Мятлев І.П.

Іван Петрович Мятлев (1796-1844)

Іван Петрович Мятлев народився в Петербурзі в старовинній і багатою дворянській сім'ї. З п'яти років він значився в Колегії закордонних справ. У 1813 і 1814 роках воював проти Наполеона в званні корнета Білоруського гусарського полку, брав участь у закордонних походах, потім звільнився з армії і влаштувався у своєму прекрасному петербурзькому будинку, серед розкоші і знаменитих творів мистецтва. У 1821 році він вирішив вступити на службу до канцелярії міністра фінансів по департаменту мануфактур і внутрішньої торгівлі. Справи не обтяжували Мятлева, чини і звання йшли справно, і через кілька років він вже став дійсним статським радником і камергером. У 1836 році він залишив службу, відправився в закордонну подорож, відвідав Німеччину, Швейцарію, Італію, Францію. Повернувшись до Петербурга, відкрив у своєму будинку-музеї музичні вечори, куди запрошувалися всі приїжджі і вітчизняні знаменитості.

В атмосфері невимушеного дружнього спілкування, салонних розмов, коротких необтяжливих відносин зароджується весела, іронічна поезія Мятлева, відточується його імпровізаційний талант. Літературна гра, фарс, розіграші, несподівані рими, влучні дотепи, пародії - все це склало основу своєрідною стіховой усній і письмовій культури, далекої від професіоналізму, але живий і безпосередній.

Вірші Мятлев почав писати рано і майстерно читав їх усюди. У 1834 і 1835 роках вийшли дві його збірки, що включили по 14 віршів і супроводжувалися написом: "Умовили випустити".

Широку популярність принесли Мятлеву комічні та жартівливі вірші початку 1840-х років.

потішаючи світську публіку макароніческімі віршами, поет поволі готували її до сприйняття самого головного свого твору, що вийшов у 1840-1844 роках, - "Сенсації та зауваження пані Курдюкова за границею -- дан л'етранже ". У ньому Мятлев створив комічний, не позбавлений сатири і гротеску образ тамбовського поміщиці, подорожуючу по Німеччині, Швейцарії, Італії. Курдюкова і об'єкт сатири, і літературна маска. Вона - уособлення НЕ тільки провінційної російської дійсності, а й світу європейських обивателів. Нахабна самовпевненість Курдюкова, її претензії на остаточність і непорушність в судженнях як не можна краще висловилися в мові та вірші. Куплетну форми з їх легкими ритмами створювали враження незвичайної жвавості і навіть розбещеності, властивої Курдюкова, а її мова, складена підступним автором з різномовних слів та зворотів, викривала сумнівну освіченість недалекій пані, якій не допомагали ніякі іноземні слова для вираження плутаних думок.

Сатиричні мотиви не зникають з поезії Мятлева і надалі. У вірші "Розмова пана з Афонька" (1844) Мятлев знайшов виразний спосіб передати розмову пана з кріпаком, зобразивши обох персонажами народного лялькового театру. У цієї драматичної сценці, заслужила похвалу критики, діалог між паном-нетяма і слугою, який прикинувся дурником, простак, виявляє повну неспроможність пана: він нічого не розуміє в сільській роботі, він вже розорився, але все ще напускає на себе поважний вигляд і продовжує кураж. У сатирі "Сільське господарство "(1844) пані і мужики разом зі" старостою-Пузанов " ніяк не можуть знайти спільну мову. Метафоричний план Мятлев переводить у буквальний - пані говорить по-французьки, а мужики розмовляють по-російському з густий домішкою простонародних речення, що повідомляє вірша додатковий комічний ефект.

Введення французької мови на російську, непідготовлений перехід з одного мови на іншу, їх безглузде змішання являють тут, як і в інших макароніческіх віршах, художньо розраховані функції: з їхньою допомогою створюється переконлива картина повної відірваності панського стану від народу, воно відчуває, думає і говорить на чужому народу мовою.

Сучасники цінували і любили веселу та запальну поезію Мятлева. Його "Сенсації та зауваження пані Курдюкова" залишили помітний слід в віршованій гумористики, випереджаючи появу сатиричних і комічних літературних масок від Козьми Пруткова до персонажів поетів "Іскри". За життя Мятлева "Сенсації" виходили тричі. Останній раз - на рік смерті поета, несподівано помер в Петербурзі серед олійних розваг.

Російська сніг у Парижі

Здорово, російська сніг, здорово!

Спасибі, що ти тут напав,

Як ніби то рідне слово

Ти серця російській сказав.

І завзяті запалало

Любов'ю до батьківщини святої,

У грудях відрадно заграло

Чарівній мрією.

У рідних степах я опинився,

Взимку вітчизни дихнув,

І від душі перехрестився,

Додому я точно заглянув.

Але ти розтане, і з зорею

Тобі не встояти ніяк.

Ні, не життя нам тут з тобою:

Житье на батьківщині, земляк!

1839

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://russia.rin.ru/