ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Партизани і контррозвідка в роки Великої Вітчизняної війни
         

     

    Історія

    Партизани і контррозвідка в роки Великої Вітчизняної війни

    А.Ю. Попов, кандидат юридичних наук (Академія ФСБ РФ).

    контррозвідувальне забезпечення партизанських формувань було одним з найважливіших факторів, сприяли успіхам радянських партизанів у роки Великої Вітчизняної війни. Головною метою цього забезпечення було огорожу партизанів від підривної діяльності спецслужб противника і ворожих елементів. У мемуарної літературі, а також у роботах В.Н. Андріанова, В.В. Коровіна, Г.П. Міщенко, Г.П. Мігрін, В.К. Кисельова можна знайти цікаві матеріали про захист партизанських формувань від агентури супротивника [1]. Однак у цілому дана тема досліджена ще дуже мало.

    Оперативно-чекістські групи при партизанських формуваннях стали створюватися з січня 1942 р. [2]. Вони готувалися як при центральному апараті НКВС, так і в територіальних органах держбезпеки і по суті виконували ті ж функції, що й особливі відділи в діючій армії. Щоправда, не всі командири партизанських формувань розуміли значення оперативно-чекістської роботи. До поширених порушень ставилися звільнення з-під варти осіб, які працювали на німецьку розвідку, без узгодження з працівниками оперативно-чекістських груп, зняття своєю владою з посади начальників цих груп і т.п. Тому керівники штабів партизанського руху і НКВС постійно роз'яснювали командирам партизанських загонів і з'єднань, що оперативно-чекістські відділи та групи діють тут на правах особливого відділу НКВС та безпосереднє керівництво їх діяльністю здійснюється управліннями НКВС і представниками Центрального штабу партизанського руху.

    Проводячи роботу з очищення партизанських загонів від ворожої агентури, чекісти виявляли двійників, засланих німцями до партизанів, перевіряли знову зарахованих до загону бійців на спеціальних завданнях і т.д. Агентурне проникнення у спецслужби противника проводилося різними шляхами. Іноді це досягалося шляхом легалізації кадрових працівників НКВС і агентів, занедбаних в тил ворога. Часто агентура складалася з конкретним завданням під час відступу наших військ. Важливу роль тут грали агенти-жінки, які могли легалізуватися набагато швидше і легенда яких, як правило, була найбільш природна. Лідія Лісовська, Марія мікото, Надія Троян - ось лише кілька імен жінок, що зробили неоціненні послуги партизанським формуванням.

    Велику роботу проводили органи контррозвідки партизан із захоплення співробітників спеціальних служб противника, їх агентів і пособників [3].

    При проведення оперативного пошуку чекісти звертали увагу на ознаки, демаскувати легенду прикриття ворожого агента, і обставини його прибуття в партизанський загін (неповна збіг легенди впроваджуваного агента з дійсним станом справ; невідповідність повідомлюваних їм про себе даних з наявними документами; сумнівні обставини прибуття агента в район базування партизанів, наприклад при організації і проведенні "втечі" з табору військовополонених, в'язниці і т.д.; наявність у впроваджуваного агента професійних якостей, які не відповідають легенді, та ін.) При необхідності спеціально створювалися умови, в яких могли б проявитися ворожі наміри або дії агентури гітлерівців. Ці штучно створювані умови або "сприяли" проведенню ворожу діяльність, коли "пом'якшує" режимні обмеження в партизанських загонах, спрощувався доступ до засобів зв'язку і т.п., або вводили в оману агентуру противника шляхом розгортання помилкових партизанських баз, оголошення про майбутньому "перебазування", маршрути руху для проведення бойових операцій і т.п., що провокувало ворожих агентів на вчинки, сприяли їх викриття [4].

    Нерідко агенти гітлерівських спецслужб самі приходили з повинною до партизанів. У Переважно це були люди, не залиті своїх рук кров'ю співвітчизників і завербовані під загрозою розстрілу або за допомогою обману.

    В цілях сковування підривної діяльності спецслужб окупантів співробітники органів держбезпеки брали участь у підготовці та проведенні дезінформаційний заходів: доводили до ворога відомості про чисельність партизанських сил, у багато разів перевищувала дійсну; створювали помилкові партизанські бази, імітували підготовку нападу партизан на ті чи інші об'єкти, та ін Організовані з урахуванням конкретних обставин дезінформаційний заходи нерідко приводили до того, що окупанти самі робили каральні акції в щодо власної агентури, зрадників і співробітників своїх служб.

    Так, дезінформація німецького командування допомогла дискредитувати керівників антирадянських козачих формувань в районі Таганрозького півострова в травні 1942 Як розповідав авторові відомий спеціаліст з партизанським диверсій І.Г. Старовинне,

    "для виконання цього завдання штаб партизанського руху ... зібрав докладний матеріал про козацьких формуваннях війська Донського; відновив список командного складу та чільних керівників; через управління НКВС по Ростовській області підібрав об'єкт для закидання в тил фашистам; склав дезінформаційний матеріал і листи з метою дискредитації добровольців. Матеріал і листи були оформлені у вигляді звернень на ім'я видних керівників козачого війська Донського. Зміст особистих листів не викликав нічого підозрілого і являло звичайне лист від дружини, сина брата, друга і т.д. Тексти були написані тайнописом. Підготовлена штабом партизанського руху спеціальна директива була адресована Одноталову - керівнику ростовського козацтва, голові малого військового кола, колишньому офіцерові. Текст тайнопису містив наступне: «Ваш план схвалений. Командування Червоної армії бажає Вам успіху і найближчій зустрічі. Форсуйте підготовку до повстання. Строки готовності козачих сотень призначте самі відповідно до загального строку. Підготуйте все, щоб своєчасно прибрати офіцерів, які можуть перешкодити справі ... »

    Подібні матеріали були розіслані іншим керівникам козацтва. В їх текстах були згадані видатні козаки як «співучасники» змови. Передачу компрометуючих матеріалів у руки німецької контррозвідки було вирішено провести шляхом закидання захоплених раніше нами видних керівників поліції і зрадників Батьківщини з розкрилися парашутом. Для цієї мети був використаний заарештований органами НКВД і звинувачений як зрадник Батьківщини хтось Середа, колишній офіцер царської армії, активний пособник окупантів. Кращої кандидатури бути не могло. Середу знали в обличчя всі поліцейські й офіцери козачих формувань. Працівником органів державної безпеки СРСР Середі було зроблено помилкове вербувальне пропозицію. Для спокутування вини перед Батьківщиною він нібито мав виконати завдання органів безпеки на території супротивника. Зрадник легко пішов на вербування, таємно передчуваючи, як відразу ж після викиду з парашутом з'явиться до своїм фашистським господарям. Для викидання інструкторами парашутно-десантної служби був підготовлений нераскривающійся парашут.

    Задум керівників штабу партизанського руху і чекістів вдався. Труп Середи з документами був знайдений німецької контррозвідкою на контрольованому фашистами території. В результаті цієї акції козача дивізія, дислокована у Таганрозі в травні 1943 р., була знята з фронту і по частинах, без зброї спрямована в глибокий тил нібито для боротьби з партизанами "[5].

    Велика робота проводилася чекістами з розкладання поліцейських і інших ізменніческій формувань. Гітлерівці на окупованих територіях, особливо в районах партизанського руху, створили великий поліцейський апарат, цілі поліцейські частини та гарнізони. За весь період роботи, наприклад, орловських чекістів у тилу супротивника з поліцейських формувань до партизанів перейшли близько 4 тис. чоловік. Багато хто з них потім добре показали себе в боях з окупантами і були відзначені заохоченнями, а деякі навіть удостоєні урядових нагород. Як показала практика, дієвою формою боротьби зі зрадою була публікація імен зрадників Батьківщини [6].

    В основу заходів з розкладання антирадянських військових формувань чекісти поклали фактор ідеологічного впливу, розрахований на підрив політико-морального стану особового складу. Роботу з розкладання антирадянських військових формувань проводила спеціально підготовлена і впроваджена в ці формування агентура чекістських органів. Агенти розповсюджували антифашистські листівки, зведення Радінформбюро, своєчасно отримували інформацію про настрої особового складу, збирали дані про ставлення німецького командування та його розвідувальних органів до того чи іншого формування, офіцерському складу, встановлювали довірчі стосунки з окремими військовослужбовцями, яких обробляли з метою подальшої вербування в як агенти радянських органів державної безпеки.

    В своїй роботі чекісти використовували факти аморальної поведінки командного складу спецслужб противника, недоліки в постачанні рядових співробітників і інші моменти, що сприяли виникненню антагонізму між різними групами у ворожій середовищі. Вплив на особовий склад підрозділів спецслужб противника виявлялося також і через агентуру з місцевих жителів, які проживали поблизу об'єктів ворога. Їм давалися завдання поступати на роботу в спеціальні служби та каральні формування окупантів у якості офіціанток, прибиральниць, друкарок, кухарів, перукарів, прачок і т.д.

    Велика Вітчизняна війна дала багато прикладів, коли в результаті вмілої роботи агентури партизанів підрозділи ворожих спецслужб переходили на їхній бік у повному складі. Так, у Гдовського районі Ленінградської обл. в 1943 р. підпільна організація під керівництвом А.Д. Антонової домоглася того, що цілий взвод карателів, знищивши офіцерів свого та інших підрозділів і підірвавши 9 автомашин, зі зброєю в руках перейшов на бік партизанів.

    Слід відзначити, що перехід колишньої агентури супротивника на бік партизанів викликав роздратування у начальника Головного управління контррозвідки "СМЕРШ" B.C. Абакумова, який направив 20 серпня 1943 лист начальнику Центрального штабу партизанського руху П.К. Пономаренко, де, зокрема, говорилося:

    "... Боротьба з агентурою противника, що проникає в ці штаби і партизанські загони, покладена на органи контррозвідки «СМЕРШ». Незважаючи на це, має місце ряд випадків, коли викриті і з'явилися з повинною в партизанські загони шпигуни, диверсанти, терористи, учасники так званої «Російської визвольної армії »і інших формувань, створених німцями, доставляються на нашу сторону без відома органів контррозвідки «СМЕРШ», допитуються працівниками штабів партизанського руху, яким не властиво займатися розслідуванням у такого роду справах, що доставляються з партизанських загонів документи і складені при допитах викритих шпигунів протоколи розмножуються і разом з повідомленнями розсилаються в різні адреси, в внаслідок чого деякі серйозні оперативні заходи стають надбанням великого кола осіб ... "[7].

    П.К. Пономаренко відповів дуже різко:

    "... Ми вважаємо, - писав він, - за необхідне і надалі захоплених агентів супротивника і матеріали, які тільки становлять інтерес для Вашого управління, передавати Вам. Нас тому вкрай дивують претензії, викладені у Вашому листі, з якими в принциповому відношенні не можна погодитися. Те, що на органи контррозвідки, як Ви кажете, покладена боротьба з агентурою противника, проникаючої в партизанські загони, ми тільки вітаємо, хоча чуємо про це вперше. Виникає інше питання: чому з часу організації «СМЕРШ» ніхто з працівників цього управління не говорив про те, як вони збираються і що намічають зробити, щоб організувати роботу й розгорнути боротьбу з агентурою противника, чому не проведено ні один захід, а в партизанських загонах немає жодного вашого працівника.

    Ви, як це видно з листа, вважаєте, що керівні органи партизанського руху не можуть без відома органів контррозвідки «СМЕРШ» вирішувати питання і здійснювати в необхідних випадках доставку з тилу противника захоплених партизанами агентів ворога і допитувати їх. Логічно випливає, що командири і комісари партизанських загонів і бригад також повинні в такому випадку бути позбавлені права допиту викритих і захоплених партизанами агентів противника. Ці ваші претензії просто викликають подив, тому що вони ставлять в безглузде становище керівні органи партизанського руху і суперечать здоровому глузду ... Ми отримуємо від відповідних органів чималу інформацію, що цікавить нас. До Наприклад сказати, 4-е управління НКДБ СРСР щоденно інформує нас і посилає відомості, матеріали, які представляють великий інтерес для партизанського руху. А від Вас, повторюю, ми не отримали жодного матеріалу "[8].

    Не можна не відзначити і діяльність органів державної безпеки з виявлення негативних явищ в самих партизанських формуваннях. Командири і партизани деяких загонів дозволяли собі злочинні надмірності та зловживання своїм становищем. Так, видавши наказ про заборону самогонокуреніі та боротьби з ним, командування загону "Смерть німецьким окупантам" Навлінского району Орловської обл. за зиму і весну 1942 витратив на самогон, за даними розслідування, 1 500 пуд. зерна. Проживаючи з рядовими бійцями в одній землянці, за перегородкою, командир та комісар загону розпивали цей самогон, забороняючи пити його своїм підлеглим [9].

    Іноді справа доходила мало не до бойових зіткнень серед партизанів. Агентура органів державної безпеки доповідала до Центру, що влітку 1942 р. на Брянщині керівники Хомутівського загону, що виділилося з партизанського з'єднання ім. Ворошилова № 1 для проходження на Україну, напоїли самогоном бійців-кулеметників, що знаходилися на посту, викрали у них кулемети і відвели самих кулеметників. Коли вранці з'ясувалося, що пости оголені, командир Ворошиловського загону Петровський кинувся на бронеавтомобілів в погоню, щоб силою зброї відібрати свої кулемети. Бою не відбулося лише тому, що хомутовцев наздогнати не вдалося [10].

    Часом командири партизанських загонів здійснювали відверто злочинні дії по відношенню до партизанів сусідніх загонів. Так, у березні 1943 р. командир однієї з партизанських бригад Калінінської обл. Корнаушенко заарештував бійців партизанської бригади М.С. Прудникова, які поверталися з завдання. Корнаушенко запідозрив в них поліцейських. Ніякі пояснення заарештованих ні до чого не привели. Партизан навіть піддали тортурам [11]. Легендарний командир з обуренням доповідав про цей випадок начальнику 4-го управління НКВС СРСР П.А. Судоплатова.

    Помилки зустрічалися і в самих оперативних працівників органів держбезпеки, обслуговували партизанські загони. Деякі чекісти часто не доводили до кінця допити і слідство у справах німецьких агентів, засилаємо супротивником у партизанські загони. Затриманих агентів німецьких спецслужб розстрілювали відразу ж після визнання у своїй причетності до розвідки противника, не допитуючи їх з приводу отриманих ними завдань та з метою виявлення інших відомих їм фашистських агентів [12].

    В закінчення слід підкреслити, що найважливіша роль у захисті від партизанів підривної діяльності фашистських спецслужб належала агентурній проникненню в розвідувальні, контррозвідувальні та інші каральні органи ворога. Це дозволяло з меншою витратою сил вирішувати завдання з контррозвідувального забезпечення партизанських формувань.

    Список літератури

    1. Див подр.: Андрианов В.Н. Участь чекістів у партизанській боротьбі у роки Великої Вітчизняної війни. М., 1990. С. 102, 184; Коровін В.В. Радянська розвідка і контррозвідка в роки Великої Вітчизняної війни. М., 1998. С. 137-206; Міщенко Г.П., Мігрін Г.П. Завдання особливої важливості. Київ, 1985. С. 120; Кисельов В.К. Партизанська розвідка, Мінськ, 1980. С. 34-82.

    2. РГАСПІ, ф. 69, оп. 1, спр 909, арк. 16.

    3. Див: Золотарь І.Ф. Під маскою бургомістра// Партизанські дні. М., 1971. С. 9-32; Міщенко Г.П., Мігрін Г.П. Указ. соч. С. 121; РГАСПІ, ф. 69, оп. 1, спр 153, арк. 297.

    4. Мищенко Г.П., Мігрін Г.П. Указ. соч. С. 106.

    5. Особистий архів автора.

    6. Невидимого фронту солдати. Тула, 1971. С. 125.

    7. РГАСПІ, ф. 69, оп. 1, спр 336, арк. 10-11.

    8. Там же, арк. 12-16.

    9. Там же, спр 746, арк. 110.

    10. Там же, арк. 111.

    11. Там же, спр 748, арк. 1.

    12. Там же, спр 703, арк. 52.

         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !