remain in Israel.

Jews for many centuries form the only religious and ethnic minority in the countries they settled in. They live in their own communities separate from the general population under special laws and restrictions. They use the Hebrew language or dialects that combined Hebrew with the language of the country: Yiddish among Ashkenasim, Jews who originally settled in Germany; Ladino among Sephardim, Jews who have migrated to Spain, and Judeo-Arabic among Jews in North Africa.

Despite their enforced separateness, Jewish communities in the Diaspora adopt many customs of the surrounding cultures. Integrating non-Jews into the community through marriage is common practice. Many also convert to Christianity or Islam. As a result, Jews in the Diaspora usually are members of two cultures (Jewish and Arabic, for example) and also resemble outwardly the surrounding population.

Jewish communities in Moslem countries, in Spain and Portugal, prosper culturally and economically, despite some restrictions. Jews in Christian Europe are subject to oppression, persecution and sporadic expulsions alternating with periods of relative peace and prosperity. Sephardim and Ashkenasim develop different customs and religious practices over the centuries.

With emancipation, the granting of equal rights, and the diminishing role of religion, Jews begin to integrate fully into the societies they have lived in for hundreds of years. For many, Jewishness becomes a secular and national identity. In the 19th century, Zionism, a Jewish national movement, proposes a return to Israel and the re-establishment of a Jewish state. In 1948 this new state is founded. Millions of Jews emigrate to Israel, but a majority of the Jewish population continues to live in the Diaspora.

The First Crusade

DURING THE FIRST 700 years of Christendom, Jewish communities in Europe are rarely placed in direct physical danger. But the situation changes when, in 1095, Pope Urbanus calls for a crusade to liberate Jerusalem from the hands of the Muslims.

On their way to Jerusalem, the crusaders leave a track of death and destruction behind in the Jewish communities along the Rhine and Danube. "Because," as they exclaim, "why should we attack the unbelievers in the Holy Land, and leave the infidels in our midst undisturbed ? "

On May 25, 1096, about 800 Jews are murdered in Worms, Germany, while many others choose suicide. In Regensburg, the Jews are thrown into the Danube to be "baptized." In Mainz, Cologne, Prague and many other cities, thousands of Jews are killed and their possessions plundered. During the following hundred years, new crusades are accompanied by massacres and pillage among the Jewish population.

With the crusades, the status of the Jews as second class citizens becomes entrenched in Church dogma and state laws throughout Christian Europe. A period of oppression and insecurity follows that ends only in the 18th century.

Anti-Jewish Myths

IN THE MIDDLE AGES, belief in miracles and legends is common. Two myths with an anti-Jewish character appear throughout Europe: Jews desecrating the Host; and Jews committing ritual murder. Both myths survive into the 20th century. Other popular beliefs during the Middle Ages have Jews grow hems and tails - attributes of the devil.

After the Church in 1215 establishes the doctrine that the flesh and blood of Jesus Christ is contained in the consecrated Host and wine, stories begin to surface that Jews steal, mutilate or burn the Host in order to kill Jesus once more. Miracles form an elementary part of this myth: the mutilated Host starts to bleed - thus proving the doctrine and the truth of the Christian faith.

According to the "blood libels," Jews are killing Christian children in order to satisfy their supposed need for "Christian blood" in making Passover bread or in other religious rituals. While higher authorities of the Church and state often oppose the stories, the myth lives on in popular belief, supported and encouraged by local clergy who launch profitable pilgrimages to the sites of the alleged murders.

The Blood Libels are the most influential and cruel legends in the arsenal of anti-Jewish beliefs, perpetuating the myth of the evil and inhuman nature of the Jews and inciting the Christian population to take bloody revenge. Allegations of ritual murder will surface in the 20th century, in Russia and in the propaganda spread by the Nazis.

Patterns of Discrimination

IN 1215, THE POPE issues a decree that Jews must wear special marks on their dress to distinguish them more clearly from Christians. The Church wants to prevent Christians from unknowingly associating with Jews. These discriminating dress marks differ from place to place: sometimes Jews have to wear a yellow or red badge on their dress, sometimes a pointed hat, the so-called "Jew hat."

Not only dress marks are used to separate Jews from Christians. More and more, Jews are forced to live together in isolation, in ghettos closed off by walls. As ghettos are usually not allowed to extend, they become increasingly crowded

The most far-reaching act of discrimination concerns an even more basic right: Jews do not receive permission for permanent residence in towns and villages. As they have been forced more and more into trade, peddling and money lending, Jews are admitted to towns for limited periods only when economic development demands more trade and credit. They have to pay extra taxes. When the economic situation changes or local merchants have fallen too deeply into debts, the permits are not extended. Often, Jews are simply expelled.

Many communities have to pay taxes to the king or prince in return for their protection. In the German states, Jews are considered property of the emperor who sells the right to tax them to local princes and bishops. Often, Jewish communities are caught between the rival economic interests of townspeople and the local princes who "own" the Jews.

"Usury"

DURING THE SECOND HALF of the Middle Ages, towns grow and trade expands. Many economic functions the Jews had fulfilled in the past are taken over by other groups. More and more professions and crafts are organized in guilds. As only guild members are allowed to practice in these professions, and new members have to pledge an oath on the Bible, Jews are effectively excluded from membership.

In Western and Central Europe, Jews are driven from one occupation after another. Only trade and money-lending remains open to them. Many Jewish communities sink into poverty, and only a few continue to prosper. As the Church forbids Christians to lend money against interest, but the need for credit in the expanding economy increases, Jews are often the only ones to provide loans. Interest on loans is high because of the risks involved and the lack of capital.

Jews become identified with "usury," the lending of money against excessive interest. Another stereotype of "the Jew "is created against the background of the same economic circumstances: the Jews as poor peddlers of second-hand articles. These two contradictory images of the Jews, the harsh and unfair moneylender and the poor and untrustworthy peddler, survive into the 20th century - long after their origins in religious intolerance and economic marginalization have disappeared

The Jewish Community

COMMUNITIES ARE AT THE CENTER of Jewish life in the Diaspora. In the Middle Ages, communities are usually very small, comprising one or two dozen families. In the larger cities, they can comprise a population of several thousand.

Being outsiders in the feudal order of the times, Jews enjoy a large degree of autonomy in regulating their own affairs. Communities raise taxes to pay for synagogues and cemeteries, for the employment of rabbis and teachers, and to feed and house the poor. They are administered by elders elected by members who also vote on the community's statutes.

Crimes inside the community and legal disputes between members are resolved by Rabbinical courts. There is no police force and no prisons. Courts punish by imposing fines or by banning perpetrators from the community temporarily or permanently.

To enable members to abide by the dietary laws, communities provide for the slaughter of cows, goats, sheep and chicken in the prescribed manner. They also construct bathhouses to allow members to follow the rules of ritual purification. Larger communities maintain religious academies where the Torah and Talmud are studied and rabbis are trained.

Сrimes inside the community and legal disputes between members are resolved by Rabbinical courts. There is no police force and no prisons. Courts punish by imposing fines or by banning perpetrators from the community temporarily or permanently.

To enable members to abide by the dietary laws, communities provide for the slaughter of cows, goats, sheep and chicken in the prescribed manner. They also construct bathhouses to allow members to follow the rules of ritual purification. Larger communities maintain religious academies where the Torah and Talmud are studied and rabbis are trained.

Expulsions and the Black Death

AFTER THE CRUSADES, expulsions of entire Jewish communities become frequent events. In 1290, all Jews are expelled from England - About 16,000 people. Communities in England are again established only in the 17th century. In 1306, Jews are also expelled from France.

Expulsions are often preceded by accusations of ritual murder and anti-Jewish riots. Taking advantage of these anti-Jewish sentiments, local rulers, town magistrates or merchants use the opportunity to rid themselves of Jewish moneylenders they owe money to, or of unwanted competition. Just as Jews are admitted to towns to promote trade or provide credit, expulsions are mostly grounded in economic interests as well.

The 14th century is overshadowed by a great disaster: Europe is hit by the plague. Between 1348 and 1350 the epidemics kill millions of people - a third of the European population.

As the real causes are unknown, foreigners, travelers and the Jews, the only non-Christian minority in all affected countries, are accused of having spread the disease. Many believe that Jewish communities are taking revenge for decades of anti-Jewish hostility by poisoning the wells and water supplies.

While the disease is progressing from Spain and Italy north to England and Poland, about 300 Jewish communities are attacked, and thousands of Jews burned at the stakes or killed. In the German states almost all Jewish communities are expelled.

With the forced conversions and expulsion from Portugal and Spain at the end of the 15th century, the highly developed communities of the Iberian Peninsula are destroyed and Sephardic Jews forced into renewed exile. Sporadic expulsion of Jewish communities in Europe continue into the 19th century.

***

Іудаїзм та Єврейський Народ

Початок єврейському народу дали скотарські племена, що кочували по Середньому Сходу. У 13 столітті до н.е. вони почали переселятися на землі, що належать сьогодні державі Ізраїль, осідати там і будувати селища і міста. Центром державності євреїв завжди був Єрусалим, священне місце, де знаходився Храм. Остаточно сформувалися в цю епоху релігійні канони іудаїзму вимагали суворого дотримання моральних норм, особистої відповідальності, терпимості та соціальної справедливості.

юдеї вірували в Єдиного Бога, не визнавали людських жертвоприношень і здійснювали громадські богослужіння. Багато що з релігійного вчення іудаїзму було згодом успадкована християнством та ісламом і вплинуло на інші релігії і культури. Юдеї ніколи не вітали зміни релігійних переконань, але завжди приймали у своє товариство неофітів, які переходять в іудаїзм з інших релігій.

За дві тисячі років життя євреїв в розсіянні, в Діаспорі, іудаїзм зазнав чимало змін. У ньому з'явилося безліч самих різних течій: і чисто містичні, такі, як Кабалли, що шукали таємничий сенс у біблійних текстах; та утворення релігійних містиків, на зразок хассідов, що ставили вище вченості і наукового пізнання нехитро віри і глибину релігійних переживань, і раціоналістичні богословські школи, що пояснюють одкровення Священного Письма з логічної та історичної точок зору.

юдейські громади в Діаспорі створювали ту структуру, яка дозволяла євреям жити в Відповідно до вимог Закону: у них були свої синагоги, школи, лазні, лавки, в яких продавали кошерну їжу. Ці громади, розсіяні по різних країнам, жили замкнуто, не підтримуючи мержду собою майже ніяких контактів. Але всі вони користувалися одними і тими ж біблійними текстами, підносили одні й ті ж молитви, підпорядковувались одним і тим же релігійним канонам.

Однак у міру того, як євреї отримували рівні з іншими права, замкнуті рамки громад поступово руйнувалися, і іудаїзм втрачав свою об'єднуються силу. Нові релігійні течії все більше відступали від і удейской традиції. У тих країнах, де не було ніяких юридичних або соціальних перешкод, євреї почали асимілюватися, і багато повністю розчинилися в що взяли їх у своє лоно товариства. Але після геноциду, після масового знищення євреїв фашистами, ідея спільності історії та долі знову опанувала їх розумом.

Єврейська Діаспора і Ізраїль

Перші єврейські громади за межами Ізраїлю з'явилися за часів вавилонського полону (700 р. до н.е.). Крім того, євреї влаштувалися на Аравійському півострові і в Єгипті. Після єврейських повстань проти римлян (66-135 рр. н.е.) євреї взагалі були вигнані з Єрусалиму, і юдеї. За часів візантійських імператорів (324-640 рр. н.е.) в Ізраїлі насаджувалося християнство і було прийнято безліч антііудейскіх законів. До 6-го століття євреї на своїй власній землі стали релігійним меншістю. Після арабського завоювання чисельність єврейського населення скоротилася ще більше. Таким чином, до часу першого хрестових походів (11 століття) в Ізраїлі залишилося всього кілька тисяч євреїв.

Протягом століть євреї були єдиним національно-релігійним меншістю в тих країнах, де вони осідали. Вони жили замкнутими громадами, відгородившись від місцевого населення цілим зведенням особливих законів і обмежень. Між собою вони спілкувалися на івриті або на різних діалектах, які представляли суміш івриту з місцевими мовами: так середньо-і східно-європейські євреї, спочатку осіли в Німеччини, говорили на ідиш; сефардів - євреї, які переселилися до Іспанії, - на іудейсько-іспанському; євреї країн Магрибу - на іудейсько-арабською.

Однак, незважаючи на те, що єврейські громади Діаспори повинні були жити у відокремленні, вони переймали безліч звичаїв свого культурного оточення. Крім того, за допомогою змішаних шлюбів у громади повсюдно проникали представники інших національностей, а самі євреї часом переходили з віри батьків в християнство чи іслам. Таким чином, євреї Діаспори належали до двох культур (наприклад, іудейської та арабської) і зовні мало відрізнялися від місцевих жителів.

В ісламських країнах, в Іспанії та Португалії, незважаючи на всі обмеження, єврейські громади процвітали як в культурному, так і в економічному відносинах. Що ж стосується християнської Європи, то там періоди утисків, гонінь, стихійних єврейських погромів змінювалися періодами відносного спокою і навіть благоденства. Цим пояснюється відмінність релігійних традицій і звичаїв, що склалися протягом століть у середньо-і східно-європейських євреїв і сефардів.

Зі скасуванням рабства, проголошенням громадянської рівності і секуляризації євреї почали повністю асимілюватися з тими товариствами, в яких століттями жили їхні предки. Для багатьох з них назва "іудей" залишилося лише ознакою національної та культурної приналежності. Однак у 19 столітті виник рух єврейських націоналістів - сіонізм що висунула ідею повернення євреїв у Ізраїль і відновлення єврейської державності. Ідеї цієї судилося втілитися в життя в 1948 році. З тих пір в Ізраїль переселилися мільйони євреїв. І все ж більшість, як і раніше залишається в Діаспорі.

Перший Хрестовий Похід

Перші 700 років християнської ери єврейські громади в Європі рідко піддавалися небезпеки прямого фізичного знищення. Однак після того, як у 1095 році папа Урбан закликав християн звільнити Єрусалим від мусульман, ситуація різко змінилася.

Грозним смерчем пронеслися хрестоносці по долинах Рейну і Дунаю, сіючи смерть і руйнування в влаштувалися там єврейських громадах. "Хіба, відправляючись воювати з невірними до Святої Землю, ми не повинні викорінити їх спочатку у себе за спиною? "- Говорили воїни Христові.

25 травня 1096 року жертвами єврейського погрому в німецькому місті Вормсі стало 800 людей. Смерть їх була настільки жахлива, що багато євреїв хотіли накласти на себе руки, щоб уникнути мук. У Регенсбурзі євреїв "хрестили", скидаючи живими в Дунай. В Майнці, Кельні, Празі та багатьох інших містах були вирізані тисячі євреїв, а їх майно відразу розграбовано.

Сто років тривали хрестові походи, і кожен супроводжувався різаниною і грабежем євреїв. Після хрестових походів статус євреїв - людей другого сорту було закріплено у християнській Європі як церковною, так і цивільним законодавством. З тих пір утиски переслідували євреїв аж до 18 століття

антиєврейські Міфи

У Середні віки люди вірили в чудеса і легенди. У цей час по всій Європі поширилися два містичних упередження проти євреїв: їх звинувачували в оскверненні тіла Христового і в скоєнні ритуальних вбивств. Дивно, що ці забобони збереглися до наших днів. Ненависть до євреїв у середньовічних християн доходила до того, що вони вірили, ніби у них ростуть роги і хвости, подібні до бісів.

Після того, як в 1215 році Церква підтвердила догмат про "пресуществленіє Святих Дарів ", згідно з яким хліб і вино під час здійснення таїнства євхаристії "пресуществляется" в Тіло і Кров Христові, стали поширюватися чутки, що євреї крадуть Святі Дари, щоб спотворити або спалити їх, і тим самим ще раз вбити Ісуса Христа. Це марновірство обростало розповідями про всілякі чудеса: говорили, що осквернені Святі Дари починають кровоточити. Подібні ознаки зайвий раз підтверджували істинність християнської віри і вчення Церкви.

Але самим страшним, "кривавим" звинуваченням було звинувачення євреїв у ритуальному вбивстві християнських немовлят, кров яких нібито потрібна була для приготування пасхального Опрісноків хліба - маци. Представники вищої церковної та світської влади неодноразово намагалися спростувати це забобон, але воно продовжувало жити в простому народі, що підігрівається місцевими кліриками, що організували паломництва в ці місця, і отримували від цього чималий прибуток.

Саме міф про ритуальних убивствах, як самий живучий і жорстокий, був узятий на озброєння проповідниками антиєврейських настроїв. Він як не можна більш сприяв чуток про бісівської, нелюдською природі євреїв, підбурюючи християн до кривавої відплати. У нашому трагічному столітті насіння цього середньовічного забобони судилося прорости, в 20 столітті посилання на нього не раз використовувала нацистська пропаганда.

Форми Дискримінації

У 1215 році папа видав указ, які веліли всім євреям носити на одязі особливі знаки відмінності, щоб ніхто не міг сплутати іудея з християнином. Цим заходом церква прагнула захистити віруючих від спілкування з євреями. Знаки відмінності в різних країнах були різними. Десь євреям пропонувалося нашивати на сукні жовті або червоні мітки, десь - носити остроконечние капелюхи, що прозвали в народі "єврейськими".

Але не тільки одяг виділяла євреїв з християнської середовища. Їх усе частіше змушували жити в насильницької ізоляції, за високими стінами гетто. А оскільки розширювати територію гетто заборонялося, то жити євреям, природно, доводилося у нестерпною скупченість і тісноті.

Але самі далеко наслідки мало порушення одного з основних прав людини: євреї позбавлялися права на постійне проживання в тому чи іншому місті чи селі. У силу сформованих історичних умов, євреї все частіше витіснялися із самих різноманітних сфер діяльності і були змушені обмежити свої заняття головним чином торгівлею та грошовими справами. У великі міста їх допускали на обмежений час, та й то лише тоді, коли економічна ситуація вимагала розширення торговельних операцій і кредиту. Причому з євреїв стягувалася особливі, додаткові податки. Однак варто було економічним становищем вирівнятися або місцевим комерсантам залізти у борги, як євреям одразу відмовлялися продовжувати вид на проживання. Часто їх просто виганяли.

Багато єврейські громади обкладалися податками на користь короля або князя, який обіцяв їм "протекцію". У німецьких князівствах євреї вважалися "власністю" імператора, який продавав право стягувати з них податки місцевим князям і єпископам. У результаті євреї часто потрапляли в "кліщі" між інтересами городян, для яких вони були небезпечними конкурентами, і місцевих князів, зацікавлених у тому, щоб отримати побільше податків зі "своїх" євреїв.

"Лихварство

З середини Середніх віків почався розквіт міст і торгівлі. Традиційно єврейські сфери економічної діяльності стали поступово відходити іншим групам населення. Ремісники поєднуються в гільдії. Тільки членам гільдії дозволялося займатися цим ремеслом, а щоб вступити до неї, потрібно було покластися на Біблії, тому для євреїв доступ в гільдію був закритий.

У Західній і Центральній Європі, євреї поступово позбавляти від своїх звичайних занять. У Врешті-решт у них залишилися лише торгівля і лихварство. Більшість єврейських громад збідніло і лише трохи вдалося утриматися на плаву. Оскільки Церква забороняла християнам давати гроші в ріст під проценти, а на економічні потреби постійно були потрібні кредити, євреї найчастіше виявлялися єдиними, у кого можна було отримати позику. Природно, гроші вони давали під великі відсотки: дуже великий був ризик і давав себе знати недолік капіталу.

Поступово слово "жид" стало ідентифікуватися зі словом "лихвар". Другий стереотип, породжений тими ж економічними обставинами: єврей-дріб'язковий торговець, які збувають старий товар і різний мотлох. Ці два полярні образи - безжального і жадібність лихваря і шахраюваті лоточника - збереглися до нашого часу, хоча сьогодні мало хто пам'ятає, що обидва вони були народжені релігійною нетерпимістю й економічними умовами

Єврейська Громада

Центром життя євреїв Діаспори завжди була громада. У Середні століття громади ці були, як правило, невеликими, поєднуються не більше однієї дюжини сімей. Щоправда, в великих містах вони іноді розросталися до декількох тисяч чоловік.

Виключені з феодальної ієрархічної структури, євреї користувалися значною свободою в самоврядування. Громади збирали гроші для сплати податків за утримання кладовищ і синагог, на утримання рабинів і вчителів, на допомогу бідним, які потребують в крово і шматок хліба. Управлялася громада старшими, обраними в результаті голосування. Статут громади також затверджувався усіма її членами.

Злочини, відбувалися членами громади проти своїх побратимів, так само як і всі юридичні спори, розглядав суд рабинів. Ні в'язниць, ні поліцейського апарату в громадах не було. Тому суд міг присудити винному яку виплату штрафу, або тимчасове або постійне виключення з громади.

Щоб полегшити своїм членам дотримання правил кошерної їжі, громада містила власну бійню, де корови, кози і вівці з курми забивалися в суворій відповідності до приписами Закону. Крім того, кожна громада обов'язково будувала лазню, щоб було де зробити ритуальне очисне обмивання. Великі громади могли дозволити собі утримання духовних училищ для вивчення Тори і Талмуду і підготовки рабинів

Вигнання і "Чорна Смерть"

Після хрестових походів на євреїв почалися гоніння повсюдно. Їх виганяли цілими громадами. У 1290 всім євреям - 16.000 чоловік - було наказано залишити Англію. Тільки в 17 столітті там знову почали з'являтися єврейські громади. У 1306 євреї були вигнані з Франції.

гонінням, як правило, передували обвинувачення в ритуальних убивствах і антиєврейські хвилювання. Граючи на цих настроях, місцеві правителі, міські магістрати і багаті купці намагалися позбутися від лихварів-євреїв, яким вони встигли сильно заборгувати, а заразом і розправитися з небажаними конкурентами. Тут, як і у вирішенні допустити євреїв в те або інше місто дла занять торгівлею та лихварством, головну роль відігравали економічні інтереси.

У 14 столітті страшне лихо обрушилося на Європу: почалася епідемія чуми. З 1348 по 1350 роки хвороба забрала мільйони життів - третину населення.

А оскільки істинних причин лиха ніхто не знав, жителі всіх охоплених чумою країн тут ж звинуватили в усьому чужинців, мандрівників, і, звичайно ж, членів єдиного нехристиянського меншини, - євреїв. Люди вірили, що єврейські громади мстять за десятиліття гонінь, отруюючи криниці та джерела.

У міру того, як епідемія поширювалася, перекинувшись з Іспанії та Італії на північ - від Англії до Польщі, - понад 300 єврейських громад піддалося нападу, тисячі євреїв були спалені у ганебних стовпів або вбиті. З німецьких князівств були вигнані майже всі єврейські громади.

Після того, як в кінці 15 століття євреї Іспанії та Португалії були поставлені перед вибором: вигнання або примусове хрещення, розпалися самі високорозвинені єврейські громади на Іберійському півострові. Євреї були змушені його залишити. Вигнання єврейських громад продовжувалося в Європі аж до кінця 19 століття.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.bigmir.net/