Доповідь з історії на тему:

"Петро II Олексійович Романов"

Доповідь Наумова

Олексія

11 клас

шк. № 600

Moscow, 2000.

ДИТИНСТВО ЦАРЕВИЧ Петро Олексійович

Петро I хотів виховати гідного продовжувача великої справиперетворення Росії і спочатку пов'язував свої надії з сином Олексієм,що народилися від першого шлюбу царя з Євдокією Лопухіної. Однак царевичохочіше проводив час з ченцями або в будинку родичів по материнськійлінії - Лопухіних, яких його батько не любив за надра-желюбное ставлення дойого реформам і пристрасть до пліток. Після насильницького постриженняматері Олексія в черниці всі старання Петра дати синові європейське обра -тання наштовхувалися на його завзятий опір. Петро наполіг на своєму івідправив сина в Дрезден вчитися геометрії та фортифікації (військово -інженерної науці про будів-будівництві оборонних споруд і укріплень
). Німеччина справила на царевича гнітюче враження: він звик додерев'яним теремів і неквапливого течією мос-ковського життя.
За кордоном за бажанням батька відбулося весілля Олексія Петровича зпринцесою Со-фіей Шарлоттою Брауншвейг-Вольфенбюттельською. Сувора іосвічена дружина раздрася-жала його. "Ось нав'язали мені жінку-бісова. Як доній не прийду, все сердиться, не хоче зі мною говорити ". Софії Шарлотідійсно важко було спілкуватися з чоловіком, кото-рий не цікавивсянічим, крім палацових пересудів і зітхань за "російської старовини". Наприкінцірешт Олексій зв'язався з дворової дівкою Єфросинії Федорової. Дружина
Олексія померла невдовзі після народження в 1715 році сина Петра.

Ніби знущаючись над бажанням батька мати європейськи освіченихспадкоємців, ца-РЕВИЧ Олексій приставив до нелюбу синові двохмалограмотних, вічно п'яних "ма-мок" з Німецької слободи, які не моглинавчити хлопчика нічому корисному. Що-б менше возитися з дитиною, вонипостійно давали йому вина, від якого той засинав.
Після страти царевича Олексія, замішаного в змові, Петро I звернув,нарешті, ваги питан-ня на внука-сироту: він розпорядився прогнати "мамок", а
Меншикову наказав надіслати онукові вчителів. Проте світлий князь, небудучи великим любителем всякої "ціфі-ри", ймовірно, не слішкомобременялсебе пошуками. У будинку Петрова онука оселився гіркий п'яниця дяк Маврін,який мав навчати великого князя російської сло-весності і закону
Божому, а також угорець Зейкінд - викладач німецької мови та ла-тині.
Обидва "педагога" із задоволенням жили на царських харчах, приділяючи занять лишечас між післяобіднім сном і вечерею. На загальне переконання, розраховуватина престол хлопцеві не доводилося: у Петра були ще сини від другогошлюбу з Катеринослава-ної Олексіївною, та й нащадок збунтованого проти батькацаревича за тодішніми по-верьям мав "погану кров". У кращому випадкувеликого князя чекала одруження з гер-цогіне одного з карликовихнімецьких держав. "Там всьому сам навчиться!" - Розмірковуючи-ли вчителя.

Одного разу державний дід приїхав перевірити успіхи онука і прийшов доневимовний гнів - хлопчик не міг правильно розмовляти рідною мовою, аз іноземних мов володів тільки німецькою, трохи латиною і добре знавтатарські лайки. Маври-на і Зейкіда Петро I побив палицею. Пізніше,незабаром після смерті державного діда, онук залишився і зовсім без вчителів.
Покинутий усіма, крім годувальниці, Петро Олексійович велику частину часу бувнаданий самому собі і раз у раз тікав до своїх преж-ним нянькам абобезтурботно бавився з дітьми. Про те, хто він такий, йому нагадували лишеприїжджала на Святки та Великдень добродушна дружина діда Катерина Олексіївна таклюби-травня старша сестра Наталія Олексіївна, уміла приголубити сироту ідати йому добру пораду.
Під час хвороби Петра I до хлопчика зачастив юний вельможа князь Іван
Долгоруков, надовго що вивозили його до себе додому, де збиралася сановнихстолична молодь. Бував-ла там і дочка Петра Єлизавета, обожнює танці.
Навколо нащадка царської прізвища на-чала складатися придворна партія,інших його в монархи. Петру Олексійовичу поволі пояснювали його законніправа на російський престол. А він з дитячою запальчі-востю присягнуврозтрощити улюбленця свого діда - Меншикова, який придбав у ті го-димайже безмежну владу. Блиск фамільного срібла, вишукані манериприсут-ціалу, сліпуча краса дівчат приголомшували його. У своючарівну і життєрадісну тітку Єлизавету Петрівну він безмежнозакохався, будучи ще мальчі-кім.

ПЕТРО ОЛЕКСІЙОВИЧ У РОКИ ПРАВЛІННЯ КАТЕРИНИ I
Початок правління Катерини I в 1725 році мало що змінило в життівеликого князя, тільки балів і виїздів на полювання стало більше.

З цього кругообігу Петра Олексійовича вирвав Меншиков, який оголосивхлопчику, що він повинен готуватися до терені імператора, наступникапостійно нездужаю імпе-ратріци Катерини I. Розраховуючи видати своюдочку Марію заміж за спадкоємця престо-ла, світлий князь готувався статирегентом при юному імператорові аж до його вдосконалення-шеннолетія.

ПАДІННЯ Меншикова

6 травня 1727, після раптової смерті Катерини I, російський престолзвільнився. Його зайняв Петро Олексійович, який незабаром видав два найвищихманіфесту, ретельно продуманих Меншиковим. Згідно з першою, з кріпоснихселян списувалися всі давні недоїмки (борги), а відправленим занесплату подушної подати на каторжні роботи дарувалася свобода. За другийманіфесту таємним недругам головування-вавшего у Верховному таємномураді Меншикова - князям Долгорукову і Трубецького - були врученіфельдмаршальські жезли, а Бурхард Мініха крім звання фельдмар-Шалаєвдарував титул графа. Так світлий князь намагався задобрити своїхдека-ков. Одночасно юний государ оголосив, що зводить самого
Меншикова в звання ге-нераліссімуса і призначає його головнокомандуючимвсіма збройними силами Рос-сийской імперії.
Незабаром після воцаріння Петра II була гучно відсвяткувати його заручини з
Марією Меншикова, що відбулася 25 травня 1727. Згідно з бажанням батька,вона отримала ти-тул Її Імператорська Високість і річне утримання в 34тис. рублів.
Петро оселився в будинку Меншикова. Вихователем юнака був призначений Андрій
Івано-вич Остерман, наставник суворий і вимогливий. Займалися восновному стародавньої істо-ріей і багато часу проводили в захоплюючихрозмовах про звершення Петра Великого і його вірних соратників. Все цеспочатку викликало жвавий інтерес у спадкоємця престолу, і він знетерпінням чекав чергових уроків.

Палацова життя швидко навчила цесаревича лицемірства. Петро називав
Меншикова "ба-тюшки Олександром Даниловичем", з його дочкою Марією - своєїнареченої невагомий-тої - був привітний і рівний. Юний імператор уособлювавсобою саму люб'язність, рас-точая знаки уваги майбутньому тестеві і нареченій.
Зовні в їхніх стосунках все виглядало благополучно. Але в душі Петроненавидів Марію, яка далеко не блищала розумом, в листах він називав її
"Мармурової статуєю", "фарфорового лялькою".
Після заручин доньки Меншиков захворів: у нього виявилися ознакитуберкульозу. Могутній організм справився з недугою, але за кілька тижнівйого відсутності ставлення юного монарха до Олександра Даниловичу різкозмінилося. Були витягнуті на світло сек-ної протоколи допитів царевича
Олексія Петровича, підписані членами Таємного суду Меншиковим, Толстим і
Ягужинського. Ознайомившись з ними, імператор був піт-рясен цинічнимставленням суддів до щирих, на його думку, визнанням покійного батька. Над
Меншиковим стали згущатися хмари.

Тим часом почуття міри явно змінювало Олександру Даниловичу: страхвтратити все те, чого він досяг чималих працею, змушував його переступатиправила пристойності. Він вимагав від імператора беззаперечного послуху.
Між ними відбулося бурхливе поясню-ня, але Меншиков продовжував принижуватичленів царського дому, демонструючи свою могутність. Так, восени 1727року він влаштував урочисте освячення каплиці в своєму маєтку в
Оранієнбаумі з наступним грандіозним банкетом, куди був запрошений весьпетербурзький світло, крім дочки Петра Великого.
Петро Олексійович переїхав в Петергоф, а в сентебре 1727 за йогонаказом гвардії майор князь Салтиков уклав главу Верховного таємногоради під домашній арешт. Побачивши варту біля дверей, непохитний Меншиковвперше в житті втратив свідомість. Він пі-сал імператору, нагадуючи про своїколишніх заслуги перед батьківщиною, але відповіді не по-лучіл. Незабаром бувоприлюднений найвищий указ про позбавлення Меншикова всіх чинів, дол-жностей,орденів та засланні разом з родиною в Ранненбург, розташований в Рязано -губернії, з обмеженням права листування.
вінчався на царство 24 лютого 1728, Петро II завдав заключнийудар Мен-Шиков: він був відправлений на довічне поселення під наглядом удалекий сибірський містечко Березів.
Усунувши могутнього противника, молодий імператор наче загубивсенс жиз-ні. Якщо раніше на уроках Остерман він уявляв себе Брут,готував вбивство тирана Цезаря, який представлявся йому Меншиковим, тотепер заняття зовсім не хвилювали государя, а приклади з римського життянавівали нудьгу. Деякий час Хло-поти переїзду до Москви відволікалиімператора від тяжких думок. Але незабаром навіть охо-та стала йому не врадість, хоча такого розмаху цькування ведмедів підмосковні ліси не знализ часів Олексія Михайловича Найтихіший. Якщо Катерина I перетвориларосійських дворян в учасників величезного безперервного балу, то Петру IIвдалося зробити їх головним заняттям псів полювання. Маючи 360 собак, він інодіспав разом з ними.
На додачу до всього тяжко захворіла улюблена сестра Наталя. Петро II незнаходив собі місця від самотності, поки не зблизився з жвавої княжною
Катериною Олексіївною Долгорукової, готової на все, аби імператорнадів їй на палець обручку. З нею юний імператор проводив всевільний час, залишивши державні справи на Остерман. Її батько,відставний дипломат, умів привернути до себе будь-якого співрозмовника, завждизнаходячи потрібний тон і тему бесіди. При дворі вже відкрито говорили про те, що
Долгорукова "навели порчу" на імператора.

сумний кінець царювання Петра II

У цей час міжнародне становище Російської імперії ускладнилося.
Швеція та Османська імперія відкрито демонстрували свою готовність оголоситивійну, а перш за непереможний російський флот, на утримання якого тепер невиділялося грошей, гнив на берегах Неви. Навіть організація військових маневрівпоблизу Москви не привернула ваги питан-ня Петра II - імператор просто не поїхаву війська. Багато що зі створеного до Петровської епоху (і перш за всезбройні сили) прийшло в занепад, розладналося, було втрачено-но при Петрові
II. Деякі історики навіть схильні вважати ці роки "боярським царст-вом":все менше залишалося при владі "пташенят гнізда Петрова", все більшу владупри-набувала багатюща аристократія. Старомосковській бояри, яким Петро
I насильно брил бороди і впокорював гордість, ставлячи під початок безрідних, алеталановитих людей, пе-реоделісь в європейські камзоли, увійшли до Верховноготаємний рада і знову встали у кор-мила влади.
Поступово Петро II став байдужіти до княжни Катерині і почав грубоповодитися з нею навіть у присутності сановників. Як розповідали, приводом доцього стали чутки про те, що дівчина нібито невірна йому. Долгоруковазабили тривогу, і 30 листопада 1729 в Лефортовський палаці відбулосязаручини Петра Олексійовича і Катерини Дол-горуковой. Імператор у натовпігостей побачив величезні, повні сліз очі його колишньої коханої - дочки
Петра I Єлизавети, якої вже півроку відмовлялося у праві бути присутнімна полюваннях і балах, а також одержувати грошове утримання, гідне їївисокого становища. Як би там не було, коли Єлизавета підійшла поцілуватируку Дол-горуковой, імператор мимоволі відштовхнув свою наречену від
Єлизавети. У залі почувся крик. Це було поганою прикметою і означало,що весіллі не бувати. І все ж Петро II знайшов у собі сили з привітним виглядомоголосити указ, за яким усі Долгору-кови отримували вищі посади приімператорі, а весілля призначалася на 19 січня 1730 року.
Пригнічений стан духу імператора, якого мучила совість за долі
Меншикова і Єлизавети, ускладнилося після його таємної зустрічі з Остерманом.
Передчуваючи неіз-бажаних зміни з піднесенням хитрих, деспотичним
Долгоруковим, віце-канцлер при-їхав на Різдво до Москви, сподіваючисьвідговорити Петра від одруження. Говорив в ос-новних Андрій Іванович,заглушаючи тихі ридання була присутня тут же Елізаве-ти. Імператорслухав, тільки іноді ставлячи питання про конкретні факти взяточніче-стваі казнокрадства нових родичів. Можна лише здогадуватися, що він мав на увазі,ска-зав на прощання Остерману: "Я скоро знайду засіб порвати мої ланцюга".
6 січня 1730, незважаючи на сильний мороз, імператор несподіваноз'явився на па-раді московських полків і брав його з фельдмаршалом
Мініхом і Остерманом. Віз-обертався він у натовпі придворних нареченої, дотримуючисьза її саньми. Що замишляв похмурий підліток, обманутий в кращих почуттяхдосвідченими інтриганами Долгоруковим, чому не сів у карету Катерини --залишається загадкою.
Вдома у Петра почався жар. Лікарі виявили у нього чорну віспу і сталичекати кризи-са, розраховуючи, що молодий організм справиться з хворобою.
Іван Долгоруков наважився піти на крайній захід - підробити почеркімператора на заповіті. Свого часу він розважав Петра копіюванням йогопочерку. Для обопільної за-бави вони відсилали до палацу "розпорядженняімператора "до наказу надіслати грошей, і гроші привозили. Сфабрикована
"Остання воля імператора Петра II" предусматрі-вала передачу влади йогонареченій. Складність полягала в тому, що підпис мав запевнитидухівник царя, а також довірена особа, яким був Остерман. Андрій
Іванович протягом всієї хвороби не відходив від ліжка хворого, не даючи
Долгорукий-вим ні єдиного шансу залишитися наодинці з імператором.
О першій годині ночі 19 січня Петро II прийшов до тями і попросив: "Закладіть коней.
Я поїду до сестри Наталії ". Це були його останні слова. Імператора нестало за кілька годин до весілля.

що стояв біля дверей Іван Долгоруков вихопив шпагу і закричав: "Такживе імпе-ратріца Катерина Друга Олексіївна! ", після чого бувнегайно заарештований. Його сісти-ра, прощаючись з покійним нареченим, раптомскочила з божевільним поглядом і, піднявши руку, на якій виблискував його іменнийперстень, оголосила: "Петро Олексійович тільки що назвав мене імператрицею!".
Він був посаджений під домашній арешт, а згодом відправлена в довічнупосилання. Незабаром вона розділила долю першого нареченої юного імператора Марії
Меншикова, упокоївся в сибірської землі.
Сумасбродние і трагічне царювання внука Петра I завершилося. Післяйого смерті не залишилося прямих нащадків Романових чоловічої статі. Розбурханевеликими рефор-мами російське дворянство без суворого поводиря не моглознайти ніякого іншого застосування своїм силам, окрім боротьби за місце утрону. Указ Петра Великого про порядок престолонаслідування відкривав можливістьпредставникам царського дому заперечувати один у одного корону Російськоїімперії. Назрівав новий палацовий переворот.

Список літератури: Енциклопедія для дітей, том 5 (Історія Росії), частинадруге.