Прийняття християнства на Русі

Реферат

Бочарова О.О. Інститут Бізнесу і Права м. Москви

2003 г.

Язичництво в стародавньої Русі

Язичницьке світогляд землеробів Східної Європи склалося в II - I тисячоліття до н.е., в епоху первісного ладу і бронзового віку, задовго до виникнення слов'янських держав. У стародавніх слов'ян сформувався культ землі, сонця, дощу, річок, джерел, тобто всього того, що було пов'язане з виробничою діяльністю хлібороба. Залежність величини врожаю не тільки від вкладеної праці, але і від природних, перш за все погодних, умов, від правильного вибору часу робіт надавало особливе значення річного сільськогосподарського циклу і підкоряла йому все життя сільського хлібороба. Не маючи науковими знаннями про навколишній світ, причини погодних явищ, зміни пір року, народження і смерті, людина раннього середньовіччя перебував у полоні складних релігійних, зокрема магічних, вірувань, обожнений постійно повторюються природні явища. Соціальне ускладнення суспільства сприяло і виникнення різних рівнів богів. Порівняно пізній культ Перуна стояв на нарівні зі сформованим в різний час і мали різне походження культами Сварога, Хорса та Ярила. Поряд з ними шанувалися божества родючості і предків - Рід та Рожаниці, бог худоби Волос, жіноче божество Мокош, безліч нижчих божеств, духи добра і зла -- Берегиня і Упарі, Русалки і пр. Згодом бог Рід перетворився на головного бога, що намітився, з розвитком релігійних уявлень в бік монотеїзму. Своєрідно було осмислено добове рух сонця, яке вдень везли по небосхилу везли коні, а вночі по підземному Світовому океану воно пливло у човні. Сонячні символи Давньої Русі тісно пов'язані з конем (коником) і водоплавної птахом, перш за все з качкою. Їх зображення в прикладному мистецтві у вигляді амулетів - оберегів часто знаходять під час розкопок курганів. Віра в існування загробного світу примушувала разом з небіжчиком класти в могилу все те, що могло йому стати в нагоді, у тому числі жертовну їжу. При похоронах осіб, які належали до соціальної верхівки, спалювали їх наложниць.

Місцями язичницького культу на Русі були святилища (капища), де відбувалися моління і жертвопринесення. Вони представляли собою округлі або складні по контурах, як розетки, земляні та дерев'яні споруди на підвищених місцях або насипах, оточені валами або ровами. У центрі капища знаходилося кам'яне або дерев'яне антропоморфне зображення бога, навколо нього палили жертовні багаття. Такі святилища вивчені на Волхве під Новгородом і в інших місцях. Київське капище на найдавнішій території міста була складена з каменю та чотирма виступами орієнтовано по сторонах світу. У жертву богам приносили плоди землі, тварин і птахів, були відомі й людські жертвоприношення.

Слов'янська міфічна міфологія не була записана і літературно оформлена, але сліди залишилися як в мові, так і в образотворчому мистецтві. Передача в давньослов'янських перекладах грецьких термінів «кошунословіе» та ін дозволяє вважати, що цими словами позначалися язичницькі космологічні оповіді, протиставлювані біблійним і перекручено інтерпретують їх. Язичницький чотиристоронній ідол з річки Збруча на Волині дає картину світу предхрістіанского часу. На ньому зображені три горизонтальних ряду людських фігур, що свідчить про існування в уявленнях того часу трьох ярусів світу - верхнього, майже нескінченного неба з спрямованими вгору чоловічими та жіночими богами, близького глядачам середнього - землі і нижнього - підземного, боги якого тримають на собі верхні яруси всесвіту. У верхньому світі можуть бути пізнані Перун з шаблею і конем, Дажбог, жіночі божества з рогом достатку і коником (Берегиня або Рожаниця) та ін

Обслуговуванням культу і виконанням ритуальних дій займалися волхви, чарівники, що володіють даром психологічного впливу на людей і становили особливий соціальний шар. В давнину функції культу були з'єднані з владою племінних старійшин та князів, але в Стародавній Русі жрецтво вже відокремилося від політичної влади, і свідоцтво XI ст. про язичницьких виступах проти князів підтверджують це.

Формування пануючого класу, пов'язане з військової функцією, з позаекономічним примусом змінювало традиційне співвідношення божеств і висувало дружинного бога блискавки Перуна на перше місце. Саме він міг стати об'єктом монотеїстичного культу при подальшому розвитку релігії на основі язичництва.

Створення державності та перетворення князя з ватажка племені або племінного союзу в главу соціальної групи здійснює класову основної маси трудящого населення, піднімало язичництво на новий щабель і робило його державним культом.

Прийняття християнства на русі

Християнство до офіційного прийняття

Перше проникнення християнства на Русь. За переказами святий апостол Первозванний був з проповіддю Євангелія у Скіфії то є в країні з якої згодом утворилася Росія. Піднявшись на київські гори, він поставив там дерев'яний хрест, і передбачив, що в цій країні буде сяяти істинна віра християнства.

Святий апостол Андрій прийшов у майбутню землю Руську від півдня до півночі: від київських гір до Новгорода і навіть був на острові Валаамі. Про це свідчать новітні дослідження. Так місцеве (на півночі Росії) переказ вказує, що святий Апостол Андрій Первозванний, просвітитель скіфів і прославляючи, прибув з Києва до Новгорода. Звідси по річці Волхову доплив до Ладозького озера, а потім до Валаама. Тим благословив гори кам'яним хрестом. Винищив капища Велеса і Перуна, звернув в христову віру жерців бовванів і що мешкали на острові язичників, поклавши підстави на Валаамі сповідання віри Христової. Залишив пастирями ново зібраного стада Христового деяких супутніх йому учнів.

У найдавнішій рукописи зберігалося в бібліотеці Володимирського монастиря, про це говориться так: «Святий Андрій від Єрусалиму пройшов Голядь, Косогов, Роден, Скеф, Скіфії словени суміжний степами, досяг Смоленська, і оплачений Скіф і Слов'янська Великого, і Ладогу залишив, у човнах сівбу, в бурхливий обертається озеро на Валаам пішов, хрестячи всюди і поставляв по всіма місцями кам'яні хрести. Учні ж його сина Сила, Фірс, Єлисей, Лукослав, Йосип, Косма всюди зробили огорожі і всі посадники (тесть заступники князів правителів) доїжджали від Слов'янська і Смоленська, і багато жерці охрестилися, і капища Перуна і Велеса зруйнували і знищили ».

За перебування Святого апостола Андрія на Валаамі й інший пам'ятник старовини: йдеться: «30 листопада - го святого апостола. Вахвального Андрія Первозванного і Церкви поборника похвалити: зане, якоже древле тому перейде до Києва Смоленськ і Новгород Гругік Валаама ».

Дослідники вказують на те, що усне і письмовий переказ Валаама стверджує, що Православну Віру _ Христову на Валаамі заснував св. апостола Андрій. Тривало - чи християнство на Валаамі безперервно до часу заснування там монастиря - це позитивно тепер не можна визначити.

З сказань найдавнішої рукопису видно, що на Валаамі, після святого апостола Андрія, існувала і може бути, і не переривалася урядова організація, що там існувало своє віче, за зразком Новгородського, що про Валаамі знали і в чужих землях, і у випадках небезпеки шукали порятунку в ньому, що, нарешті, і кам'яний хрест святого апостола Андрія зберігся там, до часу преподобного Сергія Валаамского, що вказує на існування християнства. Одним словом Валаам, до заснування на ньому монастиря, належав слов'ян і, ймовірно перебував у цивільному союзі з Новгородом, і на Валаамі не зникли сліди християнської Православної Віри до преподобного Сергія. Хоча поруч із християнством не припинявся ще і язичництво.

Першими з руських князів, за переказами хрестилися київські князі Аскольд і Дір (867 р.).

Християнство стало проникати в байок Дніпра під другій половині першого тисячоліття. У Малій Азії, на Балканському півострові в Північному Причорномор'ї і Криму вели свої проповіді перші християнські апостоли та учні. У Криму і на Таманському півострові від тих часів збереглися катакомбні церкви. За свідченням Іоан-Хордадбеха, що належить до 840 р. російські купці, приїздили на схід, вважали себе християнами. Варязькі купці й дружинники, раніше і частіше слов'ян ходили до Царгорода, перш слов'ян стали там звертатися до християнство і приносили на Русь нове вчення, передова його слов'янам. Християнська література, написана старослов'янською, мовою проникала на Русь з сусідньої Болгарії.

За часів Ігоря в Києві вже було чимало християн, і стояла церква святого Іллі, християнського дворянина язичницького бога Перуна.

Церква святого Іллі, яка обслуговувала ту частину дружини Ігоря, яка, за словами, літописи, сповідувала християнство і при укладанні договору з греками клялася ім'ям християнського бога, у той час як інші дружинники клялися Перуном. Де саме була ця церква, і що вона являла собою до цих пір не відомо. Вона була в минулому вільної церквою варягів-християн.

Однак християнство не проникало ще глибоко в давньоруське суспільство. Його вплив поширився лише на деяких представників вищої знаті та купецтва. Та й у ряду київських князів воно не отримало визнання, вони свідомо зволікали з прийняттям християнства так як при тодішніх богословсько-юридичних поглядів візантійців прийняття хрещення з їхніх рук означало перехід новонаверненого народу в залежність від Візантії.

Християнство до володимирській пори на Русі не було однаковим. У зв'язку з цим винятковий інтерес представляв більш, ніж дивний обряд поховання, що виявляються у київських християн століть археологами.

Могильники Києва і поблизу лежали територій містять різні типи поховань, відображаючи розмаїття вірувань і пам'ятних традицій. Поряд зі слов'янськими і почасти не слов'янськими трупоспаленнями тут є й кілька типів трупоспалень. Понад сторіччя навколо останніх йшли спори: християни чи язичники, слов'яни або не слов'яни?

невизначеністю намагалися скористатися норманістів - прихильники скандинавського походження варягів Русі. Але дослідження антропологів, показали, що поховані від германців відрізняються більше, ніж будь-яка група слов'ян, хоча і від слов'ян вони відрізнялися теж.

Визнати могильники з трупоположення християнськими довго не дозволяв поховальний інвентар. Поховання супроводжувалися звичайним для язичників набором речей, а в ряді випадків з померлим ховали коня і жінку (мабуть рабиню). Але ось недавно С.С Ширинський було зазначено, що подібні поховання досить численні і на християнських кладовищах того часу в Моравії. На цій підставі Б. АЮ Рибаков вбачає в обряді відображення двовір'ї - змішування християнських та язичницьких звичаїв. Християнськими тепер є всі поховання, орієнтовані із заходу на схід (так ховали християн). Поховання орієнтовані з півночі на південь, і поховання в сидячому положенні визнаються язичницькими.

Таким чином, християнська громада відома за договору Ігоря з Візантією 944 року, знаходить матеріалізоване втілення в могильниках кінця століття. Факт цей відповідає на багато питань і ставить інші не менш складні. Ясно, що ні грецьких, ні римських священиків при відправленні обряду поховання київських християн не було: вони не допустили б такого святотатства, як поховання рабині, та й взагалі мова супроводу відображають аж ніяк не християнські уявлення про загробний світ. За літописом християнами були варяги, а найближчі паралелі виявляються в Моравії. Візантійських виробів у похованнях практично немає, хоча начебто діяв шлях «з варяг у греки », а князі ходили на Візантію походами.

Отже, за роз'ясненням багатьох специфічних особливостей раннього російського християнства треба звертатися до Моравії, взагалі земель подунайскіх слов'ян, де розгорталася діяльність Кирила і Міфодія Для розуміння ж релігійної ситуації на Дунаї необхідний ще більш глибокий екскурс в історію поширення тут християнства.

Невдалі спроби Ольги хрестити Русь

Що спонукало Ольгу прийняти хрещення, візит до Константинополь. Про мотиви, які змусили Ольгу прийняти християнство і прийняти християнство саме в Константинополі, не знаходимо нічого ні у відомих списках нашої літописи, ні в повідомленнях іноземних. Дуже легко могло бути, що Ольга вирушила в Царгород язичниця, без твердого ще наміру взяти нову віру, була вражена в Константинополі величчю грецької релігії і повернулася додому християнкою.

Встановивши порядок всередині держави, Ольга звернула свої погляди на зовнішню політику. Перед Руссю стояв і питання встановлення міцних політичних та економічних відносин з сильними сусідами. Це могло підняти авторитет і держави, і династії, яка вже міцно утвердилася на київському престолі. Ми бачимо, що скрізь в Європі, як на заході, так і на сході, варвари, не дивлячись на те що спустошували області Імперії і брали данину з володарів обох Римів, живили завжди благоговійне повага до Імперії, до блискучих формам її життя, які так бив їх уява; такі бувають постійно відносини народів неосвічених до освіченим. Це повага варварів до Імперії сприяла також поширенню між ними християнства. Не одна надія користі могла залучати нашу Русь у Константинополь, але також цікавість побачити чудеса освіченого світу; скільки чудових оповідань приносили до своїх домівок бувальці у Візантії! Як наслідок цього височів той, хто був у Константинополі, і як у інших розгоралося бажання побувати там! Після цього дивно було б, щоб Ольга, яка вважалася наймудріший з людей, не захотіла побувати у Візантії. У 957 році Ольга вирушила до Константинополя, сама очоливши пишне і велелюдне посольство, яке складалося більш ніж зі ста чоловік, не рахуючи обслуги, корабельників. Ольга була прийнята за найвищого рангу. Її запросили до імператорські покої на обід, вона була прийнята і імператрицею. У ході бесіди імператор Костянтин Багрянородний і Ольга підтвердили дію колишнього договору, як і військовий союз двох держав, спрямований в першу чергу проти арабів і Хазарії.

Що ж перш за все повинно було звернути її увагу? Зрозуміло, те, що завжди різкіше відрізняло греків від Русі, - релігія; відомо, що греки звичайно самі звертали увагу варварських князів і послів на свою релігію, показували їхні храми, священні скарби; зрозуміло, при цьому і основні догмати віри були пояснені майстерними толковнікамі. Якщо багато хто з чоловіків, воїнів росіян, приймали християнство в Греції, то немає нічого дивного, що звернулася до нього Ольга, по-перше, як жінка, в характер якої було до того менше перешкод, ніж в характері князів-воїнів, по-друге, як наймудріша з людей, могшая, отже ясніше інших зрозуміти перевагу грецької віри перед руською. Але крім цього важко відкидати від, що Ольга була вже в Києві знайома з християнством та упереджений на його користь; це упередження на користь християнства могло істотно сприяти до прийняття його в Царгороді, але від упередження на користь до рішучого кроку ще далеко. Є відомості, що Ольга ще в Києві була розташована до християнства, бачачи добродійне життя сповідників цієї релігії, навіть увійшла з ними в тісний зв'язок і хотіла хреститися в Києві, але не виконала свого наміру, боячись язичників. Приймаючи першу половину известия, ми не можемо допустити другу: небезпека від язичників не зменшувалася для Ольги і в тому випадку, коли вона приймала хрещення у Константинополі.

До середини IX ст. майже всі великі держави Західної Європи, а також частина народів Балканського півострова та Кавказу прийняли християнство - одні за римським, інші - за візантійським зразком. Християнство залучало держави, і народи до нової цивілізації збагачувало їх духовну культуру, піднімало на більш високий рівень престиж охристилися державних діячів.

Але для язичницького світу процес цей був непростим і болючим. Ось чому в більшості країн при?? ятіе християнства проходило в декілька етапів, саме різні форми. У Франкської державі король Хлодвіг прийняв християнство разом з дружиною ще на межі V - VI ст. Мета хрещення була зрозуміла: отримати допомогу з боку папського Риму у боротьбі з сильними супротивниками в ще язичницької Європі. Основна частина франкського суспільства ще довгий час залишалася язичницької і лише пізніше була християнізована. В Англії в VII ст. королі брали особисте хрещення, але потім під впливом язичницької опозиції відрікалися від нього, а потім знову хрестилися. У Болгарії IX ст. до християнства разом з Борисом I перейшло все населення. Там коріння християнства під впливом сусідньої Візантії були дуже глибокі.

Ольга вибрала для себе за зразок хрещення англійських королів. Вона, будучи вельми прозорливо правителькою, розуміла, що подальше зміцнення державного престижу країни і династії було немислимо без прийняття християнства. Але розуміла і складність цього процесу на Русі з його потужною язичницької традицією, з великою прихильністю народу і частини правлячих кіл до старої релігії. У великих містах серед купецтва, міщан, частини боярства було вже чимало християн, і вони мали рівні права з язичниками. Але чим далі від центру держави, тим вплив язичницьких порядків, а головне - язичницьких волхвів було сильніше. Тому Ольга вирішила взяти особисту хрещення, поклавши початок цьому процесу в княжої середовищі.

До того ж і в моральному відношенні княгиня була вже підготовлена до цього акту. Переживши трагічну смерть чоловіка, криваві бої з древлянами, знищення у вогні їхньої столиці, Ольга могла звернутися за відповіддю на які непокоять її людські питання до нової релігії, яка саме налаштовувалася на внутрішній світ людини і намагалася відповісти на його споконвічні питання про сенс буття і своє місце в світі. Якщо язичництво шукало відповіді на всі одвічні питання поза людиною, в могутніх дії сил природи, християнство зверталося до світу людських почуттів і людського розуму.

Процес хрещення. Хрещення Ольга обставила з належною для великої держави пишнотою. Хрещення відбувалося у храмі святої Софії. Її хрещеним батьком був сам імператор, а хрестив її патріарх. Ольга прийняла у хрещенні ім'я Олени, на честь матері Костянтина Великого, візантійського імператора, який зробив в IV ст. християнство офіційною релігією імперії. Після хрещення Ольга була прийнята патріархом і мала з ним бесіду про вірі.

Невдалі спроби Ольги схилити Святослава до православ'я. Приховати звернення по приїзді в Київ було дуже важко, і до того ж Ольга, як видно, зовсім не хотіла критися - це було несумісні ні з ревнощами новонавернений ні з характером Ольги; не хотіла вона ховатися та байдуже дивитися, як її син, то вся родина і всі люди залишаються в язичництві, отже, позбавляються вічного спасіння. Так, після повернення до Києва Ольга почала вмовляти сина Святослава до прийняття християнства, але він і чути не хотів про це; втім, хто хотів хреститися, тому не забороняли, а тільки сміялися над ним. У цьому звістці ми знаходимо пряму вказівку, що християнство поширювалося в Києві, тоді як перші християни з варягів могли приймати грецьку віру в Константинополі. У характері сина Ольжин, який не міг прийняти християнства за своїми нахилами, а не по прихильності до стародавньої релігії. Ольга за свідченням літопису, часто казала йому: «Я знаю бога і радію, якщо і ти пізнаєш його, то також будеш радіти ». Святослав не слухав і відповідав на це: «Як мені одному прийняти інший закон? Дружина стане над цим сміятися ». Ольга заперечувала: «Якщо користуєшся, то і всі стануть це робити ». Святославу нічого було відповідати на це, не насмішок дружини боявся він, але власний характер його противився прийняття християнства. Він не послухався матері, говорить літописець, і жив за звичаєм язичницького. Ця сама неможливість відповідати на заперечення матері повинна була дратувати Святослава, про що свідчать і літописці, кажучи, що він сердиться на матір. Ольга очікувала навіть великих небезпек з боку язичників, що видно з її слів патріарху: «Народ і син мій в язичництві; дай мені бог вберегти від усякого зла!» Святослав посилався на настрій дружини. проти хрещення своїх вельмож він начебто проти нічого не мав. Лише в так званій літопису Іокімовской, яка була в розпорядженні 1го російського історика В.І. Тапіщева (1686-1750), Святослав представлений войовничим язичником. У цього літопису сама загибель князя оцінюється як божа кара за насильство по відношенню до християн. Але й там ці репресії віднесені до періоду перебування Святослава на Дунаї, саме до того періоду, коли російське військо почали переслідувати невдачі.

Реакція язичників на хрещення. Над брали християнство почали сміятися в Києві, але на перших християн при Ігоря, як видно не звертали уваги, отже, хоча не було явного переслідування, проте глузування були вже початком переслідування і знаком посилення християнства, чого звернення Ольги могло бути і причиною і наслідком; можна помітити, що нова релігія почала приймати видне становище, звернула на себе увагу стародавньої релігії, і це вороже увагу виразилося глузуванням. Боротьба починалася: слов'янське язичництво, прийняте і Руссо, могло протиставити християнства мало позитивного і тому повинно було скоро прихилитися перед ним, але християнство саме по собі без відношення до слов'янського язичництва зустріло сильний опір. Через кілька років після поїздки в Константинополь Ольга направила посольство до німецького імператора Оттона. Чим був викликаний такий крок знову ж таки не ясно. Не виключено що це була реакція на домагання Константинополя. Мета посольства була двояка - встановити постійні політичні відносини з Німеччиною і зміцнити релігійні зв'язку. Ревний християнин Оттон I направив в Київ християнських місіонерів і проповідника Адальберта. О і досяг Києва в 961-962 р. Ольга продовжувала свою місію. Однак київські язичники місіонерів вигнали з міста і ледь не перебили їх. Звинувачували німецькі хроністи в цьому віроломних русів-Ругова, які як здавалося їм, самі не знали чого хотіли. Найімовірніше ж, що руси-християни очікували зовсім не того, що їм намагалися нав'язати місіонери. У 961-962 р. йде боротьба цих народів, і християн. Чи не виключно, що на заїжджих християн погани реагували гостро ніж на домашніх. Супутникам Адольберта схоже тут взагалі не мав на кого спертися.

Необхідність прийняття християнства

Необхідність нової релігії визначалася соціально-політичним розвитком країни. З ліквідацією автономії слов'янських спілок, племінних князівств складалася структура єдиної держави з єдиною династією на чолі, з єдиним пануючим шаром, представленим військово-служилої знаттю (що включала дружину київського князя і його дружини родичів-васалів). За цих умов виявилися непридатними для центральної влади старі центри племінних князівств, створювалися нові (Володимир-Волинський, Смоленськ на новому місці, Ростов, нова фортеця-дитинець в Полоцьку, Турів і т.д.), у яких і розташовувалися князі - родичі, київського правителя. У сфері ж ідеологічної стали непридатні колишні язичницькі культи, що носили місцевий характер і можуть служити сепаратистським тенденціям.

Прийняття на Русі християнства як державної релігії визначалося рядом причин. Виникнення в VIII-IX ст. касового ранньофеодального ладу стало результатом пов'язаних один з одним процесів. Це було переростання родової і племінної знаті пізніх етапів первіснообщинного ладу в місцевих князів, союзів племен - в державні організації, соціальної нерівності усередині традиційних колективів (громад, світів), що мав різне походження, як функціональне (посадова), так і майнове, - у нерівність класову. Складовою частиною цих процесів було і поява в складі челяді поряд з полоненими - народів, і іноземцями - також і рабів - співвітчизників.

Формування місцевих князівств і створення на їх основі в IX ст. Давньоруської держави з центром у Києві, засноване на ранньофеодальна експлуатації у формі централізованої ренти - даниною, полюддя, -- вимагало і змін в ідеологічній області, в релігії. Чи можна було привести досить примітивну систему слов'янських культів відповідно до новими вимогами, які були висунуті появою класового суспільства і держави? Спроби протиставити християнству реформований язичницький культ не перевели до успіху. Краще за все ці вимоги могла задовольнити світова релігія, сама створена в умовах пізньої античності, пристосована до феодального суспільства і відповідає тій стадії розвитку, в яку вступила Русь. Християнство, як панівна релігія в середньовіччі, освячувало класову нерівність, відношення панування і підпорядкування, феодальну структуру суспільства, який обожнював державну владу, що цілком відповідало умовами Русі.

У середньовіччі, незважаючи на досить значну замкнутість окремих феодальних світів як політичних організмів, міжнародне спілкування відігравало значну роль, висловлюючись в торгівлю між окремими країнами, в політичних і матримоніальних союзів, у використання іноземних найманих дружин, в обмін досягненнями культури. У цих умовах правителі всіх європейських держав були зацікавлені в прийнятті однієї релігії - християнства, як частини античної спадщини. Це робило їх формально рівними один одному, що належать до одного культурному світові, що протистоїть поганам - варварам, хоча реальні політичні умови та інші чинники не могли не вести до активної боротьби всередині цього світу і підпорядкування одних країн іншим.

Русь у IX - X ст. традиційна була пов'язана з Константинополем - «Царградом» і зі слов'янами в Центральній Європі та на Балканському півострові, також перебували в тісному спілкуванні з Візантією. Ці зв'язку значною мірою визначали церковну орієнтацію Русі на східно-християнський світ константинопольську кафедру в блискучій столиці стародавньої держави, для рівняння з яким прийняття християнства давало достатньо підстав. При зацікавленості обох християнських центрів, Риму і Константинополя, в обігу в свою віру народів Європи київські князі могли самі обрати той напрямок християнства, яке, на їхню думку, мало краще відповідати політичним і культурним потребам держави. Прийняття християнства як державної релігії зв'язано із сином Святослава великим київським князем Володимиром (980 - 1015 рр..), який усвідомив необхідність реформи релігійного культу. Його спроба запобігти поширенню на Русі християнства шляхом створення інтернаціонального язичницького пантеону на чолі з Перуном, що втілювали нове соціальне ставлення ранньофеодального суспільства, виявилася невдалою. За нею пішли руйнування соціального пантеону і офіційна християнізація.

Ця подія було прискорене перебігом політичних взаємин між Руссю і Візантією наприкінці 80-х років X ст.

Хрещення Володимира

Перше гучне виступ проти язичницької віри. Під 983 роком, на початку князювання Володимира, літописець поміщає розповідь про наступному подію: Володимир після походу на ятвягів повернувся в Київ і приносив жертву кумирам разом зі своїми людьми; старці і бояри сказали: «Кинемо жереб на юнаків і дівчат, на кого впаде, того принесемо в жертву богам ». В цей час жив у Києві один варяг, що прийшов з Греції і тримав християнську віру, був у нього син, прекрасний особою і душею, на цього - те молодого варяга і жереб упав. Посланці від народу (про участь князя не має жодного слова) прийшли до старого варягу і сказали йому: «Упав жереб на твого сина, богам завгодно взяти його собі, і ми хочемо принести його ним у жертву ». Варяг відповідав: «У вас не боги, а дерево; нині є а завтра загине, не їдять, не п'ють, не говорять, але зроблені рук людських, дереву, а бог один, якому служать греки і кланяються, який створив небо й землю, зірки і місяць, і сонце, і людину, дав йому життя на землі, а ці боги що зробили? самі роблені; не дам сина свого демонам! »Послані розповіли ці мови народу; натовп взяла зброю, пішла до варягову дому, і поламали паркан навколо нього; варяг стояв на сінях із сином. Народ кричав йому: «Дай сина свого богам». Він відповів: «Якщо вони боги, то нехай пошлють якого-небудь одного бога взяти мого сина, а ви про що клопочеться? » Лютий клік був відповіддю натовпу, яка кинулася до варягів, підсікли під ними сіни і вбила їх. Незважаючи на те що сміливий варяг пар жертвою торжествуючого, за - Мабуть, язичництва, подія це не могло не справити сильне враження: язичництва, кумирам зроблений був урочистий виклик, над ними урочисто поглумилися; проповідь була виголошена голосно, народ в запалі люті вбив проповідника, але лють пройшла, а страшні слова залишилися: ваші боги - дерево; Бог - один, якому вклоняються греки, який створив, - і без взаємності стояли кумири Володимира перед цими словами, і що могла, справді, слов'янська релігія сказати на свою користь, що могла відповідати на високі запити, задані їй проповідниками інших релігій? Найважливіші з не були питання про початок світу і майбутнього життя. Що питання про майбутнє життя діяв магічно і на язичницьких слов'ян, як на інших народів, видно з перекази про те, як цар болгарський звернувся до християнства внаслідок враження, виробленого на нього картиною страшного суду.

Вибір релігії

Похід на Білгород і іноземні посли в Києві. Через рік після болісної смерті двох варягів Володимир пішов війною болгар камських. Ті болгари не були слов'яни. Здавна вони розлучилися від своїх одноплемінників. Жили в тих місцях, де Кама зливається з Волгою, і вище, де нині місто Казань. За сто двадцять три версти нинішньої Казані і в дев'яти верст від берега була у них столиця під назвою: Болгари. Але аж до сьогодні вціліли від неї руїни, близько десяти різних будівель. Тепер на цьому місці, поблизу міста Тетюші, село Богородіцкой - Успенське Спаського повіту. Болгари були віри магометовой. Володимир пішов на них зі своїм дядею Добринею і переміг. Після битви Добриня сказав Володимиру: «Я дивився болгарських полонених: вони в чоботях ходять, такі не стануть нам постійно давати данину, підемо шукати лапотніков ». І Володимир уклав мир з болгарами. Ті поклялися: «Тоді не буде миру між нами, коли камінь почне плавитися у воді, а хміль тонути! »

На другий рік після укладення миру прийшли від цих болгар посли до Володимира. Вони казали: «Ти князь мудрий і тямущий, а не знаєш закону; Віруй в наш закон і вклонися Магомета ... »

Потім приходили до Володимира німці - католики з Риму і вмовляли прийняти їх віру.

Потім приходили іудеї з хазарського царства. Хозари в той час жили близько Нижньої Волги. Там, де Волга зближується з Доном, стояв біля правого берега Дону їхнє місто Біла Вежа, Біла Вежа, побудований за їх прохання греками. Тепер ця місцевість знаходиться в землі війська Донського.

Нарешті, греки надсилають до Володимира одного філософа. «Філософ» по - грецькою «мудрець». Греки веліли сказати Володимиру: «Чули ми, що приходили до тебе болгари, навчаючи, щоб ти прийняв їхню віру, але їх віра нечиста. Приходили також німці з Риму; їхня віра трохи відрізняється від нашої, але вони її не виправили ».

Володимир сказав філософу:

Ось ще іудеї говорили мені, що німці і греки вірують в Того, Кого він розп'яли ...

Так, ми віримо в Нього, - відповів філософ.

Навіщо ж Він сходив на землю і прийняв таке страждання? - Запитав Володимир.

Філософ відповідає:

Якщо хочеш послухати, я тобі все з початку розповім, навіщо Бог сходив на землю.

Послухати радий, - сказав князь.

І філософ розповів йому про створення світу, про потоп, потім про пришестя Христа Спасителя на землю, про Його хрещення, страждання і воскресіння. Після своєї розповіді він показав завісу, виткані золотом. На ній була зображена картина суду Господнє. Філософ вказав князеві праведників на правій стороні картини, що йдуть з радістю до раю, а грішників по ліву сторону що йдуть на муки. Володимир, зітхнув, сказав: «Добро цим на право, і горе тим хто на ліво ». Філософ і каже: «Якщо хочеш стояти направо з праведними, то охристися ». Володимир зберіг у серці слова філософа але сказав йому: «Почекаю ще трохи». Владісвіту хотілося ще краще дізнатися й передумав про всі верах. Філософу він зробив дорогі подарунки і з великою честю відправив у Царгород.

Задумався князь Володимир, яку віру прийняти йому з народом. Звичайно, не всьому народові подобалося жорстоке язичництво. Скільки згубила воно синів і дочок у батьків! Адже батьки повинні були по долі приносити своїх дітей у жертву. У той же час деякі слов'яни вже ведуть добру життя християнську, присвячені святими Кирилом і Міфодіем.

Нарада Володимира і розповідь послів про своє подорожі. Через рік після своєї розмови з іноземними послами про віру Володимир скликав своіхбояр і старців із городян київських і сказав їм:

Ось приходили до мене болгари, раджу взяти їх закон, потім прийшли німці з Риму, і ті хвалили свій закон; ще приходили іудеї. Останніми приходили греки, вони зневажали всі закони і хвалили тільки свій. Багато розповідали про життя всього світу з самого його початку. Майстерно вони вміли говорити, чудово слухати їх. Вони кажуть - хто в їх віру вступить, той по смерті повстане і вже ніколи не помре ... Ума мого не дістає, не знаю, що зробити ... надайте мені розуму, посоветуйте! ..

Ти знаєш князь, що ніхто не ображає свого свого, а хвалить, - відповідали Володимиру бояри і старці від народу. - Якщо хочеш ще краще випробувати всі віри, то у тебе є мужі: пішли їх, і ти пізнаєш службу кожного народу, як він молиться богу.

Сподобалась ця мова князеві і всім людям. Вибрали з киян десять чоловік, хороших і смиленних, і сказали їм: «Ідіть спершу до болгарам, дізнайтеся їхню віру ». Виборні відправилися в болгарську землю, не сподобалося їм магометанської богослужіння в мечетях. Потім Володимир послав цих виборних до німців. «А звідти, - сказав він, - ідіть до греків».

Побували десять російських послів у німецьких краях, потім приходять до Царгорода. Тодішній грецький цар прийняв їх до себе і запитав, чого вони сюди прийшли. Вони все йому розповіли. Почувши їх відповідь, цар дуже зрадів і надав їм велика шана. Другого ж дня вранці послав до патріарха: «Російські посли прийшли, бажають випробувати нашу віру; приготуй церкву і клір, а сам одягалися в святительські ризи - нехай росіяни побачать славу Бога нашого ». Почувши це, патріарх звелів скликати весь клір церковний, тобто всіх духовних осіб. Влаштували у великому, багато прикрашеному храмі Св. Софії святкове соборну служіння; запалили всі панікадила, і на обох криласу встановлені були лики, то є зібрання співочих. Імператор прийшов з російськими послами під храм, і поставив їх на просторому місці. Показав всю красу церковну. Слухали вони чудове спів співочих, то співали по черзі з правого і лівого криласу, то зливали голоси в один приголосний хор. Російські посли бачили всю архієрейську службу і предстояння дияконів. Греки пояснили російським всі Виконане на їхніх очах богослужіння. Російські посли здивувались і хвалили православну службу. Коли скінчилася церковна служба, послів покликали до палацу, там одягнули їх багатими подарунками та відпустили на батьківщину.

Виборні повернулися до Києва, Володимир знову