ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Збройні сили України в період національно-визвольної боротьби 1917-1920 pp .
         

     

    Іноземна мова

    Збройні сили У країни в період національно-визвольної боротьби 1917-1920 pp .

    У першу світову війну російський уряд мобілізував до війська майже все чоловіче населення України. З революційними подіями 1917 р.. в Україні розпочинається військовий рух, метою якого було створення національної армії. Організовуються військові клуби, що займаються формуванням українських військових частин, переведенням українців-військових для служби на своїй землі. Російський революційний уряд і військове командування вороже ставилися до цього. Протягом 1917 р.. було стихійно створено чимало українських військових підрозділів. Та тільки після проголошення Центральною Радою Української Народної Республіки (УНР) розпочалося по-справжньому створення національних Збройних Сил.

    16 січня 1918 р.. Центральна Рада УНР ухвалила закон про утворення народної армії на міліційній основі для оборони держави від зовнішнього ворога. Вона створювалася за територіальним принципом (в округах). Були сформовані окремі кадрові частини. Навчання воїнів проводили військові інструктори. Було схвалено тимчасову форму одягу (Однострій) українського війська. Відзнаки роду військ та номери військової частини вишивали на чотірікутній синій петліці, що розміщувалася на комірі блузи. Рід війська позначався так: піхота - навхрест дві гвинтівки; артилерія - два гарматний дула; кіннота - дві шаблі і т.д. У війську НЕ встановлювалися військові ранги (звання), а запроваджувалися тільки військові посади, зазначалося виконувані функції. Такими відзнаками були срібні або золотисті шеврони з кутом догори різної кількості - залежно від посади, їх прікріплювалі на правому рукаві вище ліктя. У квітні 1918 р.. приймається рішення про реорганізацію народної міліції в регулярну українську армію з 8-10 військових територіальних корпусів. Проте уряд УНР не встиг це здійснити.

    29 квітня 1918 р. відбувся державний переворот, і до влади прийшов гетьманський уряд на чолі з генералом П. Скоропадським (1873-1945). Він призначив на посади військового міністра та віце-міністрів Української Держави російських і німецьких генералів, які гальмували створення української армії.

    В липні 1918 р.. рада міністрів ухвалила закон про загальний військовий обов'язок, затвердила план організації української армії. Строк дійсної військової служби встановлювався: у піхоті - два роки, у кінноті та артилерії - три, на флоті - чотири. Служба в запасі мала тривати до 38 років, а в ополченні - з 39 до 45 років. Набір новобранців планувалося проводити двічі на рік: восени і навесні. Передбачалося, що українська армія складатиметься із 16 корпусів (армійських, кінних), 7 дивізій, важкогарматніх трьох батальйонів, ескадрільї бомбардувальніх літаків, двох понтонних і чотирьох залізничних куренів. Для підготовки військових кадрів розгорталася система навчальних закладів: військова академія з трирічним строком навчання, повітряна школа, чотири кадетські школи, дві школи старшин для піхоти і по одній - для кінноти, артилерії, технічної служби. У складі української армії залишилися Запорізький корпус, перейменований в Окрему Запорізьку дивізію, Запорізький і Чорноморський коші (по 400 козаків). Гетьман П. Скоропадський сформував дивізії сердюків і сірожупанніків, відновив у Білій Церкві загін січових стрільців. У листопаді 1918 р. чисельний склад української армії без козацтва становив до 60 тисяч чоловік. Сердюцька дивізія складалась із синів заможних селян, які були опорою гетьманської влади. Дивізія сірожупанніків формувалася з українців, які побували в полоні у Австрії. До складу окремого загону січових стрільців входили січовики Галицького полку та добровольці із наддніпрянських українців.

    Водночас за період свого гетьманства П. Скоропадський організував в Україні багато російських добровольчих частин: «південних», «сєвєрніх», Астраханська, Саратовського та ін. Вони глузували з усього українського, проводили паради в українських містах, безкарно вели пропаганду проти української держави, перешкоджали розбудові української армії.

    З 1917 р. почалася українізація Чорноморського флоту. Першим кораблем, який підняв український прапор (у липні 1917 p.), був міноносець «Завидний». Через чотири місяці половина кораблів Чорноморського флоту підняла український національний прапор. У березні 1918 р.. Центральна Рада проголошує створення військового і транспортного флоту УНР на Чорному й Азовському морях. Військовий флот України складався з трьох бригад лінійних кораблів (9 кораблів), однієї бригади крейсерів (2 кораблі), бригади гідрокрейсерів (6 кораблів), дивізії міноносців (27 ескадреніх міноносців), 27 підводних човнів, кількох дивізіонів сторожових кораблів, багатьох транспортів і тралерів. також морська піхота (корпус морської охорони узбережжя Чорного моря і три полки морської піхоти) і військово-морська авіація (20 гідропланів).

    У листопаді 1918 р.. гетьман П. Скоропадський без згоди народу проголосив Україну частиною Росії. Щоб урятувати українську державність, створюються Український національний союз на чолі з В. Винниченком (1880-1951) і новий уряд - Директорія УНР. Проти гетьмана повстали січові стрільці, підтримані селянськими масами Вілоцерківщіні. Формується Дніпровська дивізія (10 тисяч чоловік) на Тріпільщіні. До лав українського війська вступають селяни, робітники, інтелігенти.

    14 грудня 1918 р. після відмови П. Скоропадського від влади було відновлено Українську Народну Республіку. Військові сили України на цей час складали 300 тисяч чоловік, але їхня бойова здатність була низькою: не вистачало кваліфікованих військових кадрів, залишилося мало регулярних військових частин, повстанці були погано організовані.

    До початку громадянської війни військо Директорії складалось із 6 дивізій, двох корпусів - Запорізького і січових стрільців. Решта військових формувань була нестійкою, поступово втрачала свою військову силу. Після поразки в боях з Червоною Армією на Правобережжі України Наддніпрянську армію було реорганізовано й переведено на Волинь. Директорія УНР почала координувати дії двох українських армій -- Наддніпрянської та Галицької. Проте досконало організувати їхні сили і резерви не вдалося, і після п'ятімісячніх боїв українська армія зазнала поразки. Центр збройної боротьби українського народу за своє визволення перемістився у Західну Україну. Уряд Директорії в грудні 1919 р.. визнав Західно-Українську Народну Республіку (ЗУНР), а ще раніше - у січні 1919 р. .- в Києві було проголошено акт злуки українських земель.

    Українська Галицька Армія (УГА) була створена на території Західної України на початку 1919 р.. Вона налічувала 45 куренів піхоти, 40 артилерійських батарей, кілька сотень кінноти. На озброєнні було близько 25 тисяч гвинтівок, 150 гармат і до 600 шабель. У складі УГА була авіаційна сотня, багато допоміжних військових підрозділів. Уряд Директорії передав УГА шість бронемашин. Загальна чисельність УГА з тиловий частинами наприкінці 1919 р.. становила до 100 тисяч чоловік.

    У військових силах УНР набули розвитку нові, ще не відомі в історії способи ведення бойових дій. Більшість армій того часу у війні наступали на ворога суцільним фронтом завширшки до тисячі кілометрів. Українська армія виявляла надзвичайну рухливість, мобільність, маневреність, бо мала невеликі військові підрозділи (загони) на всій фронтовій території. Одним з головних засобів боротьби (оборони, наступу) були броньовані поїзди, бронемашини, під прикриттям яких діяли піхота і кіннота. Першими в бій вступали бронепоїзді, бронемашини, за ними розгорталася у бойову лінію піхота. Бронепоїзд складався з бронепаровоза, броневагонів, зміцненіх спеціальними бруса і металом, та з 2-4 платформ прикриття. Бронепоїзд був озброєний кількома кулеметами та 1-2 легкими польовими гарматами. Бронемашини, озброєні кулеметами й іноді гарматою, використовувалися для ведення розвідки, бойової охорони піхоти, зв'язку.

    Основною тактичною одиницею піхотних частин були курені; 3-5 куренів об'єднувалісь у бригади.

    Зброя була трофейної, зарубіжного зразка (австрійська, німецька, російська). Кулеметні відділення піхоти були озброєні кулеметами системи Шварцльозе.

    Деякі сотні мали відділення мінометів і польових гармат. Зброєю стрільця (піхотінця) була гвинтівка системи Манліхера, пізніше гвинтівка російського зразка, гранати.

    У складі бригади, полку було по 4-5 артилерійських батарей; кожна мала по 4-5 гармат. У бригаді була принаймні одна батарея далекобійніх гармат чи гаубиць (калібр 105 мм) і три батареї польових гармат (австрійські - 78 мм, російські - 75 мм).

    Авіаційний полк (Ескадра) мав 200 літаків (німецьких і французьких); вони здійснювали розвідку, знищували військові об'єкти і літаки противника.

    Кіннотнікі були озброєні шаблями і короткими гвинтівками. Кожна кінна сотня мала, крім того, відділення легких кулеметів.

    В Українській Галицькій Армії були також допоміжні військові підрозділи: господарські, командні, польової жандармерії та ін. Нове поповнення війська навчалося при військових частинах в окремих навчальних групах.

    Бійці Наддніпрянської армії не мали однотіпної форми, а носили власні або трофейні одяг і взуття. Дещо краще цю проблему було розв'язано в УГА. Військовий мундир бійців УГА був подібний до австрійського; вони носили короткий піджак (блузу), штани з обмотками, черевики або чоботи. Усім видавалися короткі плащі та округлі шапки з м'яким дном і твердим обідком, забарвлений відповідно до роду військ. Відзнаки посад нашивався на рукав; це були срібні стрічки різної ширини і в різній кількості (мал. 9).

    Українські військові формування періоду другої світової війни

    З проголошенням у 1922 p. CPCP, складовою частиною якого стала й Україна, питання оборони нашої землі повністю переходять до союзного керівництва.

    У Західній Україні колишні воїни української армії нелегально боролися з польськими властями. У 1920 р. була заснована підпільна Українська військова організація (УВО); щоправда, вона вела боротьбу насильницькими методами. У 1929 р. патріотичні групи Західної України об'єдналися в Організацію Українських Націоналістів (ОУН), метою якої стала боротьба за відновлення незалежності України й утворення єдиної, соборної держави.

    15 березня 1939 р. на території Чехословаччини було проголошено незалежну Карпатську Україну, сформовано її національну армію -- Карпатську Січ - чисельністю до 10-12 тисяч стрільців. Із санкції Німеччини у цьому ж році угорська армія задушила молоду державу. В нерівній боротьбі загинуло понад 5 тисяч українців.

    З початком другої світової війни, після нападу фашистської Німеччини на СРСР національна боротьба українського народу активізується. Це призвело до пев-

    ного розмежування населення. Деякі українці (до 13 тисяч чоловік) пішли на контакт з гітлерівцями в боротьбі проти сталінізму і стали солдатами добровільної дивізії СС «Галичина», яка прийняла присягу на вірність Третьому рейху. Командирами в ній були німецькі офіцери. Дивізія перебувала під наглядом керівників рейху.

    Основна частина українського народу боролася проти фашизму у складі Збройних Сил СРСР, у партизанських загонах та підпільних організаціях. В Україні до лав регулярної армії влився понад 4,5 мільйона чоловік, у тому числі 200 тисяч добровольців.

    Третю групу українського населення становили партизанські загони українських націоналістів - Українська Повстанська Армія (УПА). За період другої світової війни через збройні формування УПА - ОУН пройшло понад 400 тисяч вояків.

    Радянський партизанський рух в окупованій У країні

    У перший рік війни партизанський рух мав малоор-ганізованій характер. Групи були нечисленних, погано озброєними. Утворювалися вони в основному у лісостеповій смузі України з воїнів Червоної Армії, які вийшли з оточення, втекли з полону, та з радянських активістів. Партизанські загони поповнювали і всіляко підтримувало населення України. Перші виступи партизанів проти фашистів носили епізодічній характер. Тільки з серпня 1942 p., з початком діяльності спеціальної партизанської групи полковника Д. Медведева (1898-1954), розпочинається масовий партизанський рух в Україні. Створюються великі партизанські з'єднання та загони під командуванням С. Ковпака (1887-1967), О. Сабурова (1908-1974), О. Федорова (1901-1989) та ін.

    Дії радянських партизанських загонів у Західній Україні не знайшли такої підтримки у населення, як у східній і центральній частинах.

    Головною формою партизанської війни було руйнування німецьких комунікацій (рейковий, шляхова війна). Великі загони практикували також тактику рейдів. Так, у 1943 р. був здійснений славнозвісний Карпатський рейд С. Ковпака. Хоча він і не досяг своєї мети - знищення нафтових промислів Прикарпаття, але справив велике враження на все населення України, продемонстрував силу Червоної Армії. Поповнення УПА проходило військову підготовку у трьох підпільних військових школах: школі офіцерів (старшин) у Великих Мостах, школі підофіцерів (підстаршій) у Клевані (Волинь) та школі у Поморянах (Галичина). Крім цього, на Волині та Поділлі діяли різні військові курси. На північному заході України, в лісах, проводилися тренування, навчання збройних груп.

    З серпня 1943 р. у складі УПА діяли невеликі інтернаціональні загони воїнів (італійці, румуни, німці, угорці та ін.), які дезертірувалі зі своїх армій.

    З лютого 1943 р.. УПА активізує свою боротьбу як проти фашистів, так і проти радянських партизанів. УПА визволяє військовополонених з гітлерівських концтаборів (Луцьк, Ковель, Ківерці), українських в'язнів із фашистських тюрем (Дубно, Луцьк, Ковель), захоплює завод боєприпасів в Оржеві, продовольство, що відправлялося до Німеччини. Як і в радянських партизанських загонах, в УПА практикувалися тактика рейдових походів по тилах фашистів, влаштовувалися засідки, Наско-'кі, диверсії. Були випадки, коли такі дії УПА проти гітлерівців координували з радянськими партизанами. У квітні 1943 р.. УПА вдалося звільнити від німців багато районів на Волині. Тоді проти УПА було кинуто дивізію, що складалася з німецького полку СС і двох угорських полків. Загони УПА діяли на Поділлі, Київщині та в інших регіонах України, мали розгалужену систему своїх підпільних формувань: осередків, самооборони кущовий відділів. Крім бойових дій, вони вели широку політико-пропагандистську роботу серед населення, закликаючи до боротьби з ворогами українського народу, до об'єднання в соборну українську державу.

    УПА не тільки боролася проти фашистів і більшовиків, а й мала конфлікти з поляками на українсько-польських землях Волині, Полісся, Холмщини, з підпільною польською націоналістичною організацією - Армією Крайовою, яка прагнула зберегти контроль над українськими землями, що входили до Польщі.

    Великих людських, моральних, матеріальних втрат зазнав український народ в період післявоєнної боротьби УПА з військами КДБ і МВС СРСР.

    Під час другої світової війни на території України відбулося жорстоке зіткнення двох тоталітарних систем світу - сталінізму і гітлеризму. Україна втратила понад вісім мільйонів своїх громадян (2,5 млн військових і 5,5 млн цивільних). У лавах Червоної Армії, Української Повстанської Армії, у партизанських загонах боролися українці проти спільного ворога - гітлерівців, 22 жовтня 1993 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту », в якому записано:« ... вояки УПА, інших військових формувань, які брали участь у боротьбі проти німецько-фашистських загарбників у 1941-1945 pp. і які не вчинили злочинів, та ті вояки, які реабілітовані, віднесені до учасників бойових дій і користуються пільгами, що встановлені державою для учасників Великої Вітчизняної війни ».

    Список літератури

    Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.referaty.com.ua/

         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !