ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Золота Орда як предтеча Російської Імперії
         

     

    Історія

    Золота Орда як предтеча Російської Імперії

    Кадирбаев Олександр Шайдатовіч, доктор історичних наук, професор Казахського Державного Національного Університету ім. Аль-Фарабі.

    Витоки феномена російської імперської державності, наочним уособленням якої була Российская империя, мають у своїй основі симбіоз трьох компонентів: давньоруської державності Київської Русі, імпульсом у створенні якої став прихід варягів або норманів-вихідців з германських племен Скандинавії на Русь; ідеологічної та культурної традиції Візантійської імперії через посередництвом православного християнства, і імперської спадщини Золотої Орди, про якому і піде мова в цій статті.

    Суперечка про євразійському спадщину Золотої Орди - держави, що утворилася в результаті розпаду Монгольської імперії, у джерел створення якої стояв Темучин Чингіз-хан, на території Русі, Поволжя, Кавказу, Криму, Західного Сибіру, Хорезму, більшій частині сучасного Казахстану, не тільки не втратив злободенності, але і спалахнув з новою силою в наші дні. Свідченням цього є спроби певних офіційних осіб і наукових кіл Татарстану віднести історичну спадщину Золотої Орди виключно до ототожнення з казанським-татарським етносом і його історією, що неабияк віддає міфотворчістю. Не заперечуючи право казанських татар на історичну спадщину Золотої Орди, разом з тим варто нагадати, що науково доведено походження казанських татар від волзьких булгар, тюркомовного етносу, чия державність була розгромлена монголами в першій половині XIII століття. [1]

    Дана історична версія з претензією на золотоординське спадщина з'явилася буквально у нас на очах і мова тут йде скоріше про конструювання минулого, виходячи з сучасної політичної кон'юнктури, тобто про явище, званої винаходом традицій [2]. У зв'язку з цим представляє чималий інтерес проблема золотоординського спадщини по відношенню до інших, не тільки тюркським і монгольським, але і слов'янським, фіно-угорським народам Східної Європи та Центральної Азії. А витоки цієї проблеми йдуть у монгольську епоху.

    При всьому трагізмі епоха монгольських завоювань ХIII століття не була проста і однозначна. Це відноситься і до таких складних конгломератам як імперії Чингіз-хана і його наступників, серед яких і Золота Орда. Тому абсолютно негативне ставлення до монгольського завоювання і всього, що з ним пов'язано, мабуть, не зовсім правомірно. Цієї думки, зокрема, дотримувався такий серйозний дослідник даної епохи як В.В. Бартольді, [3] а також Л.Н. Гумільов [4]. Створювані в основному в результаті кривавих завоювань, ці імперії в надалі грали і певну роль цивілізуються роль. Адже створення імперій при всьому неприйнятті насильства, крові - це і спроби, хоча далеко недосконалі і, людства до інтеграції. Приклади цього не один Іран царів Ахеменідів, держава Іскандера Зуль-Карнайна, Рим, Тюркський каганат, Арабський халіфат, імперія Великих Монголів в Індії, Китайська і Французька, Британська і Российская імперії, але навіть і те, що принесла монгольська експансія. Створені в підсумку походів Чингиз-хана і його перший спадкоємців держави, частиною одного з яких стали давньоруські землі, являють собою строкату картину в усіх відносинах. Більше того, різні спостерігачі відзначали виникнення набагато більшої політичної стабільності після утворення цих держав у всій Євразії від Східної Європи до Центральної Азії та Китаю.

    До того ж відсутність просторових перегородок в межах цих великих імперій створювало можливість зблизити народи Євразії. Культури тюркських, слов'янських, монгольських, фінно-угорських, іранських, кавказьких та інших народів Євразії тривалий час формувалися, перебуваючи в єдиній системі зв'язків, що зближувало їх, визначаючи багато в чому схожість їх життєвого устрою, менталітету і призводило до об'єднання в єдині багатонаціональні держави, якими і були імперії нащадків Чингіз-хана, такі як Золота Орда.

    Тому лише негативний погляд на них як на дикі орди був би історично несправедливий. Спектр тут дуже різноманітний: відповідним тут має бути і ставлення до реалій життя у всій справжньої світлотіні і суті наслідків.

    Після розпаду імперії, створеної Чингіз-ханом, давньоруські землі увійшли до складу улусу Джучі або Золотої Орди. Монголи принесли власне громадське тільки в підвладні їм простору степів сучасного Казахстану і Причорномор'я, вже на рубежі XIII-XIV століть вони в цьому регіоні прийняли іслам потім змішалися і поріднилися з кипчаки, і всі вони стали точно кипчаки, як пише арабський літописець Ал-Омарі. А тюркські племена половців були основним кочовим населенням євразійських степів від Іртиша до Дунаю.

    В відношенні Русі завойовники задовольнялися її повним підпорядкуванням, заснувавши на давньоруських землях інститут баскаків-збирачів податків, але не міняючи суспільний устрій. Згодом збір податків перейшов у відання місцевих руських князів, які визнають владу Золотої Орди.

    Спочатку Золота Орда входила до складу величезної Монгольської імперії. Хани Золотої Орди в першого десятиліття її існування вважалися підлеглими верховному монгольського хана в Каракорумі в Монголії. Ординський хани отримували в Монголії ярлик на право царювати в Улус Джучі. Але, починаючи з 1266, золотоординський хан Менгу-Тімур вперше наказав карбувати на монетах своє ім'я замість імені всемонгольского государя. З цього часу починається відлік самостійного існування Золотої Орди. На чолі західній частині цієї держави, куди входили і давньоруські землі, стояв хан з нащадків Чингіз-хана - Бату (він же Батий російських літописів), на сході правили залежали від нього спадкоємці Орду (брата Бату).

    Золота Орда довгий час була найсильнішою державою Центральної Азії та Східної Європи [5]. З золотоординських двором намагалися підтримувати дружні зв'язки європейські королі і пани римські, візантійські імператори й падишаха Османської імперії. Свідченням цього є жалуваних грамоти золотоординських ханів - Тохтамиша польського короля Ягайла, Улуг-Мухаммада османському султанові Мураду II, що збереглися до нашого часу [6].

    Цікаво, що зовнішніми ворогами Золотої Орди стали не сусідні чужі держави, а такі ж колишні улуси колись єдиної Монгольської імперії - держава монголів Хулагуїдів в Ірані і держава Чагатаідов в Середній Азії. Періодично золотоординські темряви, у складі яких були і російські князі зі своїми воїнами, втручалися в Польщу, Литву, на Балкани. Метою цих походів було не завоювання, а пограбування сусідів. Величезна територія, численне населення, сильна центральна влада, велике боєздатне військо, вміле використання торгових караванних шляхів, Вибивання данини з підкорених народів, все це створювало міць ординського імперії. Вона міцніла і зростала і в першій половині ХIY століття пережила пік своєї могутності. Розквіт державності та культури Золотий Орди пов'язаний з іменами ханів Узбека (1312-1342 роки правління) та його сина Джанібека (1342-1357 рр..). Важливою мірою посилення Золотої Орди стало її звернення в іслам.

    Ще Чингіз-хан заповів терпимо ставиться до представників різних віросповідань. Його нащадки намагалися виконувати цей заповіт. Так, у землях, підвладних Золотий Орді, духовенства всіх релігій був створений пільговий режим. Російська православна церква і вірмено-грегоріанському, наприклад, були звільнені від виплати данини і отримували спеціальні ярлики, які захищали церковне майно від свавілля ординців. У столиці Золотої Орди Сараї відкривалися храми різних конфесій. У 1261 там виникла православна єпархія. Але самі ординці в більшості своєму залишалися язичниками-шаманістамі. Але були серед правлячої ординської еліти, у тому числі і Чингізидів, прихильники Христа, Мухаммада і Будди [7].

    Але на початку ХIY століття ситуація в Золотій Орді змінилися. Найбільш далекоглядні представники правлячих кіл відчували, що регулювати життя величезної імперії за старими традиціями вже неможливо. Надто складним ставало управління країною. Необхідно було залучити грамотних і освічених людей, знавців економіки і фінансів. Найбільш придатними для цього були мусульманські чиновники - вихідці із Середньої Азії, Волзької Булгарії, Східного Туркестану і осілих районів півдня Казахстану. До того ж торгівля Золотої Орди була в руках мусульманських купців. Та й інтенсивні відносини з Іраном та Єгиптом вимагали залучення людей, які знають фарсі і арабську мови. Крім того, загальний для всіх в імперії релігія допомогла б об'єднати навколо підданих государя - одновірця. У 1313, що запанував на золотоординське троні, юний Узбек-хан з фанатизмом новонаверненого мусульманина і з запалом молодості, що підігрівається навітами і проповіддю свого мусульманського оточення, проголосив іслам панівної релігією, винищив своїх знатних родичів, які намагалися чинити опір настільки кричуще порушення старомонгольскіх звичаїв. Епоха Узбек-хана відзначена культурним підйомом і широким міським будівництвом. До середини ХIV століття у Золотій Орді існувало більше 100 міст. Багато хто з них були засновані ординцями. До їх числа відносяться столиці Золотої Орди - Сарай та Новий Сарай у Нижньому Поволжі, Сарайчик в Західному Казахстані, де були поховання ханів. При узбеки і Джанібек міста Золотої Орди переживали розквіт. Зведені працями сотень тисяч невільників палаци, мечеті, караван-сараї, багаті квартали знаті і купецтва, все більш багатолюдні поселення ремісників перетворювали їх осередок економічного та культурного життя. Сарай і Новий Сарай були найбільшими містами світу.

    Т.ч. Золота Орда не залишалася незмінною, багато запозичуючи у мусульманського Сходу: ремесла, архітектуру, лазню, кахлі, орнаментальний декор, розписну посуд, перські вірші, арабську геометрію і астролябії, вдачі і смаки, більш витончені, ніж у простих кочівників. Маючи широкі зв'язки з Анатолією, Сирією та Єгиптом, Орда поповнювала тюркськими і кавказькими рабами армію мамлюкскіх султанів Єгипту, ордынская культура набула певний мусульмансько-средніземноморскій відбиток, як вважає вчений-сходознавець К. Босворт [8].

    Процвітання імперії пішло на спад після смерті Джанібека через міжусобиці удільних володарів, які боролися за Сарайської престол. Трон переходив з рук в руки. Окраїнні володіння стали відпадати від держави. В кінці XIV століття років на п'ятнадцять її знову зумів об'єднати енергійний хан Тохтамиш, який взяв реванш за поразку ординців Мамая на Куликовому полі від коаліції руських князівств у чолі з Москвою. У 1381, через рік після Куликівської битви, Тохтамиш узяв і зруйнував Москву. Але саме з правлінням Тохтамиша пов'язані події, виявилися фатальними для Золотої Орди. Три походу правителя Самарканда, засновника світової імперії від Малої Азії до кордонів Китаю, Тимура - Залізного Хромця, розтрощили улус Джучі, були зруйновані міста, караванні шляху перемістилися на південь, у володіння Тімура. Від цих потрясінь Золота Орда вже не змогла оговтатися і в першій половині ХV століття розпалася на окремі ханства. Серед спадкоємців Золотої Орди були як тюркські держави - Кримське, Казанське, Астраханське ханства, Узбецький улус, на руїнах якого виникли Ногайська Орда, Казахське і Сибірське на Тобол, Хівинське ханства, так і Російське держава, де по ординським зразкам функціонувала військова організація, фіскальна система, посольський звичай, протокольна традиція державних канцелярій, цінувалося ханське звання і приналежність до роду Чингізидів. Російська знати легко знаходила відповідності своїй титулатурі в золотоординське системі і стійко вписувалася в ординські порядки. Хоча Чингізидів створили імперію військовим шляхом, проте їхня держава спирався не тільки на військову силу, що пояснює їх майже трьохсотлітнє влада на Русі. Воістину пророчими виявилися слова китайського мудреця II століття до н.е. Лу Цзя, що приписуються найчастіше Конфуцієві: Можна завоювати імперію сидячи на коні, але не можна з коня керувати нею. На Русі нащадки Чингіз-хана зуміли краще адаптуватися до місцевих умов і створити більш ефективну систему управління завойованими територіями, ніж у Китаї - у Юаньской імперії чи в Ірані - Улус ільханов Хулагуїдів, де вони були при владі набагато менше часу - приблизно 100 років.

    До позитивних наслідків золотоординського панування на Русі, замовчуваних низкою російських та радянських істориків, можна віднести ту обставину, що напруженість духовної атмосфери суспільства привели до створення високих художніх зразків у всіх областях релігійного мистецтва (іконопису, церковної музики, релігійної літератури). Уособленням цих досягнень можна вважати творчість художника-іконописця Андрія Рубльова. Почуття національного приниження змінювалося в народі благородною почуттям відданості національним ідеалу. Релігійно-національний підйом тієї епохи на Русі став потужним чинником національної самосвідомості і культури, чому в чималому ступені об'єктивно сприяла віротерпимість ординського еліти. На думку російських істориків, прихильників теорії євразійства (П. М. Савицького, Г. В. Вернадського, Л.Н. Гумільова), росіяни були врятовані від фізичного винищення та культурної асиміляції Заходу лише завдяки включенню до Монгольська улус. На думку Савицького, ординці - нейтральна культурне середовище, що брала всіляких богів на відміну від католицької Європи.

    Русь стала платити данину Сарайської ханам, за що мала торговельний флот на Волзі, релігійну резиденцію в Сараї, звільнення російської православної церкви від всіх видів податків. Зі свого боку Русь мала в особі метрополії, якою для неї була Золота Орда, духовну і військову підтримку в численних війнах з своїми північно-західними сусідами, такими як Шведське королівство і німецький Тевтонський орден, Польща і Велике князівство Литовське, Угорське королівство. Галицька Русь, Волинь, Чернігівське та інші князівства, що були поза заступництва Золотої Орди, стали жертвою католицької Європи, що оголосила хрестовий похід проти Русі і ординців. Таким чином, вибір князя Олександра Невського, переможця шведів і тевтонців прийомного сина і фаворита Бату-хана був, мабуть, зроблений виходячи з, зрозуміло, сумнівної теорії найменшого зла, на користь симбіозу із Золотою Ордою. І цей вибір був схвалений народом і освячений російською православною церквою і зарахування Олександра Невського до лику православних святих наочне підтвердження цього. Цього вибору дотримувалися і інші видатні діячі Русі золотоординське епохи наступних поколінь, наприклад, московський князь Іван Калита, що було належним чином оцінена ординської владою, коли після придушення антіординского повстання в Твері, за активну участь в цьому діянні Калита став великим князем всієї Русі з волі золотоординського хана.

    Помітно було золотоординське вплив на російську мову, що знайшло своє відображення в сучасній російській мові, де п'ята-шоста частина словникового запасу тюркського походження.

    Саме золотоординських система стала прообразом російської імперської державності. Це проявилося у встановленні авторитарної традиції правління, в жорстко централізованої суспільній системі, дисципліни у військовому справі і віротерпимості. Хоча, звичайно, були і відхилення від цих принципів в певні періоди російської історії. Крім цього, Русь та інші підвладні ординцям землі, були залучені в що знаходиться на більш високому рівні фінансову систему золотоординське імперії; завойовники створили ефективну, яка пережила століття, Ямська систему шляхів сполучення, мережа поштових організацій на значної частини Євразії, у тому числі на території Росії. Спадщиною Золотої Орди стало звичай (хоча й не завжди на всьому протязі історії Росії) не асимілювати нові, завойовані і включається без кровопролиття до складу Російської імперії землі, не змінювати життя, релігію та мова підкорених народів.

    Разом з тим, як говорилося вище, золотоординське спадщина не було єдиною основою на якій згодом визріла і втілилася в життя російських імперська ідея. У формуванні цієї ідеї, а також у розвитку російської цивілізації, важко перецінувати вплив Візантійської імперії, що доносив до Русі антична спадщина Еллади та Риму, що зберегла православну християнську культуру, досягши високого рівня розвитку науки і мистецтва. Москва - третій Рим, а четвертому не бути, - в цьому вислові багато в чому сформульована російської імперської ідея, як останнього оплоту православного християнського світу після падіння в 1453 році єдиновірної Візантії. В такий спосіб російські імперська ідея багато в чому являє собою синтез золотоординських і візантійських імперських традицій, між якими є і спільне, і суттєві відмінності. Як Візантія, так і Золота Орда, були євразійськими великими державами і Российская империя успадкувала від них цю особливість. Що Щодо відмінностей, то візантійське спадщина простежується більше в духовній життя, а золотоординське - у практиці державного будівництва та управління, хоча і далеко не вичерпується цим. Різниця у впливі золотоординського спадщини на російську імперську державність від візантійського полягає і в тому, що Российская империя була єдиною, саме імперської спадкоємницею Золотої Орди, у той час як серед імперських наступників Візантії, разом з Росією була і Османська імперія.

    Визначаючи значення давньоруської державності для формування російської імперської традиції, то її значимість в тому, що Київська Русь була першим вітчизняним досвідом державного будівництва в багатоплемінний середовищі, оскільки Київська Русь була державою не тільки східних слов'ян, але і варягів, складали правлячу еліту стародавньої Русі й асимілювалися в слов'янській середовищі, від яких пішла назва Русь, а також численних фінно-угорських і нечисленних тюркських племен. Але справжнє початок величі Росії, як великої держави, при всьому значенні Київської Русі, було покладено не на Дніпрі, не слов'янами та варягами, і навіть не візантійцями, а ординцями. У силу історичних обставин давньоруська державність не розвинулася до імперського рівня, а пішла шляхом дроблення і впала під натиском тюрко-монгольських кочівників Великого Степу, які створили світову євразійську державу - Золоту Орду, що стала предтечею Російської імперії.

    Опинившись у складі Золотої Орди, підвладні цієї імперії народи не зупинилися у своєму розвитку. Були радикально змінені шляху цього розвитку, що в підсумку призвело Русь, наприклад, до прийняття від Золотої Орди естафети гегемонії в євразійської державі, коли до кінця ХV століття Русь в особі Московської держави ставала вирішальною силою у великому змаганні царств-спадкоємців Золотої Орди, серед яких найбільш грізним суперником Москви був Кримський юрт [9].

    В ХVI столітті хоча і відбувалося неухильне нарощування потужності московських государів, силою зброї поглинути такі осколки Золотої Орди, як Казанське, Астраханське, Сибірське (на Тобол) ханства, Московська держава зазнала сильний натиск з боку Кримського ханства, за яким стояла могутня тоді Османська імперія. Кримсько-татарські орди доходили до передмість Москви і навіть захоплювали Олександрівську слободу - резиденцію переможця Казані, Астрахані, Сибірського ханства на Тобол - першого російського царя Івана IV Грозного. Ця боротьба за гегемонію в євразійському спадщині Золотий Орди затяглася до кінця ХVII століття, коли Московська держава припинила виплату данини, правда нерегулярну, так званих поминок, Кримському ханству.

    І сталося це в правлінні царя Петра I, що перетворилися Московська держава до Російської імперії. Ставши частиною історичного минулого, це суперництво залишило про себе пам'ять і у вигляді численних російських князівських родів тюркського походження, витоки формування яких відноситься як до часу Золотої Орди, так і до пізнішої епохи, коли після її розпаду протягом XV-XVII століть на постординський просторі складався новий баланс політичних сил у боротьбі за спадщину Улус Джучі у вигляді двох основних "полюсів" цієї боротьби - Російської держави, еволюціонував у протягом трьох століть від Великого князівства Московського до Російської імперії, і Кримського юрта, до яких так чи інакше тяжіли Ногайська Орда, Казанське, Астраханське, Сибірське на Тобол і Казахське ханства.

    Однією з форм тяжіння були так звані від'їзди тюркських аристократів відповідно в московські або кримські володіння. Московські правителі надавали вихідцям зі Сходу міста в годування і вимагали виконання військової служби. При тюркських вельможах залишалися їхні дружини, в їх долях дозволялося селитися неродовитої мігрантам зі степу. У різний час татарам відводилося Кашира і Серпухов, Звенигород і Юр'єв-Подільський, вихідцям з Ногайської Орди був виділений Романов, а вихідцям з ханств, які керували Джучідамі, до яких можна віднести Казахське, Сибірське на Тобол і Кримське ханства, - Городець Мещерський або Касимов з прилеглими землями. З цього приводу посол Івана Грозного писав в 1570 році падишахові Османов: Мій государ не є ворогом для мусульманської віри. Слуга його, цар Сеин - Булат панує в Кесімове, Кайбулла в Юр 'єва, Ібака в Сурожіке, князі ногайські в Романові. Всі вони урочисто славлять Магомета в своїх мечетях. Тривалий підпорядкування Золотій Орді виробило на Русі стійке шанування Джучідов - старшої гілки Чингізидів - династії, яка правила в Орді і більшості наслідний ханств. Знатність тюркських мігрантів дозволяла їм претендувати на високі посади в структурі Російської держави, вважатися честю бояр вище. У розряд (розписах воєвод по полицях) служилі царі і царевичі завжди згадуються після російського государя і його синів і перед (або поряд) з вищими представниками московської знаті.

    Вплив служилої тюркської знаті на історію Росії важко переоцінити. Вихідці з її середовища навіть ставали государями всієї Русі, як номінальними, так і реальними.

    До першому випадку можна віднести так зване зречення від російського престолу Івана Грозного на користь хрещеного татарського царевича Чингізидів Симеона Бекбулатовіча, що став на короткий період часу номінальним правителем Московії. Але були й справжні володарі. Такі, як нащадок ординця Чет-Мурзи - Російський цар Борис Годунов - татарин, невіра, зять Малюти, - як писав про ньому А. С. Пушкін. А цар Іван Грозний був Чингізидів по матері, хрещеній татарці Олені Глинської, і ця обставина використовувалося ним при підкоренні Казані, у боротьбі за казанський престол. При Івана III татари мали свій двір у Московському Кремлі. Коли ж до Москви наближалися татарські посли, то Іван III виходив за місто і вислуховував їх стоячи, тоді як вони сиділи. Полки служилих татар відіграли вирішальну роль у перемозі Івана III над Новгородом, останнім суперником Москви в боротьбі за верховенство над Руссю. У 1546 році велика група татарської знаті прийшла на службу до Івана Грозного. Чимало було в його оточенні хрещених татар. Передбачається, що до них належали впливові фаворити Грозного і провідні політичні і військові діячі тієї епохи, батько і син Олексій і Федір Басманови, згаданий вище голова опричнини і права рука царя Малюта Скуратов, заплічних справ майстер, один із самих зловісних персонажів російської історії. При дворі Івана IY до кінця своїх днів жив останній казанський хан Єдігер (Ядигар), при хрещенні Симеон, де мав свій двір і похований у 1565 році в Благовіщенській церкві Чудова монастиря. З семи років перебував при дворі Грозного ногайська князь Утямиш - Гірей. Про це писав цар його дідові Юсупов, ногайської князю, що онука його він тримає у себе за сина місце. Утямиш-Гірей двадцятирічним помер і похований у Архангельському соборі Кремля під християнським ім'ям Олександр.

    Важливі послуги російської монархії зробили нащадки ногайських біев - князі Урусова і Юсупова. Князь Петро Урусов, син мурзи Ізмаїла, очолив змову і вбив царя - самозванця Лжедмитрія II, а князь Фелікс Юсупов брав участь у вбивстві фаворита царя Миколи II Романова і його дружини - Григорія Распутіна. Казахський султан Ораз - Мухаммед отримав за службу престолу російському від Бориса Годунова Касимов з округою і сповна розділив долю Росії в невиразну годину її історії, пав від руки Лжедмитрія II. Відомим персонажем російської історії є завойовник Сибіру Єрмак, про який є думка як про ногайської козака на російській службі [10].

    Політика Російської імперії щодо кочових народів і держав-спадкоємців Золотий Орди, до тих пір, поки вони ще не стали підданими російської корони, в Зокрема башкирів, ногайців, кримських татар, казахів, багато в чому несла на собі друк страху, принаймні до початку ХIХ століття, ще з часів золотоординського панування перед можливим об'єднанням цих народів. Остаточна крапка в цій багатовіковій змаганні на користь Російського держави була поставлена в кінці ХVIII століття, коли останні тюркські держави-спадкоємці Золотої Орди - Ногайська Орда, Казахське та Кримське ханства стали частиною Російської імперії. За межами російського управління залишалося лише Хівинське ханство на території Хорезмського оази. Але під другій половині ХIХ століття Хіва була завойована російськими військами і Хівинське ханство стало васальним князівством у складі Росії. Історія зробила черговий виток по спіралі-все повернулося на круги своя. Євразійська держава відродилася хоча і в іншому обличчі ...

    Але немає нічого вічного в цьому світі. Після важких історичних випробувань, викликаних Першою світовою війною та революціями в лютому і жовтні 1917 року Російську імперію спіткала доля її попередниці. Але на руїнах Російської імперії, досить швидко, як "Фенікс із попелу", відродилася велика євразійська держава під червоним прапором Великої Утопії, у новому марксистсько-ленінському ідеологічному обличчі, відома як Радянський Союз і проіснувала 70 років, з яких 45 років вона була однією з двох найбільш могутніх країн світу. На жаль, і цей зліт в історичному вимірі був недовгий, у 1991 році розпався Радянський Союз і нині Росія знову на черговому витку історії ... Відповідь про відродження Росії як великої держави багато в чому слід шукати, звертаючись до історичної традиції формування її імперської державності, де досить помітно спадщину Золотої Орди.

    Список літератури

    1. В. Шнірельман. Від конфесійного до етнічного: Булгарська ідея в національній свідомості казанських татар у ХХ столітті. Вісник Євразії. Acta Eurasica. № 1-2 (4-5) 1998.c. 137-139. Жан Робер Равью, Феномен Татарстану і федеративний будівництво в Росії. Вісник Євразії Acta Eurasica № 1-2 (4-5). 1998, с. 180-203.  

    2. Там же, с. 139.  

    3. В.В. Бартольді. Соч. Т.1-9, М., 11463-11467.  

    4. Л.Н. Гумільов, Давня Русь і Великий Степ. М., 1992.

    5. Г.Ф. Федоров-Давидов. Громадський лад Золотої Орди. М., 11463. В.В. Трепавлов. Державний лад Монгольської імперії. М., 1991.  

    6. Т.І. Султанов. Листи золотоординських ханів. Тюркологічні збірник. М., 11465, с. 234-285. А.П. Григор'єв. Монгольська дипломатики ХIII-XIV ст, 11468. М.А. Усманов. Про Тугре в офіційних актах та посланнях Джучідов. Бартольдовскіе читання. М., 1990, с. 70.  

    7. Р. Г. Ланда. Іслам в історії Росії. М., 1995, с. 44-67. М.Д. Полубоярінова. Російські люди у Золотій Орді. М., 11468, с. 24,28, 33-34. Л.В. Черепнина. Монголо-татари на Русі (XIII ст.), СБ: Татаро-монголи в Азії і Європі. М., 11460, с. 186-206. Г.Ф. Федоров-Давидов. Кургани, ідоли, монети. М., 11468, с. 9-15.  

    8. К.Е. Босворт. Мусульманські династії. М., 11461, с. 191, 203-206. Р.Г. Ланда. Іслам в історії Росії, с. 67. В.В. Трепавлов. Статус Білого царя. Москва і татарські ханства в XV-XVI ст. - Росія і Схід: проблеми і взаємодії. М., 1993, с. 306-308.  

    9. І.В. Вілента. Ідея самобутності Росії в історичній концепції євразійців. - Вестник МГУ, серія 8. Історія № 1, 1998, с. 38-40.  

    10. В.В. Трепавлов. Тюркська знати в Росії (Нога на царській службі). Вісник Євразії, № 1-2 (4-5), М., 1998, с. 101-114.  

    11. Герберштейн Зігізмунд. Записки про московський побут барона Зігізмунда Герберштейна. СПБ, 1887, с. 77.  

    12. Там же.  

    13. Н.А. Баскаков. Російські прізвища тюркського походження. М., 1980; Т.І. Султанов. Правителі Першого казахської держави (1470-1718) - Астана, Изд. Дім, Алмати, 1993. В.Л. Єгоров. Держава та адміністративний устрій. -- Питання історії. 11462, № 1, с. 33-34; І. Березін. Нарис внутрішнього пристрою Улусу Джучіева, СПБ, 1863, с. 25-31; П.М. Савицький. Євразійство - Росія між Європою та Азією: Євразійський спокуса. Антологія. М., 1993, с. 100-101; Н.С. Трубецькой. Про Туранської елементі в російській культурі. Росія між Європою і Азією. Євразійський спокуса. М., 1993; Ю.А. Зуєв. З приводу особистості Єрмака - В кн.: А.Ш. Кадирбаев та ін Країна у серці Євразії. А. Изд. Козак Універсітетi, 1998, с. 141-145.

         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !