ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Філософ Рене Декарт
         

     

    Історичні особистості

    В історії філософії творчість Рене Декарта (1596 - 1650) --одна з найбільших вершин, одне з найбільших досягнень. Важ -дальшої принцип методології дослідження історико-філософського про -процесу полягає, як відомо, в тому, щоб в русі філософськихнавчань, систем, категорій, ідей розкривати боротьбу матеріалізму іідеалізму [2]. Боротьба ця не статична і дуже суперечлива, вонааж ніяк не лежить на поверхні навіть відкрито протистоять філо -софскіх навчань і систем. Така боротьба була майже завжди неоднопла -нової і неоднозначною. Розвиток її виявляло поглиблення челове -тичного знання, ускладнення свідомості людини в її різноманітнихаспектах, його ставлення до природи та культури. Особливість філо -софского творчості Декарта в тому, що в ньому були сформульованінові і матеріалістичні і ідеалістичні положення. Тим самимборотьба матеріалізму та ідеалізму піднялася на вищий сту -пень. І хоча сам Декарт в кінцевому рахунку схилився в бік ідеал -лізм, він повідомив цій боротьбі новий імпульс.

    Свої твори Декарт написав у 20 - 40-х роках XVII ст.,але усвідомити їх зміст неможливо без урахування величезних змін доєвропейської - насамперед західноєвропейської - історії в період
    Відродження, що почалося в Італії вже в XIV ст., А до кінця ХV - на -чалу ХVI ст. що став, можна сказати, загальноєвропейським явищем. Цебули часи успіхів раннебуржуазной культури, представленої бо -гатейшім творчістю гуманістів. Як відомо, раннебуржуазная посвоїм соціальним походженням культура гуманізму, концентрує -вавшаяся в містах, народжувалася та розвивалася в протистоянні куль -турі феодального, переважно сільського, застійно-іерархічес -кого суспільства. Ідеологічною основою цього суспільства була хрис -тіанская релігія з її численними догмами, так чи інакше ос -мислять в схоластичних філософських системах і побудовах.

    Якщо спробувати гранично коротко сформулювати суть теоцент -річеско-схоластичного світогляду, важко знайти більш підходячи -загальне слово, ніж споглядальність, молитовна покірність средневе -кового людини, яка висловлювала його переважно пристосувальнупозицію щодо природи і соціального світу. Філософи-гуманіс -ти, в більшості своїй аж ніяк не посягаючи ще на самі основи ре -лігіозності, разом з тим рішуче висували на перший план че -ловека з його різноманітними тілесними і духовними потребами.
    Звідси в загальному активістсько позиція гуманістичної філософії, ко -торая на противагу теології та схоластичної філософії, ус -матрівавшім сенс людського життя в здійсненні царства богана землі, обгрунтовувала ідеал установи в поцейбічний життяцарства самої людини. Таке обгрунтування було як індивідуальніно-етичних, так і соціальних. З часом, у міру успі -хов виробничої діяльності і розвитку природничо -думки (особливо до кінця ХVI - початку XVII ст.), ідеал царства чоло -століття на землі набував і науково-технічну конкретизацію. Весь -ма переконаним і красномовним пропагандистом дієвої наукистав Френсіс Бекон (1561 - 1626), названий К. Марксом родоначаль -ником англійського матеріалізму і всієї сучасної експериментую -щей науки. Гарячим прихильником науково-технічного прогресу - од -ної з найважливіших сторін народжувалася буржуазної культури - не разоголошував себе і Декарт.

    Звичайно, соціальна ситуація, що склалася в першій половині
    ХVII ст. у Франції, відрізнялася від тієї, яка була характерна для
    Англії, де наближалася буржуазна революція, найбільша зріла зтих, що в нашій літературі зазвичай іменуються ранніми. Хоча Франціїбуло тоді далеко до буржуазної революції, все ж і тут в туепоху виникли умови, багато в чому визначили визрівання філо -софской доктрини Декарта. Серед таких умов першорядну рольграло формування сильного абсолютистського держави підчаси Генріха IV, Рішельє, Мазаріні. У боротьбі проти старої ФЕО -далекої знати, що опиралися державної централізації, всеці історичні діячі спиралися не лише на середнє і дрібнедворянство (особливо служилої, так зване дворянство ман -критті), а й на зростаючу буржуазію, теж зацікавлену в зміцненню -ванні національної держави, стимулювати промисловість-ману -фактурну і торговельну діяльність, вступати у військовий протівос -тояніе з іншими європейськими державами, розширював колони -ально експансію в заморських країнах. Виробничі успіхи вцей ранній, мануфактурний період розвитку капіталізму в країнах
    Західної Європи при всій їх скромності в порівнянні з епохою про -промислово перевороту все ж сприяли розвитку наукових дослі -джень і застосування природничо-наукових знань у мореплаванні, по -енном справі, в деяких сферах виробничої діяльності. Якні до однієї з попередніх епох історії культури, наука станови -лась продуктивною силою. Кружки вчених-гуманістів, що виникли в
    Італії вже в ХV ст., У наступні два століття і там, і в особ -ності в Англії і у Франції перетворювалися на гуртки математиків інатуралістів. Можливість практичного застосування науковихвідкриттів звертала до науки погляди правителів. В Англії та у Франціївиникали офіційно визнані співтовариства вчених - прообрази ни -нинішні академій наук.

    Рене Декарт народився в Лаэ (містечко в провінції Турень) всім'ї служилого дворянина 31 березня 1596 У 1606 р. він був отп -равлен батьком в колегію Ла Флеш - один із кращих навчальних закладівтодішньої Франції, за кілька років до того засноване єзуїтами зсанкції Генріха IV. Юний Рене навчався тут більше дев'яти років. Засвідченням зрілого Декарта, навчання в цій колегії він був зобов'язанийдуже багатьом. Саме виникнення такого навчального закладу - ха -рактерное явище епохи.

    Нагадаємо, що орден єзуїтів, що виник в середині XVI ст.,став одним з основних організаційно-ідеологічних знарядь конт -рреформаціі. У боротьбі проти реформаційних рухів, який відокремиввід католицької церкви ряд країн і областей Європи, цього орденуналежала головна роль. Основний соціальний зміст Реформа -ції (особливо її кальвіністського напрямку) було буржуазним. Ка -толіческая контрреформація, навпаки, висловлювала насамперед інте -реси стабілізації феодальних порядків і цінностей. Але в Західній
    Європі вони ставали все більш хиткими - визначальним руслом со -соціальне і культурного прогресу був шлях буржуазного розвитку,неможливого без тісного зв'язку з розвитком знання (особливоприродничо-наукового). Це знайшло своє відображення в деяких особ -ності організації та діяльності ордену єзуїтів. Прагнучи до фор -мування освічених і переконаних носіїв католицької віри,єзуїти в заснованих ними навчальних закладах були змушені отда -вати певну данину віянням часу.

    Звичайно, основний зміст програм навчання залишалосятрадиційних, "гуманітарних". В них передбачалося перш за всевивчення давніх мов. Латинським мовою, залишався мовою ев -ропейской науки і міжнародного спілкування вчених, Декарт опанував удосконало (латинь стала, можна сказати, другий його рідним язи -ком). Багато часу відводилося в колегії вивчення творівстародавніх письменників, освоєння правил риторики. Все це займало бо -леї п'яти років навчання. Три останніх класу вважалися "філософськими".
    У стародавні часи і в середньовіччі філософія включала в себе сукупність -ність як власне філософських, так і конкретнонаучних знань --метафізику, логіку, етику, фізику і математику. У філософській тра -діціі католицизму панував арістотелізм, як він був перетворень -зовано найбільшим з середньовічних вчителів католицької церкви Фо -мій Аквінським (найважливішим елементом такого перетворення сталанайтісніший зв'язок метафізики з теологією і навіть підпорядкування її теолого -гии). Фізика в основному зводилася до аристотелевско-схоластичнимумоглядних міркувань про природу. Найважливішою новацією, введений -ної єзуїтами в програму навчання в колегії Ла Флеш, було до -вільно інтенсивне вивчення математичних дисциплін. Це першвсього геометрія і арифметика, головним чином у тому їх зміст,яке було викладено в евклідовому "Початках", тоді вже добре черезВестн і оброблених деякими математиками ХVI ст. з метою пре -подавання. Разом з математикою у колегії викладалися і такіприкладні науки, як фортифікація і навігація, оскільки некот -рие її випускники йшли потім на військову службу. Весь цей циклпривернув особливу увагу юного Декарта, що володів великими мате -автоматично здібностями.

    Багатьом зобов'язаний своєю освітою в колегії, Декарт тим неменш був незадоволений загальним характером тутешнього навчання, незважаючина новації єзуїтів що залишався в основі своїй схоластичним.
    Намагаючись подолати недоліки отриманої освіти, він продол -жив навчання. Так, уже незабаром після закінчення колегії, в 1615 - 1616рр.., Декарт вивчав право і медицину в університеті міста Пуатьєі, склавши іспити, одержав ступінь бакалавра права. Надалі,опинившись у Голландії, він в 1629 р. записався до університету у
    Франекере як "студент-філософ", а в 1630 р. - у Лейденський універ -сітет як "студент-математик". Але університетська освіта невідігравало значної ролі в духовному розвитку Декарта, бо і в уні-версітетском викладанні переважали схоластичніідеї, концеп -ції, теорії. Своє ставлення до них філософ висловив у творі
    "Міркування про метод", в якому він повідомляє читачеві деякінайважливіші факти своєї біографії. У кінці I частині Декарт пише, щобагато сторін книжкової науки розчарували його ще у колегії.

    В епоху середньовіччя основним джерелом світоглядногознання вважалася Біблія - Святе Письмо, яке розглядалилось як одкровення таємничого і внепріродного бога. Тлумаченняцього документа складало головний зміст релігійно-філософс -кою думки у багатовікову епоху духовно-ідеологічного пануванняцеркви. Разом з тим від культури античності були успадковані такзвані вільні мистецтва, частина яких - геометрія, аріфме -тика, астрономія, музика - до певної міри осмислювали природ -ные феномени. Оскільки їх зміст почерпнути в Біблії було не -можливо, в середньовічній теологізірованной філософії виниклаконцепція "двох книг", створених богом. Одна з них - книга ввласному сенсі, що називається грецьким словом "Біблія". Інша --метафорична "книга природи".

    Ця концепція придбала найбільший вплив у тих передовихфілософів епохи Відродження, які були зацікавлені головнимчином у дослідженні природи. Декарт, ще не ступивши на шлях це -го дослідження, вже з самих молодих років прагнув до такої науці,яка осягає істину, занурюючись у "велику книгу світу".
    Разом з тим він писав, що буде черпати істину і в самому собі. Іце не менш важливо, ніж його намір видобувати істину з "книгиприроди ". Тим самим Декарт висловлює неприйняття схоластичної вчених -ності, що переповнює безліч опусів, зміст яких приходь -ло в усе більш кричуще невідповідність із запитами життя. Разомз тим прагнення Декарта шукати істину у власній свідомості ви -ражало інтелектуальну зрілість людини Нового часу - по сво -їй соціальної суті вже переважно буржуазного людини, статі -гавшего, що, хоча духовне життя суспільства неможлива без священний -ного писання, істина в справі пізнання природи, як і самого челове -ка, може бути знайдено лише на шляхах їх дослідження та самостійно -тільних роздумів. До сказаного слід додати, що пізнання
    "книги світу", з одного боку, та віднайдення істини у власномусвідомості - з іншого, були дуже тісно пов'язані один з одним.

    "Велику книгу світу" молодий Декарт вивчав, спостерігаючи життяінших західноєвропейських країн. У 1618 р. він прибув до Нідерландів.
    Ця країна, незадовго перед тим здобула політичну неза -ність від феодальноабсолютістской і католицької Іспанії (хоча по -енние дії ще тривали), на кілька десятиліть - поки
    Англія не зробила свою буржуазну революцію - стала економічносамою передовою країною світу. У цій по суті історично першимбуржуазної республіці процвітала внутрішня і міжнародна тор -Гауліт, розвивалося мануфактурне виробництво, міське населенняперевищувало сільське. Поряд з інтенсивністю економічного життя
    Нідерланди відрізнялися найвільнішою і багатосторонній в тодішній
    Європі духовним життям. Тут запанувала найбільша в тих умовахрелігійна віротерпимість (все-таки при пануванні протестант -сько-кальвіністського віросповідання), атмосфера якої дужесприяла і розвитку наукових знань. Тут, зокрема,видавалися твори, внесені в католицьких країнах у Папсуй -кий "Індекс заборонених книг" (наприклад, праці Коперника та Галілеявідразу після їх заборони). Цілком закономірно, що в Нідер -Ландах знаходило притулок безліч мимовільних і вільних вигнанцівз інших країн Європи. Чимало було тут і французів. Декарт вяк доброволець вступив до протестантські війська. Французькадворянин, проте, зовсім не збирався стати професійним вій -вим (як це робили багато його співвітчизники в тих же Нідерландамидах, що перебували тоді у фактичному союзі з Францією). Надходженняу військове училище в Бреде - одне з дій молодого Декарта повивченню "великої книги світу".

    У тому ж 1618 він познайомився з Ісаком Бекманом, доктороммедицини, дуже обізнаним в математиці, не чужим і іншихприродничо-наукових знань. Приводом до їхнього знайомства стала однаважка математична задача, умови якої Бекман повідомив Де -карту, блискуче вирішив її. Знайомство молодого француза, тількищо став тоді на поріг своєї наукової діяльності, зі старшим
    (на вісім років) і вже сформованим голландським вченим переросло ввельми плідну для обох наукову дружбу. Уже наприкінці 1618
    Декарт написав свій перший твір - "Трактат про музику", ко -торий він присвятив Бекману. У 1619 - 1621 рр.. в тій же якостівільнонайманого офіцера Декарт перебував у різних містах Німеччини,
    Австрії, Богемії, Угорщини. У 1622 - 1628 рр.. він жив у Франції, восновному в Парижі (1623 - 1624 рр.. здійснив тривалий путешест-

    віє до Італії, куди їхав через Швейцарію, побував у Римі). Ці рокистали часом подальшого дозрівання його наукового та філософськоготаланту.

    Тому багато в чому сприяли зв'язку Декарта з французькимивченими та філософами. Особливо важливу роль зіграла зав'язалася вНаприкінці 20-х років дружба з Марен Мерсенн (1588 - 1648) - вельмипоказовим мислителем і діячем епохи. Закінчивши ту ж колегію
    Ла Флеш (на два роки раніше Декарта), Мерсенн надалі ставченцем францисканського ордена і провів понад двадцять років в одномуз паризьких монастирів. У той же час він був викладачем філо -Софії і теології і написав багато праць не тільки з цих предме -там, а й з математики, механіки, фізики, музиці. Мерсенн ставорганізаційним центром для французьких (і деяких іноземних)учених, з якими він перебував у тривалій листуванні (або бувпосередником у їх листуванні). Оскільки тоді ще не було науковихжурналів, така листування стала необхідною умовою розвитку нау -ки. Надалі, під час багаторічного перебування Декарта в Ні -дерландах, Мерсенн був основним його кореспондентом в Парижі. Кру -жок вчених, що утворився навколо нього, згодом (вже післясмерті його і Декарта) перетворився до Французької академії наук.

    Найкращі умови для подальшого розвитку та літературногооформлення своїх наукових і філософських думок Декарт бачив у Ні -дерландах, куди він і переселився восени 1628 Засоби дозволялийому знімати квартири і будинки в різних містах і сільських місць -ності цієї країни. Він багато разів змінював місця свого перебування,слідуючи девізу "Добре прожив той, хто добре утаілся" (взятов Овідія). Позбавлений власного сімейства, Декарт з головою поринувв наукову роботу. Радість життя стала для нього перш за все ра -дость думки в пошуках істини. В одному з останніх своїх листів
    (31 березня 1649 р.) філософ, зауваживши, що здоров'я тіла - Величай -шиї з людських благ, про який забувають, коли воно є, пі -сал, що "пізнання істини - це як би здоров'я душі: коли нею ов -ладевают, про неї більше не думають ". У Нідерландах Декарт пробувбільше двадцяти років (за цей час він тричі навідувався на батьківщину,де перебував у цілому менше року), В Нідерландах булистворені і опубліковано всі основнійого твори. Назвемоголовні з них.

    Це перш за все "Правила для керівництва розуму", написані в
    1627 - 1629 рр.. (робота не закінчена і за життя Декарта опу -вана не була). Як видно з самої назви, це методологічнозагострене твір. Відразу ж після свого переїзду в Нідер -Ланди Декарт почав працювати і над великим конкретно-наукових (іразом з тим, звичайно, філософським) твором, який він со -збиралися назвати "Мир". На основі сформованих у нього принципів ме -Ханик він задумав намалювати тут картину всього всесвіту. Влітку
    1633 р., коли робота була майже закінчена, Декарт дізнався про те,що папська інквізиція в Римі засудила опублікований в 1632 р. за -Чудові працю Галілея "Діалог про дві найголовніші системи світу -
    Птолемеєвої і коперниковой ", а самого автора покарала. Це засуджена -ня справило на Декарта важке враження, бо його "Мир" бувнаписаний на основі тих же принципів, що і твір Галілея.
    Хоча на Нідерланди як на країну в основному протестантську загрозиримської курії і інквізиції не поширювалися, Декарт, залишався -шійся католиком, відмовився від публікації майже готового праці.
    Тут проявилися властиві Картезію (його латинська прізвище)обережність і стриманість. Ці якості філософа відповідалидуховного клімату тієї історичної епохи, коли самою потужною ідео -логічної силою залишалася релігія. Щоправда, Декарт міг би опублікування -кувати свою працю, усунувши ряд принципових положень, зближує -ших його з трудом Галілея, але такого роду операція спотворила б про -Він вивів, і він вважав за краще його не публікувати.

    Оговтавшись від потрясіння, Декарт продовжував розробку своєїметодології, фізики, філософії. Підсумком напруженої роботи стало
    "Міркування про метод", написане французькою і опублікованев 1637 р. Це твір є програмним доку -мент, в якому автор сформулював всі основні питання своєї фі -лософ, як і напрямок своїх природничо-наукових досліджень.
    Укладаючи в собі автобіографічні моменти, воно формулювало іправила моралі, яких Декарт твердо вирішив дотримуватися у своїйжиття. Назвою і головною спрямованості цього твору соот -ветствовалі три додатки. У них розглядалися теоретичніпитання оптики ( "Діоптріка), метеорологічні явища (" Метео -ри "), проблеми математики (" Геометрія "). Програми демонстрація -рова ефективність принципів методології, сформульованих у IIчастини "Міркування", конкретизували його V частина - порядок дослі -нання фізичних питань.

    У IV частини "Роздуми про метод" Декарт виклав основи своєїметафізики (зрозуміло, в її традиційному, арістотелівське сенсі
    - Як вчення про найбільш загальні принципи буття і знання). Поглиблений -ву їх трактування він дає в спеціальному творі - "Роздуми проперший філософії "(як іменував метафізику сам Аристотель), напи -санному латинською мовою і виданому в Парижі в 1641 р. Друге черезданіе цієї роботи вийшло в Амстердамі в 1642 р., а французький пе -ревод, опублікований у Парижі в 1647 р., називався "Метафізічес -Електричні роздуми ". У цьому виданні до основного тексту були включенісім "Заперечень" на нього (їх зібрав головним чином Мерсенн, ра -зославшій рукопис, надіслану йому автором, різним філософам) і
    "Відповіді" Декарта на "Заперечення". Передбачливий автор, такимчином, залишав останнє слово у філософському суперечці за собою.

    У ті роки його філософія проникла до деяких нідерландськіуніверситети, особливо в Утрехтський. Серед професорів з'явилисяпереконані й енергійні послідовники Декарта. Найбільш активними італановитими пропагандистами картезіанства (подальше наіменова -ня всієї сукупності поглядів філософа) були професори Утрехт -ського університету Хендрік Ренері і Хендрік дьору, що прийшли дофілософії від медицини.

    Зростання популярності і впливу картезіанства в нідерландськихуніверситетах дуже стривожив місцевих церковників. Хоча це булиНЕ католицькі, протестантські а церковники, але й вони міровозз -ренческі багато в чому перебудувалися на традиційну арістотелевс -ко-схоластичну філософію, рушівшуюся під ударами картезіанства.
    Професор теології того ж Утрехтського університету Гісберт Вое -цій, який був також кальвіністських священиком і популярнимпроповідником, спочатку звинуватив у атеїзм чкурнули, а потім почавзлобну - і непряму й пряму - цькування самого Декарта (боротьба їхприхильників і супротивників поширилася і на Лейденський універ -сітет, де найвизначнішим картезіанцем став професор Адріан Хеерборд).
    При всій своїй обережності Декарт не вважав можливим ухилитися відборотьби і був змушений прийняти виклик. У великому памфлеті, написаний -ном в 1645 р., він, виявивши талант могутнього полеміста, виявив ис -тінное особа Воеція як злісного наклепника і невігласи у філософії.
    Але, по суті одержав як наукову, так і моральну перемогу, Де -карт був безсилий в чужій країні, де кальвінізм був офіційнимрелігійним віросповіданням, закликати керівництво Утрехтськогоуніверситету до рішучого осуду Воеція. Надалі проти
    Декарта виступали й інші протестантські церковники, йому довелосяполемізувати і з деякими католицькими авторами з числа ие -зуітов.

    В роки цієї боротьби Декарт видав у Амстердамі "першооснови фі -лософ "(в 1644 р. - на латинською мовою, в 1647 р. - у французькомуперекладі) - систематичний виклад своєї філософської доктрини,включала поряд з методологією та метафізикою всі розділи фізики
    - Вчення про тіла, про світ і про Землю. У 1645 - 1648 рр.. крім актив -ної листування, в якій уточнювалися і розвивалися, багато філо -софскіе (як і конкретно-наукові) ідеї, Декарт працював над "со -чинення "Опис людського тіла. Про освіту тварини"
    (за життя автора воно не було опубліковано). У цьому творі
    Декарт зробив спробу застосувати принципи своєї фізики до поясненнятваринного і людського організмів. Антропологічна проблема -тика, у фокусі якої було дослідження тілесних якостей і духів -них властивостей людина, склала зміст трактату "Пристрасті душі",що вийшов у світ в Нідерландах наприкінці 1649

    У цей час Декарт був уже в столиці Швеції Стокгольмі,куди він виїхав з настійному запрошення королеви Христини,яка з його допомогою мала намір заснувати в Швеції Академію наук
    (і навіть сама намагалася оволодіти принципами картезіанства). Але пре -биваніе Декарта в Стокгольмі тривало лише кілька місяців.
    Простудившись, він помер 11 лютого 1650 р.

    Перш ніж переходити до систематичного огляду філософськогонавчання Картезія, необхідно сказати ще кілька слів про його соці -ально-політичному утриманні.

    Тут доводиться констатувати досить значну політи -чний індиферентність французького філософа. В "Роздумах прометод "він висловив свою неприязнь до тих зарозумілим, на його дум -нію, людям, які бачать сенс свого життя в різних громад -них перетвореннях, і тим більше в поваленні існуючогодержавного устрою. На переконання Декарта, багато благот -ворнее для суспільства пристосовуватися до його недосконалостей, до тихчи інших недоліків державних організмів, бо руйнування їхзагрожує людям величезними лихами. Зміст творів Де -карта і вся його діяльність мали першорядне значення для бу -дущего формування у Франції умов для буржуазної революції.
    Характерно тут вже те, що, засуджуючи будь-яке посягання на су -існуючих соціальні порядки, як і на релігійно-ідеологічнісистеми, їх висвітлювали, Декарт не тільки не відмовлявся визнатисвоє новаторство в сфері науки, але навіть підкреслював його. У важкихпитаннях науки, писав він в "Роздумах про метод", "більшістьголосів не є доказом "та" набагато імовірніше, щобістину знайшла одна людина, ніж цілий народ "[1], стр.259. Разом зтим філософ ясно усвідомлював соціальну природу науки, її життєвунеобхідність для суспільства. Звідси неодноразово висловлювана їмдумка про обов'язок правителів фінансувати складні експеримен -ти, без яких неможливо просування в наукові відкриття (фран -цузское уряд у визнання заслуг Декарта призначив йомупенсію, хоча вчений так її і не отримав).

    Декарт продовжив ту принципову лінію, яка висловлювалачи не головне утримання соціально - філософської думки гума -ність попередніх століть. Їх опозиція схоластичної філософіїі феодально-теологічному світогляду як найважливішийсвого компонента включала положення про природний рівність всіхлюдей, про однаковості людської природи. Це надісторіческоепоняття при всій його абстрактності стало для багатьох гуманістіві їх послідовників теоретичним стрижнем критики іерархізма ФЕО -дального суспільства. Декарт не формулював ніяких соціально-філо -софскіх концепцій. Але, сам дворянин, він добре бачив, що прог -ресс культури неможливий, якщо знаннями будуть мати тільки гос -подствующіе класи. Звичайно, в його уявленні це були головнимчином - якщо не виключно - природничо-наукові знання, босаме з ними він пов'язував не тільки прогрес людського суспіль -ва, але і справу вдосконалення самої людської природи.

    Підтвердженням сказаного служить вже той факт, що деякісвої твори він писав французькою, адресуючи їх широкої ауди -торії, що стояла за межами цехової вченості, носії якоїспілкувалися між собою майже виключно латинською мовою. У
    "Роздумах про метод" Декарт писав, що мова сам по собі не сві -детельствует про силу думок і людина, що виражається на ніжнебре -Затонського говіркою, може формулювати їх більш точно і тонко попорівняно з тим, хто добре знає французьку мову та володієвсіма правилами риторики. Як в цьому, так і в інших своїх виробиведення філософ звеличує здоровий глузд ( "природне світло"людського розуму), представлений в народі навіть частіше, ніж середцехових вчених, як гарант ефективності відкриваються істин. Цясоціальна позиція Декарта, що знайшла осмислення в його гносеології,у власній його наукової діяльності виражалася і у високійоцінці технічної майстерності тих фахівців, без золотих рукяких він не бачив можливості здійснювати свої експерименти
    (наприклад, без майстрів прикладної оптики Віллебресье і Феррі).
    Декарт демонстрував і демократизм справжнього вченого по відношенню -нію до "простим людям". Наприклад, виявивши в одного зі своїх слуг,
    Жилле, неабиякий математичний талант, він знайшов час для за -нятій з ним, і Жилле згодом став видатним інженером в Лейден -не. Нідерландський моряк Дірк Рембранч (в майбутньому відомий астроном інавігатор), дізнавшись про Декарта і домігшись зустрічі з ним, теж пора -зил філософа своїми математичними здібностями. Той почав зани -маться з ним і зробив його учасником своїх експериментів.

    Філософське розвиток Декарта почалося, коли юний учень кол -Легії Ла Флеш дійшов до її останніх, "філософських" класів. Прог -Рамі навчання в Ла Флеш припускала щотижневі дискусії --зазвичай на теми філософії і теології, що вивчали протягом даноїтижня (в кінці місяця влаштовувалися ще складніші диспути, вяких могли брати участь і викладачі). Формулюваннятез та підбір аргументів для їх обгрунтування (захисником) абоспростування (його опонентом) розвивали логічні здібностіучнів, прищеплювали їм мистецтво аргументації. Як повідомляє першийбіограф Декарта А. Байо, юний Рене виявляв у цих диспутах видаю -щееся мистецтво в точності визначень і в умінні узагальнювати своюаргументацію.

    Як говорилося вище, позитивні моменти в організації обу -чення в колегії Ла Флеш поєднувалися зі схоластичних основногозмісту дисциплін, що викладаються, і особливо дисциплінстарших, ( "філософських" класів. Звичайно, схоластика, будучи впринципі теологізірованной філософією, включала в себе елементиконкретних наукових знань ( "вільні мистецтва"). В епоху середовищ -невековья вона була історично необхідною формою засвоєння ітрансляції античної думки. Але вже в епоху Відродження в Італії, апотім і в інших європейських країнах ставала все більш відчуй -мій неприйнятність схоластичної вченості. Гуманісти, не удовлет -Ворен формалізмом і застійне схоластики, почали вкладати внеї одіозний сенс (зберігся і в наші дні), розуміючи її якформально правильне (нерідко і вельми красномовне) міркування,змістовність якого обернено пропорційна його зовнішньомублиску. Гуманістична вченість, протиставляється схоластічес -кою, була значно багатший і багатосторонню. Гуманістична фі -лософ, поставивши епохальної проблему установи царства людинив реальному, земного життя, пов'язувала її рішення з більш глибокимрозумінням самої людини. Багато гуманісти сформулювали і но -ше розуміння природи. Природничі інтереси гуманістів своєнайбільш узагальнений вираз знайшли в ряді натурфілософські пост -роїння, які стали найбільш впливовими в XVI ст. Нагадаємо тут та -Електричні імена, як Парацельс, Б. Телезіо, Ф. Патриція, Дж. Бруно, Т.
    Кампанелла. На відміну від схоластичної фізики, що грунтується наметафізичних і природознавчих категоріях і уявленнях
    Аристотеля, концепції ренесансних натурфілософів були орієнтир -ваны на ідеї інших античних філософів, частково або полностию за -битих в епоху середньовіччя, - платонічні, піфагорейський, стои -етичні, атомістичні, деякі ідеї досократовскіх філософів
    ( "розмірковує про природу"). У ідейний контекст античної фізикидеякі ренесансні натурфілософи нерідко вписували і досяг -ня сучасного їм природознавства (прикладом можуть служити міді -цінських прозріння Парацельса або геліоцентрична система Копер -ника в космологічної вчення Бруно). Найважливіша особливість ренес -сансной натурфілософії полягала в некреаціоністском розумінні при -пологи, виключаємо християнсько-монотеїстичні уявлення протворіння природи внепріродним богом і про можливість його вмешатель -ства у природні процеси. У своїх тлумаченні природи натурфі -лософ Ренесансу теж вдавалися до ідеї бога, але це було стародавньої -шиї уявлення про безособової біоморфною початку, що діяв зглибин природи, по відношенню до якої вона виступала і як певнийвселенський принцип єдності. Таке розуміння Бога в європейськійфілософії згодом стало позначатися як пантеїстичні. Су -громадської рисою ренесансної натурфілософії було затвердженнявзаємодії і навіть тотожності мікро-і макрокосму, людського
    (і взагалі тварини) і природного організмів. Цей принцип також

    сходив до глибокої старовини. Він висловлював біоморфною аналогії, ос -мисліваніе природи як живої, органічної цілісності, у глибинахякої знаходиться безособових діяльність бог. Гілозоістіческое ис -тлумачення природи як завжди живий і навіть відчував - один з ос -нов ренесансної натурфілософії.

    Світоглядна цінність натурфілософські навчань Ренесансувизначалася головним чином відновленням того діалектичногорозуміння природи як цілісної і самосущей, яке господствова -ло в античності і тепер протистояло креаціоністських догматамсхоластичної філософії.

    Хоча деякі з цих навчань включали в себе елементи досвід -них знань, що накопичилися за століття середньовіччя, а також поло -вання наукової думки, що з'явилися в епоху Відродження, значновелику частку їх утримання становили стійкі фантастичніуявлення, що існували на той час століття і навіть тисячеле -ку. Такі подання алхімії і відповідна їм практика по
    "виробництва" золота, видобутку "філософського каменю" і т. п. Доситьзначну роль у натурфілософські навчаннях Ренесансу грали іастрологічні уявлення, які знову-таки з часів глиб -кой давнину були тісно переплетені з астрономічними знаннями.
    В астрології мав своє ( "раціональне зерно", полягає відеї космічного взаємодії світил, їх тісному зв'язку з земноюжиттям, і ці уявлення цілком відповідали тому інтуїтивноцілісного сприйняття природи, яке зближувало ренесансну на -турфілософію з античної. Міцна зв'язок з'єднувала натурфілософію імагічні забобони. Вже на ранніх етапах розвитку стадії історії в людиніжила впевненість в існуванні таких зв'язків та сторін природногосвіту, які можуть бути дуже корисними людям. Однак поверх -ностность розуміння справжніх, реальнихзв'язків природи породжувалаабсолютно ілюзорні спроби впливу на природу в інтересахцієї практики. Мрія гуманістів про встановлення царства людинина землі далеко випереджала можливості її реалізації. Звідси широ -кая поширеність магічних забобонів в їх натурфілософськівиставах. Але вони прагнули їх переосмислити, пов'язуючи магіюз пізнанням реальних причин в природі. У позднеренессансной натур -філософії з'явилося поняття природної магії. У цьому відношенніособливо показова книга італійця Джамбаттисти делла Порта
    "Природна магія, або про чудеса природних речей" (1589), з ко -торою Декарт, як вважають дослідники, ознайомився ще в стар -ших класах колегії. Дж. делла Порта ставив сміливу завдання вико -заклику сили природи, спираючись на біоантропоморфние сили симпатії іантипатії, що існують між природними речами. При всій фантас -тічності таких подань ідея оволодіння силами природи на ос -нове пізнання притаманних їй властивостей (трохи пізніше ця ідея булавельми красномовно сформульована Ф. Беконом) справила на Декартадуже сильне враження.

    На розчарування Декарта в схоластичної вченості додам -лось і розуміння малообоснованності натурфілософські концепцій.
    Його суворий розум не міг змиритися з тими псевдоістінамі, якимизадовольнялися схоластики і навіть відкидали їх ідеї мислителі,навчання яких наближалися до концепцій натурфілософів. Цим багато вчому пояснюється сильний вплив на нього ідей античногоскептицизму, оновлених одним з найяскравіших філософів пізнього
    Відродження, співвітчизником Декарта Мішелем Монтенеч (1533 -
    1592). Скептицизм виявив ряд протиріч пізнання (найважливіше зних - суперечність між чуттєвим і розумовим компонентамизнання).

    Один з головних аспектів скептицизму - неприйняття догматічес -кой самозакоханості мислителів, впевнених у непохитної всьоготого, що вони вважають єдино істинним. Відновлення цихідей в епоху Відродження завдавало сильний удар по схоластічес -кому догматизму і авторитаризму і навіть з релігійних навчань якабсолютно непорушним - в очах багатьох сучасників - цітаде -лям віросповідних догматизму. Інша особливість скептицизмуполягала в тому, що він підривав (якщо не відкидав) будь-яку впевнений -ність в можливості досягти достовірного знання і стверджував досягнень -жімость лише відносних істин, необхідних для дій в конк -ної ситуаціях. По закінченні колегії, підбиваючи підсумки свого ду -ховного розвитку в "Рассуіжденіі про метод", Декарт писав, що він
    "заплутався у сумнівах і помилках", і то настільки, що
    "все більше і більше переконувався у своєму незнанні". З цього перебуваючи -вання молодого Декарта виводило спостереження людей в кругообертанняжиття. У тому ж творі він висловив думку, що можна зустрівтить "більше істини в міркуваннях кожного, що стосуються непосредс -ничих цікавлять його справ, результат яких негайно покарає його,якщо він неправильно розсудив, ніж у кабінетних умогляду образо -Ван

         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !