ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Положення рудокопів в римських рудниках на території провінції Далмації
         

     

    Історія

    Положення рудокопів в римських рудниках на території провінції Далмації

    Пашаліч Е.

    Територія провінції Далмації широко відома своїми багатими родовищами заліза, сірчано-сереброносних руд і золота. Особливе значення мали рудникові райони на території нинішніх Боснії та Герцеговини. Колишні дослідники обмежувалися тільки збиранням випадкового матеріалу з окремих античних рудніков1. Поглиблене дослідження гірничої справи на території римської провінції Далмації почалося десять років тому і вже призвело до певним результатам2. Основне завдання науково-дослідної роботи в цій галузі полягає в наступному: встановити тривалість і розмір виробництва, зібрати дані, що відносяться до організації праці в рудниках та висвітлюють питання управління та власницьких відносин, положення гірників, умов життя в селищах гірників і тому подібне.

    Известия античних письменників про римського гірничій справі в провінції Далмації дуже мізерні. Можна навести лише кілька втікачів згадок римських письменників, дозволяють, однак, зробити висновок, що копальні заліза і поклади золота в Далмації мали велике значення. Ось ці звістки:

    Sed Augustus perdomandos Vibio mandat qui efferum genus fodere terras coegit aurumque repurgare; quod alioquin gens omnium cupidissima eo studio, ea diligentia anquirit, ut illud in usus suos eruere videantur (Flor. Epit., II, 25).

    «Invenitur (sc. aurum) aliquando in summa tellure protinus, rara felicitate, ut nuper in Dalmatia principatu Neronis, singulis diebus etiam quinquagenas libras fundens »(Plin. NH, XXXIII, 21).

    Поет Стацій згадує золото як метал провінції Далмації: «Robora Dalmatico lucent satiata metallo» і «Dalmatico quod monte nitet» (Silvae I, 2, 13 і III, 86). В очах поета Марціана Далмація - золотоносні земля: «Ibis litoreas Macer, Salonas ... Felix auriferae colone terrae »(Mart., X, 78, 1-5; 247-248). На роль і значення залізних рудників у військовому та економічному відношенні вказують письменники пізнього римського та готського періоду (Сlaudian. De bello Getico, 535-543; Сassiоd. Epist., XXV-XXVI, 590). Для нас особливу цінність мають відомості Касіодор Сенатора часу готського царя Теодоріха: «Praeterea ferrarias venas praedictae Dalmatiae cuniculo te veritatis jubemus inquirere, ubi rigorem ferri parturit terrena molities, et igne decoquitur, ut in duritiem transferatur. Hinc, auxiliante Deo, defensio patriae venit; hinc agrorum utilitas procuratur, et in usus humanae vitae multiplici commoditate porrigitur ... »(XXV). І далі: «Simeonem itaque virum clarissimum, cujus fidem olim nobis est cognita vel devotio comprobata, ad ordinationem siliquatici, nec non ferrariarum, ad provinciam Dalmatiam nostra ordinatione direximus »(XXVI).

    Деякі рудникові райони, про які говорять вищезгадані письменники, в даний час вже отримали приблизну або точну локалізацію. З метою пізнання античного гірничої справи в Далмації потрібні, зрозуміло, великі археологічні дослідження, які тепер посилено проводяться.

    Для римлян області, що знаходилися всередині провінції Далмації, мали значення через їх рудного багатства, а також через інших економічних ресурсів і геополітичного розташування. Ці області займали простір між Адріатичним морем і Шеви-дунайським басейном. Тут знаходилася мережу доріг, прокладених іллірійцями ще в дорімскій період і врегульованих римлянами, які швидко спорудили і нові лінії комунікацій. Римським завойовникам довелося постійно піклуватися про свою безпеку в балкано-дунайських провінціях. Разом з тим римляни, безсумнівно, цікавилися рудним багатством провінції Далмації, що місцеве населення вже експлуатувало. Рудники заліза на території цієї провінції грали в озброєнні військ на Дунаї ту ж саму роль, що і рудники Галлії в озброєнні армій на Рейні. Після остаточного підкорення іллірійських земель в 9 р. н.е. нові правителі з Апеннінського півострова почали впроваджувати свої порядки в господарство країни з метою збільшення експлуатації її рудного та інших багатств.

    Для нас тут цікаве питання про гірників (metallarii). Інакше кажучи, хто були ці рудокопи, звідки вони рекрутувалися і яке було їхнє положення в системі рабовласницької експлуатації рудного багатства на території Далмації. Відомо, що в рудниках Римської імперії гірником були раби (servi), вільні поденники (peregrini, metallarii), засуджені особи та арештанти (damnati ad mefcalla) і засуджені християни (christiani), причому в епоху ранньої Імперії вільні поденники і раби представляли собою головну й саму численну частину гірників. Однак провінція Далмація має в цьому відношенні особливості. Перш за все, у Ілліріка була своя довготривала традиція гірничої справи та достатня кількість досвідчених рудокопів, яких римляни використовували для роботи як в самому Ілліріка, так і в інших частинах Римської імперії. Про це свідчить переселення рудокопів з внутрішніх областей Далмації у сформовану при Траяні провінцію Дакію. Між численними переселенцями і колоністами з Віфінії, Галатії, Сирії знаходилися також переселенці і колоністи з Далмації. Написи з території Дакії говорять про переселенців з міст Далмації (Colonia Claudia Aequum; mun. Solonum) і з племінних civitates (Pirustae, Sardeares). У масі переселених в Дакію іллірійців були чоловіки і жінки, цілі сім'ї, peregrini, вільні робочі, громадяни та різні ділові люди. Завдяки цьому вже на самому початку II ст. широкий потік колоністів з Далмації ринув в Дакію.

    Досвідчені і вмілі гірники з Далмації були використані римлянами для більш ефективної експлуатації золотих копалень у Дакії. Дані про виведення кваліфікованих рудокопів з Далмації дозволяють стверджувати, що в рудниках на території самої цієї провінції працювали переважно місцеві робітники (metallarii), в першу чергу жителі найближчих околиць рудника. Однак співвідношення числа місцевих робітників з числом рабів, каторжників та інших робітників коливалася в залежності від умов і загальної обстановки всередині Імперії.

    Умови праці в рудниках були несприятливі, доказом чого можуть служити вцілілі залишки ям і система фортифікацій на рудних родовищах. Численні рови, канави та ями, зокрема на родовищах золота і срібла в Боснії, показують, що рудокопи піддавалися частим небезпекам завалів і що все було розраховано на немилосердну експлуатацію робочої сили. Маленькі, вузькі і важко доступні, ці ями були джерелом всіляких страждань і причиною ранньої смерті рудокопів. Дивно, як взагалі люди могли працювати в таких місцях і за таких умов.

    У нас немає письмових відомостей про повстання рудокопів на рудних розробках провінції Далмації, але система фортифікацій навколо рудників і сіл (vici), де жили рудокопи, переконує нас, що повстання відбувалися і що власники і державні органи робили спеціальні заходи для забезпечення влади в місцях, де добували руду. Кастеллі та інші укріплення навколо рудників переслідували основну мету: вберегти рудники від повстань насильно мобілізованих туди metallarii (місцевих робітників, каторжників, рабів) і взагалі забезпечити порядок у прилеглих районів. Тому в районах рудників всюди знаходяться Кастеллі і зміцнення на височинах (в сербсько-хорватською мовою так звані gradine) як condicio sine qua non для цієї галузі господарської діяльності римлян на території Далмації.

    Деякий значення має і той факт, що система фортифікацій на рудних родовищах придбала найвищу розвиток в III, IV і частково в V ст. н.е., коли становище в цих областях було досить нестійким внаслідок посилених вторгнень різних племен з півночі і з Паннонії. З іншого боку, внутрішня криза у всій Імперії відбився і на роботі рудників, і на становищі гірників.

    Період пізньої Імперії є епохою, коли відчувається нестача більше в гірників (metallarii), ніж в рудниках (metalla). Тому в другій половині IV ст. з'являються державні приписи про прикріплення гірників до гірничої справи та про спадкування гірського заняття, подібно колонату в землеробстві. Вільні жителі разом з рабами все частіше виступали єдиним фронтом проти власників і ухилялися від роботи в рудниках.

    В зв'язку зі станом гірничодобувного виробництва в Далмації протягом III і IV ст. потрібно спробувати з'ясувати, ізбеглі чи в той час копальні на території Боснії кризи, породженого нападами племен з дунайських областей. Археологічні дані свідчать, що на цій території саме в III і IV ст. існувало інтенсивне гірське виробництво, особливо в північно-східній (свинець і срібло) і північно-західній (залізо) Боснії. У той час робота в цих копальнях була дуже напружена, тому що римляни прагнули видобутком з рудників Далмації хоч трохи компенсувати збитки, понесені через зниження виробництва й припинення роботи в рудниках інших провінцій.

    Для такий, більш посиленої роботи в рудниках Далмації треба було велике число робітників, а так як рабів ставало все менше, то основну робочу силу складали місцеві рудокопи-іллірійці. Робота в рудниках ставала все більш напруженою, тому що потреба в рудах постійно увелічівалась.Для гірників особливу трудність становило те, що вони були прикріплені до руднику і що ця професія стала спадковою згідно імператорського указу. Можна вважати, що копальні в областях Далмації в часи пізньої Римської імперії відчували значні труднощі, викликані браком робочої сили, і що у зв'язку з посиленими репресіями з'явилася потреба зміцнити безпеку рудників і адміністративних центрів.

    З іншого боку, і загальне становище в північних частинах Далмації було зовсім не спокійним. Знахідки численних скарбів римських грошей III-VI ст. в різних місцях свідчать про небезпеку, що загрожувала у зв'язку з вторгненнями готовий і інших племен на територію Далмації протягом названого періоду.

    Положення рудокопів і виробництво значною мірою залежали, з одного боку, від форми власності на родовища руди, а з іншого боку, від способу управління рудниками. Епіграфічні джерела неодноразово згадують прокураторів (procuratores metallorum) як великих державних чиновників, керували срібними і залізними рудниками на території сучасної Боснії. З юридичних та інших письмових джерел видно, що форми власності і управління рудниками залежали від успадкованих традиційних відносин у окремих областях Імперії і від типів видобутої руди. Крім того, зміни виникали і в процесі розвитку цих провінцій під управлінням римлян. В епоху Імперії особливо проявилася система централізації і етатізаціі родовищ переважно благородних металів. Тим часом в особливих випадках такі заходи застосовувалися і до залізорудних родовищ. Разом з тим поряд з metalla publica існували і metalla privata, не тільки під час ранньої, а й в період пізньої Імперії. Після завоювання внутрішніх областей Іллірії в 9 р. н.е. рудні родовища стали власністю римського народу (ager publicus). Спочатку ці родовища здавалися в оренду товариству орендарів (societas publicanorum). Цілком можливо, що деякі родовища стали власністю приватних власників.

    В протягом I ст. н.е., поки римляни були зайняті заселенням і зміцненням своєї влади в провінції Далмації, тамтешні копальні не могли грати ту роль в економіці держави, яку вони відіграли в пізніших століттях.

    В протягом II ст. залізні рудники Далмації значною мірою підняли своє виробництво. Написи цього періоду згадують conductores - орендарів рудників залізної руди - і procuratores - керуючих окремими рудними родовищами або рудниками, посада яких полягала в тому, щоб спостерігати за фінансовими справами, збирати податки та орендну плату і дбати про виробництво. Самі орендарі, conductores, успадкували права колишніх публіканов. У II ст. вони гарантували державної скарбниці певний внесок, який в той же час давав їм можливість здійснити значні особисті заробітки і доходи. Залізні рудники в північно-західній Боснії ще сильніше розгорнули своє виробництво в III ст., з часів Септимія Півночі. Судячи з того, що в написах цього століття в якості державних чиновників майже виключно згадуються procuratores як головна адміністрація рудників, можна зробити висновок, що в той час рудники піддавалися ще більш суворою і енергійнішою етатізаціі. У написах цього періоду з Далмації, крім прокураторів, зустрічаються і їх помічники, що управляють адміністративними пунктами рудників (vilici). Відомі й інші службовці адміністрації рудників у провінціях: dispensatores, tabularii, librarii, commentarienses, saltuarii, praecones, ministratores, agrimensores, pedisequi, medici, paedagogi, aeditui та інші.

    Виникає питання: чи входила до компетенції прокураторів турбота про гірників і про умовах їх роботи? Lex metalli Vipascensis виразно говорить про те, що прокуратору слід піклуватися про гірників. Що стосується римських розробок заліза і срібла на території сучасної Боснії, незаперечно, що фіскальні та військово-політичні інтереси римського управління вимагали пильністю і пильності, нагляду та керівництва роботою рудокопів, а також певною системи у поводженні з ними. Прокуратори відповідали за порядок і своєчасність виробництва певної кількості сирої і обробленої руди, яку вони відправляли на великі монетні двори і заводи зброї в Паннонії (Siscia, Sirmium). З іншого боку, відповідальність прокураторів ставала ще більш серйозною, коли справа йшла про metalla privata і про гірників, які працювали в них. Тут експлуатація гірників була ще сильніше, тому що дрібні і великі орендарі (conductores) намагалися досягти якомога більших вироблення і доходів, посилено експлуатуючи metallarii.

    Звичайно, прокуратори перш за все були захисниками фінансових і військових інтересів держави, яке вимагало все більшого виробництва, що передбачало обов'язково підтримання хоча б мінімальної безпеки в рудниках. Procuratores навряд чи гребували найжорстокіших методів в управлінні рудниками і поводженні з рудокопами. При виняткових обставин (призупинення роботи, руйнування рудника, повстання тощо) procuratores повинні були прийматися за організацію та відновлення виробництва.

    Слід торкнутися і питання структури населення в гірничодобувних районах. У них характерні строкатість населення і поселенці-іноземці. Рудники і майстерні в провінції Далмації, як і в інших частинах Римської імперії, наймали численних чиновників і службовців, різні категорії робітників (вільних рудокопів, рабів, арештантів) і різних ділових людей із близьких чи віддалених країв. Рудники залучали людей різних професій. Так, у гірничодобувних районах утворювалося населення, етнічно та соціально змішане. Епіграфічні джерела свідчать про те, що в районі срібних рудників (argentaria) в північно-східній Боснії жили і працювали греки-переселенці, а також міські чиновники з Сірмією. Присутність греків або еллінізованних вихідців зі східних провінцій засвідчено і в околицях рудників заліза на території сучасної Боснії.

    Навколо цих копалень, як і в інших областях Імперії, виникали центри, в яких знаходилися управління, державні установи та ряд громадських будівель. Навколо цих центрів перебували селища і табори, в яких жили гірники. До жаль, відшукати хоча б незначні залишки цих селищ дуже важко, тому що вдома у них звичайно будувалися з нетривкого і нестійкої матеріалу і з плином часу вони безслідно зникли.

    Розглянуті вище дані дозволяють зробити наступні спостереження про гірничій справі, і про стан рудокопів в римських рудниках провінції Далмації.

    Рудники в провінції Далмації діяли протягом майже всього періоду римського панування. Гірнича справа становило важливу галузь економіки цієї провінції, причому видобуток заліза на території Далмації відігравала значну роль у озброєнні римських легіонів уздовж Лімес Паннонії.

    рудокопами переважно були місцеві жителі, іллірійці, але, крім них, також і раби, арештанти і переселенці. Положення гірників в рудниках Далмації більш - менш відповідало положенню важко експлуатованих metallarii в рудниках інших областей Римської імперії. З метою внутрішньої безпеки і захисту від зовнішніх загроз у районах рудників римляни звели Кастеллі і зміцнення.

    Викладені відомості показують, що, хоча вивчення гірничої справи в Далмації є ще мало розробленою проблемою, воно може принести великий матеріал для освітлення економічної і політичної історії досліджуваних придунайських областей. Cetera desiderantur!

    Список літератури

    1.C. Рatsсh. Archaologische-epigraphische Untersuchungen zur Geschichte der romischen Provinz Dalmatien, III. «Wissenschaftliche Mitteilungen aus Bosnien und die Hercegoviene », VI, 1899, S. 264-266; U. Tackholm. Studien uber den Bergbau der romischen Kaiserzeit. Uppsala, 1937.

    2. V. Simiс. Istoriski razvoj naseg rudarstva. Beograd, 1951; E. Pasalic. O rimskom rudarstvu u Bosni i Hercegovini. «Glasnik Zemaijskog muzeja Sarajevo », n. s., IX, Sarajevo, 1954, s. 47-75 (там же див. бібліографію питання); D. Sergejevski. Epigrafski nalazi iz Bosne. «Glasnik Zemaljskog muzeja Sarajevo», n. s., XII, Sarajevo, 1957, s. 110-116; E. Pasalic. Anticka naselja i komunikacije u Bosni i Hercegovini. «Zem. muzej Sarajevo ». Sarajevo, 1960, s. 91-97 i passim (з наведеної там літературою); D. Sergejevski. Rimski rudnici zeljeza u sjeverozapadnoj Bosni. «Glasnik Zemaljskog muzeja Sarajevo», n. s., XVIII, Sarajevo, 1963, s. 85-100.

         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !