ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Формування поняття культура на урок японської мови
         

     

    Іноземна мова

    Міністерство загальної та професійної освіти Російської федерації

    Сахалінський державний університет

    Інститут економіки і сходознавства

    «Допустити до захисту»

    Завідувач кафедрою

    _____________________________

    «_____» ________________ 2000р.

    Дипломна робота на тему

    Формування поняття «культура»

    на урок японської мови

    Виконала: студентка 5 курсу

    501 групи, відділення сходознавства

    ____________________________________

    Науковий керівник:

    ____________________________________

    Южно-Сахалінськ

    2000

    ВСТУП.

    Дипломна робота присвячена проблемі активізації процесу навчанняяпонської мови шляхом формування в учнів лінгвострановедческойкомпетенції.

    Вибір теми для написання даної дипломної роботи визначається насампередза все її актуальністю.

    Існуюча в сучасному суспільстві тенденція до зростання ролііноземної мови в усіх сферах життєдіяльності людини диктує новийпідхід до навчання іноземним мовам, суть якого полягає не тільки вперегляді методики викладання окремих аспектів мовної системи, але йу формуванні нового погляду на місце зарубіжної культури в навчальномупроцесі.

    Спираючись на багаторічний досвід російських і зарубіжних методистів, можназ упевненістю сказати, що навчання іноземної мови на основіознайомлення учнів з культурою народу іншої країни є одним збазових принципів навчання цьому предмету. Залучення до культури іншогонароду не тільки робить вивчення іноземної мови більш привабливимдля учнів, але і сприяє повноцінної комунікації, більш точному іадекватного розуміння носіїв цієї культури.

    Спостереження за педагогічним процесом показують, що мотиваціястає практично не насититься, якщо оволодіння іноземною спілкуваннямсупроводжується вивченням культури носіїв мови. Як свідчитьдосвід, учні з незмінним інтересом, цікавістю ставляться до історії,культури, мистецтва, звичаїв, звичаїв, традицій, укладу повсякденного життянароду, поглядів на життя, переконань, нормам проведення дозвілля, захопленнямоднолітків, тобто до всього, що пов'язано з країною мови, що вивчається.

    Необхідно відзначити, що у зв'язку з розширенням, поглибленнямекономічних і культурних зв'язків між Росією і Японією вивченняяпонської мови за допомогою включення в навчальний процес знань про культурніреаліях сучасного японського суспільства є пріоритетним завданнямсучасної російської молоді. Разом з тим, питання навчання японськомумови, як з точки зору викладання окремих його аспектів, так і зточки зору змісту, форм і методів ознайомлення учнів з японськоюкультурою залишається практично невивченою.

    Мета дослідження.

    Мета дослідження полягала у вивченні наукової літератури,присвяченій даної теми для розробки та наукового обгрунтування методикинавчання аспектам лінгвокраїнознавства на уроках японської мови.

    Гіпотези дослідження.

    З відповідно до мети була сформульована наступна гіпотезадослідження: навчання японської мови буде більш ефективним, якщо в навчальнийпроцес включити елементи національно-культурної значущості для носіївмови.

    Завдання дослідження.

    У зв'язку з висунутої гіпотезою належало вирішити наступні завдання:
    1. Вивчити і проаналізувати психолого-педагогічну і методичну літературу з питань організації процесу навчання іноземних мов з урахуванням психологічних особливостей учнів;
    2. Розробити навчальний посібник для викладання елементів лінгвокраїнознавства на уроках японської мови на початковому і просунутому етапів навчання.
    3. Експериментально перевірити ефективність розробленого навчального посібника.

    Методи дослідження.

    Для вирішення завдань були використані наступні методи дослідження:

    - вивчення та аналіз наукової літератури з психології, педагогіки та методики викладання іноземних мов;

    - безпосереднє спостереження за навчальним процесом студентів другого курсу немовного факультету з метою визначення найбільш типових для даного віку ситуацій спілкування.

    Предмет дослідження. < p> Предметом дослідження є культура Японії, надзвичайносамобутньої і унікальною. безсумнівний той факт, що своєрідність культуринакладає відбиток на процес організації навчання японської мови.

    Об'єкт дослідження: процес навчання студентів другого курсунемовного відділення інституту сходознавства (місто Южно-Сахалінськ )..

    Практична значимість проведеного дослідження полягає в тому,що його результати можуть знайти застосування в практиці навчання японськомумови, а так само інших іноземних мов на основі створеного навчальногопосібники.

    Обсяг і структура дипломної роботи.

    Дипломна робота містить сторінок машинописного тексту і складаєтьсяз вступу, трьох глав, висновку, списку літератури і додатки.

    У вступі обгрунтовується актуальність теми, дається загальнахарактеристика роботи, формуються цілі, завдання, гіпотеза, методидослідження, визначається її практична значимість.

    У першому розділі розкривається визначення поняття «культура» та їїзначення в розвитку будь-якого суспільства, а так само дається загальний огляд культури
    Японії, який визначив основні моменти, які характеризують її специфіку. Іншийаспект першого розділу - розкриття змісту національно-культурногокомпонента в навчанні іноземним мовам. У рамках даного підходу мовайде про необхідність включення в зміст навчання елементів мовноїкультури народу, що говорить на вивчається мовою і країнознавчих відомостей,стосовно до ситуації спілкування. Цілком природно, що при вивченнііноземної мови необхідно включати інформацію про природу, суспільство,мисленні, способи і прийоми діяльності того народу, мова якоговивчається (що собою представляє японська школа, де знаходиться острів
    Хоккайдо і острів Кюсю і так далі). У зв'язку з цим основна проблема,які поставлені в даному розділі, - критерій відбору знань пов'язаних зкультурою країни мови, що вивчається. Вихідним положенням при відборізмісту національно-культурного компонента є, на переконання
    Никитенко З. Н. і Осіяновой О. М., не лінгвістичні, а методологічнікритерії. Це пояснюється тим, що в кожному випадку завдання полягає ввиділення зі всього різноманіття того, що може сприяти не тількинавчання спілкуванню на іноземній мові, а й прилучення до культури цьогоязика.1 Таким чином в рамках нашого дослідження була здійсненаспроба виділити критерії відбору національно-культурологічні ікраїнознавчий цінності, критерії типовість та орієнтації на сучаснудійсність, тематичний та інші.

    Друга глава присвячена розкриттю лінгвострановедческого підходу внавчанні іноземній мові з урахуванням особливостей, організації процесунавчання японської мови, зумовлених специфікою структури японськогомови, а також цілями, завданнями, змістом і принципами навчанняіноземних мов в цілому і японському зокрема. Таким чином, у данійчолі з урахуванням специфіки японської мовної системи і загальних методичнихрекомендацій щодо використання лінгвострановедческого підходу внавчання іноземним мовам було здійснено спробу створення спільнихнапрямків методичної програми з ознайомлення учнів іншомовноїкультури для викладання японської мови на другому курсі немовногофакультету.

    У висновку підводяться підсумки дослідження, робляться основні висновки.

    Список літератури включає 50 найменувань.

    Програма складається з

    При написанні дипломної роботи були використані твори:

    1. ФОРМУВАННЯ ЗНАНЬ Про КУЛЬТУРІ на уроках іноземної мови

    1.1 КУЛЬТУРА ЯПОНІЇ ЯК ОСНОВА ФОРМІРОВАНЯІ ЛІНГВОСТРАНОВЕДЧЕСКІХ

    ЗНАНЬ

    В останні десятиліття значно прискорився процес відокремлення настику ряду наук - історії, філософії, соціології, антропології, етнографії,лінгвістики, психології, естетики та інших - новою науковою дисципліною. Їїзародження почалося в далекій давнині, однак, подібно до таких наук якестетика, психологія або соціологія, вона багато сторіч була включена вінші, раніше, ніж вона, що сформувалися науки. Тим не менше, предмет їїзавжди був ясний, він відразу ж піддавався висловом. Це культура. Такимчином, нова наука під назвою культурологія ніколи не відчувалатруднощів у пошуках свого предмета.

    Але якщо виділення предмету культурологія справа порівняно нескладна,то визначення самої культури пов'язано з великими труднощами. Існуютьсотні спроб дати дефініцію культури, і все вона вважаються доситьзадовільними [1]. Відбувається це перш за все тому що культура --поняття надзвичайно широке і історично мінливе. Вона охоплює якдо сфери суспільного буття, так і область суспільної свідомості, всюсоціальну й особисте життя людини, її матеріальну і духовнудіяльність. Кожна епоха і кожне покоління мають свою культуру і своїуявлення про неї. Ми дотримуємося думки Альберта Швейцера, якийвизначив культуру як "сукупність процесу людини і людства увсіх областях і напрямках ». [2]

    Крім того, аналіз літератури з проблеми дослідження показав, що внауках існують різні підходи до трактуванні культури. Так, уфілософському енциклопедичному словнику дається таке визначення: «
    Культура - специфічний спосіб організації і розвитку людськоїжиттєдіяльності, представлений у продуктах матеріального і духовногопраці, в системі соціальних норм і закладів, в духовних цінностях, всукупності відносин людей до природи, між собою і до самих себе ». [3]

    На противагу абстрактного визначення культура як« екрану »знань, своєрідного «приймача» надходить ззовні інформації, сучаснанаука розглядає культуру як «творчо свідому діяльність зперетворення природи і суспільства, результатами якої є постійнепоповнення матеріальних і духовних цінностей, вдосконалення всіхсутнісних людських сил ».3 (2, с. 8)

    В узагальненому вигляді, культура - справжній букет характеристик, складнадефініція, складаються з рада рис. Культура - це і розвиваєтьсясистема духовних цінностей, і процес людської творчості. Це івираз відносин між конкретними людьми, регулятор ідейного іморального клімату всього суспільства. [4]

    Культуру можна уявити собі як величезну лабораторію, в якійстворюється масштабна система цінностей, збираються воєдино найбільшідосягнення людства в галузі науки, літератури і мистецтва, філософіїта архітектури, релігії і політики з глибокої давнини до наших днів.
    Тому сприйняття культури у вузькому розумінні слова, як щосьдругорядне, пов'язаного тільки з мистецтвом або відпочинком і розвагою --це примітивне, поверхове сприйняття. Культура - це і духовно -моральні цінності людини, і його безперервна творча діяльність,і його система поглядів, оцінок і інтересів.

    Значення культури у розвитку будь-якого суспільства важко недооцінити. Безнеї і притаманною їй свободи навіть саме досконале суспільство - не що інше якджунглі, підкреслював Альбер Камю. [5] Втім, справа не обмежуєтьсясамостійним розвитком культури всередині того чи іншого суспільства:відбувається ще й засвоєння культури іншої нації і держави. Іншимисловами, культура розвивається в ході міжнародного обміну та їїпоширення у світовому масштабі. Само собою зрозуміло, що дляпрояви плідних результатів такого поширення і обмінунеобхідні відповідні історичні умови; було б помилковимрозглядати розвиток культури, ігноруючи специфічні особливостіданого суспільства. Не є виключення м в даному випадку і культура.

    Необхідно відзначити, що становлення японської культури являлособою складний процес відносин з рядом культур Азії - китайської,корейської, індійської, маньчжурської та інших. Цю точку зору так чи інакшеподіляють багато японських історики: Іенага Сабуро, Мацумото Есіо, Морі
    Кіето, Мікамі Дзіро, Гундзі Масакацу та інші. [6]

    Культура є історично сформована стійка система елементів,; вній важливе місце належить спільності мови, духовного складу, звичаїв,звичок народу, який створив дану культуру. Коли елементи чужоземноїкультури потрапляють у нову систему, вони обов'язково перетворюються ввідповідно до вимог та принципами даної системи.

    Японська культура в силу цілого ряду історичних і географічнихчинників надзвичайно самобутня.

    Слід зазначити, що проблема визначення її специфіки присвяченідослідження.

    На думку даних авторів, її специфіка в цілому визначилася наступним:

    - острівна становище країни, що призвело не стільки до ізольованості, скільки до дистанційованості від інших вогнищ культур; але ця дистанція служили своєрідним «фільтром», через який проходило зовнішній вплив, і породила здатність національної самосвідомості вбирати і заперечувати те, що для японської культури було не органічно і згубно;

    - молодість народу-нації, народження якої припав на період , коли існували по сусідству вогнища цивілізації вже перебували в повному розквіті і тому могли служити благородним джерелом для запозичень, при цьому наведений вище фактор певною мірою знімав небезпеку для вітчизняної культури - бути поглинутою або поневоленої;

    - етнічна однорідність населення з унікальним самосвідомістю загальної культурної ідентичності, що, зокрема, виразилося в збереженні інституту монархії протягом всієї історії, перш за все для ідейно-культурного фактора, що об'єднує націю;

    - жорсткі географіко-геологічні умови, що визначили комплекс природних причин, що спонукали японців до пошуків найбільш ефективних способів гуртожитки, соціальних форм, які давали можливість виживати і розвиватися. [7]

    Цей набір факторів явно неповний, але вони все ж головні і основоположні.

    Специфікою японської культури є насамперед відсутність у ній, задеяким винятком, войовничої ксенофобії. Вона не стверджувала себе яксамодостатню. Коли ж це траплялося, то призводило до катастрофи, якбуло в другу світову війну.

    З теорії про характер японської культури і цивілізації в широкому сенсінайбільш привабливим є метафорична концепція «мембранного»характеру. Мембрана як механізм має велику гнучкість, а як образ --здатністю до зміни способів дії. Вона опукла і ввігнута.
    Випуклість - це її вплив зовні і недопущення зовнішнього впливу навнутрішнє середовище. Увігнутість - навпаки: активне сприйняття і усмоктування всебе зовнішнього впливу. Це певний соціальний і культурний клапан. Режим йогороботи строго відповідає потребам самого культурного організму. [8]

    Сила японської культури - в її багатосторонності і синтетичне,завдяки тому, що формувалася і складалася під духовно-естетичнимвпливом різних релігій. Основою японської духовно-естетичної системиє синтоїзм, чий вплив на японську культуру, нарівні з прийшлипізніше буддизмом, даосизм і конфуціанство - величезна.

    Основою синтоїзму з'явилося обожнювання навколишнього середовища, віра не водного, а в безліч богів, тобто пантеїзм. У його світоглядноїтрадиції загальне (дзен), то є природа, є комплексом одиничнихелементів (ко). Людина в природі - одна з таких елементів, її основначастину. Саме тому для нього безглуздо й навіть злочинно кидати їйвиклик. Крім того, як би людина не намагався віддалиться від природи, він вкінцевому рахунку до неї повертається і «розчиняється» в «богів» або в
    «Космосі». [9]

    Отже, з точки зору японської культурної традиції природу (вширокому сенсі як дзен) марно переробляти. Це неможливо і шкідливо.
    І саме тому найвищої ефективності, у тому числі і соціальної, можнадосягти шляхом пошуків гармонії з нею.

    Повторюваність природних мотивів у Ніхонгі - відображення традиційногосвітовідчуття, де природу відводилося головне місце. Протягом багатьохстоліть проблема природи була центральною релігійної, філософської,естетичної проблемою. У мистецтві природи була художнім ідеалом, ілюдина не протистояв їй, а, як уже було сказано, був ограниченнойчастиною її як цілісного Космосу. Споглядання природи було її пізнанням
    «Зсередини» (на відміну від спостереження європейського майстра нового часу,дивився на неї «зі сторони») [10]

    На відміну від антропоцентризму європейської культури нового часуяпонську можна умовно позначити як «натуроцентрістскую», бо природабула «мірою всіх речей». Вона висловлювала, як про це говорив Ясумарі
    Ковабата, ідеал краси, що містить якусь вищу Істину. [11]

    Істотно більше високий рівень обожнювання природи, що оточуєсередовища ми виявляємо в японських міфах. Пов'язано це не з примітивністю абоНЕ розробленість концептуального мислення стародавніх японців. Обожнюванняприроди та географії (ландшафту) японських островів, яке виявляється уміфах, відображає саме відношення японців до середовища свого проживання, як досамоцінності, їх прагнення знайти згоду з природою, суворою, скупий нащедрості, небезпечної стихійними лихами. [12]

    При аналізі творів ми вперше виявляємо, що вся міфологія,космогонічні та інші концептуальні структури виступають не стільки якфілософсько-світоглядні, а скільки як культурно-світоглядніконцепції. І в цій якості вона виявляють цілий ряд особливостей,відрізняють їх від китайської і західної традиції. Перш за все велика
    «Еластичність» культури. Духовно-естетичні норми в ній характеризуютьсябільшою гнучкістю, відсутністю чітких і різких граней між полюснимипоняттями і категоріями - позитивними і негативними, добром і злом,світлим і темним, красивим і потворним, чистим і брудним, щасливим інещасним, багатством і бідністю тощо.

    Пізніше, з проникненням зарубіжних культурно-релігійних систем,еластичність японського менталітету, його здатність неупереджено і зпрагматичних позицій приймати принесену ідеологію, етику та естетикуотримали особливий розвиток. Подібні навчання, які потрапляли на японський грунт з -за кордону, самі змушені були адаптуватися до місцевих умов для того,щоб вижити і самоствердитися.

    Народились в Індії чи Китаї, і протягом багатьох і багатьох столітьвипробували свій розквіт і занепад, до Японії вони потрапили приблизно в однукоротку історичну епоху, як би спресовані у часі. Цевизначило їх синкретизм, бо тут вони з'єдналися з національною релігієюі створили унікальну сублімовану форму японської культури, що поєднуєрізні риси і принципи в синтетичному і діалектичній єдності. [13]

    Готовність сприймати зовнішнє культурний вплив було усвідомленим іцілеспрямованим. Воно не носило хаотичного характеру. Сформувався наоснові власної культури, соціум у Японії був не тільки чутливим дозовнішнього впливу, він був міцним і стійким сам по собі. Абсорбція зовнішньоїкультури йшла за двома напрямками. Сприймати те, що японському соціумубуло функціонально необхідно або корисно, непотрібне відкидалося. Нове жзалишалося чужорідним, воно перемелювалося жорнами власної культури іставало в результаті органічно своїм, національним. [14]

    На нашу думку, японці здатні не тільки сприймати чуже, а йдоводити його до досконалості. Це якість культури острівної країни,яка в силу обмеженості своїх ресурсів змушена ввозити «сировина» і,обробивши його і надавши наскільки можливо досконалу форму та властивості,експортує його за кордон вже у вигляді готової продукції.

    У залежності від установки, Японію можна представити повністюорієнтованої на універсальні культурні цінності або ж, навпаки,ревно зберігає самобутні цінності національної культури. Обидві точкизору будуть лише частково відповідати реальності.

    Безумовно, за минулі сто з гаком років Японія освоїла різноманітнібоку нетрадиційної культури в усіх її сферах (література, кіно, театр,архітектура, живопис і так далі). Так що у свідомості значної кількості
    Японців це і є сучасна культура, а що склалося в минулому форми --явище маргінальне, майже пережиток, хоча реально більшість цих людейне відмовиться взяти участь у традиційному святі або в суспільнихабо сімейних ритуалах. На рівні стереотипів поведінки, а багато в чому і нарівні підсвідомості, традиції залишаються органічною частиною життя, боперебудова психічних структур відбувається значно повільніше, ніжзрушення у соціальній та економічній сферах. [15]

    Проблема традицій минулого і традиціоналізму як громадськоїорієнтації суворо встала після реставрації Мейдзі в 1868 році, коливестернізація всіх сторін життя призвела до протистояння національноїкультури і західною. Тоді й виявилася особливо гостро та подвійність, прояку говорив Кендзабуро Ое. Він запропонував поняття «двоїстої Японії»,що дозволяє визначити багато її особливості, в тому числі і співіснуваннятрадиційних художніх форм як з масовою американізованоїкультурою, так і з високими зразками європейської класики.

    Як писав Андре Мальро, «культура - це певна якість світу,отримане у спадок ». [16] Можна сказати, що японці вміють прийнятиподвійність своєї культури саме як «певну якість світу», деїм уготовано жити.

    Притаманне японському національній свідомості прагнення до гармонії (ви)було прагнення до цілісності, але не до цілісності статичної, а що маєтенденцію до рухові і розвитку. Звідси принципова схильністьдо «подвійності», асиміляції за все, проникали ззовні. Після другогосвітової війни асиміляційні можливості культури вже не могливідповідати кількості нових ідей, що хлинули в країну. Почалосяактивне формування масової американізованої культури з її зниженимикритеріями духовних цінностей.

    Проте сучасний період характеризується помітним посиленням інтересусуспільства до національної культури, і це відбувається, як зазначають вчені, нановому якісному рівні: «... до кінця 80-х років ідея американізації
    Японії практично віджила себе. І навпаки знову посилився інтерес донаціональних цінностей ...».[ 17]

    Для будь-якої національної культури особливо що має тривалийісторичний досвід, проблема традицій, спадщини минулого з зіставленні зсучасністю існує в більш-менш актуальною формі. Запереченняминулого, руйнування старого в ім'я нового, як показала історія, малонегативні наслідки. Це стосувалося не тільки власної культури, а йвсіх сторін життя суспільства, його соціального устрою та економіки.
    Установка на «збільшення» сприйманого ззовні і його асиміляцію ввідповідно до власних потреб, що було властиво Японії здавнину, зберегла запаси внутрішньої творчої енергії нації. Цепідтверджується і небачено швидким процесом модернізації країни наприкінці
    XIX століття, і «японським економічним дивом» у нашому столітті.

    Будь-яка традиція - передача від одного покоління іншому історичногодосвіду - має кілька рівнів існування і тлумачення. Традиція можепостати у формі ідей, у формі звичаєм і ритуалів, у формі типів поведінкиі побутових навичок. Що стосується Японська культура, то тут принциповезначення мають традиції, виражені в художніх формах. Одна знайважливіших особливостей - загальна художня спрямованість,позначилася ще в епоху Хейан (IX - XI ст.) і збереглася наПротягом всієї тривалої її історії, що вплинуло на душевний склад націїв цілому, визначило тип реакцій на навколишній світ і відображення цьогомистецтва.

    Твір мистецтва і є модель, що концентрує, що передає і
    «Пояснює» духовний досвід народу, звертаючись не до раціональної, а доемоційній сфері свідомості. Здатність відкривати красу і відчувати в нійестетичний зміст - особливість традиційної японської культури, що відрізняєїї від культур інших народов.18 «Японія дала життя сучасної за формоюкультурі і розвинула в людях така властивість зору, при якому правду бачатьв красі, а красу в правді »19, - говорив під час свого візиту до Японії
    Рабіндранат Тагор.

    Існуючі в Японії традиційні художні форми, що склалися влоні середньовічної по типології культури - це форми канонічні, що маютьособлива мова комунікацій, який, за спостереженням багатьох учених, якяпонських, так і європейських та американських, видається специфічнояпонскім.20

    Як приклад можна звернеться до поезії, популярність якої востанні два десятиліття досягла небаченого рівня: мільйони японцівпишуть вірші і величезна кількість насолоджується творчістю співвітчизників.
    Окрім двох тисяч (!) Виходять поетичних журналів і бюлетенів, віршідрукують у газетах, в тому числі в «Асахі», де на першій сторінці щоденнопоміщається колонка зі стіхамі21. Примітно, що переважнівіршовані форми, які обираються сучасними японцями, це класичнатанка чи хайку.

    Даний факт ще раз підтверджує, що разом з «перенесенням» в країнуатрибутів західної культури, зберігається інтерес до національних цінностей.
    У Японії склалася унікальна ситуація, коли її населення живе в двохрізних культурах. Японець однаковою мірою використовує палички для їжіабо європейські прилади, одягає кімоно або західний одяг, черевики абогета, працює за письмовим столом або займається каліграфією на татамі,слухає симфонічний оркестр чи спів дзерурі в театрі бунраку,дивиться за вишуканою грою акторів театру Кабукі або дивиться західні шоу,грає в го або годинами просіживает перед ігровими автоматами. «Старе йнове, японське і європейське співіснують, немов окремі кімнати вквартирі - стукай в будь-які двері, кому куди хочеться »22. В даний час це
    - Загальна кімната. Молоді покоління не приймають протистояння міжтрадиційним японськими західним, з народження сприймають елементи західноїкультури як отечественние.23

    З поглибленням процесу інтернаціоналізації, природно, посилюєтьсявзаємодія цивілізацій, взаємопроникнення культур. Японія входить усвітове співтовариство як рівноправний партнер, імпортуючи іноземнукультуру і одночасно розширюючи свої матеріальні і духовні цінності насвітовій арені.

    Суперсучасна Японія з її досягненнями у сфері організаціївиробництва і трудових відносин, з неухильно підвищується якістюжиття, з високим ступенем соціальної стабільності знову вражає світ і тим,з чого почала знайомство з Заходом, - традиційною культурою. Це стосуєтьсяне тільки стали майже банальним захопленням аранжуванням квітів (икебана),мистецтвом розбивки японських садів або чайною церемонією, але і більшеглибокого інтересу до основоположним просторовим і пластичнимідеалам в архітектурі та образотворчому мистецтві, законами театральногомови класичних жанрів Но і Кабукі, побудові прозових івіршованих форм у літературе.24

    Подібний синтез культур є частиною процесу інтернаціоналізації,яка зачепила всі сфери життя сучасного суспільства. На порозі 21 століттясвоєчасно стає питання про долучення жителя прийдешнього століття до світовоїкультурі, про наближення його освітнього рівня до європейськогостандарту, про володіння ним не менш як двома іноземними мовами. І це невипадково, оскільки, з посиленням взаємодії цивілізаційвзаємопроникненням культур, чітко і позначається і процес масовоговпровадження навчання іноземним мовам, в ході якого можуть і повинні бутизакладені міцні основи, необхідні людині для участі вбезпосередньому та опосередкованому діалозі культур. Для цього, у своючергу, необхідно поступове ознайомлення через досліджуваний мову зісторією та сучасним життям країни, мова якої вивчається, її традиціямиі культурою.

    1.2. НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНИЙ КОМПОНЕНТ

    ЗМІСТУ НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ

    Розвиток ділових та особистих контактів, розширення і зміцненняекономічних і культурних зв'язків між народами висувають в областінавчання іноземним мовам на перший план завдання - виховання людини,важливим надбанням якого є загальнолюдська культура ізагальнолюдські цінності. Це завдання безпосередньо пов'язана з проблемоювзаєморозуміння людей, їх духовного зв'язку та спільних шляхів здійсненняпрогресу.

    Одним зі шляхів вирішення даної проблеми є гуманізаціяосвіти, тобто залучення учнів до культурної спадщини і духовнихцінностей свого народу та інших народів міра.25

    Особлива роль в цьому належить іноземної мови, за допомогою якого іздійснюється безпосередній і опосередкований діалог культур --іноземній і рідний - стали одним з основних положень концепціїсучасної освіти.

    Гуманізація змісту освіти вимагає перегляду цілей, змісту і технології навчання іноземної мови як нового засобу спілкування --нового способу міжкультурної комунікації та міжкультурного взаєморозуміння.

    Оскільки метою навчання іноземних мов є не тількинабуття знань, формування в учнів навичок і вмінь, а йзасвоєння ними відомостей країнознавчого, лінгвострановедческого і культурно -естетичного характеру, пізнання реальностей інший вже для нихнаціональної культури, то при визначенні зміст навчання безперечнопостає питання про культурний компоненте.26

    ПО думку Кричевської К.С., включення в цільову установку навчанняіноземних мов, а отже, і в зміст навчаннякраїнознавчих знань як повноправний компонента забезпечитьзасвоєння учнями реалій іншої національної культури, розширення їхзагального кругозору, що приведе також до підвищення інтересу до вивчаєтьсяіноземної мови та стійкої мотіваціі.27

    Автори статті «Про зміст національно-культурного компонента внавчання англійської мови молодших школярів »Нікітенко З.Н і Осіянова
    О.М. розглядають лінгвострановедческій матеріал, пов'язаний з культуроюкраїни мови, що вивчається, як національно-культурний компонент змістунавчання іноземним мовам.

    Щоб зрозуміти, що являє собою зміст навчання, і яке місцев ньому приділяється національно-культурному компоненту, необхідно звернутисяперш за все до робіт наших методистів, в яких розглядаютьсярізні сторони даного питання. Так Г.В. Рогова включає влінгвістичної компонент змісту навчання іноземних мов мовноїматеріал різного рівня, в тому числі тексти для аудіювання та читання, вякі «повинні бути включені країнознавчих зведення їх географії,історії, соціального життя ».28

    І.Л. Бім говорить про необхідність включати в зміст навчанняелементи мовної культури народів, що говорять на вивчається мовою, ікраїнознавчих відомості стосовно до ситуацій спілкування. У рамкахданого підходу мова йде про необхідність насичення предметного змістумови країнознавчих матеріалів з орієнтацією на діалог культур.29

    Б.А. Лапідус в совій книзі «Проблеми змісту навчання мови вмовному вузі »(М., 1986) пише про необхідність передбачати в навчаннінавички та вміння використання країнознавчих фонових знань, включаючи взнання та вміння і сам мовний матеріал, вважаючи, що його вивчення у відривівід навичок і вмінь недоцільно при практичних цілях спілкування.

    Найбільш широко лінгвострановедческій матеріал представлений у Р.К.
    Міньяр-Білоусова, який включає в знання і лексичний фон, інаціональну культуру, і національні реалії.

    Таким чином, інформація про культуру країни мови, що вивчається взміст навчання іноземних мов у всіх авторів (що видно з таблиці
    1) та імпліцитно присутня в таких компонентах, як екстарлінгвістіческій
    (куди, ймовірно, можуть увійти країнознавчих відомості) і методологічний
    (куди може бути включено вміння працювати з лінгвострановедческімсловником).

    Таблиця 1. Основні компоненти змісту навчання іноземним мовам.
    | Лінгвістично | Лінгвістіч | Знання | Навички та | Екстарлінг | Методологія |
    | ий | ескій | (Р.К. | уміння | вістіческі | чесій |
    | (Г. В. Рогова) | (І. Л. Бім) | Міньяр-Бел | (Рогова, | й | (Г.В. |
    | | | Оусов) | Міньяр-Бе | (І. Л. Бім) | Рогова) |
    | | | | Лоусов і | | |
    | | | | Тощо) | | |
    | а) мовної | мовної та | а) | мовні | предмет-| раціонально |
    | матеріал (фо-| мовної | мовної | навички та | ве содер-| ті прийоми |
    | | Матеріали | матеріал | уміння, | | навчання |
    | нетіческій, | різного | (фонетічес | необхідний | жаніе, | уміння |
    | лексичний, | рівня ор-| кий, | ті для | передавати | навчального |
    | грамматічес-к | | Лекс-но | пользовал | е в | праці. |
    | ий мініма-| ганізації, | ий, | ия | рамках | |
    | ми); | правила | грамматіче | досліджуваних | теми при-| |
    | б) мовної | оформлений-| ський міні-| мовою, в | менітель-| |
    | матеріал раз-| ня та | | комунікацій | але до | |
    | | Оперований | муми); | тивних | ситуацій | |
    | ного рівня, | ия їм, | б) поняття | цілях. | спілкування. | |
    | включає | елементи | про способи | | | |
    | тексти для | мовних | і прийомах | | | |
    | ау-| знань, | мовної | | | |
    | дірованія і | культури, | де-реконатися у цьому самостійно | | | |
    | читання, в | досвіду на-| сті; | | | |
    | які дол-| роду, | в) | | | |
    | жни увійти | гово-| лексічес | | | |
    | страноведчес-| рящего на | кий фон; | | | |
    | | Даному | г) націон. | | | |
    | Електричні дані | мовою. | | | | |
    | з географії, | | культура, | | | |
    | історії, соц. | | знання нац | | | |
    | | | | | | |
    | життя. | | Іональних | | | |
    | | | Реалій; | | | |
    | | | Д) | | | |
    | | | Тематич-| | | |
    | | | Ескій | | | |
    | | | Матеріал) | | | |

    На наш погляд, зміст навчання іноземним мовам не може невраховувати соціальний досвід, в якому дидактів виділяють знання про природу,суспільстві, мисленні, способи і прийоми діяльності; навички та вмінняздійснення прийомів діяльності; основи пошукової діяльності длявирішення виникаючих проблем і систему емоційної, вольової, моральної,естетичної воспітанності.30

    Цілком природно, що при вивченні іноземної мови необхідновключати інформацію про природу, суспільстві, мисленні, прийомах і способахдіяльності того народу, мова якого вивчається (що таке японськашкола, де знаходиться острів Хоккайдо і острів Кюсю і т.д.). Важливоздійснення та пошукової діяльності на матеріалі, що відображає іншомовнукультуру, а також доцільно передбачати оволодіння необхіднимипаралінгвістіческімі засобами.

    Тим часом термін «лінгвокраїнознавство», позначений Арія Н.А. як
    «Аспект методики викладання іноземних мов, у якому використовуютьсяприйоми ознайомлення вивчають мову з новою для них культурою »31, невідображає весь комплекс знань, навичок і вмінь, пов'язаних з «іншомовноїкультурою », під якими розуміються і знання про всі галузі життя країнимови, що вивчається, і виховання діалектичного ставлення до країни і народу,мова якого вивчається, і розвиток мовних, мовних та іншихздібностей, і розвиток уміння спілкуватися в різних життєвих ситуаціях, іформування мотивацій до подальшого оволодіння вивчаються мовою, іпевні знання, уявлення про систему конкретної мови, ізбагачення рідної мови. 32 Звідси деяка невизначеність у тому, щослід включати в матеріал навчання іноземної мови і наскількиправомірно подальше використання терміну «лінгвокраїнознавство», якийпозначає не просто знання про країну (країнознавство), але й знання про країну,зафіксовані в мовних одиницях. Тому, якщо термін
    «Лінгвокраїнознавство» правомірний як аспекту мови, то як компонентзмісту він занадто вузький, тому що не здатний охопити все те, щорозуміється під терміном «національна культура». Звичайно, знання культурикраїни мови, що вивчається встр

         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !