зображальний функція кличний комунікатів у поетичному мовленні Лесі Українки

Клічні комунікаті - це самостійні речення-звертання, їх модифікації - звертання в складі інших самостійних речень [6, 407].

Клічні комунікаті та їх модифікації в поетичному мовленні Лесі Українки, крім естетичного значення, зумовленого прагматичним значенням контактності - називаний конкретної істоти, адресата мовлення - часто мають ще й естетичне значення, зумовлене художньою образністю засобів, з яких вони складаються. Наприклад, такі комунікаті-вокатіві, як татусю [7, 43], сестрице [7, 84], дітінонько [7, 31], що є емоційно-експресивна дериватами, одночасно з прагмемою контактності містять ще й Прагма емоційності (пестлівості) і мають Характеризуючи значення. Про можливість утворення форми кличного відмінка іменниками із значенням суб'єктивної оцінки, в тому числі й назвами неістот, писала М. Плющ [5, 41]. У поетичному мовленні Лесі Українки емоційно-оцінна конотація притаманна всім без винятку складеним комунікатам, структурну основу яких становлять назви істот: двокомпонентнім, що розширені лише вигуком о (о матері [7, 193], о браття [7, 109]), бо вигук привносить у звертання значення поваги мовця до адресата; двокомпонентнім із займенник мій (моя панно [7, 39], милий мій [7, 112]), у яких займенник виступає епітетом, оскільки сприяє передачі інтімності спілкування, передає відношення близькості мовця до адресата; епітетом-ад'єктівом (предки велебні [7, 249], неправий судія [7, 194], любий Джуро [7, 172], які, крім передачі емоційно-оцінного ставлення мовця до адресата, певною мірою характеризують і мотиви спілкування, інтенцію мовця. Трікомпонентні комунікаті із прісвійнім займенник і ад'єктівом-епітетом сконденсовують у собі ще більше підтекстної інформації про ситуацію спілкування, ніж двокомпонентні: мій любий козак [7, 95], наш лютий вороже [7, 109], Михайлику мій любий [7, 174]. Поширюючи напівпредікатівнімі ад'єктівнімі та субстантівнімі зворотами, кличний комунікат чи його модифікація стає в поезіях Лесі Українки центральною частиною повідомлення, характеризує названого адресата-персонажа, і чим більше компонентів містить такий ускладнений комунікат, тим більше він ускладнюється інформативно. Т. І. Лутак називає напівпредікатівні звороти, що є трансформа двоскладніх речень, конденсерамі вторинної предікації і вважає, що вони "включаються в речення в залежності від конкретних умов комунікативного завдання, авторських уподобань та стилістичних мотивацій "[3, 66].

Клічні комунікаті з конденсерамі вторинної предікації виявляють помітну активність у поетичному мовленні Лесі Українки: О люде мій бідний, моя ти родино, Брати мої вбогі, закуті в кайдани [7, 52], моє немовлятко, уроджений в люту годину дитятко [7, 95], Брати мої, нащадки Прометея [7, 109], богині таємна! велична Артемідо, Заступниці міцна коханої Тавріді [7, 129], Єреміє, зловісний пророче в залізнім ярмі [7, 140], мій ти єдиний, мій зламаний квіте [7, 201], королівно, ясна панно [7, 205], мій лицарю, любий пане [7, 205]. У зв'язку з цим можна стверджувати, що художньому стилю Лесі Українки властиве згущення інформації, економне використання мовних засобів, інтелектуалізм, зумовлений уподобанням зображати різноманітні ситуації спілкування, давати якомога вічерпнішу характеристику уявній ситуації спілкування, найперше - мовця і його співбесідніку.

У поезіях Лесі Українки учасниками мовленнєвого спілкування часто стають не тільки живі істоти, особи, а й неістоті. Іменники з персоніфікованім значенням, що називають адресатів, так само, як і назви істот, виступають основою кличний комунікатів чи їх трансформацій. Наше дослідження свідчить, що це різноманітні за значенням іменники, підтверджується думка М. Скаб про те, що "у сучасній українській мові у кличній формі можуть уживатися практично всі іменники чоловічого та жіночого роду ... "[5, 31].

Якщо застосувати класифікацію адресатів у поетичних текстах, запропоновану Іриною Безкровної, до аналізу поезій Лесі Українки, то виявляється, що серед адресатів-неістот найчастіше фіксуються метонімічні адресати та зовнішні об'єкти на позиції внутрішнього адресата [1, 70]. Метонімічній адресат - це інакомовне позначення певної ознаки комуніканта, він означає інтенсивне злиття адресанта й адресата, високий рівень автокомунікатівності висловів з подібним адресатом [1, 70]. Звертаючись до самого себе, автор використовує непрямі номінації, разом з якими вводиться підтекст, що експлікується в результаті з'ясування значення комунікативних трансформацій. Серед засобів створення метонімічного образу адресата в ідіолекті Лесі Українки використані лексеми серце, серденько, душа: Стій, серце, стій! Чи не бійся так шалено [7, 113], Спи, моє серце! [7, 120], Мовчи, душе, спини свій стогін, серце, Так мусить бути ... Умри, душе, розбите, холодне серце, Так жити не варт! [7, 231], Загорія ти, моє серденько, запалав пожежею [7, 239].

З комунікативних метафор, тобто перенесень не-особи в ситуацію безпосереднього спілкування, на позицію другої особи [2, 169], у поезії Лесі Українки можна виділити такі найбільш численні лексико-семантичні групи формальних комунікатів: "рідний край", "явища природи "," поетична творчість ". Комунікаті-метафори зовсім втрачають функцію адресування мовлення, їх естетичне значення зумовлює лише зображальний, Характеризуючи функція. Такі звертання в текстах поезій є центром повідомлення, а в нанізуванні ознак об'єкта полягає сутність повідомлення.

З лексико-семантичної групи (ЛСГ) "рідний край" у функції кличний комунікатів у поезії Лесі Українки представлені лексеми Україна, край, країна, сторононька, Волинь, куточок, Подолля, Еллада, сторона. Крім названих основних компонентів до складу звертання може входити вигук, інтімізуючій прісвійній займенник мій/наш, один чи кілька напівпредікатівніх поширювачів: Україно, наша бездольних мати [7, 30], моя ти Україно мила, кохана, моя Безталанная мати [7, 30], рідний мій краю [7, 33], країно моя [7, 45], сторононько рідна! коханий мій краю! [7, 52], моя Україно [7, 52], Україно [7, 52], мій рідний краю [7, 62], Волинь [7, 64], рідний куточок [7, 64], Красо України, Подолля [7, 64], Мій занапащеній, нещасний краю [7, 92], Єдиний мій, коханий рідний краю [7, 131], моя Еллада [7, 131], Країно рідная! ох, ти далека мріє! [7, 140], Південний краю! [7, 71], стороно прекрасна! [7, 71].

З назв-явищ природи, що становлять структурну основу кличний комунікатів та їх модифікацій, у поезіях Лесі Українки вжиті лексеми натура, хмари, ніч, нічка, зоря, зірка, гай, дуб, квітка, море, лиман, промінь, весна, гора, Вишеньки, блискавиця, сонце, сонечко, кінь, земля, землиця. Структура кличний комунікатів з такими основами аналогічна структурі комунікатів попередньо схарактерізованого семантичного типу: Натур-матінко! [7, 58], натур-ненько [7, 58], Гей ви, грізні, чорні хмари [7, 31], Лагідні Веснянії ночі зорісті! [7, 33], нічко дивна! [7, 174], Зорі, очі весняної ночі! [7, 35], Зорі, темряви погляди ясні! [7, 35], Ти, прекрасна вечірняя зоре! [7, 35], ви, зорі, байдужії зорі! [7, 36], зорі пречистії [7, 86], високії зорі [7, 158], холоднії зорі [7, 158], моя зірко лагідна! [7, 36], пишні квіти [7, 62], а море, море! [7, 67], велічнеє море таємне! [7, 68], синє море, безкрає, просторе [7, 70], Сильне море! [7, 76], Ви, гордії, вільнії хвилі [7, 70], Ой лимані-ліманочку, хвиля каламутна! [7, 68], гаю милий! [7, 38], Мій гаю сумний! [7, 45], дубе мій високий, Друже мій єдиний [7, 38], Гей, блискавиця, Громова сестрице [7, 214], веселеє сонечко ясне! [7, 69], Сонце, сонечко [7, 239], сонце [7, 239], ой коню [7, 285], ой коню, коню [7, 285], земле чужая [7, 285], мати-земельці [7, 285], земле [7, 286], Весно красна! [7, 76], весно [7, 88], Ой гори, гори, золоті верхів'я! [7, 156], Ой вишеньки-Черешеньки, червонії, спілі [7, 180].

До ЛСГ "поетична творчість" увійшли такі лексеми, вжиті Лесею Українкою в основі кличний комунікатів-метафор: фантазія, пісня, муза, слово, мова, зброя, співи, зоря, мрія, думи: моя пісне [7, 72], Гей, шалена пісне [7, 153], слово [7, 110], ти моя щира, гартована мова [7, 116], слово, моя ти єдиная зброє [7, 110], зброє моя [7, 110], мої щирі, одважні слова [7, 116], музо, моя ти поради [7, 126], про музо [7, 126], пісне моя лебедина [7, 127], Доле [7, 93], волі [7, 52], славо [7, 68], музо, ображена, горда богині! [7, 127], фантазіє химерна [7, 142], голоснії слова [7, 151], слова [7, 151], солодкії співи [7, 187], Ой ви, слова, страшна, двусічна зброє [7, 212], Фантазіє! ти сило чарівна! [7, 32], Фантазіє ясна [7, 32], фантазіє, богині легкокрила [7, 32], фантазіє химерна [7, 142], Гетьте думи, ви хмари осінні! [7, 39], мрії рожеві [7, 93], любі мрії [7, 86], мріє нова [7, 94], мріє [7, 211], мріє загублена [7, 212], мрії передсвітні [7, 246], ой мрії-мари! [7, 285].

Одним з найбільш улюблених адресатів мовлення, причому всебічно схарактерізованім саме за допомогою численних кличний комунікатів, є у поезії Лесі Українка муза. Художній образ музи розгортається в таких звертаннях: чарівнице мила! [7, 88], Ave regina! [7, 112], безжалісна музо! [7, 112], Ти, горда цариці [7, 113], ти, владарка [7, 113], богині [7, 113], моя бранка [7, 113], безжалісна музо [7, 113], моя владарку горда [7, 113], цариці [7, 113], ясна цариці [7, 113]. У вірші "To be or not to be? "(" Бути чи не бути? ") комунікаті є засобом вираження цілої гами почуттів ліричної героїні від роздратування до покори: музо вінозора [7, 114], порадниця надземна [7, 114], ти, горда музо! [7, 115], О чарівнице [7, 115]. У поезії "Обгорта мене туга, болить голова ..." до образу музи знову ж таки за допомогою трансформованих комуніката моя вихованки [7, 117] Леся Українка додає ще один важливий штрих до портрета. У формі діалога з музою побудований вірш "Зимова ніч на чужині". Так само у ряді кличний комунікатів розвивається улюблений поетичний образ: музо, моя ти поради [7, 126], про музо [7, 126], музо, ображена горда богині! [7, 127]. У гуморесці "Музичні химери", де героями є поет і муза, є ще кілька звертань, що характеризують змальований з іронією образ поета: ох люба; кохана; музо [7, 269].

Клічні комунікаті в поезіях Лесі Українки є художнім засобом створення образів долі, волі, слави. Образ долі, наприклад, змальований за допомогою звертань моя зоре [7, 139] (зоря поезії), зоре моя! [7, 139], доле [7, 155], про доленько моя [7, 179]. З чином волі пов'язані клічні комунікаті ти, волі, ти зоре таємна [7, 52], ти, вічний дух розкутого розуму [7, 91]; про воля [7, 91]. Два поширені клічні комунікаті передають ставлення до слави (йдеться про минулу славу українського народу): Славо! Наша згуби! Славо, наша мати [7, 68].

зображальний функцію виконують усі клічні комунікаті у художньому мовленні Лесі Українки. Але сутність зображальної функції залежить від семантики і структури кличного комуніката. Власне клічні комунікаті, тобто звертання, які називають істот-адресатів, образні, бо представляють образ-персонаж. Коли до прагматичного значення контактності долучається емоційно-оцінна семантика, тоді кличний комунікат виконує ще й характеризуючи функцію. З ускладненням структури кличного комуніката роль характерізуючої функції зростає, а вага функції адресування мовлення знижується, у зв'язку з цим зображальний функція перетворюється на Характеризуючи. Клічні комунікаті із субстантівнімі та ад'єктівнімі напівпредікатівнімі поширювачем стають уже центрами повідомленнями, конденсерамі художньої інформації. Коли основу кличного комуніката у поетичному мовленні становить назва неістоті, то зображальний функція його якісно змінюється. Це вже власне мовний образ, чи метонімічній адресат (душа, серце тощо), чи комунікативна метафора.

Список літератури

1. Безкровна І.О. Поетичний текст як комунікативний акт: типи адресатів// Мовознавство .- 1998. - С. 67 - 72.

2. Лутак Т.І. Вторинна предікація як спосіб конденсації інформативного обсягу речення// Мовознавство .- 1986. - № 4. - С. 65-67.

3. Ковтунова І.І. Поетичний синтаксис. - М.: Наука, 1986. - 208 с.

4. Плющ М.Я. Функціональна співвідносність називного і кличного відмінків за значенням особи// Мовознавство .- 1983. - № 6. - С. 36-42.

5. Слинько І.І., Гуйванюк Н.В., Кобилянська М.Ф. Синтаксис сучасної української мови: Проблемні питання. - К.: Вища шк., 1994. - 670 с.

6. Скаб М.С. Вокатів на тлі взаємодії рівнів мови// Мовознавство .- 1990. - № 5. - С. 30-33.

7. Українка Леся. Твори в двох томах. - Т.1. - К.: Наук. думка, 1986. - 608 с.