ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Вклад М. В. Ломоносова в науку і літературу
         

     

    Історичні особистості

    Таганрозький державний педагогічний університет

    КАФЕДРА ІСТОРІЇ ВІТЧИЗНИ І ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

    ____________________

    ____________________

    Вклад М.В. Ломоносова в науку і літературу

    Науковий керівник:

    ___________________________

    _____________________________

    Таганрог

    2001

    План:

    1. Дитинство М.В. Ломоносова і важкий шлях у науку.

    2. Досягнення Ломоносова в галузі хімії, фізики та інших наук.

    3. Значення Ломоносова в історії російської літературної мови.

    4. Висновок.

    5. Література

    Дитинство і важкий шлях у науку

    Михайло Васильович Ломоносов народився в селі Мішанінском Куроостровскойволості Холмогорської повіту Архангельської губернії 8 листопада 1711. Йогобатько Василь Дорофійович походив із селян, що займалися в основномурибним промислом, мати - Олена Іванівна Сівкова - була дочкою дякасусідньої волості.

    З ранніх років Михайло допомагав батькові в його важкому і небезпечному справі. Ранонавчившись читати, допитливий і вдумливий хлопчик дуже швидкоперечитав всі книги, які тільки він міг дістати в селі. У 14 років віндійшов до кордонів книжкової премудрості, до російської фізико-математичноїенциклопедії того часу - «Арифметики» Магницького та слов'янської граматики
    Смотрітского.

    На батьківщині Ломоносов далі вчитися не міг. Як селянському синові йомувідмовили в прийомі в Холмогорський слов'яно-латинську школу.

    У зимову холоднечу 1730 Михайло Васильович майже без грошей, пішкивирушив до Москви. Щоб вступити в Заіконоспасскую слов'яно-греко -латинську академію, він видав себе за сина холмогорської дворянина.

    Успіхи Ломоносова у навчанні були вражаючі. І в 1735 році, за запитомпрезидента Петербурзької Академії наук барона Корфа, Михайло Васильовичразом з іншими дванадцятьма учнями «в науках гідними» був спрямованийдо Петербурга як студент університету, організованого при Академіїнаук

    В університеті Ломоносов намагався якомога більше накопичитивражень, «випробувати» закони науки в їх безпосередньому прояві,дізнатися до першопричин явищ. Часто засиджувався допізна вакадемічних майстернях, лабораторіях, бібліотеці.

    Ця рідкісна працездатність вихованця Спаських шкіл була поміченаі, коли з'явилася можливість послати за кордон трьох найбільшпідготовлених для студентів спеціалізації в галузі хімії, металургії тагірничорудної справи, президент академії без коливань прийняв кандидатуру
    Ломоносова.

    Майже 5 років тривала закордонна життя Михайла Васильовича. Це час,головним чином, було проведено в Марбурзькому університеті в Німеччині.
    Студенти слухали лекції з механіки, гідравліки, теоретичної фізики талогіці. З великим інтересом вивчали посланці північної столиці теоретичнухімію, відвідували лабораторні заняття з експериментальної хімії, вчилисяставити досліди, узагальнювати аналізи, робити науково обгрунтовані висновки іув'язнення.

    Хімія до середини XVIII століття ставала чи не найвпливовішим таперспективною наукою. Хімія здавалася наукою реального чарівництва, їїквапили, щедро фінансували.

    У 1741 році Ломоносов повернувся до Росії. Через півроку післяповернення до Петербурга 30-річний вчений був призначений ад'юнктом Академії зафізичній класу.

    Досягнення Ломоносова в галузі хімії, фізики та інших наук

    Основним напрямком у своїй науковій роботі Ломоносов обрав хімію.
    Значення цієї дисципліни у зв'язку з розвитком промислового виробництвазростала з кожним роком. Але для впровадження хімічних дослідів потрібна булаекспериментальна база, лабораторія. Михайло Васильович розробив проектлабораторії і в січні 1742 передав його на розгляд до академії. Ітільки через шість років, після його неодноразових прохань і протестів,керівництво Петербурзької академії погодилося на будівництво хімічноїлабораторії. Вона була побудована і відкрита завдяки зусиллям Ломоносова в
    1748.

    Хімічна лабораторія стала місцем, де Михайло Васильович у 50-ихроках з величезним захопленням зайнявся зовсім новим і дуже своєріднимсправою - мозаїкою. Завдання це цілком підходила характеру і смакам
    Ломоносова: в ній перепліталося образотворче мистецтво з хімією кольоровогоскла, оптикою і технікою. Йому довелося виконати багато тисяч пробнихплавок з виготовлення різних сортів кольорового скла.

    Дуже сумно, що нащадки не зуміли зберегти до нашого часу ніхімічної лабораторії, ні будинку на Мойці, де розміщувалася домашнялабораторія, ні численних приладів, виготовлених власноруч
    Ломоносовим. Залишився тільки чудовий лабораторний щоденник «Хімічній оптичні запису », який розкриває величезну експериментальну роботу,охоплює найрізноманітніші наукові, інструментальні та технічнізавдання.

    Як геніальний вчений, Ломоносов пристрасно вірив у силу людськогорозуму, у пізнаванності світу. При цьому він визначав і вірні шляхидосягнення істини. Ломоносов рекомендував у вивченні дійсностіспиратися на досвід, виводити з досвіду уявне міркування. «Зі спостереженьвстановлювати теорію, через теорію виправляти спостереження - є кращий всіхспосіб до вишукування правди », - писав він. Дане висловлювання свідчитьпро те, що Ломоносов виступав за союз, як ми б сказали тепер, теорії іпрактики. І в цьому джерело багатьох його успіхів у сфері науковихдосліджень.

    На перший план тут треба поставити, ймовірно, хімічні дослідження.
    Михайло Васильович Ломоносов був найвидатнішим хіміком свого часу. Віні офіційно значився в академії як професор хімії. Хімія була йогоулюбленицею, пристрастю, але це, звичайно, не примха, не примха. Справа в тому,що хімія, що показує, як «з декількох взятих тел породжуються нові»,вела до пізнання внутрішньої структури речовин, що було (і залишається тепер)заповітною метою багатьох наук про неживої матерії.

    Але як підступитися до того, що приховано від людського ока за
    «Сімома печатками» володаркою-природою? Потрібні експерименти. Епоха Ломоносовавимагала видимих результатів, придатних для практичного використання ввиробництві. Цим пояснюється наполегливість, з якою Ломоносов домагавсявідкриття при академії хімічної лабораторії, без якої неможливопроведення навіть елементарних хімічних аналізів.

    Ще до будівлі лабораторії Михайло Васильович запропонував ряд новиххімічних рішень. Так, він розробив більш досконалі способи ваговогоаналізу. У дисертації «Про дію хімічних розчинників взагалі» (1744)
    Ломоносов прийшов до висновку про те, що розчинення металів в кислотіздійснюється за допомогою тиску повітря. Отримавши в своє розпорядженняхімічну лабораторію, вчений зміг підтвердити колишні свої науковіздогади і висловити нові.

    Особливо велике значення має відкритий ним закон про збереженняматерії, точніше - ваги і руху. Обгрунтування цього закону вперше дано
    Ломоносовим в листі до Л. Ейлера. Там він писав: «Але все зустрічаються вприроді зміни відбуваються так, що якщо до чого-небудь щось додалося,то це віднімається у чогось іншого. Так, скільки матерії додається доякому-небудь тілу, стільки ж губиться в іншого, скільки годин я витрачавна сон, стільки ж забираю у неспання і т.д. Так як це загальнийзакон природи, то він поширюється і на правила руху: тіло, якесвоїм поштовхом збуджує інше до руху, стільки ж втрачає від свогоруху, скільки повідомляє іншому їм рушити ». У роботі «Про ставленнякількості матерії і ваги »(1758) і в" Роздумах про твердість і рідинитіл »(1760) відкритий Ломоносовим« загальний природний закон »отримавповне обгрунтування. Обидві роботи були опубліковані латинською мовою,отже, були відомі і за межами Росії. Але усвідомити значеннязробленого Ломоносовим багато вчених тих років так і не змогли.

    Не менш цінними були дослідження Ломоносова в галузі фізики.
    Власне фізика і хімія в дослідах, в теоретичних аналізах вченогодоповнювали один одного. У цьому також позначалося його новаторство як вченого,який не залишав без уваги ніякі боку експерименту. У підсумку вінстав родоначальником нової науки - фізичної хімії.

    До наших днів дійшов перелік того, що Михайло Васильович Ломоносов самвважав найважливішим серед своїх результатів в галузі природничих наук.
    На другому місці в цьому списку стоять дослідження з фізичної хімії і, вособливо, з теорії розчинів.

    У теорії розчинів важливе значення має поділ розчинів на такі,при утворенні яких виділяється теплота, і на такі, для складанняяких потрібно затратити тепло. Ломоносов досліджував явища кристалізаціїз розчинів, залежність розчинності від температури та інші явища.

    В основі всіх його теоретичних висновків були закони сталостіматерії і руху.

    Думка своє про незмінність речовини вчений доводив хімічнимидослідами. У 1756 році він робить такий запис: «Робив досліди в заплавленимміцно скляних посудинах, щоб дослідити, прибуває чи вага металіввід чистого спеку. Оными дослідами знайшлося, що ... без пропущених зовнішньогоповітря вага відпаленого металу залишається в одній мірою ». Збільшення вагиметалу при обпалення він приписував з'єднанню його з повітрям.

    Записка Ломоносова з переліком його головних результатів в науці їм незакінчена, а її можна було б продовжувати дуже довго, перераховуючи величезнебезліч фактів, думок, здогадок, знайдених або висловлених великим ученимв хімії, фізики, астрономії, метеорології, геології, мінералогії,географії, історії, мовознавстві та інших науках.

    Значення Ломоносова в історії російського

    літературної мови

    Великий російський вчений і поет Ломоносов зробив величезний впливна весь хід розвитку російської філологічної культури, в тому числі нарозвиток російської літературної мови. Різноманітно і щедро обдарована відприроди, володіючи не лише творчим генієм, але також великим, тверезим ісвітлим розумом, гаряче відданий батьківщині і потребам її культурногопреуспеянія, Ломоносов, як ніхто з його попередників і сучасників,зумів правильно визначити співвідношення тих елементів, з якихісторично складалася російська письмова мова, і вгадати насущні, живіпотреби її розвитку. Головну частку своїх воістину невичерпних духовних сил
    Ломоносов постійно приділяв занять в області фізики та хімії. Але, глибокозанурений у ці свої спеціальні заняття, Ломоносов все ж умів знаходитиі час, і натхнення як для поезії, так і для власне філологічнихробіт, поперемінно присвячуючи себе те риториці та поетиці, то питаньвіршування, то стилістиці і граматиці. Цей грандіозний розмахдіяльності великого російського енциклопедиста не тільки викликає захопленняу нас, його нащадків, але пред'являє до нас також вимога уважного,старанного і точного вивчення залишеного їм культурної спадщини.
    Постараємося віддати собі звіт в тому, і боюся саме поставило ім'я Ломоносова натаку висоту в історії російської літературної мови.

    Для цього насамперед потрібно відтворити той стан, в якому
    Ломоносов застав російську письмову мову за свою появу на тереніросійської культури. У перші десятиліття XVIII століття російська літературна моваперебував у стані сильного бродіння і внутрішньої нестійкості. Цебуло наслідком загальних зрушень в російському культурному розвитку, пов'язаних зекономічним і політичним перебудовою Росії на рубежі XVII і XVIIIстоліть і особливо яскраво проявилися в царювання Петра I.

    До середини XVII століття російська літературна мова буласвоєрідну двомовну систему. У розпорядженні пишуть був не один, а дватипу письмової мови, кожен з яких застосовувався від випадку до випадку, впереважної залежно від змісту і літературного характерувикладається. Для всього, що скільки-небудь височіла надбезпосередніми побутових потреб, що містило в собі наукову іпубліцистичну думка або ж ту чи іншу спробу художньогозображення, - взагалі для всього, що було адресовано до читача якматеріал для читання, застосовувалася та різновид письмової мови, якапредставляла собою зросійщених форму мови православних церковних книг,що бере свій початок від старослов'янської мови, створеного діяльністю
    Кирила і Мефодія в IX столітті. Ми називаємо зараз цей тип давньоруськоїписьмової мови церковно-слов'янською мовою. У старовину його називали простомовою "славенския". Це була мова виключно книжковий, досить сильновідрізнявся від давньої російської побутової мови як з граматичної, так і злексичної сторони. У цьому книжковому мовою були не тільки невідомі живомумові слова, але також особливі граматичні категорії: подвійне число,форма кличний відмінок, форми минулого часу (аорист і імперфект),синтаксичні обороти - наприклад, давальний самостійний і т. д. Алебагато чого в цьому книжковому мовою збігалося і з живою мовою, являло собоюсвоєрідний варіант живої мови, тобто звучало у порівнянні зі звичайноюпромовою в трохи зміненому вигляді, як, наприклад, Брад замість борода, ношьзамість ніч, Вижде замість бачу, в руці замість в руці, слепаго замістьслепова і т. д.

    Цьому книжковому слов'янської мови протистояв у письмовомувживанні інший тип мови, який був набагато ближче мови живогоусного спілкування і застосовувався для чисто ділових потреб - офіційної таприватного листування, дипломатичних зносин, складання юридичнихдокументів і урядових розпоряджень і т. д. Цей державно -канцелярський мову в різних областях Росії відрізнявся місцевимиособливостями, але до епохи Петра I в значній мірі уніфікувала вже позразком мови московських царських канцелярій, так званих Наказів,чому його і називають нерідко московським наказним мовою.

    Проте до часу цієї уніфікації наказного мови, що перетворювалимало-помалу в мову загальнодержавний, в російській писемності виниклибагато хто нові потреби, які важко було задовольнити окресленоїсистемою письмового двомовності. Починаючи з другої половини XVII століття, і зособливою силою за Петра I, значно розширилася сама областьзастосування письмового слова. Це відбувалося у зв'язку з появою ірозвитком нових жанрів художньої літератури (вірші, драма, побутова іавантюрна повість), у зв'язку зі зростаючою потребою в літературітехнічної, наукової, прикладної, у зв'язку з поширенням друкованогослова у вигляді газети. Вся ця велика світська писемність нового типу немогла бути обслужено жодної з двох раніше вживаних різновидівписемного мовлення. Слов'янський мова була для неї непридатний внаслідок своєїтісному зв'язку з церковною літературою, яка заважала його оновлення збоку лексики та синтаксису, а також внаслідок явного протиріччя міжзагальної чужою забарвленням цієї мови та практичним характером нових видівписемності. З іншого боку, наказним мову, хоча і близький за формами доживої мови, був дуже одноманітний і бідний засобами для того, щоб статиорганом власне літературного, обробленого і витонченого викладу. Длянової літератури потрібен був новий книжковий мова, тобто така мова, якийбув би придатний для літературної листи і володів би відповідноїобразністю, але і в той же час був би позбавлений присмаку церковності істаровини, відрізнявся б колоритом світськості і живої сучасності. Пошукамитакої нової книжкової, але світської літературної мови і були зайняті силиросійських літераторів кінця XVII і початку XVIII століття.

    Але справа це було важке, а тому вдавалося не відразу. Керуючисьшвидше за інстинктом, ніж ясним розумінням мети і свідомим до неїпрагненням, літератори, і особливо перекладачі цього часу, частішевсього вдавалися до вкрай безладної, неорганічної і штучноїсуміші з двох основних типів колишнього писемної мови, густо присмачуючи їїдо того ж рясними і некритичного запозиченнями із західноєвропейськихмов. Виникали незграбні тексти, в яких церковно-слов'янські формипоєднувалися з модними західноєвропейськими словами, а біблійні слова івираження опинялися в тісному поєднанні з елементами побутової фразеології.
    Для прикладу наведу кілька фраз із популярної повісті початку XVIII століття
    "Історія про російський матроса Василя Коріотском і про прекрасну королівні
    Іраклії Флоренський землі ". Розбійники вибирають Василя своїм отаманом, алеберуть з нього обіцянку, що він не буденамагатися проникнути в одну зкімнат їхнього будинку, що знаходиться постійно на замку: "" Пане отаман, --кажуть вони, - зволь ключі прийняти, а без нас у оной комору не ходити, аколи без нас будеш ходити, а сведаем, то тобі живу не бути ". бачивши ж
    Василей оной комору влаштований зело неабиякими фарбами і золотом оздоблений, --продовжує оповідач, - і Окни зроблені у верху онаго комори, і речеїм: "Хлопці молодці, ізволте вірити, що без вас ходити не буду і в тому даюсвій пароль "". Згодом Василь виявляє в цьому комірці прекраснуполонянку Іраклію, яка звертається до нього так: "Молю тебе, мій пане,ваше прізвище како, сюди зайде з якого держави, понеже я у нихрозбійників аж до цього часу вас не бачила, і бачу вас, що не їх команди, алевизнаю вас бути деякого кавалера "1. У цих уривках "славенския" форми:рече, зайде, зело, како; російське просторіччя: комору, браття-молодці, Окни імодні іноземні слова: пароль, прізвище, кавалер не представляють собоюодного стилістичного цілого, а є як би цитатами, навманнявисмикнутими з трьох різних мовних стихій, не приведених до єдиногопочатку.
    Але, починаючи з 30-х років XVIII століття, в історії російського письмового словавиникає перелом, пов'язаний найбільше з окреслилися до цього часууспіхами нової російської літератури, яка взяла на себе важкий і почеснесправа літературної нормалізації російської мови. Самим щасливим з цихнормалізаторів російської мови і був Ломоносов.

    У цьому русі до нормалізації літературної мови на перших порахнамітилися два основних напрямки. Перше висловлювався за повний розривз церковно-слов'янською традицією і за виняткову орієнтацію на повсякденнуросійську мову, але мова не народну, а обраного соціального кола, на
    "Краще вживання", як висловлювався Тредіаковський. Цей письменник почавсвою літературну кар'єру в 1730 році переказними романом "Їзда на острівкохання ", у передмові до якого заявляв, що свою книгу він" не славенскиямовою переклав, але майже найпростішим Русским словом, тобто яким миміж собою говоримо ". Але ця програма, якою б привабливою вона ніповинна була представлятися, на ділі виявилася невиконаною. Та вона ж була інездійсненна. Вона передбачала такий ступінь оброблений і такийлітературний блиск повсякденній мові освічених верств суспільства, яківвижалися можливими молодому Тредіаковський, тільки що повернувся з
    Парижа і начитавшись там французьких трактатів про витонченої мови придворнихі учено-літературних кіл, але яких не було і не могло бути на початку
    XVIII століття в Росії. Це-то протиріччя і проявилося цілком в романі
    Тредіаковський, написаному, всупереч авторському наміру, мовою важким,незграбним, наповненим Слов'янізми і провінційно-семінарськими оборотамимови.

    Але нереальність програми Тредіаковський позначалася ще й у тому, щобажання спиратися виключно на побутову мову, не пристосований щезовсім до власне літературних завдань, з невблаганною неминучістю кидалоросійську писемність в обійми західноєвропейської стихії та призводило до тогодикому переповнення російської мови наспіх засвоєними іншомовнимиелементами, зразки якого в такому достатку збереглися до нас впам'ятках XVIII століття. Де слід шукати міцних регулюють почав длялітературної обробки живої російської мови - на Заході, в чужоюіншомовному середовищі, або ж у національному переказі, в традиціяхдавньоруської книжної мови? Так тільки міг стояти питання в епоху першихуспіхів нової російської літератури. І ось з'являється Ломоносов, який безжодних вагань, твердо і впевнено, дає послідовно і строгонаціональне вирішення цієї проблеми. "Про користь книг церковних вросійському мовою "- так називається основний, невеликий за обсягомпрацю Ломоносова, в якому він вже пізніше, в 1755 році, з рідкісноюясністю суджень підбив підсумок створеному ним і переміг напряму вобробці російської літературної мови.

    Абсолютно невірно було б думати, що, говорячи про користь церковнихкниг для російської мови, Ломоносов повністю відновлював віджилусистему давньоруської книжкової мови. Це не давало б ніякого рішенняпроблеми, та й чисто практично було б неможливо. Але в тому-то йпроявилася сила позиції, зайнятої Ломоносовим, що він зумів відрізнити впереказі старої книжкової мови живе від мертвого, корисне і продуктивне відокостенілу і нерухомого.

    Ломоносов - перша з діячів російської культури, який виразнопобачив те, що тепер бачить кожен грамотна російська, а саме - що зачас багатовікового впливу церковно-слов'янської стихії на російськуписьмову мову безліч церковно-слов'янських слів і виразів міцно осілов усному мовленні грамотних російських людей, ставши, таким чином, невід'ємнимнадбанням повсякденного мови носіїв і будівельників російської культури.
    Порівняйте, наприклад, у нашому сучасному мовою ворог, хоробрий замість стародавніхворог, хоробрий; потреба замість стародавнього нужа; потужно замість стародавнього мочно імн. ін Порівняйте, далі, і такі переконливі приклади взаємноїдиференціації народних російських і церковно-слов'янських елементів, як країнапри сторона, невіглас при невіглас, що горить при гарячий, істина при правда,вигнати при вигнати і безліч інших. Ясне розуміння того, що моваросійської освіченості поступово виникає на грунті цього щільногозрощення обох історичних стихій російської письмового слова, вчувається вкожному положенні філологічних робіт Ломоносова, в кожному рядку йоговласних літературних творів. Саме на цьому погляді і будуєтьсявсі знамените учення Ломоносова про склад російської лексики та їївживанні. Сутність цього вчення коротко полягає в наступному.

    Всі слова, якими може мати у своєму розпорядженні російська мова, Ломоносов поділяє натри основних розряду. До першого він відносить слова, загальні для мови церковнихкниг і для простого російської мови, як, наприклад, слава, рука, почитаю. Кодругий відносяться такі слова церковних книг, які в простому українськоюмові не вживаються, але все ж таки зрозумілі грамотним людям, наприклад,Конче відкривай, кличу, насажденньій. Є в церковній мові також слованезрозумілі і представляються старіють, як, наприклад, овогда - ніколи,Свен - перш. Але їх Ломоносов взагалі не вважає за можливе вживати вукраїнською літературною мовою. Нарешті, третій розряд складають слова, зовсімневідомі мови церковних книг, як, наприклад, кажу, струмок, поки що. Учислі цього роду слів Ломоносов особливо виділяє слова "нікчемні", тобтогрубі й вульгарні, які він також не радить вживати, хіба тількив "підлих комедіях".

    За допомогою різної комбінації слів цих трьох розрядів, згідно звченню Ломоносова, в українській літературній мові створюються три різні стилі:в и с о к и й, п о с р е д-с т о н н и й, або середній, і н і з к и й,який часто називався також п р о с т и м. Високий стиль складається зслів першого та другого розрядів, тобто з слів "славенороссійскіх", загальнихдля обох мов, і власне "славенския", проте, як спеціальнообмовляється Ломоносов, "зрозумілих і не вельми застарілих". Середнійстиль складається переважно з слів першого розряду
    ( "Славенороссійскіх"), але до них, як каже Ломоносов, "з великоюобережності "можна приєднувати як чисто церковно-слов'янські, так ічисто російські слова. Нарешті, низький стиль складається зі слів третіх іпершого розрядів (тобто з комбінації суто російських і "славенороссійскіх"слів).

    виникає, таким чином, струнка стилістична системаспочиває на двох головних підставах. По-перше, вона витісняє за рамкилітературного вживання як церковно-слов'янські, так і росіянилексичні крайності, тобто ті елементи обох мов, які стоятьна кінцевих межах загальному ланцюжку словникових коштів російської літературноїмови. По-друге, і це найважливіше, в о с н о в у всієї системи кладеться
    "Славенороссійское" почало російської мови, то є такі кошти,які у російської та церковно-слов'янської мови є однаковими,загальними. Справді, "славенороссійскіе" слова, в тій чи іншійкомбінації, ми зустрічаємо в кожному з трьох стилів, що встановлюються
    Ломоносовим. Але у високому вони поєднуються з чисто "славенския", в низькому
    - З чисто російськими, а в середньому - з тим і іншим одночасно. Отже,
    Ломоносов оголошує як би генеральною лінією розвитку нового росіяниналітературної мови ту лінію схрещення обох мовних стихій, яканамітилася вже на попередніх стадіях історії російської мови і здивовижною пильністю була їм вгадати. Саме таким шляхом вдалося
    Ломоносову вивести російська літературна мова на той шлях розвитку,який в майбутньому привів до такого яскравого і потужному розквіту російськеслово.

    Зазначене схрещення обох історичних почав російської мовипрактично означало не що інше, як послідовне залучення до йогоструктуру відомих церковно-слов'янських елементів, поступовопереходили з розряду власне "славенския" в розряд
    "Славенороссійскіх". Російська мова цим шляхом як би відвойовував уцерковної мови форму за формою, слово за словом, позбавляючи їх специфічноцерковного присмаку і перетворюючи їх на своє власне надбання. Легкозрозуміти, що цей синтез здійснювався найлегше на грунті середньогостилю, в якому не випадково, як ми бачили, могли брати участь словавсіх трьох розрядів, з схрещеними "славенороссійскімі" в центрі. Такимчином, Ломоносов не лише віддавав собі звіт в тому, що такий фондсхрещених слов'янських слів існує, але геніально передбачав також, щоцей фонд буде з часом все більше розширюватися, що процесвідвоювання російською мовою слів і форм з мови церковного будетривати й надалі. У цих подальших завоювання російської мови
    Ломоносов справедливо бачив також основне протиотруту проти засміченняросійської літературної мови непотрібними запозиченнями з чужих мов.
    З цього приводу Ломоносов говорить: "Таким старанним і обережнимвживанням спорідненої нам корінного Славенського мови сукупно з
    Російським відвернеться дикі й дивні слова безглуздості, що входять до насз чужих мов ... і Російський мова в повній силі, красі й багатствізмін і занепаду неподвержен утвердиться ... "Це не виключаломожливості введення в науковий російська мова міжнародних науковихтермінів, складених з грецьких і латинських коренів, як, наприклад,зустрічаються у власних творах Ломоносова барометр, горизонт,інструмент, пропорція, фігура і т. п. Але це допомагало створювати івласні нові терміни з "славенороссійского" матеріалу,відповідні західноєвропейським, як, наприклад, що зустрічаються ввласних наукових творах Ломоносова заломлення, тлумачення,площину, явище і т. п.

    Висновок

    Основна заслуга Ломоносова полягає в тому, що він створив міцнугрунт для розвитку нового книжкового, але вже світського, загальногромадянськогоросійської літературної мови. З розробкою цієї мови пов'язано і саменайбільше з філологічних творів Ломоносова - його "Российскаяграматика ", що з'явилася в 1755 році. Написання цієї граматики євоістину найбільший з подвигів Ломоносова. Адже треба пам'ятати, щограматика Ломоносова - це перша російська граматика, тому що все більшеранні граматики були присвячені виключно церковно-слов'янської мови.
    Ломоносов вміло скористався попередньої граматичної традицією, алезробив гігантський крок вперед, вперше в російській історії обравши предметомграматичного вивчення новий, світський російську літературну мову і тимсамим, поклавши початок подальшому його граматичною вдосконаленню.

    Глибоко хвилюють сучасного спостерігача чорнові нотатки
    Ломоносова до його "Російської граматики", що показують, з яким яснимсвідомістю що лежить на ньому громадянського обов'язку приступав цей великийдослідник природи до свого обширного філологічному праці. У цихнотатках Ломоносов, між іншим, зізнається, що його головні праці
    "Воспящают" його "від словесних наук", тобто заважають йому займатисяфілологією, але що тим не менше він береться за них, бо бачить, що ніхтодругий за цю справу не приймається. "Я хоч і не вчиню, - пише Ломоносов,
    - Однак почну, то буде іншим по мені легше робити ..."

    Історія, звісно, не повторюється. І, ймовірно, вже не буде людей зтаким універсальним діапазоном наукової діяльності, як у Ломоносова.
    Науки зараз пішли далеко вперед, і одній людині просто неможливодосягти вершин одночасно в декількох областях пізнання. І завжди Михайло
    Васильович Ломоносов - вчений, філософ, поет - буде викликати глибокийінтерес як особистість, що продемонструвала силу людського розуму, якборець з темрявою і невіглаством.

    Література:

    1. Г. О. В і н о к у р, Про завдання історії мови. - У його кн.: Вибрані роботи з російської мови, М., 1959.

    2. В. К. Т р е д і а к о в с к и й, Передмова до перекладу французького галантного роману "Їзда на острів кохання", СПб., С. 8.


    3. "Твори М. В. Ломоносова, з пояснювальними примітками академіка
    М. І. Сухомлинова ", т. 4, ч. I, СПб.

         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !