ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Докази в арбітражному процесі
         

     

    Арбітражний процес

    ІНСТИТУТ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ ТА ІНФОРМАТИЗАЦІЇ

    Факультет Права

    РЕФЕРАТ

    з дисципліни «АРБІТРАЖНИЙ ПРОЦЕС»

    На тему: «Докази в арбітражному процесі »

    Виконала: студентка 4 курсу факультету Право групи ЮС4

    Мартинович Ю.В.

    Перевірив: ______________________

    Москва 2003 г.

    ЗМІСТ:

    Введення ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .3

    1.Понятіе, класифікація і види доказів ... ... ... ... ... ... ... ... ... 4

    2.Относімость і допустимість доказів ... ... ... ... ... ... .... ... ... .6

    3. Види засобів доказування ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .9

    3.1.Пісьменние і речові докази ... ... ... ... ... ... 9

    3.2.Об'ясненія сторін і третіх осіб ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 13

    3.3.Свідетельскіе свідчення ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 14

    3.4.Заключеніе експерта ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 15

    Висновок ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 18

    Список літератури ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 19

    ВСТУП

    На сучасному етапі арбітражний процес являє собоюсформувалася галузь права. З достатньо чітко окресленими кордонамисвоєї компетенції і строго регламентованої внутрішньою структурою.

    Запропонована нижче тема - "Докази, в арбітражному процесі",найбільш цікава в зв'язку з переходом нашого суспільства від соціалістичнихдо капіталістичних відносин, і як наслідок цього інтересу правовареформа навколо арбітражного процесу є докази, її важливістьпідкреслюється тим, що докази і процес доказування як спосібнадання доказів переслідує арбітражний процес на всіх їїетапах від самого початку підготовки позову до арбітражного суду і до моментувинесення рішення у справі, коли всі докази зіставляються ізважуються.

    Докази є основою знаходження істини і правильноговирішення справи. Тому тема "Докази в арбітражному процесі"є дуже важливою. І грунтуючись на тому, що докази відіграють однуз ключових ролей в арбітражному процесі, тому що при їх відсутностінеможливо правильно вирішити справу, я поставила перед собою мету найбільшдетально розібрати дану тему.

    З'ясувати всі необхідні складові частини докази, і вЗокрема, визначити, що таке докази, які цілі вони переслідують,якими ознаками вони володіють. Які види докази існують варбітражному процесі і як їх можна забезпечити для швидкого таправильного вирішення справи.

    1. ПОНЯТТЯ, КЛАСИФІКАЦІЯ

    І ВИДИ ДОКАЗІВ

    Відповідно до ч.1 ст.64 АПК, "доказами у справі єотримані відповідно до передбачених цим Кодексом та іншимифедеральними законами порядком відомості про факти, на підставі якихарбітражний суд встановлює наявність чи відсутність обставин,обгрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, а такожінші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

    Ці дані встановлюються письмовими і речовимидоказами, висновками експертів, показаннями свідків,поясненнями осіб, які беруть участь у справі ".

    Одним з основних принципів діяльності арбітражного суду єзаконність і обгрунтованість рішення. Реалізація цього принципузабезпечується сукупністю передбачених Кодексом заходів. Обгрунтованістьрішення визначається наявністю або відсутністю доказів. Томуарбітражного суду ставиться обов'язок вказувати в рішенні докази,на підставі яких прийнято рішення, а також доводи, за якими судвідхилив клопотання і докази сторін, з посиланням назаконодавство, яким керувався при цьому арбітражний суд.

    У процесуальній науці склалося традиційне уявлення про видидоказів. Класифікацію прийнято проводити з трьох підстав: характердоказів зв'язку з обставинами справи, джерело формування; процесформування доказів.

    Характер зв'язку докази з такими, що підлягають встановленнюобставинами обумовлює наявність прямих і непрямих доказах.
    Доказ може бути безпосередньо пов'язане з установлюванимиобставинами (наприклад, договір як письмовий доказбезпосередньо підтверджує наявність або відсутність певних умов).
    Таке доказ прийнято називати прямим. Як правило, прямедоказ має безпосередню, однозначну зв'язок, що встановлюєабо що спростовує наявність якогось обставини.

    Докази, за допомогою яких можна зробити однозначний висновок пронаявність чи відсутність якогось факту, називаються непрямими. Дляпідтвердження обставини недостатньо послатися на одне лише непрямедоказ. Наприклад, для обгрунтування факту наявності договірнихвідносин може бути наведено лист з проханням відвантажити товар. Однактакий доказ не підтверджує наявність договірних відносин, вономає бути оцінений в сукупності з іншими доказами по справі:відвантаженням товару, виставленням рахунку, прийняттям товару і т.д.

    За джерела формування докази поділяють на особисті іречові. З перерахованих коштів доказування очевидно випливає висновок,що джерела формування письмових і речових доказів --неособисті. І навпаки, показання свідків, пояснення осіб, які беруть участьу справі, висновки експертів формуються на основі особистих джерел.
    Звідси письмові та речові докази в сукупності називаютьречовими, а показання свідків, пояснення осіб, які беруть участь усправі, висновки експерта - особистими доказами.

    За процесу формування докази поділяються напервісні і похідні. В основі даного виду класифікації лежитьтеорія відображення: будь-яке явище може бути відображено в реальному світі.
    Первинним відображенням є безпосереднє сприйняття подій, явищ.
    У процесуально-правовій сфері результатом первинного відображення євідомості, що містяться в показанні свідка-очевидця, оригінал договору,недоброякісний товар і т.д. Це первинні докази.
    Вторинне відображення є відбиттям слідів, які виникли в результатіпервинного відображення. Показання свідка, дані зі слів очевидця, копіядоговору, малюнок недоброякісного товару та інше - це прикладипохідних доказів. Дана класифікація має практичнезначення. [1] Наприклад, початкове доказ має більшудостовірністю, ніж похідне.

    Особливо варто сказати про так званих необхідних докази --це докази, без яких не може бути дозволено справу. По кожнійкатегорії справ є докази, без яких справа не може бутидозволено. Навіть якщо позивач не доклав до позовної заяви про визнанняугоди недійсною копію договору, то суд вкаже на необхідністьподання такого доказу. "Суддя не вправі повернути позовнузаяву з мотивів непріложенія документів, які є доказами,позивач може представити їх до закінчення розгляду справи "

    Якщо ж сторони все-таки не представляють необхідні докази,то справа може бути дозволено не на їх користь. При цьому не тільки позивач, а йвідповідач повинен представити певні докази в силу чинногоправила про розподіл тягаря доведення.

    Дані про те, які докази є необхідними, випливають знорм права (як матеріального, так і процесуального). Норми матеріальногоправа, визначаючи предмет показиванія "; допомагають зробити висновок про необхідніу справі доказах.

    2. Належність І допустимості доказів

    Відповідно до ст.67 АПК "арбітражний суд приймає тільки тідокази, які мають відношення до розглянутого справі ".
    Належність доказів залежить від правильного визначення предметадоказування. Докази, що підтверджують або спростовують існуванняобставин предмета показиванія, будуть віднесені.

    Незважаючи на те, що у наведеній статті АПК вказується на те, щосудвизначає належність доказів, що беруть участь у справі особи також вирішуютьпитання про відносності доказів. Недарма в процесуальній науціналежність доказів розглядається в якості правила поведінки судуі всіх що беруть участь у доведенні осіб. [2] 1Однако остаточно питання провідносності доказів вирішує суд.

    Центральним моментом у визначенні належності доказів єті критерії, на підставі яких вирішується, що відносяться чи дане, конкретнедоказ.

    М. К. Треушніков вважає, що належність доказів визначаєтьсячотирма групами обставин, що мають значення для справи: 1) фактамипредмета доказування; 2) доказового фактами; 3) процесуальнимифактами, наприклад, що впливають на виникнення права на пред'явлення позову,зупинення провадження у справі, та ін.; 4) фактами, що даютьпідстава для винесення окремої ухвали у справі.

    Слід підкреслити ту обставину, що процесуальні факти, наякі сторони посилаються у своїх вимогах і заперечення, дійсномають значення для справи. Однак одні процесуальні факти важливі длявирішення справи по суті, інші - для здійснення окремогопроцесуальної дії.

    Отже, належність доказів - це широка правовакатегорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів зобставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї працітак і для здійснення окремих процесуальних дій.

    Допустимість доказів так само визначена АПК: "Обставинисправи, які відповідно до закону або іншим правовим актам повинні бутипідтверджені певними доказами "(ст. 68 АПК). Наведенезаконодавче визначення може бути названо загальним правилом продопустимості доказів. Якщо належність характеризує об'єктивнузв'язок докази з обставинами, то допустимість носитьпроцесуальний характер і встановлена з певними цілями.

    Можна сказати, що допустимість доказів має загальний іспеціальний характер. Загальний характер допустимості свідчить про те,що по всіх справах незалежно від їх категорії повинна дотримуватися вимогапро отримання інформації з визначених законом засобів доказування здотриманням порядку збирання, подання та дослідження доказів.
    Порушення цих вимог призводить до неприпустимість доказів.
    Отже, допустимість доказів, перш за все, обумовлюєтьсядотриманням процесуальної форми доказування.

    У процесуальній науці прийнято поділяти норми про допустимістьдоказів на позитивні та негативні. Позитивний характер носять норми,розпорядчі використання певних доказів для встановленняобставин справи. Якщо відповідно до вимоги закону угодапідлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, тосуд повинен мати у своєму розпорядженні відповідним документом, що володіють необхіднимиреквізитами. [3]

    Негативний характер мають норми, що забороняють використовувати певнідокази. В основному це відноситься до виконання положення пронаслідки недотримання простої письмової форми, то згідно зі ст. 162 ГКу разі спору сторони позбавляються права посилатися на підтвердження угоди іїї умов на показання свідків. При цьому закон дозволяєвикористання інших доказів. Однак на показання свідківдопустимо посилатися, тільки якщо справа стосується визнання угодинедійсною (ст. 166-179 ЦК).

    Таким чином, законом встановлюються спеціальні вимоги пронеобхідність залучення певних доказів або заборони посиланняна якийсь доказ.

    3. ВИДИ Засоби доказування

    Відповідно до арбітражного-процесуального кодексу існує п'ятьзасобів доказування, це: письмові докази, речовідокази, висновки експертів, показання свідків, пояснення осіб,беруть участь у справі.
    3.1. Письмові та речові докази

    В арбітражному процесі письмові докази використовуються,мабуть, частіше інших, що обумовлено характером розглянутих справ. Увідповідностей зі ст.75 АПК "письмовими доказами ємістяться відомості про обставини, що мають значення для справи, акти,договори, довідки, ділова кореспонденція, інші документи та матеріали, взокрема, отримані за допомогою факсимільного, електронного чи іншого зв'язкунебудь іншим способом, що дозволяє встановити достовірність документа ".

    У науковій літературі виділяються характеристики письмовихдоказів. Узагальнюючи висловлені в науці точки зору, можна говорити інаступні риси письмових доказів.

    По-перше, письмові докази - це предмети, в якихвідображені відомості, що мають значення для справи. Ця сама загальнахарактеристика письмових доказів.

    По-друге, відомості про факти в письмовому доказі виходять відосіб, які не займають ще процесуального положення сторони, інших осіб,беруть участь у справі, експерта. Це ознака більш приватного характеру,відмежовує письмові докази від письмових пояснень осіб,беруть участь у справі, висновків експерта.

    По-третє, письмові докази найчастіше виникають допорушення арбітражного процесу, поза зв'язком з ним.

    Письмові докази прийнято класифікувати по ряду підстав:

    1) за суб'єктами, від якого виходить документ письмові доказиприйнято поділяти на офіційні та приватні (неофіційні).

    Офіційні документи володіють певними ознаками. Вони виходятьвід органів держави, громадських організацій, посадових осіб і т.п.,тобто від тих, хто правомочний їх видавати. Внаслідок цього офіційнідокументи повинні володіти певними реквізитами, відповідатикомпетенції органу, що видав їх, або вимогам, встановленим закономдля здійснення тих чи інших юридичних дій. До офіційних документівслід віднести угоди, для здійснення яких встановлені певнівимоги: це угоди у простій письмовій формі, нотаріальнозасвідчені угоди та операції, що підлягають державнійреєстрації.

    У порівнянні з офіційними документами приватні (неофіційні)документи рідше використовуються в арбітражному процесі. До неофіційнимидокументами прийнято відносити ті, які виходять від приватних осіб, або непов'язані з виконанням якихось повноважень.

    2) за змістом письмові докази прийнято поділяти нарозпорядчі й довідково-інформаційні. Для розпорядчихдокументів властивий владно-вольовий характер. Перераховані вищеофіційні документи, що володіють розпорядчим характером, івідносяться до розпорядчим. Довідково-інформаційні доказиносять осведомітельний характер про якихось обставин (акти, звіти,протоколи, листи та ін.). Довідково-інформаційні докази можуть носити як офіційний, так і приватний характер.

    3) за способом утворення документи можуть бути справжніми та копіями.
    Розвиток ксерокопіювальну техніки призвело до технічної можливостіотримання автентичних копій. Проте для підтвердження достовірностікопії часто потрібно її запевнення відповідною особою.

    Відповідно до ст.60 АПК письмові докази подаються варбітражний суд в оригіналі, коли обставини справи обставини справивідповідно до законів та інших нормативних актів підлягають підтвердженню тількитакими документами або в інших необхідних випадках на вимогу суду.
    Вимоги про подання справжніх документів продиктовано прагненням,отримати достовірні докази, запобігти одержанню підробленихдокументів. Суд має право вимагати подання справжнього документа,але свій розсуд.

    Окремо слід зупинитися на використанні в арбітражному процесідокументів, виготовлених за допомогою електронно-обчислювальних пристроїв.
    Одна з найважливіших проблем подібних доказів - як перевірити їхдостовірність. Тут застосовуються загальні положення про те, що документ,виготовлений за допомогою електронно-обчислювальних пристроїв, повинен бутичитабельним і повинен володіти необхідними реквізитами. За наявності реквізитівдокумент набуває юридичну силу.

    У бізнесі нерідко використовується електронно-цифровий підпис.
    Використання електронно-цифровий підписсі має бути або передбаченозаконодавством, або угодою сторін (ч.2 ст. 160 ГК РФ). Суперечка міжсторонами договору, скріпленого електронно-цифровим підписом, може бутидозволений відповідно до правил, схвалені учасниками системивикористання подібної підпису або нормами права.

    Речовими доказами є предмети, які своєюзовнішнім виглядом, внутрішніми властивостями, місцем їх знаходження або іншимиознаками можуть служити засобом встановлення обставин, що маютьзначення для справи (ст.76 АПК). У цьому визначенні явно проступає відмінуречових доказів від письмових.

    Речові докази в арбітражному процесі можуть бутивласне доказами, наприклад, пломби на контейнерах і т.п. Алечасто речові докази одночасно виступають об'єктомматеріально-правового спору. Приміром, у справі про визнання прававласності на будівлю, будівля є об'єктом матеріально-правогоспору і в той же час речовим доказом. На дослідженніречового доказу не відбивається зазначене положення.

    Для дослідження речових доказів у суді необхідно їхзберегти. За загальним правилом речові докази, що підлягаютьподанням до суду, зберігаються в арбітражному суді. Дрібні речовідокази, папери зберігаються в досьє справи. Для зберігання великих речейприйнято використовувати камеру схову. Всі речі описуються, оригінал описузнаходиться в матеріалах справи.

    Речові докази, які не можуть бути доставлені варбітражного суду, зберігаються в місці їх знаходження. Вони так само повинні бутиописані, за необхідності - сфотографовані, або зняті на відеоплівку
    (ч.3 ст.78 АПК). Може бути призначений охоронець майна, з якимукладається відповідний договір. Зберігач зобов'язується зберегти речі внезмінному вигляді. Виходячи з властивостей речі, зберігачу може бути дозволенокористуватися майном, якщо це не приведе до псування речі або втрати неюсвоїх якостей.

    Суд здійснює контроль над дотриманням умов зберігання майна.
    Щодо речового доказу, який одночасно є іоб'єктом спору, зберігання здійснюється за нормами про забезпечення позову і поправилами виконавчого провадження. Після набрання рішеннямарбітражного суду законної сили речові докази повертаютьсятих осіб, від яких вони були одержані, або передаються тим, за кимвизнано право на ці предмети, або реалізується в іншому порядку,що визначається судом (ст.80 АПК). У разі відмови власника речі або кого,ким речовий доказ було представлено до суду, арбітражного судувирішує долю речі (передача іншим особам та ін.). Якщо ж предмети неможуть перебувати у володінні окремих осіб, то вони передаютьсявідповідним організаціям.

    Арбітражний суд має право провести огляд і дослідження доказівв місці їх знаходження в разі неможливості або важко доставкидо суду (ч.1 ст.78 АПК).

    Як правило, у місці знаходження проводиться огляд речовихдоказів, наприклад нерухомого майна, рідше - письмовихдоказів (якщо необхідно відібрати певні документи абовиникають складності та ін.). У кожному конкретному справі питання провиробництві безпосереднього огляду доказів вирішуєтьсяіндивідуально. Може бути вибраний і інший шлях (замість огляду і дослідженнядоказів у місці їх знаходження), наприклад проведення аудиторськоїперевірки, експертизи тощо

    При проведенні огляду та дослідження доказів на місціарбітражний суд повідомляє беруть участь у справі. Однак їх неявка НЕперешкоджає виробництву огляду та дослідження доказів. Унеобхідних випадках до огляду можуть бути залучені експерти і свідки.
    Безпосередньо після огляду та дослідження доказів у місці їхзнаходження складається протокол (ч.2-4 ст.78 АПК). Докази повиннібути детально описані, опечатані, а в разі необхідності зняті на фото -або відеоплівку. Подібний огляд здійснюється в рамках територіївідповідного суб'єкта Федерації. Протокол, що складається за результатамиогляду та дослідження доказів, є одним із доказів посправі, оцінюється поряд з іншими доказами і може оскаржуватисяособами, які беруть участь у справі.

    Речові докази, що піддаються швидкого псуванняоглядаються і досліджуються арбітражним судом негайно в місці їхзнаходження (ст. 79 АПК). Особи, які беруть участь у справі, повідомляються про місце ічасу огляду доказів, що піддаються швидкого псування, якщо ці особиможуть прибути в місце знаходження речових доказів до моменту йогоогляду. Неявка повідомлених осіб, які беруть участь у справі, не перешкоджає оглядуі дослідження речових доказів. [4]
    3.2. Пояснення сторін і третіх осіб

    Пояснення осіб, які беруть участь у справі, нарівні з іншими з іншимивизнаються засобами доказування в арбітражному процесі.

    Перш за все, необхідно з'ясувати суб'єктивний склад тих, хто даєпояснення. Відповідно до АПК - це особи, які беруть участь у справі, а саме:сторони, треті особи; заявники та інші зацікавлені особи - у справах провстановлення фактів, що мають юридичне значення, і про неспроможність
    (банкрутство) організацій і громадян; прокурор, державні органи,органи місцевого самоврядування й інші органи, що звернулися до арбітражногосуду з позовом на захист державних та суспільних інтересів.

    Стороною у справі може бути як фізична, так і юридична особа. Узв'язку з цим постає питання, хто дає пояснення в якості сторони аботреті особи, якщо ними є юридичні особи. Оскільки АПК говорить проте, що даються пояснення про відомі обставини, які мають значеннядля справи, то мова йде про конкретних фізичних, а не юридичних осіб. УВідповідно до п.З ст.53 ЦК особа, яка в силу закону або установчихдокументів юридичної особи виступає від її імені, повинна діяти вінтересах він представляє, юридичної особи добросовісно і розумно. Длявирішення питання про те, хто повинен давати пояснення, важливо вказівку даноїнорми на особу, яка в силу закону або установчих документівюридичної особи виступає від його імені. Йдеться про керівникаюридичної особи. Але для дачі пояснень так само необхідно, щобкерівник володів інформацією про обставини, що мають значення длясправи.

    Якщо стороною у цивільно-правовій суперечці виступає громадянин -підприємець, то він і дає пояснення у справі.

    Ці положення повністю розповсюджується на третіх осіб.

    При перевірці достовірності доказів повинна враховуватисязацікавленість сторін і третіх осіб.

    До даного засобу доказування відносяться поясненняпрокурора, представників державних органів, органів місцевогосамоврядування та інших органів, що звернулися до арбітражного суду з позовом дозахист державних і суспільних інтересів.

    Пояснення можуть бути подані як в усній, так і в письмовій формі.

    На відміну від свідків особи, що беруть участь у справі, не попереджаютьсяпро кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань і відмову абоухилення від дачі показань. Достовірність пояснень повинна бутипідтверджена якимись доказами. Якщо ж факт обгрунтовується тількипоясненнями осіб, які беруть участь у справі, то цього недостатньо для визнанняфакту встановленим.

    Важливою різновидом пояснення осіб, які беруть участь у справі, євизнання. Під визнанням тут розуміється згоду з фактом, на якомуінша особа обгрунтовує свої вимоги або заперечення. Визнання факту требавідрізняти від визнання позову. Визнання факту грунтується на розподілітягаря доведення, відповідно, з яким кожна сторона доводитьпевні факти. Арбітражний суд може вважати факт встановленим, якщоу нього немає сумнівів в тому, що визнання відповідає обставинам справиі не скоєно під впливом обману, насильства, погрози, помилки або зметою приховання істини.
    3.3. Свідчення свідків

    Цей засіб доказування має місце в арбітражному процесізначно рідше, ніж в суді загальної юрисдикції.

    Свідком може бути будь-яка особа, якому і має інформацію іобставини, що мають значення для правильного вирішення споруарбітражним судом.

    Свідком може бути будь-яка особа, якій відомі обставини,що мають значення для справи. Свідком може бути не тільки посадова особаабо інший працівник організації, а й будь-яка інша особа, що не працює ворганізації, яка є стороною у справі.

    Свідок зобов'язаний з'явитися в арбітражний суд за викликом арбітражного судуі повідомити всі відомі йому дані, з приводу яких він викликаний.
    Показання свідка складаються з вільного оповідання арбітражного суду про те,що йому відомо у справі. Потім свідку можуть бути задані питання.
    Показання свідок дає усно. Але законом передбачено правило, заяким арбітражний суд може запропонувати свідку викласти свої показанняу письмовій формі, оскільки в засіданні протокол не ведеться. Свідоквільний погодитися або відмовитися. Пропозиція про письмовому вигляді показаньдопускається до або після усного допиту, але не замість нього. На відміну від
    ГПК процедура допиту в арбітражному суді менш розроблена.

    Арбітражний суд роз'яснює свідкові його обов'язки і права.
    Свідок зобов'язаний правдиво викласти всі відомі йому дані у зв'язкурозглянутих справою, відповідати на запитання суду, що беруть участь в арбітражномувиробництві осіб.

    Свідок має право на отримання заробітної плати за часвідсутності на роботі у зв'язку з явкою до арбітражного суду. Свідки, неє робітниками і службовцями, отримують винагороду за відволікання їхвід роботи або звичайних занять. Крім того, їм відшкодовуються витрати попроїзду, найму житлового приміщення, виплачуються добові, якщо вони проживаютьпоза місці знаходження арбітражного суду.

    Свідок попереджається про кримінальну відповідальність за дачузавідомо неправдивих показань і відмову або відхилення від дачі показань (ст.
    307, 308 КК РФ).

    Про роз'яснення йому прав і обов'язків свідок дає підписку, якадолучається до справи.
    3.4. Висновок експерта

    Для роз'яснення що виникають при розгляді справи питань, які потребуютьспеціальних знань, арбітражний суд за клопотанням особи, що бере участь всправі, призначає експертизу.

    В арбітражному судочинстві можуть мати місце різні експертизи,однак найбільш частими є економічні, товарознавчі,бухгалтерські, технологічні, інженерно-технічні і т.д. [5]

    бухгалтерська експертиза, наприклад, призначається для аналізу даних профінансово-господарські операції, які відображені в бухгалтерському обліку.
    Товарознавча експертиза призначена для вивчення нових товарів, їхвластивостей, відповідності якості товару прейскурантної або договірною ціною ітощо. Товарознавча експертиза може проводитися щодопродовольчих чи непродовольчих товарів. Планово-економічнаекспертиза дозволяє відповісти на питання про обгрунтованість нормативівматеріальних і трудових витрат на виробництво продукції і т.п.

    Висновок експертів не може стосуватися правових питань, так якекспертиза призначається при необхідності спеціальних знань, але не вгалузі правових знань.

    Експертиза призначається за клопотанням осіб, які беруть участь у справі.
    Арбітражний суд розглядає всі питання, які беруть участь у справі особипропонують поставити перед експертизою. Але остаточний коло питань, заяким потрібен висновок експертизи, встановлюється арбітражним судом.
    Законодавством може бути передбачена можливість призначенняекспертизи за ініціативою суду.

    Процедура призначення експертизи складається з декількох юридичноважливих кроків. По-перше, що беруть участь у справі особи мають право (але не зобов'язані)представити арбітражного суду питання, які повинні бути роз'яснені припроведення експертизи. Остаточно коло питань для експертногодослідження формує суд. Суд має право мотивовано відхилити питання,запропоновані сторонами; може без будь яких пояснень вноситиредакційні уточнення, що не змінюють сенс питань беруть участь у справіосіб; вправі самостійно поставити питання перед експертом. По-друге,особи, які беруть участь у справі, має право запропонувати кандидатури експертів. Судмає право відхилити запропоновані кандидатури експертів.

    По-третє, про призначення експертизи суд виносить ухвалу.
    Ухвала може бути винесено як у вигляді окремого акта, так і спільноз актами про вчинення інших процесуальних дій (про призупиненняпровадження у справі та ін .).

    Експертне дослідження може проводитися в суді або поза судом. Убудь-якому випадку висновок експерта повинен бути укладений у письмовій формі,тому якщо висновок давалося в залі суду, то експертові повинно бутинаданий час для його оформлення в письмовому вигляді.

    Висновок експерта складається з вступної, мотивованою ізаключної частин. Відповідно до закону висновок повинен міститидокладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їхвисновки та відповіді на поставлені арбітражним судом питання. Якщо експерт припроведення експертизи встановить обставини, що мають значення для справи,з приводу яких йому не були поставлені питання, він має право включити висновкипро ці обставини у свій висновок.

    Новий АПК передбачив можливість проведення повторної ідодаткових експертиз. Повторна і додаткова експертизи відрізняютьсяпо ряду параметрів.

    По-перше, підстава для призначення повторної експертизинезгоду з висновком експерта арбітражного суду. Підставою дляпризначення додаткової експертизи є недостатня ясності, абонеповнота висновку експерта.

    По-друге, повторна експертиза проводиться іншим експертом,додаткова - тим же самим. Повторна експертиза призначається заклопотанням осіб, які беруть участь у справі, а додаткова - може бутипризначена судом. [6]

    ВИСНОВОК

    У ході вивчення даної теми я з'ясувала, що таке докази. Цедані, на основі яких арбітражний суд встановлює наявність абовідсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення осіб,що беруть участь у справі, а також інших обставин, що мають значення дляправильного вирішення спору. Отже, вже з поняття арбітражнихдоказів випливає обов'язок по їх пошуку і поданням, якапокладає практично тільки на осіб, які беруть участь у справі. Звідси можназробити висновок про те, що арбітражний суд не бере участь в зборі доказівна користь тієї чи іншої сторони і займає в цьому нейтральну позицію. Узв'язку з чим, неможливо звинуватити суддів в упередженості і вирішенні справи вкористь позивача, відповідача або третьої особи, яка заявляє самостійнівимоги на предмет спору.

    З одного боку це непогана захист арбітражних судів та звільненняїх від рутинної роботи зі збору яких бракує доказів, що мають значеннядля правильного розгляду справи. А з іншого - ускладнюється становище тієїсторони в процесі, яка не може отримати потрібних їй доказів зважаючивідмови їх видачі. У силу чого вона змушена так чи інакше звертатися заотриманням доказів через арбітражний суд, що затягує розглядсправи і прийняття правильного і справедливого рішення.

    Список літератури:

    1. Конституція РФ (1993)

    2. Арбітражний процесуальний кодекс РФ (2002)

    3. Цивільний кодекс РФ (1994)

    4. Арбітражний процес. Підручник для Вузів/Под ред. М. К. Треушнікова - М.:
    Изд-во БЕК, 1995-С.115-144.

    5. Арбітражний процес. Підручник для ВУЗів// Под ред. В. В. Яркова - М:
    "Юристь", 1998 - С.118-155.

    6. Россінкая Є.Р. Судова експертиза в кримінальному, цивільному,арбітражному процесах. - М.: 1996 - С.580.

    -----------------------< br>[1] Арбітражний процес: підручник для ВНЗ/Под ред. В. В. Яркова - М.
    "Юристь", 1998р., С.125.

    [2] Належність і допустимість доказів у цивільному процесі:підручник для ВНЗ/Под ред. М. К. Треушнікова. - М.: Експрес, 1996. С.27.

    [3] Арбітражний процес: підручник для ВНЗ/Под ред. В. В. Яркова -
    М. "Юристъ", 1998р., С.127
    [4] Арбітражний процес г підручник для Вузів/Под ред. В. В. Яркова - М.
    "Юристь", 1998р., С.149.

    [5] Судова експертиза в кримінальному, цивільному арбітражних процесах. Підред. Е. Р. Россинський - М., 1996. С.39.

    [6] Арбітражний процес: підручник?? Щоб ВУЗів/Под ред. В. В. Яркова - М.
    "Юристъ" 1998р., С.153.

         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !