ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Докази в арбітражному процесі
         

     

    Арбітражний процес

    СХІДНИЙ ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ,

    ГУМАНІТАРНИХ НАУК, УПРАВЛІННЯ ТА ПРАВА

    Юридичний факультет

    КАФЕДРА ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

    ПОТАПЧУК ДМИТРО ВОЛОДИМИРОВИЧ

    Студент 5 курсу заочного відділення (годинне С-97)

    Дипломна робота

    ДОКАЗИ в арбітражному процесі


    До захисту допущений
    Зав.кафедри кандидат
    Юридичних наук, доцент
    ___________Ю.В.Медведев
    «____»____________ 2002р.
    Науковий керівник
    Зав.кафедри кандидат
    Юридичних наук, доцент
    ___________Ю.В.Медведев
    «____»____________ 2002р.

    УФА 2002р.

    ЗМІСТ
    Введення ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 3
    Глава 1. Загальні положення про докази в арбітражному процесі.

    § 1.Понятіе і предмет судового доказування ... ... ... ... ... ... ... ... .6

    § 2.Суб'екти доказування ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 14

    § 3.Обязанності по доведенню в арбітражному процесі ... ... ... 17

    § 4.Понятіе, класифікація та види доказів ... ... ... ... ... ... .. 25

    § 5.Относімость і допустимість доказів ... ... ... ... ... ... ... ... 32
    Глава 2. Види засобів доказування ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 36

    § 1.Пісьменние і речові докази ... ... ... ... ... ... ... .37

    § 2.Об'ясненія сторін і третіх осіб ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 49

    § 3.Свідетельскіе свідчення ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 52

    § 4.Заключеніе експерта ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .54
    Висновок ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 58
    Додаток ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 64
    Список використаних джерел ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 72

    Введення.

    На сучасному етапі арбітражний процес являє собоюсформувалася галузь права. З достатньо чітко окресленими кордонамисвоєї компетенції і строго регламентованої внутрішньою структурою.
    Запропонована нижче тема - "Докази, в арбітражному процесі", найбільшцікава в зв'язку з переходом нашого суспільства від соціалістичних докапіталістичним відносинам, і як наслідок цього інтересу правовареформа навколо арбітражного процесу є докази, її важливістьпідкреслюється тим, що докази і процес доказування як спосібнадання доказів переслідує арбітражний процес на всіх їїетапах від самого початку підготовки позову до арбітражного суду і до моментувинесення рішення у справі, коли всі докази зіставляються ізважуються. Докази є основою знаходження істини іправильного вирішення справи. Тому тема "Докази в арбітражномупроцесі "є найбільш важливим. І грунтуючись тим, що доказвідіграє одну з ключових ролей в арбітражному процесі, тому що при їхвідсутності неможливо правильно вирішити справу, я поставив перед собою метунайбільш докладно розібрати цю тему, тобто з'ясувати всі необхідніскладові частини докази, і зокрема, визначити, що такедоказ, яку мету вони переслідують, якими ознаками вони володіють.
    Які види докази існують в арбітражному процесі і як їхможна забезпечити для швидкого і правильного вирішення справи.
    Призначення моєї роботи полягає в тому, що за наявності данихтеоретичних знань, які містяться в темі "Докази варбітражному процесі "є хорошою основою для придбанняпрактичного досвіду згодом, працюючи на якомусь підприємстві вяк юриста. Так як людина вибравши для себе професію юриста -господарника, рано чи пізно зіткнеться з арбітражним процесом, і йомубуде необхідно збирати, надавати, і оцінювати докази і тіази, які дані в даній дипломній роботі будуть необхідні, але вже напрактиці.

    І як я говорив вище, для досягнення даної мети необхідно вирішитинаступні завдання:
    1) розкрити поняття доказів;
    2) розглянути класифікацію та види доказів;
    3) провести аналіз засобів доказування у арбітражному процесі і виявитинайбільш використовувані на практиці;
    4) дати практичні рекомендації з удосконалення законодавства тапрактики роботи судових органів.

    У главі першій даної роботи розглянуті загальні положення продоказах в арбітражному процесі, а саме: поняття, класифікація тавиди доказів, суб'єкти доказування, належність та допустимістьдоказів, поняття і предмет доказування, обов'язок доведення.

    Другий розділ присвячено засобам доказування у арбітражному процесі, дочисла яких належать письмові і речові докази;пояснення сторін і третіх осіб; показання свідків; ув'язненняексперта. Не можна не підкреслити необхідність засобів доказування якзасобів досягнення правильного вирішення спору. Другий розділ містить усебе порядок витребування письмових і речових доказів, порядокїх огляду і дослідження.

    При написанні дипломної роботи була використана різноманітналітература, причому поряд з посібниками старого зразка, які дають базовізнання, але вже не здатних задовольнити запити юристів, буливикористані книги, які найбільше відповідають сучасним вимогам.

    Підручник "Арбітражний процес" під редакцією В. В. Яркова в простій ізрозумілою для читача формі розкриває не тільки основи арбітражногопроцесу, але й шляхи використання цих знань на практиці. У розділі 6підручника розкрита тема "доведення та докази в арбітражномупроцесі ".

    Автори книги" Арбітражний процес "під редакцією М. Треушніковапоставили перед собою мету висвітлити особливості арбітражної процесуальноїформи, джерела і принципи арбітражного процесу, стадії процесу, порядокзбудження, розгляду спорів та інші інститути.

    Були використані статті журналів "Журнал для ділових людей", "Ризик",газет "Господарство і право", "Економіка і життя". У статтях перерахованих вищегазет і журналів дається інформація про судову практику.

    У роботі також використаний основний нормативний акт в областіарбітражного процесу, - Арбітражний процесуальний кодекс Російської
    Федерації, який введено в дію з 1 липня 1995р. Центральним розділомкодексу є глава 6 "Докази" (ст.52-74). За допомогою цих статейрозглядаються економічні та інші суперечки, приймаються відповіднірішення.

    Глава 1.Загальні положення про докази в арбітражному процесі. § .1.
    Поняття і предмет судового доказування.

    доведення - це складний процес, що охоплює розумову іпроцесуальну діяльність його суб'єктів з обгрунтування якогосьположення та виведення нового знання на основі дослідженого. Особи,що беруть участь у справі, наводять факти та докази, що підтверджують їх позицію посправі, що може змінюватися в процесі судового розгляду підвпливом різних обставин. Вони формують уявлення про своюправової позиції і позиції інших осіб. На основі досліджених у судідоказів ці особи роблять висновок про стійкість своєї позиції іабо продовжують свою участь у справі, або відмовляються від позову, шукають шляхиукладення мирової угоди, визнають позов і т.д. Суд аналізуєнаведені факти і докази сторін, пропонує сторонам представитидодаткові докази у справі, сприяє збиранню доказів.
    Врешті-решт суд робить висновок по всьому розглянутому справі,яке відображає в рішенні.

    Отже, у доведенні суд і беруть участь у справі особиобгрунтовують обставини предмета доказування, його елементи за допомогоюдоказів, що призводить до формування нового знання, що має значеннядля вирішення справи.

    У процесі доказування в арбітражному суді беруть участь різнісуб'єкти, кожен з яких виконує покладені на нього обов'язки. Цедоведення складається в рамках арбітражного процесу, отже, йогоучасники є суб'єктами арбітражно-процесуальних відносин.

    Таким чином, доказування - це діяльність суб'єктів доказування уарбітражному процесі з обгрунтування обставин справи з метою йогодозволу. У процесуальній теорії традиційно подпредметом доказуваннярозуміється сукупність фактів, що мають матеріально-правове значення,встановлення яких необхідно для винесення судом законного таобгрунтованого рішення з делу.1

    Дане визначення предмета доказування, сформульованестосовно цивільного судочинства, рівною мірою можна віднестиі до судочинства арбітражному.

    Які обставини підлягають доказуванню у справі?
    У процесуальній науці склалося вузьке і широке розуміння предметадоказування. Згідно з вузького тлумачення предмета доведення до його складувходять обставини матеріально-правового характеру. Відповідно дошироким розумінням до предмету доказування подлежатвключенію всеобставини, що мають значення для вирішення справи: матеріально-правові тапроцесуальні факти, доказового факти.

    Безперечним є віднесення до предмету доказування фактівматеріально-правового характеру, тому що для вирішення справ у арбітражномусуді треба встановити ті обставини, які вказані в нормахматеріального права.

    АПК передбачає встановлення не тільки обставин, що обгрунтовуютьвимоги і заперечення беруть участь у справі, але й інших обставин,що мають значення для правильного вирішення справи. Це дуже важливий аспектпредмета доказування. У зв'язку з цим навряд чи варто відкидатипроцесуальні факти, тому що без їх урахування справа часто не може бутидозволено правильно. Наприклад, ігнорування судом обставин, зазначенихв АПК як підстави припинення виробництва

    1Арбітражний процес: підручник для ВНЗ/под.ред.проф.
    М.К.Треушнікова.-М.: Изд-воБЕК ,1995-СЛ17.у справі, навряд чи може привести до правильного вирішення справи. Тому багатоприкладів в арбітражній практиці.
    Наприклад, ВАТ "Піонерська база океанічного риболовного флоту" звернулосяз позовом до відділу юстиції адміністрації Калінінградської області про визнаннянедійсним відмови від проставлення апостиля на нотаріальної написи.
    Суд відмовив у прийнятті заяви, так як лист відділу юстиції не єактом, що підлягає оскарженню відповідно до ст.22 АПК.

    У цьому випадку суд необгрунтовано дійшов висновку пронепідвідомчість спору до арбітражного суду, тому що в позовній заявізазначено, що відповідний акт (хоча він дійсно не єнормативним актом органу управління) порушує право позивача і невідповідає вимогам законодательства.1

    Отже, процесуальні факти так само повинні бути доведені, якщоце має значення для правильного вирішення справи або якогось окремогопроцесуального питання. До інших причин можуть бути віднесені тіобставини, які потрібно встановити для винесення приватноговизначення.
    Слід особливо звернути увагу на законодавче визначенняобставин предмета доказування, що обгрунтовують вимоги ізаперечення не тільки сторін, а всіх осіб, що беруть участь у справі.
    Таким чином, предмет доказування - це сукупність обставинматеріально-правового характеру, що обгрунтовують вимоги і запереченняберуть участь у справі, а також інших обставин,

    1ВВАС РФ.1997. № 10. С.66-67.що мають значення для правильного вирішення справи.
    Наступне питання: які джерела формування предмету доказування посправі? Таких джерел два: норми матеріального права та підставивимог і заперечень сторін. Саме норми матеріального прававизначають, які обставини слід становить для вирішенняпевної категорії справ. Наведемо один приклад.

    Спеціалізований інвестиційний фонд приватизації "Схід" звернувсяз позовом до АТВТ "Киштимскій машинобудівний завод" про розірванняукладеного ними договору купівлі-продажу акцій АТВТ "Челябінський заводдорожніх машин ім. Колюшенко ". Згідно з п. 21 Положення про спеціалізованіінвестиційні фонди приватизації, що акумулюють приватизаційні чекигромадян, затвердженого Указом Президента РФ від 7 жовтня 1992р. № 1186 "Прозаходи щодо організації ринку цінних паперів у процесі приватизаціїдержавних і муніципальних підприємств ", чекові інвестиційні фондимають право здійснювати свою діяльність тільки після отримання ліцензіїі до моменту її анулювання. Отже, у даній справі предметдоказування, зокрема, входить встановлення такої обставини, якнаявність ліцензії Госкомімущества.1

    Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі,конкретизують предмет доказування у справі. При цьому в процес розглядусправ предмет доказування може дещо змінюватися в силу права сторін назміна підстав або предмета позову (ст. 37 АПК), можливості заявизустрічного позову. Предмет доказування

    1Купріна Є., Калмиков Б. Суд і арбітраж: Цінні папери// Ж. для справ-хлюдей.-М-1997р.

    може змінюватися в силу різних обставин. Наприклад, сторони вправівказати на додаткові обставини, відповідач може заявити прозустрічних вимогах, суд має право вказати позивачеві на необхідністьвстановлення обставин, не зазначених ним у позовній заяві та ін.
    Як джерело формування предмету доказування у справі можнавважати і норми процесуального права, тому що заперечення відповідача можутьносити процесуальний характер. У процесуальній науціприйнято називати всю сукупність обставин, які підлягають встановленню всправі, межею доказування, що ширше поняття предмет доказування.

    Нарешті, хто відповідає за визначення предмета доказування уарбітражному суді? Якщо ми звернемося до тексту закону, то без труднощівзнайдемо відповідь на поставлене запитання. Відповідно до ч.2 ст.53 АПК "арбітражнийсуд вправі запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати додатковідокази, якщо визнає неможливим розглянути справу на підставінаявних доказів ".

    Далі п.1 ч.1 ст. 158 АПК вказує в якості підстави до зміниабо скасування рішення арбітражного суду неповне з'ясування обставин,що мають значення для справи.

    АПК однозначно називає суб'єкта, відповідального за визначенняпредмета доказування, - це суд. Безперечно, що беруть участь у справі особи так самовизначають предмет доказування, в іншому випадку було б неможливимговорити про підстави позову та ін. Проте вирішальним суб'єктом у визначенніпредмета доказування виступає суд.

    Обставини, включені до предмету доказування, підлягають доведеннюв суді. Проте з цього загального правила є два винятки. Доказуваннюне підлягають: 1) преюдиціальне факти; 2) загальновідомі факти (ст. 58 АПК).

    преюдиціальне факти. Преюдиціальним (praejudicialis), тобтощо відноситься до попереднього судовим рішенням, означає вирішенимдеяких фактів, які не треба знову доводити. Преюдиціальне маєсвої об'єктивні та суб'єктивні межі. За загальним правилом об'єктивнімежі преюдиціальне стосуються обставин, встановлених набралозаконної сили рішенням суду за раніше розглянутого справі. Суб'єктивнімежі - це наявність одних і тих же осіб, які беруть участь у справі, або їхправонаступником у початковому і наступних процесах. Відповідно до
    Постановою Вищого Арбітражного Суду РФ від 31 жовтня 1996р. "Прозастосування Арбітражного процесуального кодексу при розгляді справ у судіпершої інстанції ", якщо в новій справі беруть участь і інші особи, для нихфакти, встановлені в попередньому рішенні, не мають преюдиціальнезначення і встановлюються на загальних підставах. Для позитивного рішенняпитання про преюдиціальне потрібна наявність як об'єктивних, так ісуб'єктивних меж.

    преюдиціальне означає не тільки відсутність необхідностідоводити встановлені раніше обставини, але й забороняє їхспростування. Таке положення існує до тих пір, поки судовий акт, вякому встановлено ці факти, не буде скасований у порядку, встановленому взаконі.

    Найбільш характерним прикладом наявності преюдиціальним фактів єсправи за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог напредмет спору. Факти, встановлені рішення арбітражного суду, не підлягаютьдоказуванню при розгляді регресного позову в новому процесі.

    АПК передбачає преюдиціальне фактів, встановлених в рішенніарбітражного суду і суду загальної юрисдикції у цивільних і кримінальних справах.

    Об'єктивні та суб'єктивні межі преюдиціальне фактів,встановлених у рішеннях арбітражного суду і суду загальної юрисдикції зацивільних справах, подібні. Обставини, встановлені набралозаконної сили рішенням арбітражного суду за раніше розглянутого справі, недокани опиняються знову при розгляді іншої справи, в якому беруть участь ті жособи (ч.2 ст.58 АПК). Аналогічним чином вступило в законну силурішення суду загальної юрисдикції у цивільній справі є обов'язковим дляарбітражного суду, який розглядає інша справа, з питань прообставини, встановлені рішенням суду загальної юрисдикції і маютьставлення до осіб, які беруть участь у справі (ч.З ст. 58 АПК). Преюдиціальнефактів, встановлених рішенням загального суду у цивільних справах, дляарбітражного суду може мати місце, наприклад, коли в силу правил пророзмежування підвідомчості початковий спір розглядався судомзагальної юрисдикції, а потім регресний позов пред'являється до арбітражного суду іт.д.
    Преюдиціальне фактів, встановлених що вступили в законну силувироком суду, носить обмежений характер стосовно до об'єктивнихмеж. Закон, що вступив у законну силу вирок суду у кримінальній справіобов'язковий для арбітражного суду з питань: чи мали місце певнідії та ким вони вчинені (ч.4 ст. 58 АПК).
    Інші обставини, встановлені вироком суду в кримінальній справі, неволодіють преюдиціальне для розгляду справи арбітражним судом.
    Обставини, встановлені адміністративними органами, органамислідства та прокуратури, не є преюдиціальним і підлягають доведеннюв арбітражному суді. Разом з тим акти зазначених органів, будучи письмовимидоказами, можуть бути (а іноді повинні бути) так само не підлягаютьдоказуванню. До загальновідомих фактів закон відносить обставини справи,визнані арбітражним залучені до арбітражного розгляду.
    Загальновідомі факти судом загальновідомими, які не потребуютьдоведенні (ч1 ст.58 АПК). Для визнання факту загальновідомим вимагається,щоб він був відомий широкому колу осіб, у тому числі складом суддів,розглядає справу.
    Загальновідомі факти підрозділяються на всесвітньо вапном, відомі натериторії Російської Федерації, локально відомі. Дата аварії на
    Чорнобильської АЕС (26.04.1986г.) Є загальновідомим фактом. У силумасштабності наслідків цієї аварії вона стала відома далеко за межами
    України. Аварія на виробничому об'єднанні "Маяк"-наочний прикладпояви факту, загальновідомого на території Росії. До недавнього часуця аварія, що мала місце в 1957р., була мало кому відома. В данийчас про неї знають усі жителі Росії. До локальних загальновідомим фактам можутьставитися пожежі, повені, сходи лави та ін., що мали місце в районі,місті, області.1
    Однак що беруть участь у справі особи не позбавляються права представляти аргументи,спростовують загальновідомі факти.
    Про загальновідомості локальних фактів на відповідній території повиннабути зроблена позначка в судовому рішенні, така оцінка необхідна длявищих інстанцій на випадок перегляду справи. Про факти, відомих уусьому світі або на території Росії, в судовому рішенні позначка не робитьсяз причини їх популярності і для вищого суду.

    1 Арбітражний процес: підручник для ВНЗ/Под ред. В. В. Яркова .- М. "Юрист",
    1998р., С.130.


    § 2. Суб'єкти доказування.
    Суб'єктами доказування є, перш за все, суд, а так само особи,що беруть участь у справі, їх представники. У процесуальній науці суд не завждивизнається суб'єктом доказування, що обгрунтовується, зокрема, тим "щопід судовим доведення розуміється переконання у своїй правоті противника вспорі і органу, що дозволяє даний спір. Суд при такому підході нікого непереконує і з цієї причини виключається із суб'єктів доказательственнойдіяльності. У російській мові під дієсловом "довести" розуміється двазначення: по-перше, підтвердити яке-небудь положення на основі системиумозаключеній.1 Навряд чи процесуальна наука повинна ігноруватилексичне значення слова, в іншому граматичний спосіб тлумаченнябуде неможливий.
    Двоїсте розуміння процесу доказування приводить до висновку, що навітьучасть у процесі у формі виведення будь-якого положення на основідосліджених доказів означає участь у доказування. Однак і суд, іберуть участь у справі особи як аргументують правоту своїх суджень на основідосліджених доказів.
    Свідки, експерти, будучи учасниками процесу доказування, надаютьдопомога в досягненні мети доказування, не несучи обов'язки довести якісьякі обставини по справі.
    Доказування у арбітражному процесі можна підрозділити на два види: 1)доведення щодо всієї справи; 2) доведення щодо окремихюридичних фактів. Наприклад, вжиття заходів забезпечення позову припускає,що їх неприйняття може утруднити чи зробити неможливим виконаннясудового акта. Отже, в суді особа, яка подала клопотання про забезпеченняпозову, має підтвердити, що невжиття заходів може утруднити чи зробитинеможливим подальше

    1Арбітражний процессгучебнік для ВУЗов/Под ред. В. В. Яркова .- М. "Юристь",
    1998р., С.120.виконання акта суду. Або інший приклад: у клопотанні про відстрочку,розстрочення про сплату державного мита повинні бути наведені мотиви ідодаються докази, що підтверджують дану прохання. Об'єктомдоказування для здійснення окремого процесуального дії єобставини, що підлягають встановленню у відповідності до вимог, якправило, арбітражного процесуального законодавства. Об'єкт доказуванняу справі в цілому являє собою предмет доказування.
    Доказування у арбітражному процесі здійснюється відповідно дозаконодавством і тому неминуче володіє рисами, що виділяють його якрізновид пізнання.
    Важливим аспектом арбітражного процесуального доказування є йогоздійснення в процесуальній формі, властивій для всього арбітражногосудочинства і для доказування як його частини. Можна виділити наступніриси процесуальної форми доказування.
    По-перше, законодавча врегульованість. Питання доказування уарбітражному процесі регламентуються законом, перш за все АПК. Однаксуттєвою особливістю законодавчого регулювання доказуванняє поєднання процесуальних і матеріально-правових джерел.
    Наприклад, предмет доказування по конкретних справах, правові презумпції,допустимість доказів та багато іншого. Загальні ж положення про процедурудоказування закріплені в Арбітражному процесуальному кодексі.
    По-друге, детальність, правової регламентації. Як послідовністьдій по доведенню, так і їх зміст докладно регламентуєтьсянормами права.
    По-третє, універсальність процесуальної форми доказування. Доведеннярозраховане на весь арбітражний процес. Наприклад, в будь-якій стадіїарбітражного судочинства об'єкт доказування

    включає в себе обгрунтування окремих юридичних фактів,необхідних для здійснення певних процесуальних дій.
    По-четверте, імперативність процесуальної форми доказування-важливийелемент, що визначає специфіку процедури доказування. Імперативністьхарактерна для відносин суду та інших об'єктів доказування. Стосовнодо процесуальній формі імперативність означає обов'язковість нормативністьприписів для всіх суб'єктів доказування без винятку. Порушеннянормативних приписів в області доказування неминуче викликаєнесприятливі наслідки для всіх суб'єктів.
    По-п'яте, підпорядкованість доказування принципам арбітражного процесу.
    Доведення - гнучкий правовий інститут, чиє зміст залежить від принципівсудочинства. У класичному цивільному процесі панував принципписьмового процесу, не було представництва, змагальності. У підсумкуодним повновладним суб'єктом доведення був суд. Змагальний процесвідрізняється усність, наявністю представництва, розширенням коласуб'єктів доказування, де кожен грає певну роль законом. Такимчином, процесуальна форма доказування в арбітражному суді - це детальноврегульована система правил доведення, що відрізняється універсальністю іпідпорядкованістю принципам арбітражного процесу.

    § З. Обов'язки по доведенню в арбітражному процесі.
    Важливе значення для з'ясування обставин, що мають значення дляправильного вирішення спору, має визначення суб'єктів доказування - тихучасників арбітражного процесу, хто, по-перше, повинен і, по-друге,може відшукувати і представляти докази.
    Відповідно до ст. 53 Арбітражного процесуального кодексу Російської
    Федерації кожну особу, яка бере участь у справі, повинна довести тіобставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимогі заперечень. Отже, обов'язок по доказуванню покладено на осіб,коло яких визначено ст. 32 АПК (склад осіб, які беруть участь у справі). Однакза уявною простотою цих правил ховаються певні проблеми.
    На думку М. К. Треушнікова, правову природу обов'язків по доведенню іправил їх розподілу не можна пояснити досить точно, якщорозглядати цю тему у відриві від дії деяких принципівцивільного процесуального права, а саме - рівноправності сторін ізмагальності. Поза сумнівом, зазначена зв'язок істотна і дляарбітражного процесса1.
    Затвердження як основоположного принципу змагальності --значне досягнення російського судочинства. Відповідно до ст. 54 АПКдокази подаються особами, які беруть участь у справі. Це, насуті, означає, що у суду немає ні обов'язки, ні права збиративідповідну інформацію за своєю ініціативою і без відома названих осіб.
    Реалізація принципу змагальності в арбітражному процесі припускаєпередачу активної ролі зі збирання та подання доказів сторонам.
    Отже, саме вони несуть тягар підтвердження вигідних для нихтверджень необхідними даними під загрозою настання несприятливихнаслідків аж до програшу процесу.
    1 Треушннков М. К. Судові докази. - М.: Городець, 1997. с. 50.
    Таким чином, відмова від слідчого судочинства з арбітражним справахдозволив судами, з одного боку, придбати додаткові можливості длянеупередженого об'єктивного правосуддя, зосередженого лише на оцінціпредставляються сперечаються сторонами документів, а з іншого - по суті справи,відмовитися (за бажанням) від пошуків істини.
    Однак як вважав К. Малишев, правило змагальності не можна доводити докрайнощів, а положення суду вважати абсолютно пасивним. Суд має правороз'яснювати справу собі сам1. Це важливе зауваження стосується ролі сьогоднішньогосуду як органу влади, завдання якого полягає, перш за все, у винесеннізаконного рішення. У свою чергу, судовий акт, заснований лише напредставлених сторонами доказах, часто буває невірний, далекий відістини. Тому суд безумовно має право і зобов'язаний втручатися у формуванняостаточних висновків ще на підході до них. Інакше, помічав прихильникзмагального неупередженого судочинства Ф. Вольтер, у цивільномусправі суддям можуть бути пред'явлені кожної зі сторін доводи, засновані набезглуздість. Усі труднощі для суддів полягає лише в розкритті того, які зних найбільш нелепи2.
    Очевидно, що суд, який претендує на встановлення істини, а не на розкриттябезглуздості, не може обмежувати себе ймовірними (можливо, взагалінеймовірними) рішеннями на догоду помилкової принциповості.
    Суд, роз'яснюючи справу собі сам, по суті, вирішує державне завдання --закріплення відносин громадян та юридичних осіб дійсно законними іобгрунтованими, а не безглуздими рішеннями.
    У формулі "роз'яснення судом справи самого себе" немає нічого протизаконного,оскільки безглуздо шукати відповіді на питання, не зрозумівши умов завдання ішляхів її вирішення.
    1Малишев К. Курс грома-го судопр-ва. Т. Г. Изд. 2 тобто - СП б., 1876. Цит. покн.: "Хрест-ия грома-му процесу. - М.: Городець, 1996, с. 66.
    2Вольтер Ф.М. Избр. Вироб-а за уг.процессу. - М.; Юридична література.
    1956, с, 163.

    Є. В. Васьковський, автор підручника з цивільного процесу початку 20 --го століття, писав, що заслуговує на переваги додавання до принципузмагальності певної дози слідчого початку. Тому що тільки судспрямовує і доповнює діяльність сторін спору, застосовується неслідчий, а так званий "інструкційного" прінціп1.
    Змагальні судочинство виникло у Великобританії. Це сталося,мабуть, тому, що в цій країні немає кодифікованого права і рішенняможуть бути винесені на основі судового прецеденту. За таких умов судбув змушений уважно вислуховувати аргументи сторін, що випливають з масианалогів. Суд не мав кодифікованого закону, який дозволяв би йомуз'ясовувати обставини справи, перш за все "для себе". Через такийположення суд як би вичікував, які аргументи відшукають боку.

    Природно, не можна було покладати на суд обов'язки з пошуку шляхіввірного рішення. При такому підході суди просто не впоралися б ізтруднощами попередньої класифікації кожного цивільного спору, апотім все збиранням доказів, які можливі.

    У США, де сприйнята англо-саксонська система права, в данийчас принцип змагальності застосовується на практиці досить гнучко.
    Американські судді не завжди виступають лише німих свідкамисудового процесу Вони керують ходом розгляду за допомогоюспеціальних процесуальних дій, а деякі спеціалізовані. судидалеко пішли від змагальної сістеми.2

    Право завжди відображає умови життя суспільства. На кожному економічномупросторі, що володіє своєрідністю складових рис мови, звичаїв,традицій, звичок, національних особливостей і т. ц., формуються свої,властиві лише йому правила поведінки, як
    1 Васьковський Е. В. Учебник цивільного процесу. - М., 1917. Цит. але кн.
    "Хрест-жпо гражд.процессу с. 73.
    2 Фридман Л. Введение в американське право. - М.: Прогресс, 1992, с.61.життєві, так і офіційні. Тому Росія повинна мати тільки своїм,російським правом.
    На всіх етапах розвитку російської держави і права значна рольналежала владним установам. Традиційно і суд сприймається не якбезпристрасний рефері, що фіксує право більш переконливою боку, а якорган, на який покладено обов'язок щодо справедливого вирішення спору.
    У судах загальної юрисдикції при розгляді цивільних справ принципзаконності має перевагу перед змагальністю в її класичнійінтерпретації. На думку М. К. Треушіікова, це положення правильнофіксує в процесуальному законі певну частку активності суду ввстановлення предмету доказиванія.1
    Під час обговорення проекту Арбітражного процесуального кодексу 1995висловлювалися пропозиції надати арбітражному суду права, що дозволяютьйому зберегти активну роль у змагальним судочинстві. Це можнабуло зробити, визначивши метою правосуддя встановлення істини у справі, атакож надавши суду право при винесенні рішення не бути пов'язанимдоводами сторон.1 Такий підхід не зачіпає виключних прав позивачарозпоряджатися матеріально-правовими вимогами, а також прав відповідачазаперечувати проти позову.
    У той же час у законі доцільно було б закріпити правомочності суду вмежах позовних вимог проводити самостійне дослідженняобставин справи. Керуючись цілями правосуддя, суд міг би виноситирішення, що грунтується не тільки на доказах позивача або відповідача, а й нарезультати своїх активних дій.
    Така позиція не була сприйнята законодавцем при прийнятті АПК 1995 року,хоча при напрямку його проекту в Державну Думу в ньомупередбачалося право арбітражного суду на витребування
    1 Треущніков М. К, Цит. соч., с.57.
    2 Див: Амосов С. М. Роль суду в арбітражному процесі// Господарство і право.
    1В95. . Але 2. с. 31-32.

    доказів у тих випадках, коли розгляд спору за наявнимидокументам невозможно.1 Однак воно не отримало законодавчогозакріплення. Зайва прямолінійність норм АПК, що стосуються розглянутихпитань, була помічена юристами, науковцями і практиками.
    Д. А. Фурсов відзначає, що в АПК законодавець виходив з припущення проте, що якщо особи, які беруть участь у справі, не заявлять клопотань провитребування нових, додаткових доказів, то вже наявні у справібудуть судом визнані достатніми для захисту обстоюваних цивільнихправ.2
    Цілком очевидно, що такий підхід лише в окремих випадках може призвестидо законного і обгрунтованого рішення.
    Пое?? ому, представляючи Федеральний конституційний закон "Про арбітражнихсудах в Російській Федерації "і Арбітражний процесуальний кодекс
    Російської Федерації 1995 року, Голова Вищого Арбітражного Суду РФ
    В. Ф. Яковлев та його перший заступник М. К. Юков відзначали, що, оскільки
    АПК розрахований на застосування в суспільстві із соціально орієнтованоюекономікою, в ньому поряд з провідною роллю почав диспозитивності ізмагальності закріплені деякі елементи активності арбітражнихсудів. Така активність необхідна для забезпечення справедливості рішень,особливо у випадках явної майнової нерівності учасників спірногоправоотношенія.3 Однак, на мій погляд, поєднання принципу змагальностіпроцесу з розумною активністю суду в АПК 1995 року в нормативному порядкудосягти не вдалося.
    Так, арбітражний суд першої інстанції розглядає справи, грунтуючись наподаних документах. Касаційної і наглядової інстанцій арбітражнийпроцесуальний закон забороняє приймати до
    1Шерстюк В.М Нові положення Арбітражного процесуального кодексу
    Російської ФЕД-и. - М.. 1996, с. 43.
    2 Фурусов Д.А. Процесуальний режим діяльності арбітражного суду першоїінстанції. - М.: Инфра-М, 1997, с. 51.
    3АПК РФ. Офіційний текст вступною статтею В. Ф. Яковлєва та М. К.
    Юкова. - М.: Контракт, 1985. с. XX. "розгляду докази, знову представленіособами, які беруть участь у справі.
    У складному становищі і апеляційна інстанція. Вона має право відповідно доч. 1 ст. 155 АПК відхилити клопотання сторін про розгляд додатковихдоказів, якщо не буде доведена неможливість їх подання в судіпершої інстанції. Однак прийнята постанова може бути скасованокасаційної інстанції, яка перевіряє не лише правильністьзастосування норм матеріального права, а й обгрунтованість що відбулисясудових актів.
    Відповідно до ст. 174 АПК при розгляді справи в касаційній інстанціїарбітражний суд перевіряє правильність застосування норм матеріального праваі норм процесуального права арбітражним судом першої та апеляційноїінстанцій. У зв'язку з тим, що закон не містить будь-яких обмеженькасаційної перевірки актів арбітражних судів першої та апеляційноїінстанцій, очевидно, що її необхідно здійснювати в повному обсязі, в томучислі і в не оскаржуваний частини. Такий висновок дозволяє зробити ст. 124 АПК,згідно з якою рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.
    Отже, в касаційній інстанції арбітражний суд не має права залишитив силі не заснований на доказах або незаконний судовий акт.
    Судова практика дотримується саме цих позицій.
    Арбітражний суд розглянув позов акціонерного товариства до Управління
    Федеральної служби податкової поліції про визнання недійсним рішеннязастосування фінансових санкцій за заниження оподатковуваного прибутку приреалізації скрапленого газу за ціною, нижчою від собівартості. Позивач вважав, щоповинен сплачувати податок на прибуток за зведеним Балансу, який Управліннямподаткової поліції

         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !