Початк граматичної традиції

Вступ

Після поділу Польші у 1772р Галичина потрапляє у склад Австро-Угорської імперії, маючи такі культурні показники: українські шляхта і міщанство (вищий прошарок) асимільовані польською культурою, духовенство (середній стан) і слеянство-українці за національністю і греко-католики за віросповіданням, а культурноосвіченою є лише одна українська верства-священики. Не дивно, що все культурне життя українців Галичини того часу зосереджуються навколо Ваіліанського чину. Саме ченці-васіліанці стають ініціаторами нових шкіл; маючи власні лрукарні в Почаєві та Києві, видають книги церковнослов'янською українською або майже чистою українською мовами "1). Так, після 1772р у Галичині з'являються твори духовного і зрідка світнього змісту, як-от: "Народо віщаніє" або "Слово до народу католіческому" (1778р), "Бесіди парахіяльні "(1789р)," Книжиця для господарства "(1788р), "Політика свідка" (1790р). Дослінікі вважають, що твори написані мовою, хоч і не чистою українською, але [1] вже наближеною до неї.

Однак пріхільнікосвіченого абсолютизму цісар Йосип II закриває більшість греко-католицьких церков і монастирів, вважаючи, що церква повинна підлягати державі і цому, цісареві. Звідси зменшується і культурна праця ченців-василіан.

Нова надія на духовний розвій у галичан з'являється з відкриттям у 1787р при Львівському університеті українського відділу, богословні та та філософські науки. У цей час виникають спроби читати лекції не тільки латинською мовою, але й тодішньою книжною українською. Правда, вся наукова традиція викладачів написана-таки іноземними мовами (латинською німецькою і польською). В університеті працюють вчені, які в тій чи іншій мірі актуалізувалі деяку форму літературного викладу, а саме: Петро Лодій (до 1801), Модест Гриневецький (1758-1823), викладач богословія; Арсеній Радкевич (1759-1821), викладач схдніх мов; єпископ Микола Скородинський (1757-1805), О. Гарасевич (1763-1830). Наскільки це було проблематичним, засвідчують рукописні матеріали Я. Головацького про П. Лодія, теоретичної і практичної філософії, викладача математики і нумізматики. За часів його діяльності "в школах' усюди вчили класичної латинської мови, а народних мов не допускали до практики викладання ", однак П. Лодій тільки маттематіку читає польською мовою, інші ж дисципліни-тогочасною книжною українською: мову той був нє словяньскій церковний, нє руский народний, але книжковий, злотений з обох "[2] . Зрозуміло, що П. Лодій, започавші таку мовленнєву практику у вищій школі стоїть перед фактом і термінотворення, і перекладу. Ці проблеми йому приходиться вирішувати самостійно, однак його діяльність стає зразком для інших, майбутніх, літературної форми української мові.Очевідно, в своєму імпліцітному вияві і починається теоретичне пізнання цієї форми і досвід такого авторитета, яким був у науці П. Лодій для галичан, дає для інших зразок компромісного, як на наш час, але цілком вмотивовану в пору Лодія шлях побудови літературної форми "з обох "-книжної і народної.

Позитивну роль П. Лодія у формуванні літературної мови в Галичині у свій час підкреслює М. Возняк: "Як ся мова якою писав Лодій, була би вдерталася у школах, від неї легко було перейти до народної мови "[3]

На жаль, український відділ при Львівському університеті проіснував лише до 1809р., так і не зреалізувавші свого внеску у витворення літературної форми української мови. Через німецьку, польську та чеську літературу в Галичину приходять ідеї романтизму. Вони проявлялися в зацікавленні народною мовою, піснями, народним життям, старовиною. Саме серед св'ященніків і виникає увага дожівої української народної мови, української творчості.

Чи не найшвидше ці ідеї зреалзувалісь у проповідях українською мовою, причому навіть не в Галичині, а у Відні, актуалізуючи потреби літературного викладу.

Так, перший парох греко-католицької церкви св.Варвари Відні о.Єронім стрілецький (1733-1833) свої проповіді продовж 20-ти років виголошує українською (у той час як у Галичині тільки польською). На думку дослідників, саме він укладає першу граматику тодішньої української літературної мови, шо становить перехід від церковнослов'янської до української мови [4] . Очевидно, це було у 1777р перед цого поїздкою до Відня, граматка має назву " Grammatyka (ruska) krotka przez Streleckiego "(надрукована в Почаєві без вказівки на рік. Вважають, що саме її, ймовірно, мали Снігурській та Пасловській, наступні укладачі граматики руської мови. [5]  

І. Лаврівський (1773-1820) - ректор Лвівської греко-католицької семінарії, канонік у Перемишлі-першим у Галичині починає виголошувати проповіді українською мовою, яку вже вважає самостійною і окремою від інших слов'янських мов. Цей дослідник працює над укладенням тлумачного словника української мови, укладає буквар, збирає матеріали до української історії [6] .

П. Пасловській (1792-1846) - парох церкви св.Варвари у Відні теж виголошує проповіді українською мовою, укладає навіть з них збірник. Пише рукописну граматику української мови. [7]  На думку М. Возняка, саме вона служить основою для першої друкованої української граматики в Галичині-граматики Й. Левицького.

І. Ольшовській (1784-1804)-парох при церкві св.Варвари в одному з листі до Віденськоїконсісторії у 1812р уже підкреслює відмінність живої української мови від мови літературної. [8]  

І. Снігурській (1784-1847) як парох при церкві св.Варвари у Відні з 1812р виголошує проповідь українською мовою (до нього це робили І. Стрілецький і І. Ольшовській). Прогресивний діяч свого часу, який ширити ідеї щодо окремішності української мови від інших, її самостійність. Дбає про розвиток української свідомості в представників духовенства Підтримує прогресивні починання серед молодшого духовенства-І. Могільніцького, І. Лаврівського, Й. Лозинського, Й. Левицького. Залешілісь твори в рукописному варанті, серед них і проповіді українською мовою. [9] Яскравим свідченням року них дослідників до літературної форми є рукописні граматики. Наприклад, П. Паславській залишив "скорочену руську граматику і збірник проповідей ", які, нажаль, згоріли. [10] І. Лаврінській почав працювати над своєю граматикою у 1815р; У листі до О. Востокова В 1822 він уже згадує, що праця наближається до завершення, однак і на період 1832р все ще бракувало останньої частини-синтаксису (цікаво, що перша друкована граматика в Галічні Й. Левицького "Grammatik der ruthenischer oder klein-russischen sprache in Calizien" (Перемишль, 1834) присвячена саме І. Лаврінському). Працював над своєю граматикою і І. Могільніцькій (1777-1831). Відомо, що митрополит М. Левицький просить дозволу на друк цієї праці в губернатора гр. Тааффевже 18 вересня 1823р. Після клопотань з'являється повідомлення від 10 лютого 1824р, що "друкові рукописи не стоїть нічого на перешкоді .2

Як бачимо завдяки діяльності греко-католицьких священників у Галичині починається відлін власної граматичної традиції, яка стає базою у формуванні знання про українську літературну мову. Тому вважаємо, що початок наукового пізнання літературної форми має свої особливості.

По-перше, воно відштовхується від знання церковнослов'янської мови, чого не трапилось у граматичній традиції східної України. Перша граматика української мови О. Павловського (1818р) орієнтується на живу народну мову. З цього часу окреслюється дві традиції наукового пізнання літературної форми. Представники першої, щ найшвидше зароджується в Галичині, зазнали впливу церковнослов'янської мови, на думку М. Драгоманова, "не посміли узяти за основу своїх виводів граматичних малоруських простонародну мову, а намішалі з нею у свої граматики і церковних і російських елементів ". Представники другої традиції, що зароджується дещо пізніше, ніж у Галичині, орієнтуються на живу народну мову.

По-друге, печаток наукового пізнання літературної форми зазнає впливу збоку граматичної теорії, яка стає своєрідним орієнтиром у виробленні галицькими дослідниками власої традиції розуміння сучасності літературної мови. Так, починається граматична теорія для галичан від граматики М. Смотрицького і закінчується діяльністю славістівкінця XVIII і початку XIXст, як от: Й. Добровський, В. Копітора, П. Карамзіна, М. Греча, Лінде, О. Востокова та ін., У працях, яких знову зачіпалася проблема зв'язку церковно слов'янської мови з національними літературними мовами. Про те в якій мірі фактор зв'язка відіграє свою роль у формуванні граматичних погляідв, засвідчує діяльність І. Лаврінського. Ставши ректором греко-католицької семінарії, він добровільно починає викладати українську мову. Зрозуміло, що постає перед проблемою підручника, оскільки граматика М. Смотрицького для цього непридатна. Очевидно, моделював літературну форму в дусі галицької граматичної традиції, бо як тільки ознайомився з граматикою О. Павловського, приступив до праці над нолвім варіантом свого підручника [11] . Цей момент виразно ілюструє орієнтирів у теоретичному пізнанні літературної мови

Теоретичне підгрунтя кодіфікаторської діяльності галицьких мовознавців.

мовознавці Галичини починали пізнання літературної форми української мови в умовах мегасоціуму Австро-Угорщини, який об'єднав духовне надбання різних народів-слов'янських і не слов'янських отож дослідники були знайомі з результатами наукових досліджень із культурно-історичного ареалу, що мав центр у Відні. Українці Російської імперії з огляду на економічну, адміністративно-державні і політичні зв'язки, а також звжаючі на російську літературну мову як основний засіб мовноївзаємодії належали вже до іншого культурно-історичного простору.

Розміщення Галичини на межі цих двох ареалів-західноєвропейського та східноєвропейського -Уможлівлювало дост п до наукової практики різних вчених. Тому граматичні праці І. Могільніцького містять посилання на твори Й. Добровський, В. Копітара, П. Шафарика, М. Лооносова, М. Ггеча, О. Павловського, О. Востокова. Й. Лозинський у своїх працях апелює до поглядів Й. Добровський, П. Шафарика, В. Копітара, П. Павловського, О. Бодякського, Я. Грімма. Як засвідчують праці Я. Головацького, Вінг теж звертається до творів Й. Добровзького, В. Копітара, П. Шафарика, О. Востокова, М. Надеждіна, М. Максимовича, М. Крамзіна, Бандтне, В. Даля, М. Цертелєва, Й. Гердера.

Цілком логічно рпіпустіті, Взаємозв'яязок між Європейським науковим контекстом був значно глибшим, ніж це може відобразити система пояснень у мовознавчих дослідженнях. І як підтверження цього маємо міркування О. Маковея про одну із причин виступу Й. Лозинського із статею про правописна тему "O uprowadzeniu alecadta polskiego go pisminnictwa rusciego "-- орієнтацію на правописна практику у південних слов'ян на початку XIX ст. А це ознучає, що Й. Лозинський зважає а) на критику В. Клпітаром основ російської азбуки у "Grammatik der Slarishen Sprache in Krain, K