ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Етичні проблеми функціонування зарубіжної преси
         

     

    Іноземна мова

    Етичні проблеми функціонування зарубіжної преси

    Курсова робота з курсу "Сучасна зарубіжна преса" студента гр. ЗЖ-98-1 Довженка О. О.

    Міністерство освіти та науки України

    Дніпропетровський національний університет

    Факультет систем і засобів масової комунікації

    Дніпропетровськ, 2001

    Вступ

    Етика журналістики - це та тема, яка на даний момент перебуває на Заході (як у Європі, так і в Америці) в центрі уваги дослідників. Це засвідчується, з одного боку, неабияким числом спеціальних наукових публікацій, з іншого боку, сторінки газет і часописів переповнені повідомленнями, в яких ця тема висвітлюється в усіх її найрізноманітніших проявах. Дискусія про етику, мораль та відповідальність у медіа-бізнесі точиться повним ходом. Коли ж із певної конкретної причини лунають заклики до журналістської етики, то, здебільшого, в таких випадках, як правило, мова, зрештою, зводиться лише до обмеження шкоди, що може бути заподіяна в цій галузі.

    Моральні аспекти журналістської діяльності привертають увагу громадськості через те, що в умовах уседозволеності стали частими випадки використання ЗМІ для досягнення злочинної мети, вираження різного роду амбіцій та вподобань. Деякі видання різних типів та рівнів відрізняються низькою культурою полеміки, спотворюють позицію опонента, демонструють стійке неприйняття чужої думки.

    "Тому, хто займається проблемою співвідношення між журналістикою та етикою, - стверджує в своїй лекції "Етика та журналістика ", прочітаній у Київському інституті журналістики, генеральний директор компанії "Дойче Веллє" професор Дітер Вайріх, - слід уникати спокуси моралізаторства. Навіть найпалкіші протести культурно-критичного спрямування самі по собі не є етичним аргументом. Важливо віднайти конкретні докази того, яким чином принципи етики, і в першу чергу людська гідність, порушуються засобами масової інформації та журналістами. Двома полюсами журналістської діяльності є практика нехтування гідністю людини й обов'язок втілення в життя основного права на свободу слова та засобів масової інформації, закріпленого в Конституціях всіх розвинених держав. І таке становище існує не з учорашнього дня. "

    Журналісти у всі часи в різних країнах збуджувалі недовіру та невдоволення і тоді, коли з усією відповідальністю ставилися до своїх обов'язків, і тоді, коли в якості дешевих мисливців за сенсацією переступали правила порядної журналістики або й зневажали їх. Письменник Оскар Вайлд колись констатував: "Колись ми мали тортури. Тепер ми маємо пресу. "Негативне ставлення до журналістів висловив Отто Бісмарк: "Журналіст - це людина, яка помилилася у виборі професії". Імідж журналістики в громадській думці, на жаль, також носить негативний відтінок. У Німеччині існує поняття "Schweinejournalismus" - "свінська журналістика", що говорить саме за себе. Такий, здавалося б, несправедливо принижений образ журналістів - результат систематичного порушення моральних та етичних норм та принципів, яке починаючи з ХІХ і особливо в ХХ було невід'ємною частиною їхньої професійної діяльності. Самі журналісти часто не тільки не почуваються ображеними, а й відчувають своєрідну гордість, коли їхній образ принижують у такий спосіб. Хоча навряд чи навіть із найбільшою мірою узагальнення можливо ототожнити журналістику наших днів із "порпанням у брудній білизні ".

    Безперечно, проблема етики журналістики в тій чи іншій формі існувала від самого початку виникнення преси як такої. Проте лише в ХХ столітті, коли ЗМІ стали так званою "четвертою владою" і набули надзвичайної сили, ставши спроможними не просто впливати на громадську думку, а формувати її, ця проблема розглядається в повному обсязі. Адже є цілі групи видань, для яких ніби взагалі не існує поняття моралі, лояльності, зрештою, навіть чесності. Це не тільки "жовта" або "бульварна" преса, для якої порушення етичних норм є елементом концепції, а й маса заангажованих політичних видань, для яких брудні, аморальні засоби завжди виправдані тією чи іншою політичною метою.

    З юридичної точки зору мас-медіа на Заході реалізують проголошене в усіх демократичних Конституціях право на свободу слова, вільне висловлення й поширення своєї думки у слові, на письмі або візуальним способом. Свобода преси забезпечує постійний дух критичного ставлення, боротьбу думок, і є складовою частиною свободи як такої. Тому влада західних держав реально, а не на словах, дбає про свободу преси, вважаючи її цінністю неабиякої ваги. У таких умовах, якби вони були створені, приміром, засобам масової інформації в Україні, зловживання свободою слова були б неминучі. Загроза анархії у пресі, звісно, аж ніяк не виправдовує тих політичних лідерів, які з року в рік визнаються "ворогами преси"; проте очевидно, що не в усякому суспільстві система преси здатна саморегулюватіся і не виходити за рамки норм професійної етики без контролю ззовні.

    Для західних ЗМІ ця саморегуляція є звичною. Практично кожен заклад у сфері мас-медіа має спеціальний кодекс етичних норм або ж принаймні відповідний розділ у своєму статуті. До професійних етичних стандартів належать, насамперед, обов'язок дотримуватися правди, ретельність, принцип коректності, поваги до приватного життя, прав особистості, моральних та релігійних почуттів і поглядів. Відповідно до цих правил, журналісти мають відігравати роль незалежного спостерігача. Вони повинні пильно стежити за тими, хто приймає рішення в політиці, економіці та суспільному житті, не потрапляючи при цьому в становище учасника політичної гри.

    Правила моральної поведінки, система норм, що визначають обов'язки людини відносно суспільства та інших людей, називаються мораллю, яку вважають однією з форм суспільної свідомості. Вчення про мораль та моральність як одну з форм суспільної свідомості називається етикою. Етика являє собою систему норм моральної поведінки людей, їхній громадський обов'язок, обов'язки по відношенню до народу, сім'ї, одне одного. Професійна мораль - це модифікація суспільної моральності, а наука, що вивчає професійну специфіку моралі, називається професійною етикою.

    Професія дозволяє журналісту здійснювати від імені суспільства публічний моральний суд над явищами, що викликають інтерес громадськості. Вибір теми та пошуки адреси, визначення мети публікації та добір фактів, оцінка поведінки кожного героя, навіть архітектоніка матеріалів - в кожній з цих технологічних операцій обов'язково проявляється ставлення журналіста до тих, про кого і для кого він пише. Тобто моральні відносини вплетені у зміст його роботи, а сама вона від початку до кінця постає як моральна за своїм характером діяльність. Отже, журналістську мораль можна розглядати і як форму суспільної свідомості, і як суб'єктивний стан особистості, і як реальні суспільні відносини.

    Моральна регуляція поведінки журналіста здійснюється на рівні принципів та норм. Їхня відмінність - у ступені коректності. Моральний принцип має світоглядний характер, це - зв'язок ідеалу з регулятором поведінки. Моральна норма - орієнтир на практиці. Механізм появи моральних норм виглядає наступним чином: ситуація - оцінка - дія - результат. Норми можуть бути обов'язковими (приміром, заборона плагіату), такими, що припускаються (вимога перевіряти відомості менш категорично), дискусійними (приміром, право приховувати диктофон від співрозмовника).

    Норми професійної моралі мають різний ступінь загальності. Одні дають спеціалісту мінімальну орієнтацію тільки в межах конкретної ситуації: "при правці НЕ спотворювати зміст листа читача", "Завізуваті інтерв'ю у співрозмовника" тощо. Інші вимоги мають загальний характер. Такі вказівки, що виходять за рамки конкретної ситуації, називають принципами професійної моралі. Систему вимог до журналістів деякі дослідники розглядають як трьохповерхову піраміду. На верхньому "поверсі" розміщені такі категорії, як професійний обов'язок, відповідальність, совість, честь, гідність. Другий рівень складають виробничо-етичні принципи, в яких відображені вже більш конкретні вимоги до поведінки журналіста. До групи регуляторів третього рівня відносяться заборони або вказівки, що регламентують всі аспекти поведінки журналіста в конкретних виробничих ситуаціях - власне професійно-етичні норми.

    Аналізуючи етичні принципи західної журналістики, важко не вдаватися до порівнянь із вітчизняною - журналістикою зовсім іншого типу, що керується абсолютно інакшими принципами. Для того, щоб у найзагальнішому плані показати, на яких "китах" стоїть журналістика країн Заходу, перелічімо чотири основні функції, які, на думку європейських дослідників, вона виконує:

    Інформаційна функція: ЗМІ надають інформацію, необхідну для того, щоб громадяни країни могли визначити свою позицію в суспільно важливих питаннях. Народні обранці, у свою чергу, повинні мати можливість за допомогою ЗМІ регулярно отримувати інформацію про думку окремих людей або організацій з різних політичних питань.

    Коментуючи функція: ЗМІ повинні або в якості рупора організованих інтересів суспільства, або представляючи абсолютно незалежні інтереси, коментувати події.

    Контрольна функція: ЗМІ, що представляють інтереси громадськості, повинні перевіряти й контролювати роботу органів влади.

    Комунікативна функція: ЗМІ повинні сприяти комунікації всередині та між політичними та громадськими організаціями.

    Якщо дивитися на цю проблему реально, слід згадати ще одну рису, характерну для західних ЗМІ: вони, на відміну від пострадянських, існують також і для того, щоб приносити прибуток своїм власникам. Збиткова газета непридатна для існування в умовах боротьби за виживання, що точиться в країнах з ринковою економікою. Для того ж, щоб не бути збитковою, газеті необхідний грамотний менеджмент та маркетинг, кваліфіковані кадри, а також - що є справді важливим -- певний імідж. І для створення позитивного іміджу ЗМІ просто мусить дотримуватися певних етичних норм.

    Ці норми, а також основні проблеми, що стоять перед західними засобами масової інформації у сфері професійної етики, будуть перелічені та описані в цій роботі.

    Етика журналістики, влада і свобода преси

    Незважаючи на те, що до найважливіших принципів журналістики відносяться правдивість та об'єктивність, преса щодня публікує тисячі повідомлень, які об'єктивно є брехнею, інформацію про неіснуючі, надумані події. У більшості випадків правовими нормами демократичних країн це не забороняється.

    Як співвідносяться професійна журналістська етика та свобода преси?

    Найпростіше з'ясувати це стосовно суспільства, де свобода слова й преси обмежена або відсутня взагалі. В такій ситуації дії журналіста завжди обмежені офіційними рамками дозволеного, відповідно й етичні норми стають у пряму залежність від вимог режиму до преси. Журналіст зазвичай має право вибору: чинити так чи інакше, проте чи є такий вибір у журналістів у країнах з тоталітарним режимом? Найчастіше він зводиться до "бути чи не бути". Проте, якщо накладені на пресу обмеження збігаються з етичними нормами, журналіст мусить дотримуватися їх.

    У країнах Заходу, як ми вже з'ясували, свобода преси є однією з найвищих суспільних цінностей. Більше того, часто вона носити характер мало не вседозволеності. А принципи ринкової економіки далеко не завжди відповідають моральним та етичним принципам журналістики. Порушення етичних норм часто є необхідним для збагачення, а позаяк далеко не всі етичні норми збігаються з нормами права, то і не несе за собою жодного покарання. Себто журналістові порушення більшості норм професійної етики не загрожує жодною формою юридичної відповідальності. Єдиним фактором, що обмежує неетичну поведінку, фактично стає власне сумління журналіста.

    Для того, щоб зберегти свій позитивний імідж, авторитетні засоби масової інформації мусять самі обмежувати свободу преси на рівні дисциплінарного права, встановлюючи дисциплінарну відповідальність за порушення тих чи інших етичних норм. Таке внутрішнє обмеження свободи преси самою пресою - вимушений парадокс, що дозволяє етичним нормам зберегтися в умовах вседозволеності, а владі - не вдаватися до непопулярних репресивних заходів, не обмежувати свободу преси зі свого боку.

    Влада і вплив засобів масової інформації у демократичній спільноті ніким не піддаються сумніву. Чимало представників політики, економіки, суспільного життя не знаходять спокою у вихідні дні в очікуванні того, що про них напишуть наступного понеділка найвпливовіші за накладом та діапазоном розповсюдження видання. Подекуди таким чином різко обривала не одна обнадійлива кар'єра. Виникає постійна взаємозалежність між посадовими особами та журналістами, в якій завжди знаходиться місце для різноманітних зловживань, махінацій, правопорушень та неетічної поведінки з обох боків.

    Жодне поняття, що має відношення до обов'язків журналіста, не мало такого широкого розповсюдження на Заході, як так звана опонуюча роль засобів масової інформації. Подібно до буйка, що довго утримується під водою, вона випливла на поверхню наприкінці 60-х років. Ані в пресі, ані в урядових колах ніхто і ніколи не прагнув до іділічніх стосунків і не вважав їх можливими.

    Вперше про журналістику як про реальну силу, що здатна впливати на політичне життя на найвищому рівні, заговорили у 70-ті роки. Тоді розслідування так званої "Уотергейтської справи", здійснене журналістами газети "Вашингтон Пост ", змусило президента США Ніксона піти у відставку. Внаслідок цього, з одного боку, надзвичайно зріс авторитет журналістів, а з іншого - з'явилася мода на журналістське розслідування як засіб політичної боротьби, при чому далеко не завжди чесної. Збирання компромату стає справою вже не шпигунів або секретних агентів, а журналістів.

    Саме в цей час американський суддя Х'юго Блек заявив: "Право уряду на цензуру преси скасоване для того, щоб надати пресі довічної свободи на цензуру уряду. Преса перебуває під захистом для того, щоб вона могла розкривати таємниці уряду та інформувати народ. "Професор Стенфордського університету і колишній кореспондент у Вашингтоні Уїльям Ріверс створив критичну масу в цьому конфлікті своєю книжкою "антагоністи" (1970), головна ідея якої полягає в тому, що ідеальний тип відносин між урядовими чиновниками та журналістами -- антагонізм.

    Едмунд Ламбет у книзі "Відданість журналістському обов'язку" коментує цю, безперечно, деструктивну тезу таким чином:

    "Безперечно, щоб повідомляти правду, бути безпристрасним і "Проводити ревізію чистої вартості" урядових служб та дій влади, репортер повинен ставитися до чиновників скептично. Такий скептицизм часто призводить до тертя і, можливо, в кінцевому підсумку до антагоністичних стосунків із джерелами. Проте справедливий репортер, що дошукується істини, буде достатньо розумним, щоб не братися за матеріал, маючи антагоністичні, опозиційні наміри. "Антагоністічність може бути результатом скептицизму репортера, необхідним інструментом правдивості, але вона не є мотивацією. Навіть після того, як журналіст добув інформацію, яка може здаватися компроматом проти посадової особи, ставати антагоністом - значить ризикувати безпрістрасністю, перестали аналізувати. Бути в опозиції - значить набути такий спосіб мислення, за якого людина не здатна шукати альтернативні докази або пояснення, і таким чином може виявитися не в стані надати уряду справедливу можливість відповісти або обрати необхідний контекст при повідомленні про таку подію ".

    Безліч спекуляцій, що виникали навколо інтерв'ю з посадовими особами та використання інформації від владних структур, змусили штаб-квартиру НАТО розробити офіційне тлумачення правил спілкування посадових осіб із представниками ЗМІ. Ці правила, визнані обома сторонами, регулюють використання журналістами отриманої інформації:

    On the record (для друку) - все сказане особою може бути процитований дослівно, з прямою згадкою його імені та посади або з побічною згадкою оратора або посадової особи. Офіцерам та командному складу рекомендовано провадити саме цей вид бесіди з журналістами.

    Background (фон) - інформація, яку можна використовувати без уточнення джерела. Умови домовленості можуть бути різними. Співрозмовник має право вимагати від журналіста, щоб його ім'я, посада та організація, яку він представляє, не фігурувалі в публікації. Інформація може також бути представлена репортером аудиторії як результат проведеного ним самим розслідування.

    Off the record (не для друку)-відомості, які не можуть бути оприлюднені в журналістських публікаціях. Інформація надається репортерові для його особистого ознайомлення з даними та власної оцінки їх. Для уникнення непорозумінь посадовим особам рекомендується не використовувати цей спосіб спілкування з журналістами, за винятком тих випадків, коли йдеться про екстремальні або неординарні ситуації, і тільки після консультації з відповідальним за контакти з пресою.

    Корупція, адміністративні злочини, зловживання посадових осіб своїми повноваженнями - це серйозні проблеми, з яким, безперечно, журналісти можуть і повинні боротися; проте це не позначає, що кожен політик, кожен чиновник на державній службі повинен бути ворогом преси і вступати з нею в конфлікт. "Медіа-війни", що влаштовуються на гроші конкуруючих політиків або політичних партій, є не єдиною формою такого протистояння: часто журналіст, група журналістів або окреме видання оголошують війну посадовій особі, котра в той чи інший спосіб викликала їхнє незадоволення. Ці конфлікти, навіть якщо не призводять до відставки або звільнення "жертви", в будь-якому разі негативно відбиваються на виконанні посадовими особами їхніх обов'язків. Однак, на жаль, в найближчий час консенсус між владою та пресою навряд чи можливий.

    Втручання в приватне життя

    "Монікагейт" - напевно, найгучніший з усіх скандалів ХХ століття, пов'язаний з оприлюдненням подробиць особистого життя президента США Клінтона -- привернув увагу громадськості до питання правомірності втручання преси в особисті справи індивіда. Для нас, українців, це також особливо актуально через інший гучний скандал, пов'язаний з Президентом України Леонідом Кучмою, на якого протягом років збирав компромат офіцер служби безпеки, користуючись прихованою звукозапісуючою апаратурою. Інформація, добута таким способом, за законом не може бути доказом у суді. Проте закон не забороняє оприлюднювати її в пресі, що подекуди є набагато небезпечнішим для того, кого ця інформація стосується, аніж юридична відповідальність.

    Американська Медіакорпорація "CBS", як і більшість інших значних закладів мас-медіа в США, чітко визначає обмеження на користування електронними засобами стеження. Співробітники цих компаній не можуть займатися стеженням за допомогою електронних засобів, якщо воно є незаконним; якщо ж вони мають хоч якісь сумніви щодо законності таких дій, то повинні отримати письмовий дозвіл від президента компанії після консультації у юридичному відділі. Приховані камери дозволяється використовувати для таємної зйомки подій у громадських та напівгромадськіх місцях, а в приватних - тільки в тому випадку, якщо це не є втручанням в особисті справи людини. Запис телефонної розмови за допомогою радіопрістрою може після тільки бути здійснений отримання на це згоди всіх, хто бере участь у розмові, до її початку. Запис чи підслуховування усних розмов за допомогою радіопрістрою дозволяється тільки в громадських та напівгромадськіх місцях, у приватних місцях лише з дозволу всіх учасників розмови.

    Редакції західних засобів масової інформації мають доволі широкі права на збирання інформації та прийняття рішень відносно можливості оприлюднення тих чи інших матеріалів. Репортер, наприклад, може без попередньої домовленості звернутися до посадової особи в громадському місці, включити мікрофон або камеру і почати запис бесіди, навіть якщо співрозмовник цього не хоче. Плівка з записом стає власністю редакції. Той, хто був підданий такому інтерв'ю, незалежно від того, чи він є представником влади, чиновником чи приватною особою, не може завадити оприлюдненню записів. Журналіст має право і на прихований запис розмови, в якій сам бере участь; проте прихований запис розмови, в якій репортер участі не брав, за законами більшості західноєвропейських держав є протизаконним. Але не забороненість деяких методів збирання інформації законом не робить їх виправданими з точки зору етики; тому редакції беруть на себе встановлення обмежень у цій галузі. Зокрема, більшість редакцій вимагають від своїх журналістів попереджати про інтерв'юйованіх початок запису. Винятки стосуються тільки тих випадків, коли йдеться про скоєння злочину, махінацій. Проте зловживання прихованими камерами засуджується. Використання відзнятих прихованою камерою або записаних за допомогою прихованих диктофонів плівок розцінюється часто як порушення принципу недоторканості особи (що, втім, не заважає західним експертам аналізувати добуті злочинним шляхом плівки з записами приватних розмов Президента України).

    Основним принципом, яким західні журналісти керуються, вирішуючи, чи варто подавати той чи інший матеріал, є принцип нейтрального ставлення до наслідків, описаний в розділі 5. Це стосується, як правило, і матеріалів, що являють собою втручання в особисте життя людей, в тому числі і несанкціоноване. Проте принцип нейтрального ставлення до наслідків публікації не завжди діє адекватно. Наприклад, в "етичних правилах для преси, радіо та телебачення" -- кодексі журналістської етики Швеції - є цілий ряд позицій, що суперечать цьому принципом:

    Ретельно Зваж усі "за" і "проти", вирішуючи, чи варто публікувати ті повідомлення, що можуть порушити недоторканість приватного життя. Відмовся від публікації, якщо вона не являє собою інтересу для широкої громадськості.

    Будь гранично делікатний, повідомляючи про самогубство або спробу самогубства, беручи до уваги почуття рідних, не забувай про недоторканість приватного життя.

    З граничною обережністю поводиться з публікацією матеріалів про жертви злочинів та нещасних випадків. Зваж усі "за" і "проти" перед оприлюдненням імен та публікацією фотографій, враховуючи стан людей і виявляючи повагу до рідних та близьких.

    Не підкреслюй расову приналежність, національність, стать, професію, приналежність до політичних партій та угрупувань або віросповідання героїв своїх матеріалів, якщо це може мати зневажливий характер або не має значення до аудиторії.

    Ретельно зважилася, чи не зашкодить людині згадування його імені в публікації. Не називай імені людини, якщо цього не вимагає інтерес громадськості.

    Тут же зазначено, що журналіст має брати до уваги можливі наслідки публікації, відповідно до правил професійної етики. З іншого боку необхідно враховувати значущість інформаційного повідомлення та інтерес, який воно являє для громадськості. Іншими словами, в тих випадках, коли інтереси суспільства вимагають розголошення якоїсь інформації, може бути виправданий відступ від принципів етики. Нейтральне ставлення до наслідків, таким чином, пов'язане з дилемою, вирішення якої можливе в кожному конкретному випадку, залежно від обставин.

    Джерела та способи отримання інформації

    Збираючи факти, журналіст звертається до різних джерел інформації: індивідуальному (людина), колективному та документальному.

    Етичні норми, що регламентують отримання інформації від людини, засновані на тому, що жодна людина не зобов'язана надавати журналісту ті чи інші відомості. Переконуючи людину надати інформацію, журналіст може діяти переконанням, мотивуючи своє прохання; не можна залякувати співрозмовника, провокувати марнославство, заохочувати спроби за допомогою преси звести власні рахунки. Якщо люди відмовляють у наданні відомості для створення позитивного матеріалу, це може бути вказівкою на негативне ставлення до цієї людини.

    До колективних джерел інформації, що використовуються в ході формального та неформального спілкування, належать збори, наради, конференції, засідання "круглих столів" та клубів, прес-конференції, бесіди в неофіційних умовах. Цінність такого роду джерел зумовлена природою спілкування (демократизм, критика, самокритика), що допомагає журналісту точніше зорієнтуватися в явищі, ситуації, проблемі, розширити свої уявлення про них, перевірити свої спостереження, знайти цікаву тему.

    Часто журналісти звертаються до документів, що являють собою будь-які зафіксовані знання, що можуть бути використані для довідок, вивчення, доведення. Знайомство з ними слід починати з дозволу автора. Звичайно, це правило далеко не завжди виконується з огляду на неможливість його виконання в багатьох випадках.

    Західні ЗМІ (окрім, звичайно, жовтої преси, для якої поняття "Джерела інформації" дуже розмите й відносне) приділяють величезну увагу саме достовірності та надійності джерел, а також чесному та правомірному отриманню інформації журналістами.

    Наприклад, вимоги до журналістів при одержанні інтерв'ю, які ставлять американські ЗМІ, можуть видатися нам чимось неймовірним.

    "Заборонено одержання інтерв'ю, які не є спонтанними і непідготовленімі, якщо це не схвалено особливим чином президентом компанії, що може здійснюватися лише у виняткових та незвичайних ситуаціях, коли інформаційна важливість інтерв'ю очевидно перевищує збитки, яких завдає ця процедура. Ступінь, у якому інтерв'ю не є спонтанним і непідготовленим, має бути показаний в інтерв'ю.

    Інтерв'ю не є спонтанним і непідготовленим, якщо питання ставляться інтерв'юйованому заздалегідь, або є угода не згадувати певну загальну ділянку при розгляді конкретних питань, чи відео-, аудіозапис або копія інтерв'ю надається інтерв'юйованому для схвалення або для участі у процесі редагування.

    Об'єкт інтерв'ю не повинен мати права вибору інтерв'юера, а об'єкт репортажу - права вибору кореспондента, який призначений для взяття інтерв'ю чи висвітлення події. "

    Цей стандарт є чимось далеким і недосяжним для журналістики пострадянських країн, де інтерв'ю, особливо з високими посадовими особами або зірками шоу-бізнесу, бувають відрежісовані до найменшої деталі. Крім того:

    "Слід уникати інтерв'ю з жертвами нещасних випадків та інших трагічних ситуацій чи з їх родичами, за винятком випадків, коли вони є суттєво важливими для матеріалу; наприклад, проливають світло на те, що сталося чи вказують на обставину, яка може допомогти у майбутньому уникнути трагічних ситуацій. Необхідно виявляти стриманість, звертаючись із проханням про таке інтерв'ю і беручи його. Ні в якому разі не брати інтерв'ю і не робити спроб його взяти в особи, яка за всіма ознаками перебуває у стані шоку. Чи не намагатися взяти інтерв'ю до того часу, поки дозвіл на нього не буде одержано від інтерв'юйованого ".

    Ерік Фіхтеліус у своїй книзі "Десять заповідей журналістики" таким чином змальовує етичний бік процесу інтерв'ю:

    "Слід поважати права людини, в якої ви збираєтеся брати інтерв'ю. По можливості відгукуватися на її побажання дізнатися про передумови інтерв'ю до його проведення: в якому ЗМІ воно з'явиться, у зв'язку з чим, який предмет обговорення. Репортер може розповісти співрозмовнику про мету інтерв'ю, його характер, висвітлити тематику обговорюваних питань.

    Якщо об'єкт інтерв'ю критикують за те чи інше рішення, він повинен мати чесний шанс відповісти на критику. На жаль, багато репортерів часто ігнорують цей принцип. Це нечесно й неетично по відношенню до респондента. Інтерв'ю не повинне бути пасткою для вашого співрозмовника. Він повинен мати можливість відповісти на звинувачення, спрямовані на його адресу. З іншого боку, кореспондент не зобов'язаний оголошувати всі запитання заздалегідь. Він має право поставити їх у підхожій момент, вимагати уточнення якоїсь відповіді, а інколи і здивувати співрозмовника несподіваним запитанням.

    Монтаж запису інтерв'ю також повинен здійснюватися чесно. "Так" НЕ замінюють на "ні", відповіді передають повністю, не перекручують і не скорочують так, щоб викривити зміст висловлювань. Запитання репортер не замінюють на інше. На репортера покладається величезна відповідальність.

    Будь-яка людина, до якої ви звертаєтеся з проханням дати інтерв'ю, має право відмовитися і право вимагати від журналіста (редакції) виконання певних умов. Редакція, зі свого боку, має право ці умови відхилити, якщо вони є для неї неприйнятними. Це не заважає журналістові намагатися поставити питання, які він готував для інтерв'ю, цій людині в іншій ситуації. Відмова давати інтерв'ю не може перешкоджати рішенню редакції донести до своєї аудиторії факти або критичні висловлення з даного питання. До 1956 року в Швеції існувало своєрідне табу: якщо особа відмовляється давати інтерв'ю з певного питання, ЗМІ повинні замовчувати все, що його стосується. Зараз цього немає, і редакції не замовчують критику на адресу таких людей. Журналіст також має право вказати вголос, коли інтерв'юйованій явно бреше. З погляду етики абсолютно неприпустимо дозволяти представнику влади самим обирати журналіста для інтерв'ю. Ми не можемо надати політику або директору підприємства право вибору доброзичливо настроєного до нього репортера. Редакція сама вирішує, хто найкраще підходить для виконання завдання. Чиновник або політик може вимагати надати йому тексти питань для ознайомлення, але редакція має право відхилити ці вимоги або відмовитися від проведення інтерв'ю взагалі.

    Отже, як бачимо, в Швеції (та й у Європі взагалі) правила стосовно інтерв'ю в цілому набагато м'якші за американські. Проте, що стосується вибору директори або політики самі обирають редакцію, з якою вони хочуть мати справу. Єдиний метод боротьби з цим явищем - відкриті дебати та критика як редакції, яка приймає неетичну пропозицію, так і посадової особи, яка її обирає, і цей метод часто використовується тими, хто потрапив під обстріл ЗМІ, щоб нацькуваті редакції різних ЗМІ одна на одну і відвести увагу від себе.

    Респондент часто просить надати йому можливість ознайомитися з записом або текстом інтерв'ю, підготованім до виходу в ефір. Це зовсім не позначає, що редакція повинна отримати схвалення від інтерв'юйованого. На Заході в нього немає права зупинити вихід інтерв'ю. Єдиною особою, яка вирішує, що може публікуватися, є відповідальний видавець або випускаючий редактор.

    Журналістське розслідування як спосіб отримання інформації практикується в багатьох західних виданнях; воно дозволяє розкрити дуже серйозні проблеми і викликає різку реакцію. Журналісти мусять бути вільними у своєму праві розкривати, і більше того, зобов'язані розкривати факти кримінальної діяльності, правопорушень і зловживань громадською довірою. Оскільки здійснення журналістського розслідування містить у собі вияснення різних фактів і порушує різні питання судочинства, політики й закону, не здається можливим сформулювати якісь конкретні правила та обмеження для нього. Проте кожен журналіст, що провадить таке розслідування, зобов'язаний:

    Здійснювати розслідування під загальним наглядом директора (головного редактора), який уживає заходів з метою гарантувати, що кожне розслідування здійснюється у той спосіб, який узгоджується з нормами журналістської чесності, ретельності й неупередженості (себто, простими словами, журналістської етики).

    Вирішувати, чи має інформація про потенційний злочин, одержана під час розслідування, бути надана органам влади, залежно від фактів, які розглядаються (після консультації з юридичним відділом) у світлі потенційно можливого злочину й мети розслідування.

    Під годину звернення до громадян чи організацій з проханням про інтерв'ю чи репортаж уникати введення їх в оману. Введення в оману не є необхідним у будь-якому випадку: щирість, виявлена репортерами і продюсерами, частіше служить кращому досягненню мети.

    Утаєння своєї особи від громадян з метою отримання інформації, необхідної для розслідування, узгоджувати з начальством.

    Проблема джерела інформації також має багато суперечливих аспектів. Для "жовтої", скандальної преси не становить жодної проблеми раз у раз публікувати неперевірені, часто фальсифіковані відомості. Саме матеріалам однієї німецької "жовтої", бульварної газети, під якими робилися Помітки "N. B "-" не перевірено ", що є співзвучнім до німецького слова" Enbe ", яке позначає" качка "- ми завдячуємо широке вживання тепер виразу "газетна качка". Проте якісна західна преса, що цінує свій авторитет, дотримується правил, відповідно до яких джерело інформації, а особливо сенсаційної, має бути вказане.

    Для якісної преси в країнах Заходу характернатенденція відмови або обмеження використання інформації, отриманої від анонімних джерел. Це пояснюється насамперед міркуваннями збереження іміджу ЗМІ. Проте, оскільки використання анонімних джерел є необхідним інструментом у процесі збору інформації, воно має бути збалансоване відповідно до права громадськості на отримання інформації, а репортери та продюсери мусять відповідно, визнавати необхідність надання по можливості якнайбільшого обсягу інформації, не наражаючи на небезпеку її джерело.

    Як правило, використовують анонімне джерело в тому випадку, коли іншого способу отримати і подати матеріал немає, він має суттєву цінність, яка гарантує його використання всупереч тому факту, що джерело не може бути розкрите і йому треба довіряти. Якщо необхідний захист джерела або джерел, тоді має бути надана інформація про їх характер, за умови, звичайно, що вона не спричинить до розкриття джерел. Коли джерелом є інша інформаційна організація, вона має бути ідентифікована за назвою.

    Якщо джерелу загрожує небезпека у разі розкриття, співробітники ЗМІ вважають правомірним приховувати його; проте, якщо розкриття вимагають правоохоронні органи, воно може бути здійснене. Інколи розкриття джерела є також вимогою професійної етики. Приміром, у славнозвісній Уотергейтській справі журналісти Вудвард та Бернстін із газети "Вашингтон пост" так ніколи і не відкрили джерела, що постачали їх інформацією, що дає підстави підозрювати їх у зносинах із політичними опонентами Ніксона.

    Передбачена законодавством юридична відповідальність за наклеп, перекручення, моральну шкоду, викликану оприлюдненням подробиць приватного життя особи, плагіат та порушення авторських прав, яка є в багатьох західних країнах дуже суворою, звичайно, є значним обмежуючи фактором для неетичним дій журналістів. Проте в багатьох випадках ця відповідальність є "побічною шкодою", що цілком виправдовується отриманою за рахунок порушення етичних та правових норм вигодою. "Жовті" видання на Заході ведуть безперервні судові процеси, утримуючи для цього найкращих правників; ці судові процеси стають їхньою рекламою, а штрафи, до яких, як правило, зводиться відповідальність видань, в багато разів менше за виручені від відповідних публікацій кошти. Деякі з цих видань, приміром, славнозвісна британська газета "The Sun", організовані на найвищому рівні.

    Оцінка подій журналістом

    Зараз під впливом США в Європі спостерігається тенденція до "Публічної" журналістики. Поборник цього руху Джей Роузен пише: "Публічна журналістика є закликом до преси щодо пожвавлення суспільного життя й поширення громадського діалогу. Мас-медіа мають робити більше для того, щоб активізувати свідомість людей як громадян своєї держави, спонукати громадськість на дискусії і допомагати їй у вирішенні своїх проблем ". Ці вимоги є реакцією на сильну комерціалізацію системи мас-медіа в США, що на думку Роузен та інших американських фахівців загрожує суспільній функції журналістики. А тому засоби

         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !