Законодавча діяльність Катерини II

Домашнє завдання виконала студентка 1 курсу, 7 гр. очного відділення соціально-економічного факультету Пушкіна Ганна Володимирівна

Академія Праці і Соціальних Відносин

Кафедра Філософії і політології

Москва, 2003.

1.1 Введення

У ряді самодержців Російської імперії багато сильних, вольових особистостей, політична та законодавча діяльність яких справила величезний вплив на зростання не тільки Росії в цілому (в плані економіки, зовнішньополітичних відносин), але й окремих соціальних шарів, життя і культуру суспільства. Поступова модернізація життя в Росії, основний поштовх якій дала "європейська політика" Петра I, була продовжена і іншими монархами, епоха яких зіграла не менш важливу роль у формування потужної Російської імперії. Российская імператриця Катерина II була владної законодавицею; в своєму управлінні державою вона прагнула до реформ і внесла неоціненний внесок у розвиток і зміцнення Росії. Епоха її правління (друга половина XVIII століття) виділяється істориками як окремий етап у розвитку імперії, так як саме Катериною II був проведений курс реформ в соціально-політичного життя Росії, спрямований на її модернізацію і міцно державну владу в країні. Ця законодавча діяльність імператриці відповідала духу часу, новим європейським віянням та ідеям, які принесла з собою в XVIII столітті епоха Просвітництва.

Політика освіченого абсолютизму Катерини II, як основне відображення принципів епохи Просвітництва в Росії, цікава не тільки своїми нововведеннями, а й поєднанням західних віянь з самобутністю Росії. Тому у своєму рефераті я хочу порушити не тільки самі реформи з модернізації життя в епоху правління Катерини II, але і їх наслідки.

Встановлення абсолютизму, яскравіше всього знаменувало в Росії правлінням Петра I, затвердив і ідею суворої законності: для самого Петра I той закон був найкращим, в якому можливо Пряме і безпосереднє була висловлена його монарша воля. З часом, однак, у це розуміння відносин влади монарха та законності включилося нове вимога: монарх аж ніяк не самовладдя над законом, і якщо він хоче бути слугою держави, то повинен і сам підкорятися законам своєї країни. Така була державна ідея нового, правового або "освіченого" абсолютизму, що став основою модернізації в Росії за часів правління Катерини II. Природно, що при розгляді теми, в першу чергу, варто спиратися на розгляд реформ і законів, виданих імператрицею з метою сформулювати і закріпити самі основні принципи організації держави і правової політики.

Глобальна єкатерининська політика мала цілком певну політичну програму, засновану, з одного боку, на ідеях освіти і, з іншого, враховувати особливості історичного розвитку Росії. Саме це змушувало визнати в ній першорядного історичного діяча, в першу чергу, тому що Катерина II серйозно задумалася над приведенням в дію реформи російських законів. А через це - і всього суспільства, згідно з уявленнями того часу. Здійснити таку модернізацію Катерина II вирішила шляхом власної законодавчої роботи, найважливішими принципами якої були поступовість, послідовність, облік громадських настроїв і проголошення основою свого правління турботу про добробут підданих відповідно до законів, що виходять від монарха.

"У перші три роки царювання мого, - писала Катерина II вже на схилі років, - вивела у себе в розумі висновок, що образ думки взагалі, та й самий цивільний закон не може отримати поправки інакшими, як встановленням корисних для всіх взагалі речей правил, мною писаних і затверджених. І для того я почала читати, потім писати Наказ Комісії уложення. Два роки я і читала, і писала, не кажучи про те півтора року ні слова, наслідуючи єдино розуму і серця свого з ревністю бажанням користі, честі і щастя імперії, і щоб довести до вищого ступеня благополуччя всякого роду живуть в ній - як усіх взагалі, так і кожного особливо ".

2.2 Прихід до влади Катерини 2

Будучи за походженням німкенею, Е. II розуміла, що імператриця повинна перш за все захищати інтереси Росії і не відступала від цього правила.

Важко перерахувати все, що зробила Е. II для користі і слави Росії. Ще проживаючи в Москві, після коронації, вона ознаменувала початок царювання великим і добрим ділом: заснувала так званий Виховний Дім. У цьому будинку знаходили притулок діти, залишені батьками. До цього часу кинуті діти або гинули від голоду і холоду, або зростали в злиднях і темряві. Тільки небагато потрапляли до добрим людям, які доводили їх до ладу. У виховній Будинку дітей не тільки годували, поїли, одягали, а й навчали. З "вдома" вони виходили вже самостійними людьми, здатними приносити користь собі і вітчизні. Незабаром такий самий будинок було відкрито в Петербурзі.

Е. II як Государиня православного народу, завжди відзначалася побожністю і відданістю православ'я. У Польщі жило багато православних, які піддавалися гонінням з боку польської католицької церкви. Білорусія була під владою Польщі. Католики діяли не тільки методом переконання, а й грубою силою. Е. II прийняла рішення допомогти православним, захистити їх від утисків, дати їм можливість жити спокійно. Справа про православних в Польщі і Білорусії було доручено князя Рєпніна. Після безлічі клопоту проблема була вирішена: православним жителям були надані ті ж права, якими користувалися католики.

Охорона здоров'я теж приваблювало увагу Е.II. Вона постійно піклувалася про те, щоб було побільше лікарів і аптек, і щоб кожен хворий міг якомога швидше отримати допомогу. А чого вартий щеплення віспи, продемонстрована на власному прикладі. І потім по Указу зробила обов'язковим.

Е. II подорожувала по країні. Намагалася все побачити на власні очі, все почути своїми вухами. Також проводились зустрічі з народом, вона спілкувалася не тільки з вельможами, але і з простими селянами.

Турбота Е. II про Просвещении виражалася, зокрема, у відкритті училищ. Головним помічником у цій справі був І.І. Бецко. Імператриця веліла відкривати училища скрізь: у великих містах - головні, в повітових - малі. Це було нову справу.

Імператриця протегувала вченим і письменникам. Сама вона також писала (наукову та художню літературу).

Під час 1-й турецької війни в країні почалася епідемія чуми. Тільки в Москві за рік померло 50 тисяч людей. Неграмотний народ не дотримувався елементарних карантинних правил. Тоді до Москви були послані досвідчені начальники. Прийнято були суворі заходи. Зараза ослабла. Для постраждалого народу були зроблені полегшення: влаштували притулок для сиріт, дали роботу бідним, почали купувати до скарбниці вироби ремісників, які не мали покупців.

Час царювання Е. II називають епохою освіченого абсолютизму. Сенс освіченого абсолютизму полягає в політиці слідування ідеям Просвітництва, що виражається в проведенні реформ, які знищували деякі найбільш застарілі феодальні інститути (а іноді робили крок у бік буржуазного розвитку). Думка про державу з освіченим монархом, здатним перетворити суспільне життя на нових, розумних засадах, отримала в XVIII столітті широке поширення. Самі монархи в умовах розкладання феодалізму, визрівання капіталістичного устрою, розповсюдження ідей Просвітництва змушені були стати на шлях реформ.

Розвиток і втілення почав освіченого абсолютизму в Росії набуло характеру цілісної державно-політичної реформи, в ході якої сформувався новий державний і правової зовнішність абсолютної монархії. При цьому для соціально-правової політики було характерно станове розмежування: дворянство, міщанство і селянство. Внутрішня та зовнішня політика другої половини XVIII століття, підготовлена заходами попередніх царювання, відзначена важливими законодавчими актами, видатними військовими подіями і значними територіальними приєднання. Це пов'язано з діяльністю великих державних і військових діячів: А.Р. Воронцова, П.А. Румянцева, А.Г. Орлова, Г.А. Потьомкіна, А.А. Безбородько, А.В. Суворова, Ф.Ф. Ушакова та інших. Сама Е. II активно брала участь в державного життя. Жага влади і слави була істотним мотивом її діяльності. Політика Е. II за своєю класової спрямованості була дворянській. У 60-і роки Є. II прикривала дворянську сутність своєї політики ліберальної фразою (що характерно для освіченого абсолютизму). Цю ж мету переслідували жваві зносини її з Вольтером і французьким енциклопедистами і щедрі грошові підношення ім.

Завдання "освіченого монарха" Е. II уявляла собі так: "1. Треба просвіщати націю, якій повинен керувати. 2. Потрібно ввести добрий порядок в державі, підтримувати суспільство і змусити його виконувати закони. 3. Потрібно заснувати в державі гарну і точну поліцію. 4. Потрібно сприяти розквіту держави і зробити його рясним. 5. Потрібно зробити держава потужним на самого себе і вселяє повагу сусідів ". У реальному житті декларації імператриці часто розходилися зі справами.

3.1 "Наказ" та Комісія 1767 - 1768 рр..

У січні 1765 року Катерина початку безпосередньо роботу над законодавчим проектом. Із самих перших начерків робота була своєрідною. Початковий текст майбутнього "Наказу" (у більшості - виписки з Монтеск'є, Люзака, "Енциклопедії", Беккаріа) був написаний по-французьки. Потім секретарі імператриці зробили російський переклад, який імператриця редагувала не менше трьох разів, вносячи доповнення, переставляючи тексти місцями. Усі рукописи і Катерини, та її секретарів, що відносяться до "Наказу", збереглися донині.

До травня 1766 був готовий майже завершений текст - у ньому було понад півтора десятка голів і більше 400 статей. Начисто переписаний "Наказ" був переданий через фаворита Катерини графа Орлова для прочитання деяким вищим сановникам і близьким людям: М. І. Воронцова, В. Г. Баскакова, А. П. Сумарокова, вищих церковних ієрархів. Всі вони, безумовно, схвалили "Наказ", хоча й порекомендували деякі виправлення. Виправлення були враховані Катериною при остаточному доопрацюванні тексту влітку 1766. Також вона зробила деякі скорочення в розділах про кріпосне селянство і церковній політиці і додала дві голови про міста і права так званого "середнього роду людей" (не дворян і не селян). Завершивши свою працю, Катерина вирішила скликати з представників основних станів тодішньої України особливе Збори з вироблення зводу нових законів, яке розробить це Збори представників.

У липні 1767 року в Москві зібралися понад 500 обраних на місцях депутатів, які утворили "Комісію про складання проекту нового уложення ", яка працювала сім років. 30 червня Комісія розпочала свою роботу, "Наказ" був офіційно оприлюднений, і всі депутати отримали тексти Зведення правових принципів.

Офіційний текст "наказу Комісії щодо складання проекту нового уложення "складався з 20 тематичних глав і 526 статей. Більша частина тексту була, як видно, запозиченою. Однак в результаті у Катерини вийшло самостійне за конструкцією і за політичними принципам творіння. Розроблені нею постулати законів були спрямовані на зміцнення необмеженої влади монарха, законності, заснованої на "розумною поблажливості", на гарантії громадянських прав у вигляді привілеїв станам, на загальне реформування правової системи в дусі цих почав.

Перші п'ять глав фіксували найважливіші принципи влади державного правління в Росії як незаперечні, "фундаментальні" почала життя суспільства взагалі. (В "Наказі" було і невелике введення, де Катерина II розвивала думка про те, що прагнення закону до блаженства кожного і всіх є і правило християнського віровчення). Одна з самих перших статей "наказу" проголошувала Росію європейською державою. У цього положення був важливий політичний підтекст: слідуючи критеріям Монтеск'є, всі закономірності європейської державності властиві Росії, незважаючи на її особливу обширність. Головна з таких закономірностей - "Государ в Росії самодержавний, бо ніяка інша, як тільки з'єднана в його особі влада не може діяти схоже з простором такої великої держави ". А" всяке інше правління не тільки було б Росії шкідливо, але й в кінець руйнівно ". Проте у нової, правової, монархії нова мета: всі дії людей "направити до отримання найбільшого від усіх добра", сприяти процвітанню суспільства, гарантувати права громадян-підданих. Государ не може і не повинен скрізь ред сам, хоча саме він покладався юридичним джерелом всякої влади в державі. Це показує, що "Наказ" цілком зберігав абсолютизм монархії.

У країні повинні існувати підлеглі монарху "уряду" - установи, які проводять у життя закони, але можуть разом з тим клопотатися про виявлення недоліків цих законів. Особливим установою з особливими правами був Сенат, що існував у Росії ще за часів Петра I. На Сенат покладалися функції конституційного контролю за діями інших влад "сходственно до законів, у підставі покладеними, і з державними установами ".

Законність і закони не мають стати в державі самоціллю, вони зобов'язані "охороняти безпеку особливого кожного громадянина ". Всі рівні перед державним законом, що і проголошувалося у "наказі": "Рівність всіх громадян полягає в тому, щоб усі піддані були тим же законам ". Надмірне ж розуміння рівності, прагнення до стирання відмінностей між бідними і багатими, між різними чинами і званнями, "коли кожен хоче бути рівний тому, який законом поставлений був над ним начальником "- це" розумування " розуму, згубний для суспільства. Закони повинні зберігати і "вільність" громадянина, яка, однак, полягає в тому, "щоб робити все, що кому завгодно ". У правильному державі" вільність "є право робити те, що "закони дозволяют".

Глави 6 і 7 в загальній формі фіксували правила побудови такого законодавства, де "вільність" громадян уживалася б з самодержавним правлінням.

Дотримуючись думки Монтеск'є, "Наказ" зазначав, що закони в суспільстві пов'язані з багатьма факторами: вірою, кліматом, політикою уряду, правами. Все це формує вихідне "народне розумування". Правильні закони повинні слідувати цьому духу народу. "Ніщо не має забороняти законами, крім того, що може бути шкідливо або кожному особливо, або всьому суспільству ". Якщо народ робить що-небудь без примусу, отже, робить це охоче й добре - в цьому головне правило кращої державної політики. Однак у "наказі" зазначалося, що не завжди самі корисні справи і розумні заходи знаходять відповідь в народних умах. Таке гостре протиріччя між владою та усвідомленими потребами нації слід вирішувати шляхом всесвітнього освіти. "Для введення кращих законів необхідно потрібне уми людські до того приготувати ".

Глави 9 і 10 спеціально встановлювали конкретні принципи законодавства в галузі кримінального права. Правильно побудований кримінальний закон проголошувався найважливішою гарантією цивільної "вільності". "Наказ" категорично забороняв будь-які жорстокі за формою покарання, скорочував можливі випадки страти. Суд також установа не стільки каральне, скільки орган охорони суспільства і громадянина. І тому що суд діє в реальному становому суспільстві, то в ньому гарантії судової справедливості повинні полягати в участі виборних представників від станів у розгляді справ.

Глави 11-18 присвячувалися законодавства у соціально-правовій сфері і цивільного права. Суспільство поділено на три стани, виходячи з природного та історичного розходження занять. Більш почесне місце дворян гарантувало їм особливі привілеї на службі, у власності. Але і для селянства важливо "заснувати що-небудь корисне ". Закон повинен охороняти всіх, але цивільні права надаються відповідно станово.

Останні, 19 і 20 голови "Наказу" встановлювали деякі правила в окремих питаннях законодавства. Декларувати свободу віросповідання, заборонялося не передбачені законом суди.

Уряд надавало "Наказу" особливе значення. Однак сама робота Комісії Уложення з?? тягівалось. Плутанина, недосконалість організації Комісії створювали перешкоду для успішного ведення справи. Поряд з невмілої постановкою самих завдань іншим перешкодою до успіху справи було змішання підготовчих робіт з прямим обов'язком. Наприкінці 1767 Комісію перевели до Петербурга, де її діяльність також нічого не досягла. Наприкінці 1768 члени загальних зборів були розпущені через війни з Туреччиною. Катерина розуміла неуспіх справи і, оцінивши обстановку, розпустила загальне збори, залишивши деякі приватні комісії, які працювали до 1774 року. Але і вони працювали не набагато краще. Таким чином, внаслідок відсутності підготовчих робіт, непрактичності і невизначеності зовнішньої організації справи і практичного невміння керівників Комісія Уложення була скасована.

Незважаючи на повну невдачу Комісії, вона все-таки мала важливі наслідки для подальшої діяльності Катерини II. У цьому плані велику роль відіграло збори депутатів 1767-1768 рр.. Депутати привезли масу наказів, їх виступи були залишені в архівах Комісії, таким чином думки як станів, так і окремо обраних ними осіб про предметах, цікавили імператрицю, були висловлені. Був зібраний величезний фактичний матеріал, який відбив картину поглядів, настроїв та інтересів тодішнього суспільства. Крім того, Катерина зуміла змусити росіян задуматися про державної вольності, політичні права, віротерпимості, рівність всіх підданих перед обличчям Закону. Комісія показала, що саме треба виправити і до чому потрібно прикласти ці принципи. Після розпуску Комісії Уложення Катерина II почала власну розробку серії законодавчих актів, що склали реформу "освіченого абсолютизму", основою для якої стали принципи і правила раніше виданого "наказу". Особливо важливе значення мала реформа місцевого самоврядування.

3.2 Губернська реформа

Губернські установи імператриці Катерини II склали цілу епоху в історії місцевого управління Росії. У 1775 році вийшов у світ великий законодавчий документ "Установи для управління губерній". Відповідно до цього документом вступило в силу новий адміністративно-територіальний поділ, були внесені великі зміни місцевого управління. Ця система проіснувала майже сторіччя.

Всі новоутворені губернії і повіти отримали однакове пристрій, засноване на строгому поділі адміністративних, фінансових і судових справ. На чолі губернії стояв призначається урядом губернатор зі своїм заступником -- віце-губернатором. Іноді два або три губернії об'єднувалися під управлінням намісника - генерал-губернатора. Країна була поділена на 50 губерній; провінції були скасовані, кожна губернія ділилася на 10-12 повітів. В основі такого поділу лежав принцип чисельності податного населення. Для губерній і повітів було встановлено певну кількість жителів: по 300-400 тисяч і за 20-30 тисяч осіб відповідно.

Зі зміною кордонів колишніх адміністративних територій виникли нові повітові і губернські центри. Система місцевої влади була реорганізована. Слабкість минулого місцевої влади виявлялася в її нездатності власними силами придушити антиурядові виступу. Це переконливо довели події московського "чумного бунту" 1771 (широкого виступу, викликаний суворістю карантину), а особливо повстання Пугачова. Тепер у розпорядженні центральної влади знаходилися численні адміністративні установи, будь-який збройний виступ зустріло б швидкий і жорстокий опір.

Катерина II виробила свої положення про губернії, прагнучи, в першу чергу, збільшити сили адміністрації, розмежувати відомства і залучити до управління земські елементи. У кожному губернському місті були встановлені: губернські правління на чолі з губернатором (мало адміністративний характер, являло урядову влада і було ревізором всього управління), кримінальна і цивільна палати (вищі органи суду в губернії), казенна палата (орган фінансового управління), верхній земської суду (судове місце для дворянських позовів і для суду над дворянами), губернський магістрат (судове місце для осіб міського стану за позовами та позовів на них), верхня розправа (судове місце для одновірців і державних селян), наказ громадського піклування для влаштування шкіл, богаділень і т. п. Всі ці установи носили колегіальний характер і вважалися становими, але реально вся влада належала губернатору.

В кожному повітовому місті перебували: нижній земський суд (відав справами повітової поліції і адміністрації, складався з справника і засідателів), повітовий суд (для дворян, підпорядковувався Верхньому земського суду), міський магістрат (судове місце для городян, підкорялося губернського магістрату), нижня розправа (суд для державних селян, підкорявся верхньої розправи).

3.3 Судова реформа

Дуже складно було судоустрій. Вперше в Росії з'явився суд, відділений від виконавчої влади, хоча і залежний від неї. Діяльність нових органів набула рис самоврядування, оскільки в ній брали участь місцеві жителі. Нові суди були виборними. Окремо обиралися суду для дворян, міського населення і для тих селян, які не перебували у кріпацтва (кріпаків судив в основному сам поміщик). Головна роль в цій новій судовій системі належала поміщикам. Кожні три роки всі повітові дворяни мали з'їжджатися до центральне місто повіту, щоб вибирати з-поміж себе місцеву адміністрацію -- предводителя дворянства, капітана-справника, засідателів до судів, палати і інші установи. У результаті дворяни кожного повіту утворили згуртоване суспільство, через своїх представників впливати на управління справами повіту.

Судова реформа аж ніяк не означала послаблення потужної і розгалуженої системи центрального управління: її лише "розвантажили" від дрібних поточних справ, давши станам (дворянам, міщанам, селянам) права вирішувати їх самостійно. Таким чином, реформа 1775 зробила великий крок вперед у розмежування адміністративних, судових та фінансових справ.

Внаслідок обласної реформи був посилений поліцейсько-дворянський нагляд за населенням, збільшена кількість чиновників. З'явилися 216 нових міст за рахунок скасування автономії окраїн (у 1775 р. була знищена Запорізька Січ, скасовано козацьке самоврядування на Дону, ліквідована автономія Естляндії і Ліфляндії).

Такі були головні заходи, початі Катериною II щодо управління державою. У результаті імператриця посилила складу адміністрації, правильно розподілила відомства між органами управління і дала широку участь земству в нових установах. Але недоліком місцевої установи 1775 з'явилася колишня система в центральному управлінні, обов'язок керівництва і загального спостереження. За винятком двох установ (совісного суду і наказу громадського піклування) всі інші були органами якого-небудь одного стану. Самоврядування отримало суворо становий характер: воно не було нововведенням для городян, але було великою реформою для дворянства.

3.4 "Жалувана грамота дворянству"

У 1785 році Катерина II оприлюднила жалувану грамоту дворянству і в ній підтвердила всі його права, отримані від колишніх государів, наділивши новими. За Петра I дворянин мав обов'язком безстрокової служби і правом особистого землеволодіння, причому це право належало йому не тільки і не цілком. При імператриці Анні Іоанівні дворянин полегшив свою державну службу і збільшив землевласницькі права. При Єлизаветі він досяг першого станових привілеїв у сфері майнових прав і поклав початок станової замкнутості. За Петра III з дворян була знята службова повинність і вони отримали деякі особисті права.

Стаючи привілейованим і відокремленим станом, дворянство до 1785 року не мало ще станової організації, а зі знищенням обов'язкової служби могло втратити й службове організацію Установи 1775 року, яка давала дворянству самоврядування та внутрішню організацію. Кожні три роки для обрання посадових осіб дворяни мали з'їжджатися всім повітом, обирали повітового предводителя, капітана-справника і засідателів у різні установи. Дворянство кожного повіту ставало цілим згуртованим суспільством і через своїх представників управляв усіма справами повіту, і поліція, і адміністрація перебували в руках дворянського установи (нижній земський суд). За своїм становим положенню дворяни ставали з 1775 року не тільки землевласниками повіту, але і його адміністраторами.

Так як велика кількість чиновників належало до дворянства, то не тільки повітове, але і губернське управління взагалі зосереджувалась в руках дворянства. Дворянство зі своїх пологів поставляло головних діячів у центральні управління. Таким чином, з 1775 року вся Росія від вищих до нижчих щаблів управління (крім хіба міських магістратів) стала керуватися дворянством: вгорі воно діяло у вигляді бюрократії, внизу - як представники дворянських самоврядних товариств. Таке значення мали для дворянства реформи 1775 року, вони дали йому станову організацію і адміністративне першорядне значення в країні. У "Установах для управління губерніями" організація, дана дворянству, і її вплив на місцеве самоврядування розглядаються як факти, створені в інтересах державного управління, а не станів. У виданій 21 Квітень 1785 Жалуваної грамоті дворянству початку станового самоврядування розглядаються вже як станові привілеї поряд з усіма правами та пільгами, які дворяни мали раніше. Таким чином, Жалувана грамота 1785 року стала підтвердженням закону про дворянство, і в ній було додано визнання дворянства вже не одного повіту, а й цілої губернії за окреме товариство з характером юридичної. Грамотою 1785 був завершений процес складання та підвищення дворянського стану.

При Катерині II дворянин став членом губернської дворянської корпорації, привілейоване і тримала в своїх руках місцеве самоврядування. Грамота 1785 встановила, що дворянинові може інакше, як через суд, втратити своє звання, передає його дружині і дітям. Він звільнявся від податків і тілесних покарань, володів як невід'ємної власністю все, що знаходилося в його маєтку, звільнявся остаточно від перш за обов'язкової державної служби, але не міг брати участь у виборах на дворянські посади, якщо не мав офіцерського чину. Позбавлення дворянської гідності могло проводитися лише за рішенням Сенату з найвищим твердженням. Маєтки засуджених дворян не підлягали конфіскації. Дворянство відтепер іменувалося "благородним".

До таких результатів прийшло дворянство до кінця XVIII століття. Політика імператриці дала дворянського стану виняткові особисті права, широке право станового самоврядування і сильне вплив на місцеве управління. Ці привілеї дворянства сприяли подальшого закріпачення селян, обмеження їхніх прав і посилення над ними панування поміщиків.

3.5 Ставлення до кріпосного права:

Які б волелюбні ідеї ні сповідувала Катерина II, як би не було велике її бажання викорінити в Росії "кріпосне рабство", піти на радикальні заходи вона не вирішувалася. Імператриця розуміла, що тим самим протиставить себе опорі трону -- дворянству, не готового поступитися власними привілеями. Вона намагалася діяти манівцями і запропонувала членам російського Вільного економічного суспільство публічно обговорити становище селян, сподіваючись змусити своїх підданих хоча б усвідомити політичну небезпеку і аморальність селянського права. Катерина допустила обговорення цього питання не тільки в урядових колах, а й у сфері суспільного життя. Таким чином, саме в століття Катерини громадська думка звернулася до теоретичного обговоренню кріпосного права.

Катерина робила більше рішучих заходів і на практиці. Вона заборонила вільним людям і відпущеним на волю селянам знову вступати в кріпацтво. За її розпорядженням для знову заснованих міст уряд викуповувала кріпосних селян і звертало їх у міщан. Діти кріпаків, прийняті на державне піклування в виховні будинки, ставали вільними. Катерина готувала указ, згідно з з яким діти кріпаків, народжені після 1785, вважалися вільними. Мріяла вона здійснити й інший проект - він привів би до поступового звільненню селян при переході маєтків з одних рук в інші. Але опубліковано цей проект не був, так як імператриця побоювалася дворянського невдоволення. Крім того, при всьому своєму волелюбність і пристрасть до республіканських ідеалів Катерина II ніколи не мала наміру обмежувати державну владу монарха: вона розраховувала на ті величезні можливості, які надавали їй положення самодержіци для проведення в країні реформ, і зовсім не хотіла ризикувати троном з-за обурення дворянства, який був би позбавлений своєї головної багатства -- кріпосних селян.

3.6 "Жалувана грамота містам"

Одночасно з Жалуваної грамотою дворянству була видана Грамота на права і вигоди містам Російської імперії чи Жалувана грамота містам. Подібно до дворянського, міське товариство розглядалася як юридична особа, що користується корпоративними правами, головним з яких було право самоврядування. Його первинним органом було міські збори, обирає міського голову та представників судових установ. Розпорядчим органом станового самоврядування ставала загальна міська дума, що збиралася раз на три роки. У ній були представлені міський голова і так звані гласні (депутати) від шести розрядів міського населення ( "справжніх городових обивателів", тобто власників нерухомої власності в межах міста); купців трьох гільдій; цехових ремісників; російських та іноземних фахівців; "іменитих громадян "- великої групи осіб, що відслужили по виборах, комерсантів, інтелігенції, посадських. У проміжку між зборами міської думи її функції передавалися виконавчому органу - шестігласной думі, що включала по гласно одному від кожного розряду населення. У порівнянні з дворянським самоврядуванням виборні міські органи мали набагато менше прав і піддавалися дріб'язкової державно-бюрократичної опіки.

Зіставлення всіх трьох документів (Жалуваної грамоти дворянству, Жалуваної грамоти містах і неопублікованою Жалуваної грамоти державним селянам) дозволяє вважати, що імператриця не стільки прагнула підтримати той або інший стан, скільки піклувалася про посилення держави, основою якого були, за її думку, сильні стани західноєвропейського типу. Саме за Катерини II починає складатися громадянське суспільство, засноване на посиленні станів.

3.7 Інші праці по законодавству та праву

Важливу роль у формуванні громадянського суспільства Російської імперії грали і інші праці з законодавству і праву, розроблені Катериною II в 1770-1780 роках. У 1777 році за ініціативою імператриці, переданої через Вольтера, і на її гроші наукове товариство у Берні оголосило конкурс на проект кращого кодексу "освіченого часу". Чи не припускаючи брати участь у конкурсі, але спонукання своєю затією, Катерина взялася за розробку власного Кримінального уложення. Вона детально вивчила петрівське законодавство, склала для себе багато тематичних виписок з Уложення 1649 року, військових артикулів, Морського статуту (основних джерел кримінальних законів у діяв право). Але своє укладення імператриця задумала побудувати по правилами "наказу". Це означало, що жорстокі покарання мають бути скасовані, що покарання має бути пропорційно до скоєного, що воно має не тільки забезпечувати інтереси суспільства, а й виправляти злочинця. Взагалі імператриця чітко усвідомлювала, що скорочення злочинності дуже мало залежить від м'якості чи жорстокості кримінальної репресії. "Буде передлежить в справі обрати між лагідністю і строгістю, та оберуть лагідність, особливо в кримінальному покаранні або страти, - напише вона в пізньому проекті, що залишився в рукописах. - Смертна кара абсолютно недостатня зупинити злочин -- слідівательно зайва, ще бо в такому випадку, де всі інші способи не суть достатні для попередження законного виконання, збереження загального спокою і власності "1. А в проекті Кримінального уложення вона записала: "Щоб покарання утримався інших людей від злочину, належить, щоб покарання не перевищувало злочин, і для того кару, посилання і вічне висновок не має вжити інакшими, як тоді, коли злочинець числом злочинів або вчинків, більш-менш тяжких, визнаний за невиправного ".

Проект Кримінального уложення НЕ було доопрацьовано. Тоді ж Катерина II зайнялася іншими проектами: про перебудову в'язниць, про зміну розшукової порядку. З Уложення виріс тільки невеликий указ 1781 про зміну відповідальності за різні види крадіжок. Одночасно Катерина склала великий статут благочиння, оприлюднений у 1782 році. У Статуті були визначені принципи реформування установ поліції в країні, нові завдання поліцейських установ - не тільки щодо розшуку злочинців та охорони порядку, але й з регулювання взагалі соціального життя в містах. Статут включив та Кримінального кодексу (оскільки до повноважень було внесено право не тільки віддавати під суд, але й самій визначати покарання за малозначні злочину).

3.8 Розвиток торгівлі та промисловості

З окремих заходів освіченого уряду Катерини II виділяється також заступництво імператриці російської торгівлі, доказом чого є Жалувана грамота містах 1785 року. На такому ставленні Катерини до російської торгівлі і промисловості позначалася залежність імператриці від західноєвропейських ідей. У цьому її економічна політика істотно відрізнялася від політики попередніх царювання. З Петра I в Росії над торгівлею і промисловістю встановилася система старого урядового контролю, і діяльність торгово-промислового класу була обмежена регламентацією. Катерина II зняла ці утруднення, знищила самі органи контролю - Берг-Мануфактур-колегію. Вона сприяла розвитку промисловості і торгівлі. При ній вперше були випущені асигнації, або паперові гроші, що дуже допомогло торгівлі. Бажаючи краще організувати кредит, Катерина II заснувала державний позиковий банк з великим капіталом.

У листопаді 1775 для розвитку торгівлі та промисловості був виданий Маніфест про свободу заклади промислових підприємств ( "станів"), оголошена свобода підприємництва. Купці, володіли капіталом понад 500 рублів, звільнялися від подушного податку і сплачували збір в один відсоток з капіталу; звільнитися від рекрутської повинності представник купецького стану міг заплативши 360 рублів. Також у 1775 році імператрицею був прийнятий пільговий митний тариф для чорноморських портів і скасовані промислові та торговельні монополії. Освоєння південній Росії зробило можливої торгівлю зерном на Чорному морі; в Росії закладалися нові міста, була побудована військово-морська база в Севастополі. Ці заходи, проведені Катериною в е.