ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Звернення стягнення на майно організацій
         

     

    Адміністративне право
    Виконавче виробництво є важливим і водночас слабким складовою ланкою механізму захисту цивільних прав. Для підвищення його ефективності необхідно: значно обновити законодавство і привести його у відповідність з реаліями життя; істотно підвищити якість правового регулювання відносин, що виникають у виконавчому провадженні; усунути накопичилися тут протиріччя; зміцнити гарантії захисту прав організацій і громадян.
    Все це повною мірою відноситься до інституту, який регулює порядок звернення стягнення на майно організацій-боржників. Існуючі тут протиріччя і прогалини в законодавстві значно знижують, а часом зводять до нуля ефективність судових актів і актів інших органів. У зв'язку з тим, що прийняття федерального закону "Про виконавче провадження" затягується, треба було здійснити необхідні заходи, які б докорінно змінили існуючий стан. 14 лютого 1996 Президентом Російської Федерації прийнято Указ № 199 "Про деякі заходи щодо реалізації рішень про звернення стягнення на майно організацій" [1].
    Як передбачено п. 5 Указу, він діє до прийняття федеральних законів, що регламентують порядок виконання рішень про звернення стягнення на майно організацій, і внесення відповідних змін до Цивільного процесуального кодексу Української РСР.
    Указом затверджено Тимчасове положення про порядок звернення стягнення на майно організацій [2], встановлено першочерговий порядок платежів з розрахункових (поточних) рахунків організацій на підставі виконавчих листів судів і арбітражних судів, запропоновано і рекомендовано перелічених у ньому органам в точно визначені терміни здійснити ряд організаційних заходів , пов'язаних з реалізацією цього Указу.
    Тимчасове положення детально регламентує порядок звернення стягнення на майно організацій-боржників, за винятком фінансованих власником установ, що здійснюється судовим виконавцем або іншою особою або органом, уповноваженим на те відповідно до законодавства Російської Федерації, для задоволення вимог стягувача, у тому числі забезпечення організацією-боржником її обов'язків зі сплати обов'язкових платежів до бюджетів усіх рівнів та державних позабюджетних фондів.
    У порядку, встановленому Тимчасовим положенням, здійснюється не тільки звернення стягнення на майно організацій-боржників за виконавчими документами, виданими на підставі судових актів, але й стягнення з боржника заборгованості з податкових та інших обов'язкових платежів до бюджетів та державних позабюджетних фондів, а також пені за затримку сплати штрафів та інших санкцій за порушення законодавства Російської Федерації про податкових та інших обов'язкових платежах до бюджетів та державних позабюджетних фондів (п. 1). Тому з введенням в дію Указу не повинні застосовуватися такі, що суперечать йому норми, закріплені в Положенні про порядок звернення стягнення недоїмок з податків та інших обов'язкових платежах, що сплачуються юридичними особами в бюджет і державні позабюджетні фонди, на їх майно у разі відсутності грошових коштів на рахунках у банках , затверджене 25 травня 1994 керівником Державної податкової служби Російської Федерації, директором Департаменту податкової поліції Російської Федерації та першим заступником міністра фінансів Російської Федерації.
    Встановлений Тимчасовим положенням порядок звернення стягнення на майно організацій-боржників застосовується лише у випадках, якщо: 1) виконавчий лист або оформлене в установленому порядку вимогу особи, яка здійснює стягнення, про стягнення грошових сум прямували раніше в банк, який здійснює обслуговування розрахункового (поточного) рахунку боржника ; 2) грошові кошти на рахунках боржника відсутні або їх недостатньо для задоволення вимог стягувача; 3) факт відсутності або недостатності коштів на рахунках боржника посвідчений банком, який здійснює обслуговування його розрахункового рахунку.
    Виходячи з цього, в п. 2 Тимчасового положення зазначено, що за загальним правилом звернення стягнення на майно боржника проводиться після отримання стягувачем або особою, що здійснює стягнення, відмітки банку, що здійснює обслуговування розрахункового (поточного) рахунку боржника, про недостатність грошових коштів боржника для задоволення вимог стягувача.
    Відмітка банку, що здійснює обслуговування розрахункового (поточного) рахунку боржника, є доказом дотримання стягувачем або особою, що здійснює стягнення, встановленого законом порядку звернення стягнення на майно організацій і факту відсутності або недостатності коштів на його рахунках в банку.
    При відсутності такого доказу особа, яка здійснює стягнення, не вправі звернути його на майно організації-боржника.
    З огляду на значимість вказаної відмітки для порушення процедури звернення стягнення на майно організацій, законодавство пред'являє до банку, який здійснює обслуговування розрахункового (поточного) рахунку боржника, досить жорсткі вимоги. Зокрема, в п. 3 Тимчасового положення записано, що банк, який здійснює обслуговування розрахункового (поточного) рахунку боржника, після отримання виконавчого листа або оформленого в установленому порядку вимоги особи, що здійснює стягнення, про стягнення грошових коштів зобов'язаний у 3-денний термін здійснити стягнення або зробити відмітку про повне або часткове його невиконання у зв'язку з відсутністю на розрахунковому (поточному) рахунку боржника грошових коштів. Невиконання зазначеної вимоги є підставою для накладення судом на банк, який здійснює обслуговування розрахункового рахунку боржника, штрафу у порядку та розмірі, передбаченому ч. 1 ст. 206 АПК РФ.
    Невиконання банком вимог, встановлених Тимчасовим положенням, є підставою для застосування до нього заходів, передбачених законами та іншими правовими актами Російської Федерації.
    Крім того, Указом Центральному банку Російської Федерації рекомендовано встановити в місячний строк порядок, який передбачає обов'язок комерційного банку, що здійснює обслуговування розрахункового (поточного) рахунку організації, в 3-денний термін з дня отримання виконавчого листа чи іншого виконавчого документа на стягнення коштів з організації ставити позначку про повне або часткове його невиконання у зв'язку з відсутністю на розрахунковому (поточному) рахунку організації грошових коштів, достатніх для задоволення вимог стягувача.
    Відповідно до ст. 207 АПК РФ при відсутності у боржника грошових сум, достатніх для виконання судового акта арбітражного суду, стягнення може бути звернено на належне боржникові майно в порядку, установленому федеральним законом.
    Отже, до заяви про звернення стягнення на майно боржника, поданого на ім'я судового виконавця, стягувач зобов'язаний додати виконавчий лист з відміткою банку про повне або часткове його невиконання у зв'язку з відсутністю на розрахунковому (поточному) рахунку грошових коштів, достатніх для задоволення вимог стягувача.
    При відсутності відмітки банку судовий виконавець зобов'язаний повернути виконавчий лист стягувачу без виконання.
    Тимчасове положення детально регламентує дії судового виконавця чи іншої особи, що здійснює стягнення, після одержання ним виконавчого документа.
    Отримавши від стягувача виконавчий лист або оформлене в установленому порядку вимога про стягнення грошових коштів з відміткою банку про повне або часткове невиконання стягнення, особа, яка здійснює стягнення, зобов'язаний в добовий термін направити боржнику письмову вимогу про погашення заборгованості і повідомлення про майбутнє звернення стягнення на його майно у разі невиконання цієї вимоги.
    У п. 4 Тимчасового положення встановлено, що особа, яка здійснює стягнення, повинно не пізніше 5-денного терміну з дня вручення боржнику вимоги про погашення заборгованості прийняти рішення про звернення стягнення на майно боржника.
    Приймаючи таке рішення, судовий виконавець зобов'язаний переконатися, що боржник добровільно заборгованість не погасив. Якщо ж заборгованість погашена і цей факт підтверджений документами встановленої форми, судовий виконавець повинен зробити про це відповідну відмітку у виконавчому листі, вказавши реквізити платіжного документа, і по виконанні повернути виконавчий документ до суду, який виніс рішення, для залучення до справи.
    Рішення судового виконавця про звернення стягнення на майно організації-боржника може бути оскаржена боржником. Скарга подається до суду, при якому перебуває судовий виконавець (ст. 428 ЦПК), а на рішення податкового органу - до суду за місцем його перебування. Подача скарги не зупиняє виконання зазначеного вище рішення.
    Звернення стягнення на майно боржника здійснюється шляхом накладення арешту та продажу майна (ст. 358 ЦПК).
    Арешт на майно боржника накладається судовим виконавцем або органом, уповноваженим на це законом, не пізніше місячного терміну з дня вручення боржнику вимоги про погашення заборгованості (а у випадках необхідності одночасно з його врученням), якщо заборгованість не буде погашена боржником до накладення арешту.
    Відповідно до п. 7 Тимчасового положення арешт може бути накладено лише на майно боржника, що належить йому на праві власності або господарського відання, а також оперативного управління (за винятком майна установ та об'єктів, вилучених з обігу або обмежуваних в обороті), незалежно від того, де і в чиєму фактичному користуванні воно знаходиться.
    Щоб виконати це правило, особа, яка здійснює стягнення, зобов'язана перед накладенням арешту перевірити за документами, чи належить конкретне майно боржника.
    Арешт майна боржника полягає у виробництві опису майна й оголошення заборони розпорядження ним (ст. 370 ЦПК).
    Опис майна боржника проводиться відповідно до правил ст. 371 ЦПК, відповідно до якої судовий виконавець проводить опис майна боржника у кількості, необхідній для погашення присудженої стягувачеві суми і витрат по виконанню.
    Опис майна організації-боржника проводиться в присутності боржника і понятих.
    При опису майна боржник має право заявити судовому виконавцю, на які предмети стягнення повинна бути звернена в першу чергу. Судовий виконавець зобов'язаний задовольнити таку заяву, якщо це не перешкоджає виконанню рішення.
    Про арешт майна судовий виконавець зобов'язаний скласти акт, зміст якого регламентовано ст. 372 ЦПК. Акт про арешт майна підписується судовим виконавцем, стягувачем, боржником, зберігачем майна та іншими особами, присутніми під час його складання, копія акта вручається боржнику.
    На яку саме майно підприємства-боржника судовий виконавець має право звернути стягнення і в якому порядку вона повинна здійснюватися?
    До прийняття Указу це питання викликало великі труднощі на практиці. Справа в тому, що згідно зі ст. 411-413 ГПК стягнення не може бути звернено на підприємства, будівлі, споруди, устаткування та інше майно, що відноситься до основних і оборотних коштів, насіннєві та фуражні фонди, а також на обігові кошти в межах, необхідних для нормальної діяльності підприємств і організацій.
    В силу ж ст. 56 ЦК України юридичні особи, крім фінансуються власником установ, відповідають за своїми зобов'язаннями всім належним їм майном. Ніяких обмежень при зверненні стягнення на майно підприємства-боржника не встановлено і в ст.
    207 АПК РФ.
    І той і інший підхід до вирішення проблеми страждають однобічністю і не гарантують належною мірою захист прав стягувача і боржника у виконавчому провадженні.
    Перше правило, закріплене в ЦПК, значно застаріло, стало гальмувати реалізацію багатьох норм та інститутів Цивільного кодексу РФ і має бути скасовано.
    Друге, сформульоване в ГК РФ і АПК РФ, теж потребує корегування.
    Як відомо, що належить підприємству різноманітне майно відіграє різну роль у реалізації завдань, сформульованих в його установчих документах. Відсутність в законодавстві правових норм, що регламентують черговість звернення стягнення на таке майно підприємства, і недостатньо високий часом рівень кваліфікації судових виконавців нерідко призводять до того, що найчастіше стягнення в першу чергу звертається на основні засоби підприємства та високоліквідні активи. Продаж такого майна тягне прогресуючий зростання кредитної заборгованості і призводить до фактичного припинення основної діяльності підприємства і його подальшого банкрутства. Звернення стягнення на нерухомість та інше майно, що складає помітну частину активів боржника, за позовом окремого кредитора може призвести до недостатності майна, що залишилося для виконання його зобов'язань перед іншими кредиторами і, отже, до порушення їх майнових прав. Тимчасове положення встановило черговість включення різних видів майна до складу маси активів, що підлягають реалізації на виконання рішень арбітражних судів та інших органів, і тим самим дозволив багато що виникли в практиці труднощі. Згідно з п. 8 при зверненні стягнення на майно боржника реалізація цього майна здійснюється в такій черговості:
    в першу чергу реалізується майно боржника, безпосередньо не бере участь у виробництві: цінні папери, грошові кошти на депозитних та інших рахунках боржника, валютні цінності, легковий транспорт, предмети дизайну офісів та ін;
    в другу чергу - готова продукція (товари), а також інші матеріальні цінності, які безпосередньо не беруть участі і не призначені для безпосередньої участі у виробництві;
    в третю чергу - об'єкти нерухомого майна, а також сировина та матеріали, верстати, обладнання, інші основні засоби, призначені для безпосередньої участі у виробництві;
    в четверту чергу - майно, передане іншим особам за договором оренди, позики, прокату або іншим договорами після вжиття заходів щодо їх розірвання.
    Введення зазначеної черговості звернення стягнення на майно значно зміцнило не тільки правове становище підприємства-боржника у виконавчому провадженні, але й гарантії захисту прав стягувачів і кредиторів.
    Разом з тим не можна не звернути уваги на те, що встановленою черговістю звернення стягнення на майно організації-боржника особа, яка здійснює стягнення, зобов'язаний керуватися головним чином при арешті майна, а не при його реалізації. Із змісту п. 8 Тимчасового положення випливає, що особа, яка здійснює стягнення, має заарештувати все належне боржникові майно, а його реалізацію проводити в порядку встановленої тут черговості. Такий підхід до вирішення завдання суперечить ст. 371 ЦПК і може призвести до порушення прав боржника і самого стягувача.
    ремінним становищем в якійсь мірі дозволено також ряд складних питань, пов'язаних із зверненням стягнення на майно організації-боржника. Зокрема, внесено визначеність в питання про взаємодію виконавчого провадження за зверненням стягнення на майно боржника і провадження у справі про його неспроможність (банкрутство).
    Справа в тому, що звернення стягнення на майно підприємства-боржника на виконання судових актів чи актів інших органів нерідко зачіпає права та інтереси інших кредиторів. Однак до прийняття Тимчасового положення в законодавстві не було ніяких механізмів захисту прав цих осіб. У таких умовах для судового виконавця визначальним опинявся приватний інтерес лише тієї особи, на чию користь здійснювалося стягнення на підставі рішення арбітражного суду, інтереси ж інших кредиторів, як правило, несуттєві.
    Вийти з положення, що можна було лише шляхом регламентації взаємодії виконавчого провадження за зверненням стягнення на майно боржника і провадження у справі про його неспроможність (банкрутство).
    Перш за все треба було вирішити питання про пріоритет одного з названих виробництв.
    Зі змісту норм, закріплених у п. 9 Тимчасового положення, видно, що у разі конк?? Ренцо двох виробництв перевага віддається виробництва у справі про неспроможність (банкрутство). І це правильно, оскільки воно надійно гарантує захист прав усіх кредиторів боржника. Виходячи з цього, характер дій судового виконавця, який отримав виконавчий лист або інший виконавчий документ, визначено Тимчасовим положенням у залежності від того, чи було до моменту прийняття ним рішення про реалізацію майна, на яке звернено стягнення, арбітражним судом порушено провадження у справі про неспроможність ( банкрутство) боржника. Про порушення в арбітражному суді такого виробництва судовий виконавець може отримати інформацію від стягувача, боржника, Федерального управління у справах про неспроможність (банкрутство). Остання відповідно до п. 12 Тимчасового положення при порушення в арбітражному суді провадження у справі про неспроможність (банкрутство) за своєю ініціативою зобов'язаний в будь-якому випадку повідомити про це особа, яка здійснює стягнення, стягувача, боржника, а також суд або арбітражний суд, який видав виконавчий лист.
    Якщо таке виробництво було порушено, судовий виконавець на підставі ст. 205 АПК РФ повинен звернутися до арбітражного суду з заявою про відстрочку виконання судового акта.
    Питання про відстрочку виконання судового акта розглядається арбітражним судом з повідомленням судового виконавця, стягувача і боржника рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
    За результатами розгляду заяви виноситься ухвала, яка надсилається стягувачеві і боржнику.
    Відстрочка виконання рішення судового акта в цьому випадку надається до розгляду арбітражним судом питання про неспроможність (банкрутство) боржника по суті.
    Якщо позов кредиторів про визнання боржника неплатоспроможним (банкрутом) задоволений, судовий виконавець повинен знову звернутися до арбітражного суду з заявою про відстрочку виконання судового акта. Арбітражний суд виносить ухвалу, якою надає відстрочку виконання судового акта до ліквідації підприємства-боржника у порядку, встановленому законодавством Російської Федерації про неспроможність (банкрутство). Після ліквідації підприємства-боржника виконавче провадження повинно бути припинено стосовно до п. 3 ст. 364 ЦПК.
    Трохи інакше повинен діяти судовий виконавець, якщо буде встановлено, що на момент накладення арешту на майно підприємства-боржника провадження у справі про неспроможність (банкрутство) боржника в арбітражному суді не порушувалася.
    Тут характер дій судового виконавця залежить від виду майна, на яке звертається стягнення. Якщо звернено стягнення на майно першої та другої черги реалізації (п. 8), протягом встановленого п. 15 Тимчасового положення терміну судовий виконавець зобов'язаний продати його, а виручені гроші перерахувати стягувачеві. При накладенні ж арешту на належне боржникові майно третій або четвертої черги реалізації особа, яка здійснює стягнення, зобов'язаний у 3-денний термін після здійснення арешту майна боржника направити до Федерального управління у справах про неспроможність (банкрутство) при Державному комітеті Російської Федерації з управління державним майном повідомлення про вироблений арешт майна боржника з додатком відомостей про склад і вартість майна, на яке накладено арешт, а також про суму вимог стягувача.
    Копія такого повідомлення підлягає направленню до податкового органу, який контролює здійснення боржником платежів до бюджетів та державних позабюджетних фондів, в 3-денний термін після арешту майна (п. 10 Тимчасового положення).
    Отримавши копію зазначеного повідомлення, податковий орган, який контролює здійснення боржником платежів до бюджетів та державних позабюджетних фондів, зобов'язаний у тижневий термін з дня отримання повідомлення підготувати і направити Федеральному управлінню у справах про неспроможність (банкрутство) при Державному комітеті Російської Федерації з управління державним майном наступні документи , необхідні для вирішення питання про порушення в арбітражному суді справи про неспроможність (банкрутство) боржника: довідку про суму заборгованості боржника перед бюджетом та державними позабюджетними фондами та суму нарахованих штрафних санкцій, встановлених на останній звітний період, що передує арешту майна боржника; копію бухгалтерського звіту боржника за останній звітний період з відміткою податкового органу; інші матеріали, необхідні для порушення справи про неспроможність (банкрутство), за формою, встановленою Федеральним управлінням у справах про неспроможність (банкрутство) при Державному комітеті Російської Федерації з управління державним майном спільно з Державною податковою інспекцією Федерації.
    Згідно з п. 14 Тимчасового положення Федеральне управління у справах про неспроможність (банкрутство) протягом двох тижнів з дня отримання від особи, яка здійснює стягнення, та податкового органу названих документів оцінює можливі наслідки звернення стягнення на майно боржника і розглядає питання про порушення в арбітражному суді виробництва у справі про його неспроможність (банкрутство).
    За результатами розгляду цього питання приймається рішення про порушення або відмову в порушенні в арбітражному суді провадження у справі про неспроможність (банкрутство) боржника.
    Рішення про порушення в арбітражному суді провадження у справі про неспроможність (банкрутство) Федеральне управління у справах про неспроможність (банкрутство) доводить до відома особи, яка здійснює стягнення, стягувача і боржника, а також суду або арбітражного суду, який видав виконавчий лист.
    Отримавши відповідне повідомлення, особа, яка здійснює стягнення, стягувач або боржник відповідно до ст. 205 АПК РФ і ст. 355 ЦПК повинні звернутися до суду з заявою про відстрочку виконання рішення до розгляду питання про неспроможність (банкрутство) боржника по суті.
    Особа, що здійснює стягнення заборгованості за платежами до бюджетів та державних позабюджетних фондів, а також штрафних санкцій, після отримання зазначеного повідомлення зобов'язана припинити реалізацію майна боржника до розгляду питання про неспроможність (банкрутство) по суті, якщо інше не передбачено законом.
    Якщо Федеральне управління у справах про неспроможність (банкрутство) на підставі представлених йому документів не знаходить підстав для порушення в арбітражному суді справи про неспроможність (банкрутство), то про прийняте рішення повідомляється особа, яка здійснює стягнення.
    Отримавши таке повідомлення, судовий виконавець приступає до реалізації майна боржника відповідно до пп. 15, 16 Тимчасового положення.
    Продаж майна боржника здійснюється організацією, уповноваженою особою, що здійснює стягнення. Такою організацією може бути комісійний магазин, інша торгова організація, комерційна фірма, що спеціалізується на продажу майна з торгів.
    Залежно від виду реалізованого майна його продаж може здійснюватися на комісійних засадах або з торгів.
    Зі змісту п. 16 Тимчасового положення випливає, що рухоме майно боржника реалізується на комісійних засадах, якщо інше не передбачено федеральним законом, а нерухоме - тільки з торгів. Тут же записано, що продаж нерухомого майна боржника, що реалізується за правилами, встановленими Тимчасовим положенням, здійснюється відповідно до ст. 447-449 ГК РФ організацією, уповноваженою особою, що здійснює стягнення.
    За допомогою даної відсильна норма проведення торгів з реалізації арештованого майна боржника поставлено на правову основу (що саме по собі заслуговує схвалення), але разом з тим в ній не враховано, що організація та проведення торгів з продажу арештованого судовим виконавцем майна мають свої особливості.
    Зокрема, в Тимчасовому положенні нічого не говориться про те, які конкретно організації повинні займатися проведенням торгів, як повинні оформлятися відносини судового виконавця з такими організаціями, не зовсім ясно і їх правове становище - чи вправі вони відмовитися від проведення торгів, якщо не має права, то які правові наслідки настають у разі невиконання цими організаціями своїх обов'язків.
    Правила, закріплені в ст. 447-449 ГК РФ, доцільно конкретизувати і доповнити з урахуванням специфіки реалізації з торгів майна, на яке звернено стягнення. У федеральному законі "Про виконавче провадження" варто було б визначити склад осіб, які мають право подачі заявки на участь у торгах, терміни її подання, документи, які необхідно додати до неї, правові наслідки порушення встановлених правил подачі заявки. Важливий тут і питання про початкову ціну об'єкта продажу. Хто повинен вирішувати його? Навряд чи правильно, щоб це робила сама організація, що займається проведенням публічних торгів. Мінімальна ціна об'єкта продажу повинна визначатися судом чи судовим виконавцем з урахуванням думки боржника і стягувача.
    Торги з реалізації майна організації-боржника, як правило, повинні бути відкритими. Тому організація, що займається їх проведенням, зобов'язана завчасно опублікувати інформаційне повідомлення про об'єкт продажу. У ньому в числі інших відомостей необхідно вказати стартову ціну об'єкта продажу, останній термін прийому заявок, суму застави від початкової ціни та ін У Законі слід особливо обумовити право зацікавлених осіб знайомитися з документацією про об'єкт продажу. Оскільки мова йде про придбання з торгів нерухомого майна, на яке звернено стягнення за виконавчим листом або іншому виконавчому документу, важливе значення має і питання про осіб, які не можуть бути допущені до участі у торгах, про документи, що подаються особами, допущеними до участі в них.
    Докладно і чітко в Законі має бути врегульовано порядок проведення торгів (хто проводить, як починаються, проводяться, завершуються та ін.)
    Не можна залишити без уваги і такі питання: про права та обов'язки переможця та інших учасників публічних торгів, про визнання торгів не відбулися і недійсними, про момент переходу права власності на майно покупцеві, про порядок розподілу грошових коштів від продажу та ін
    Детальне регулювання організації та проведення торгів нерухомого майна, на яке звернено стягнення, значно зміцнить гарантії захисту прав боржника і стягувача у виконавчому провадженні.
    Норми, що регламентують специфіку організації і порядку проведення публічних торгів нерухомого майна, на яке звернено стягнення, мають бути закріплені у федеральному законі "Про виконавче провадження" або в додатку до нього.
    Відповідно до Указу порядок обчислення витрат зі звернення стягнення на майно організацій має визначити Уряд Російської Федерації у місячний термін. Однак до теперішнього часу такі правила не опубліковані, а без них практично неможливо реалізувати ідеї, закладені в Указі та Тимчасовому положенні.
    Не менш актуальним у даний час став і питання про звернення стягнення за виконавчими документами на грошові кошти підприємств, установ і організацій-боржників.
    Труднощі, з якими в подібних ситуаціях стикається практика, теж багато в чому обумовлені значними прогалинами у законодавстві. Воно не містить відповіді на багато поставлені життям питання, зокрема не врегульовано порядок звернення стягнення на валютні рахунки підприємства-боржника за умови відсутності грошових коштів на його розрахункових рахунках і порядок виконання рішень арбітражних судів та інших органів про стягнення грошових коштів з кореспондентських рахунків комерційних банків - боржників, відсутній регламент, що передбачає право банків встановлювати безперечний порядок стягнення сум заборгованості з кореспондентського рахунку банку-боржника та ін
    По суті, всі дуже важливі питання, що стосуються звернення стягнення на грошові кошти боржника, врегульовані в даний час лише окремими нормами АПК РФ і ЦПК РРФСР і більшою мірою - різними положеннями, листами і телеграмами Центрального банку Російської Федерації, тобто підзаконними актами.
    Крім того, не можна не врахувати, що Центральний банк Російської Федерації не має ні досвіду, ні фахівців, що займаються примусовим виконанням судових актів. Про це свідчить, зокрема, відоме лист ЦБ РФ від 1 вересня 1995 року № 187, справедливо критиковані і практиками, і теоретиками (втратила чинність з 1 березня 1996 року). Введеним в дію з 1 березня 1996 Положенням про порядок проведення операцій по списанню коштів з кореспондентських рахунків (субрахунків) кредитних організацій встановлений більш досконалий порядок списання коштів з кореспондентських рахунків кредитних організацій на підставі рішень судів. Однак значно просунутися вперед так і не вдалося. І це зрозуміло, оскільки мова йде про регулювання не просто розрахункових відносин, а відносин, що виникають при примусовому виконанні рішень арбітражних судів та інших органів про стягнення коштів з підприємств боржників. Як уже говорилося, ці досить "гострі" в соціальному плані відносини повинні регулюватися головним чином законом, а не підзаконними актами. Дана обставина не було належним чином враховано і при підготовці нових нормативних актів. Ні в проекті ГПК РФ, ні в проекті федерального закону "Про виконавче провадження" немає навіть спеціальної глави, присвяченої регулювання відносин, що виникають при зверненні стягнення на грошові кошти підприємств-боржників. Практика ж показує, що примусове виконання рішень арбітражних судів та інших органів про стягнення коштів з підприємств, установ, організацій, у тому числі і з банків, має свої особливості, які повинні бути враховані в законі. Правові норми, що регулюють відносини, що виникають при виконанні таких рішень, складають самостійний інститут виконавчого провадження. Цей інститут повинен бути відокремлений у самостійному чолі федерального закону "Про виконавче провадження", що дозволить одноманітно і повно врегулювати вузлові питання, пов'язані з примусовим виконанням судових актів і актів інших органів про стягнення грошових коштів.
    Перш за все необхідно чітко визначити, хто є суб'єктом примусового виконання рішень арбітражного суду та інших органів про стягнення грошових коштів і його правове становище.
    Зі змісту ст. 409, 410 ЦПК і ст. 198, 206, 207 АПК РФ можна зробити висновок, що суб'єктом виконання таких рішень є банки або інші кредитні установи, яким пред'явлено виконавчий документ. Це випливає і з проекту федерального закону "Про виконавче провадження".
    У результаті такого підходу законодавця до вирішення даної проблеми виникає багато інших питань, абсолютно не врегульованих законодавством, але прямо зачіпають не тільки правовий статус самих банків і кредитних установ, а й права та інтереси стягувача і боржника.
    Зокрема, треба вирішити, чи у всіх випадках банки та інші кредитні установи можуть виступати суб'єктами виконання рішення про стягнення грошових сум з підприємства, організації-боржника.
    Здається, що не в усіх. Якщо мова йде про звернення стягнення на готівкові гроші, що зберігалися в сейфах країни, інших спеціальних сховищах підприємства, організації, установи, суб'єктом примусового виконання повинен бути судовий виконавець, а не банк. Тільки він у цьому випадку може ефективно виконати поставлені завдання. Порядок звернення стягнення на готівкові грошові кошти підприємства боржника, що знаходилися у нього в спеціальних сховищах, аналогічний порядку, встановленому для звернення стягнення на майно. Банки ж і інші кредитні установи можуть бути суб'єктами примусового виконання актів суду та інших органів лише при зверненні стягнення на що знаходилися в цих кредитних установах грошові кошти підприємства-боржника.
    Відповідно до ст. 410 ЦПК, ст. 198 АПК Російської Федерації при зверненні стягнення на що знаходилися в кредитних установах грошові с?? едства боржників суб'єктом виконання виконавчого документа можуть бути виключно банки та інші кредитні установи.
    Це правило повною мірою охоплює і випадки стягнення з юридичної особи грошових коштів на підставі виконавчого напису нотаріуса.
    Отже, судовий виконавець не має права приймати до свого провадження виконавчий напис нотаріуса на стягнення з юридичної особи грошових коштів, що знаходилися на його розрахункових рахунках у банках та інших кредитних установах.
    У законі важливо визначити не тільки суб'єкт виконання актів суду та інших органів про стягнення грошових коштів з боржника, але і його правове становище.
    При цьому треба пам'ятати, що мова йде про регулювання не просто розрахункових операцій, що здійснюються банком, а про примусове виконання рішень, зафіксованих у різних виконавчих документах арбітражного суду та інших органів. Тому банки та інші кредитні установи повинні наділятися певними владними повноваженнями, що дозволяють їм примусово виконувати ці рішення строго відповідно до порядку, встановленого законом, зокрема правом на вчинення дії з виявлення всіх розрахункових рахунків підприємства-боржника, застосовувати зазначені в законі заходи примусового виконання рішень арбітражних судів та інших органів про стягнення грошових коштів, клопотати перед арбітражним судом про призупинення, припинення виконавчого провадження, повернення виконавчого листа у випадках, передбачених у законі, запропонувати боржнику добровільно виконати рішення суду, а також правом на отримання певних грошових сум за примусове виконання рішення та ін
    Зміцнення правового положення кредитних установ має супроводжуватися і розширенням прав боржника і стягувача при виконанні рішень арбітражних судів про стягнення грошових сум і зміцненням гарантій їх захисту.
    Для цього у федеральному законі необхідно, перш за все, встановити: 1) чіткий порядок звернення стягнення на грошові кошти підприємства-боржника в кредитних установах та правові наслідки його виконання кредитною установою; 2) порядок звернення стягнення на грошові кошти боржника, що знаходяться у третіх осіб; 3) порядок визначення частки грошових коштів, що належать підприємству-боржнику як засновнику комерційних банків, кредитних установ; 4) порядок звернення стягнення на цінні папери, що належать підприємству боржнику; 5) порядок звернення стягнення на валютні рахунки підприємства-боржника та ін
    У законі особливо слід визначити, хто і в якому порядку повинен виконувати рішення арбітражного суду про стягнення грошових коштів з Центрального банку Російської Федерації. Зробити це необхідно, оскільки ЦБ РФ у виконавчому виробництві може зайняти і положення боржника. І навряд чи в такому випадку буде правильним покладати обов'язок виконання такого рішення на нього самого. У подібній ситуації примусове виконання повинно здійснюватися судовим исп
         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !