ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Адміністративні правопорушення, що посягають на громадський порядок
         

     

    Адміністративне право
    ВСТУП

    В адміністративно-правовій літературі різні автори дають свої поняття адміністративної відповідальності, так Бахрах Д.Н. пише, що:
    "Адміністративна відповідальність - це особливий вид юридичної відповідальності, якій притаманні всі ознаки останньої (вона настає на основі норм права, за порушення правових норм, конкретизується юрисдикційними актами компетентних органів, пов'язана з державним примусом). З іншого боку, адміністративна відповідальність є складовою частиною адміністративного примусу і володіє всіма його якостями ". А колектив авторів Альохін А.П. , Кармолицкий А.А., Козлов Ю.М., вважають, що "Адміністративна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що виражається в застосуванні уповноваженим органом або посадовою особою адміністративного стягнення до особи яка вчинила правопорушення. Адміністративна відповідальність володіє ознаками, властивими юридичної відповідальності взагалі ".
    Адміністративна відповідальність-це застосування державними органами, посадовими особами та представниками влади встановлених державою заходів адміністративного впливу до громадян, а у відповідних випадках - і до організацій за порушення законності, та державної дисципліни.
    Норми адміністративного права передбачають різноманітні види відповідальності: кримінальну, дисциплінарну, власне адміністративну і матеріальну (для осіб, на яких не поширюється дія норм трудового права). Крім того, на основі норм адміністративного права можуть застосовуватися заходи громадського впливу та інших заходів.
    Необхідно мати на увазі, що відповідальність за нормами адміністративного права передбачає не тільки норми цієї галузі, а й ряду інших галузей права, зокрема трудового і фінансового.
    Головною підставою притягнення до відповідальності є конкретне правопорушення, тобто таке діяння (дія або бездіяльність), яке законодавством, а в ряді випадків - іншими нормативними правовими актами визнано як шкідливе і/або заборонене.
    Правопорушення поділяються на злочини і проступки (делікти). Проступки можуть бути адміністративні, дисциплінарні та службові.
    У зв'язку з підготовкою та подальшим прийняттям нового кримінального кодексу і нового кодексу про адміністративні правопорушення доцільно ще раз звернутися до питання про те, що ж відокремлює провини від злочинів, а також уточнити ознаки цих діянь, щоб тим самим створити можливості для більш чіткого і обгрунтованого їх розмежування (у першу чергу це стосується оцінки так званих суміжних правопорушень).
    З Коментаря до Кодексу України про адміністративні правопорушення можна угледіти, що проблема відмежування проступків від злочинів як ніби-то вже остаточно вирішена. Це пов'язано з тим, що в кодексі вперше дано офіційне поняття адміністративного правопорушення. "Даючи соціальну характеристику правопорушення" - наголошується в Коментарі, - законодавець не назвав їх, на відміну від злочину, суспільно небезпечними діяннями. Тим самим підкреслені якісні відмінності цих двох правопорушень, а практика поточного законодавства зорієнтована на те, щоб забезпечувалась відповідність відповідальності вчиненому і запобігати надмірне розширення державного примусу "1
    З такою оцінкою погодитися не можна. На наш погляд, адміністративне правопорушення може представляти суспільну небезпеку, і відсутність або наявність такого ознаки діяння, як суспільна небезпека, не може слугувати межею, що відокремлює провини від злочинів. Характерно, що і в самому тексті Коментаря можна знайти докази можливості суспільної небезпеки адміністративного правопорушення. Ця ознака стосується проступків з матеріальним складом. "Все склади адміністративних проступків, як і злочинів, - вказується в Коментарі, - можна умовно розділити на формальні та матеріальні. Матеріальні склади правопорушень, на відміну від формальних, включають в себе як обов'язковий ознаки не тільки дія або бездіяльність, але також і наслідок і причинний зв'язок між діями (бездіяльністю) і які настали шкідливим наслідком ".2
    Але настання шкідливих наслідків - це ж не що інше, як ознака суспільної небезпеки діяння, в даному випадку - проступку. До складів із заподіянням шкоди можуть бути віднесені порушення правил пожежної безпеки, що завершуються пожежею з менш тяжкими наслідками, порушення правил дорожнього руху із заподіянням потерпілому легких тілесних ушкоджень або будь-якого матеріального збитку, порушення правил охорони водних ресурсів, перевищення нормативів викидів забруднюючих речовин в атмосферу і ряд інших адміністративних проступків.
    У зв'язку зі сказаним залишається припустити, що при виробленні першого офіційного її нині діючого визначення поняття адміністративного правопорушення проявилося прагнення сформулювати поняття проступку, що відрізнялося б від поняття злочину. Для вирішення такого завдання і було вибрано розмежування за ознакою суспільної небезпеки діяння. Така позиція знаходила відображення і в наукових публікаціях.
    Якщо брати до уваги, що і проступки можуть бути суспільно небезпечними, то доводиться визнавати, що універсальним відзнакою проступків від злочинів є єдина обставина, а саме: вони не можуть супроводжуватися заподіянням тяжких наслідків. Розмежування суміжних правопорушень, не тягнуть за собою тяжких наслідків, в кінцевому підсумку залежить від рішення законодавця, що враховує умови функціонування держави і життя суспільства. Такий стан речей, коли межа між злочинами та проступками не є абсолютною і проведення її в тому чи іншому випадку залежить від законодавця, зазначалося ще в сорокових годи.3
    Громадську небезпеку адміністративних правопорушень ми розглядаємо у зв'язку із завданням реальної шкоди. Але, як відомо, суспільно небезпечними визнаються і такі діяння, які самі шкоди не завдають, але створюють реальну його заподіяння. Чи може провину в даному випадку бути суспільно небезпечним? Для того щоб відповісти на це питання, необхідно виявити суттєві риси подій, що відбуваються в дійсності, і дати їм правильну юридичну оцінку. З цією метою доцільно звернутися до матеріалів, які коментують Загальну частину Кодексу України про адміністративні правопорушення, і зокрема до роз'яснень про навмисне і необережному вчинення проступку. Це дасть змогу скласти досить повне уявлення про те, як наука адміністративного права розкриває в даний час зміст об'єктивної та суб'єктивної сторін адміністративних проступків. "У матеріальних складах адміністративних проступків умисна вина, крім свідомості протиправності вчиненого дії або бездіяльності, включає також ставлення порушника до настали шкідливих наслідків - йдеться в Коментарі. Особа передбачає ці наслідки і бажає або свідомо допускає їх настання ...
    Необережна вина визначається стосовно до матеріальних складів адміністративних правопорушень і пов'язує її виключно зі ставленням порушника "до наслідків своєї дії" .4
    Як бачимо, опис матеріального складу проступку, що міститься в Коментарі, включає в себе така ознака, як причинний зв'язок дії з його наслідком. Ця ознака називається, але суть його залишаються нерозкритими. Залишається відкритим питання, яким шляхом порушення правил та інших норм призводить до заподіяння шкоди, і, отже, виявляється неможливим відтворити картину провини в тому вигляді, в якому він був здійснений в реальній дійсності, тобто в єдності дії і його результату. Недосконалість опису об'єктивної сторони проступку з матеріальним складом, у свою чергу, служить перешкодою для вирішення двох найважливіших проблем їх кваліфікації. Одна з них - отримання відповіді на питання про те, може чи ні адміністративний проступок зазіхати, на громадську безпеку у зв'язку зі створенням загрози заподіяння шкоди, і якщо має, то в чому полягає сутність загрози, в який момент розвитку об'єктивної сторони вона виникає? Друган - встановлення дійсної форми вини у вчиненні проступку.
    У наведеній уривку з Коментаря умисел у вчиненні проступків рекомендується визначати за характером ставлення особи до заподіяння шкоди при усвідомленні протиправності вчиненого дії. Проте без урахування ставлення до самого дії сказане, на наш погляд, втрачає сенс. Адже ставлення до результату виявляється через ставлення до дії в процесі його вчинення. Неможливо, щоб особа якимось чином виявляло умисел до результату, не здійснюючи самих навмисних дій. Аналогічний підхід характеризує форму вини при необережному скоєнні проступку. У наявності "роздвоєння об'єктивної та суб'єктивної сторін адміністративних правопорушень. Видається, що в основі цього лежать вихідні положення концепцій "подвійний", "змішаної", "складною" форм вини, різні варіанти якої, пов'язані з оцінкою злочинів, висуваються вже протягом декількох десятілетій.5
    Різниця полягає лише в тому, що в кримінальному праві вина "роздвоюється" на умисел до діяння і необережність до наслідків, а в адміністративному - визначається за характером ставлення до наслідків проступку без розкриття відношення порушника до самих дій, не рахуючи усвідомлення їх протиправності.
    Ключ у вирішенні проблеми виявлення складу адміністративних проступків полягає в неухильному дотриманні далеко не нового наукового вимоги - виявлення всіх суттєвих рис реально подій, що відбуваються, в даному випадку - прояви пильної уваги до моменту, коли порушення встановлених правил призводить до заподіяння шкоди.
    Основними нормативними актами, якими визначаються види, підстави відповідальності та міри покарання, а також порядок їх застосування, є: Кримінальний кодекс, Кодекс про адміністративні правопорушення, статути і положення про дисципліну та проходження служби.
    У нашій державі діє велика кількість різних адміністративних правил. До їхнього числа відносяться, наприклад, правила поведінки в громадських місцях, правила паспортної системи, дорожнього руху, санітарно-епідеміологічні правила, протипожежні, правила торгівлі, митні правила, правила з техніки безпеки та охорони праці, правила полювання, рибальства та охорони навколишнього середовища , правила військового обліку, прикордонного режиму, режими надзвичайного стану та інші.
    Порушення таких правил можуть спричинити кримінальну відповідальність винних осіб згідно з Кримінальним кодексом. Але в більшості випадків настає адміністративна відповідальність, яка являє собою застосування заходів покарання за адміністративні правопорушення відповідними органами і посадовими особами.
    Державні службовці несуть адміністративну відповідальність за загальними правилами, нарівні з рештою громадян Російської Федерації.
    Адміністративна відповідальність має спільні риси з іншими видами юридичної відповідальності - кримінальної, дисциплінарної, матеріальної, що виражається в примусовому характері заходів впливу на порушників, негативній оцінці їхньої поведінки, і спільної мети, яку переслідують всі види правової відповідальності за виховання порушників і профілактики правопорушень. У той же час вона має свої специфічні особливості.
    1. Встановлювати адміністративну відповідальність можуть не тільки органи законодавчої влади, а в межах своєї компетенції та органи виконавчої влади.
    2. Якщо при дисциплінарної відповідальності між начальником, що застосовують заходи впливу, та особою, що залучаються до відповідальності, існують відносини службової підпорядкованості, то при адміністративної відповідальності така підпорядкованість виключається. Накладення адміністративних стягнень здійснюється спеціальними органами виконавчої влади та в деяких випадках судами (суддями).
    3. Більшість складів адміністративних проступків можна назвати "формальними": адміністративна відповідальність настає, як правило, незалежно від того, чи є безпосереднє негативні наслідки від даного порушення чи ні, - досить самого факту порушення правил, що охороняються нормами адміністративно-правових актів.
    4.Основаніем адміністративної відповідальності є вчинення адміністративного проступку. Таким проступком визнається посягає на державний або громадський порядок, власність, прав і свободи громадян, на встановлений порядок управління протиправне (умисна або необережна) дія або бездіяльність, за яке передбачена адміністративна відповідальність. Ця відповідальність настає в тому випадку, якщо конкретне порушення за своїм характером не тягне за собою відповідно до законодавства кримінальної відповідальності. Як видно, об'єкти адміністративних проступків відрізняються від об'єктів дисциплінарної відповідальності. Адміністративний проступок до того являють собою посягання на суспільні відносини, що регулюються нормами різних галузей права, а не тільки адміністративного.
    Адміністративне правопорушення є діянням, заподіює шкоду інтересам громадян, суспільства і держави, і воно протиправно. Конкретні адміністративні проступки, за вчинення яких передбачена адміністративна відповідальність, вказані в ст. 41 - 193 КпАП і інших нормативних актах, що не входять до Кодексу. Від суміжних з ними злочинів адміністративні правопорушення відрізняються лише меншим ступенем своєї суспільної небезпеки, тому часто говорять про шкідливість, а не суспільної небезпеки адміністративних деліктів. Склади ж правопорушень формально ідентичні, включаючи в себе об'єкт, об'єктивну сторону, суб'єкт і суб'єктивну сторону і тих, і інших.
    Крім адміністративного проступку підставою адміністративної відповідальності може бути і незначне злочин. Указами Президії Верховної Ради СРСР від 08 февраля 1977 року "Про внесення змін і доповнень в кримінальне законодавство Союзу РСР і" Про порядок застосування заходів адміністративного стягнення до осіб, звільнених від кримінальної відповідальності відповідно до ст. 43 Основ кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік ". Передбачено, що особа, яка вчинила злочин, не представляє великої суспільної небезпеки, може бути звільнена від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що його виправлення та перевиховання можливе без застосування кримінального покарання. Така особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності замість кримінальної, але лише у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше одного року або інше, більш м'яке покарання.
    5. Адміністративна відповідальність відрізняється від інших видів і по суб'єктах відповідальності. До них відносяться не тільки фізичні особи - громадяни і посадові особи, в деяких випадках відповідальність несуть і підприємства, установи, організації, наприклад, за екологічні правопорушення та правопорушення у торгівлі.
    Згідно КпАП, відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення 16-річного віку. При цьому до осіб у віці від 16 до 18 років, які вчинили адміністративні правопорушення, застосовуються, як правило, інші, ніж до дорослих заходи, передбачені Положенням про комісії у справах неповнолітніх. Випадки, коли неповнолітні (від 16 до 18 років) відповідають на загальних підставах, визначені ст. 14 КпАП. Батьки та особи, які їх замінюють, несуть відповідальність не за правопорушення дітей, а у зв'язку з ними за те, що не контролювали їхню поведінку (ст. 19 Положення).
    Що стосується посадових осіб, які працюють в державних органах, то вони, згідно зі ст. 15 КпАП, несуть відповідальність не тільки за порушення загальнообов'язкових правил своїми діями, але й деякі правонарушения, які вважаються упущеннями по службі. Сюди відносяться адміністративні правопорушення (проступки), пов'язані з недотриманням встановлених правил у сфері охорони порядку управління, державного і громадського порядку, природи, здоров'я населення та інших правил, забезпечення виконання яких входить до їх службових обов'язків.


    Зараз я хотіла б більш докладно розглянути адміністративні правопорушення, що посягають на громадський порядок, а також адміністративну відповідальність, яка слідує за вчинення таких правопорушень.

        Стаття 158 КоАП РФ ( "Дрібне хуліганство")
    Дрібне хуліганство, тобто нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі від десяти до п'ятдесяти карбованців або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з утриманням двадцяти відсотків заробітку, а у випадку, якщо за обставинами справи, з урахуванням особи порушника, застосування цих заходів буде визнано недостатнім, - адміністративний арешт на строк до п'ятнадцяти діб.


    Дрібне хуліганство - адміністративне правопорушення, що посягає на громадський порядок. Воно свідчить про низьку культуру порушника, його егоїзм, нехтуванні інтересами суспільства, інших людей, його навколишніх, про ігнорування правил пристойності і благопристойності.
    З об'єктивної сторони дрібне хуліганство являє собою дію, що порушує порядок і спокій громадян. Такими діями є, зокрема, нецензурна лайка в громадських місцях і образливе приставання до громадян. Перелік таких дій цим не вичерпується, що підкреслюється словами статті "та інші подібні дії".
    Хуліганством може бути порушений громадський порядок у будь-якій сфері життя і діяльності громадян: на виробництві, в побуті, в культурно-освітніх установах; в будь-якому перебування людей: на вулицях, у квартирах, у лісі і т.д.
    Зазвичай дрібне хуліганство відбувається за особистої присутності людей, бо саме в такій обстановці порушнику вдається в найбільшій мірі продемонструвати свою неповагу до суспільства. Однак для наявності складу зазначеного проступку ознака публічності не обов'язковий. Дрібне хуліганство буде мати місце і в тому випадку, коли особа зробило непристойні написи на паркані у відсутність людей або коли вночі демонстративно порушується спокій сплячих людей.
    З суб'єктивної сторони дрібне хуліганство характеризується умислом, звичайно прямим. Особа усвідомлює, що його дії протиправні, воно передбачає, що в результаті їх здійснення буде порушено громадський порядок і спокій громадян, і бажає цього. Але можливі випадки, коли порушник не бажає цього, але свідомо допускає. У таких випадках дрібне хуліганство відбувається з непрямим умислом. Елементом суб'єктивної сторони дрібного хуліганства є мотив задоволення індивідуальності потреб самоствердження шляхом ігнорування гідності інших людей.
    Суб'єктом дрібного хуліганства може бути особа, яка досягла 16-річного віку.
    За загальним правилом, як стягнення за дрібне хуліганство повинні застосовуватися штраф або виправні роботи в межах, зазначених у цій статті. Адміністративний арешт, як зазначено в статті, може застосовуватися лише у випадку, якщо за обставинами справи, з урахуванням особи порушника, застосування штрафу або виправних робіт буде визнано недостатнім. Підставами для застосування як заходи стягнення адміністративного арешту є, наприклад, здійснення поряд з дрібним хуліганством іншого серйозного адміністративного правопорушення, відсутність у правопорушника постійного місця проживання, вчинення в минулому хуліганських дій.
    Дрібне хуліганство відрізняється від хуліганських дій, які караються за ч.1 ст. 213 КК РФ, меншим ступенем порушення громадського порядку. Грубі порушення громадського порядку, що виражає явну неповагу до суспільства, що супроводжуються застосуванням насильства до громадян або погрозою його застосування, а також знищенням чи пошкодженням чужого майна, утворюють складу зазначеного злочину, а не адміністративного проступку.
    Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 24 грудня 1991 року за № 5 (з внесеними до нього в подальшому змінами) "Про судову практику у справах про хуліганство", "вирішуючи питання про відмежування кримінально караного хуліганства від дрібного, слідуємо враховувати ступінь порушення громадського порядку, що визначається на підставі сукупності обставин справи, включаючи місце і спосіб вчинення протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість і т.д. "
    Цією ж постановою роз'яснено: "Дрібне хуліганство, яке тягне за собою адміністративну відповідальність, пов'язане з опором працівнику міліції, народного дружинника, військовослужбовця під час виконання ними обов'язків з охорони громадського порядку, а так само громадянину у зв'язку з його участю в припиненні дрібного хуліганства, не повинно кваліфікуватися за ч .2 ст. 206 КК РРФСР (в даний час ч.2. Ст. 213 КК РФ). Такі дії, залежно від характеру наданого опору, слід кваліфікувати за відповідною статтею КК ".
    Вивчаючи матеріали статистичної звітності по Ханти-Мансійському автономному округу за перший квартал 1998 року і за перше півріччя 1998 року ми бачимо, що зросла кількість адміністративних правопорушень за ст. 158 КпАП "Дрібне хуліганство", так, якщо в першому кварталі 1998 року по округу було зареєстровано 1732 правопорушення, то в другому кварталі ця цифра вже зросла до 2303 адміністративних правопорушень, тобто вже на 571 правопорушення більше, ніж у першому кварталі. А всього за перше півріччя 1998 року по Ханти-Мансійському автономному окрузі зареєстровано 4035 правопорушень ст. 158КоАП "Дрібне хуліганство" (див. додаток 1 та додаток 2).


    Стаття 159 КоАП РФ ( "Стрільба з вогнепальної зброї в населених пунктах і в не відведених для цього місцях або з порушенням встановленого порядку")

    Стрільба з вогнепальної зброї в населених пунктах і в не встановлених для цього місцях, а також у відведених місцях з порушенням установленого порядку - тягне за собою накладення штрафу в розмірі від двадцяти до п'ятдесяти карбованців з конфіскацією зброї і бойових припасів або без такої.

    1. Правопорушення, пов'язані зі стріляниною з вогнепальної зброї в населених пунктах і в інших не відведених для цього місцях, а також і у відведених місцях, але з порушенням встановленого порядку, посягають на громадський порядок і особисту безпеку громадян.
    Федеральний закон РФ від 13 грудня 1996 року "Про зброю" регулює відносини, що виникають при обороті цивільного, службового, а також бойового ручного стрелкового й холодної зброї на території Російської Федерації. Він спрямований на захист життя і здоров'я громадян, власності, забезпечення громадської безпеки, охорону природних ресурсів, боротьбу зі злочинністю, незаконним розповсюдженням зброї.
    Цей закон з метою усунення різного, тобто неоднозначного, розуміння і тлумачення визначає ряд основних понять, що мають безпосереднє відношення до коментарів до статей:
    зброя - влаштування та предмети, конструктивно призначені для ураження живої чи іншої цілі, подачі сигналів;
    вогнепальна зброя - зброя, призначена для механічного ураження цілі на відстані снарядом, що одержує спрямовану дію за рахунок енергії порохового та іншого заряду.
    2. Названий закон відносить до вогнепальної зброї: а) цивільне вогнепальна зброя - самооборони, спортивна та мисливська, включаючи гладкостовбурна; б) службове вогнепальна зброя; в) бойова ручна стрілецька зброя.
    При цьому будь-який із зазначених видів вогнепальної зброї може стати знаряддям вчинення правопорушення, передбаченого ст. 159 Кодексу, незалежно від способу його виробництва - заводського або саморобного.
    3. Газове зброя самооборони: газові пістолети та револьвери, механічні розпилювачі, аерозольні й інші пристрої, споряджені сльозоточивими або дратівливими речовинами, електрошокові і іскрові розрядники; спортивна та мисливська пневматична та сигнальна зброя; будівельні пістолети, ракетниці, вибухові пакети та інші імітаційно-піротехнічні та освітлювальні засоби - не відносяться до вогнепальної зброї і не можуть розглядатися як правопорушення за ст. 159 Кодексу.
    4. Постанова Уряду РФ від 02 грудня 1993 року, яка затвердила "Правила обороту службового та громадянського зброї та боєприпасів до нього в Російській Федерації", накази МВС РФ від 30 грудня 1993 року № 609 та від 24 січня 1996 року № 146, що ухвалили Інструкцію про роботу органів внутрішніх справ з контролю за обігом службового та громадянського зброї, та інші нормативні акти детально регулюють виробництво, продаж, передачу, придбання, облік, зберігання, носіння, транспортування, використання, вилучення і знищення, експорт та імпорт зброї в Російській Федерації.
    5. Диспозиція ст. 159 є бланкетний. Для визначення характеру порушення необхідно звернутися до нормативних актів, які регулюють порядок використання зброї в різних умовах: при охороні підприємств, установ, організацій; в навчальних закладах, тирах, при зйомках кінофільмів і т.п.
    Для складу даного правопорушення необхідна наявність однієї з таких ознак об'єктивної сторони: а) стрільба в населеному пункті; б) стрільба не в спеціально відведених для цього місцях; в) стрільба з порушенням встановленого у визначеному місці порядку.
    Під спеціально відведеними для стрільб місцями розуміються стрілецькі тири, стрільбища, стрілецько-мисливські стенди державних і громадських організацій, відкритих за дозволами органів внутрішніх справ, при дотриманні умов, що забезпечують безпеку для навколишніх.
    Порушенням встановленого порядку є недотримання безпеки в кожному конкретному місці, наприклад, відкриття вогню без команди керівника стрільб або після команди "відбій", ведення вогню з несправного зброї або в небезпечних напрямках, передача зброї іншим особам і т.д.
    6. Склад розглянутого правопорушення не передбачає настання будь-яких наслідків в результаті скоєння протиправного діяння. Тому самі дії, що спричинили шкідливі наслідки, повинні кваліфікуватися залежно від їх характеру і тяжкості (шкоди особистості, збиток власності та ін) за відповідними статтями КК РФ або цього Кодексу.
    7. Суб'єктом розглянутого адміністративного правопорушення можуть бути які досягли 16-річного віку громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. Право на придбання громадянського вогнепальної зброї мають громадяни Російської Федерації, які досягли 18-річного віку, після отримання ліцензії на придбання конкретного виду зброї в органах внутрішніх справ за місцем проживання (ст.13 закону "Про зброю"). Суб'єктами даного правопорушення можуть розглядатися особи, яким вогнепальна зброя довірено у зв'язку з виконанням службових обов'язків або передано в тимчасове користування підприємством, установою, організацією, а також особи, які володіють або користуються такою зброєю в порушення встановленого порядку.
    Особи віком від 16 до 18 років за порушення правил використання вогнепальної зброї підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах.

    8. Суб'єктивна сторона правопорушення полягає в тому, що винний свідомо порушує правила використання вогнепальної зброї і бажає цього. Мотив і мета порушення не мають значення для кваліфікації скоєного. Дані правопорушення відбуваються як з прямим умислом, так і з необережності.
    9. Санкція коментованому норми передбачає накладення на правопорушника штрафу з конфіскацією зброї і бойових припасів або без такої.
    Конфіскації підлягають зброя і бойові припаси, що перебувають у приватній власності порушника. Вона не може застосовуватися до осіб, для яких полювання є основним джерелом існування.
    10. Протокол про розглянутому правопорушення складається співробітником міліції, який має право вилучити вогнепальну зброю і бойові припаси до розгляду справи, про що робиться запис у протоколі із зазначенням марки або моделі, калібру, серії та номери вилучається зброї, кількості і виду бойових припасів. При відмові добровільно пред'явити зброю і бойові припаси працівник міліції має право провести особистий огляд і огляд речей порушника.
    До особи, яка вчинила це правопорушення під час виконання службових обов'язків, співробітник міліції має право застосувати особистий огляд і огляд його речей, вилучення вогнепальної зброї і бойових припасів лише у випадках, що не терплять зволікання.
    11. Справи про правопорушення, передбачені ст. 159 Кодексу, розглядають і накладають адміністративні стягнення адміністративні комісії при органах місцевого самоврядування, а також безпосередньо голови селищної та сільської адміністрації за місцем здійснення порушень.
    Справи щодо неповнолітніх у віці від 16 до 18 років з урахуванням особи порушника і характеру правопорушника можуть бути передані на розгляд до районної (міської), районної у місті комісії у справах неповнолітніх.
    Як видно зі звіту по Ханти-Мансійському автономному округу за перший і другий квартали 1998 зросла кількість правопорушень за ст. 159 КпАП, так, наприклад, якщо в першому кварталі 1998 року зареєстровано 6 правопорушень, то в другому кварталі 1998 року зареєстровано вже 13, тобто кількість адміністративних правопорушень тільки за другий квартал зросла В 2.1 рази, а всього за перше півріччя зареєстровано 19 правопорушень по даній статті. (Див. додаток 1 і 2).


    Стаття 160 КоАП РФ ( "Придбання міцних спиртних напоїв домашнього вироблення")

    Придбання самогону, чачі, Аракі, бальзамового горілки, браги та інших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення - тягне за собою накладення штрафу в розмірі від тридцяти до ста карбованців. (в ред. Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 01 жовтня 1985 року).

    Небезпека даного правопорушення полягає в тому, що воно сприяє самогоноваріння і підриває тим самим встановлене правовими актами положення про те, що визнається в законному обігу при роздрібної та оптової торгівлі алкогольна продукція тільки за наявності належних облікових, фінансових і транспортних документів, а також документального підтвердження: відповідності її вимогам стандартів, санітарних правил, норм і гігієнічних нормативів, права на здійснення діяльності, пов'язаної з обігом цієї продукції; її державної реєстрації, легальності її виробництва на території Росії або надходження на митну територію РФ алкогольної продукції іноземного виробництва (Указу Президента РФ від 18 серпня 1996 року "Про посилення державного контролю за обігом алкогольної продукції"). Правопорушення, передбачене ст. 160 Кодексу, послаблює ефективність затверджених постановою Уряду РФ від 19 серпня 1996 Правил роздрібної торгівлі алкогольної продукції на території Російської Федерації та Положення про ліцензування роздрібної торгівлі алкогольною продукцією.
    Таким чином, об'єктом посягання коментованого правопорушення виступають здоров'я населення, громадський порядок, встановлені правила торгівлі та етичні норми поведінки.
    Сам факт придбання міцних спиртних напоїв домашнього вироблення незалежно від наступили шкідливих наслідків утворюють склад кінченого адміністративного правопорушення.
    Під придбанням міцних спиртних напоїв домашнього вироблення слід розуміти їх купівлю, отримання у вигляді дару або оплати за будь-які надані послуги, виконану роботу і т.п. Для наявності складу правопорушення та настання відповідальності не має значення, були придбані чи самогон і інші спиртні напої домашнього вироблення безпосередньо у виробника або інших осіб.
    До міцних спиртних напоїв домашнього вироблення, крім прямо зазначених у статті, належать також спиртні напої, вироблені шляхом отдОленою (перегонкою, виморозка, за допомогою центрифуги) алкогольної маси від продуктів бродіння зерна, картоплі, буряку, винограду, цукру, різних фруктів і інших продуктів. Не належать до міцних спиртних напоїв вино, пиво, кваси, наливки та інші напої, виготовлені домашнім способом за допомогою тільки природного бродіння.
    Суб'єктом даного правопорушення може бути особа, яка досягла 16-річного віку.
    З суб'єктивної сторони придбання міцних спиртних напоїв домашнього вироблення може бути здійснено тільки з прямим умислом: винний усвідомлює, що набуває міцні спиртні напої домашнього вироблення, і бажає здійснювати ці дії.
    Справи про дане правопорушення розглядають і накладають адміністративні стягнення начальники або заступника начальників відділів (управлінь) міських і районних внутрішніх справ, начальники або заступники начальників органів внутрішніх справ на транспорті, начальники відділень міліції, що є в системі органів внутрішніх справ, а також у важкодоступних чи віддалених населених пунктах - голови селищних і сільських адміністрацій.



    Стаття 160 (1) КпАП ( "Продаж громадянами вина домашнього вироблення, що не відноситься до міцних спиртних напоїв")

    Продаж громадянами вина домашнього вироблення, що не відноситься до міцних спиртних напоїв, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі до п'ятдесяти карбованців з конфіскацією вина домашнього вироблення (введена указом Президії Верховної Ради Української РСР від 28 травня 1986 року)

    Продаж громадянами вина домашнього вироблення, що не відноситься до міцних спиртних напоїв, становить значну небезпеку її тісному зв'язку з пияцтвом та алкоголізмом. внаслідок реалізації вина домашнього вироблення, що не відноситься до міцних спиртних напоїв, створюється сприятливий грунт для алкоголізації населення, шінкарства, утримання місць розпусти, порушення громадського порядку, тобто всього того, що йде врозріз із твердженням етичних норм поведінки. Продаж громадянами вина домашнього вироблення грубо порушує встановлені органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування правила роздрібної торгівлі алкогольною продукцією та положення про ліцензування цього роду діяльності, створює загрозу життю і здоров'ю людей, пов'язану з отруєнням покупців цієї "продукції", виробленої з відступом від елементарних санітарно -епідеміологічних правил, що завдає істотної шкоди фінансовим інтересам держави в результаті ухилення від сплати відповідних податків і зборів.
    Адміністративним правопорушенням є продаж громадянами виноградних, плодово-ягідних вин, що виготовляються умовах за допомогою тільки природного бродіння, тобто шляхом зброджування відповідних соків без додавання спирту або спиртовмісних рідин, а також без використання для підвищення в них відсотка вмісту алкоголю кустарної перегонки чи інших процесів і технічних засобів.
    Продаж, збут громадянами вина (міцних спиртних напоїв будинку
         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !