Дослідження Камчатки Головіним. В полоні у Японців

Дві зимівлі провів Василь Михайлович на далекій околиці Росії. Спочатку у нього склалося несприятливе враження про Камчатці. Головнін говорить далі, що хоча важко знайти країну відокремлені, нуднішого, голоднеє Камчатки, але ці недоліки (крім останнього) не можуть бути чутливими для цікавого мандрівника. А Камчатка "представить цікавості багато цікавих, абсолютно нових предметів ...".

І російський мореплавець з притаманною йому енергією та захопленням віддався вивченню Камчатки. Він зібрав багатий матеріал про флору і фауну краю, населяють її народності, їх побут і звичаї. На відміну від багатьох західноєвропейських мандрівників, зневажають "тубільців", Василь Михайлович із симпатією ставився до місцевого населення.

25 квітня "Діана", після того, як моряки прорубали лід у Петропавлівської гавані, вийшла в Авачинська затоку, а 4 травня шлюп взяв курс до Курильських островів. Досягнувши 13 травня острова Матуа, Головнін, просуваючись на південь, почав опис Курильських островів. Він відзначав, що ці острови вулканічного походження і гористі, береги їхні круті, рослинність вбога, тундрова, лише на островах Уруп, Ітуруп і Кунашир є лісу; тут багато хутрових звірів і птахів; населення займається полюванням і рибальством.

Головнін звернув увагу на великий вплив російської культури в цих місцях. Курільцю (айни) сприйняли у росіян побутові навички, багато знали російську мову. "... Наші Курільцю носять всякого покрою російське вбрання", -- зауважив Василь Михайлович.

Після досліджень В. М. Головніна стало відомо, що Курильська гряда складається не з 21, як вважалося раніше, а з 24 островів.

Час йшов, запаси продовольства і прісної води на "Діані" підходили до кінця. Головнін вирішив йти до острова Кунашир, де, за що були відомостями, була зручна гавань і селище.

Постійні вітри та густі тумани змусили "Діану" більше двох тижнів лавірувати у островів Ітуруп, Кунашир та Шикотан, які то відкривалися перед очима моряків, то знову заволікаються туманом.

Головнін знав, що на півдні Курильської гряди японці незаконно влаштували свої факторії. Тому він діяв з великою обережністю. 17 червня "Діана" увійшла до бухти північній частині острова Ітуруп, де дійсно зустріли не тільки айнів, але і японців. Японському начальнику Ісідзака Такехейму Василь Михайлович пояснив, що зайшов сюди за дровами і продовольством. Відчувалося, що японці сумнівалися в мирних цілях експедиції. І все ж таки розмова закінчилася добре. Ісідзака Такехейм дав листа до японському начальнику селища Урбітіч (Фурубецу) на західному узбережжі Ітурупа. У листі нібито сповіщалось, що росіяни йдуть з добрими намірами і що вони мають потребу у воді і продовольстві. До вечора моряки повернулися на шлюп. 18 червня відбулася нова зустріч з Курільцю. Украинские дізналися про їх важкої долі. Вважаючи, що вони діють заодно з росіянами, японці стали ще більше утискати айнів, погрожуючи їм смертю. Головнін переконував Курільцю, що російські ні найменшого зла не заподіють японцям і, отже, і "вони нашим [Курільцю] шкодити не захочуть ".

При розлученні Василь Михайлович взяв лише Курільця Олексія Максимовича, щоб той показав гавань в західній частині острова і був перекладачем при переговорах з японцями.

5 липня "Діана", облита променями ранкового сонця, рушила в гавань Кемурай на південному узбережжі Кунашірского затоки. Раптом японські батареї відкрили стрілянину по шлюп. Мабуть, подумав Головнін, японці не отримали повідомлення з Ітурупа про миролюбних цілях приходу російського корабля. Корабель продовжував йти в глиб затоки. На березі відкрилося селище і невелика фортеця. Японські суду, що відмітили "Діану", поспішно відійшли до фортеці, а батареї знову стали палить, але ядра не досягали мети. Шлюп кинув якір в трьох милях від фортеці. Бажаючи з'ясувати причини такої поведінки японців, Головнін, захопивши з собою подштурманского помічника Середнього, чотирьох матросів і Курільця, під градом ядер спрямовується на шлюпці до фортеці. Проте дістатися до фортеці не вдалося. Ядра не підпускали шлюпку до берега.

Головнін розсудив, що без волі уряду починати військові дії не годиться, і вирішив порозумітися з японцями за допомогою знаків. Але таке пояснення не дало ніяких результатів.

Головнін вважав, що японці не бажають вступати в переговори з російськими і відкриють вогонь по шлюпці, якщо вона підійде до фортеці. Тому шлюп попрямував до невеликої річки на західному березі затоки, де став на якір. Незабаром помітили людини. Це був Курилець Кузьма з російської острова Расшуа. За поведінці Кузьми було видно, що японці бояться нападу росіян. Пояснюватися з Кузьмою було дуже важко, але все-таки за допомогою знаків і жестів можна було здогадатися, що голова міста бажає зустрітися з командиром "Діани" на човні в супроводі такої ж кількості матросів, яке буде у Головніна. Василь Михайлович прийняв запрошення японського начальника. Кузьма з подарунками вирушив до фортеці.

Вранці 11 липня Головнін поїхав на берег на четирехвесельной шлюпці. З ним знаходилися мічман Мур, штурман Хлєбніков, Курилець Олексій, матроси Макаров, Сіманов, Шкаєва, Васильєв.

Начальник фортеці Насасе Саемон дошкуляв російських різними питаннями про Росію, її уряді. Нібито з метою визначення кількості продовольства, необхідного для екіпажу корабля, японці намагалися дізнатися про його чисельності. Головнін, розгадавши сенс цього питання, збільшив цифри вдвічі проти цього, сказавши, що команда складається з 102 чоловік.

Під час бесіди, що протікала, загалом, в коректній формі, Мур повідомив, що солдатам, що розмістився на площі, роздають оголені шаблі. Головнін не надав цьому значення, але незабаром довелося переконатися в недобрих наміри японців.

Незабаром Головнін сказав, що у нього немає часу і пора повертатися на корабель. На це була відповідь начальника: без повеління матсмайского губернатора, якому він має повідомити про подію, він не зможе забезпечити шлюп нічим. А до отримання рішення губернатора він хоче, щоб один з російських залишився в якості заручника. Відповідь з Матсмая треба було чекати не менше 15 днів. Головнін з почуттям власної гідності відповів, що "без поради, що залишилися на шлюпі офіцерів так довго чекати зважитися не можу, а також і офіцера залишити не хочу ". Після цього моряки встали і збиралися йти. Це викликало роздратування начальника. І, нарешті, заявив, що жодного з росіян він не зможе відпустити, інакше йому розпір черево. "Ми в ту ж мить кинулися тікати з фортеці, а японці з надзвичайних криком схопилися з своїх місць ... кидали нам під ноги весла і поліна ..."

Коли російські моряки вирвалися з фортеці, японці відкрили стрілянину, але нікому не завдали шкоди. Мічмана Мура, матроса Макарова і Курільця Олексія затримали. Решта дісталися до шлюпки, але через відпливу вона опинилися на мілині і ставити її на воду було неможливо. Японці оточили моряків, чинити опір було марно. Головніна, штурмана Хлєбнікова і матросів Симанова, Шкаєва і Васильєва привели знову до палатки, там вже знаходилися раніше захоплені. Міцно зв'язавши полонених, японці під сильним конвоєм відправили їх на човнах у Хакодаде (Хакодате), на південне узбережжя острова Хоккайдо. Тут російських помістили у великому темному сараї, в клітини з товстих дерев'яних брусів.

Тим часом капітан-лейтенант Рікорд, що прийняв командування "Діаною", робив усе можливе, щоб визволити товаришів з полону. Маючи намір повісті переговори про їх звільнення, він попрямував до японського берега. Але як тільки "Діана" наблизилася на відстань гарматного пострілу, японці відкрили вогонь по кораблю з берегових батарей. Влучним у відповідь вогнем з "Діани" одна японська батарея була пригнічена.

Спроба почати переговори і дізнатися про долю товаришів не вдалася. На "Діані" перебували сміливі, повні рішучості російські моряки, але їх було тільки п'ятдесят один; не доводилося й думати, щоб з таким маленьким загоном йти на штурм японської фортеці, захищеної з моря високим земляним валом. Невдалий результат штурму неминуче повів би до загибелі "Діани" або захоплення корабля японцями, а тоді зібрані моряками відомості про південних Курильських островах - "багато часу і праць варте опис географічного положення тих міст, не принесли б також ніякої очікуваної від цього користі ", писав Рікорд.

Відійшовши від берега, "Діана" кинула якір на такій відстані, щоб ядра з фортеці не могли дістати її. Офіцери написали листа Головніна, в якому висловлювали своє обурення діями кунашірского начальника, сповіщали свого командира про повернення в Охотськ і обіцяли товаришам "покласти життя своє, якщо не буде Інших засобів до їх звільнення ".

14 липня "Діана" покинула Кунашірскій затоку, названий офіцерами шлюпа "затокою Зради". Весь екіпаж корабля переживав участь своїх друзів і командира, що нудяться на чужій землі в неволі.

Наприкінці липня шлюп прибув до Охотськ. Рікорд хотів відправитися в Петербург для доповіді морського міністра про полоненні Головніна. Але в Іркутську цивільний губернатор Н. И. Трескін повідомив Рікорду, що йому слід чекати рішення уряду тут. Тим часом Рікорд і губернатор розробили план експедиції зі звільнення бранців. Не дочекавшись відповіді правітельства8, іркутський губернатор запропонував Рікорду повернутися в Охотськ і відправитися на "Діану" для продовження незакінченою опису Курильських островів і підійти до Кунашир "для узнанія про долю наших співвітчизників, захоплених японцями".

Н. І. Трескін забезпечив Рікорда листом на ім'я губернатора Едзо (Хоккайдо). У листі говорилося про дружнє ставлення Росії до Японії, засуджувалися самовільні дії Хвостова і Давидова. Трескін писав, що російські прийдуть в японські гавані з метою домогтися звільнення полонених. Разом з Рікордом в Охотськ відправився Накагава Городзі (Головнін і Рікорд називають його Леонзаймо) і шість інших японців, які в 1810 р. розбилися біля берегів Камчатки. Японців вирішили повернути на батьківщину і використовувати їх в як перекладачів під час переговорів з японською владою.

22 липня 1812 "Діана" під командою Рікорда і транспорт "Зотика" під командою Філатова вийшли з Охотський, взяв курс до острова Кунашир. Майже протягом місяця моряки займалися описом Курильських островів. 28 серпня увійшли в затоку Зради і зараз же японські батареї відкрили вогонь по російських судам.

Рікорд послав Леонзаймо на берег, оскільки він міг пояснити начальнику фортеці про обставини, які змусили російське судно знову з'явитися у Кунашир. Повернувшись, Леонзаймо повідомив: "Капітан Головнін і все решта побита ". Це було помилкове звістку. За розрахунками японських чиновників, воно повинно було змусити російський корабель піти назад. Всі моряки були засмучені, але йти в Охотськ, не одержавши точних даних про долю своїх товаришів, вони не збиралися.

8 вересня російські моряки затримали японське судно "Кансе-Мару", його капітана доставили на "Діану". На ньому було шовкове плаття, шабля та інші знаки, що свідчило про його знатності. Звали капітана Такатай-Кахи (Такадай Кахеей). Він був судновласником і купцем. Щоб Такатай-Кахи зрозумів мету приходу російського судна до Кунашир, Рікорд дав йому Леонзаймо лист, адресований начальнику острова. Прочитавши листа, Такатай-Кахи вигукнув: "Капітан Мур і п'ять чоловік знаходяться в Матсмае!" Він докладно розповів, коли полонених вивезли з Кунашир, через які міста їх вели, скільки часу вони проживали в тому чи іншому місці. При цьому він точно описав зовнішній вигляд Мура, але імені Головніна не згадував. Це стривожило Рікорда та інших офіцерів.

змушують замислитися і суперечна в свідченнях Леонзаймо, що повідомив про смерть росіян, і Такатай-Кахи, який стверджував зовсім інше з такими подробицями, яких він не міг вигадати в одну мить, опинившись у становищі бранця. Все ж таки Рікорд прийшов до висновку, що його співвітчизники живі.

Коли Рікорд оголосив Такатай-Кахи, що той поїде до Росії, японець спокійно відповів: "Добре, я готовий!" Петро Іванович додав, що в Наступного року його повернуть до своєї вітчизни.

Чотирьох японських матросів, що не знали по-русски жодного слова, висадили на берег. Їх забезпечили всім необхідним. "Вони, - писав Рікорд, -- як я думав за своїм простодушність, збережуть почуття вдячності за надані ім нами благодіяння та розповсюджуються між своїми співвітчизниками краще про російських думку, ніж яке вони мали раніше ".

Замість відпущених Рікорд вирішив узяти таке ж число з японського судна "під виглядом, ніби-то вони потрібні для послуг своєму начальнику", і попросив його, щоб він сам вибрав собі тих матросів, які йому будуть більше всього корисні. Однак Такатай-Кахи почав доводити, що всі матроси дурні і надзвичайно бояться російських і будуть багато журитися. Це посіяла сумнів у правдивості того, що розповідав він про російських полонених. Але Рікорд рішуче заявив, що йому необхідно взяти чотирьох матросів. Японський купець попросив командира "Діани" поїхати з ним на його судно. Прибувши на корабель, Такатай-Кахи зібрав команду в свою каюту, з якої підібрав собі чотирьох матросів.

Потім Рікорд запропонував Такатаю-Кахи написати лист японському начальнику про обставини полону російських моряків і їх долю, після чого Такатай-Кахи з матросами перебрався на шлюп. Рікорд всіляко прагнув підкреслити, що росіяни вважають японців не ворогуючих, а миролюбним народом, з яким добра згода перервано тільки деякими несприятливими обставинами.

Того ж дня Рікорд запросив на шлюп молоду японську жінку - нерозлучну супутницю Такатая-Кахи в його плаваннях від міста Хакодате до Ітурупа. На "Діані" японку прийняла дружина молодшого лікаря. Японку пригостили

чаєм з пряниками, а потім проводили її з подарунками. Час перебування японців на російському кораблі Рікорд намагався використати для того, щоб ближче зійтися з Такатаем-Кахи. Він дозволив японським матросам оглянути весь корабель, яким вони дуже цікавилися. Уважним опинився і Такатай-Кахи. Побачивши порожні барила, він запропонував наповнити їх свіжою водою з свого корабля. Його матроси негайно взяли порожні барила і привезли їх наповненими гарною прісною водою. "Приємно, - пише Рікорд, - було бачити людей, вважалося за кілька годин нашими ворогами, в такому з нами ласку. Ці добрі японці, попрощавшись з нами, поїхали на своє судно з піснями ".

11 вересня російські кораблі взяли курс на Камчатку. 3 жовтня "Діана" і бриг "Зотика" увійшли в Авачинська бухту. Повернулися радісно вітали моряки і жителі Петропавловська. Сумним і засмучений був тільки Такатай-Кахи. Невдовзі з'ясувалася причина поганого його настрою. "Йому уявлялося, за законами своєї землі, що його, так само як наших в Японії, будуть містити в суворому ув'язненні. Але як велике було його здивування, коли він побачив себе поміщеним не тільки в одному зі мною будинку, але і в одних покоях ", - Писав Рікорд. Головним результатом походу

Рікорда були відомості про те, що всі росіяни, захоплені японцями в полон, живі. "Таке корисне і радісне для нас звістку ми почлі чималим для себе придбанням і заплата за труди свої ".

Чутки про перебування "Діани" під начальством Рікорда в Кунашірском затоці дійшли до наших в'язнів. Матроси з затриманого купецького судна дуже добре розповідали про поведінку Рікорда. Стало відомо, що Рікорд подарував японської жінці кілька європейських речей загальною вартістю в 30 японських монет, потім дозволив її чоловікові написати листа родичам і запевнити їх, що він буде в майбутньому році повернуто до своєї вітчизни. А поки він живе в каюті разом з паном Рікордом і до самого повернення буде жити з ним.

Життя полонених в Hakodate була важкою і тривожною. Допити слідували за допитами; японці, здавалося, нічого не вірили, брали росіян за шпигунів, які прибули до Курильських островів з розвідувальними цілями.

Наприкінці серпня японці показали Головніна вищезазначене лист від Рікорда. Коли Василя Михайловича запитали, який би відповідь він послав на шлюп, якщо б йому це дозволили, Головнін відповів: щоб корабель, нічого не роблячи, йшов швидше до російських берегів і доніс про те, що трапилося уряду.

Після пятідесятідневного перебування в Hakodate росіян перевели в кінці вересня в місто Матсмай (Мацумае), що знаходиться в декількох Днями переходу на схід від Hakodate. Тут їх також ув'язнили - сарай з клітинами.

У цьому місті відбулася перша зустріч бранців з великим японським начальником - матсмайскім губернатором (буніо) Аррау Тадзіо-мано (Арао Тадзіма-но ками). Він запитав Головніна, де б вони хотіли жити в Японії -- залишатися на місці, у столиці, або ще де-небудь. Василь Михайлович твердо сказав: "У нас тільки два бажання: перший полягає в тому, щоб повернутися в свою батьківщину, а якщо це неможливо, то бажаємо померти ..."

Рішучі слова російського офіцера справили на буніо велике враження, і він сказав, що якщо підтвердиться свавілля Хвостова, то вони будуть відпущені. Потім у полонених взяли письмові свідчення з детальним описом цілей і маршруту плавання "Діани".

Губернатор повірив показаннями, послав їх до столиці. А поки розпорядився зняти з полонених мотузки, перевести їх у більш упорядковане приміщення, поліпшити харчування.

Але в лютому 1812 перекладачі Теске (Тей-суке) і Кумаджеро (Кумадзіро), добре ставилися до росіян, повідомили їм, що в столиці не погодилися з думкою матсмайского губернатора і що з росіянами треба поводитися як з шпигунами, а приходять російські кораблі захоплювати.

Це стало останньою краплею, що переповнила терпіння росіян моряків. Дума про втечу, що володіла ними з перших днів ув'язнення, остаточно дозріла. Було вирішено непомітно піти з тюрми, дістатися до берега, захопити парусник або шлюпку і йти до Камчатки.

Готуючись до втечі, о в'язні потай запаслися деяким продовольством, пошили з сорочок два вітрила, сплели мотузки. Вдалося роздобути чайник, кресало, два кухонного ножа. Орудуючи ними, лицарство вночі 23 квітня 1812 прорили під стіною в'язниці вузький лаз і вибралися на поверхню. При цьому Головнін забив ногу, але біль відчув пізніше. Втікачі знали, що острів покритий горами і заселена тільки його прибережна частина. Врахувавши це, моряки пішли на північ не берегом, а через гори. Але не знаючи як

слід ні гір, ні стежок, вони йшли навмання, спотикаючись і падаючи в темряві. До того ж у капітана при підйомі на гору сильно розболілася нога, він вибився з сил і потрібно було безперестанку зупинятися, щоб дати йому відпочити. А треба було затемна досягти лісистих гір і сховатися від погоні.

Після блукань втікачі вибралися на гірську рівнину, але вона виявилася покритою снігом. Плутаючи слід, робили зигзаги, вибирали безсніжні місця. Раптом матрос Васильєв, озирнувшись, шепнув на вухо командиру: "За нами женуться на конях з ліхтарями ", і стрибнув з дороги в балку, за ним послідували інші. Все обійшлося благополучно. Озирнувшись, побачили в скелі печеру, по дереву дісталися до неї, день відпочивали. З настанням сутінків рушили на північ. Дев'ять днів моряки ховалися в ярах, потоках і на покритих лісом височинах. Всі були голодні й виснажені. "Без жаху не можу уявити, на які страшні скелі ми іноді піднімалися і в які прірви часто змушені були спускатися ", - згадував Головнін. Врешті-решт, втікачів вислідили, схопили і повернули до в'язниці. Японці посилили охорону.

Бранців відправили знову в Матсмай під сильним конвоєм. У місті втікачів чекало безліч японців, які зі співчуттям дивилися на росіян, не висловлюючи ніякої ворожості до них. Моряків ввели в замок губернатора - Судовий зал. Незабаром увійшов губернатор Аррау-Тадзімано, він став розпитувати Головніна про причини втечі. Василь Михайлович відповів, що безнадія положення бранців змусила зробити спробу до втечі, що в цьому тільки він один винен і що японці можуть його вбити, але вони не повинні завдавати шкоди іншим, які лише виконували його наказ. Після цього стали допитувати Хлєбнікова і Мура. Бранців знову посадили у в'язницю, вона нічим не відрізнялася від колишньої. Командир і Хлєбников були поміщені в особливих маленьких клітках, а інші в одну велику камеру. Допит слідував за допитом. Головнін і все його супутники, за винятком Мура, поводилися з гідністю.

29 червня в Матсмай прибув новий губернатор Огасавара Ісенокамі, змінив свого попередника. Обидва буніо порадили терпляче чекати рішення зі столиці, не робити більше спроб втечі, пообіцяли поліпшити умови життя бранців.

Прощаючись з росіянами, старий губернатор запевнив їх, що тепер треба сподіватися на краще.

14 липня він разом з Теске вирушив до столиці. Теске обіцяв писати своїм російським друзям. Однак про швидке відповіді не доводилося думати, бо тільки губернатору на проїзд до столиці необхідно було витратити не менше 23-25 днів.

Повільно минав час. Моряки читали і перечитували старі книги, заучували японські слова, а "понад того надумав я записати на дрібних клаптиках паперу все що трапилися з нами події і мої зауваження ", зауважує Головнін. Морякам дозволялися прогулянки. За наказом Огасавара, який, як і його попередник, прихильно ставився до російським морякам, їм стали давати фрукти, а в один дитяче свято губернатор пригостив російських вечерею з своєї кухні.

18 березня 1813 в Матсмай прибув новий губернатор. Його супроводжувалася численними свита, в тому числі чиновники, перекладач Теске, математик і астроном Адат Сана, а також перекладач з голландської мови Баба Садзюро.

Як пояснили Головніна помічники губернатора, у японського уряду був свій план: після приїзду будь-яких російських кораблів до японським берегів передати на кораблі лист (трохи пізніше з ним познайомили в'язнів). У ньому містилося прохання до начальникам російських далекосхідних областей пояснити вчинки Хвостова, а також були викладені претензії японських влади. Головнін подякував чиновників за їхні добрі наміри, які допоможуть позбавити Японію і Росію від непотрібного кровопролиття.

27 березня Головніна і його товаришів представили губернатору. Новий губернатор запевнив російських моряків, що все закінчиться добре і їх скоро звільнять. Запитавши про здоров'я полонених, губернатор вийшов.

Японський вчений Адат Сана (росіяни називали його академіком) з перекладачем Баба-Садзюро став щодня відвідувати полонених, проводячи з ними помногу годин. У перекладача були словники російської, французької та голландського мов. Знаючи граматику голландської мови, він дуже "скоро встигав в нашому, що змусило мене написати для нього російську граматику, скільки я оной міг пригадати, тобто напам'ять ", - зауважує Головнін.

Чотири місяці напруженої праці витратив Василь Михайлович на цю роботу. Примітна гуманістична спрямованість цього рукопису. "Приклади ж у ній, - писав Головнін, - я поміщав пристойні нашим обставинам, клоняться до зближення і дружбу двох імперій ". Наприклад, граматика російської мови містила в собі ідеї, які засуджують війну. "Війна багато перешкоджає купецтву ", - говорить одна з фраз.

Весь зміст підручника імпонувало прогресивним поглядам японських вчених. Тому вони, як зазначає Василь Михайлович, з найбільшою полюванням переводили його зошити на свою мову і скоро закінчили їх, хоча вони склали всі разом добру книгу.

Тим часом "академік" займався перекладом скороченою арифметики, виданої в Петербурзі російською мовою для народних училищ. (Ця книга потрапила до Японії в 1792 р. через посольство Лаксмана.) Японський учений виявив великі пізнання в математиці і астрономії, але багато чого він не знав. Йому, наприклад, не було відомо про деяких планетах, відкритих в 1801-1804гг.

Минали дні, тижні. Моряки з нетерпінням чекали прибуття "Діани" та інших кораблів. За порадою японського начальства була складена записка в п'яти примірниках українською мовою наступного змісту: "Ми всі, як офіцери, так і матроси, і Курилець Олексій, живі і знаходимося в Матсмае. 10 травня-го дня 1813 ". Ця записка, затверджена японським урядом, було розіслано в п'ять портів для вручення командиру "Діани".

І ось 20 червня отримали офіційне повідомлення про прибуття в Кунашірскій затока "Діани". На наступний день перекладачі від імені свого начальства запитали Головніна, кого з матросів він хотів би послати на що прийшов корабель. Не бажаючи віддавати кому-небудь переваги, щоб нікого не засмучувати цим, він запропонував кинути жереб. Щасливий жереб дістався матросу Симанова, разом з ним мав поїхати Курилець Олексій. Сампе Головніна сказав, що він сам поїде на Кунашир для переговорів з Рікордом, щоб сприяти їх успішному завершенню.

22 червня Головніна і Мура запросили до начальника фортеці, де їм були показані два листи Рікорда: одне - адресований кунашірскому начальнику, інше-Головніна. У першому з них Рікорд повідомляв, що він прибув до Японію з миролюбними пропозиціями і що Такатай-Кахи і два японських матроса перебувають на судні, а два інших матроса і Курилець померли на Камчатці від хвороби.

У другому листі Рікорд просив Головніна повідомити йому про своє і його товаришів здоров'я. З обох листів були зняті копії, а потім перекладачі перевели їх на японську мову і перекази відправили в японську столицю.

24 червня Сампе і Кумаджеро відправилися в Кунашир, захопивши з собою Симанова та Олексія. Головнін дав докладні інструкції Симанова про те, що він повинен розповісти Рікорду, особливо на той випадок, якщо японці почнуть бойові дії.

19 липня в присутності губернатора і багатьох чиновників Головніна і Муру було показано лист Рікорда Сампе, Головніна і Муру. У першому листі Рікорд дякував японців за їх бажання почати переговори і обіцяв негайно відправитися в Охотськ, щоб до вересня повернутися і доставити потрібне пояснення російських властей про вчинок Хвостова. Але не знаючи входу в Hakodate, він прибуде в сусідній порт і просив туди надіслати лоцмана.

У листі до Головніна Рікорд повідомляв про отримання його записки і вітав свого друга зі швидким звільненням.

Через кілька днів у Матсмай повернулися Сампе, Кумаджеро, Сіманов та Олексій; останні знову були поміщені в камеру разом з іншими.

Головнін та інші горіли бажанням дізнатися від прибулих як якомога більше про батьківщину, про події, що відбуваються в світі. Ось що писав він про своєму настрої в ці дні: "Нехай читач судить за власним своєму серця, що ми повинні були відчувати, зустрівши, так би мовити, вихідця з царства живих. Два року нічого ми не чули не тільки про Росію, але нижче про будь-якої освіченої частини світу ".

Тим часом губернатор вирішив перевести полонених в Hakodate, а поки помістив їх в будинок, де вони жили раніше. Тепер будинок цей не був схожий на в'язницю: решітки були зняті, охорона стояла без зброї, годувати стали набагато кращими. Обслуговували бранців добре одягнені хлопчики, страву подавалося в гарній лакованої посуді. Японські чиновники один за одним приходили до росіян, щоб попрощатися з ними. На листочках, які вони приносили з собою, були написані по-русски слова, які виражали добрі побажання. Один купець надіслав ящик цукерок.

При підготовці даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.studentu.ru