Возз&#39;єднання України

Возз'єднання України

Возз'єднання західноукраїнських земель з УРСР

В цьому рефераті мова йде про становище трудящих мас західноукраїнськихземель, які перебували під владою чужоземних загарбників, Тх боротьбу засоціальне й національне визволення, возз'єднання з Радянською Україною.
Аналізується взаємозв'язок між радянсько-німецьким пактом про ненапад від
23 серпня 1939 р.. і визвольним походом Червоної Армії на територію Західної
України, Бессарабії та Буковини. Показано початок соціально-економічнихперетворень на західноукраїнських землях, йдеться про необгрунтованірепресії й довільні депортації значної частини населення далеко за межі
України.

У результаті Великого Жовтня, революційної боротьби трудящих усіх народівколишньої Російської імперії вперше в історії була утворена сувереннадержава українського народу - Українська Радянська Соціалістична
Республіка. Та з допомогою США й Антанти реакційні кола Румунії загарбана
Північну Буковину і прідунайські землі, під владою панської Польщіопинилася Західна Україна, а на Закарпатті запанувала Чехословацькабуржуазія. Отже, частина споконвічних українських земель залишалася замежами УРСР.

На загарбаних територіях, 3/4 населення яких становили українці, буввстановлений жорстокий колоніальний режим. Переважна більшість українцівжила в селах, але понад чверть з них були безземельних, майже третина маламізерні наділи.

переслідуванням піддавалися українська мова і культура. Більшістьнаселення була неписьменна. Закривалися українські культурно-освітнізаклади, офіційно заборонялося вживати такі слова, як «Україна»,
«Українець». До цього слід додати ще і соціальне та політичне безправ'я,відсутність, по суті, медичної допомоги.

У пошуках кращої долі тисячі й тисячі людей подавалися до країн
Північної та Південної Америки, Африки й аж до Австралії. Інші ставали нашлях протесту проти існуючих порядків, проти гноблення й несправедливості,на шлях боротьби за своє соціальне й національне визволення, завозз'єднання з Радянською Україною.

Pеволюційно-визвольну боротьбу трудящих західноукраїнського регіонуочолювали партійні організації Галичини, Буковини та Закарпаття, насамперед
Комуністична партія Західної України (КПЗУ), створена в 1919 р.. (до 1923 р..називалася «Комуністична партія Східної Галичини»). Вона ввійшла до складу
Компартії Польщі (КПП), однак її діяльність була нерозривно пов'язана з
КП (б) У.

У 20-30-х роках боротьба трудящих західноукраїнських земель за своєсоціальне і національне визволення, за возз'єднання з Радянською Україноюзначно активізувалася. Одні за одним відбувалися робітничі й селянськістрайки, проходили демонстрації, в яких брали участь також інтелігенція,службовці, пенсіонери, представники інших соціальних верств населення.
Кульмінацією революційних виступів на Західній Україні були барікадні боїльвівського пролетаріату в квітні 1936 р.. По свіжих слідах квітневих подій
16 травня у Львові розпочав роботу Антифашистський конгрес діячів культури
- Літераторів, митців, активних учасників революційного руху із Західної
України, Польщі, Західної Білорусії.

Pеволюційній рух на західноукраїнських землях мав яскраво вираженийінтернаціональний характер. Українці, поляки, білоруси, євреї, люди іншихнаціональностей спільно виступали проти панівних класів. Добровольці з
Галичини, Буковини, Закарпаття, з трудової еміграції із західноукраїнськихземель, які осіли в Канаді, Бразілії, Аргентіні, США, разом зпредставниками інших народів захищали республіканську Іспанію.

Комуністи Західної України викривали справжні наміри тих, хто виступавпроти возз'єднання з Радянською Україною. Особливо непримиренні позиції уцьому питанні займали ті, хто наприкінці 20-х років об'єднався ворганізацію українських націоналістів - ОУН.

Члени КПЗУ широко популяризували досягнення Союзу РСР. Однак вонипогоджувалися не з усім тим, що діялося в Радянській Україні, йвисловлювали свою точку зору. Так, коли члени ЦК КП (б) У звинуватили О. Я.
Шумського в націонал-ухільніцтві й запропонували відрядити його з України,то керівник закордонного бюро допомоги КПЗУ К. А. Савріч (Максимович)заявив про незгоду з таким рішенням. Його підтримала більшість членів ЦК
КПЗУ. Неодноразово в 20-30-х рр.. був репресований польськими властями зареволюційну діяльність один з ватажків комсомолу Західної України А. Д.
Фаліка. Перебуваючи у в'язниці, він у спеціально написаному документівисловлював протест з приводу незаконних репресій і судових процесів, щовідбувалися в СРСР над відомими партійними діячами.

КПЗУ була чи не єдиною з європейських комуністичних партій, яка в тіроки фактично виступила проти культу особи Сталіна й попереджала про йогоможливі наслідки. У 1928 р. група членів Компартії Західної України у листідо редакції однієї з німецьких комуністичних газет відзначала, щосталінська група Кагановича в ЦК та ЦКК КП (б) У «своєю опортуністічноюпрактикою відійшла від ленінської лінії в національній політиці і проводитьтаку національну політику, яка загрожує соціалістичному будівництву на
Україні ».

Безперечно, не всі члени КПЗУ дотримувалися такої позиції, що й булоодним з факторів, які зумовили розкол у її лавах в 1927 - 1928 рр.. Вінзавдав значної шкоди революційно-визвольному рухові на західноукраїнськихземлях, не міг не позначитися на виникненні згодом нової кризи у Компартії
Західної України.

На початку 30-х років різко активізували антирадянську діяльністьреакційні кола західних держав та українські буржуазно-націоналістичніорганізації. В Польщі посилилися поліцейські репресії проти трудящих
Західної України, боротьба яких на чолі з КПЗУ розхітувала окупаційнийрежим і тим самим підготовляла умови для возз'єднання краю з УРСР тавстановлення Радянської влади. Однак при відсутності правдивої інформаціїпро події в Радянській Україні Компартія Західної України не змогла дативідсіч усім антикомуністичним акціям, що й призвело до безпідставногозвинувачення тодішнього керівництва КПЗУ - М, Заячківського (Косаря), Г.
Іваненка (Барабой) та інших-у націоналізмі й зраді. Знову почалися репресіїпроти чесних комуністів. Одних виключали з партії як ворожих агентів, інших
- Як пріміренців. Чимало комуністів самі залишали партійні ряди, а то йкінчали життя самогубством.

Незабаром кризу було ліквідовано. Але в 1938 р.. на основісфальсифікованих звинувачень Виконком Комінтерну, який і сам тоді вжезазнавав помітного тиску сталінізму, ухвалив рішення розпустити КПП, у томучислі й її складові частини - Компартію Західної України та Компартію
Західної Білорусії. Однак, незважаючи на це помилкове рішення, значнакількість комуністів краю продовжували співробітничати у різних громадськихорганізаціях. Особливо активно вони діяли у тих організаціях, які малиантівоєнній, антифашистський характер. Основним завданням революційноїборотьби залишалося возз'єднання з Радянською Україною.

Досягнення цієї мети, визвольні походи Червоної Армії на територію
Західної України, Бессарабії й Буковини тісно пов'язані із змістомрадянсько-німецького пакту про ненапад від 23 серпня 1939 р.. Привисвітленні цієї проблеми вчителю слід відзначити, що на міжнародній аренів той період переплелися інтереси багатьох країн Європи. Таке становищевимагало від керівництва Радянського Союзу ретельно зваженої оцінкиміжнародного становища.

Безперечно, Англія й Франція, з якими Радянський Союз вів переговори,своїми діями давали підставу для критики з нашого боку. Проте не слідзабувати, що обидві ці держави внаслідок сталінських репресій у другійполовині 30-х років виявляли сумнів щодо надій »ності у воєнному відношеннітакого союзника, як СРСР і не пріскорювалі досягнення з ним згоди у пошукахзабезпечення колективної безпеки в Європі. Одночасно Сталін, ставши на шляхзближення з фашистською Німеччиною, нехтував стратегічні плани Гітлера прозавоювання території за рахунок Радянського Союзу, насамперед
України, не брав до уваги його заяву про бажання мати в руках німців родючу
Україну, Урал і Сибір, допустив фатальний прорахунок щодо умов та строківнападу Німеччини на нашу країну.

Відсутність взаємного довір'я між СРСР в особі Сталіна й англійським іфранцузькими урядами призвела до того, що 21 серпня з ініціативи Союзу РСРпереговори з Англією й Францією були перервані. Отже, було упущено останнійшанс не допустити другої світової війни. Замість цього 23 серпня булопідписано радянсько-німецький пакт про ненапад. За таємним територіальнимпротоколом, підписаним додатково до пакту, передбачався поділ сферінтересів обох держав, за яким Західна Україна, поряд з іншими територіями,мала ввійти до складу СРСР. Радянська сторона заявила також про своюзаінтересованість у Бессарабії.

Підписання таємного протоколу було не тільки виявом зневаги до моральнихкритеріїв у політиці, а й являло собою прямий відступ від Ленінськихпринципів зовнішньої політики, за якими не визнавалися таємні угоди заспиною третіх країн, особливо у питаннях, що стосувалися їх інтересів. Уданому випадку мова йшла про інтереси суверенної Польщі.

Радянсько-німецький договір, відзначає ряд дослідників, мав для нашім 'країни як позитивні, так і негативні наслідки. Позитивним є те, що він насотні кілометрів на захід відсунув можливі рубежі зосередження фашистськихвійськ, перешкодив об'єднанню капіталістичного світу проти СРСР.
Радянському Союзові було повернуто ряд територій, відторгнутіх внаслідокпідступних дій імперіалістичних держав після першої світової війни і
Жовтневої революції. Завдяки підписанню договору наша країна одержала майжедва роки для зміцнення своєї обороноздатності. Однак неправильна оцінка
Сталіним міжнародного становища, його переконаність у тому, що Гітлер такскоро не нападе на СРСР, адміністративно-командна система, яка панувала унашому суспільстві, не дали змоги максимально ефективно використати тойгод.

негативними наслідками договору є те, що він викликав почуття тривоги,притупивши у радянських людей пильність, завдав значної шкоди міжнародномуавторитетові Радянського Союзу і нашої партії, викликав серйозні труднощі удіяльності робітничих і комуністичних партій та загальмував зародження руху
Опору фашизму. А в грудні 1939 р.. у зв'язку з радянсько-фінською війною
СРСР було виключено з Ліги Націй.

Фашистська Німеччина від цього договору виграла багато. Зміцнивши своїпозиції на Сході, вона окупувала практично всю Західну Європу, одержала усвоє розпорядження значні людські й матеріальні ресурси. До цього сліддодати регулярні поставки їй воєнно-стратегічних матеріалів та сировини із
Союзу РСР, у тому числі й з України, при частих порушеннях німецькоюстороною договірних зобов'язань щодо нашої країни. В результаті на червень
1941 р. гітлерівська Німеччина за економічним потенціалом помітнопереважала СРСР. Все це призвело до серйозної зміни співвідношення сил в
Європі на користь Гітлера. Отже, договір мав суперечливі характер інаслідки.

Існують й інші точки зору на необхідність і результати підписання пакту
23 серпня 1939 р.. Проте не виключено, що без цього договору Гітлер міг би йНЕ ризикнути напасти на Польщу (хоча й заздалегідь готувався до цього), щопідняло б проти нього при відповідній домовленості й Англію, і Францію, й
Радянський Союз. Та договір було укладено й 1 вересня 1939 р. гітлерівськівійська напали на Польщу. Зв'язані з нею договірними зобов'язаннями Англіяі Франція оголосили війну Німеччині. Це був початок другої світової війни.

Воєнні дії з перших днів фашистської агресії розвивалися не на користь
Польщі, уряд якої не зміг організувати ефективну відсіч переважаючим силамнімецького вермахту. Щоправда, в окремих місцях частини польської арміїчинили упертий опір ворогові. У цілому гітлерівські війська швидкопросувалися на схід. В цих умовах, реалізуючи згадані вище пакт і таємнийпротокол та лінію розмежування радянсько-німецького державного кордону,позначення на карті, підписаній Сталіним і Ріббентропом, і щоб запобігтифашистській окупації західноукраїнських та західнобіло-руських земель,частини Червоної Армії 17 вересня перейшли радянсько-польський кордон івступили на територію Західної України і Західної Білорусії.

Демаркаційну лінію між Радянським Союзом і територією загарбаної
Гітлером Польщі було уточнено на основі підписаного 28 вересня 1939 р. міждвома сторонами договору про дружбу і кордони та двох таємних додатковихпротоколів до нього. Цей договір був ще одним великим прорахунки Сталіна.

Вступ Червоної Армії на територію Західної України відкрив наро-ду-цихземель шлях до життя без експлуатації і гноблення. Але на цей акт населеннякраю реагувало по-різному, залежно від національних і соціальних позицій.
Більшість трудящих з радістю зустрічали радянських воїнів. Колишні члени
КПП і КПЗУ, які вийшли з підпілля, активно включилися у створенняреволюційних органів народної влади - ревкомів, тимчасових міськихуправлінь і селянських комітетів.

Революційні дії робітничого класу й трудящого селянства активнопідтримувала передова західноукраїнська інтелігенція. Зокрема, активнуучасть у соціалістичних перетвореннях взяли письменники С. Й. Тудор, О. Я.
Гаврилюк та ін. Однак немало було й націоналістичне, по-антирадянськунастроєних людей і тих, хто просто розгубився чи реально передбачав різнірепресивні заходи. Одні з них (близько 20 тис..) Втекли на територіюокупованої фашистами Польщі, другі сподівалися на інші часи, а деякі йшкодили першим організаційним і політичним заходам народної влади.

Більшість населення підтримувала революційні дії по охороні громадськогопорядку, ліквідації безробіття, введення на підприємствах 8-годинногоробочого дня. Схвально були зустрінуті скасування поміщицького і церковно -монастирського землеволодіння, подання допомоги безземельних імалоземельним селянам, заходи по охороні здоров'я, розвитку культури йосвіти.

Питання про суспільний лад і державну владу на території Західної
України могли вирішити трудящі краю через свій верховний представницькийорган. У зв'язку з цим 22 жовтня 1939 р.. на основі загального, рівного іпрямого виборчого права при таємному голосуванні відбулися вибори до
Народних Зборів. Серед обраних депутатів було 402 робітники, 819 селян, 234представники трудової інтелігенції. Переважна більшість з них-українці. Заофіційними даними, не взяли участі у виборах або голосували проти 700 тис..чол. 11 кандидатів у депутати не набрали потрібної кількості голосів.
26-28 жовтня у Львові відбулося засідання Народних Зборів. Виконуючи волютрудящих, депутати одностайно проголосили встановлення Радянської влади натериторії Західної України. Народні Збори звернулися до Верховної Ради СРСРз проханням прийняти Західну Україну до складу Союзу РСР і возз'єднати її з
Радянською Україною. Було затверджено також декларації про конфіскаціюпоміщицьких і монастирських земель та про націоналізацію банків і великоїпромисловості Західної України.

На основі звернення Народних Зборів V позачергова сесія Верховної Ради
СРСР, яка працювала 1-2 листопада 1939 р.., Одностайно прийняла Закон провключення Західної України до складу СРСР і возз'єднання її з Українською
РСР. 13-15 листопада відбулася позачергова III сесія Верховної Ради УРСР.
Вона також одноголосно ухвалила Закон про прийняття Західної України доскладу Української РСР. Так було покладено початок возз'єднанню всіхукраїнських земель в єдиній Українській Радянській державі. У зв'язку з циму складі УРСР з'явилося шість нових областей - Волинська, Дрогобицька (у
1959 р. об'єдналася з Львівською), Львівська, Ровенська, Станіслав-ська
(згодом перейменована в Івано-Франківську) і Тернопільська, їх загальнатериторія становила 88 тис.. кв. км, на якій проживали 8 млн. чол., з них
7,5 млн. було українців.

За прикладом трудящих мас Західної України посилили боротьбу засоціальне і національне визволення трудящі Північної Буковини, а такожтрудове населення Бессарабії, в ряді повітів якої ще в 1917 р.. булавстановлена Радянська влада. В роки громадянської війни Румунія загарбана
Бессарабію. Цей агресивний акт Союз РСР ніколи не визнавав і тричі робивспроби врегулювати з Румунією територіальні питання. Однак безуспішно.
Тоді, в червні 1940 р., Враховуючи домовленість «про розмежування сфер»,зафіксовану в таємному протоколі до ви?? езгаданого пакту від 23 серпня.
Радянський уряд ультимативно зажадав відновлення справедливості. Одночасноповернення Бессара-біі 'органічно зв'язане з питанням про передачу
Радянському Союзові тієї частини Буковини, населення якої в своїйвеличезній більшості пов'язане з Радянською Україною як спільністюісторичної долі, так і спільністю мови та національного складу.

Румунія змушена була задовольнити ці законні вимоги Радянського уряду.
Визволення Бессарабії й Північної Буковини відбулося мирним шляхом.
Населення цих земель з радістю вітало частини Червоної Армії, які 28 червня
1940 р. перейшли кордон через річку Дністер. 2 серпня VII сесія Верховної
Ради СРСР прийняла Закон про включення до складу Української РСР Північної
Буковини, Хотинського, Акер-манського та Ізмаїльського повітів Бессарабії.
Ті райони Бессарабії, в яких переважало молдавське населення, та Молдавська
АРСР були об'єднані в складі новоутвореної Молдавської Радянської
Соціалістичної Республіки.

Визволення й возз'єднання західноукраїнських земель з Радянською
Україною викликало широкий резонанс за рубежем. Певні кола капіталістичнихдержав представляли дії СРСР як «агресію» й «інтервенцію», що відбулася наоснові зговором Сталіна з Гітлером. Прогресивна громадськість світу йреалістично мислячі буржуазні діячі відзначали задоволення, з якимнаселення поневолених земель зустрічало своє визволення.

Господарське і культурне будівництво на соціалістичних засадахздійснювалося в складних умовах. Його очолювали партійні організації, дояких входили комуністи, які прибули із східних областей УРСР, а такожновопрійняті в партію кращі місцеві трудівники, у тому числі й колишнічлени КПП і КПЗУ. Щоправда, згодом немало з тих, хто входив до цих партій,підпали під котру вже хвилю сталінських репресій.

У процесі соціалістичних перетворень велика увага приділялася обмеженнюй витісненню капіталістичних елементів, вихованню у нових радянськихгромадян свідомого ставлення до праці, пильності до українських буржуазнихнаціоналістів. Одним з найважливіших завдань була мобілізація трудящихзахідних областей на подолання соціально-економічної відсталості,перебудову усього суспільного життя. Велику допомогу партійним організаціяму розв'язанні цих завдань подавали комсомольці і члени профспілок, кадриспеціалістів, яких постійно направляли майже всі східні області УРСР.

Значних перетворень зазнавала промисловість, паливна база, яка буласлабко розвинута. Було експропрійовано понад дві тисячі промисловихпідприємств. Реконструювалися існуючі виробництва й будувалися нові,проводилося укрупнення фабрик і заводів, розвивалася виробнича кооперація.
Підвищувалася заробітна плата робітників, зростала їх свідомість.
Значні зміни відбувалися на селі. Сотні тисяч безземельних і малоземельнихселянських господарств одержали понад мільйон гектарів землі, значнукількість худоби, посівного матеріалу, різного сільськогосподарськогореманенту, конфіскованих у поміщиків, посадніків, монастирів та великихдержавних чиновників. З метою подання допомоги сільськогосподарськомувиробництву створювалися МТС, різні обласні та районні установи йорганізації, які надавали багато послуг у розвитку рослинництва ітваринництва. Важливою ділянкою партійної роботи була агітація заколективне ведення сільського господарства. Цьому підпорядковувалися досвід
Радянського Союзу, матеріальна допомога від держави. Одна частина селянвключалася в колгоспне будівництво, інша вічікувала, що з цього вийде.
Немало було й тих, хто боявся помсти з боку озброєних бандитських формуваньукраїнських буржуазних націоналістів. Вони жорстоко знущалися з активістів,вбивали багатьох з тих, хто вступав у колгоспи, та їх організаторів, чинилидиверсійні акти тощо.

Однак, незважаючи на різноманітні перешкоди ворожих елементів, протягомкороткого часу було немало зроблено у соціальній сфері. Серед трудящихрозподілялося житло, націоналізоване у великих власників. Державна іКооперативна торгівля витісняла приватних торговців, які ставали на шляхсаботажу, підвищували ціни на продуктові та промислові товари. Безплатностала медична допомога. Значно зросла кількість лікарень, поліклінік,амбулаторій. Із східних областей України приїхало багато медичнихпрацівників. Вводиться система соціального забезпечення.

Возз'єднання західноукраїнських земель в єдиній Українській Радянськійдержаві відкрило широкі можливості для розвитку української радянськоїкультури. Система народної освіти тут була реорганізована відповідно додіючої в країні системи. Всі, хто бажав, могли навчатись у школі зукраїнською мовою викладання, яких до возз'єднання по суті не було.
Ліквідовувалася неписьменність і малопісьмен-ність серед дорослогонаселення. На початок 1940/41 навчального року на Західній Україні діяло 13вузів і десятки технікумів.

пожвавилася науково-дослідна діяльність. У Львові було відкрито рядфіліалів інститутів АН УРСР, а також філіал академічної бібліотеки. До
Спілки радянських письменників Української РСР було прийнято ряд майстрівхудожнього слова краю. Почали вільно друкуватися С. Тудор, П. Козланюк, Я.
Галан, О. Кобилянська, О. Гаврилюк та ін.

Вперше за всю історію було відкрито стаціонарні державні театри. До
Львівського обласного відділення Спілки радянських композиторів Україниввійшли композитори С. Людкевич, М. Колесса, Є.. Козак, А. Кос-Анатольськийта ін. До творчого життя республіки включилися художники І. Труш, О.
Кульчицька, А. Манастирського. Розширилася мережа культосвітніх закладів,створювалися умови для розвитку народного мистецтва.

У ході уроку вчителю слід відзначити також, що деформації соціалістичнихідеалів, які сталися в нашій країн! в кінці 20-х - у 30-х роках, вже в
1939-1941 рр.. повною мірою проявилися й на Західній Україні. Уніфікаціядержавного ладу й управління в нових радянських областях здійснювалася зазвичними на сході жорстокими адміністративно-командними методами. До того жне враховувалися певні відмінності в економічному та духовному житті, ународних звичаях, що зумовлювало кількавіковім роз'єднанням західних ісхідних частин української землі. Поряд з націоналізацією великоїпромисловості, банків і засобів зв'язку проводилося вилучення й дрібнихремісничих майстерень, приватних будинків. У новому радянському апаратіважливу роль відігравали керівні кадри, які прибували із східних областей
України. Значна частина з них не знала місцевої специфіки, що призвело досерйозних порушень радянських законів у галузі податкової політики,хлібозаготівель, до передчасної колективізації, за яку взялися в 1940 р.., зпорушенням, як і свого часу у східних районах, Ленінських принципівпереконання й добровільності. У селян насильно відбирали землю.

Важливою ділянкою партійної роботи була агітація за колективневедення сільського господарства. Цьому підпорядковувалися досвід
Радянського Союзу, матеріальна допомога від держави. Одна частина селянвключалася в колгоспне будівництво, інша вічікувала, що з цього вийде.
Немало було й тих, хто боявся помсти з боку озброєних бандитських формуваньукраїнських буржуазних націоналістів. Вони жорстоко знущалися з активістів,вбивали багатьох з тих, хто вступав у колгоспи, та їх організаторів, чинилидиверсійні акти тощо.

Деформації соціалістичних ідеалів, які сталися в нашій країн! в кінці 20 --х - у 30-х роках, вже в 1939-1941 рр.. повною мірою проявилися й на Західній
Україні. Уніфікація державного ладу й управління в нових радянськихобластях здійснювалася за звичними на сході жорстокими адміністративно -командними методами. До того ж не враховувалися певні відмінності векономічному та духовному житті, у народних звичаях, що зумовлювалокількавіковім роз'єднанням західних і східних частин української землі.
Поряд з націоналізацією великої промисловості, банків і засобів зв'язкупроводилося вилучення й дрібних ремісничих майстерень, приватних будинків.
У новому радянському апараті важливу роль відігравали керівні кадри, якіприбували із східних областей України. Значна частина з них не зналамісцевої специфіки, що призвело до серйозних порушень радянських законів угалузі податкової політики, хлібозаготівель, до передчасної колективізації,за яку взялися в 1940 р.., з порушенням, як і свого часу у східних районах,Ленінських принципів переконання й добровільності. У селян насильновідбирали землю.

Ліквідація старої системи управління супроводжувалася засланням
(без врахування їхніх політичних поглядів) службовців колишньогодержапарату, органів суду, прокуратури, поліції тощо разом з їх родинами.
Відразу після возз'єднання почалися арешти й віселенняколішніх функціонерівбуржуазних партій, великих і дрібних підприємців, поміщиків, посадніків --переселенців з Польщі, насамперед колишніх військовослужбовців польськоїармії, які в 20-30-х роках одержали тут землю, заможних селян, а такожколишніх членів КПЗУ і комсомольців Західної України, які перед тим булиполітичними в'язнями у польських тюрмах. Жертвами сталінізму стала значнакількість інтелігенції - адвокати, вчителі, вузівські викладачі, діячікультури.

Як метод політичного переслідування чи адміністративного покаранняшироко використовувався такий вид репресій, як депортація - тобто виселенняй заслання значної маси людей без правових та юридичних на це підстав. Самфакт депортації був злочином проти людяності, не говорячи вже про жахливі,нелюдські методи її здійснення. Отже, повторювалося те, що булонагромаджено під час розкуркулили-вання й інших репресій у східних областях
України в попередні роки. Всього із Західної України в 1939-1941 рр.. буловислано до Сибіру, Поволжя, Казахстану та на Північ, за різнимипідрахунками, від 10 до 20% населення. Чимало невинних людей, яких Велика
Вітчизняна війна застала в місцевих тюрмах, були знищені, у тому числі йсин великого Каменяра - Петро Франко, депутат Народних Зборів.

Вже в перші роки возз'єднання трудящі західноукраїнських земель здопомогою радянського народу досягли певних зрушень в економічному,політичному і культурному житті. Але вони були затьмарені несправедливимирепресіями багатьох ні в чому невинних людей. І все ж возз'єднання було тимактом, який відбивав устремління багатьох трудящих Західної України, давможливість запобігти їх можливому фашистськими поневолення.