Цей переклад - частина диплома, успішно захищеного в СПбГТУ в 2002р.
Перекладач: George
Надсилайте ваші thanx'и, критику та варіанти перекладу: [email protected]
Will the Internet Be Bad for Democracy?
Eli M. Noam
Professor and Finance and Economics
Director, Columbia Institute for Tele-Information
Graduate School of Business, Columbia University
Presented at the
Heinz Nixdorf Computer Museum Forum
Paderborn, Germany
May 1999
When the media history of the 20th Century will be written, the Internetwill be seen as its major contribution. Television, telephone, andcomputers will be viewed as its early precursors, merging and converginginto the new medium just as radio and film did into TV. The Internet'simpact on culture, business, and politics will be vast, for sure. Wherewill it take us? To answer that question is difficult, because the
Internet is not simply a set of interconnecting links and protocolsconnecting packet switched networks, but it is also a construct ofimagination, an inkblot test into which everybody projects their desires,fears and phantasies.
Some see enlightenment and education. Others see pornography and gambling.
Some see sharing and collaboration; others see e-commerce and profits.
Controversies abound on most aspects of the Internet. Yet when it comes toits impact on democracy process, the answer seems unanimous. [1] [1] The
Internet is good for democracy. It creates digital citizens (Wired 1997)active in the vibrant teledemocracy (Etzioni, 1997) of the Electronic
Republic (Grossman 1995) in the Digital Nation (Katz 1992). Is there noother side to this question? Is the answer so positively positive?
The reasons why the Internet is supposed to strengthen democracy includethe following.
1. The Internet lowers the entry barriers to political participation.
2. It strengthens political dialogue.
3. It creates community.
4. It cannot be controlled by government.
5. It increases voting participation.
6. It permits closer communication with officials.
7. It spreads democracy world-wide.
Each of the propositions in this utopian populist, view, which might becalled is questionable. But they are firmly held by the Internet foundergeneration, by the industry that now operates the medium, by academics from
Negroponte (1995) to Dahl (1989), by gushy news media, and by a cross-partyset of politicians who wish to claim the future, from Gore to Gingrich,from Bangemann to Blair.
I will argue, in contrast, that the Internet, far from helping democracy,is a threat to it. And I am taking this view as an enthusiast, not acritic. But precisely because the Internet is powerful and revolutionary,it also affects, and even destroys, all traditional institutions - including-
-democracy. To deny this potential is to invite a backlash when theignored problems eventually emerge. [2] [2]
My perspective is different from the neo-Marxist arguments about bigbusiness controlling everything; from neo-Luddite views that low-tech isbeautiful; and from reformist fears that a politically disenfranchiseddigital underclass will emerge. The latter, in particular, has been afrequent perspective. Yet, the good news is that the present income-basedgap in Internet usage will decline in developed societies. Processing andtransmission becomes cheap, and will be anywhere, affordably. Transmissionwill be cheap, and connect us to anywhere, affordably. And basic equipmentwill almost be given away in return for long-term contracts and advertisingexposure.
That is why what we now call basic Internet connectivity will not be aproblem. Internet connectivity will be near 100% of the households andoffices, like electricity, because the Internet will have been liberatedfrom the terror of the PC as its gateway, the most consumer-unfriendlyconsumer product ever built since the unicycle.
Already, more than half of communications traffic is data rather thanvoice, which means that it involves fast machines rather than slow people.
These machines will be everywhere. Cars will be chatting with highways.
Suitcases will complain to airlines. Electronic books will download frompublishers. Front doors will check in with police departments. Pacemakerswill talk to hospitals. Television sets will connect to video servers.
For that reason, my skepticism about the Internet as a pro-democracy forceis not based on its uneven distribution. It is more systemic. The problemis that most analysts commit a so-called error of composition. That is,they confuse micro behavior with macro results. They think that ifsomething is helpful to an individual, it is also helpful to society atlarge, when everybody uses it.
Suppose we would have asked, a century ago, whether the automobile wouldreduce pollution. The answer would have been easy and positive: no horses,no waste on the roads, no smell, no use of agricultural land to grow oats.
But we now recognize that in the aggregate, mass motorization has been badfor the environment. It created emissions, dispersed the population, andput more demand on land.
The second error is that of inference. Just because the Internet is goodfor democracy in places like North Korea, Iran, or Sudan does not mean thatit is better for Germany, Denmark, or the United States. Just becausethree TV channels offer more diversity of information than one does notmean that 30,000 are better than 300.
So here are several reasons why the Internet will not be good fordemocracy, corresponding to the pro-democracy arguments described above.
. The Internet Will Make Politics More Expensive and Raise Entry
Barriers
The hope has been that online public space will be an electronic version ofa New England or Swiss town meeting, open and ongoing. The Internet wouldpermit easy and cheap political participation and political campaigns. Butis that true?
Easy entry exists indeed for an Internet based on narrowband transmission,which is largely text-based. But the emerging broadband Internet willpermit fancy video and multimedia messages and information resources.
Inevitably, audience expectations will rise. When everyone can speak, whowill be listened to? If the history of mass media means anything, it willnot be everyone. It cannot be everyone. Nor will the wisest or those withthe most compelling case or cause be heard, but the best produced, theslickest, and the best promoted. And that is expensive.
Secondly, because of the increasing glut and clutter of information, thosewith messages will have to devise strategies to draw attention. Politicalattention, just like commercial one, will have to be created. Ideology,self-interest, and public spirit are some factors. But in many cases,attention needs to be bought, by providing entertainment, gifts, games,lotteries, coupons, etc, That, too, is expensive. The basic cost ofinformation is rarely the problem in politics; it's the packaging. It isnot difficult or expensive to produce and distribute handbills or to makephone calls, or to speak at public events. But it is costly to communicateto vast audiences in an effective way, because that requires largeadvertising and PR budgets.
Thirdly, effective politics on the Internet will require elaborate andcostly data collection. The reason is that Internet media operatedifferently from traditional mass media. They will not broadcast to allbut instead to specifically targeted individuals. Instead of the broadstroke of political TV messages, "netcasted" politics will be customized tobe most effective. This requires extensive information about individuals 'interests and preferences. Data banks then become a key to politicaleffectiveness. Who would own and operate them? In some cases thepolitical parties. But they could not maintain control over the data bankswhere a primary exist that is open to many candidates. There is also aprivacy problem, when semi-official political parties store informationabout the views, fears, and habits of millions of individuals. For both ofthose reasons the ability of parties to collect such data will be limited.
Other political data banks will be operated by advocacy and interestgroups. They would then donate to candidate's data instead of money. Theimportance of such data banks would further weaken campaign finance lawsand further strengthen interest group pluralism over traditional politicalparties.
But in particular, political data banks will maintained through what is nowknown as political consultants. They will establish permanent andproprietary permanent data banks and become still bigger players in thepolitical environment and operate increasingly as ideology-free for-profitconsultancies.
Even if the use of the Internet makes some political activity cheaper, itdoes so for everyone, which means that all organization will increase theiractivities rather than spend less on them. [3] [1] If some aspects ofcampaigning become cheaper, they would not usually spend less, but insteaddo more.
Thus, any effectiveness of early adopters will soon be matched by theirrivals and will simply lead to an accelerated, expensive, and mutuallycanceling political arms-race of investment in action techniques and new --media marketing technologies.
The early users of the Internet experienced a gain in their effectiveness,and now they incorrectly extrapolate this to society at large. While suchgain is trumpeted as the empowerment of the individual over Big Governmentand Big Business, much of it has simply been a relative strengthening ofindividuals and groups with computer and online skills (who usually havesignificantly about-average income and education) and a relative weakeningof those without such resources. Government did not become more responsivedue to online users; it just became more responsive to them.
• The Internet will make reasoned and political dialog more difficult.
True, the Internet is a more active and interactive medium than TV. But isits use in politics a promise or a reality?
Just because the quantity of information increase does not mean that itsquality rises. To the contrary. As the Internet leads to more informationclutter, it will become necessary for any message to get louder. Politicalinformation becomes distorted, shrill, and simplistic.
One of the characteristics of the Internet is disintermediation, the
Internet is in business as well as in politics. In politics, it leads tothe decline of traditional news media and their screening techniques. Theacceleration of the news cycle by necessity leads to less careful checking,while competition leads to more sensationalism. Issues get attention ifthey are visually arresting and easily understood. This leads to mediaevents, to the 15 min of fame, to the sound bite, to infotainment. The
Internet also permits anonymity, which leads to the creation of, and tolast minute political ambush. The Internet lends itself to dirty politicsmore than the more accountable TV.
While the self-image of the tolerant digital citizen persists, an empiricalstudy of the content of several political usenet groups found muchintolerant behavior: domineering by a few; rude "flaming"; and reliance onunsupported assertions. (Davis, 1999) Another investigation finds noevidence that computer-mediated communication is necessarily democratic orparticipatory (Streck, 1998).
• The Internet disconnects as much as it connects
Democracy has historically been based on community. Traditionally, suchcommunities were territorial - electoral districts, states, and towns.
Community, to communicate - the terms are related: community is shaped bythe ability of its members to communicate with each other. If theunderlying communications system changes, the communities are affected. Asone connects in new ways, one also disconnects the old ways. As the
Internet links with new and far-away people, it also reduces relations withneighbors and neighborhoods.
The long-term impact of cheap and convenient communications is a furthergeographic dispersal of the population, and thus greater physicalisolation. At the same time, the enormous increase in the number ofinformation channels leads to an individualization of mass media, and tofragmentation. Suddenly, critics of the "lowest common denominator"programming, of TV now get nostalgic for the "electronic hearth" aroundwhich society huddled. They discovered the integrative role of mass media.
On the other hand, the Internet also creates electronically linked newtypes of community. But these are different from traditional communities.
They have less of the averaging that characterizes physical communities --throwing together the butcher, the baker, the candlestick maker. Instead,these new communities are more stratified along some common dimension, suchas business, politics, or hobbies. These groups will therefore tend to beissue - driven, more narrow, more narrow-minded, and sometimes moreextreme, as like-minded people reinforce each other's views.
Furthermore, many of these communities will be owned by someone. They arelike a shopping mall, a gated community, with private rights to expel, topromote, and to censor. The creation of community has been perhaps themain assets of Internet portals such as AOL. It is unlikely that they willdilute the value of these assets by relinquishing control.
If it is easy to join such virtual communities, it also becomes easy toleave, in a civic sense, one's physical community. Community becomes abrowning experience.
• Information does not necessarily weaken the state.
Can Internet reduce totalitarianism? Of course. Tyranny and mind controlbecomes harder. But Internet romantics tend to underestimate the abilityof governments to control the Internet, to restrict it, and to indeed useit as an instrument of surveillance. How quickly we forget. Only a fewyears ago, the image of information technology was Big Brother and mindcontrol. That was extreme, of course, but the surveillance potentialclearly exists. Cookies can monitor usage. Wireless applications createlocational fixes. Identification requirements permit the creation ofcomposites of peoples 'public and private activities and interests.
Newsgroups can (and are) monitored by those with stakes in an issue.
A free access to information is helpful to democracy. But the value ofinformation to democracy tends to get overblown. It may be a necessarycondition, but not a sufficient one.
Civil war situations are not typically based on a lack of information. Yetthere is an undying belief that if people "only knew", eg. by loggingonline, they would become more tolerant of each other. That is wishful andoptimistic hope, but is it based on history? Hitler came to power in arepublic where political information and communication were plentiful.
Democracy requires stability, and stability requires a bit of inertia. Themost stable democracies are characterized by a certain slowness of change.
Examples are Switzerland and England. The US operates on the basis of a
210-year old Constitution. Hence the acceleration of politics made the
Internet is a two-edged sword.
The Internet and its tools accelerate information flows, no question aboutit. But same tools are also available to any other group, party, andcoalition. Their equilibrium does not change, except temporarily in favorof early adopters. All it may accomplish in the aggregate is a more hecticrather than a more thoughtful process.
• Electronic voting does not strengthen democracy
The Internet enables electronic voting and hence may increase voterturnout. But it also changes democracy from a representative model to oneof direct democracy.
Direct democracy puts a premium on resources of mobilization, favoringmoney and organization. It disintermediates elected representatives. Itfavors sensationalized issues over "boring" ones. Almost by definition, itlimits the ability to make unpopular decisions. It makes harder thebuilding of political coalition (Noam, 1980, 1981). The arguments againstdirect democracy were made perhaps most eloquently in the classic argumentsfor the adoption of the US Constitution, by James Madison in the Federalist
Papers # 10.
Electronic voting is not simply the same as traditional voting without theinconvenience of waiting in line. When voting becomes like channelclicking on remote, it is left with little of the civic engagement ofvoting. When voting becomes indistinguishable from a poll, polling andvoting merge. With the greater ease and anonymity of voting, a market forvotes is unavoidable. Participation declines if people know the expectedresult too early, or where the legitimacy of the entire election is inquestion.
. Direct access to public officials will be phony
In 1997, Wired magazine and Merrill Lynch commissioned a study of thepolitical attitudes of the "digital connected". The results showed themmore participatory, more patriotic, more pro-diversity, and more voting -active. They were religious (56% say they pray daily); pro-death penalty
(3/4); pro-Marijuana legalization (71%); pro-market (%) and pro-democracy
(57%). But are they outliers or the pioneers of a new model? At the timeof the survey (1997) the digitally connected counted for 9% of thepopulation; they were better educated, richer (82% owned securities);whites; younger; and more Republican than the population as a whole. Inthe Wired/Merrill Lynch survey, none of the demographic variables werecorrected for. Other studies do so, and reach far less enthusiasticresults.
One study of the political engagement of Internet users finds that they areonly slightly less likely to vote, and are more likely to contact electedofficials. The Internet is thus a substitute for such contacts, not theirgenerator. Furthermore, only weak causality is found. (Bimber 1998)
Another survey finds that Internet users access political informationroughly in the same proportions as users of other media, about 5% of theiroverall information usage (Pew, 1998). Another study finds that users ofthe Internet for political purposes tend to already involved. Thus, the
Internet reinforces political activity rather than mobilizes new one
(Norris, Pippa, 1999)
Yes, anybody can fire off email messages to public officials and perhapseven get a reply, and this provides an illusion of access. But the limitedresource will still be scarce: the attention of those officials. Bynecessity, only a few messages will get through. Replies are canned, likeanswering machines. If anything, the greater flood of messages will makegatekeepers more important than ever: power brokers that can provide accessto the official. As demand increases while the supply is static, the priceof access goes up, as does the commission to the middle-man. This does nothelp the democratic process.
Indeed, public opinion can be manufactured. Email campaigns can substitutetechnology and organization for people. Instead of grass roots one cancreate what has been described as "Astroturf",. i.e. manufacturedexpression of public opinion.
Ironically, the most effective means of communication (outside of a bankcheck) becomes the lowest in tech: the handwritten letter (Blau, 1988)
If, in the words of a famous cartoon, on the Internet nobody knows that youare a dog, then everyone is likely to be treated as one.
• The Internet facilitates the International
Manipulation of Domestic Politics.
Cross-border interference in national politics becomes easier with the
Internet. Why negotiate with the US ambassador if one can target a key
Congressional chairman by an e-mail campaign, chat group interventions, andmisinformation, and intraceable donations. People have started to worryabout computer attacks by terrorists. They should worry more about state -sponsored interferences into other countries 'electronic politics.
Indeed, it is increasingly difficult to conduct national politics andpolicies in a globalized world, where distance and borders are lessimportant than in the past, even if one does not share the hyperbole of the
"Evaporation" of the Nation State (Negroponte 1995). The difficulty ofsocieties to control their own affairs leads, inevitably, to backlash andregulatory intervention.
Conclusion:
It is easy to romanticize the past of democracy as Athenian debates infront of an involved citizenry, and to believe that its return byelectronic means is neigh. A quick look to in the rear-view mirror, toradio and then TV, is sobering. Here, too, the then new media wereheralded as harbingers of a new and improved political dialogue. But thereality of those media has been is one of cacophony, fragmentation,increasing cost, and declining value of "hard" information.
The Internet makes it easier to gather and assemble information, todeliberate and to express oneself, and to organize and coordinate action.
(Blau, 1998).
It would be simplistic to deny that the Internet can mobilize hard-to-reachgroups, and that it has unleashed much energy and creativity. Obviouslythere will be some shining success stories.
But it would be equally naпve to cling to the image of the early Internet -
- Nonprofit, cooperative, and free - - and ignore that it is becoming acommercial medium, like commercial broadcasting that replaced amateur hamradio. Large segments of society are disenchanted with a political systemis that often unresponsive, frequently affected by campaign contributions,and always slow. To remedy such flaws, various solutions have been offeredand embraced. To some it is to return to spirituality. For others it isto reduce the role of government and hence the scope of the democraticprocess. And to others, it is the hope for technical solution like the
Internet. Yet, it would only lead to disappointment if the Internet wouldbe sold as the snake oil cure for all kinds of social problems. It simplycannot simply sustain such an expectation. Indeed if anything, the
Internet will lead to less stability, more fragmentation, less ability tofashion consensus, more interest group pluralism. High capacity computersconnected to high-speed networks are no remedies for flaws in a politicalsystem. There is no quick fix. There is no silver bullet. There is nofree lunch.
The Internet is a thrilling tool. Its possibilities are enchanting,intoxicating, enriching. But liberating? We cannot see problems clearly ifwe keep on those rosy virtual glasses and think that by expressingeverything in 1 and 0 and bundling them in packets we are even an analoginch closer to a better political system.
The Internet does not create a Jeffersonian democracy. It will not revive
Tocqueville's Jacksonian America. It is not Lincoln-Douglas. It is not
Athens, [4] [2] nor Appenzell. It is less of a democracy than those low-techplaces. But, of course, none of these places really existed either, exceptas a goal, a concept, an inspiration. And in that sense, the hopes vestedin the Internet are a new link in a chain of hope. Maybe naпve, butcertainly ennobling.
Чи може Інтернет нанести шкоду демократії?
Доповідь
професор і директор з фінансів та економіки
Колумбійського інституту Елі М. ноумен для
Вищої Школи Бізнесу у сфері телекомунікацій та інформації при Колумбійському університеті.
Представлений на
Хайнц Ніксдорф Комп'ютер Мьюзіем Форум.
Падеборн, Німеччина
травня 1999
Коли буде написана історія засобів масової інформації 20 століття,
Інтернет буде розглядатися як найважливіший внесок в їх успішний розвиток.
На телебачення, телефон і комп'ютери будуть дивитися як на йогопопередників, які перетворюються на новий засіб масової інформаціїі вливаються в Інтернет так само, як радіо і кіно раніше влилися втелебачення. Вплив Інтернету на культуру, бізнес і політику, безумовно,буде величезним. Коли ж це станеться з нами? Коли Інтернет намизаволодіє? Відповісти на це запитання важко, тому що Інтернет - не простонабір з'єднаних між собою ліній та протоколів, що з'єднують комп'ютери,які виконують єдину роботу. Інтернет - це також і якась конструкція,вироблена нашою уявою, якесь простір, на яке коженпроектує свої бажання, страхи і фантазії.
Одних залучають просвіта та освіта. Інші шукають порнографію іазартні ігри. Хтось хоче поділитися своїми думками і знайтиоднодумців для спільних занять. Деякі зайняті електронноїкомерцією і женуться за прибутком. Заперечення та суперечки існують в достаткупо більшості аспектів Інтернету. Однак коли мова заходить про вплив
Інтернету на процес розвитку демократії, всі стають одностайні [5].
Інтернет - благо для демократії. Він об'єднує громадян - користувачів ПК
( "Digital citizens" (Wired 1997)), які беруть активну участь удемократичного життя ( "the vibrant teledemocracy" (Etzioni, 1997))
Електронної Республіки ( "the Electronic Republic" (Grossman 1995)), у Націю
Користувачів персональних комп'ютерів ( "the Digital Nation" (Katz 1992)).
Однак чи немає у цього процесу інший, невидимої сторони? Чи так ужебезапеляційно мають рацію ті, хто дає такий одностайну позитивну відповідь?
Причини, з яких вважається, що Інтернет зміцнює демократію,включають наступне.
1. Інтернет знижує бар'єри для участі в політичному житті.
2. Інтернет посилює політичний діалог.
3. Він створює спільнота однодумців.
4. Він не підконтрольний уряду.
5. Він розширює участь у виборах.
6. Він дозволяє більш тісні контакти з владою.
7. Він сприяє повсюдного поширення демократії.
Кожне з наведених тверджень в цьому утопічному популізміпредставляється спірним, але всі вони міцно сидять в головах покоління,формувався під впливом Інтернету та індустрії, яка використовуєзараз Інтернет, академіками (від Negroponte (1995) до Dahl (1989)),захопленими засобами масової інформації та протистоять один одномугрупами політиків від демократів до республіканців і від консерваторів долейбористів.
Я ж, навпаки, наведу переконливі аргументи, що Інтернет не тількидалекий від допомоги демократії, але і є загрозою для неї. І моя точказору - це погляд зацікавленої людини, а не холодного критика.
Саме тому, що Інтернет володіє потужністю і революційним потенціалом, вінвпливає натрадиційні інститути демократії і навіть руйнує їх. Заперечуватицю потенційну можливість означає надихнути змову мовчання в тойчас, коли ігноруються проблеми виходять на загальний огляд істають об'єктом уваги [6].
Мій погляд відрізняється від аргументів неомарксистів проти тотальногоконтролю великого бізнесу, від точки зору неолуддітов на примітивнітехнології, як на благо і від побоювань реформістів, що з'явиться позбавленийправа політичного голосу підклас користувачів ПК. Остання принципстало особливо поширеним. Незважаючи на це, позитивнимє те, що засноване на нерівність у доходах нерівність увикористання Інтернету буде скорочуватися в розвинених країнах. Обробка іпересилання інформації стають дешевшими і будуть доступні всюди. Передачаінформації буде дешевої і дасть нам можливість з'єднуватися скрізь. Анайпростіше застаріле обладнання буде майже повсюдно замінюватися наумовах довгострокових контрактів і під впливом реклами.
Ось чому те, що ми називаємо зараз простим підключенням до
Інтернету, не буде проблемою. До Інтернету, як і до електромережі, будутьпідключені майже 100% приватних домоволодінь та офісів. Адже Інтернет, якспосіб з'єднання персонального комп'ютера з іншими комп'ютерами, будевільний від шин обмеженості окремого ПК, настільки жнедружнього до свого користувачеві, як одноколісний велосипед.
В даний час більше половини комунікаційного обміну представленоу вигляді даних, а не в голосовому форматі. Це означає, що комунікаційнийобмін здійснюється в першу чергу за допомогою швидких машин, а неповільних людей. Такі машини будуть всюди. Автомобілі будуть спілкуватися завтострадами, від валіз будуть надходити скарги авіакомпаніям,електронні книги будуть завантажуватися від видавців, від вхідних дверей вполіцію будуть надходити повідомлення про їх рухах, електрокардіостимуляторабудуть вести діалог з лікарнями, телевізори самі будуть підключатися довідеосервера.
З цієї причини мій скептицизм з приводу Інтернету якпродемократичних сили базується не на його нерівномірномурозповсюдженні. Мої сумніви більшою мірою системними. Проблема полягаєв тому, що більшість аналітиків здійснюють так звану структурнупомилку, змішуючи мікропоступкі з макрорезультатамі. Вони вважають, що якщощо-небудь корисне якому-небудь окремої людини, суспільству взагалі такожкорисно, коли цим користуються всі.
Гадаю, ми могли б запитати сто років тому, знизить чи автомобільзабруднення навколишнього середовища. Відповідь був би простий і позитивний: немаєконей, немає покидьків на дорогах, ні запаху, немає необхідності займатисільськогосподарські угіддя вівсом. Але зараз ми розуміємо, що всукупності масова автомобілізація стала злом для навколишнього середовища. Вонастворила шкідливі викиди, поділила людей, збільшила попит на землю.
Друга помилка - помилка припущення. Тільки з того, що Інтернетє благо для демократії в таких місцях, як Північна Корея, Іран або
Судан, не можна робити висновок, що це краще і для Німеччини, Данії або США.
Тільки з того, що три телеканали пропонують більш різноманітнуінформацію, ніж один, не випливає, що 30000 краще, ніж 300.
Отже, ось декілька причин, чому Інтернет не буде благом длядемократії. Ці причини співвідносяться з продемократичні аргументами,наведеними вище.
Інтернет зробить політику більш дорогої і підвищить вхіднібар'єри.
Ми сподівалися, що публічний простір Інтернету станеелектронною версією міських зборів у Новій Англії чи Швейцарії,відкритих і безперервно розвиваються. Інтернет буде сприятипростого і недорогого участі в політичному житті і політичнихкампаніях. Але чи так це?
Простий вхід дійсно існує, оскільки Інтернет заснований навузьконаправленої передачі даних, в основному у вигляді тексту. Алерозвивається нині багатоадресна розсилка через Інтернет зробить доступнимискладні відео-та мультимедіа-повідомлення та інформаційні ресурси. Неминучевиростуть очікування аудиторії. Коли кожен може говорити, у кого є шансбути почутим? Якщо історія засобів масової інформації що-небудьзначить, явно не в кожного буде такий шанс. Та й не може він бути в будь-якого.
Зовсім не наймудріші з тих, хто має переконливі аргументи або вагоміпричини говорити, зможуть донести щось до аудиторії. Це будуть особистості,яких привабливими зробили міцні продюсери та промоутери. А цедорого.
По-друге, через зростання обсягу зайвої інформації і простоінформаційного сміття, авторам повідомлень доведеться виробляти стратегії,щоб привернути увагу. Увага політичної аудиторії, так само, як іувагу покупців, треба буде формувати. Ідеологія, цікавезміст саме по собі, ставлення суспільства - ось деякі фактори. Але підбагатьох випадках увагу потрібно купувати за допомогою розваг, подарунків,ігор, лотерей, купонів і т.п. Це також дорого. Первинна собівартістьінформації рідко буває проблемою в політиці, створення гарної обгортки --ось головні труднощі. Неважко і недорого друкувати і поширюватипаперові буклети, дзвонити по телефону або виступати на громадськихзборах. Але ефективно контактувати з величезною аудиторією коштує чималихгрошей, тому що реклама та PR-акції вимагають значних бюджетів.
По-третє, для проведення ефективних політичних заходів у
Інтернеті будуть вимагатися детально опрацьовані й дорогі вибіркиданих. Причина в тому, що засоби масової інформації Інтернетуфункціонують не так, як традиційні мас медіа. Програми Інтернету дляширокої аудиторії не охоплюють всіх і кожного, а націлені на конкретнихіндивідуумів. Для найбільшої ефективності політичні передачі по
«Всесвітньої павутини» треба буде підганяти і перенастроювати, на відміну відмасованих ударів телепередач. Для цього потрібна велика інформаціяпро індивідуальні інтереси та уподобання. Банки даних в цьому випадкустануть ключем до ефективної політики. Хто буде володіти і оперувати ними?
У деяких випадках політичні партії. Але вони не зможуть продовжуватиконтролювати банки даних після того, як пройдуть первинні вибори,які відкриті для багатьох кандидатів. Є тут також і проблемапроникнення в приватне життя, коли офіціозні політичні партії зберігаютьінформацію про погляди, побоюваннях та звичках мільйонів приватних осіб. Заобох цих причин можливість збирати такі дані для партій будеобмежена.
Інші політичні банки даних будуть використані адвокатами тазацікавленими групами. Вони будуть прісовокуплени до кандидатським банкамданих замість спонсорської допомоги. Існування таких банків даних знизилоб надалі значимість законодавства у сфері корпоративних фінансіві посилило б позиції зацікавлених груп в їх співіснуванні зтрадиційними політичними партіями.
Але з особливою турботою і ретельністю політичні банки даних будутьвикористані в компаніях, відомих нині як політичні консультанти. Вонизаснують постійні і постійно закриті для сторонніх банки даних, щобстати ще більш важливими гравцями на політичній арені і працювати всібільше і більше в якості консультантів, що звільнилися від ідеологічнихпут заради прибутку.
Але якщо Інтернет і зробить певну політичну діяльністьдешевше, то це ж пошириться на всіх. Зростання активності всіхорганізацій випередить скорочення витрат на цю активність [7]. Якщодеякі аспекти участі організацій в політичних компаніях стаютьдешевше, вони звичайно не витрачають менше, а починають робити більше.
Таким чином, будь-яка ефективна знахідка першовідкривачів незабаромстане відповідати своїм конкуруючим аналогам і просто поведе доприскорюється, дорога і нескінченної політичних гонці озброєнь --інвестицій в діючі методи і нові інформаційні маркетинговітехнології.
Перші користувачі Інтернету досягли ефектних результатів і тепернеправомірно екстраполюють свої успіхи на суспільство в цілому. У той час якпро ці успіхи сурмлять як про перемогу Особи над владою і бізнесом,більша їхня частина - просто відносне посилення окремих особистостей ігруп з комп'ютерами і навичками роботи в мережі (тих, чий дохід та освітане нижче середнього) та відносне ослаблення тих, хто не має цихресурсів. Влада не стали більшою мірою контрольованими завдякикористувачам Інтернету, просто їх рецептори стали більш чутливими домережевій публіці.
Інтернет утруднить аргументований та інформаційно насиченийполітичний діалог
Дійсно, Інтернет більш активне і інтерактивне засібмасової інформації, ніж телебачення. Але використання його в політиці - целише обіцянка чи реальність?
Зростання обсягу інформації не означає автоматичного підвищення їїякості. Як раз навпаки. Оскільки Інтернет веде до зростанняінформаційного потоку, що будь-яке повідомлення повинно буде звучати голосніше.
Політичні повідомлення стануть спотвореними, настирливими та спрощеними.
Одна з характеристик Інтернету - його універсальність. Інтернетвикористовується і в бізнесі, і в політиці. Традиційні засоби масовоїінформації з їх демонстраційними технологіями поступово витісняються
Інтернетом зі сфери політики. Прискорення кругообігу новин веде доменш ретельній перевірці, у той час як конкуренція веде до більшоїсенсаційності. Випуски завойовують увагу, якщо вони зрозумілі і здатніприкувати до екрану. Це призводить до роздування подій, знесенню довершин слави за п'ять хвилин, акцентовано заарканіванію і взнуздиваніюглядача, подачі новин як розважального відеоряду. Інтернет такождопускає анонімність, яка створює можливість несподіваного переможенихполітичного супротивника в останню хвилину. Інтернет краще підходить длябрудних політичних ігор, чим більш відповідальне телебачення.
У той час як толерантний просунутий громадянин продовжує плекативласний уявний образ, емпіричне вивчення суті кількохполітичних груп, що використовують Інтернет, виявило дуже не толерантнеповедінка: домінування окремих особистостей, грубу перепалку, залежністьвід неправильних суджень. (Davis, 1999) Ще одне дослідження виявляєвідсутність свідчень того, що демократичність і право кожного научасть у прийнятті загальних рішень неминуче випливають із самої природикомп'ютерно-мережевої комунікації (Streck, 1998).
Наскільки Інтернет єднає, настільки ж він і роз'єднує
Історично основою демократії є громада, інакше кажучи,співтовариство. Традиційно такі спільноти утворюються за територіальнимпринципом - виборчі округи, держави і міста. Можливість спілкуванняусередині цих спільнот залежить від конкретних умов: співтовариства формуютьсязавдяки здатності їх членів до комунікації. Якщо невидимі окусистемні комунікативні зв'язки змінити, це вплине на співтовариство. Колиспівтовариство переходить на новий спосіб комунікації, старі зв'язкирозриваються. Коли Інтернет пов'язує знову людей, віддалених один від одного,він в той же самий момент послаблює їх зв'язки з сусідами і сусідськівідносини.
Довгострокове вплив дешевого та зручного обміну інформацією полягає вНадалі географічному поширенні населення, і, як наслідок, узростанні фізичної ізоляції. У той же самий час, колосальнезростання числа інформаційних каналів веде до індивідуалізації засобівмасової інформації і до фрагментації. Раптово, в критиці «найменшогоспільного знаменника »всіх наявних сьогодні телепрограм стала чутнаностальгічна нота через «електронного серця», навколо якогоскупчилися суспільство. Критикують відкрили інтегруючу роль засобівмасової інформації.
З іншого боку, Інтернет також створює нові типи електронно -комунікативного співтовариства. Але вони відрізняються від традиційних спільнот. Уних менше усереднення, який характерний для природно сформованихспільнот, що зібрали разом м'ясника, булочника і Свєчніков. Замість цьогонові спільноти більшою мірою стратифікована по деяким загальнимаспектам, таким, як бізнес, політика чи хобі. Тому у цих груп будетенденція стати підданими нав'язаним думок, більш вузькими, з більшобмеженим поглядом на речі, і часом непримиренними, як буваютьнепримиренні підтримують один одного люди одних поглядів.
Більш того, багато хто з цих спільнот будуть перебувати під чиєюсьвладою. Вони подібні до торгових центрів, обмеженим спільнот, у якихє право виганяти, заохочувати, піддавати цензурі. Створення спільнот --можливо головний актив таких порталів, як «Америка Онлайн». І навряд читакі портали допустять до контролю сторонніх. Адже це знизило бвартість цінного нематеріального активу.
Приєднатися до таких віртуальним спільнотам легко. Легко стало такж припинити членство в матеріальному співтоваристві. Спільнота стаємісцем броунівського руху індивідуумів.
Інформація не обов'язково послабить тиранію державного апарату
Чи може Інтернет знизити ступінь тоталітарності? Зрозуміло, може.
Тиранія і контроль над умами стають жорсткішими. Але романтики від Інтернетунедооцінюють здатність держави контролювати Інтернет, обмежуватийого, і використовувати його як інструмент тотального стеження. Як швидко мизабуваємо. Лише кілька років тому зразком інформаційної технологіїбув Великий Брат з роману Джорджа Оруелла «1984» і контроль над умами. Цебула, звичайно, крайність, але потенційна можливість стеження визначеноіснує. Енергійні діловиті хлопці можуть стежити за будь-якийдіяльністю. «Домашнє печиво» (Cookies), які зберігаються на персональномукомп'ютері Web-вузлом, робить користувача видимим. Вихід в ефір фіксуєкоординати. Ідентифікаційні запити дозволяють створити повну картинужиттєдіяльності та інтересів особи, громадських і особистих. Переглядаючигрупу новин, користувач не повинен забувати, що в той же самий часгрупа новин «переглядає» його самого.
Вільний доступ до інформації корисний для демократії. Але цінністьінформації для демократії перебільшена. Інформація - необхідна, але недостатня умова.
Не брак інформації зазвичай є причиною конфронтації всуспільстві. І все ж є вічна віра, що «якщо б люди знали» (наприклад, врежимі онлайн), вони б стали більш терпимими один до одного. Але хібаоптимісти, що виражають такі надії, грунтуються на історії? Гітлер прийшовдо влади в республіці, де політичне інформування та комунікації булирозвинені більш, ніж достатньо.
Для демократії потрібна стабільність, а стабільність на увазітрохи інерції. Найбільш стабільні демократії демонструють певнунеквапливість у змінах. Приклад - Швейцарія та Англія. США живуть наоснові Конституції, якій 210 років. З цієї причини прискорення політичнихпроцесів за допомогою Інтернету - палиця з двома кінцями.
Інтернет зі своїми коштами прискорює інформаційні потоки, немаєсумнівів. Але одні й ті ж кошти доступні для будь-яких груп, партій,коаліцій. Баланс між цими силами не змінюється, за винятком тимчасовихперевага у бік користувачів зі стажем. Все, що в ціломуможе бути досягнуто - це скоріше велика гарячковість, ніжзмістовність.
Електронне голосування не посилює демократію
Інтернет робить можливим електронне голосування і тому числоберуть участь у виборах, мабуть, зросте. Але в той же час завдяки
Інтернету модель демократії змінюється з репрезентативною на пряму.
При цій моделі пріоритетами будуть мобілізаційні ресурси, фондипідтримки і організація процесу. Модель прямих виборів не припускаєпроміжних виборних представників. Вона сприяє результатамисенсаційним, а не передбачуваним, і тому нудним. Майже за визначенням,вона обмежує можливість прийняття непопулярних рішень. Ця модельзміцнює політичні коаліції (Noam, 1980, 1981). Аргументи проти моделіпрямих виборів були сформульовані, ймовірно, найбільш переконливо ікрасномовно в класичних аргументах президента Джеймса Медісона заприйняття Конституції США.
Електронне голосування - це не просто традиційне голосіввання безнезручного очікування в черзі. Коли голосування схоже на натисканнякнопочок пульта телевізора, не залишиться й сліду громадянського співучасті приголосуванні. Коли голосування не можна буде відрізнити від підрахунку голосів,два процеси зіллються в один. При більшій легкості і анонімностіголосування не уникнути торгівлі голосами виборців. Участь зменшується,коли люди знають очікуваний результат занадто рано чи коли легітимністьвиборів в цілому під питанням.
Прямий доступ до офіційних владі буде фальшивим
У 1997 році на замовлення журналу Wired magazine і банку Merrill Lynchбуло проведено вивчення політичних поглядів спільноти користувачів
Інтернету ( "digital connected"). Результат показав, що у його членів вищезалученість, вони більш патріотичні, вони більшою мірою зарізноманітність, і що активність на виборах у них вище. Вони релігійні (56%сказали, що вони моляться кожен день), є прихильниками страти
(3/4), легалізації «легких» наркотиків (71%), ринкових відносин (%) ідемократії (57%). Але хто вони: піонери нової моделі або просто злегкавідокремлена групка? У 1997 році спільнота користувачів Інтернетустановило 9% населення. У них був вищий освітній рівень і рівеньдоходів (82% володіли акціями), вони були білими, молодими. Прихильниківреспубліканської партії серед них було більше, ніж в цілому серед населення.
У випадку з дослідженням Wired magazine і Merrill Lynch не було жодноїдемографічної вибірки, що відповідає цими результатами. Іншідослідження це враховують і отримують значно менш оптимістичний результат.
Одне дослідження залучення користувачів Інтернету в політикупоказує, що вони трохи менше налаштовані голосувати і більше налаштованіконтактувати з чиновниками, зайнятими виборами. Отже, Інтернет --новий засіб для таких контактів, а не їх генератор. Більш того,причинний зв'язок дуже слабка. (Bimber 1998)
Ще одне дослідження показує, що користувачі Інтернету обираютьінформаційно-політичні сайти приблизно з тією ж частотою, як ікористувачі інших засобів масової інформації, приблизно 5% всіхзвернень. (Pew, 1998). Наступне дослідження показує, що користувачі
Інтернету для політичних цілей вже залучені в ці процеси. Такимчином, Інтернет підтримає і посилить вже наявну політичну активність,а не розширить її (Norris, Pippa, 1999).
Так, деякі швидко відсилають гнівні електронні послання офіційнимвладі і можливо навіть отримують відповіді. Це створює ілюзію участі. Алеобмежений ресурс - увага влади - все одно буде дефіцитним.
Тільки невелика частина послань буде досягати адресатів і то лише понагальної потреби. Відповіді будуть схожі на фонограмуавтовідповідача. Зростаючий потік повідомлень зробить всесильних брокерів, уяких треба просити допуск до влади, придверних по суті, ще більшеважливими, ніж раніше (якщо це взагалі можливо). Коли попит зростає, апропозиція залишається на колишньому рівні, ціна цього допуску підвищується,оскільки зростають комисси
