Рефератна тему:

"Знаменита особистість у період між I і II світовими війнами.

Радянський інженер-радіотехнік Бонч-Бруєвич"

учня 10 - В класу середньої школи № 78

Безобразова Олександра

У 1896 році орловськ поміщик - втім, тепер уже колишній поміщик -
Олександр Іванович Бонч-Бруєвич приїхав до Києва. Вдалося купити невеликий,але просторий старий будинок з садом на околиці міста. Батько любив спостерігати засвоїм сином Михайлом. Нерівний характер мав хлопчик: то носиться він з братамипо будинку і саду, граючи в Козаків-розбійників. Те затихав де-небудь в куточкуз книжкою в руках. Батько часто згадував уже далекий 1888 рік, коли вснігову середу 10 лютого в середу з спальні в орловському його будинку почувсядовгоочікуваний і все ж несподіваний крик немовляти. Міші пішов дев'ятий рік. Вінупросив накупити в аптеці різних хімікаліїв і влаштував в саду на радістьмолодшим братам цілу справжню лабораторію. Які тільки опит там неробилися. І звичайно, головні - з вибухами. А зараз, у 1906 році, питанняварто просто: куди Міші йти вчиться далі? Кілька років він навчався у Великійгімназії, а потім його віддали в реальне училище. Після п'ятого класуреального Миша вступив в комерційне училище. До моменту закінченнякомерційного училища Михайло був дорослим серйозним юнаків. Наближавсявік призову в армію. Михайло вступає до військового училища, де запісля трьох років отримав офіцерське звання. Училище випускало саперів, ааж останнім часом стало готувати і офіцерів-зв'язківців для армійськихрадіостанцій. Цієї нової професії і вирішив опанувати Миша. Він закінчивучилище відмінно і визначився у п'ятому саперний батальйон в далекому, забутомубогом Іркутську. Три роки промайнули швидко. У 1911 році Михайло отримавчин поручика, а в 1912 році його перевели до Петербурга. Успішна здачаіспитів відкрила йому двері в Електротехнічну офіцерську школу. Черезрік побачила світ його перша дослідна стаття про іскровому розряді.
За рекомендацією Лебединського і Миткевича, теж відомого на той часелектротехніка, Бонч-Бруєвича приймають у члени Російського технічногосуспільства, що було великою честю для молодої людини.

У серпні 1914 року Німеччина оголосила війну Росії. Бонч дали новепризначення - до Твері, помічником начальника приймальні радіостанції. На нихлежав обов'язок забезпечити зв'язок між Росією і союзниками - Францією і
Англією. Невисока якість апаратури, виготовленої іноземнимивиробниками, що ускладнювало роботу радіостанції. Діяльний поручик навівапаратуру в задовільний стан, домігся безперебійної роботистанції. У Європі на багатьох радіостанціях застосовувалися нові прилади,які дозволяли посилити радіосигналів. Бонч вирішив, що на радіостанції в
Твері лампи необхідні. Але де їх взяти? І тоді поручик Бонч-Бруєвичвирішує робити лампи сам, власними силами. Спочатку у Бонча нічого невиходило. І перш за все тому, що не вдавалося отримати в лампі стійкийвакуум. Але все ж таки поступово технологію відкачування освоїли, опанували ісклодувних таємницями.

Зимовий вечір 1915 року. Сталося чудо - лампа працює. Вона дозволяєприймати сигнали паризької телеграфної станції Ейфелевої вежі настількиголосно і впевнено, що їх чути у всій кімнаті. Раніше про таке і таке імріяти було не можна. У Військово-технічному управлінні зрозуміли, що кустарноприготовані тверські лампи відкривають шлях до виробництва їх у країні вбільш широких масштабах. Потрібен обмін досвіду, необхідна інформація про такіже роботах у інших місцях, треба знати, що робиться за кордоном. Бонч-
Бруєвич їде до Франції. Їде через Скандинавії і Лондон, навколо всієї
Європи - нічого дивного, адже йде війна. У Парижі він зустрічається згенералом Ферье. Той дозволяє російському колезі подивитися радіоламповиефірми. У Бонч-Бруєвича міцніє упевненість, що і в Росії, можливо,створити такі ж лампи, а може бути навіть і краще.

Під керівництвом в товариський не штатними лабораторії було випущено близько 3тис. штук ламп - масштаби майже заводські.

У 1916 році за дорученням Військово-технічного управління Бонч підготувавброшуру під назвою "катодні лампи". Це була серйозна науковапублікація. Важко переоцінити її значення для ранньої радіотехніки і внауковому і практичному відношенні.

Жовтневі вихори 1917 сміли і самодержавство, і тимчасовеуряд. До влади прийшов народ. У радянській країні почалиорганізовувати цивільну радіозв'язок. У перші ж місяці радянської владитовариські радіостанція перейшла у відання Наркомату пошт і телеграфів,перестала бути військовою. До штату товариський нештатної лабораторії узаконили ізбільшили до 50 чоловік.

Одного теплого літнього дня до бараків радіостанції під'їхав легковийавтомобіль, з якого вийшов нарком пошти і телеграфів В. Н. Подбельський.
Положення тверських ентузіастів гість зрозумів відразу: працювати тут буловажко - відсутня електрична енергія, немає газу, погано з водою.
Повернувшись до Москви, Подбельський доповів про результати поїздки Леніну,обговорив з ним можливості збільшення випуску настільки гостро необхіднихвітчизняної конструкції радіоламп. Після деякого роздуми колишнюнештатну лабораторію з Твері вирішили перенести в нижній Новгород.

У спекотну п'ятницю 16 серпня 1918 ешелон з усіма співробітникамитовариський радіостанції з їх сім'ями з майном та обладнанням лабораторіїпісля триденного нелегкого шляху прибув на товарну станцію Нижнього
Новгорода. Їх було 18 чоловік, колег і однодумців, - людей, які зумілиу важких умовах не піддатися відчаю, самовіддано трудилися,буквально голими руками зробили перший радіолампи. Створюваний науковийцентр радянської радіотехніки розмістили в старому, досить просторомутриповерховому будинку. Перший поверх зайняли майстерні, на другому - основначастина лабораторії та склодувної виробництво, на третьому поверсірозташувалася бібліотека. А в підвалі знайшлося місце для енергетичноїпідстанції.

Бонч-Бруєвич повністю віддався науково-технічної діяльності. Дещоз обладнання зламалося в дорозі, інше встигло застаріти, інше вимагалозаміни на більш досконалі зразки. Тепер вже не можна було будувати лампи
"На око", методом проб і помилок. І Бонч вчився їх розраховувати,поступово набуваючи досвіду. Радувало, що розрахунки давали гарний збігз практикою. І вже незабаром праці Бонча завершилися першим успіхом:з'являється нова конструкція приймальної лампочки. Її назвали ПР-1, щоозначає "пустотні реле першого типу". Було вирішено, що до жовтневоїрічниці будуть випускати саме цю лампу.

Восени 1918 року першу партію прийомних ламп привозять до Москви.
Фахівці в Москві високо оцінюють продукцію: лампи за якістю іконструкції цілком могли посперечатися з закордонними. Стало ясно, що в Нижньому
Новгороді склався творчий колектив дослідників. Події показувалищо необхідне створення науково-дослідного інституту. Ленін доручає
А. М. Миколаєва та В. Н. подбельская розробити проект Положення пролабораторії в Нижньому Новгороді, яке надавало новий статус цьогоколективу, ставило перед ним завдання об'єднання радіотехнічних сил україні і розробку ламп і радіоаппаратов, будівництво радіостанцій,видання наукових журналів по радіотехніці.

2 грудня 1918 колектив лабораторії став називатися "Нижегородськарадіо лабораторія з майстерні народного комісаріату пошти і телеграфу ".

Коли Нижегородська лабораторія проходила період свого дитинства, апотім і швидкого змужніння все було зосереджено навколо Бонча і Лещинського.
Роботи вели відразу по декількох важливих тем. Перш за все, триваларозробка приймально-підсилювальних ламп. Але не залишалися без уваги іінші області: радіоприймачі і радіотелеграфні передавачі в першучергу.

Первісна ядро колективу поступово стало поповняться вченими таінженерами. Наприкінці 1918 року в Нижній Новгород приїхала групафахівців по електричних машин на чолі з відомим вченим В. П.
Вологдина. З його ім'ям пов'язано найважливіший напрям в електротехніку --техніка струмів високої частоти, їх застосування для теплової обробкиметалів - плавки, гарту. Ще через півроку сюди з родиною приїхавпрофесор Лебединський. Він став учителем і наставником цілого поколіннярадянських радистів. Конструюючи і Ра зчитуючи приймальні лампи, Бонч-БруєвичРазом з тим закладав загальні основи теорії приймальні лампи. Его "теоріятріода "була опублікована в журналі" радіотехнік "наприкінці 1919 року.
Молодому вченому цілком самостійно вдалося зробити те, що виявилосяпід силу ще тільки одній людині в світі, маститому професорудрезденського університету Генріху Баркгаузену. Це досягнення Бонча іхвилювало й тішило, адже про нього вже можна було сказати: "вперше в світі".

Робота в лабораторії тривала. Бонча захопила нова важливатехнічна ідея - радіотелефонірованіе. І Михайло Олександрович знову, якколись у Твері, ставить перед собою, здавалося б, неймовірну завдання --створити радіолампи досить великої потужності, порівнянної з потужністюмашини і дуги. Новаторський задум Бонча багато фахівців зустріли, пощонайменше, як фантастику. Перед інженером вимальовувалася картинатруднощів майже непереборних. Розрахунки й експерименти показали, щобоковим вівтарем можливості при такому підході залишилися потужності близько сотніват. Ватт, а не Кіловат, як в машині і дузі. Бонч спершу спробуваввиготовляти лампи такий же як і прийомні. Минуло небагато часу, і осьвже побудована скляна генераторна лампа потужністю 150 ват. Вонаотримала марку ГИ-150 і стала випускатися серійно. У руках вченогоз'явилися прилади, з якими вже можна було проводити експерименти полампового радіотелефоніруванію і будувати діючі макети першихрадіотелефонного передавача.

Він розробляє особливу компактну конструкцію приладу, де в загальнійколбі як би суміщені відразу чотири однакові лампи. Загальний їх анод бувчотирьох секційним, а в кожній секції - окремі катод і сітка. Цей прийомдав можливість тимчасово розібрати де з якими труднощами і до томі ж сампо собі виявився перспективним винаходом. До нього повернулися 20 роківопісля, під час другої світової війни: секційна конструкція лампи даламожливість створити потужні імпульсивні лампи для надвисоких частот.

І ось настав пам'ятний день - 15 січня 1920 року була проведенапередача з Нижегородської радіолабораторії до Москви. Про успішний досвідрозповіли Леніну. У травні 1920 року вперше в нашій країні в ефіріпрозвучала музика, передана нижегородським передавачем.

Це був чималий успіх: робота явно виходила. Але щоб радіотелефонбуло чути всюди, необхідні лампи ще більшою, значно більшоюпотужності, ніж вони мали. І ось, нарешті, рішення було знайдено. Найважливішадумка виявилася і найпростішою, але і самої незвичайної: треба охолоджуватилампу, інтенсивно відбираючи що виділяється на аноді тепло. І Бруєвич робитьлампу, на якій анод не в нутрії її а зовні, і його можна будеохолоджувати. Усього кілька місяців по тому в середини 1920 року, нарадіоцентр Гельта під Берліном відбувається незвичайна подія. На столідерев'яний ящик з ручками налаштування. Це ламповий радіоприймач, дужечутливий. Навколо керівника всесвітньо відомої фірми "Телефункен"графа Георга фон Арко зібралися провідні фахівці концерну. Завжди гордіі непроникні, особи зараз не можуть приховати розгубленості. У навушникахчіткий, спокійний і не гучний, але чудово чутний голос вимовляє по -російськи: "говорить Москва!", а потім теж саме по-німецьки. Йдеекспериментальна радіотелефонний передача з Росії спеціально длянімецьких фахівців. Відстань близько 2 тис. км. Передача показала,продемонструвала всьому світу успіхи Радянської держави в радіотехніці.
У скоре почалися регулярні радіотелефонні передачі з Москви, побудованіза 2 з половиною місяці станція працювала нормально і надійно. Вона сталаназиватися "центральна радіотелефонний станція імені Комінтерну". Тимчасом Бонч-Бруєвич продовжував працює над потужними лампами. Придуманаїм конструкція день ото дня дозволяла збільшувати потужність. Ці лампипоставили на московському радіотелефонного передавача, і його потужністьдосягла 25 кіловат. Більш потужної радіостанції в Європі не існувало. УНезабаром в Нижній Новгород приїжджають іноземні гості-групанімецьких інженерів на чолі з графом Фон Арко і Олександром Мейсснер. Ізнову німці вражені: росіяни зробили лампу неймовірної потужності іцілком оригінальної конструкції. А далі сталося те, що ще недавноздалося зовсім неможливим: німецькі гості замовили кілька ламп,щоб повторити їх конструкцію у себе в Німеччині. Русская лампа перемогла. Увересні 1925 року була виготовлена лампа потужністю 35 кіловат. Вивчаючиприроду радіохвиль, Бонч-Бруєвича захопила природа коротких хвиль. Унижегородської лабораторії знайшлася людина, яка, як і Бонч загорівсябажанням вивчити короткі хвилі. Його звали В. В. Татаринов. Їм вдалосябагато чого прояснити в практиці, і в теорії коротких хвиль. Вони зайнялисяпроектуванням короткохвильових антен. Бонч і Татаринов переконалися, щокороткі хвилі можуть служити прекрасним засобом далекої професійноїзв'язку: як радіотелеграфному, так і радіотелефонного. У стислі терміни влабораторії проектується апаратура для магістральної короткохвильовоїзв'язку між Москвою і Ташкентом. У Москві і Ташкенті будуються передавачікоротких хвиль на потужних нижегородських лампах спеціальної конструкції. У
1926 магістраль вступає в дію.

Захоплений короткими хвилями, не забуває Бонч і про радіомовлення. У 1928році в Москві вступає в дію станція на Шаболовці - сорока кіловатний
"Новий Комінтерн". Цей передавач знову зайняв перше місце за своєюпотужності в Європі.

У 1928 році Бонч-Бруєвич отримав призначення на посаду науковогодиректора об'єднаної лабораторії. Тепер шлях Михайла Олександровичалежав у Ленінград. Поступово скупчуючись цікавий матеріал не тільки покоротких хвилях, а взагалі за законами розповсюдження хвиль всіх діапазоніввін починає писати книгу. У 1932 році книга "короткі хвилі" побачила світ.
У Бонч-Бруєвича міцніє інтерес до хвиль ще коротшим. Їх назвали УКХ
(ультракоротких). Їх властивості багато в чому нагадували властивості світла. Бонч-
Бруєвич і його колеги все міцніше переконувалися, що УКВ можуть служитипрекрасним засобом ближній зв'язку. Ультракороткохвильової техніці Бончприсвятив кілька наукових робіт. Вони публікувалися на сторінкахпопулярного журналу "радіо всім".

Морозного суботнім днем 31 січня 1931 Академія наук СРСР завершуваласвоє річне зібрання. Відомий фізик академік А. Ф. Іоффе вніспропозицію обрати інженера Бонч-Бруєвича членом - кореспондентом
Академії наук. Пропозицію підтримали інші вчені.

1935 році в Ленінграді був створений науково-дослідний інститут.
Бонч-Бруєвич посів у ньому посаду заступника директора з наукової роботи.
Останні 5 років життя він присвятив вивченню ультракоротких хвиль і розробцітехнічних засобів для передачі, випромінювання та прийому УКВ. Восени 1935інженер одним з перших у світі висловив дуже цікаву ідею створеннялампи нового типу, придатної для генерування радіохвиль дециметрового ісантиметрового діапазону. Ця ідея була втілена в новій лампі учнями
Бонча Н. Алексєєвим та Д. Маляровим.

Бонч-Бруєвич завжди працював з непідробним інтересом, не зважаючи начасом, віддавав улюбленій справі всі сили без залишку, часом забуваючи провідпочинку, не шкодуючи себе. Тривалий напруга надірвав його сили. 7 березня
1940 серце не витримало, інфаркт обірвав життя Михайла Олександровича
Бонч-Бруєвича. Знаком визнання і вшанування пам'яті чудового вченого та інженерав Ленінграді названий Ленінградський електротехнічний інститут зв'язку іменіпрофесора М. А. Бонч-Бруєвича.

Література

Збірник "Життя чудових людей. Радянські інженери "

В. Родіонов. Михайло Олександрович Бонч-Бруєвич.